Вирок від 05 серпня 2026 р. у справі №357/18716/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/18716/25

1-кп/357/238/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.08.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючий суддя - ОСОБА_1 ,

за участю секретарів – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

потерпілих (цивільних позивачів) ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

представника потерпілих (цивільних позивачів) ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Біла Церква Київської області обвинувальний акт з доданими до нього матеріалами у кримінальному провадженні № 12025110000000745, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.08.2025, за обвинуваченням:

ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Баланівка Бершадського району Вінницької області, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , пенсіонер, освіта середня спеціальна, одружений, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

У С Т А Н О В И В:

1. До Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025110000000745, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.08.2025, за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

2. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Водій ОСОБА_9 23 серпня 2025 року близько 09 год 12 хв, керуючи технічно-справним автомобілем «Opel Antara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проспекту Незалежності в м. Біла Церква Київської області у напрямку вул. Східна.

Рухаючись у вказаному напрямку, поряд з буд. № 70 по проспекту Незалежності в м. Біла Церква Київської області, ОСОБА_9 у порушення вимог пунктів 2.3. б), д) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002 (далі – Правила дорожнього руху, ПДР), згідно з якими «для забезпечення дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатись від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху», не був уважним під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою, в порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху, згідно з яким «водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека», маючи об`єктивну можливість виявити попереду нерегульований пішохідний перехід, позначений інформаційно-вказівними дорожніми знаками «5.38.1, 5.38.2 – «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра», а також пішохода ОСОБА_10 , яка перетинала проїзну частину по пішохідному переходу, не зменшив швидкість та не зупинився, у результаті чого здійснив наїзд на пішохідний перехід, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_10 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10 отримала тілесне ушкодження у вигляді закритої травми тулуба з численними ушкодженнями кісток скелету та з крововтратою, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2».

Грубе порушення водієм ОСОБА_9 вимог пункту 18.1 Правил дорожнього руху перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_10 .

За таких обставин ОСОБА_9 порушив правила безпеки дорожнього руху будучі особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_10 , тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

3. Позиції сторін.

Прокурор підтримала обвинувачення, сформульоване в обвинувальному акті. Зазначила, що докази, надані суду стороною обвинувачення, є належними, достовірними та допустимими, а у своїй сукупності достатніми для доведення обставин, викладених в обвинувальному акті. Просила визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування строком на 3 роки. Щодо заявленого цивільного позову просила задовольнити з урахуванням правових позицій Верховного суду.

Потерпілі та їх представник у судових дебатах просили суд визнати ОСОБА_9 винуватим у пред`явленому обвинуваченні та призначити йому покарання, максимально наближене до верхньої межі санкції ч. 2 ст. 286 КК України. При цьому зазначали, що, на їхню думку, обвинувачений на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував під впливом лікарських засобів, які знижують увагу та швидкість реакції, у зв`язку з чим вважали, що його дії підлягали кваліфікації за ст. 286-1 КК України. Крім того, потерпілі та їх представник висловили переконання, що у діях обвинуваченого також наявні ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України.

Також потерпілі та їх представник заперечували наявність у діях обвинуваченого щирого каяття як обставини, що пом`якшує покарання. На їхню думку, поведінка ОСОБА_9 після вчинення кримінального правопорушення не свідчить про його щире усвідомлення протиправності власних дій та прагнення загладити заподіяну шкоду. Зокрема, вони вважали нещирими його наміри щодо відшкодування завданої шкоди, оскільки протягом усього часу судового розгляду обвинувачений не повідомив ані конкретного розміру компенсації, яку готовий сплатити, ані строків, у які має намір здійснити таке відшкодування.

Захисник вказав, що обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, щиро розкаявся у скоєному та висловив співчуття потерпілим. Звернув увагу суду на те, що кримінальне правопорушення вчинене з необережної форми вини. Просив врахувати похилий вік обвинуваченого, стан його здоров`я, позитивні дані про особу, відсутність судимостей, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також вжиті ним заходи, спрямовані на добровільне відшкодування моральної шкоди потерпілим. З огляду на наведене просив призначити ОСОБА_9 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Обвинувачений визнав свою вину. Підтримав позицію свого захисника, щиро розкаявся та попросив вибачення у потерпілих.

4. Формулювання статті (частин статті) КК України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений та докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Частина 2 статті 286 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження.

4.1. Оцінка доказів

Відповідно до статті 84 КПК України доказами у провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Всі докази, якими сторони обґрунтовують чи спростовують пред`явлене обвинувачення, мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності і достатності.

Учасники не заявляли клопотання щодо недопустимості доказів, які досліджені судом. Водночас судом не встановлені підстави визнавати надані сторонами докази недопустимими.

4.2. Щодо суб`єкта кримінального правопорушення.

Диспозиція частини 2 статті 286 КК України передбачає вчинення кримінального правопорушення загальним суб`єктом – фізична осудна особа, якій виповнилося 16 років та яка керує транспортним засобом.

ОСОБА_9 , 1958 року народження, медичну допомогу у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не отримує. Відомостей про його неосудність суду не надано. Обставина його керування транспортним засобом учасниками не оспорювались. Відтак обвинувачений є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

4.3. Щодо об`єктивної сторони.

Об`єктивна сторона цього кримінального правопорушення передбачає наявність таких складових: 1) діяння (дія або бездіяльність), що полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом; 2) наслідки у вигляді смерті потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження; 3) причинний зв`язок між зазначеним діянням і такими наслідками.

Сторона обвинувачення стверджує, що ОСОБА_9 , керуючи технічно-справним автомобілем «Opel Antara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проспекту Незалежності в м. Біла Церква Київської області у напрямку вул. Східна, поряд з буд. № 70 по проспекту Незалежності в м. Біла Церква Київської області, в порушення вимог пунктів 2.3. б), д) Правил дорожнього руху, не був уважним під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою, в порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху, маючи об`єктивну можливість виявити попереду нерегульований пішохідний перехід, позначений інформаційно-вказівними дорожніми знаками «5.38.1, 5.38.2 – «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра», а також пішохода ОСОБА_10 , яка перетинала проїзну частину по пішохідному переходу, не зменшив швидкість та не зупинився, у результаті чого здійснив наїзд на пішохідний перехід, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_10 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10 отримала тілесне ушкодження у вигляді закритої травми тулуба з численними ушкодженнями кісток скелету та з крововтратою, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2». Грубе порушення водієм ОСОБА_9 вимог пункту 18.1 Правил дорожнього руху перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_10 . Таке твердження підтверджується дослідженими матеріалами справи, а саме:

-показаннями обвинуваченого ОСОБА_9 , який вину повністю визнав за вказаних в обвинувальному акті обставин. Уточнив, що 23.08.2025 близько 09 год. 15 хв. керував належним йому автомобілем Opel Antara, яким їхав до м. Біла Церква у власних справах. За його словами, наближаючись до пішохідного переходу, рухався зі швидкістю близько 50 км/год, подивився ліворуч і праворуч, однак пішохода не побачив. У певний момент відчув удар. Пояснив, що спочатку подумав, ніби здійснив наїзд на «лежачого поліцейського», тому одразу транспортний засіб не зупинив, а, проїхавши ще декілька метрів, розвернувся та поїхав назад, щоб з`ясувати причину удару.

За словами обвинуваченого, повернувшись на місце події, він побачив жінку, яка лежала на проїзній частині дороги. На той момент на місце дорожньо-транспортної пригоди вже прибули працівники поліції, які повідомили, що викликали бригаду екстреної медичної допомоги. Після прибуття медичних працівників потерпілу було госпіталізовано. Згодом на місце події приїхала його дружина, після чого вони дізналися у слідчого, до якого лікувального закладу доставлено потерпілу, та поїхали до лікарні, щоб з`ясувати її стан здоров`я і запропонувати необхідну допомогу. Однак, як зазначив обвинувачений, їм повідомили, що будь-якої допомоги не потребують. Увечері того ж дня слідчий повідомив йому про смерть потерпілої.

Обвинувачений висловив співчуття родині загиблої та попросив у потерпілих вибачення, зазначивши, що не мав наміру спричинити дорожньо-транспортну пригоду чи позбавити потерпілу життя. Також повідомив, що має близько 35 років водійського стажу та до цієї події ніколи не був учасником дорожньо-транспортних пригод.

Відповідаючи на запитання учасників судового розгляду, обвинувачений пояснив, що після дорожньо-транспортної пригоди один раз телефонував потерпілим, однак вони відмовилися з ним спілкуватися. Також зазначив, що намагався відшкодувати завдану моральну шкоду шляхом направлення потерпілим поштових переказів, проте останні їх не отримали. Крім того, повідомив, що на момент дорожньо-транспортної пригоди почувався нормально, лікарський засіб «Вальсакор» не приймав;

-показаннями потерпілої ОСОБА_6 , яка повідомила, що 23.08.2025 на нерегульованому пішохідному переході автомобілем під керуванням обвинуваченого було збито її матір, яка приблизно через дві години після дорожньо-транспортної пригоди померла в лікарні. Зазначила, що після наїзду водій не зупинився та не надав потерпілій жодної допомоги, а повернувся на місце події лише приблизно через сім хвилин. За її словами, після наїзду матір опинилася на протилежному боці проїзної частини, а кожна хвилина могла мати вирішальне значення для порятунку її життя.

Потерпіла повідомила, що, незважаючи на похилий вік, її матері було 84 роки, вона уважно ставилася до стану свого здоров`я, вела активний спосіб життя, самостійно себе обслуговувала у побуті, не потребувала сторонньої допомоги, матеріально підтримувала Збройні Сили України та, на її переконання, могла прожити ще щонайменше п`ять–сім років. Зазначила, що вони з сестрою щоденно підтримували з матір`ю телефонний зв`язок, матеріально допомагали їй та забезпечували належний рівень життя. У 2026 році родина планувала відзначити її 85-річний ювілей.

Крім того, потерпіла висловила думку, що обвинувачений, знаючи про наявність у нього низки хронічних захворювань, перенесені інсульти та необхідність постійного прийому лікарських препаратів, зокрема « ОСОБА_11 » та інсуліну «Епайдра» і «Лантус», не повинен був керувати транспортним засобом, однак, усвідомлюючи стан свого здоров`я, все ж сів за кермо автомобіля.

Додатково потерпіла пояснила, що смерть матері стала для неї тяжким психологічним потрясінням, наслідки якого вона переживає й дотепер, при цьому, за її словами, навіть медикаментозне лікування не допомагає їй повністю впоратися з пережитим. Також повідомила, що в день поховання з нею дійсно зв`язувався обвинувачений, однак через свій тяжкий емоційний стан вона не могла вести з ним розмову. Грошові кошти, надіслані поштовим переказом, вона не прийняла, оскільки на той момент між сторонами не було досягнуто домовленості щодо конкретного розміру та строків відшкодування моральної шкоди;

-показаннями потерпілої ОСОБА_5 , яка повідомила, що дорожньо-транспортна пригода сталася 23.08.2025 о 09 год 13 хв, у ранковий час вихідного дня. Зазначила, що ділянка дороги, на якій відбулася подія, є прямою та добре проглядається, при цьому водій мав можливість бачити не лише пішохідний перехід, а й підходи до нього. Крім того, на незначній відстані один від одного на цій ділянці дороги розташовані три пішохідні переходи, що, на її думку, вимагало від водія підвищеної уважності та особливої обережності. У зв`язку з цим потерпіла вважає, що дорожньо-транспортна пригода сталася не випадково, а внаслідок свідомого порушення обвинуваченим Правил дорожнього руху.

Також потерпіла висловила переконання, що обвинувачений керував транспортним засобом, перебуваючи у хворобливому стані або під впливом лікарських препаратів, які могли впливати на його увагу та швидкість реакції. За її словами, обвинувачений мав можливість спостерігати пішохода протягом приблизно семи секунд до моменту наїзду, однак не вжив заходів для уникнення дорожньо-транспортної пригоди. Після наїзду він продовжив рух, залишивши потерпілу лежати на проїзній частині дороги, не викликав бригаду екстреної медичної допомоги та не вжив заходів для недопущення можливого повторного наїзду на неї іншими транспортними засобами.

Потерпіла зазначила, що після дорожньо-транспортної пригоди життя обвинуваченого, на її думку, істотно не змінилося, тоді як вона разом із сестрою втратили матір. На підтвердження тісних родинних зв`язків із загиблою надала суду для огляду фотографії їхнього спільного дозвілля та подорожей. Пояснила, що останні три роки проживає в Чорногорії, однак щоденно підтримувала з матір`ю телефонний зв`язок. Зауважила, що, незважаючи на поважний вік, мати вела активний спосіб життя, який, на її думку, не відповідав її віку. Після смерті матері потерпіла звернулася за допомогою до психотерапевта та проходить лікування з метою подолання наслідків пережитої втрати.

-протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 23.08.2025, відповідно до якого встановлено вид події – наїзд транспортного засобу на пішохода; місце ДТП розташовано за адресою просп. Незалежності, 40, на нерегульованому пішохідному переході, що обладнаний дорожніми знаками 5.35.1; 5.32.2 – пішохідний перехід. Дорожньо-транспортна пригода трапилась на сухому покритті без пошкоджень при сонячній погоді, без опадів, за участю транспортного засобу «Opel Antara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому виявлені такі пошкодження: капота з лівої сторони, лівої сторони та переднього бамперу. Транспортний засіб був переміщений після дорожньо-транспортної пригоди (том 1, а.с. 131-);

-висновком експерта № 518 (20250811020000518) від 17.09.2025, відповідно до якого:

1) при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 знайдені наступні ушкодження: рани, садна на голові; крововилив в м`які покриви голови; переломи обох лонних, сідничних кісток, розрив обох крижово-клубових зчленувань; масивна гематома клітковини малого тазу; гематома заочеревинного простору з обох боків; перелом лівої стегнової кістки; перелом правої малої гомілкової кістки; синці, садна на тілі;

2)смерть ОСОБА_10 , 1941 року народження, настала від закритої травми тулуба з численними ушкодженнями кісток скелету та з крововтратою;

3)знайдені при судово-медичній експертизі трупа ушкодження, заподіяні тупими предметами, могли виникнути внаслідок наїзду автомобіля на пішохода, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які згідно з пунктами 2.1.2. та 2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказу МОЗ № 6 від 17.01.1995, є небезпечними для життя та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті;

4)характер та локалізація ушкоджень та літі ОСОБА_10 свідчать про те, що в момент первинного контакту вона була повернута лівою боковою поверхнею тіла до транспортного засобу, та могла перебувати у вертикальному, або близькому до нього положенні (том 1, а.с. 148-150);

-висновком експерта від 04.09.2025 № СЕ-19/111-25/53207-ІТ, відповідно до якого:

1)на момент огляду автомобіля Opel Antara (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) система рульового керування знаходиться в працездатному стані;

2)на момент огляду автомобіля Opel Antara (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) гальмівна система знаходиться в працездатному стані;

3)на момент огляду автомобіля Opel Antara (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) елементи підвіски знаходяться в працездатному стані (том 1, а.с. 152-157);

-висновком експерта від 25.09.2025 № СЕ-19-25/51360-ФП, відповідно до якого:

1)швидкість руху автомобіля «Opel Antara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на кадрах відеозображення 2542-2545 у файлі з назвою «23.08.2025 9_09_57 (UTC+03_00).mkv» згідно вихідних даних становить: 45,806 – 51,646 км/год;

2)з моменту виходу пішохода на проїзну частину до моменту наїзду на пішохода на кадрах відеозображення з 2620-2722 у файлі з назвою «23.08.2025 9_09_57 (UTC+03_00).mkv» пройшло часу: 6,392-7,208 с (том 1, а.с. 159-174);

-відеозаписом з камери зовнішнього відеоспостереження, розташованих в межах нерегульованого пішохідного переходу за адресою: Київська область, м. Біла Церква, просп. Незалежності від 23.08.2025, на яких зафіксовано, що автомобіль марки «Opel Antara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 23.08.2025 здійснив наїзд на пішохода – ОСОБА_10 , яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу (том 1, а.с. 174, 192);

-висновком експерта від 26.09.2025 № СЕ-19/111--25/59702-ІТ, відповідно до якого

1)в даній дорожній ситуації водій автомобіля Opel Antara (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_9 повинен був керуватися вимогами пунктів 12.9 (б), 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху України;

2)в даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля Opel Antara (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_9 експертом, з технічної точки зору, вбачаються невідповідність вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху України, а якщо швидкість руху автомобіля Opel Antara (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) була більшою ніж 50,0 км/год, то в діях водія ОСОБА_9 експертом, з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам пунктів 12.9 (б), 12.4 Правил дорожнього руху України, які не знаходяться в причинному зв`язку з виникненням досліджуваної дорожньо-транспортної пригоди;

3) в даній дорожній ситуації водій автомобіля Opel Antara (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_9 , з моменту виходу пішохода на проїзну частину в межах нерегульованого пішохідного переходу, мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_10 , шляхом застосування екстренного гальмування, тобто мав технічну можливість виконати вимоги пункту 18.1 Правил дорожнього руху України.

