Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №914/2745/22(914/1298/25) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2745/22(914/1298/25)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого – судді МАТУЩАКА О.І.

суддів СКРИПЧУК О.С.

КРАВЧУК Н.М.

За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мартинюка Богдана Володимировича (вх.ЗАГС №01-05/1407/26 від 07.05.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2026 (повне рішення – 02.02.2026, суддя Чорній Л.З.

у справі №914/2745/22( 914/1298/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Євромарка”, м. Самбір, Львівська область

до відповідача Фізичної особи - підприємця Мартинюка Богдана Володимировича, м. Львів

про стягнення 206 900,00 грн заборгованості

в межах справи №914/2745/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", с. Крупець, Шепетівський (Славутський) район, Хмельницька область

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Євромарка”, м. Самбір, Львівська область

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 14.12.2022 відкрив провадження у справі №914/2745/22 про банкрутство ТОВ «Євромарка»; ввів процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначив арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича.

Повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Євромарка» оприлюднено 15.12.2022.

Постановою суду від 18.09.2024 ТОВ «Євромарка» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута - арбітражного керуючого Микитюка А.І..

В межах вказаної справи про банкрутство, ТОВ «Євромарка» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ФОП Мартинюка Богдана Володимировича про стягнення заборгованості у розмірі 206 900,00 грн як безпідставно набутого майна (грошових коштів) в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Господарський суд Львівської області рішенням від 28.01.2026 позов задовольнив. Стягнув з ФОП Мартинюка Б.В. на користь ТОВ «Євромарка» 206 900,00 грн заборгованості.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено перерахування ТОВ «Євромарка» на рахунок ФОП Мартинюка Б.В. грошових коштів у загальному розмірі 206 900,00 грн. Водночас укладення між сторонами договору № 04/1 від 04.10.2021 та договору про надання послуг від 01.07.2022, зазначених у призначеннях платежів, а також фактичне надання відповідачем відповідних послуг належними та допустимими доказами не підтверджено.

Суд вказав, шо відповідач відзиву на позов не подав, вимог суду про надання договорів та інших документів щодо виконання зобов`язань не виконав, доказів наявності правових підстав для одержання та збереження спірних коштів або їх повернення позивачу не надав. Відтак суд дійшов висновку про наявність усіх складових кондикційного зобов`язання, а саме набуття відповідачем коштів за рахунок позивача за відсутності достатньої правової підстави, у зв`язку із чим на підставі ст. 1212 ЦК України задовольнив позов та стягнув з відповідача 206 900,00 грн безпідставно набутих коштів.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Мартинюк Б.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2026 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Також просив поновити строк на подання доказів у справі, посилаючись на те, що не отримував позовної заяви, судових рішень у справі, а в підсистемі «Електронний суд» на час розгляду справив в суді першої інстанції зареєстрований не був.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт покликається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку про безпідставність набуття ним грошових коштів.

Зазначає, що не був належним чином повідомлений про розгляд справи, у зв`язку із чим не мав можливості взяти участь у судових засіданнях та подати договори і акти виконаних робіт, які підтверджують існування між сторонами господарських правовідносин та фактичне надання послуг зі збирання сільськогосподарської продукції.

Стверджує, що відповідна первинна документація була також у розпорядженні позивача, однак останній її суду не надав. На підтвердження своїх доводів апелянт долучив до апеляційної скарги договори про надання послуг від 04.10.2021 № 04/1 та від 01.07.2022.

Надані відповідачем докази колегія суддів не бере до уваги при вирішенні спору у цій справі, оскільки ухвалою від 25.06.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, так як останнім не доведено наявності об`єктивних причин, що унеможливлювали їх подання до суду першої інстанції.

Також від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, а від відповідача – відзив на апеляційну скаргу, які подані поза межами встановленого судом строку на їх подання, а тому такі підлягають залишенню без розгляду на підставі ч. 2 ст. 188 Господарського процесуального кодексу України.

Інших додаткових заяв чи клопотань, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.

09.07.2026 в судове засідання представники сторін не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. Зазначене підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронних кабінетів учасників справи.

Водночас представник апелянта подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.

Фактичні обставини справи та оцінка суду.

Судом першої інстанції встановлено, що під час ліквідаційної процедури ТОВ «Євромарка» ліквідатор встановив перерахування відповідачу грошових коштів у загальному розмірі 206 900,00 грн з призначенням платежів за послуги зі збору врожаю на підставі договору № 04/1 від 04.10.2021 та договору про надання послуг від 01.07.2022.

Так, у грудні 2021 року, січні та квітні 2022 року ТОВ «Євромарка» здійснило оплату на банківський рахунок відповідача в загальній сумі 116 900 грн із наступним призначенням платежу: Оплата за послуги по збору врожаю, згідно договору №04/1 від 04.10.2021, а саме: 06.12.2021 - 50 000,00 грн, 12.01.2022 - 46 900,00 грн, 18.04.2022 - 20 000,00 грн та 29.11.2022 - 20 000,00 грн.

Крім того, в листопаді 2022 року, а також в січні та лютому 2023 року ТОВ «Євромарка» здійснило оплату на банківський рахунок відповідача в загальній сумі 90 000,00 грн із призначенням платежу: Оплата за послуги по збору врожаю, згідно договору про надання послуг №б/н від 01.07.2022 без ПДВ, а саме: 24.01.2023 - 50 000,00 грн та 13.02.2023 - 20 000,00 грн.

Водночас ліквідатор зазначив, що під час здійснення ліквідаційної процедури ТОВ «Євромарка» не було виявлено документів, які б підтверджували реальне здійснення відповідних господарських операцій. Зокрема, у розпорядженні ліквідатора відсутні зазначені договори, первинні документи та інші докази їх виконання, а колишнє керівництво товариства факту здійснення таких операцій не підтвердило.

Направлену відповідачу вимогу від 04.02.2025 про повернення коштів останній залишив без відповіді, підтвердних документів не надав, спірну суму не повернув та будь-яких пояснень щодо підстав її отримання не повідомив.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся із позовом у цій справі, покликаючись на те, що кошти в сумі 206 900,00 грн, у розумінні ст. 1212 ЦК України, вважаються такими, що безпідставно набуті ФОП Мартинюком Б.В., оскільки у ліквідатора відсутні докази укладання між сторонами цивільно - правового договору.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки між сторонами відсутній належним чином укладений цивільно-правовий договір, відповідачем не подані докази надання послуг або інші правові підстави для отримання спірних коштів, а тому такі кошти підлягають поверненню як безпідставно набуті відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Із зазначеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими, що зроблені без з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також із неправильним застосуванням норми ст. 1212 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, згідно з ч. 1-3 ст.1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення ст. 1212 ЦК України підлягають застосуванню лише за відсутності між сторонами належної правової підстави для набуття або збереження майна. Якщо між сторонами існують договірні або інші зобов`язальні правовідносини, які врегульовують спірні майнові відносини, положення глави 83 ЦК України не застосовуються.

Подібні правові висновки щодо застосування положень ст. 1212 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20, від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20 та від 17.04.2024 у справі №127/12240/22.

Водночас застосування наведених правових висновків у кожній конкретній справі потребує встановлення характеру спірних правовідносин та належної оцінки доказів, які підтверджують або спростовують існування між сторонами відповідної правової підстави для перерахування спірних коштів.

Судом першої інстанції встановлено, що спірні грошові кошти були перераховані позивачем відповідачу із зазначенням призначення платежів як оплата за послуги по збору врожаю із посиланням на відповідні договори.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що сам по собі факт відсутності у ліквідатора письмового договору або первинної бухгалтерської документації не може автоматично свідчити про відсутність між сторонами правовідносин та бути безумовною підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України, оскільки суд у кожному конкретному випадку повинен установити дійсний характер спірних правовідносин та надати оцінку усім доказам у їх сукупності.

Зазначення у платіжному документі призначення платежу та посилання на певний договір підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі та саме по собі не звільняє суд від обов`язку встановити дійсний характер спірних правовідносин, а також перевірити наявність чи відсутність достатньої правової підстави для набуття майна.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ст. 1212 ЦК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство викладений у постанові Верховного Суду від 28.05.2026 у справі №926/2853-б/24(926/2908/25).

Так, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що спірні кошти були перераховані саме на виконання договірних зобов`язань, оскільки у банківській виписці, на підставі якої заявлено позовні вимоги, безпосередньо зазначено призначення платежу: "Оплата за послуги по збору врожаю, згідно договору №04/1 від 04.10.2021 та оплата за послуги по збору врожаю, згідно договору про надання послуг №б/н від 01.07.2022.

Незважаючи на зазначене, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки змісту призначення платежу, відображеному в банківській виписці, на яку посилався позивач, та не з`ясували, чи може ця обставина у сукупності з іншими встановленими обставинами справи свідчити про наявність або відсутність достатньої правової підстави для перерахування спірних коштів.

Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі визначальним є встановлення саме відсутності достатньої правової підстави для набуття майна, а не лише констатація відсутності у матеріалах справи окремих первинних документів.

Відповідно до статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У цій справі факт перерахування ТОВ «Євромарка» на рахунок ФОП Мартинюка Б.В. грошових коштів у загальній сумі 206 900,00 грн є встановленим та сторонами не заперечується. Водночас колегія суддів вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами іншої обов`язкової умови виникнення кондикційного зобов`язання - відсутності правової підстави для одержання відповідачем зазначених коштів.

Як вбачається з банківської виписки, наданої самим позивачем на підтвердження заявлених вимог, спірні платежі здійснювалися не як помилкове перерахування коштів або платіж без визначеного призначення, а як оплата послуг зі збору врожаю з посиланням на конкретні договори: договір про надання послуг №04/1 від 04.10.2021 та договір про надання послуг б/н від 01.07.2022.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що зазначене у платіжних документах призначення платежів було помилковим, не відповідало волевиявленню платника або було внесено безпідставно. Позивач також не довів, що відповідні договори не укладалися, були визнані недійсними, розірвані чи припинили свою дію, а також що підстава для перерахування коштів згодом відпала.

Сама лише відсутність у ліквідатора документації банкрута, зокрема, примірників договорів, актів наданих послуг або інших первинних документів, не є достатнім доказом того, що господарські операції між сторонами фактично не здійснювалися. Відсутність певних документів, переданих ліквідатору товариством, не є тотожною відсутності між сторонами відповідних правовідносин і не спростовує змісту платіжних документів, у яких безпосередньо зазначено правову та господарську мету перерахування коштів.

Посилання ліквідатора на те, що колишнє керівництво ТОВ «Євромарка» не підтвердило здійснення відповідних господарських операцій, також не може вважатися належним доказом відсутності правової підстави для платежів, оскільки матеріали справи не містять документально оформлених пояснень колишніх посадових осіб товариства, результатів перевірки бухгалтерського та податкового обліку чи інших доказів, які б достовірно спростовували зазначене у банківських виписках призначення платежів.

Таким чином, суд першої інстанції ототожнив відсутність у матеріалах справи письмових договорів та актів виконаних робіт із відсутністю правової підстави для перерахування коштів, не врахувавши, що така підстава прямо зазначена у платіжних документах, наданих позивачем.

Окрім цього, апеляційний господарський суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 застосувала доктрину venirecontra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Так, з одного боку, позивач систематично та усвідомлено здійснював перерахування грошових коштів із чітким визначенням у реквізиті «призначення платежу» - «оплата за послуги по збору врожаю» із прямим посиланням на договори. Відповідно до п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки, затвердженої постановою Правління Національний банк України від 21.01.2004 № 22, саме платник визначає зміст призначення платежу та несе відповідальність за зазначені в ньому відомості. Банк здійснює лише формальну перевірку за зовнішніми ознаками. Отже, призначення платежів є результатом вільного волевиявлення платника, яке відображає його правову позицію щодо підстав здійснення оплати.

Така поведінка позивача об`єктивно сформувала у відповідача обґрунтоване очікування правомірності отримання коштів як плати за договором. Відповідач, покладаючись на чіткі та неодноразово підтверджені дії позивача, приймав платежі як договірні, що відповідає критеріям добросовісності та чесної ділової практики, про які йдеться, зокрема, у Принципах європейського приватного права.

Натомість подальше звернення позивача з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів прямо суперечить його ж попередній поведінці, зафіксованій у платіжних документах. Така зміна правової позиції без об`єктивних і виправданих підстав порушує принцип добросовісності та заборону діяти всупереч власним попереднім діям.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що зміна керівника позивача на ліквідатора не може слугувати виправданням або легітимацією такої суперечливої поведінки. Юридична особа зберігає свою правосуб`єктність, а дії її органів управління, вчинені раніше, є діями самої юридичної особи. Допущення протилежного підривало б принцип правової визначеності та стабільності цивільного обороту.

Отже, сукупність наведених обставин свідчить, що позивач, який спочатку визнавав договірний характер платежів шляхом їх цільового призначення, а згодом заявив вимоги про повернення цих самих сум як безпідставно збережених, діє непослідовно та недобросовісно, що є неприпустимим у світлі доктрини venire contra factum proprium.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується набуття відповідачем коштів за рахунок позивача, однак не підтверджується відсутність достатньої правової підстави для такого набуття. Недоведеність хоча б одного з обов`язкових елементів кондикційного зобов`язання виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

Відтак суд дійшов висновку, що спірні грошові кошти були отримані відповідачем не безпідставно, а в межах правовідносин, які позивач сам визнавав своїми діями, у зв`язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо неналежного його повідомлення про розгляд справи.

Так, Верховний Суд у постанові від 25.06.2018 у справі №904/9904/17 зазначив, що "у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу".

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17(П/9901/87/18), а також Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, зокрема, містяться висновки, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Відтак у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і не вручено адресату у зв`язку з посиланням на «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання» вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Зокрема, місцевим господарським судом на адресу відповідача (така ж адреса вказана самим відповідачем в апеляційній скарзі) рекомендованою кореспонденцією було направлено: ухвалу про відкриття провадження у справі від 29.04.2025, в якій, серед іншого, для відповідача був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву та для подання доказів, що підтверджують заперечення на позов; ухвалу про відкриття провадження у справі від 04.06.2025 про відкладення розгляду справи; ухвалу від 30.07.2025 про відкладення розгляду справи, якою серед іншого у відповідача було витребувано докази; ухвали від 10.09.2025 та від 12.11.2025 про відкладення розгляду справи, однак зазначені поштові відправлення були повернуті до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується відповідними довідками про неможливість вручення судової повістки.

За таких обставин та з урахуванням наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування положень ст. 242 ГПК України доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвали за належною адресою, та які повернулися до суду у зв`язку із закінченням терміну зберігання, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер.

Отже, відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції покладається на позивача.

Керуючись ст. 129, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мартинюка Богдана Володимировича задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2026 у справі №914/2745/22(914/1298/25) скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

3. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромарка» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447) на користь Мартинюка Богдана Володимировича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 633, 00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в порядку та на умовах, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 64 КУзПБ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

У зв`язку із перебуванням у відпустці суддів-членів колегії Кравчук Н.М. та Скрипчук О.С. з 13.07.2026 по 14.08.2026, а також головуючого судді Матущака О.І. з 20.07.2026 по 14.08.2026, повний текст постанови підписано 17.08.2026.

Головуючий-суддя О.І. МАТУЩАК

Судді Н.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК