Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №903/923/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Справа № 903/923/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Мамченко Ю.А. , суддя Хабарова М.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліома Сервіс" на рішення Господарського суду Волинської області від 29 травня 2026 року (повний текст складено 29.05.2026) у справі №903/923/25 (суддя Шум Микола Сергійович)

за позовом Фізичної особи - підприємця Назарчук Людмили Зіновіївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліома Сервіс"

про стягнення 69 000,00 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частини 13 статті 8 та частин 2, 10 статті 270 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа - підприємець Назарчук Людмила Зіновіївна (далі - ФОП Назарчук Л.З., позивач) звернулася до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліома Сервіс" (далі - ТОВ "Кліома Сервіс", відповідач) 69 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.05.2025 позивач помилково перерахувала відповідачу 69 000,00 грн, які останній без належної правової підстави набув та не повернув на вимогу позивача, у зв`язку з чим кошти підлягають стягненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Волинської області від 29 травня 2026 року у справі №903/923/25 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліома Сервіс" на користь фізичної особи - підприємця Назарчук Людмили Зіновіївни 69000,00 грн помилково перерахованих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України та 3 028,00 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Суд першої інстанції виходив із того, що факт перерахування ФОП Назарчук Л.З. на користь ТОВ "Кліома Сервіс" грошових коштів у розмірі 69 000,00 грн підтверджується платіжною інструкцією та інформацією АТ КБ "Львів". Водночас відповідач не довів наявності правової підстави для набуття та подальшого утримання зазначених коштів, тоді як позивач довів їх помилкове перерахування та звернення до відповідача з вимогою про повернення коштів, яка залишена без задоволення.

З урахуванням положень статті 1212 ЦК України та встановлених обставин суд дійшов висновку, що 69 000,00 грн набуті та збережені відповідачем без достатньої правової підстави, а тому підлягають стягненню на користь позивача.

Узагальнений зміст вимог апеляційної скарги та доводів інших учасників справи

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "Кліома Сервіс" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що між сторонами фактично виникли договірні відносини щодо поставки товару, а сплачені 69 000,00 грн є попередньою оплатою за рахунком № 475 від 16.05.2025, а не безпідставно набутими коштами. У зв`язку з цим апелянт вважає, що положення статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, а суд першої інстанції неправильно визначив правову природу спірних коштів та обрав неналежний спосіб їх повернення.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 для розгляду справи №903/923/25 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Кульчій І.М., судді Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліома Сервіс" на рішення Господарського суду Волинської області від 29 травня 2026 року у справі №903/923/25. Сторонам роз`яснено, що з огляду на те, що ціна позову у справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційний господарський суд, керуючись частиною 13 статті 8 та частиною 10 статті 270 ГПК України, дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду №01-05/846 від 12.08.2026 у зв`язку з тимчасосою непрацездатністю судді Олексюк Г.Є. та у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Петухова М.Г. на підставі службової записки головуючої судді від 12.08.2026 внесено зміни до складу колегії суддів у справі №903/923/25.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №903/923/25 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова Ю.А.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2026 справу №903/923/25 прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається з матеріалів справи, Фізична особа - підприємець Назарчук Людмила Зіновіївна зазначає, що 16.05.2025 нею помилково перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліома Сервіс" грошові кошти в сумі 69 000,00 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією, наявною в матеріалах справи.

За твердженням позивача, зазначений платіж не був пов`язаний із виконанням будь-якого зобов`язання перед відповідачем, а кошти внаслідок помилки були перераховані на рахунок ТОВ "Кліома Сервіс" без достатньої правової підстави. Відтак, позивач вважає, що відповідач набув та зберіг у себе грошові кошти за рахунок позивача без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим вони підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

З метою досудового врегулювання спору та повернення зазначених коштів 17.06.2025 позивач направив на адресу відповідача лист-звернення з описом вкладення, у якому вимагав повернути помилково перераховані грошові кошти в сумі 69 000,00 грн протягом семи календарних днів. Однак, за твердженням позивача, відповідач зазначену вимогу не виконав, грошові кошти не повернув та належної відповіді на звернення не надав.

Посилаючись на те, що відповідач безпідставно утримує належні йому грошові кошти та добровільно їх не повернув, ФОП Назарчук Л.З. звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Кліома Сервіс" 69 000,00 грн безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, а також понесених судових витрат.

Місцевий господарський суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка доводів учасників справи

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є, зокрема, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Спір у цій справі виник з приводу вимоги ФОП Назарчук Л.З. про повернення 69 000,00 грн, які, за твердженням позивача, були помилково перераховані на рахунок ТОВ "Кліома Сервіс" та безпідставно утримуються останнім.

Правовою підставою заявленої вимоги позивач визначив статтю 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За своєю правовою природою зобов`язання, передбачені главою 83 Цивільного кодексу України, є позадоговірними та виникають за наявності сукупності таких умов: набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої особи та відсутність достатньої правової підстави для такого набуття чи збереження або припинення такої підстави в подальшому.

При цьому для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України необхідно встановити саме відсутність правової підстави набуття майна. Водночас зазначена норма підлягає застосуванню і тоді, коли майно було набуте за наявності певної правової підстави, але така підстава згодом відпала.

Отже, для правильного вирішення цього спору визначальним є встановлення правової підстави, з якою пов`язане набуття відповідачем спірних грошових коштів, а також з`ясування того, чи існувала така підстава на момент їх отримання та чи зберігалася вона на час вирішення спору.

Матеріалами справи підтверджується факт перерахування ФОП Назарчук Л.З. на рахунок ТОВ "Кліома Сервіс" 16.05.2025 грошових коштів у розмірі 69 000,00 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією та банківською інформацією, наданою АТ КБ "Львів" на виконання ухвали суду.

Водночас сам по собі факт надходження грошових коштів на рахунок відповідача не є достатньою підставою для їх утримання. Для висновку про правомірність такого утримання необхідно встановити наявність правочину, договору, норми закону або іншої передбаченої статтею 11 Цивільного кодексу України підстави, яка зумовлювала набуття відповідачем відповідного майна.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За частинами першою, другою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Якщо законом не встановлена обов`язкова форма правочину, сторони мають право обирати форму його вчинення, а правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичною та фізичною особою, за загальним правилом, належить вчиняти у письмовій формі, крім випадків, установлених законом.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За приписами статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Таким чином, якщо відповідач обґрунтовує набуття спірних коштів існуванням між сторонами договірних правовідносин, саме на ньому лежить обов`язок довести належними та допустимими доказами факт укладення такого договору, досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов та зв`язок спірного платежу з виконанням відповідного договірного зобов`язання.

Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, стверджуючи про помилковість здійсненого платежу, 17.06.2025 звернувся до відповідача з вимогою про повернення 69000,00 грн, зазначаючи про їх помилкове перерахування.

Відповідач, у свою чергу, посилається на існування між сторонами договору купівлі-продажу № 114 від 16.05.2025 та рахунку № 475 від тієї ж дати, вважаючи, що спірні кошти були сплачені як попередня оплата за товар.

Отже, визначальне значення для вирішення питання про можливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу України має встановлення факту належного виникнення між сторонами договірних правовідносин та з`ясування того, чи були спірні кошти набуті відповідачем на виконання такого договору.

Водночас судом першої інстанції встановлено, а матеріалами справи не спростовано, що відповідач не надав належних та достатніх доказів, які б у своїй сукупності підтверджували наявність правової підстави для набуття та подальшого утримання ним спірних коштів.

Зокрема, наданий відповідачем договір купівлі-продажу № 114 від 16.05.2025 не містить підпису ФОП Назарчук Л.З., яка заперечує факт його укладення та підписання. Доказів погодження позивачем умов цього договору до моменту здійснення спірного платежу матеріали справи також не містять.

Колегія суддів не заперечує можливості укладення договору у спрощений спосіб шляхом обміну документами, прийняття замовлення до виконання або вчинення інших дій, які відповідно до статей 641, 642 Цивільного кодексу України свідчать про повне і безумовне прийняття пропозиції укласти договір.

Водночас для визнання таких дій акцептом необхідно встановити, що вони вчинені саме з метою прийняття конкретної пропозиції та свідчать про волю особи вступити у відповідні договірні правовідносини.

У цій справі сам факт перерахування позивачем 69 000,00 грн із зазначенням у платіжній інструкції рахунку №475 від 16.05.2025 не дає підстав для безумовного висновку про акцепт позивачем пропозиції відповідача щодо укладення договору купівлі-продажу №114.

Такий висновок не може ґрунтуватися виключно на змісті платіжного документа без урахування інших обставин справи та подальшої поведінки сторін.

Зокрема, відповідачм не надано доказів фактичної передачі позивачу товару, зазначеного у рахунку № 475, або вчинення інших дій на виконання договору, які б у сукупності з оплатою безсумнівно свідчили про виникнення між сторонами договірного зобов`язання.

Натомість істотне значення для оцінки дійсної волі позивача має його подальша поведінка. Уже 17.06.2025, тобто невдовзі після здійснення платежу, позивач письмово повідомив відповідача про помилковість перерахування коштів та вимагав їх повернення.

При цьому 02.07.2025 відповідач направив позивачу примірники договору купівлі-продажу №114 саме для їх підписання, що не узгоджується з твердженням апелянта про те, що договірні відносини між сторонами вже виникли 16.05.2025.

Зазначена обставина у сукупності з відсутністю підпису позивача на договорі та доказів його погодження до моменту здійснення платежу свідчить про відсутність достатніх підстав вважати, що станом на 16.05.2025 між сторонами було досягнуто згоди щодо укладення договору купівлі-продажу.

Посилання апелянта на рахунок №475 від 16.05.2025 та здійснену відповідно до нього оплату також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Рахунок на оплату може бути документом, на підставі якого особа здійснює оплату певного товару, однак у конкретних обставинах цієї справи його наявність сама по собі не підтверджує досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору та його укладення, особливо за наявності прямого заперечення позивача щодо існування такого договору.

Саме перерахування коштів не звільняє суд від необхідності встановити правову підставу такого платежу та його правовий зв`язок із конкретним договірним зобов`язанням.

При цьому відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази з точки зору їх вірогідності, тобто визначає, які докази на підтвердження певної обставини є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд першої інстанції, дослідивши сукупність наданих сторонами доказів, дійшов висновку, що докази позивача на підтвердження помилкового перерахування коштів є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на спростування цієї обставини. Підстав не погоджуватися з такою оцінкою доказів колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що здійснення позивачем платежу відповідно до рахунку №475 підтверджує укладення між сторонами договору у спрощений спосіб.

Дійсно, відповідно до статей 641, 642 Цивільного кодексу України договір може бути укладений шляхом пропозиції однієї сторони та її повного і безумовного прийняття іншою стороною, у тому числі шляхом вчинення конклюдентних дій. Однак у цій справі сукупність установлених обставин не дає підстав для висновку, що здійснення платежу було саме таким акцептом.

Зокрема, відсутні докази того, що позивач до здійснення платежу погодив запропоновані відповідачем умови договору, отримав та прийняв відповідну пропозицію, погодив предмет, кількість, ціну та інші умови поставки саме в межах договору № 114, а також що сторони в подальшому вчиняли дії, характерні для виконання такого договору.

Натомість подальше звернення позивача з вимогою про повернення коштів як помилково перерахованих, а також направлення відповідачем 02.07.2025 договору № 114 для підписання, навпаки свідчать про те, що після здійснення платежу сторони не вважали договір укладеним та не діяли на його виконання.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №912/1883/17 також не спростовує правильності рішення суду першої інстанції, оскільки наведений у ній правовий підхід щодо можливості укладення господарського договору у спрощений спосіб не означає автоматичного визнання будь-якого платежу акцептом. Вирішальним у кожній конкретній справі є встановлення фактичних обставин, які свідчать про повне і безумовне прийняття пропозиції та спрямованість поведінки особи на виникнення відповідних договірних правовідносин.

За встановлених у цій справі обставин таких доказів відповідачем не надано.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 693 Цивільного кодексу України як такі, що виникли з договору поставки.

За змістом частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у разі одержання продавцем суми попередньої оплати та невиконання ним обов`язку щодо передання товару у встановлений строк покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Застосування зазначеної норми передбачає існування між сторонами відповідного договірного зобов`язання та встановлення факту здійснення попередньої оплати саме на його виконання.

Оскільки у цій справі відповідач не довів належними доказами факту виникнення між сторонами відповідного договірного зобов`язання, посилання на статтю 693 Цивільного кодексу України не змінює правової природи спірних правовідносин та не виключає застосування статті 1212 Цивільного кодексу України.

Так само не приймаються доводи апелянта про те, що строк виконання зобов`язання з поставки товару не настав, оскільки такі доводи також ґрунтуються на припущенні про існування між сторонами договору купівлі-продажу, яке належними доказами не підтверджено.

Водночас встановлено, що станом на день ухвалення рішення відповідач не надав доказів повернення позивачу спірних коштів у добровільному порядку, як і доказів їх використання на виконання належним чином виниклого договірного зобов`язання.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено існування достатньої правової підстави для набуття та подальшого збереження спірних грошових коштів у сумі 69 000,00 грн.

Отже, встановлені у справі обставини у своїй сукупності свідчать про наявність передбачених статтею 1212 Цивільного кодексу України умов для повернення відповідачем на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції статті 1212 Цивільного кодексу України колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем не доведено наявності іншої, належної правової підстави для набуття та утримання спірних коштів.

Відтак висновок апелянта про те, що наявність між сторонами договірних відносин виключає можливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, є передчасним, оскільки сам факт існування таких відносин у цій справі не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів та незгоди з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правової підстави для набуття відповідачем спірних коштів, однак не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права та не спростовують встановлених судом обставин.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для вирішення спору, надав належну оцінку доказам у їх сукупності та правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо встановить, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційної скарги в межах вимог та заперечень учасників справи, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого господарського суду та не підтверджують наявності порушень норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до положень ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ "Кліома Сервіс" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Волинської області від 29.05.2026 у справі №903/923/25 слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліома Сервіс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 29 травня 2026 року у справі №903/923/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуюча суддя Кульчій І.М.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Хабарова М.В.