4)в даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля Opel Antara (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_9 експертом, з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам пунктів 18.1 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв`язку з виникненням досліджуваної дорожньо-транспортної пригоди (том 1, а.с. 176-180);

Відповідно до п. 1.5 Правил дорожнього руху дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду дорожньому руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян чи завдавати матеріальних збитків. Згідно з п. 2.3 (б), (д) ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху. Крім того, відповідно до п. 18.1 ПДР водій транспортного засобу, який наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, зобов`язаний зменшити швидкість, а в разі потреби – зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Як встановлено судом та підтверджено дослідженими доказами, ОСОБА_9 , керуючи автомобілем «Opel Antara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не був достатньо уважним, не стежив належним чином за дорожньою обстановкою, не зменшив швидкість та не зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом, хоча мав об`єктивну технічну можливість своєчасно виявити пішохода ОСОБА_10 , яка перетинала проїзну частину по пішохідному переходу, та уникнути наїзду шляхом застосування екстреного гальмування. Таким чином, обвинувачений порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, а допущене ним порушення перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_10 .

Відтак досліджені судом докази у своїй сукупності підтверджують, що смерть потерпілої ОСОБА_10 настала внаслідок порушення ОСОБА_9 правил безпеки дорожнього руху як особою, яка керувала транспортним засобом, що повністю охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

4.4. Щодо суб`єктивної сторони.

З суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, характеризується необережною формою вини щодо наслідків у вигляді смерті потерпілої.

У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_9 , керуючи транспортним засобом, порушив вимоги Правил дорожнього руху України, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка від отриманих тілесних ушкоджень померла. При цьому судом не встановлено доказів того, що обвинувачений діяв умисно. Його дії характеризуються необережною формою вини у виді злочинної недбалості, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 25 КК України, він не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Судом встановлено, що обвинувачений, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, за умов доброї видимості, відсутності будь-яких перешкод для огляду проїзної частини та за наявності відповідних дорожніх знаків і дорожньої розмітки, мав об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохода, яка перетинала проїзну частину по пішохідному переходу, та вжити необхідних заходів для запобігання дорожньо-транспортній пригоді шляхом зменшення швидкості або зупинки транспортного засобу. Крім того, як підтверджується висновком інженерно-транспортної експертизи, з моменту виходу потерпілої на пішохідний перехід обвинувачений мав технічну можливість уникнути наїзду шляхом застосування екстреного гальмування. Однак він не виконав вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, унаслідок чого допустив наїзд на потерпілу, що перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням її смерті.

Наявність прямого причинного зв`язку між порушенням ОСОБА_9 вимог пп. «б», «д» п. 2.3 та п. 18.1 Правил дорожнього руху України і настанням суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_10 об`єктивно підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема висновками судово-медичної та інженерно-транспортної експертиз, протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, відеозаписом з камер зовнішнього спостереження, а також іншими доказами, які суд визнав належними, допустимими, достовірними, а в сукупності – достатніми для ухвалення обвинувального вироку.

За викладених обставин суд вважає доведеним, що ОСОБА_9 , будучи особою, яка керувала транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме вимоги пп. «б», «д» п. 2.3 та п. 18.1 Правил дорожнього руху України, що перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та смертю потерпілої ОСОБА_10 . Таким чином, його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

Щодо доводів потерпілих про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 286-1 КК України

Під час судового розгляду потерпілі та їх представник наполягали на тому, що дії ОСОБА_9 підлягали кваліфікації не за ч. 2 ст. 286 КК України, а за ч. 3 ст. 286-1 КК України, посилаючись на те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди він нібито перебував під впливом лікарських препаратів, які знижують увагу та швидкість реакції.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 286-1 КК України кримінальна відповідальність настає за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом та перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо такі дії спричинили смерть кількох осіб.

При цьому сама по собі наявність у водія певного захворювання або призначення йому лікарських засобів не є достатньою підставою для висновку про перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у розумінні ст. 286-1 КК України.

Потерпілі обґрунтовували свою позицію тим, що ОСОБА_9 було встановлено діагнози цукрового діабету та гіпертонічної хвороби, у зв`язку з чим він нібито на постійній основі приймав лікарські препарати «Епайдра», «Лантус» та «Вальсакор Н».

Разом із тим судом встановлено, що відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 08.09.2025 (том 1, а.с. 206) зазначені потерпілими захворювання, які вимагали прийому цих препаратів, були діагностовані ОСОБА_9 вже після дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 23.08.2025. Сторона захисту пояснила таку обставину істотним погіршенням стану здоров`я обвинуваченого після події у зв`язку з пережитим стресом.

Водночас досліджені судом більш ранні медичні документи, зокрема виписки за 2019 та 2024 роки (том 1, а.с. 208–211), не містять відомостей про призначення ОСОБА_9 препаратів «Епайдра», «Лантус» чи «Вальсакор Н», а також не підтверджують наявності у нього на момент дорожньо-транспортної пригоди відповідного лікування.

