Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №734/978/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 734/978/26 Головуючий у 1 інстанції Домашенко Ю. М.

Провадження № 33/4823/710/26

Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд у складі головуючого судді Сиволапа Д.С., з участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Лущик О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Лущик О.М. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

Цією постановою:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець АДРЕСА_1

притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 665,60 грн. судового збору.

Місцевим судом встановлено, що о 01:37 год. 27 лютого 2026 року на 1 км автодороги Т-25-35 Козелець-Карпилівка-Сорокошичі водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Kia Carnival», реєстраційний номер НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння відповідно до встановленого порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху.

Не погодившись із рішенням суду, захисника Лущик О.М. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просила постанову місцевого суду скасувати як незаконну та закрити провадження у справі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що у порушення вимог ст. 268 КУпАП місцевий суд розглянув справу у відсутність ОСОБА_1 , чим порушив його право на захист. Вказує, що ОСОБА_1 не мав можливості пояснити суду, що вину не визнає та те, що від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння як водій транспортного засобу не відмовлявся, оскільки він не керував 27 лютого 2026 року о 01 годині 37 хвилин вказаним автомобілем, про що неодноразово пояснював працівникам поліції і це зафіксовано під час розмови з ними на нагрудні бодікамери. Працівники поліції на місці проігнорували його пояснення, були упередженими по відношенню до нього, оскільки ОСОБА_1 , прибув на місце зупинки автомобіля, яким керувала його дружина того вечора та намагався її підтримати, надати необхідну по можливості допомогу у розумінні певних юридичних подій. Зазначає, що працівниками поліції не зафіксовано факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та факт його зупинки під час керування автомобілем відсутній. При цьому, вказані аргументи можуть підтвердити ОСОБА_3 , який керував вказаним автомобілем та ОСОБА_4 , який також перебував в салоні автомобіля. Звертає увагу на те, що місцевим судом не взято до уваги та обставина, що на неодноразові заяви про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, працівниками поліції на місці не перевірені та не спростовано вказаний факт, не оглянутий автомобіль на наявність у ньому інших осіб. Наявний відеозапис, який судом розцінено як доказ, навпаки ставить під сумнів факт керування автомобілем саме вказаною особою. Вказує, що по прибуттю ОСОБА_1 на місце зупинки його дружини та впродовж достатньо тривалого його спілкування з працівниками поліції, жоден з них не висловив підозру в тому, що ОСОБА_1 , приїхав за кермом автомобіля та перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Про наявність запаху алкоголю від ОСОБА_1 поліцейські повідомили більше через годину після його прибуття на місця та висунули йому, як водію, вимогу пройти огляд на визначення стану сп`яніння. Сукупність всіх цих обставин підтверджує об`єктивність того, що ОСОБА_1 як водій транспортного засобу не відмовлявся від проходження огляду на визначення перебування його у стані алкогольного сп`яніння, не був зупинений як водій транспортного засобу, а тому і не має нести відповідальність за правопорушення, яке не вчиняв.

Також апелянт просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки ОСОБА_1 не був присутній у судовому засіданні, про розгляд справи дізнався лише 20 липня 2026 року.

В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечив свою вину та факт вживання алкоголю 27 лютого 2026 року. Пояснив, що у нічний час в якості пасажира прибув на автомобілі на місце зупинки поліцейськими його дружини для надання їй підтримки. Автомобілем він не керував та знаходився на передньому правому пасажирському сидінні звідки й вийшов до поліцейських. Водій та ще один пасажир залишились сидіти в авто та весь час з нього не виходили.

Близько однієї години тривала процедура перевірки його дружини на стан сп`яніння та складання відповідних матеріалів, весь цей час від знаходився поряд та спілкувався з двома присутніми на місці поліцейськими, які не висловлювали жодних зауважень щодо наявності у нього ознак алкогольного сп`яніння. Лише після того, як склали протокол на дружину, поліцейські повідомили ОСОБА_1 про те, що у нього також маються ознаки сп`яніння в у вигляді тремтіння рук та запаху алкоголю з рота та запропонували йому, як водію, пройти огляд на стан сп`яніння.

Даний огляд ОСОБА_1 не пройшов, оскільки не був водієм транспортного засобу та поліцейські його не зупиняли, а відповідні докази керування транспортним засобом на його вимогу не надали.

У відповідності до приписів ч.7 ст. 294 КУпАП апеляційним судом відмовлено у задоволенні клопотання захисту про допит в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки в суді першої інстанції вони не допитувались та відповідне клопотання про їх допит не заявлялось. При цьому матеріалами справи про адміністративне правопорушення не підтверджується присутність вищевказаних осіб на місці події. Так, на безперервному відеозаписі з портативного поліцейського відеореєстратора не зафіксована присутність при складані адміністративного матеріалу жодних осіб чоловічої статі, крім двох поліцейських та самого ОСОБА_1 .

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; перевіривши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

У відповідності до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена, зокрема, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником, протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Згідно зі ст.289 КУпАП в разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин, цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

З метою забезпечення принципу доступу громадян до правосуддя, з огляду на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд вважає за можливе поновити захиснику строк на звернення до суду.

Відповідно до ч.7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу у межах апеляційної скарги.

Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп`яніння, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною 3 статті 266 КУпАП визначено, що уразі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Згідно п.6 Розділу І та п.6 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 №1452/735, огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, а також лікарем закладу охорони здоров`я.

Відповідно до ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 601649 від 27.02.2026, водій ОСОБА_1 27 лютого 2026 року о 01:37 год. на 1 км автодороги Т-25-35 Козелець-Карпилівка-Сорокошичі керував транспортним засобом «Kia Carnival», реєстраційний номер НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння відповідно до встановленого порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.9).

Даний протокол складено уповноваженої особою Національною поліції, його форма та зміст відповідають вимогам ст. 256 КУпАП.

Отже, даний протокол є документом, що фактично містить твердження компетентного державного органу про вчинення особою адміністративного правопорушення та одночасно є одним з джерел доказів, у силу положень ст. 251 КУпАП.

Посилання апелянта на відсутність доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом не є переконливими, з огляду на таке.

З переглянутого апеляційним судом відеозапису з нагрудної камери поліцейського слідує, що на місці зупинки транспортного засобу, яким керувала дружина ОСОБА_1 , останній приїхав на автомобілі «Kia Carnival», реєстраційний номер НОМЕР_1 та намагався домовитися з поліцейськими щодо не складання протоколу відносно його дружини. Під час тривалого спілкування з водієм у працівників поліції виникла підозра про перебування останнього в стані алкогольного сп`яніння про що йому було повідомлено. Після повідомлення поліцейським про виявлені ними у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук та почервоніння обличчя, він заперечував наявність у нього цих ознак і на пропозицію пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння почав заперечувати факт керування транспортним засобом. Поведінка ОСОБА_1 свідчила про небажання пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння. Працівником поліції було роз`яснено водію права та наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. ОСОБА_1 поліцейським роз`яснено, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення. Після складання протоколу, поліцейський вголос зачитав його ОСОБА_1 , який він в подальшому відмовився підписувати та надавати письмові пояснення згідно ст.63 Конституції України.

Доводи апелянта про недоведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом спростовуються дослідженими доказами у їх сукупності, так як обстановка на місці події, поведінка останнього на місці, а також первинні пояснення ОСОБА_1 вказували на те, що саме він керував автомобілем. При цьому, ОСОБА_1 під час первинного спілкування з поліцейськими не заперечував факт керування ним автомобілем, зазначивши, що їде додому з смт. Козелець та не повідомляв, що транспортним засобом керувала інша особа.

Те, що працівникам поліції не вдалось зафіксувати за допомогою відеозапису факту безпосереднього керування ОСОБА_1 транспортним засобом в даному випадку не є визначальним, оскільки даний факт беззаперечно підтверджується вищенаведеними обставинами.

Суд критично сприймає пояснення ОСОБА_1 про те, що він не керував автомобілем,а керування здійснювала інша особа. Як вже вказувалось вище, з наявного в матеріалах справи відеозапису слідує, що на місце події зупинки автомобіля під керуванням дружин ОСОБА_1 під`їхав автомобіль «Kia Carnival», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зупинився перед автомобілем поруч з яким перебували поліцейські та з лівого боку даного автомобіля вийшов та підійшов до поліцейських ОСОБА_1 , який відразу пояснив мету свого прибуття – надання допомоги дружині.

Після висловлення вимоги пройти огляд на стан сп`яніння ОСОБА_1 неодноразово стверджував, що водієм автомобіля він не є, однак не зміг пояснити, хто саме керував автомобілем на якому він прибув та який весь цей час знаходився на місці, не запросив на надання пояснень справжнього водія даного транспортного засобу та іншого пасажира, які за твердженням ОСОБА_1 весь цей час (близько 1,5 години при значній мінусовій температурі навколишнього повітря) знаходились в автомобілі та з нього не виходили.

На безперервному відеозаписі не зафіксована присутність на місці події інших осіб чоловічої статі крім двох поліцейських та самого ОСОБА_1 , а отже пояснення ОСОБА_1 про те, що функції водія виконувала інша особа, є неспроможними та вочевидь надані з метою уникнення адміністративної відповідальності.

Отже, апеляційний суд не має сумнівів, що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу, а тому маючи ознаки алкогольного сп`яніння відповідно до вимог п.2.5 Правил дорожнього руху мав обов`язок пройти огляд на стан такого сп`яніння на вимогу поліцейського, від виконання якого він відмовився.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, були предметом детального розгляду суду першої інстанції і суд правильно визначився, що саме останній був за кермом транспортного засобу та виконував функцію водія, з чим також погоджується і суд апеляційної інстанції, враховуючи наявні у даній справі докази в їх сукупності.

Критика апелянтом дій працівників поліції у даному випадку є безпредметною, з огляду на те, що виконання вимог поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння є обов`язком водія, який після проведення огляду та у разі незгоди з вимогами пройти такий огляд мала усі підстави оскаржити дії поліцейських у визначеному законом порядку.

Посилання апелянта, на те що у працівників поліції було упереджене ставлення до ОСОБА_1 , спростовуються відеозаписами, долученими до матеріалів справи, з яких вбачається, що всі дії працівників поліції відповідали вимогам Закону України «Про Національну поліцію», жодного упередженого ставлення до особи, яка притягується до адміністративної відповідальності не вбачається.

Крім того, на відеозаписі не зафіксовано будь-якого тиску з боку працівників поліції на ОСОБА_1 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення чи відібрання від нього письмових пояснень. Будь-яких інших доказів тиску на ОСОБА_1 працівниками поліції апелянт не надав, тому такі доводи необхідно оцінювати критично.

Доводи апелянта про те, що у ОСОБА_1 були відсутні ознаки алкогольного сп`яніння, не заслуговують на увагу, так як вони спростовуються відеозаписом події, на якому поліцейськими неодноразово озвучено наявність від водія запаху алкоголю та почервоніння обличчя, що є ознаками алкогольного сп`яніння та достатньою підставою для проходження водієм огляду на відповідний стан.

Крім того, з акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів та направлення на огляд вбачається, що до даних процесуальних документів були занесені ті ознаки алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , які, як наслідок, потягли за собою пропозицію щодо проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а отже, жодних порушень з боку працівника поліції, на переконання суду апеляційної інстанції, в даному випадку не було.

Доводи захисту про те, що про наявність ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 поліцейські повідомили останньому більше ніж через годину з моменту початку спілкування з ним на висновки суду не впливають.

Зокрема, цілком логічними видаються дії поліцейських, які з огляду на обставини події (нічний час, безлюдне місце, мінусова температура навколишнього повітря) та поведінку ОСОБА_1 на місці, спрямовану на суттєве затягування проходження огляду на стан сп`яніння та ознайомлення з матеріалами справи його дружиною, спочатку завершили одну адміністративну процедуру у вигляді складання адміністративних матеріалів на дружину ОСОБА_1 , а потій розпочали іншу, запропонувавши водію ОСОБА_1 , що мав ознаки алкогольного сп`яніння, пройти відповідний огляд.

З матеріалів справи, зокрема з відеозаписів, убачається, що ОСОБА_1 неодноразово пропонувалося пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я, роз`яснювались правові наслідки відповідної відмови, проте він на проходження такого огляду не погодився, що свідчить про відмову проти огляд на стан сп`яніння.

Крім того, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан алкогольного сп`яніння, що знайшло своє підтвердження у не спростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи. При цьому, відмова від проведення огляду може надаватись водієм у вербальній або не вербальній формах, а також шляхом вчинення дій, які надають об`єктивних підстав сторонньому спостерігачу сприймати дії особи, як відмову від проведення огляду.

Відповідно до ПДР водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння до складання протоколу про адміністративне правопорушення, а своєю поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду.

Доводи ОСОБА_1 про відсутність у нього обов`язку пройти огляд на стан сп`яніння через те, що автомобіль під його керуванням поліцейськими не зупинявся та його не було на місці ознайомлено з відповідними доказами є безпредметними, оскільки нормами чинного законодавства, зокрема й статті 266 КУпАП не передбачено, що відповідний обов`язок виникає лише у водія якого безпосередньо зупинили поліцейські. Зокрема такий обов`язок виникає у будь-якого якого водія щодо якого є підстави вважати, що він перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

При цьому обставини в яких розпочалось та відбулось спілкування поліцейських з водієм (зупинка автомобіля поліцейськими, самостійна зупинка водієм автомобіля, участь автомобіля у ДТП чи іншій події тощо) не є визначальними.

Крім того жодною нормою не визначено, що обов`язок водія пройти огляд на стан сп`яніння на вимогу поліцейського виникає лише після ознайомлення водія з наявними у поліцейського доказами факту його керування транспортним засобом.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин, які мають суттєве значення для встановлення істини та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, апеляційний суд визнає необґрунтованими, оскільки вони були предметом детального дослідження в суді першої інстанції, де в своєму рішенні суд навів відповідні мотиви, з якими апеляційний суд погоджується та вважає їх правильними. Нових підстав для визнання вказаних висновків суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, апелянт не надав.

Доводи апелянта про порушення судом вимог ст.268 КУпАП у зв`язку з тим, що розгляд справи відбувся без участі ОСОБА_1 , на думку апеляційного суду, є непереконливими.

Положення ч.2 ст.268 КУпАП дозволяють судовий розгляд у відсутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, якщо є данні про її своєчасне сповіщення про день і час, а також місце проведення розгляду справи, якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що захисник Лабадін І.О. ініціював відкладення судового розгляду, який був призначений на 23.03.2026, у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 на лікуванні. Розгляд справи відкладено на 30 квітня 2026 року.

30 квітня 2026 року на адресу суду надійшло клопотання захисника Грищенка М.Б. про зупинення провадження у зв`язку зі зверненням щодо проведення судової портретної експертизи. Розгляд справи відкладено на 15 червня 2026 року.

У судове засідання ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Грищенко М.Б. , повідомленими про час, дату та місце розгляду справи, не з`явилися, про причини неявки не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Також, апеляційним судом ураховується практика Європейського суду з прав людини, яка визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, достовірно знаючи про час і місце судових засідань захист відверто затягував судовий розгляд, а тому місцевий суд цілком правомірно, після декількох відкладень слухання справи, розглянув її без участі особи, яка притягується до відповідальності.

А тому, місцевий суд дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки судом були вчинені всі необхідні дії для сповіщення про розгляд справи, з чим погоджується й суд апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б не були предметом дослідження в суді першої інстанції, або порушень судом вимог матеріального або процесуального закону, які б спростовували висновки суду і були б підставами для зміни або скасування судового рішення.

Відтак, доводи апелянта про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, є необґрунтованими та не заслуговують на увагу. Таку позицію ОСОБА_1 слід розцінювати, як намагання ним уникнути встановленої законом відповідальності за скоєне.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, викладені обставини вказують на те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки він, керуючи транспортним засобом, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, чим порушила п.2.5 Правил дорожнього руху, з чим погоджується й апеляційний суд.

Стягнення ОСОБА_1 призначено у відповідності з вимогами ст. 33 КУпАП, у розмірі, визначеному санкцією ч.1 ст.130 КУпАП, за якою його притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відтак, постанова суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

П О С Т А Н О В И В :

Поновити захиснику Лущик О.М. строк на апеляційне оскарження постанови Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника Лущик О.М. в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддяД. С. Сиволап