Вирок від 16 серпня 2026 р. у справі №176/2919/25 — Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/2919/25

провадження №1-кп/176/132/26

В И Р О К

Іменем України

17 серпня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого – судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовті Води в режимі відеоконференції кримінальне провадження по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сосново-Озерське, Єравнінського району, Бурятія, Російська Федерація, громадянина України, неодруженого, на утриманні має одну неповнолітню дитину, офіційно не працевлаштованого, з середньою спеціальною освітою, не маючого інвалідності, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , судимості не маючого, військовослужбовця військової служби за призивом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , який обіймав посаду кулеметника 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, у військовому званні «солдат»,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 квітня 2025 року за №12025041220000198,-

за участю сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем який проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді кулеметник З стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 178 Цивільного кодексу України, п.п. 2.1, 2.3.2, 13.1, 14.1 «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України, від 21 серпня 1998 року, п. 2 додатку № 1 до Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про право власності на окремі види майна», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, тобто бажаючи їх настання, в кінці жовтня 2023 року, при невстановлених обставинних, та у невстановлений час та день, перебуваючи біля н.п. Старомайорське, Волноваського району, Донецької області, придбав шляхом привласнення без передбаченого законом дозволу, 1 корпус гранати М52П3, який відноситься до категорії вибухових речовин та придатний для здійснення вибуху, 1 корпус гранати RG-4, який відноситься до категорії бойових припасів та придатний для здійснення вибуху, 1 запал типу «Бузоні» до гранати М52П3, який відноситься до категорії вибухових пристроїв та придатний для здійснення вибуху.

Крім того, ОСОБА_3 на порушення вказаного законодавства, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, тобто бажаючи їх настання, вчинив носіння до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , 1 корпус гранати М52ПЗ, який відноситься до категорії вибухових речовин та придатний для здійснення вибуху, 1 корпус гранати RG-4, який відноситься до категорії бойових припасів та придатний для здійснення вибуху, 1 запал типу «Бузоні» до гранати М52П3, який відноситься до категорії вибухових пристроїв та придатний для здійснення вибуху, де зберігав без передбаченого законом дозволу, з кінця жовтня 2023 року до 10 год. 28 хв. 28 квітня 2025 року, все вказане, коли було вилучене, за місцем мешкання ОСОБА_3 , під час проведення санкціонованого обшуку.

Під час судового розгляду обвинувачений свою вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, та пояснив, що дійсно являється військовослужбовцем ЗСУ і залишивши військову частину та приїхавши додому у місто Жовті Води Кам`янського району Дніпропетровської області прихопив із собою зазначене в обвинувальному акті. Зберігав боєприпаси, вибухові пристрої та речовини за місцем мешкання АДРЕСА_2 , і в правоохоронні органи з цього приводу не звертався, оскільки став вживати алкогольні напої. Про те що зберігає зазначене, повідомив лише сусіду, з яким вживав алкоголь. Останній і звернувся до правоохоронних органів.

Також обвинувачений зазначив, що докази його вини добуті досудовим слідством визнає повністю і не оспорює їх, правильно розуміє зміст фактичних обставин кримінального провадження і вважає недоцільним їх дослідження, оскільки вони ніким не оспорюються. При цьому вказав, що у скоєному розкаюється, просить суворо не карати.

Визнання вини ОСОБА_3 , не викликає у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи, що обвинувачений повністю визнає свою вину у скоєному кримінальному правопорушенні, не оспорює фактичні обставини справи, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, а також заслухавши думку прокурора, обвинуваченого, потерпілого, які не висловили жодних заперечень щодо встановлених обставин, роз`яснивши наслідки ст.ст. 349, 394 ч. 2 КПК України та з їх згоди, суд, обмежившись дослідженням доказів по справі лише допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих даних відносно обвинуваченого, визнав недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, яке ніким не оспорюється, та роз`яснив усім учасникам судового розгляду, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Таким чином, проводячи судовий розгляд у межах висунутого обвинувачення, відповідно до вимог ст. 337 КПК України, обвинувачення висунуте ОСОБА_3 визнається судом повністю доведеним, ніким не оспорюється. У зв`язку із чим, суд кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 263 КК України, як придбання, носіння, зберігання, бойових припасів, вибухових пристроїв, вибухових речовин, без передбаченого законом дозволу.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд відповідно до вимог статей 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер і ступінь його суспільної небезпечності, дані про особу винного, його ставлення до вчиненого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, з огляду на передбачене законом покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, належить до тяжких злочинів.

Призначаючи покарання, суд враховує, що ОСОБА_3 вчинив умисне кримінальне правопорушення, пов`язане з незаконним придбанням, носінням та зберіганням без передбаченого законом дозволу бойового припасу, вибухового пристрою та вибухової речовини.

Суд бере до уваги конкретні обставини вчиненого, зокрема те, що обвинувачений придбав зазначені предмети, переніс їх до місця свого проживання та протягом тривалого часу — з кінця жовтня 2023 року до 28 квітня 2025 року — незаконно їх зберігав. При цьому йдеться про декілька предметів, які відповідно до встановлених у кримінальному провадженні даних є вибухонебезпечними та придатними до здійснення вибуху.

Зазначені обставини свідчать про достатньо високий ступінь суспільної небезпечності вчиненого, оскільки незаконне поводження з бойовими припасами, вибуховими пристроями та вибуховими речовинами створює потенційну загрозу життю і здоров`ю людей та громадській безпеці.

Разом із тим при визначенні міри покарання суд не залишає поза увагою обставини, які характеризують особу обвинуваченого та зменшують ступінь його відповідальності.

ОСОБА_3 раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має середню спеціальну освіту, є військовослужбовцем Збройних Сил України, на його утриманні перебуває одна неповнолітня дитина.

Під час судового розгляду ОСОБА_3 свою вину визнав повністю, фактичних обставин кримінального провадження та правової кваліфікації своїх дій не оспорював, підтвердив обставини незаконного придбання, перенесення та зберігання вказаних предметів, висловив жаль з приводу вчиненого та просив суворо його не карати.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

Оцінюючи зазначені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що покарання ОСОБА_3 необхідно призначити у межах санкції ч. 1 ст. 263 КК України.

При цьому суд враховує як суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, так і сукупність даних, що характеризують особу обвинуваченого та його поведінку після вчинення кримінального правопорушення.

Зокрема, суд бере до уваги відсутність у ОСОБА_3 судимостей, повне визнання ним вини, щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також наявність на його утриманні неповнолітньої дитини.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає можливим призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 263 КК України, а саме строком на три роки.

Призначення покарання саме у мінімальному розмірі санкції суд вважає достатнім для реалізації мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, та таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України. При цьому суд враховує, що хоча вчинене кримінальне правопорушення є тяжким, конкретні обставини його вчинення не свідчать про наявність у обвинуваченого мети використання вилучених предметів для вчинення інших кримінальних правопорушень, заподіяння шкоди конкретним особам або використання їх у злочинній діяльності.

Крім того, суд бере до уваги поведінку обвинуваченого після викриття кримінального правопорушення, його повне визнання вини, відсутність заперечень щодо доказів, щире каяття та критичне ставлення до вчиненого.

За таких обставин суд не вбачає необхідності призначати покарання у більшому, ніж мінімальний, строкі, оскільки таке покарання не відповідало б належною мірою принципу індивідуалізації покарання з урахуванням сукупності встановлених судом обставин.

Разом із тим суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.

Відповідно до ст. 69 КК України призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, можливе за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного.

У даному кримінальному провадженні судом встановлено одну обставину, що пом`якшує покарання, — щире каяття. Інші наведені вище дані про особу обвинуваченого, зокрема відсутність судимості, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та повне визнання вини, суд враховує при визначенні конкретного строку покарання, однак вони самі по собі не свідчать про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Крім того, характер вчиненого, кількість предметів, які були предметом незаконного поводження, їх вибухонебезпечні властивості та тривалий строк незаконного зберігання не дають суду підстав для висновку про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого.

Таким чином, суд вважає, що призначення покарання нижче від найнижчої межі санкції ч. 1 ст. 263 КК України є необґрунтованим, у зв`язку з чим положення ст. 69 КК України застосуванню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо можливості звільнення ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд враховує, що така можливість законом передбачена і при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років. Водночас застосування цього інституту є правом суду та передбачає встановлення можливості виправлення особи без реального відбування покарання.

У цьому випадку, враховуючи характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого, умисний характер кримінального правопорушення, тривалість незаконного зберігання вибухонебезпечних предметів, їх кількість та властивості, суд не вважає, що зазначених вище позитивних даних про особу обвинуваченого та його щирого каяття достатньо для висновку про можливість його виправлення без реального відбування призначеного покарання.

При цьому суд бере до уваги, що незаконне зберігання зазначених предметів тривало понад один рік, а обвинувачений, усвідомлюючи їх характер та небезпечні властивості, не вжив самостійних заходів для їх добровільної здачі компетентним органам. Лише після повідомлення ним про наявність таких предметів іншій особі відбулося звернення до правоохоронних органів.

Отже, на переконання суду, у даному конкретному випадку застосування ст. 75 КК України не забезпечить належною мірою мети покарання, оскільки не створить достатнього превентивного впливу та не відповідатиме характеру вчиненого кримінального правопорушення.

Разом із тим суд вважає, що призначення покарання у виді позбавлення волі строком на три роки, тобто у мінімальному розмірі санкції ч. 1 ст. 263 КК України, є достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, врахувавши у сукупності ступінь тяжкості кримінального правопорушення, характер та ступінь його суспільної небезпечності, конкретні обставини його вчинення, особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, щире каяття, відсутність обтяжуючих обставин, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, а також необхідність забезпечення належного превентивного впливу покарання, суд доходить висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на три роки без застосування ст. 69 та ст. 75 КК України.

Таке покарання суд вважає справедливим, необхідним і достатнім, таким, що відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також забезпечує необхідний баланс між цілями покарання та принципом індивідуалізації кримінальної відповідальності.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 349, 368, 373-376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з 21 липня 2025 року.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_3 у виді тримання під вартою залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта, у розмірі 4457 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім) гривень 00 копійок.

Речові докази у кримінальному провадженні — 1 корпус гранати М52П3, 1 корпус гранати RG-4 та 1 запал типу «Бузоні» до гранати М52П3 — вважати знищеними під час проведення судової вибухово-технічної експертизи.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду та дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області ОСОБА_6