Крім того, факт перебування водія під впливом лікарських препаратів встановлюється за результатами медичного огляду, проведеного у визначеному законом порядку, із оформленням відповідного медичного висновку. Саме такий висновок є належним процесуальним доказом наявності або відсутності у водія такого стану.

У матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази проведення щодо ОСОБА_9 медичного огляду, яким було б встановлено його перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або інші належні й допустимі докази, які б беззаперечно підтверджували таку обставину.

За таких обставин суд доходить висновку, що доводи потерпілих про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 286-1 КК України ґрунтуються на припущеннях і не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, у зв`язку з чим підстав для іншої правової кваліфікації дій ОСОБА_9 суд не вбачає.

Крім того, потерпілі та їх представник висловлювали позицію про наявність у діях ОСОБА_9 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України.

Разом із тим суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Вирішення питання щодо наявності чи відсутності у діях особи ознак іншого кримінального правопорушення, яке не є предметом пред`явленого обвинувачення, не належить до повноважень суду під час розгляду цього кримінального провадження.

З огляду на викладене суд не вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діях ОСОБА_9 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, оскільки це виходить за межі висунутого обвинувачення та предмета судового розгляду у цьому кримінальному провадженні.

5. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Мотиви призначення покарання.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

При призначенні покарання ОСОБА_9 суд відповідно до вимог статей 50, 65–67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також мету покарання, яка полягає не лише у карі, а й у виправленні засудженого та попередженні вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому покарання повинно відповідати принципам законності, справедливості, індивідуалізації та співмірності.

Обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого. Судом встановлено, що ОСОБА_9 визнав свою вину, висловив співчуття потерпілим та просив у них вибачення.

Крім того, суд враховує, що після дорожньо-транспортної пригоди обвинувачений вживав заходів, спрямованих на добровільне відшкодування заподіяної шкоди. Зокрема, ним були направлені потерпілим поштові перекази: 11.12.2025 ОСОБА_6 у розмірі 29 998,50 грн (том 2, а.с. 46), 12.12.2025 ОСОБА_5 у розмірі 20 300,00 грн (том 2, а.с. 48), а також 12.12.2025 ОСОБА_6 у розмірі 20 300,00 грн (том 2, а.с. 49). Незважаючи на те, що зазначені кошти потерпілими отримані не були, такі дії свідчать про вчинення обвинуваченим спроб добровільно відшкодувати завдану шкоду та підлягають врахуванню судом при призначенні покарання.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Також суд враховує, що ОСОБА_9 є пенсіонером, одружений, раніше не судимий, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Разом із тим суд бере до уваги, що внаслідок кримінального правопорушення настали незворотні наслідки - смерть потерпілої ОСОБА_10 . Дорожньо-транспортна пригода сталася на нерегульованому пішохідному переході, де пішохід користується перевагою в русі та перебуває під особливим правовим захистом. Як встановлено судом, обвинувачений мав об`єктивну технічну можливість своєчасно виявити потерпілу та уникнути наїзду шляхом виконання вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України, однак цього не зробив. Саме порушення зазначених вимог перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням смерті потерпілої.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд доходить висновку, що, незважаючи на наявність обставини, яка пом`якшує покарання, позитивні дані про особу обвинуваченого та його спроби добровільно відшкодувати завдану шкоду, ступінь тяжкості кримінального правопорушення та характер його наслідків не дають підстав для висновку про можливість виправлення ОСОБА_9 без реального відбування покарання.

На думку суду, призначення покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі є необхідним і достатнім для досягнення мети покарання, відповідатиме ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі винного та забезпечить справедливий баланс між інтересами суспільства, правами потерпілих та правами обвинуваченого.

Водночас суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Такий висновок ґрунтується на характері вчиненого злочину та його найтяжчих наслідках – смерті потерпілої ОСОБА_10 , яка настала невдовзі події внаслідок грубого порушення обвинуваченим правил дорожнього руху. Смерть людини є невідворотним і непоправним наслідком, що визначає підвищену суспільну небезпечність діяння.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням є правом, а не обов`язком суду. Вирішуючи питання про можливість застосування цього інституту, суд повинен дійти переконання, що для досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України, буде достатнім встановлення засудженому іспитового строку та покладення передбачених законом обов`язків, без реального відбування призначеного покарання.

Разом із тим покарання відповідно до ст. 50 КК України має не лише превентивну та виправну, а й каральну функцію. За обставин цього кримінального провадження, з урахуванням характеру допущених порушень Правил дорожнього руху, тяжкості наслідків у вигляді смерті потерпілої та необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства, правами потерпілих і правами обвинуваченого, суд дійшов висновку, що встановлення лише іспитового строку не буде достатнім для досягнення мети покарання, призвело б до фактичного уникнення обвинуваченим реального покарання. Тому підстав для застосування до ОСОБА_9 положень ст. 75 КК України суд не вбачає.

Суд також враховує поведінку обвинуваченого безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди. Як встановлено під час судового розгляду, після наїзду на потерпілу ОСОБА_9 не зупинив транспортний засіб одразу, а повернувся на місце події лише через певний проміжок часу. При цьому досліджений у судовому засіданні відеозапис підтверджує, що розворот транспортного засобу був здійснений не за першої наявної можливості. Хоча в подальшому обвинувачений повернувся на місце події, зазначені обставини також враховуються судом при оцінці його поведінки після вчинення кримінального правопорушення та вирішенні питання про достатність застосування до нього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд зважає на доводи сторони захисту щодо віку обвинуваченого та наявності у нього низки хронічних захворювань. Разом із тим суду не надано доказів того, що ОСОБА_9 страждає на захворювання, які відповідно до законодавства України є підставою для звільнення особи від відбування покарання або перешкоджають відбуванню покарання у виді позбавлення волі. Крім того, під час судового розгляду сам обвинувачений пояснив, що на момент дорожньо-транспортної пригоди почувався задовільно, а будь-яких відомостей про те, що стан його здоров`я на час ухвалення вироку унеможливлює відбування покарання, матеріали кримінального провадження не містять.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що звільнення від відбування покарання з випробуванням у даному випадку є неприпустимим, і призначене покарання має бути пов`язане з реальним його відбуттям.

Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, суд враховує, що воно не є обов`язковим відповідно до санкції ч. 2 ст. 286 КК України. Разом із тим саме порушення обвинуваченим правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом стало безпосередньою причиною настання смерті потерпілої. За таких обставин суд вважає необхідним призначити ОСОБА_9 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Таке покарання, на переконання суду, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та реалізації превентивної функції кримінального закону.

6.Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку на підставі угоди.

6.1. Цивільний позов.

Відповідно до ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Отже, підставами для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, що завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди

До початку судового розгляду від представника потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_12 надійшов цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у розмірі 452 000,00 грн кожній з потерпілих.

В позовній заяві зазначено, що позивачам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди спричинена моральна шкода, яка полягає у сильних душевних стражданнях внаслідок втрати матері.

Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунків.

Вирішуючи питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер вчиненого кримінального правопорушення, його тяжкі та невідворотні наслідки у вигляді смерті потерпілої, глибину душевних страждань позивачів, а також індивідуальні обставини кожного з них.

Суд бере до уваги, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 втратили матір, із якою перебували у тісних родинних та емоційних зв`язках. Під час судового розгляду встановлено, що, незважаючи на проживання однієї з дочок за кордоном, вони підтримували з матір`ю постійне спілкування, регулярно проводили разом дозвілля, подорожували, надавали їй матеріальну підтримку та підтримували теплі сімейні стосунки. На підтвердження цього потерпілими було надано суду фотографії їхнього спільного відпочинку та подорожей.

Суд враховує, що смерть матері стала для потерпілих тяжким та непоправним потрясінням, яке спричинило їм значні моральні страждання та докорінно змінило їхнє життя. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить із характеру та обсягу заподіяних потерпілим душевних страждань, глибини їхніх сімейних зв`язків із загиблою, незворотності наслідків втрати близької людини, а також засад розумності, виваженості та справедливості.

Відтак суд визначає справедливим розмір компенсації моральної шкоди для кожної з них у сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень.

6.2.Процесуальні витрати.

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 та ч. 4 ст. 374 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Як вбачається зі наданих прокурором матеріалів витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні складають 11 142,50 грн, що підтверджується:

- довідкою про витрати на проведення експертизи у кримінальному провадженні № 12025110000000745, висновок експерта від 04.09.2025 № СЕ-19/111-25/53207-ІТ, відповідно до якої витрати на проведення експертизи склали 3 565,60 грн;

- довідкою про витрати на проведення судової фототехнічної експертизи (висновок експерта від 25.09.2025 № СЕ-19-25/51360-ФП) у кримінальному провадженні № 12025110000000745 від 23.08.2025, відповідно до якої витрати на проведення експертизи склали 5 348,40 грн;

- довідкою про витрати на проведення експертизи у кримінальному провадженні № 12025110000000745, висновок експерта від 26.09.2025 № СЕ-19/111-25/59702-ІТ, відповідно до якої витрати на проведення експертизи склали 2 228,50 грн;

З огляду на ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_9 витрати на проведення експертних досліджень у сумі 11 142,50 грн підлягають стягненню з обвинуваченого.

Питання про відшкодування інших понесених процесуальних витрат стороною обвинувачення чи стороною захисту не піднімалось.

6.3.Винагорода викривачу.

Підстави для виплати винагороди викривачу у цьому кримінальному провадженні відсутні.

6.4. Спеціальна конфіскація.

Підстави для застосування спеціальної конфіскації відсутні.

6.5.Заходи забезпечення кримінального провадження.

6.5.1.Запобіжні заходи.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України суд при ухваленні вироку серед іншого приймає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Запобіжні заходи у цьому кримінальному провадженні не застосовувались.

6.5.2.Арешт майна.

Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема у випадку непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації щодо майна, на яке накладено арешт.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01.09.2025 (справа № 761/36261/25) накладено арешт на автомобіль Opel Antara, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_9 . Метою накладення арешту визначено забезпечення збереження речових доказів.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.12.2025 вказаний арешт скасовано в частині заборони володіння та користування майном. Разом з тим цією ж ухвалою накладено арешт на вказаний автомобіль з метою забезпечення відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Зважаючи на те, що суд під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження має вирішити долю речових доказів, наявні підстави для скасування арешту, накладеного з метою збереження речових доказів.

Разом із тим підстав для скасування арешту, накладеного ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.12.2025 з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, суд не вбачає. У цьому кримінальному провадженні цивільний позов потерпілих задоволено частково, а тому необхідність у подальшому застосуванні зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження не відпала до моменту виконання судового рішення в частині відшкодування шкоди.

6.5.3.Щодо речових доказів і документів.

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Відповідно до постанови про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 25.08.2025 у цьому кримінальному провадженні визнаний речовим доказом автомобіль марки «Opel Antara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_9

Постановою про визнання і долучення до справи речових доказів від 08.09.2025 у цьому кримінальному провадженні визнано речовим доказом DVD диск із відеозаписом події ДТП (наїзд автомобілем на пішохода), яка відбулась 23.08.2025 о 09:15 на проспекті Незалежності в м. Біла Церква.

Враховуючи положення ст. 100 КПК України та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби Безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України, суд вирішує речові докази, а саме:

- автомобіль марки «Opel Antara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , повернути ОСОБА_9 ;

- DVD диск із відеозаписом події ДТП (наїзд автомобілем на пішохода), яка відбулась 23.08.2025 о 09:15 на проспекті Незалежності в м. Біла Церква, залишити зберігати у матеріалах справи.

Керуючись статтями 100, 124, 368, 374, 381-382, 395, 475, 532 КПК України, Суд

У Х В А Л И В:

1. ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

1.2. Призначити ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк 3 (три) роки.

1.3. Строк відбування покарання рахувати з дня фактичного затримання ОСОБА_9 здійсненого на виконання цього вироку.

2. Стягнути з ОСОБА_9 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у сумі 11 142,50 грн (одинадцять тисяч сто сорок дві гривні 50 копійок)

3. Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01.09.2025 у справі № 761/36261/25 на автомобіль Opel Antara, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_9 .

4. Речові докази, а саме:

- автомобіль марки «Opel Antara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , повернути ОСОБА_9 ;

- DVD диск із відеозаписом події ДТП (наїзд автомобілем на пішохода), яка відбулась 23.08.2025 о 09:15 на проспекті Незалежності в м. Біла Церква, залишити зберігати у матеріалах справи.

5. Цивільний позов потерпілих (цивільних позивачів) ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до обвинуваченого (цивільного відповідача ) ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити частково.

Стягнути з обвинуваченого (цивільного відповідача) ОСОБА_9 на користь потерпілої (цивільного позивача) ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 400 000,00 грн (чотириста тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з обвинуваченого (цивільного відповідача) ОСОБА_9 на користь потерпілої (цивільного позивача) ОСОБА_6 моральну шкоду у розмірі 400 000,00 грн (чотириста тисяч гривень 00 копійок).

У решті позовних вимог потерпілого (цивільного позивача) відмовити.

6. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області до Київського апеляційного суду. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

7. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

8. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після проголошення.

Суддя: ОСОБА_13