Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №915/1648/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1648/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від фізичної особи-підприємця Чиж Євгенія Ігоровича – адвокат Хоменко А.О.

Від фізичної особи-підприємця Орловського Олександра Валерійовича – адвокат Єленич О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: фізичної особи підприємця Чиж Євгенія Ігоровича

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову, суддя суду першої інстанції Коваль С.М., м. Миколаїв, повний текст ухвали складено 11.06.2026

по справі №915/1648/25

за позовом: фізичної особи-підприємця Чиж Євгенія Ігоровича,

до фізичної особи-підприємця Орловського Олександра Валерійовича,

про визнання недійсним договору про надання послуг від 03.08.2022 №202208Р03 та додаткових угод до нього, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Фізична особа підприємець Чиж Євгеній Ігорович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом від 13.11.2025 (вх. № 16007/25) до фізичної особи – підприємця Орловського Олександра Валерійовича (далі-підприємець Орловський) про визнання недійсним договору про надання послуг від 03.08.2022 №202208Р03, додатків та додаткових угод до нього, укладеного між сторонами, з посиланням на те що зміст оспорюваного договору містить істотні невизначені умови щодо предмета, строків, критеріїв приймання результату та порядку виконання зобов`язань, що робить правочин непридатним до виконання, що у відповідності до ст. 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання його недійсним.

08.06.2026 через електронний суд фізична особа підприємець Чиж Євгеній Ігорович подав заяву, зареєстровану в Господарському суді Миколаївської області від 09.06.2026 за вх. №8518/26, про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

1) Заборони Фізичній особі-підприємцю Орловському Олександру Валерійовичу (РНОКПП НОМЕР_1 ), а також будь-яким фізичним та юридичним особам, які діють від його імені, за його дорученням або в його інтересах, вживати будь-яких заходів щодо звернення стягнення грошових коштів за договором №202208Р03 від 03.08.2022 року до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №915/1648/25;

2) Заборони приватному виконавцю виконавчого округу Житомирської області Волковій Євгенії Олегівні та іншим особам, уповноваженим на примусове виконання судових рішень, вчиняти дії щодо примусового стягнення коштів з Фізичної особи підприємця Чижа Євгенія Ігоровича, що здійснюється на підставі договору №202208Р03 від 03.08.2022 року, до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №915/1648/25.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 у задоволенні заяви фізичної особи підприємця Чиж Євгенія Ігоровича про забезпечення позову - відмовлено.

Приймаючи дане рішення суд першої інстанції вказав, що у даному випадку заявник просить суд зупинити виконання судового рішення по іншій господарській справі, яке набрало законної сили, що не передбачено приписами ГПК України та суперечить загальним засадам судочинства, зокрема, щодо обов`язковості судового рішення.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Чиж Євгенія Ігоровича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову по справі №915/1648/25.

Апелянт вказав, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, Позивач не просив: зупинити виконання рішення у справі №906/1086/23; скасувати або переглянути відповідні судові рішення; втрутитися у виконавче провадження у спосіб, передбачений процесуальним законом. Натомість заявлений захід був спрямований виключно на збереження існуючого становища сторін до вирішення спору щодо дійсності правочину, який є предметом розгляду у даній справі.

На думку апелянта, суд фактично підмінив зміст заявленого заходу забезпечення іншим процесуальним інститутом та розглянув питання, яке Позивачем не порушувалося. Саме ця помилка стала визначальною для всіх подальших висновків суду.

Апелянт вказує, що суд залишив поза увагою, що станом на момент постановлення ухвали рішення у справі №906/1086/23 перебували на стадії касаційного перегляду, а Позивачем було подано клопотання про зупинення їх виконання. Також суд не врахував, що провадження у справі №915/1648/25 триває з листопада 2025 року, тоді як окремі процесуальні клопотання Позивача фактично розглядалися протягом кількох місяців. Саме в цей період завершився розгляд справи №906/1086/23 та було розпочато примусове виконання відповідних судових рішень. У результаті ризики, на усунення яких була спрямована заява про забезпечення позову, стали реальними та безпосередніми.

Апелянт зазначив, що внаслідок накладення арештів та здійснення виконавчих дій Позивач суттєво обмежений у можливості: здійснювати поточну господарську діяльність; виконувати зобов`язання перед контрагентами; своєчасно сплачувати податки; виплачувати заробітну плату працівникам. Подальше стягнення створює реальну загрозу неплатоспроможності та фактичного припинення підприємницької діяльності ФОП Чиж Є.І.

Апелянт вказує, що заявлений захід має виключно тимчасовий характер та діє лише до вирішення спору по суті. Водночас його невжиття вже зараз призводить до істотного втручання у господарську діяльність Позивача та створює ризик завдання збитків, усунення яких вимагатиме нових судових процесів.

Апелянт посилається на те, що помилково ототожнивши заявлений захід забезпечення позову із зупиненням виконання судового рішення у справі №906/1086/23, суд першої інстанції фактично не розглянув заяву про забезпечення позову по суті. Так, під час розгляду заяви про забезпечення позову суд не надав належної оцінки доводам позивача щодо ризиків порушення його прав, не здійснив аналізу співмірності заявленого заходу забезпечення позову та фактично звів мотиви відмови до формального посилання на існування судового рішення у справі №906/1086/23.

Крім того, апелянт вказав, що уже через декілька днів після постановлення оскаржуваної ухвали сам суддя дійшов висновку про необхідність усунення себе від подальшого розгляду справи з метою виключення будь-яких сумнівів щодо неупередженості суду та забезпечення довіри учасників процесу до правосуддя. За таких обставин апеляційний суд має оцінювати законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали з урахуванням того, що її було постановлено суддею, який невдовзі після цього визнав за необхідне заявити самовідвід саме з мотивів усунення сумнівів щодо об`єктивності та безсторонності подальшого розгляду справи.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 року у справі №915/1648/25 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву ФОП Чиж Євгенія Ігоровича про забезпечення позову.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від ФОП Орловського Олександра Валерійовича надійшов відзив на апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Чиж Євгенія Ігоровича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову по справі №915/1648/25.

Відповідач вказав, що суд першої інстанції абсолютно правильно та об`єктивно оцінив правову природу заяви: заборона вчиняти будь-які дії щодо стягнення коштів за наявності виданого судом виконавчого документа є тотожною зупиненню його виконання, що прямо недопустимо згідно з чинним процесуальним законодавством та сталою практикою Верховного Суду.

На думку відповідача, скаржник фактично просить Південно-західний апеляційний господарський суд перебрати на себе повноваження суду касаційної інстанції або суду, що видав виконавчий документ. Питання зупинення виконання рішення, яке набрало законної сили, регулюється спеціальними нормами ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідач зазначив, що предмет заяви про забезпечення позову є процесуально хибним, оскільки він спрямований не на захист прав Позивача у поточному спорі, а на створення незаконного імунітету від виконання судового рішення у справі № 906/1086/23. Такий захід забезпечення не є співмірним, не є адекватним і прямо суперечить завданням господарського судочинства

Відповідач також вказав, що оскільки Скаржник в Апеляційній скарзі просить скасувати Ухвалу та в завуальованій формі зупинити стягнення за рішенням суду у справі №906/1086/23, він фактично спонукає апеляційний суд до прийняття завідомо незаконного заходу забезпечення, який прямо суперечить усталеній практиці Верховного Суду, порушує принцип юридичної визначеності (res judicata) та підриває фундаментальні засади господарського судочинства.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чижа Євгенія Ігоровича залишити без задоволення та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11 червня 2026 року у справі № 915/1648/25 про відмову у забезпеченні позову - залишити без змін.

Письмові пояснення, подані з пропуском процесуального строку.

12.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Чижа Євгенія Ігоровича надійшли письмові пояснення щодо доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

По-перше, Господарський процесуальний кодекс не передбачає подання відповіді (заперечень) на відзив на апеляційну скаргу.

По-друге, колегія суддів розглядає дані письмові пояснення як доповнення до апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

В даному випадку повний текст оскаржуваної ухвали Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову по справі №915/1648/25 було складено та підписано 11.06.2026, тобто крайній строк на її оскарження припадав на 22.06.2026.

Таким чином, доповнення до апеляційної скарги були подані з пропуском строку, встановленого законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В той же час, Фізична особа-підприємець Чиж Євгеній Ігорович не звертався з клопотанням про поновлення строку на подачу доповнень до апеляційної скарги.

Окрім того, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.07.2026.

Відповідно до ч. 2, 6 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на те, що письмові пояснення Фізичної особи-підприємця Чижа Євгенія Ігоровича, які фактично є доповненням до апеляційної скарги, були подані з пропуском строку, а апелянт не звертався з клопотанням про поновлення такого строку, колегія суддів залишає такі додаткові пояснення без розгляду.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/1648/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді - Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/1648/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою фізичної особи підприємця Чиж Євгенія Ігоровича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову по справі №915/1648/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали оскарження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову по справі №915/1648/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову по справі №915/1648/25.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи підприємця Чиж Євгенія Ігоровича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову по справі №915/1648/25; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.07.2026; призначено справу №915/1648/25 до розгляду у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на 13.08.2026 о 12:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

13.08.2026 у судовому засіданні прийняли участь представник фізичної особи-підприємця Чиж Євгенія Ігоровича – адвокат Хоменко А.О. та представник фізичної особи-підприємця Орловського Олександра Валерійовича – адвокат Єленич О.В.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Фізична особа підприємець Чиж Євгеній Ігорович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом від 13.11.2025 (вх. № 16007/25) до фізичної особи – підприємця Орловського Олександра Валерійовича (далі-підприємець Орловський) про визнання недійсним договору про надання послуг від 03.08.2022 №202208Р03, додатків та додаткових угод до нього, укладеного між сторонами, з посиланням на те, що зміст оспорюваного договору містить істотні невизначені умови щодо предмета, строків, критеріїв приймання результату та порядку виконання зобов`язань, що робить правочин непридатним до виконання, що у відповідності до ст. 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання його недійсним.

08.06.2026 через електронний суд фізична особа підприємець Чиж Євгеній Ігорович подав заяву, зареєстровану в Господарському суді Миколаївської області від 09.06.2026 за вх. №8518/26, про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

1) Заборони Фізичній особі-підприємцю Орловському Олександру Валерійовичу (РНОКПП НОМЕР_1 ), а також будь-яким фізичним та юридичним особам, які діють від його імені, за його дорученням або в його інтересах, вживати будь-яких заходів щодо звернення стягнення грошових коштів за договором №202208Р03 від 03.08.2022 року до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №915/1648/25;

2) Заборони приватному виконавцю виконавчого округу Житомирської області Волковій Євгенії Олегівні та іншим особам, уповноваженим на примусове виконання судових рішень, вчиняти дії щодо примусового стягнення коштів з Фізичної особи підприємця Чижа Євгенія Ігоровича, що здійснюється на підставі договору №202208Р03 від 03.08.2022 року, до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №915/1648/25.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що стягнення суми грошових коштів за наказами господарського суду у справі №906/1086/23 може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду по даній справі або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся до суду по даній справі, оскільки у разі визнання договору поставки недійсним, відпадуть підстави для стягнення суми заборгованості за договором, однак до моменту завершення вирішення спору по даній справі існують обґрунтовані підстави стверджувати, що сума грошових коштів за наказами суду, виданими вже, буде стягнута на користь відповідача приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області, з огляду на що позивачем подається дана заява про вжиття заходів забезпечення позову.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19).

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд – це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судового рішень, фізична особа - підприємець Орловський Олександр Валерійович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця Чижа Євгена Ігоровича 1708825,52грн, з яких: 222307,83грн повернення попередньої оплати, 1486517,69грн штрафні санкції. Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням умов договору про надання послуг від 03.08.2022 №202208Р03.

Даний позов розглядався в межах справи №906/1086/23.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.09.2025 у справі № 906/1086/23 позов задоволено частково; стягнуто з фізичної особи - підприємця Чижа Є.І. на користь фізичної особи - підприємця Орловського О.В. 829 387, 55 грн штрафу та 12 440, 82 грн судового збору; відмовлено в задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення 222 307, 83 грн попередньої оплати та 657 130, 14 грн штрафу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 у справі № 906/1086/23 апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Чижа Євгена Ігоровича та фізичної особи - підприємця Орловського Олександра Валерійовича залишено без задоволення; рішення Господарського суду Житомирської області від 17 вересня 2025 року у справі №906/1086/23 залишено без змін.

З метою виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 17.09.2025 у справі № 906/1086/23 було видано судовий наказ №906/1086/23 від 21.05.2026, на підставі якого приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Євгенією Олегівною було відкрито виконавче провадження №81125992.

У даному випадку предметом спору у справі №915/1648/25 є вимоги про визнання недійсним договору про надання послуг від 03.08.2022 №202208Р03, додатків та додаткових угод до нього, укладеного між фізичною особою - підприємцем Чиж Є.І. та фізичною особою - підприємцем Орловським О.В.

У даному випадку, апелянт з метою забезпечення позову про визнання недійсним договору про надання послуг від 03.08.2022 №202208Р03, додатків та додаткових угод до нього, укладеного між сторонами, фактично просить суд заборонити підприємцю Орловському або та іншим особам, вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове виконання рішення у справі № 910/1086/23, зокрема, звернення стягнення грошових коштів за договором, а також просить заборонити приватному виконавцю виконавчого округу Житомирської області Волковій Євгенії Олегівни та іншим особам уповноваженим на примусове виконання судових рішень, вчиняти дії щодо примусового стягнення грошових коштів з підприємця Чижа, що здійснюються на підставі договору від 03.08.2022 № 202208Р03.

Право на стягнення коштів, яке наразі примусово реалізується в межах виконавчого провадження №81125992, випливає не просто з договору від 03.08.2022 № 202208Р03 як абстрактного документа, а із судового рішення Господарського суду Житомирської області від 17.09.2025 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 у справі № 906/1086/23, які набрали законної сили.

Таким чином, заходи, якими скаржник просить забезпечити позов у даній справі (заборонити стягнення за Договором №202208Р03 від 03.08.2022 року) стосуються по суті блокування виконання рішення у зовсім іншій судовій справі №906/1086/23, яке вже набрало законної сили.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

З усталеної позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень вбачається: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції ("Шмалько проти України", заява № 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії", заява № 589498/00, пункт 34).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Hornsby v. Greece" (заява № 18357/91, пункт 40), "Деркач та Палек проти України" (заяви № 34297/02 та № 39574/02, пункт 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок ("Immobiliare Saffi v. Italy", заява № 22774/93, пункт 74).

Відповідно до пункту 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії" (заява № 589498/00), пункту 52 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Крім того, у пункті 33 рішення ЄСПЛ "Сокур проти України" (заява № 29439/02) зазначено про те, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

При виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові від 07.12.2022 у справі № 908/309/21).

Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 01.10.2020 у справі № 524/188/18, від 25.11.2020 у справі № 524/7234/18, від 05.10.2022 у справі № 705/3587/21-ц, від 08.12.2021 у справі № 757/42929/20, від 22.12.2022 у справі № 640/31815/21).

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За змістом статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Верховний Суд звертав увагу на те, що при виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14).

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні від 18.05.2004 Європейський суд з прав людини у справі "Продан проти Молдови" також наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Окрім того, задоволення заяви про забезпечення позову, в якій заявник фактично просить забезпечити позов шляхом зупинення дії судового рішення в іншій справі, свідчить про неадекватність/неспівмірність заходів забезпечення позову, які просить застосувати позивач.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вжиття судом таких заходів забезпечення позову, які направлені на фактичне зупинення дії судового рішення, яке набрало законної сили, не узгоджується з предметом та змістом позовних вимог у спірних правовідносинах та не відповідає наведеним положенням законодавства, а також меті та завданням господарського судочинства та правового інституту забезпечення позову, що, відповідно, є підставою для відмови у забезпеченні позову.

З огляду на викладене вище, враховуючи те, що основним принципом судочинства, закріпленим Конституцією України, є законність, і що відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви фізичної особи підприємця Чиж Євгенія Ігоровича про забезпечення позову.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не дослідив подану ним заяву по суті, не надав оцінку ризиків порушення його прав, не здійснив аналізу співмірності заявленого заходу забезпечення позову, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки, як було встановлено вище, застосуванням заходу забезпечення позову, яким фактично зупиняється дія рішення в іншій справі, є недопустимим. З огляду на викладене вище, відсутні підстави для дослідження обставин співмірності заходу забезпечення та таке інше.

Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність ухвали, прийнятої судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову по справі №915/1648/25, за результатами її апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржувана ухвала Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову по справі №915/1648/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Чиж Євгенія Ігоровича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову по справі №915/1648/25 – залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2026 про відмову у забезпеченні позову по справі №915/1648/25 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, не підлягає оскарженню до Верховного Суду відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 255 та п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 17.08.2026.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран