Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №333/4268/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу Справа № 333/4268/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/4268/26 Головуючий в 1 інст.Ковальова Ю.В.

Провадження № 33/807/991/26 Доповідач в 2 інст.Нікітін В.В.

Категорія ч. 1 ст.173-2 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Нікітін В.В., за участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , його захисника – адвоката Качковського А.Г., потерпілої – ОСОБА_2 , її представниці – адвоката Богач А.О., розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його захисників – адвокатів Харькова В.О. та Качковського А.Г. на постанову судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з постановою суду, 12.04.2026 р. о 15 год. 00 хв. ОСОБА_1 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного і фізичного характеру відносно колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме висловлювався нецензурною лайкою, вдарив по обличчю, внаслідок чого була завдана шкода її психічному та фізичному здоров`ю, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 ч. 1 КУпАП.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про відсутність з його боку складу адміністративного правопорушення, вважає, що постанова суду підлягає скасуванню, а провадження по справі - закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції при розгляді справи не надав належної оцінки наданим доказам, а саме Висновку спеціаліста-психолога від 30.03.2026, запису з бодікамери поліцейських, які приїхали до місця проживання ОСОБА_1 за викликом ОСОБА_2 , Акту про встановлення факту проживання особи без реєстрації від 14.04.2026, Витягу з реєстру досудових розслідувань № 12026082040000564, Виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 5976. Вважає, що справу розглянуто упереджено без належного дослідження всіх її обставин.

ОСОБА_1 зазначає, що судом було відмовлено у задоволенні клопотання про виклик у якості свідка Дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 , яким було складено протокол, оскільки він відмовив у складання іншого протоколу відносно ОСОБА_2 за його заявою.

Судом першої інстанції також було відмовлено і в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про виклик свідків – сусідів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були присутні під час події 12.04.2026, а також їх спільного з потерпілою сина – ОСОБА_6 , який був безпосереднім очевидцем подій.

Апелянт зазначає, що їх конфлікт з потерпілою ОСОБА_2 має довготривалий характер, причиною конфлікту є виключно питання місця проживання дитини.

Відеозаписи з боді-камер працівників поліції, які виїздили на місце події, у справі відсутні.

ОСОБА_1 звертає увагу суду на неповноту та необ`єктивність протоколу про адміністративне правопорушення. Зокрема, не зрозуміло, чому у якості свідка за цим протоколом працівником поліції залучалась зацікавлена особа – сестра потерпілої – ОСОБА_7 , але не були залучені неупереджені свідки, зокрема сусіди. Також не зрозуміло, чому поліцією не складався протокол про адміністративне правопорушення за усною заявою ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2 за фактом вчинення нею протиправних дій відносно нього в той же день.

Апелянт зазначає, що з юридичної точки зору вбачається відсутність у нього будь якого мотиву щодо вчинення домашнього насилля відносно колишньої дружини, тому відсутній склад правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Також ОСОБА_1 вказує, що між ним та потерпілою існує юридичний спір. В провадженні Хортицького районного суду м. Запоріжжя знаходиться цивільна справа за його позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком.

Сторона захисту вважає, що вина ОСОБА_1 не доведена належними та допустимими доказами, а в основу судового рішення покладено виключно протокол та покази свідків лише однієї сторони.

Представниця потерпілої ОСОБА_2 – адвокат Богач А.О. надала заперечення на апеляційну скаргу, згідно яких просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а зазначену постанову – без змін.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що дана справа стосується притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а не будь-яких інших осіб, зокрема, потерпілої, а відтак, суд досліджував та брав до уваги саме ті докази, які стосувались підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства або її відсутності.

Представниця потерпілої в своїх запереченнях просить апеляційний суд врахувати, що такі докази як: висновок спеціаліста-психолога від 30.03.2026 р.; відеозапис з боді-камери поліцейських, що приїхали на виклик; акт від 14.04.2026 щодо проживання малолітнього ОСОБА_6 разом з батьком без реєстрації, не стосуються безпосередньо обставин події.

Витяг з реєстру досудових розслідувань № 12026082040000564 засвідчує лише факт відкриття кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 , проте сам по собі не засвідчує встановлених обставин його вчинення, винних осіб, тобто підтверджує лише реєстрацію внесення відомостей до ЄРДР на підставі такої заяви.

Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 5976, також жодним чином не стосується предмету розгляду даної справи, оскільки стан здоров`я кривдника при вчиненні ним домашнього насильства не може братися до уваги як обставина, що виправдовує його дії.

Зазначені докази не стосуються предмету даного розгляду та є предметом доказування в інших провадженнях. Також, посилання ОСОБА_1 на наявність обопільного конфлікту, як наслідок відсутності складу правопорушення є необґрунтованими, оскільки в силу обставин та доказів вони не спростовують дії останнього зі вчинення домашнього насилля по відношенню до потерпілої, що мали місце 12.04.2026.

Вважає, що ОСОБА_1 як особа, яка вчинила домашнє насильство у відношенні до ОСОБА_2 не може виправдовувати свої дії по його вчиненню, тією обставиною, що спільна малолітня дитина бажає проживати разом з ним.

Ті свідки, на необхідності допиту яких наголошував апелянт, не були очевидцями події, тому посилання ОСОБА_1 на відмову суду першої інстанції викликати їх для допиту є безпідставним.

Ті особи, які були очевидцями події, судом допитані. Наведені апелянтом протиріччя у їх показах жодним чином не спростовують вину ОСОБА_1 у вчиненні ним домашнього насильства над ОСОБА_2 , оскільки свідки не весь час спостерігали за ними, тому не могли бачити всіх обставин події. Ці свідки пояснили суду саме те, що вони бачили.

З наявного в матеріалів справи рапорту чергового ВП № 4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області вбачається, що внаслідок вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на швидкій допомозі була доправлена до 5 МКЛ.

Згідно Консультаційного висновку хірурга від 14.04.2026 р., у ОСОБА_2 констатовано перелом виличної кістки та верхньої щелепи; перелом лівої виличної кістки зі зміщенням. Рекомендовано оперативне втручання: Остеосинтез лівої виличної кістки, передопераційне обстеження.

Зі змісту долучених потерпілою стороною до матеріалів справи, фотокарток видно наявність фізичних ушкоджень у ОСОБА_2 за наслідками вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, яке мало місце бути 12.04.2026 р.

В контексті даної справи, представниця потерпілої звертає увагу і на той факт, що ОСОБА_1 раніше вже притягався до відповідальності за вчинення домашнього насильства у відношенні ОСОБА_2 . Відповідні матеріали були досліджені в суді першої інстанції та враховані при винесенні оскаржуваної постанови.

Комунарський районний суд м. Запоріжжя, приймаючи постанову в цій справі, належним чином дослідив у справі наявні докази та матеріали, надав їм належну оцінку, дотримався вимог законодавства, що регулюють дані відносини та спираючись на встановлення в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, який підтверджений належними, достатніми та достовірними доказами, у належний та законний спосіб притягнув таку особу до даної адміністративної відповідальності.

За таких обставин оскаржувана постанова не підлягає скасуванню.

06 серпня 2026 року захисником ОСОБА_1 – адвокатом Харьковим В.О. подано додаткові пояснення по справі, в яких деталізовані та конкретизовані доводи апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення осіб, які з`явились на апеляційний розгляд, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Постанова судді суду першої інстанції зазначеним вище вимогам відповідає не в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суддя місцевого суду не достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов хибного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб.

Об`єктивна сторона вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Тобто, виходячи з граматичного тлумачення диспозиції даної норми КУпАП, орган поліції зобов`язаний був при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, а також вказати яка шкода заподіяна або могла бути заподіяна фізичному чи психологічному здоров`ю, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов`язковим.

Відповідно до положень Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» насильство в сім`ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.

Згідно зі статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Таким чином, під домашнє насильство, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї або з цією ж метою здійснюється насильство фізичне.

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.

Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків», за змістом якого вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину, якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. У будь-якому випадку правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за правилами кримінального правопорушення за яке призначене покарання (стягнення), за яким особа позбавляється волі. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України», «Швидка проти України» та інших.

Аналіз диспозиції та санкції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП дає підстави стверджувати те, що це правопорушення відповідає критерію «кола адресатів» та критерію «мети та тяжкості наслідків». Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене вказує на те, що зазначене вище правопорушення повинне розглядатись за процедурою кримінального судочинства. У зв`язку із цим, при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питання про законність та обґрунтованість судового рішення суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.

Забезпечення доведеності вини є складовою частиною однієї із засад кримінального провадження відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 7, ст. 17 КПК України та однією із засад судочинства відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Конституції України.

Згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 680253 від 12 квітня 2026 року, 12 квітня 2026 о 15-00 год. ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру у відношенні колишньої дружини, а саме висловлювався нецензурною лайкою та вдарив по обличчю, внаслідок чого була завдана шкода психологічному та фізичному здоров`ю ОСОБА_2 та порушив п.п. 2 п.2 ст. 3 Закону України «Про запобігання протидії домашньому насильству». Вказаними діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. (а.с. 5)

В матеріалах справи містяться письмові пояснення ОСОБА_2 , відповідно до яких остання зазначає, що 12 квітня 2026 року приблизно о 15-00 год. за адресою мешкання колишнього чоловіка ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , з метою побачитись з їх спільним сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Колишній чоловік почав їй погрожувати фізичною розправою та висловлювався в її бік нецензурною лайкою. Потім у них виник словесний конфлікт. ОСОБА_1 намагався залишити місце конфлікту, але вона його тримала. ОСОБА_1 прижав її ліктем в груди, вона вдарила ОСОБА_1 долонею по обличчю. Потім ОСОБА_1 схопив сестру ОСОБА_2 за волосся та вдарив головою об вхідні двері. Сестра присіла. ОСОБА_2 викликала 102 та 103. ОСОБА_1 пішов з дому. (а.с. 10)

В матеріалах справи містяться письмові пояснення ОСОБА_1 , відповідно до яких останній зазначає, що він мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . 12 квітня 2026 о 15-00 год. за його місцем мешкання прибула колишня дружина ОСОБА_2 зі своєю сестрою ОСОБА_7 з метою взяти сина ОСОБА_6 . Він вийшов з сином до під`їзду та син повідомив, що не бажає йти гуляти з матір`ю ОСОБА_2 . Потім син пішов до квартири. ОСОБА_1 жінки не пускали до помешкання, а саме тримали його за кофту, за руки, згодом почали наносити удари по обличчю, погрожувати, висловлювались в його бік нецензурною лайкою, блокували двері до під`їзду, в результаті чого ОСОБА_1 відкинув ОСОБА_2 та вона вдарилась головою об двері. (а.с. 11).

Апеляційний суд звертає увагу, що домашнє насильство важливо відрізняти від конфліктних ситуацій. Так людина, що чинить домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно, з наміром заподіяти шкоду потерпілому, порушивши його права і свободи. Тоді як конфлікт - це ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій.

Насильство у родині будь-якого характеру, відрізняється від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім`ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків, тим, що при домашньому насильстві завжди дії того, хто допускає таке насильство, носять навмисний характер, з наміром досягнення бажаного результату, тягнуть спричинення шкоди; відбувається порушення прав і свобод людини; наявна значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством.

Таким чином, самі по собі нецензурні висловлювання під час сварки, не формулюють собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликають обґрунтовані побоювання за свою безпеку чи безпеку інших людей, а також завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Надані сторонами по справі письмові пояснення свідчать про те, що між ними виникла конфліктна ситуація, яка згодом призвела до відкритого конфлікту, в ході якого обидві його сторони ( ОСОБА_1 з одного боку та ОСОБА_2 і ОСОБА_7 з іншого) здійснювали насильницькі дії. З обставин справи не вбачається, що умисел ОСОБА_1 під час цього конфлікту охоплювався тими ознаками, які характеризують саме домашнє насильство.

Це ж узгоджується з показаннями допитаної судом першої інстанції свідка ОСОБА_8 , яка пояснила, що фактично конфлікт почався з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перегородили ОСОБА_1 прохід до під`їзду, коли він хотів піти додому а згодом ОСОБА_7 завдала ОСОБА_1 удар по обличчю. Далі ОСОБА_2 та ОСОБА_7 почали смикати ОСОБА_1 за одяг, після чого вже ОСОБА_1 відштовхнув свою колишню дружину та її сестру. Далі, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , щоб перешкодити ОСОБА_1 зайти до під`їзду, притиснули його руку дверима.

Свідок ОСОБА_10 , який також був очевидцем події, під час його допиту судом першої інстанції пояснював, що спочатку між ОСОБА_1 та двома жінками ( ОСОБА_2 та ОСОБА_7 ) була розмова «на підвищених тонах», після якої ОСОБА_1 кудись пішов. Потім, коли він повернувся, жінки перегородили йому дорогу та не впускали його до під`їзду. ОСОБА_1 відштовхнув одну з жінок (очевидно – ОСОБА_2 ) і вона впала. При спробі ОСОБА_1 зайти у під`їзд, жінки притиснули йому руку дверима.

Апеляційний суд констатує, що фактично між ОСОБА_1 та його колишньою дружиною ОСОБА_2 стався конфлікт, який не набув ознак домашнього насилля. Ті тілесні ушкодження, які отримали сторони цього конфлікту належним чином зафіксовані та стали підставою для внесення відповідних відомостей до ЄРДР, що підтверджено наявними у справі матеріалами та поясненнями сторін, наданими ними в судовому засіданні апеляційного суду.

Таким чином, лише факт конфлікту між колишнім подружжям не може свідчити про психологічне або фізичне насильство в сім`ї у розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП.

Враховуючи вищевикладене, належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП матеріали справи не містять.

Відтак, враховуючи обставини справи, а також враховуючи, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обставини домашнього насильства, описані у протоколі про адміністративне правопорушення, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що постанову Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 03 липня 2026 року неможливо визнати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю, у зв`язку із недоведеністю наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме із підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його захисників – адвокатів Харькова В.О. та Качковського А.Г. задовольнити.

Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 , за ч.1 ст. 173-2 КУпАП скасувати.

Прийняти нову постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду В.В. Нікітін