Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №495/1953/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4837/26

Справа № 495/1953/25

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

учасники справи: позивач – Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області, відповідачі - ОСОБА_1 , Акціонерне товариство Страхова компанія «ББС Іншуранс»,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області в особі свого представника Донченка Андрія Михайловича

на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 вересня 2025 року, ухвалене Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області у складі: судді Прийомової О.Ю. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства Страхова компанія «ББС Іншуранс» про відшкодування матеріальних збитків,

в с т а н о в и в:

24 березня 2025 року Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 суми франшизи згідно договору страхування та з Акціонерного товариства «Страхової компанії «ББС Іншуранс» відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної власником дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 68629 грн.

Позов обґрунтував тим, що 12.02.2024 о 21.30 на автомобільній дорозі загального користування державного значення М-05 Київ – Одеса, км 372+150 сталася ДТП за участю транспортного засобу MERCEDES-BENZ ACTROS 1846, д/з НОМЕР_1 , з напівпричепом SCHMITZ SKI 24, д/з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 .

Матеріали по факту вказаного ДТП були зареєстровані ВП № 2 Березівського РВП ГУНП в Одеській області та передані до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області за місцем реєстрації водія транспортного засобу.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 477214 від 12 лютого 2024 року, складеного у відношенні водія ОСОБА_1 , вбачається, що рухаючись по автомобільній дорозі загального користування державного значення М-05 Київ-Одеса, водій не впевнився в безпечності, стеженні за правильністю розміщення та кріплення вантажу, не впевнився в технічному стані транспортного засобу, в результаті чого сталося перекидання, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.06.2024 року було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП на підставі п.7 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Аналіз положень ст. 38 КУпАП вбачає, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження по справі підлягає припиненню на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Тобто зазначена обставина у постанові Білгород – Дністровського міськрайонного суду не є реабілітуючою обставиною, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП, тобто вина відповідача повністю доведена.

З матеріалів поліції вбачається підтвердження керування ОСОБА_1 автомобілем д/з НОМЕР_1 , з напівпричепом з д/з НОМЕР_2 під час скоєння ДТП. Занесення даного факту події підрозділом поліції до ЄО Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області, а також наявність складеного адміністративного протоколу відносно вказаного водія.

Внаслідок ДТП за участю вищезазначеного водія було пошкоджено двобічне бар`єрне огородження автомобільної дороги протяжністю 80 метрів.

Автомобільна дорога загального користування державного значення М-05 Київ-Одеса, на якій сталося ДТП, включена до Переліку автомобільних доріг загального користування державного значення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2023 року № 1318 і належить до сфери управління Державного агентства відновлення та інфраструктури України.

Ділянка дороги км 372+150, де сталася ДТП, знаходиться на балансі Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області, що підтверджується відповідною довідкою.

Відповідно, своїми діями, водій ОСОБА_1 заподіяв матеріальну шкоду (збитки) державі в особі Служби відновлення в Одеській області.

На момент скоєння ДТП, відповідальність водія транспортного засобу MERCEDES-BENZ ACTROS 1846, д/з НОМЕР_1 була застрахована згідно страхового полісу № 217299543 внутрішнього обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до договору з Акціонерним товариством «Страхова компанія «ББС Іншуранс».

Згідно з кошторисом збитків від 16.02.2024 служби розмір заподіяного матеріального збитку складав в загальній сумі 85020 грн. На підставі вказаного кошторису збитків від 16.02.2024, дефектного акту служба звернулася з претензією про відшкодування матеріальних збитків від 03.07.2024 року до АТ «СК ББС Іншуранс».

Листом від 12.07.2024 АТ «СК ББС Іншуранс» звернулась до Служби про отримання додаткових документів та інформації для прийняття рішення про сплату страхового відшкодування, однак, надалі, сума витрачених коштів збільшилась за результатом фактично виконаних робіт підрядною організацією, до обов`язків якої належить поновлення пошкодженого майна – автомобільних доріг та їх складових.

Відповідно до платіжної інструкції від 24.07.2024 № 275144 Страховою компанією «ББС Іншуранс» сплачено на рахунок Служби 53358,20 грн.

Таким чином, розмір матеріальних збитків, не сплачених АТ «СК ББС Іншуранс», становить 68629 грн.

Представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Павленком В.С. наданий відзив на позовну заяву позивача, відповідно до якого зазначає, що підставою для оформлення поліцією протоколу на відповідача-1 став висновок слідчого від 29 лютого 2024 року, який знаходиться в матеріалах справи судді Волкової.

Під час виїзду на місце слідчим встановлена причина пригоди - пошкодження правої задньої шини автомобіля, що потягло втрату керування автомобілем, перекидання останнього, його пошкодження та отримання водієм тілесного ушкодження з наступною госпіталізацією. Обставини пошкодження шини підтверджуються також складеною ним фототаблицею.

Знаходження автомобіля перед виїздом в ремонті підтверджуються письмовими поясненнями відповідача-1, головного механіка та механіка підприємства, в якому відповідач-1 працював водієм.

Причиною пошкодження шини міг стати як неякісно проведений ремонт автомобіля його власником, так і знаходження на дорозі сторонніх гострих елементів, якими могла бути пошкоджена шина.

Під час розгляду справи суддею Волковою на предмет відповідності протоколу вимогам статті 256 КУпАП встановлено наступне:

- відповідачу-1 поставлено у провину порушення пунктів 1.5 та 2.3. Правил, однак останній пункт містить 8 (вісім) підпунктів, а в протоколі конкретний підпункт не вказано.

В постанові суд вказав (цитата): «таке формулювання є неконкретизованим, без чіткого посилання на норму, порушення якої поставлено у провину Молчанову»;

- (цитата) «у протоколі зазначено про заподіяння матеріальної шкоди за результатами ДТП, однак графа «свідки чи потерпілі» містить прочерки».

Встановлення цих обставин не входить в обов`язки суду, про що в постанові вказала суддя Волкова, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості прийняти остаточне законне рішення по протоколу у зв`язку з відсутністю формулювання обвинувачення та не надання поліцією доказів скоєння правопорушення.

Крім цього протокол складений без дотримання вимог статті 256 КУпАП, а схема місця пригоди не відповідає вимогам додатку 8 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року № 1395, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 р. за №1408/27853.

В результаті суддя Волкова винесла 08 травня 2024 року постанову про повернення протоколу до поліції для належного оформлення.

Всупереч вказаній постанові суду поліція у відповідність вимогам статті 256 КУпАП протокол не привела та супровідною від 05 червня 2024 року повернула справу до суду в тому ж вигляді.

Суддею Шевчук обставини справи не переглядались у зв`язку з відсутністю у справі нових документів та постановою від 12 червня 2024 року було прийнято рішення про закриття справи у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, встановлених статтею 38 КУпАП.

Постанови судді Волкової та судді Шевчук не оскаржені та набрали законної сили.

Відповідачу-1 протоколом не інкриміноване порушення швидкості руху, обвинувачення відповідача-1 в скоєнні ним правопорушення ґрунтується на домислах та припущеннях.

Суддею Волковою встановлена недоведеність поліцією порушення відповідачем 1 Правил, а поліцією не усунуті допущені нею порушення вимог статті 256 КУпАП після отримання справи від суду.

Позивач наводить в позові обставини винуватості відповідача-1 у скоєнні адміністративного правопорушення, однак з огляду на вищевикладене вказані обставини ним не доведені, що є порушенням вимог статті 81 ЦПК.

Згідно приписів статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Таким чином, поліція не надала належних та допустимих доказів скоєння відповідачем-1 правопорушення, а направлений до суду протокол з доданими матеріалами ґрунтується на домислах та припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог до відповідача-1.

В матеріалах справи судді Волкової знаходиться наказ (розпорядження) керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОМЕХАНІЗМ-ПЛЮС» № 3 від 30 січня 2024 року про прийняття відповідача-1 на роботу в гараж водієм, що вказує на те, що відповідач-1 під час пригоди знаходився в трудових відносинах з користувачем автомобіля.

Роботодавець не пред`являв до відповідача-1 претензій щодо відшкодування завданої під час пригоди шкоди.

Таким чином, винний в пригоді роботодавець несе відповідальність в питанні відшкодування завданої працівником шкоди.

З огляду на вищевикладене підстави для задоволення позову в частині відповідальності відповідача-1 відсутні.

17 квітня 2025 року від представника відповідача-2 АТ «Страхова компанія «ББС Іншуранс» надійшов відзив на позовні вимоги позивача, відповідно до якого просив суд у задоволені позовних вимог позивача до АТ «Страхова компанія «ББС Іншуранс» відмовити у повному обсязі, зазначаючи, що за замовленням Страхової компанії «ББС ІНШУРАНС» суб`єктом оціночної діяльності – ОСОБА_2 складено Звіт про оцінку вартості матеріальних збитків, що виникли внаслідок ДТП за адресою а/д М-05 Київ-Одеса, 372 км+150м від 14.07.2024 № 120582 (далі – Звіт від 14.07.2024 № 120582).

Відповідно до Звіту від 14.07.2024 № 120582 загальна вартість матеріального збитку, нанесеного через пошкодження майна, розташованого за адресою: а/д М-05 Київ-Одеса, 372 км+150 м складає: 67869,84 грн (у тому числі ПДВ –11311,64 грн); 56 558,20 без ПДВ. Таким чином, вартість ремонтно-відновлювальних робіт з урахуванням фізичного зносу складає 56558,20 грн.

З огляду на це, Страховою компанією «ББС ІНШУРНАС» здійснено виплату вказаної суми страхового відшкодування згідно з наказом від 19.07.2024 № 120582/1/1.

Оскільки Звіт від 14.07.2024 № 120582 складений суб`єктом оціночної діяльності – ОСОБА_2 , який має відповідні кваліфікаційні свідоцтва, тому у Страхової компанії «ББС ІНШУРАНС» немає підстав ставити його під сумнів, а відтак і підстави для здійснення доплати відсутні.

Таким чином, керуючись Звітом від 14.07.2024 № 120582, нормами статей 12, 22, 29 та 36 Закону ОСЦПВВНТЗ, Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» здійснила розрахунок страхового відшкодування у розмірі 56 558,20 грн згідно зі Звітом від 14.07.2024 № 120582.

Припущення Позивача про необґрунтованість рішення Страхової компанії «ББС ІНШУРАНС» про виплату страхового відшкодування Службі відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області у розмірі 56558,20 грн та недоплати суми 68629,00 грн не знайшли свого підтвердження.

Договірне зобов`язання, яке виникло у Страхової компанії «ББС ІНШУРАНС» за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № EP-217299543 припинилось виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Таким чином, для повного відшкодування шкоди, Позивач має право звернутися до завдавача шкоди в порядку статті 1194 Цивільного кодексу України.

Позивач помилково і необґрунтовано вважає, що Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» за полісом № EP - 217299543 зобов`язана сплатити 68629,00 грн страхового відшкодування.

Відповідно до позовної заяви, Позивач зазначає, що сума витрачених коштів збільшилась за результатом фактично виконаних робіт підрядною організацією.

Так відповідно до Акту № 1 приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг за червень 2024 року та витягу з Акту, ТОВ «Автомагістраль-Південь» було виконано фізичних обсягів виконаних робіт по Договору на загальну суму 1092446,64 грн.

Також зазначено, що частиною 5 Витягу з Акту визначено роботи, які проводились по ліквідації пошкоджених елементів та складових автомобільної дороги, завданої внаслідок ДТП, що сталася 12.02.2024. Вартість ремонту – відповідно до Акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2024 року становить 121987,20 грн.

Водночас зазначає, що Акт № 1 приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг за червень 2024 року не містить переліку робіт з відновлення пошкодження двобічного бар`єрного огородження, яке настало внаслідок ДТП, що сталася 12.02.2024, за участю автомобіля MERCEDES-BENZ ASTROS 1841 LS д/з НОМЕР_1 , з напівпричепом SCHMITZ SKI 24 д/з НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 .

Також, у вказаному Акті не зазначено, які саме роботи проводились підрядною організацією та яка кількість матеріалу витрачена на відновлювальний ремонт двобічного бар`єрного огородження, що пошкоджене внаслідок ДТП, що сталася 12.02.2024, зокрема, не вказано протяжність двобічного бар`єрного огородження, що фактично відремонтоване та кількість витраченого матеріалу.

При цьому, незрозумілим є такий документ, як Витяг з Акту, про який зазначає позивач, оскільки останній не містить ні підпису, ні дати та номеру первісного документа.

З огляду на це, неможливо встановити ні підставу збільшення вартості виконаних робіт щодо відновлення пошкодженого двобічного бар`єрного огородження, яке настало внаслідок ДТП, що сталася 12.02.2024, ні доказів, які б це підтверджували.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства Страхова компанія «ББС Іншуранс» про відшкодування матеріальних збитків – відмовлено.

В апеляційній скарзі Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області в особі свого представника Донченка А.М. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, не дослідив належним чином всі матеріали справи.

Суд не взяв до уваги, що автомобільні дороги загального користування державного значення в Одеській області є державною власністю і єдиною складовою транспортної системи України.

Обставини щодо несправності транспортного засобу, його стану та місце роботи водія ОСОБА_1 взагалі не досліджувалися під час судового процесу справи № 495/1953/25, не були предметом спору, разом з тим такі обставини викладені у рішенні суду.

Суд першої інстанції не взяв до уваги наявність постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.06.2024, яке було остаточним у вирішенні питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності водія ОСОБА_1 , замість чого в рішенні є посилання на наявність постанов судді цього ж самого суду Волкової та посилання на матеріали, які знаходились у справі вказаної судді. Крім того, суд посилається на той факт, що в матеріалах (справа судді Волкової) є наказ керівника підприємства, з яким водій ОСОБА_1 на момент ДТП перебував у трудових відносинах, дійшов висновку, що саме він винний у пригоді як роботодавець і несе відповідальність у питанні відшкодування завданої шкоди під час ДТП. Проте така позиція суду не відповідає нормам чинного законодавства та ігнорує норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.05.2024 № 3720-IX.

На момент скоєння ДТП, транспортний засіб MERCEDES-BENZ ASTROS 1841 LS д/з НОМЕР_1 , мав страховий поліс № 217299543 внутрішнього обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до договору з АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС».

Служба, на вимогу ст. 19 Закону, видала дефектний акт та кошторис збитків, які були завдані внаслідок ДТП, та мала місце 12.02.2024 на автомобільній дорозі загального користування державного значення М-05 Київ-Одеса, км 372+150, згідно кошторисом збитків служби від 16.02.2024 розмір заподіяного матеріального збитку складав 85020 грн. На підставі чого Служба звернулася з претензією про відшкодування матеріальних збитків від 03.07.2024 за вих. № 352/06-03/24 до АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС», листом від 12.07.2024 за вих. № 1518-11 АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» звернулось до Служби про отримання додаткових документів та інформації для прийняття рішення про сплату страхового відшкодування, проте надалі сума витрачених коштів збільшилась за результатом фактично виконаних робіт підрядною організацією, до обов`язків якої належить поновлення пошкодженого майна – автомобільних доріг та їх складових, відповідно до Акту № 1 вартість ремонту металевого бар`єрного огородження становить 121987,20 грн. На підставі чого Служба повторно звернулася з листом до АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» із зазначенням суми збитків, відповідно до платіжної інструкції від 24.07.2024 № 275144 АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» сплачено на рахунок Служби 53358,20 грн, таким чином сума несплачених коштів складає 68629 грн.

Суд першої інстанції незаконно погодився з позицією відповідача-2, що на замовлення АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» суб`єктом оціночної діяльності складено звіт про оцінку вартості матеріальних збитків, внаслідок ДТП, яка мала місце 12.02.2024, та акцентує, що дату звіту відповідач 2 вказує 17.07.2024 № 120582, в той час коли ДТП мала місце 12.02.2024

Вказує, що така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи у скоєнні ДТП.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» в особі свого представника Хребет Т.І. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Вказує, що з урахуванням п. 22.1 ст. 22 Закону ОСЦПВВНТЗ у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС», керуючись звітом від 14.07.2024 № 120582, ст. 12, 22, 29 та 36 Закону ОСЦПВВНТЗ, здійснила розрахунок страхового відшкодування у розмірі 56558 грн. Договірне зобов`язання, яке виникло у Страхової компанії «ББС ІНШУРАНС» за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-217299543 припинилося виконанням, проведеним належним чином (стаття 559 ЦК України).

Зазначає, що Акт № 1 приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг за червень 2024 року не містить переліку робіт з відновлення пошкодження двобічного бар`єрного огородження, яке настало внаслідок ДТП, що сталася 12.02.2024, за участю автомобіля MERCEDES BENZ ASTROS 1841 LS д/з НОМЕР_1 , з напівпричепом SCHMITZ SKI 24 д/з НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 . Не зазначено, які саме роботи проводились підрядною організацією та яка кількість матеріалу витрачена на відновлювальний ремонт двобічного бар`єрного огородження, що пошкоджене внаслідок ДТП, що сталася 12.02.2024, зокрема, не вказано протяжність двобічного бар`єрного огородження, що фактично відремонтоване та кількість витраченого матеріалу. При цьому, незрозумілим є такий документ як Витяг з Акту, про який зазначає позивач, оскільки останній не містить ні підпису, ні дати та номеру первісного документа. З огляду на це, неможливо встановити ні підставу збільшення вартості виконаних робіт щодо відновлення пошкодженого двобічного бар`єрного огородження, яке настало внаслідок ДТП, що сталася 12.02.2024, ні доказів, які б це підтверджували.

ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, посилаючись на те, що роботодавець відшкодовує шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків. Покриття шкоди провадиться за розпорядженням роботодавця шляхом відрахування із заробітної плати працівника, у решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду. Стягнення в судовому порядку з працівника шкоди, завданої під час виконання ним своїх трудових обов`язків, законодавством не передбачено.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення матеріальних збитків у розмірі 68629 гривень, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 12.02.2024 на автомобільній дорозі М-05 Київ-Одеса, км 372-150 сталася ДТП за участю транспортного засобу MERCEDES-BENZ ACTROS 1846, д/з НОМЕР_1 , з напівпричепом SCHMITZ SKI 24, д/з НОМЕР_2 (під керуванням ОСОБА_1 ), внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а також пошкоджено двобічне бар`єрне огородження автомобільної дороги протяжність 80 метрів.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.06.2024 по справі № 495/2649/24 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності – закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП. (т. 1, а.с. 10-11)

Цивільно-правова відповідальність водія MERCEDES-BENZ ACTROS 1846, д/з НОМЕР_1 станом на час ДТП була застрахована згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № EP-217299543 (далі – Договір) в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» (13.12.2023 змінено найменування Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» на нове найменування Акціонерне товариство «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС»). (т. 1, а.с. 25)

Франшиза по Договору становить – 3200,00 грн.

Відповідно до наказу ТОВ «Агромеханізм-Плюс» № 3 від 30 січня 2024 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу в гараж, водієм автотранспортних засобів. (т. 1, а.с. 154)

Згідно з кошторисом збитків від 16.02.2024 служби розмір заподіяного матеріального збитку складав в загальній сумі 85020 грн. На підставі вказаного кошторису збитків від 16.02.2024, дефектного акту служба звернулася з претензією про відшкодування матеріальних збитків від 03.07.2024 року до АТ «СК ББС Іншуранс».

Листом від 12.07.2024 АТ «СК ББС Іншуранс» звернулась до Служби про отримання додаткових документів та інформації для прийняття рішення про сплату страхового відшкодування, однак, надалі, сума витрачених коштів збільшилась за результатом фактично виконаних робіт підрядною організацією, до обов`язків якої належить поновлення пошкодженого майна – автомобільних доріг та їх складових.

Відповідно до платіжної інструкції від 24.07.2024 № 275144 Страховою компанією «ББС Іншуранс» сплачено на рахунок Служби 53358,20 грн.

Відповідно до Акту № 1 приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг за червень 2024 року та витягу з Акту, ТОВ «Автомагістраль-Південь» було виконано робіт по Договору на загальну суму 1092446,64 грн. (т 1, а.с. 36-38)

Згідно з Витягом з Акту визначено роботи, які проводились по ліквідації пошкоджених елементів та складових автомобільної дороги, завданої внаслідок ДТП, що сталася 12.02.2024. Вартість ремонту – відповідно до Акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2024 року становить 121987,20 грн. (т. 1, а.с. 39)

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Акт № 1 приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг за червень 2024 року не містить переліку робіт з відновлення пошкодження двобічного бар`єрного огородження, яке настало внаслідок ДТП, що сталася 12.02.2024, за участю автомобіля MERCEDES-BENZ ASTROS 1841 LS д/з НОМЕР_1 , з напівпричепом SCHMITZ SKI 24 д/з НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 . У вказаному Акті не зазначено, які саме роботи проводились підрядною організацією та яка кількість матеріалу витрачена на відновлювальний ремонт двобічного бар`єрного огородження, що пошкоджене внаслідок ДТП, що сталася 12.02.2024, зокрема, не вказано протяжність двобічного бар`єрного огородження, що фактично відремонтоване та кількість витраченого матеріалу. Зазначив, що неможливо встановити ні підставу збільшення вартості виконаних робіт щодо відновлення пошкодженого двобічного бар`єрного огородження, яке настало внаслідок ДТП 12.02.2024, ні доказів, які б це підтверджували.

Тому дійшов висновку, що підстави для доплати страхового відшкодування зі Страхової компанії «ББС ІНШУРАНС» відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 суми франшизи за договором страхування, суд вказав, що оскільки матеріали справи містять копію розпорядження ТОВ «Агромеханізм-плюс» від 30 січня 2024 року про прийняття на роботу ОСОБА_1 в гараж водієм транспортних засобів, у цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки – роботодавець, тобто шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно достатті 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно зістаттею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.

Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Предметом позову у цій справі є стягнення з ОСОБА_1 суми франшизи та з Акціонерного товариства «Страхової компанії «ББС Іншуранс» відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо – транспортної пригоди, у розмірі 68629 грн.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц, провадження N 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі N 367/2022/15-ц (провадження N 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі N 712/8916/17 (провадження N 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі N 635/4741/17 (провадження N 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10.постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі N 910/15792/20(провадження N 12-31гс22)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі N 300/808/19 (провадження N 61-11144св22), від 07 грудня 2023 року в справі N 363/2300/20 (провадження N 61-6922св23), від 13 грудня 2023 року в справі N 753/8710/21 (провадження N 61-6090св23)).

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі N 761/23904/19 (провадження N 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченоїстаттею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Аналіз змісту глави 82 ЦК України підтверджує, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі N 6-108цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі N 426/16825/16-ц, та у постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі N 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі N 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі N 534/872/16-ц.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі N 914/820/17).

З копії розпорядження ТОВ «Агромеханізм-Плюс» від 30 січня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 з 30.01.2024 прийнятий на роботу до гаража ТОВ «Агромеханізм-Плюс» на посаду водія транспортних засобів (т. 1, а.с. 154).

Таким чином, на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ТОВ «Агромеханізм-Плюс», яке є власником автомобіля MERCEDES-BENZ ASTROS 1841 LS, державний номерний знак НОМЕР_1 , та напівпричепа SCHMITZ SKI 24, державний номерний знак НОМЕР_3 .

Жодних заперечень щодо перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ТОВ «Агромеханізм-Плюс» до суду не надходило. Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували зазначені обставини.

Отже, встановлені у справі обставини свідчать про те, що на момент ДТП ОСОБА_1 керував транспортним засобом у межах трудових відносин із ТОВ «Агромеханізм-Плюс», а саме як водій транспортних засобів зазначеного підприємства.

Відтак саме ТОВ «Агромеханізм-Плюс» є законним володільцем джерела підвищеної небезпеки та суб`єктом, на якого покладається обов`язок відшкодувати шкоду, завдану таким джерелом підвищеної небезпеки в межах суми страхового відшкодування.

Вказане є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , що і було цілком вірно зроблено судом, а помилкові доводи апеляційної скарги, які зводяться до завдання шкоди саме ОСОБА_1 як водієм, наведеного не спростовують, оскільки останній перебував у трудових відносинах з юридичною особою – володільцем транспортного засобу, відповідальність якого була застрахована станом на час ДТП Відповідачем-2 Акціонерним товариством «Страхова компанія «ББС Іншуранс» і розмір завданої шкоди охоплюється розміром страхового відшкодування. Вказане виключає покладення матеріальної відповідальності на Відповідача-1 ОСОБА_4 як водія транспортного засобу. Судом в цьому випадку вірно застосовано вимоги ст. 1172 ЦК України.

Щодо стягнення з Акціонерного товариства «Страхової компанії «ББС Іншуранс» відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної власником дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 68629 грн, апеляційний суд вказує таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів, а тому при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, правового статусу суб`єкта звернення та відповідний статус учасників справи.

Таким чином, судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 20 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 760/15471/15-ц в аналогічних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір між двома господарюючими суб`єктами (страховими компаніями) повинен бути вирішений за правилами іншого судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення із заподіювача шкоди та страховика за встановлених судом обставин є неможливим.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду погодилась із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, якими вирішено по суті вимоги страхової компанії потерпілої у ДТП особи, заявлені до фізичної особи - винуватця ДТП, та закрито провадження у справі в частині вимог, заявлених до юридичної особи - страховика винуватця ДТП.

Схожий висновок також викладено у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 515/425/20 та від 06.12.2023 року у справі № 688/2151/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б(провадження № 12-143гс19)».

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 12 червня 2023 року у справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) відступила від висновку щодо застосування частин першої та другої статті 414 ЦПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20 (провадження № 61-18836св21), та зазначила, що у разі встановлення судом, що позовні вимоги за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги. При цьому розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства по суті є неможливим.

Винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України "Про страхування").

Страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України).

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"(далі -Закон N 1961-IV, тут і далі в редакції, чинній на момент ДТП)).

Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі N 201/16373/16-ц (провадження N 14-27цс21) зазначено, що "…Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою.

Згідно з вимогами пункту 1 частини першої ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Отже, суд першої інстанції не встановив правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушив норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи в частині позовних вимог Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області та помилково розглянув їх у порядку цивільного судочинства, в той час як вони підлягали розгляду в порядку господарського судочинства, а тому із цих підстав апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду першої інстанції у вказаній частині скасувати та провадження закрити.

Оскільки встановлено підстави для скасування судового рішення та закриття провадження у справі, то суд апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги по суті спору, який виник між Службою відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області та Акціонерного товариства Страхова компанія «ББС Іншуранс», не аналізує.

Також відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 377 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області в особі свого представника Донченка Андрія Михайловича задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 вересня 2025 року в частині позовних вимог до Акціонерного товариства Страхова компанія «ББС Іншуранс» про відшкодування матеріальних збитків скасувати.

Провадження в частині позовних вимог до Акціонерного товариства Страхова компанія «ББС Іншуранс» про відшкодування матеріальних збитків закрити.

Роз`яснити Службі відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області право на звернення з окремим позовом до господарського суду.

В іншій частині рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 04 серпня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.А. Коновалова

В.В. Кострицький