Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №335/11555/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 11.08.2026 Справа № 335/11555/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 335/11555/25 Головуючий у І інстанції: Гашук К.В.

Провадження № 22-ц/807/1729/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича – на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича – до Запорізької міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю,

У С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Вишнякова Д.О. – звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю.

В обґрунтування позову зазначала, що 29.09.1995 ОСОБА_2 (позивач) та ОСОБА_3 уклали шлюб і почали жити разом.

ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Вишнякова Д.О. – зазначала, що разом з подружжям проживала і свекруха – ОСОБА_4 .

29.09.1998 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвали шлюб.

Незважаючи на розірвання шлюбних відносин з ОСОБА_3 , між колишніми невісткою і свекрухою залишилися добрі відносини, оскільки мати чоловіка звинувачувала його в розірванні шлюбу.

ОСОБА_1 постійно спілкувалася з колишньою свекрухою, вони разом виходили на прогулянки містом, разом святкували різноманітні свята та дні народження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після чого позивач із колишньою свекрухою знову почали жити разом, вели сумісне господарство у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , власницею якої була колишня свекруха.

Оскільки ОСОБА_6 вже була в поважному віці, ОСОБА_1 практично самостійно робила всю хатню роботу: прибирала, купувала продукти харчування та медичні препарати, готувала їжу, прала та ін. Також позивачка супроводжувала колишню свекруху до медичних закладів, часто викликала їй швидку допомогу, спілкувалася з сімейним лікарем колишньої свекрухи та ін.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 також померла. Після її смерті ОСОБА_1 звернулася до Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Салтан В.В. із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.

Однак, постановою від 24.10.2025 Приватний нотаріус Салтан В.В. відмовила у вчиненні нотаріальної дії з причини відсутності на день смерті родинних зв`язків між померлою та ОСОБА_1 .

Так, згідно зі ст. 1264 ЦК у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю, не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Таким чином, в ОСОБА_1 постала необхідність звернутися до суду за підтвердженням факту сумісного проживання з померлою однією сім`єю.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Вишнякова Д.О. – просила суд установити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , більше п`яти років до дати смерті.

Рішенням від 26 травня 2026 року Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Вишнякова Д.О. – подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Вишнякова Д.О. – зазначає, що до матеріалів справи надані докази, що підтверджують спільне проживання позивача та ОСОБА_6 : оригінали особистих документів ОСОБА_6 , які перебувають у позивача; документи на поховання ОСОБА_6 (поховання було організовано та сплачено саме позивачем); чеки за оплату житлово-комунальних послуг у квартирі, в якій сумісно проживали зазначені особи; чек на купівлю побутової техніки; довіреність на представлення інтересів, що була надана ОСОБА_6 позивачу. Також свідки чітко підтвердили факт сумісного проживання позивача та її померлої свекрухи.

У відзиві Запорізька міська рада просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Запорізька міська рада зазначає, що рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 26.05.2026 ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції всебічно з`ясував усі обставин справи, допитав свідків, дослідив усі письмові докази, надані сторонами, та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Натомість в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навела аргументів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин, або доводів, що свідчать про незаконність ухваленого рішення.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Вишняков Д.О. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову.

Представник Запорізької міської ради Мірошниченко О.О. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просила залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивач не довела наявності обов`язкових ознак, притаманних сімейним відносинам, зокрема наявність спільного бюджету, харчування за спільні кошти, купівля майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які б підтверджували факт проживання позивача однією сім`єю зі спадкодавцем протягом не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Після смерті ОСОБА_6 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. заведено спадкову справу № 42/2025.

Згідно з матеріалаим спадкової справи, 14 липня 2025 року із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 звернулася позивач ОСОБА_1 , як така що проживала однією сім`єю із померлою ОСОБА_6 ..

Інші особи із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до нотаріуса не звертались.

Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24.10.2025, позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 . Згідно мотивувальної частини постанови, підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії стало те, що ОСОБА_1 не було надано нотаріусу жодних документів, які би підтверджували родинні відносини із спадкодавцем.

ОСОБА_1 з 29.09.1995 по 29.09.1998 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , який є сином померлої ОСОБА_6 . Тобто, позивач у справі, ОСОБА_1 , є колишньою невісткою померлої ОСОБА_6 .

Відповідно до наданих суду документів, померла ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19.10.2018, була власником квартири АДРЕСА_2 , та була зареєстрована за вказаною адресою з 31.10.2018. Позивач у справі зареєструвала місце свого проживання у вказаній квартирі ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до інформації, Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради, яка викладена у листі від 05.01.2026 №1288/01.01-08, ОСОБА_6 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_3 , 17.11.2020 подавала заяву до Управління соціального захисту населення ЗМР по Вознесенівському району про надання соціальної послуги «догляд вдома». На підставі поданої заяви та необхідних документів 11.12.2020 прийнято рішення № 30 про надання соціальної послуги «догляд вдома», яку соціальна служба надавала безоплатно до дня смерті ОСОБА_6

22.12.2021 між Запорізьким міським територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та ОСОБА_6 укладено типовий договір №2229В/12-2021, предметом якого є надання соціальної послуги «догляд вдома» за рахунок бюджетних коштів.

Як зазначено в Акті оцінки потреб сім`ї/особи, ОСОБА_6 , вдова син помер у 2019 році, мешкала сама з соціальних контактів мала лише друзів. Мережа соціального супроводу сім`ї (фактор сім`ї та середовища) – відсутня, в коментарях зазначено, що є двоюрідна сестра, яка мешкає у м. Києві вона не приїздить, а спілкується по телефону. Члени сім`ї, інші особи, які проживають разом з сім`єю/особою – відсутні. Помешкання та його стан - задовільний за допомогою соціального робітника.

Згідно індивідуального плану надання соціальної послуги «догляд вдома» від 13.09.2024 року, ОСОБА_6 отримувала наступні соціальні заходи: 1. Придбання і доставка продовольчих, промислових та господарських товарів, медикаментів: магазин – 2 рази на тиждень; аптека – 1 раз на тиждень; ринок – 1 раз на 2 тижні; 2. допомога у приготуванні їжі: підготовка продуктів для приготування їжі, миття овочів, фруктів, посуду тощо – 2 рази на тиждень; винесення сміття- 2 рази на тиждень; 3. косметичне прибирання житла – 1 раз на 2 тижні; 4. оплата комунальних платежів (звірення платежів) – 1 раз на місяць.

Як зазначено у листі Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 30.12.2025 №01-22/5164, обслуговування ОСОБА_6 , згідно індивідуального плану, здійснювалось соціальною робітницею ОСОБА_7 .

У період надання соціальної послуги, по інформації соціальної робітниці, ОСОБА_6 навідували та надавали необхідну допомогу такі особи:

1. ОСОБА_8 , яка неодноразово залишалась у громадянки ночувати та мала доступ до особистих документів та фінансів (готівки та банківської карти), час від часу проводила фінансовий розрахунок з соціальною робітницею (розраховувалась за здійснені покупок).

2. ОСОБА_9 , прізвище невідомо. Також, інколи, залишалась ночувати у ОСОБА_10 , супроводжувала підопічну, за потреби до банківських установ для зняття з рахунку пенсійної виплати. Мала доступ до особистих документів та фінансів.

3. Сестра померлого чоловіка ОСОБА_11 . Неодноразово приходила до відділення з метою оформлення Ніни Михайлівни до будинку-інтернату. Аргументувала це тим, що останнім часом підопічна, на її думку, поводила себе неадекватно та потребує оформлення до спец.закладу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц, від 20 липня 2020 року у справі № 146/1825/18, від 09 квітня 2021 року у справі № 334/9088/15-ц, від 22 квітня 2021 року у справі № 438/1456/18.

У постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 3.06.99 №5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18), від 20 липня 2020 року у справі № 146/1825/18 (провадження № 61-20715св19), від 09 квітня 2021 року у справі № 334/9088/15-ц (провадження № 61-3411св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 438/1456/18 (провадження № 61-2740св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 310/7480/19 (провадження № 61-7764св21).

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільного бюджету спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Повною мірою дослідивши обставини, що мають значення для справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що що позивач не довела наявності обов`язкових ознак, притаманних сімейним відносинам, зокрема наявність спільного бюджету, харчування за спільні кошти, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які б підтверджували факт проживання позивача однією сім`єю протягом не менш як п`яти років до часу відкриття спадщини.

Доводи апеляційної скарги про те, що показання свідків повністю підтверджують обставини, зазначені у позовній заяві ОСОБА_1 не підтвердились в ході апеляційного перегляду справи. Разом з тим, слід зазначити, що згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21), лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги ряд документальних доказів, наданих з позовною заявою на підтвердження її позовних вимог, спростовуються матеріалами справи, адже в оскаржуваному судовому рішенні відображено всі ці документи і надано їм належну оцінку.

Крім того, колегія суддів зауважує, що документи, на які посилається ОСОБА_1 не містять достатньої інформації для встановлення факту проживання її однією сім`єю зі спадкодавцем упродовж п`ятьох років до часу відкриття спадщини, не дозволяють дійти обґрунтованого висновку про наявність у позивача взаємних прав та обов`язків, які притаманні членам сім`ї, зі спадкодавцем, адже вони не охоплюють весь заявлений у позові період.

Документи про понесення витрат на поховання не можуть бути достатньою підставою підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю позивача та спадкодавця не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, пов`язаності їх спільним побутом, наявності у них взаємних прав та обов`язків, що є визначальним у вирішенні питання про спадкування на підставі ст.1264 ЦК України.

Доводи ОСОБА_1 про те, що спадкодавець була її колишньою свекрухою, між ними завжди були теплі родинні відносини, вона допомагала їй, за відсутності документального підтвердження спільного побуту, не можуть бути достатньою обставиною для визнання її спадкоємцем четвертої черги після смерті спадкодавця.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції надав правильну оцінку та аналізував усі надані позивачем докази у сукупності, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

ОСОБА_1 не довела, що між нею та ОСОБА_6 протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини, склалися відносини, що притаманні сім`ї. Зібрані у справі докази свідчать про турботливе ставлення позивача до колишньої свекрухи, надання їй матеріальної допомоги, створення належних побутових умов для проживання. Періодичне проживання з нею, проведення відпусток не є тими доказами, що підтверджують факт проживання позивача однією сім`єю з померлою протягом п`яти років до дня відкриття спадщини.

Надання позивачем періодичної допомоги, піклування про ОСОБА_6 , проведення певного часу разом, не підтверджує наявності між ними відносин, притаманних сім`ї, у період п`яти років до смерті ОСОБА_6 .

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 протягом п`яти років до дня відкриття спадщини.

Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Інші доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Вишнякова Д.О.– слід залишити без задоволення, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2026 року – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича – залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2026 року в цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 14 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді