Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №333/2885/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 11.08.2026 Справа № 333/2885/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/2885/26 Головуючий у І інстанції: Варнавська Л.О.

Провадження № 22-ц/807/1649/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересована особа – Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області,

У С Т А Н О В И Л А:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересована особа – ГУ ПФУ в Запорізькій області.

В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з лютого 1993 року проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . 03.09.1993 вони обвінчалися у Правобережній церкві Св. Трійці, на підтвердження чого заявниця надала спільні фото. Жили разом однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , як повноцінна сім`я вели спільне господарство, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов`язки подружжя, тобто проживали однією сім`єю як чоловік та жінка. Зазначене можуть підтвердити в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які надали свої письмові пояснення.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у пари народилася спільна дитина – син, ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадського стану Ленінського району м. Запоріжжя від 28.02.1995, актовий запис № 1844.

З метою заробітку для потреб сім`ї, ОСОБА_2 поїхав у Португалію, однак завжди тримав зв`язок з ОСОБА_1 . Після того, як зв`язок з чоловіком обірвався, Інтерпол оголосив його розшук саме за заявою ОСОБА_1 , а отримавши всі необхідні документи, які свідчили про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, вона звернулася до суду з відповідною заявою, результатом розгляду якої стало рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24.07.2007 у справі № 2-о-2867/07 про задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання фізичної особи померлою та визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_5 ; рішення набрало законної сили 06.08.2007.

ОСОБА_1 зазначала, що вона як дружина сповістила рідних чоловіка про смерть та розпорядилася речами померлого, отримала свідоцтво про смерть, видане Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції від 20.09.2007, актовий запис № 05.

Заявниця вказувала, що за життя її чоловік отримував військову пенсію. Тому метою її звернення до суду з цією заявою є подальше подання до управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 для оформлення на себе пенсії після досягнення 60-річного віку у зв`язку з утратою годувальника. Установлення такого факту в судовому порядку є єдиним можливим захисту прав заявниці.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд установити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , без шлюбу в період з 1993 до 2006 рік за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням від 14 травня 2026 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя в задоволенні заяви відмовив.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи своєї заяви, ОСОБА_1 зазначає, що постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (на яку сам суд першої інстанції посилався в рішенні) прямо роз`яснює, що суди зобов`язані встановлювати факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за сукупністю обставин, що свідчать про реальні сімейні відносини, незалежно від дати їх виникнення. Верховний Суд наголошує на необхідності врахування історичного контексту та реальних обставин життя сторін. Фактичні шлюбні відносини не вимагають обов`язкової державної реєстрації для визнання певних правових наслідків, особливо у сфері соціального захисту (призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника). Суд не врахував, що ст. 74 СК України прямо передбачає захист прав особи, яка проживала однією сім`єю, зокрема щодо пенсійних прав.

На думку заявниці, суд надмірно акцентував увагу на відсутності «ідеальних» документальних доказів спільного бюджету та майна, тоді як закон і практика допускають встановлення факту на підставі сукупності обставин, включаючи тривалість спільного проживання, народження спільних дітей, церковне вінчання, визнання смерті чоловіка саме заявницею як членом сім`ї та попереднє судове рішення 2007 року, яким уже встановлювався факт фактичних шлюбних відносин.

ОСОБА_1 вважає, що суд проігнорував принцип соціального захисту та мету її заяви, що подана для реалізації права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Суд не врахував конституційного принципу соціального захисту (ст. 46 Конституції України) та положення Сімейного кодексу про захист інтересів слабшої сторони в сімейних відносинах. Відмова у встановленні факту, незважаючи на 13-річний період спільного життя, народження дитини та попереднє визнання її як утриманця, є непропорційним та таким, що порушує баланс інтересів.

На думку ОСОБА_1 , суд не з`ясував усіх обставини, що мають суттєве значення в цій справі. Зокрема, не належним чином оцінив вінчання в церкві у 1993 році, народження спільної дитини; тривале спільне проживання за однією адресою; статус заявниці як дружини при зверненні до Інтерполу та в попередній судовій справі № 2-о-2867/07 від 24.07.2007.

Заявниця звертає особливу увагу на те, що з часу подій минуло понад 20 років. У зв`язку з плином значного часу деякі докази, які могли б підтвердити ведення спільного побуту (чеки, квитанції, спільні покупки, документи про витрати, спільний бюджет), об`єктивно зберегти та надати неможливо. Суд не врахував цю об`єктивну обставину та не застосував принципу пропорційності та розумності під час оцінки доказів.

Відзиву на апеляцій енну скаргу не надходило.

У судовому засіданні ОСОБА_1 наполягала на задоволенні апеляційної скарги, касуванні оскаржуваного рішення та задоволенні заяви.

Представник ГУ ПФУ в Запорізькій області Прокопенко Б.І. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід частково задовольнити з огляду на таке.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявниця не надала доказів, які у своїй сукупності підтверджують наявність між нею та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , у заявлений період правовідносин, притаманних подружжю.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували учасники, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя 24.07.2007 у справі №2-о-2867/07 задоволено заяву ОСОБА_1 про оголошення особи померлою, визнано померлим ОСОБА_2 з 24.05.2006. За змістом цього рішення ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що вона з 1993 перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_2 . На початку 2001 року ОСОБА_2 виїхав у Португалію на заробітки та з 2006 року з ним втрачений зв`язок, тому вона звернулась з розшуком. Оголошення померлим необхідне заявниці для оформлення виплат при втраті годувальника для сина ОСОБА_5 .

З листа Управління Міністерства внутрішніх справ в Запорізькій області від 25.05.2007 встановлено, що правоохоронні органи Португалії підтвердили факт загибелі у пожежі на території вказаної країни громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Гафанія-де-Назаре.

Згідно зі свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 , виданого 20.09.2007 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті Потругалія м. Гафанія-де-Назаре. Оригінал свідоцтва перебуває у ОСОБА_1 .

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , матір`ю записана ОСОБА_1 , батьком – ОСОБА_2 .

Крім того, матеріали справи містять спільні фото ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з їх церковного вінчання, сімейного дозвілля та морського відпочинку.

Відповідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 статті).

Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім' єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

В свою чергу, за положеннями ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, заяви, анкети, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що подружжя вважали себе чоловіком та дружиною.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи /служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання. Спільний побут передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком і жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо.

Наведені висновки узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, висловленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року (справа №524/10054/16), від 30 листопада 2022 року (справа №757/23617/15-ц), 7 червня 2023 року (справа№509/3416/18), від 17 серпня 2023 року (справа №348/1829/16), 4 грудня 2023 року (справа №543/563/22 та інших.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні світлини не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16 (провадження №61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц (провадження №61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц (провадження №61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц (провадження №61-42601св18).

Наведена судова практика свідчить про те, що питання щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.

Згідно із положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевказані обставини справи, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням показань свідків та інших доказів, колегія суддів вважає доведеним факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з 01 січня 2004 року до дня визнання його померлим – ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Колегія суддів підкреслює, що з урахуванням плину значного проміжку часу: більше 20 років від дня смерті ОСОБА_2 та більше 33 років від їх вінчання з ОСОБА_1 , збереження достовірних доказів, таких як чеки, квитанції на купівлю побутової техніки, сплати комунальних платежів, та інше, що могли були прямими доказами безпосереднього ведення спільного господарства, є неможливим, тому в цій справі необхідно виходити з сукупності всіх обставин та поданих доказів і свідчень.

Колегія суддів також враховує, що саме ОСОБА_1 зверталася до суду з заявою про визнання ОСОБА_2 померлим, саме за її заявою проведений розшук Інтерполу, саме вона отримала свідоцтво про його смерть, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільного сина, який народився після їх релігійного обряду вінчання.

Так, жоден з фактів чи доказів не може самостійно достеменно освідчити про спільне сімейне життя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 1993 року до смерті чоловіка, однак, у сукупності встановлені обставини та надані докази, на думку апеляційного суду, дають підстави для висновку спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з 01 січня 2004 року до дня визнання його померлим – ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Згідно зі статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві положення» СК України цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України ), який був чинним до 01 січня 2004 року, не містив норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 682/415/20 (провадження № 61-6297св21), від 11 липня 2022 року у справі № 755/6427/19 (провадження № 61-17021св21).

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу з 1993 року до ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим її слід частково задовольнити, на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2026 року слід скасувати та ухвалити нову постанову про часткове задоволення заяви.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2026 року– скасувати. Увалити в цій справі нову постанову, якою:

«Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересована особа – Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області – задовольнити частково.

Установити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_8 .

У задоволенні решти вимог заяви – відмовити».

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 14 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді