Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №331/2867/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.08.2026 Справа № 331/2867/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 331/2867/26 Головуючий у І інстанції: Світлицька В.М.

Провадження № 22-ц/807/1628/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» на заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

У С Т А Н О В И Л А:

У березні 2026 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтуванняпозовних вимог зазначено, що відповідно до статуту підприємства,що знаходиться у загальному доступі на офіційному сайті Концерну, основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності позивача та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Позивача.

Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій, її збут та інше.

За період з 01.03.2017 до 31.10.2025 позивач надав відповідачу послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 на суму 57926,56 грн.

З 01.11.2021 між позивачем та відповідачем укладений Типовий індивідуальний договір № 20204359 про надання послуги з теплової енергії, послуги гарячої води, що розміщений у загальному доступі на офіційному сайті Концерну.

Так, 02.10.2021 на офіційному веб-сайті Концерну «МТМ» опубліковано типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, відповідно до п.п. 1, 2, 4 якого цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України. Зазначений договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на сайті Концерну «МТМ».

Божник не належним чином виконувала свої зобов`язання з оплати наданих послуг.

Посилаючись на зазначені обставини, Концерн «МТМ» просив суд стягнути з ОСОБА_1 вартість послуг централізованого опалення, гарячого водопостачання, постачання теплової енергії та постачання гарячої води за особовим рахунком, договором № 20204359 за період з 01.03.2017 до 31.10.2025 в загальному розмірі 57926,56 грн та 2662,40 грн судового збору.

Заочним рішенням від 07 травня 2026 року Олександрівський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позов.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з листопада 2023 року до жовтня 2025 року в розмірі 14085, 85 грн, а також судовий збір в розмірі 682,13 грн.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, Концерн «МТМ» через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка виникла до набуття відповідачем права власності на квартиру, оскільки спірне майно було набуте нею у порядку спадкування. Посилаючись на положення статей 1216, 1218, 1268, 1282 ЦК України та судову практику Верховного Суду, апелянт зазначає, що до складу спадщини входять не лише права, а й обов`язки спадкодавця, зокрема щодо оплати житлово-комунальних послуг, а право на спадкове майно виникає з часу відкриття спадщини, а не з моменту видачі свідоцтва чи державної реєстрації права власності. У зв`язку з цим Концерн «Міські теплові мережі» вважає, що відповідач як єдиний спадкоємець несе відповідальність за заборгованість спадкодавця в межах вартості успадкованого майна, тому заборгованість за період з 01 березня 2017 року до 31 жовтня 2025 року підлягає стягненню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, цей спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач як власник квартири та споживач житлово-комунальних послуг зобов`язана оплачувати фактично отримані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, однак позивач не довів, що саме відповідач була споживачем цих послуг до набуття нею права власності на квартиру 29 листопада 2023 року. Встановивши, що право власності на спірне житло виникло у відповідача лише з цієї дати, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на неї обов`язку зі сплати заборгованості, яка утворилася до листопада 2023 року, у зв`язку з чим стягнув заборгованість за період з листопада 2023 року до жовтеня 2025 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Позивача та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Позивача.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 471347238 від 03.04.2026 року, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 . Дата державної реєстрації – 29.11.2023 року (а.с. 11).

Згідно з розрахунком суми заборгованості за надані послуги з теплової енергії та гарячого водопостачання, відповідач ОСОБА_1 згідно відкритого на її ім`я особового рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.03.2017 до 31.10.2025 має заборгованість в сумі 57926,56 грн. (а.с. 7-10)

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. За положенням ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

Пунктом 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»)

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово- комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Частина 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає обов`язки індивідуального споживача, серед яких у т.ч.: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом (п. 1); оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5); дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства під час проведення ремонту чи реконструкції житла (іншого об`єкта нерухомого майна), не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг (п. 8).

Відповідно до статті 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Абз. 8-11 ч. 5 ст. 13 Закону передбачено, що публічні договори приєднання про надання комунальних послуг з власниками індивідуальних (садибних) житлових будинків вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Згідно з розділом VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Постановами Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 та № 1023 від 08.09.2021 внесено зміни до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових форм договорів, відповідно до яких згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності зазначених постанов.

При цьому ч.5 ст.13 Закону не вимагає від споживача вчинення будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір. Відповідно до вимог цього Закону такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб- сайті виконавця послуги.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначено відповідним договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідач є фізичною особою - власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і є індивідуальним споживачем комунальних послуг, які надає позивач.

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 березня 2017 року до 31 жовтня 2025 року.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач була споживачем зазначених послуг до набуття права власності на спірну квартиру. Жодних вимог до попереднього власника квартири позивач не заявляв, натомість позовні вимоги обґрунтовані виключно наявністю у відповідача статусу власника житла та споживача комунальних послуг.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає заборгованість, яка утворилась за період з листопада 2023 року до жовтня 2025 року, що складає 14841,21 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач зобов`язана сплатити заборгованість за житлово-комунальні послуги за весь заявлений позивачем період, колегія суддів відхиляє. Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що відповідач була споживачем житлово-комунальних послуг за спірною адресою до листопада 2023 року. При цьому позовні вимоги були пред`явлені саме до відповідача як до споживача послуг, тоді як жодних вимог до попереднього власника квартири позивачем не заявлялося. Саме лише посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач отримала квартиру у спадщину та до складу спадщини входять права й обов`язки спадкодавця, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки такі обставини не були покладені позивачем в основу заявлених позовних вимог та не підтверджують набуття відповідачем статусу споживача послуг у період до листопада 2023 року.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням того, що доводи, зазначені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду в суді першої інстанції, суд надав їм належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням, не підтверджені жодними доказами.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Концерну «МТМ» слід залишити без задоволення, а заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2026 року – без змін.

Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі – залишити без задоволення.

Заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2026 року в цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 14 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді