Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №334/572/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.08.2026 Справа № 334/572/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 334/572/26 Головуючий у І інстанції: Філіпова І.М.

Провадження № 22-ц/807/1063/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води,

У С Т А Н О В И Л А:

У січні 2026 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Концерн «МТМ» діє на підставі статуту, основною метою діяльності є здійснення виробничо - технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально - економічних інтересів трудового колективу Концерну.

02.10.2021 року на виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії. Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаного договору будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, а також співвласників в інших будівлях, приміщення в яких є самостійними об`єктами нерухомого майна у відповідності до ч. 8 ст. 14 Закону, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.

Станом на 01 листопада 2021 року Типовий індивідуальний договір №71410348 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 між позивачем та ОСОБА_1 з 01 листопада 2021 року є укладеним.

Система опалення помешкання відповідача є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання всього будинку, від`єднання якої є неможливим, як з юридичної точки зору, так і з технічної сторони.

Послуга з централізованого опалення надавалась відповідачу в межах опалювального сезону, проте відповідачем не виконувався обов`язок по оплаті за надану комунальну послугу.

Відповідач не здійснював оплату за використані послуги з централізованого опалення внаслідок чого утворилась заборгованість.

Посилаючись на зазначені обставини, Концерн «МТМ» просив суд стягнути з ОСОБА_1 вартість послуг централізованого опалення, гарячого водопостачання (договір № 71410348) за період з 01.11.2021 до 30.10.2024 в загальному розмірі 21157,37 грн та 2662,40 грн судового збору.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01.11.2021 року по 31.10.2024 року в сумі 21157,37 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову, або зменшити розмір стягнення з урахуванням строків позовної давності та фактичних обставин справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд безпідставно не застосував позовну давність до заявлених позивачем вимог, оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги має періодичний характер, а тому перебіг позовної давності має визначатися окремо щодо кожного щомісячного платежу. На думку апелянта, суд не встановив дати виникнення кожного окремого зобов`язання та не перевірив сплив позовної давності щодо кожного платежу.

Також апелянт посилається на те, що з 2021 року фактично не проживає у спірній квартирі, житло не використовується, а він перебуває за межами України у зв`язку з необхідністю догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного лікування. Вважає, що зазначені обставини свідчать про відсутність недобросовісної поведінки з його боку та повинні були бути враховані судом при визначенні обсягу його відповідальності.

Крім того, відповідач вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, посилаючись на те, що суд відмовив у задоволенні його клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін та розглянув справу без його участі, чим, на думку апелянта, позбавив його можливості надати пояснення, докази та заперечення.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, цей спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є споживачем послуг з постачання теплової енергії, які надає позивач, та як власник квартири зобов`язаний оплачувати надані комунальні послуги. При цьому відповідачем не спростовано факту надання позивачем послуг з постачання теплової енергії у спірний період, правильності нарахування плати за такі послуги та розміру визначеної позивачем заборгованості. Доказів внесення плати за надані послуги з постачання теплової енергії у спірний період відповідачем також не надано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.11.2024 року, ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі – продажу № 2885 від 06.11.2009 року.

Згідно довідки філії Концерну «Міські теплові мережі» за адресою: АДРЕСА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 оформлений на ім`я ОСОБА_1 .

Квартира відповідача підключена до мережі централізованого опалення.

Позивач у період з 01.11.2021 року по 31.10.2024 року надавав відповідачу послуги з централізованого опалення у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 21157,37 грн, відповідачем за вказаний не було здійснено жодної оплати наданих послуг.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. За положенням ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

Пунктом 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»)

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово- комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Частина 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає обов`язки індивідуального споживача, серед яких у т.ч.: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом (п. 1); оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5); дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства під час проведення ремонту чи реконструкції житла (іншого об`єкта нерухомого майна), не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг (п. 8).

Відповідно до статті 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Абз. 8-11 ч. 5 ст. 13 Закону передбачено, що публічні договори приєднання про надання комунальних послуг з власниками індивідуальних (садибних) житлових будинків вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Згідно з розділом VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Постановами Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 та № 1023 від 08.09.2021 внесено зміни до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових форм договорів, відповідно до яких згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності зазначених постанов.

При цьому ч.5 ст.13 Закону не вимагає від споживача вчинення будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір. Відповідно до вимог цього Закону такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб- сайті виконавця послуги.

Суд першої станції встановив та не заперечували сторони, що 02.10.2021 на офіційному веб-сайті Концерну «МТМ» опубліковано типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно до п. п. 1, 2, 4 Договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Такий договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на сайті Концерну «МТМ».

Статтею 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово- комунальні послуги» передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Отже, 01.11.2021 між позивачем та відповідачем був укладений типовий індивідуальний договір № 71410348 про надання послуги з теплової енергії та гарячої води, що є публічним договором приєднання.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначено відповідним договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За правилами ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Факт надання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, власником якого є відповідач, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.

Згідно з пунктом 31 Правил № 830 вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а для багатоквартирних будинків, обладнаних системою автономного теплопостачання, як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії.

У разі зміни (коригування) тарифу протягом строку дії договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію та не потребує внесення сторонами додаткових змін до договору.

Частиною 1 статті 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

На виконання Закону «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 затверджена «Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» (далі Методика № 315), застосування якої почалось з моменту переходу на нові договірні відносини.

Вказана Методика встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Відповідач є фізичною особою - власником квартири АДРЕСА_2 і є індивідуальним споживачем комунальних послуг, які надає позивач.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за вищевказаною адресою за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з 01.11.2021 до 30.10.2024 нараховано за надані послуги 21157,37 грн, сплачено 0,00 грн, що підтверджується наданим позивачем розрахунком суми позову, який був доданий до позовної заяви, в якому зазначені нарахування окремо по кожній складовій наданих послуг, а саме: постачання теплової енергії, абонплата. Також в зазначеному розрахунку відображена сума, що підлягає оплаті з боку відповідача - заборгованість за надані послуги. Розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви не суперечить положенням цивільного процесуального законодавства України, адже нормами ЦПК не передбачено вимоги, відповідно до яких повинен бути оформлений розрахунок заборгованості.

Відповідач вказаного розрахунку не спростував.

Посилання апелянта на те, що він з 2021 року фактично не проживає у квартирі та не користується нею, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Непроживання власника у належному йому житловому приміщенні саме по собі не припиняє його обов`язку оплачувати надані комунальні послуги та не звільняє від несення витрат, пов`язаних з утриманням належного йому майна. При цьому відповідачем не надано доказів відключення квартири від системи централізованого опалення, ненадання позивачем відповідної послуги або неналежної її якості у спірний період.

Посилання апелянта на перебування за межами України у зв`язку з необхідністю догляду за дружиною, яка має інвалідність І групи, не спростовують виникнення та існування грошового зобов`язання з оплати наданих комунальних послуг. Зазначені обставини можуть бути враховані при вирішенні питання щодо порядку виконання судового рішення, однак самі по собі не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку оплатити надані послуги.

Отже, перевіривши належним чином наданий позивачем розрахунок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про його правильність, врахувавши, що вказаний розрахунок заборгованості відповідач належними та допустимими доказами не спростував, не надав ні альтернативного розрахунку, ні доказів сплати заборгованості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що оскільки на час розгляду справи судом сума заборгованості за надані послуги відповідачем не сплачена, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було здійснено заходи по погашенню заборгованості, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.11.2021 до 30.10.2024 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо порушення права відповідача на участь у судовому розгляді. Справа була розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, при цьому відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому виклав заперечення проти позову та подав відповідні докази. Сам по собі розгляд справи без повідомлення сторін за наявними матеріалами, за відсутності встановлених законом підстав для обов`язкового проведення судового засідання з їх викликом, не свідчить про порушення принципів змагальності та рівності сторін.

Доводи апелянта про неналежну оцінку судом першої інстанції доказів, зокрема документів щодо стану здоров`я його дружини та перебування відповідача за межами України, також не дають підстав для скасування рішення. Суд першої інстанції надав оцінку зазначеним обставинам та навів мотиви, з яких не вбачав підстав для відстрочення або розстрочення виконання рішення. Водночас відповідачем не надано доказів, які б спростовували факт надання позивачем послуг, правильність нарахування плати або розмір заявленої до стягнення заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції позовної давності колегія суддів відхиляє.

За зобов`язаннями з періодичним характером, зокрема щодо оплати житлово-комунальних послуг, перебіг позовної давності визначається окремо щодо кожного простроченого платежу, з урахуванням установленого для його виконання строку.

Разом із тим колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про сплив позовної давності щодо частини заявлених вимог. Позивач звернувся до суду 23 січня 2026 року та просив стягнути заборгованість, нараховану за період з 01 листопада 2021 року по 31 жовтня 2024 року. При цьому перебіг позовної давності щодо відповідних платежів підлягає визначенню з урахуванням положень пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, якими на період дії карантину та воєнного стану встановлювалися особливості перебігу позовної давності. Зазначений пункт виключено Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року. За таких обставин трирічний строк позовної давності щодо заявлених позивачем вимог не сплив, у зв`язку з чим підстави для його застосування відсутні.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням того, що доводи, зазначені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду в суді першої інстанції, суд надав їм належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням, не підтверджені жодними доказами.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року в цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 14 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді