Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №909/1399/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/1399/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б. Орищин Г.В.

секретар судового засідання – Стронська А.І.

за участю представників сторін:

від позивача – Олійник Р.Б.

від відповідача – Госедло Р.І.

розглянувши апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 27.04.2026 (вх. № ЗАГС 01-05/1271/26 від 28.04.2026)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2026 (суддя Малєєва О.В., повне судове рішення складено 06.04.2026)

у справі № 909/1399/25

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковель"

про витребування з чужого незаконного володіння у державну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:0091

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області подано позов Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковель" про витребування з чужого незаконного володіння у державну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:0091.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна ділянка належала до земель державного лісового фонду та перебуває в постійному користуванні позивача як правонаступника ДП "Ворохтянське лісове господарство". Жодних рішень щодо її вилучення чи передачі у приватну власність у встановленому законом порядку не приймалось. Звертає увагу суду, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11.09.2003, на підставі якого було видано державний акт першій власниці ( ОСОБА_1 ), є підробленим, а тому право приватної власності на цю ділянку виникло незаконно. Факт незаконного вилучення земель державного лісового фонду та передачі їх у приватну власність підтверджується постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 у кримінальній справі № 1-6/11 (провадження № 1/341/6/15), в якій суд встановив зловживання з боку посадових осіб сільської ради та органів земельних ресурсів.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2026 у даній справі відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач (ДСГП "Ліси України") обґрунтовує свої вимоги статусом постійного лісокористувача на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІФ № 002701 від 11.01.2001. Водночас, відповідно до ст. 8 ЛК України, суб`єктом права державної власності на ліси є держава, а реалізація цього права (у тому числі розпорядження та витребування земель у власність держави) покладена виключно на органи виконавчої влади.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" подано апеляційну скаргу від 27.04.2026 (вх. № ЗАГС 01-05/1271/26 від 28.04.2026), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2026 у справі №909/1399/25 та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Зокрема, скаржник зазначає, що:

· ДСГП «Ліси України» є суб`єктом права постійного користування (ст. 92 ЗК України). Оскільки право постійного користування є речовим правом, підприємство має законне право самостійно витребовувати земельну ділянку від третіх осіб для відновлення свого права користування, незалежно від участі ОДА/ОВА;

· позбавлення лісогосподарського підприємства права захищати закріплені за ним землі лісового фонду суперечить принципу ефективного захисту порушеного права;

· рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №37 від 11.09.2003, на підставі якого ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2499 га (кадастровий номер 2611092001220020091), є підробленим, а право власності на зазначену земельну ділянку виникло незаконно;

· земельна ділянка кадастровий номер 2611092001220020091 належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (що є правонаступником ДП «Ворохтянське лісове господарство»), що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701. Жодних правових підстав для її вилучення із державної власності та передачі у приватну власність не існувало;

· право приватної власності на спірну земельну ділянку набуте з порушенням вимог земельного та лісового законодавства. Державний акт, виданий на ім`я ОСОБА_1 , не може вважатися належною правовою підставою для виникнення права власності. Вказана земельна ділянка підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння та поверненню у державну власність у постійне користування Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Товариством з обмеженою відповідальністю "Буковель" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, спростовуючи доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2026 у справі №909/1399/25 без змін.

Зазначає, що оскільки позов про витребувати з чужого незаконного володіння у державну власність земельної ділянки подано особою не уповноваженою державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тобто неналежним позивачем, це є самостійною підставою для відмови в позові.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026 справу №909/1399/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 27.04.2026 (вх. № ЗАГС 01-05/1271/26 від 28.04.2026) залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 27.04.2026 (вх. № ЗАГС 01-05/1271/26 від 28.04.2026) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2026 у справі №909/1399/25, розгляд справи призначено на 09.06.2026.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 задоволено клопотання представника позивача адвоката Олійника Романа Богдановича від 08.06.2026 (вх. №01-04/4855/26 від 08.06.2026) та представника відповідача адвоката Госедла Романа Івановича від 08.06.2026 (вх. № 01-04/4810/26 від 08.06.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 розгляд справи відкладено на 04.08.2026.

У судовому засіданні 04.08.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Водночас, необхідно зазначити, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст. 2 ГПК України.

Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важкості предмета спору для заявника ( рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи вищевикладене, перебування судової колегії у щорічній відпустці з 29.06.2026 по 24.07.2026, вказана справа розглянута судом апеляційної інстанції з застосуванням принципу розумного строку тривалості провадження поза межами строку, встановленого ст. 173 ГПК України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ІФ 091904, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11.09.2003 № 37, громадянці ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2499 га (кадастровий номер 2611092001:22:002:0091). Місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (далі - Земельна ділянка).

Згідно з п. 2, п.4 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11.09.2003 № 37 земельні ділянки надано із земель запасу громадянам ( ОСОБА_1 ) згідно зі ст. 116, 120 ЗК України (додаток № 2).

Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ІФ № 002701, виданого Поляницькою сільською радою народних депутатів 11.11.2001, Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування земельну ділянку площею 4358,5 гектарів для ведення лісового господарства.

Акт видано на підставі рішення Поляницької сільської ради народних депутатів Яремчанського району Івано-Франківської області від 11.01.2001 № 3 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 00001.

За даними ЄДРЮОФОПГФ (відповідь № 2087385 від 04.12.2025) позивач є правонаступником Державного підприємства "Ворохтянське лісове господарство".

Щодо накладення Земельної ділянки на землі, надані в постійне користування Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству, суд встановив таке.

В листі Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру від 01.10.2024 № 464 на запит слідчого з ОВС прокуратури області надано інформацію, зокрема список громадян, яким надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ з вказівкою по кожній особі кварталів і ділянок, в яких надані земельні ділянки та їх площу (додаток № 1). Вказано, що технічну документацію виготовляли працівники ДП "Карпатигеодезкартографія". В списку громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця з розбивкою на квартали та ділянки (додаток №1), під п. 15 вказано ОСОБА_1 - 0,2500 га, кв. АДРЕСА_2 , діл 30, АДРЕСА_3 .

У висновку Комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 вказано на відсутність відповідних рішень виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично були роздані у приватну власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків. Серед переліку таких ділянок експертиза зазначає кв. АДРЕСА_2 , діл. 29, 31, площею 0,8358 га.

Вказані докази, хоч і містять інформацію про накладення зазначених земельних ділянок, проте не містять графічних матеріалів чи індивідуальних координат, які б ідентифікували межі накладення Земельної ділянки на землі лісгоспу.

Суд відхилив посилання позивача на обставини, встановлені в постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 у справі № 1-6/11, якою колишнього сільського голову Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366; ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Суд виходив з того, що нормами ГПК України (ч. 6 ст. 75) на відміну від ЦПК України (ч. 6 ст. 82) не передбачено звільнення від доказування з підстав закриття кримінального провадження із звільненням особи від кримінальної відповідальності. Для господарського суду обов`язковим є обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності щодо правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Не мають преюдиційного значення і обставини, наведені в постанові КГС ВС від 26.06.2024 у справі № 354/602/15-ц, якою залишено без змін постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25.01.2024. У цій справі провадження за позовом прокурора в інтересах держави до ТОВ "Буковель" про витребування спірної земельної ділянки було закрито у зв`язку з підсудністю спору судам господарської юрисдикції. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не доказуються при розгляді іншої справи обставини, встановлені рішенням суду в цивільній справі, що набрало законної сили. При цьому рішення суду ухвалюється після розгляду справи по суті (ч. 3 ст. 258 ЦПК України), а закриття провадження у справі належить до процедурних питань (ч. 2 ст. 258 ЦПК України).

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Частинами 2-3 ст. 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

За приписами ч. 1 ст. 5 Лісового кодексу України встановлено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та не лісові землі, зайнятті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (частини 1-2 ст. 84 Земельного кодексу України).

Положеннями ст. 57 Лісового кодексу України, що кореспондується положенням ст. 20 Земельного кодексу України, визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства. Так, зміна цільового призначення земельних ділянок в такому разі провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено ст. 149 Земельного кодексу України, а саме земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 5 ст. 149 Земельного кодексу України унормовано, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району ( шкіл, лікарень, підприємств торгівлі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Як зазначалося вище, позивач стверджує, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:0091 розташована у урочищі «Вишня», с. Поляниця Івано-Франківської області не вилучалась із земель Державного лісового фонду України в установленому законом порядку, жодних рішень щодо її вилучення чи передачі у приватну власність не приймалось. Відтак, вважає, що право приватної власності на спірну земельну ділянку набуто з порушенням вимог земельного та лісового законодавства. Державний акт, виданий на ім`я Возняк С.А., не може вважатися належною правовою підставою для виникнення права власності. Відтак, вважає, що спірна земельна ділянка підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння та поверненню у державну власність у постійне користування ДСГП «Ліси України» як землі державного лісового фонду. При цьому вказує, що ТОВ «Буковель» (набуло право власності на земельну ділянку згідно договору міни від 22.03.2019) не має права власності на спірну ділянку, оскільки первинне вибуття земель лісового фонду відбулось поза волею держави та з порушенням ст. ст. 20,84, 149 Земельного кодексу України і ст. 57 Лісового кодексу України.

Отже, позивач зазначає, що позовні вимоги ДСГП «Ліси України» про витребування земельної ділянки в державну власність у своїй особі спрямовані на захист права державної власності на спірну земельну ділянку, право власності на яку неправомірно, як вважає позивач, зареєстровано за ТОВ «Буковель».

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для вирішення даного спору по суті перш за все необхідно встановити належність особи, яка звернулась за судовим захистом відповідного права або охоронюваного законом інтересу, тобто, чи є вона належним позивачем в спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 170 ЦК України встановлено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим кодексом.

Положеннями ст. 17 Лісового кодексу України встановлено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до п.4.1. статуту ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України №141 від 28.05.2024, підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою виконує Державне агентство лісових ресурсів України.

Згідно з п. 5.2. статуту ДСГП «Ліси України» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18 виснувала, що НАН України та галузеві академії наук, зокрема НААН України, не є суб`єктами владних повноважень щодо земель державної власності, які передані їм у постійне користування, тому захист інтересів держави стосовно таких земель здійснює відповідний уповноважений орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо реалізації прав держави як власника (розпорядника) земель державної власності.

ОП КГС у складі Верховного Суду у постанови від 20.12.2024 у справі №910/21682/15 (910/17038/21) виснувала, що закон не передбачає права постійного користувача на звернення з позовом на користь держави, чиє право порушене незаконним заволодінням земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності за порушником.

Відтак, ДСГП «Ліси України» не є органом виконавчої влади, який мав би право на здійснення прав власника спірної земельної ділянки.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Отже, з врахуванням вищенаведеного законодавства щодо регулювання повноважень державних органів у сфері розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, суд апеляційної інстанції вважає, що представляти державу у спірних правовідносинах належить до компетенції Івано-Франківської обласної державної адміністрації (в період дії воєнного стану — Івано-Франківська обласна військова адміністрація).

Висновок суду про те, що ДСГП «Ліси України» не є належним позивачем за позовними вимогами про витребування спірної земельної ділянки у державну власність від ТОВ «Буковель» є законним та обгрунтованим, а тому судом правомірно відмовлено в задоволенні позову.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2026 у справі №909/1399/25.Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

ДСГП «Ліси України» не є належним позивачем за позовними вимогами про витребування спірної земельної ділянки, що є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційної скарги.

Окрім того, судова колегія вважає, що з огляду на наведені вище обставини, відпала необхідність дослідження судом фактичних обставин справи, оскільки такі висновки мотивувальної частини судового рішення можуть сприйматися як преюдиційні під час розгляду інших справ за участі сторін цього спору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №906/1336/19 від 08.06.2021).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2026 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 27.04.2026 (вх. № ЗАГС 01-05/1271/26 від 28.04.2026) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2026 у справі №909/1399/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови складено 17.08.2026.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.