Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №305/2146/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 305/2146/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 серпня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої – судді Кожух О.А.,

суддів – Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря – Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 08 квітня 2026 року (головуюча суддя Попова О.М.) у справі № 305/2146/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Рахівського районного відділу Державної виконавчої служби у Рахівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної злочином,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Рахівського районного відділу Державної виконавчої служби у Рахівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

Позовні вимоги, мотивовано тим, що 27.08.2015 старшим державним виконавцем Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (надалі перейменовано у Рахівський відділ Державної виконавчої служби у Рахівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) Гудем`юком Іваном Петровичем відкрито виконавче провадження № 48555936 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 305/1570/14-ц, виданого 10.11.2014 Рахівським районним судом Закарпатської області, про стягнення з ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) на користь ОСОБА_5 заборгованості в сумі 162 803,44 грн та 50 000,00 грн моральної шкоди.

Під час проведення виконавчих дій, 10.09.2015 державним виконавцем накладено арешт на все майно боржника у межах суми стягнення.

03.06.2016 державним виконавцем Гудем`юком Іваном Петровичем складено акт опису й арешту майна боржника, а саме: житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,25 га з кадастровим номером: 2123687000:05:002:0011, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 184,2 кв.м., житловою площею 31,74 кв.м., допоміжною площею 152,46 кв.м.

10.04.2017 відбулися електронні торги, проведені ДП «Сетам», відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 10.04.2017 №248993, переможцем яких став ОСОБА_1 , що придбав майно за ціною 235 167,80 грн, сплатив кошти у повному обсязі.

04.05.2017 виконавцем складено акт про проведені електронні торги.

Однак позивач не зміг і не зможе зареєструвати за собою право власності на придбане майно, оскільки з`ясувалося, що власником майна був не боржник ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), а інша особа – ОСОБА_6 .

Оскільки продане майно не належало боржнику, 23.01.2018 приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу Маріна А.С. відмовила ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії – у видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

Згідно з інформаційною довідкою від 26.12.2017 № 108947400 власником такого майна на момент проведення торгів (10.04.2017), починаючи із 27.12.2014 – є ОСОБА_6 , на підставі договору дарування від 27.12.2014.

Державний виконавець не мав права вчиняти дії з реалізації вказаного майна, внаслідок таких неправомірних дій державного виконавця позивачем було сплачено кошти в сумі 235 167,80 грн за майно, яке він не отримав у власність, тому вважав, що позивачу заподіяно майнової шкоди у розмірі сплаченої вартості майна (в сумі 235 167,80 грн).

Внаслідок незаконних дій державного виконавця, як посадової особи органу державної влади, позивач придбав на електронних торгах майно, яке не належало боржнику та не підлягало реалізації.

Вказував, що у кримінальному провадженні державний виконавець Гудем`юк І.П. обвинувачувався у тому, що він з метою надання видимості дотримання вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції № 606-ХІУ від 21 квітня 1999 року, якими передбачена обов`язкова присутність понятих під час вчинення виконавчих дій щодо арешту майна, вніс до офіційного документа Акту опису й арешту майна від 03.06.2016 завідомо неправдиві відомості про те, що такий опис проводився у присутності понятого ОСОБА_7 , хоча останній під час проведення його допиту в судовому засіданні у якості свідка категорично заперечив свою участь у проведенні такого огляду, зазначивши, що у той період, червень 2016 року, він проходив практику в Рахівському РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області та взагалі за межі м. Рахів із ОСОБА_2 не виїжджав та при проведенні опису й арешту майна був відсутній. Тобто, старший державний виконавець Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Гудем`юк Іван Петрович особисто склав завідомо неправдивий офіційний документ, а саме: акт опису й арешту майна від 03 червня 2016 року, оскільки всупереч вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції № 606-ХІУ від 21 квітня 1999 року, арешт майна та акт опису арештованого майна складений без участі понятого, та у самому акті містяться завідомо неправдиві відомості про складання акта і проведення опису і арешту майна у присутності понятого, який там фактично присутнім не був.

У подальшому, державний виконавець Гудем`юк І.П. 03 лютого 2017 року, перебуваючи у приміщенні адміністративної будівлі Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області по вулиці Шевченка, будинок № 43, місто Рахів, Закарпатської області, Україна, діючи умисно, вніс до складеного ним офіційного документа – заяви про реалізацію арештованого нерухомого майна предмета іпотеки, про проведені електронні торги, від 03 лютого 2017 року завідомо неправдиві відомості про майно, його склад, характеристику та опис, що стосуються будинку, який належить боржнику за виконавчим провадженням ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) та заходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, зазначивши неправдиві відомості про те, що «будівля одноповерхова з підвалом, стіни цегляні, непоштукатурені, вікна та двері відсутні, фундамент бутобетонний, підлога глинобетонна та бетонна, покрівля відсутня, наявні інженерні мережі: електроосвітлення - централізоване, газопостачання, каналізація, водопостачання, опалення відсутнє, загальна площа 184, 20 м. кв., житлова площа 31,74 м. кв.», хоча як встановлено і на досудовому розслідуванні та знайшло своє підтвердження наданими суду стороною обвинувачення письмовими доказами, насправді будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , фактично добудований та на будинку фактично встановлені дерев`яні вікна та двері, стіни є поштукатурені. Таким чином, складена старшим державним виконавцем Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Гудем`юком Іваном Петровичем заява про реалізацію арештованого нерухомого майна предмета іпотеки (про проведені електронні торги) від 03 лютого 2017 року є підробленим офіційним документом, оскільки у цій заяві він особисто вніс завідомо неправдиві відомості про майно, його склад, характеристику та опис житлового будинку, який належить боржнику за виконавчим провадженням ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) та заходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 1 ст. 366 КК України як службове підроблення, тобто складання службовою особою завідомо неправдивого офіційного документа та внесення службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 29.07.2024 у кримінальній справі № 305/958/19, яка набрала законної сили, обвинуваченого державного виконавця ОСОБА_2 – звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та кримінальне закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до відповідачів Держави Україна в особі органу державної влади Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Державного казначейства України про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – залишено без розгляду.

Позивач зазначав, що, зокрема, складена державним виконавцем заява про реалізацію арештованого нерухомого майна предмета іпотеки від 03 лютого 2017 року є підробленим офіційним документом, оскільки у цій заяві він особисто вніс завідомо неправдиві відомості про майно, його склад, характеристику та опис майна.

Посилаючись на правову позицію у постанові Верховного Суду у постанові від 19 листопада 2019 року у справі №345/2618/16-к, вказував, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою, а тому в разі її звільнення потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної внаслідок злочину в порядку цивільного судочинства.

Відтак, незалежно від закриття кримінального провадження, позивач ОСОБА_1 має право звернутися до суду з даним позовом.

Як на правові підстави свого позову ОСОБА_1 одночасно посилався і на:

а) відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями посадової особи органу державної влади (ст. 56 Конституції України, ст. 1174 ЦК України, 23 ЦК України);

б) відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення (ст. 1177 ЦК України).

Вказував, що внаслідок вчиненого державним виконавцем кримінального правопорушення і неправомірної реалізації майна, котре не належало боржнику, позивачу заподіяна також моральна шкода, яка полягає у наступному.

Кожна особа, а тим більше адвокат, яким є позивач ОСОБА_1 , розраховує і сподівається, що органи державної влади, їх посадові і службові особи будуть діяти в межах законодавства.

Продаж позивачу з публічних торгів майна, яке насправді не належало боржнику, завдало позивачу почуття сорому та образи, заподіяло душевних переживань. Внаслідок сплати значної суми коштів, позивач ОСОБА_1 втратив сон, його звичний спосіб життя був порушеним, а неможливість реєстрації права власності на майно до теперішнього часу викликає в нього душевні страждання, оскільки він мав власні плани щодо цього майна.

З моменту проведення торгів минуло 8 років, внаслідок тривалих судових процесів і неправомірної поведінки державного виконавця, з об`єктивних і незалежних від позивача обставин, ОСОБА_1 не може захистити свої права, ні шляхом реєстрації права власності на придбане майно, ні повернути сплачені за нього кошти.

Підсилюються страждання позивача тим, що він є адвокатом, який повинен захищати права людей. Однак, у цій ситуації, яка триває невиправдано довго, він не може досягти відшкодування заподіяної йому шкоди протягом значного часу.

З огляду на викладене, позивач оцінив моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Посилаючись на дані обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути на свою користь із держави України через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 235 167,80 грн у відшкодування майнової шкоди і 100 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 08.04.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. За обставинами даної справи відсутній необхідний складовий елемент, що є правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, а саме відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди.

Позивачем не надано доказів про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо звернення стягнення на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Позивачем не надано доказів звернення до суду з позовом про визнання недійсними проведених електронних торгів та скасування акта державного виконавця про проведені електронні торги від 04.05.2017. Таким чином, правочин щодо реалізації даного нерухомого майна на даний час є дійсним. Відтак відсутній причинний зв`язок між протиправними діями державного виконавця, які встановлені ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 29.07.2024 у справі № 305/958/19 та негативними наслідками, що полягають у відмові у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмові у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

Місцевий суд зазначив, що позовні вимоги про стягнення 100 000,00 гривень моральної шкоди є похідними від вимоги про відшкодування майнової шкоди, тому судом відмовлено у стягненні моральної шкоди.

Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги

На це рішення суду подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що безпідставними є висновки місцевого суду про те, що позивачем не надано доказів оскарження відмови приватного нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, відмови у видачі позивачу свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. Суд не з`ясував, яке правове значення мало б оскарження відмови приватного нотаріуса, адже видача позивачу свідоцтва призвела б до того, що актуальний власник спірного майна ОСОБА_6 була б незаконного позбавлена права власності, котре законно виникло у неї на підставі договору дарування від 27.12.2014.

При ухваленні рішення, місцевий суд не перевірив відповідність дій державного виконавця вимогам законодавства, не з`ясував, з яких причин і з чиєї вини державним виконавцем продано майно, яке не належало боржнику.

Суд першої інстанції не врахував обставин, встановлених в ухвалі Тячівського районного суду Закарпатської області від 29.07.2024 у кримінальній справі № 305/958/19, згідно з якою державний виконавець Гудем`юк І.П. обвинувачувався у тому, що 03.02.2017, перебуваючи у приміщенні адміністративної будівлі відділу державної виконавчої служби, діючи умисно, вніс до складеного ним офіційного документа – заяви про реалізацію арештованого нерухомого майна предмета іпотеки (про проведення електронних торгів) від 03.02.2017 завідомо неправдиві відомості про майно, його склад, характеристику та опис, що стосуються будинку, який належить боржнику за виконавчим провадженням ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ). Таким чином, складена державним виконавцем заява про реалізацію арештованого нерухомого майна предмета іпотеки (про проведення електронних торгів) від 03.02.2017 є підробленим офіційним документом.

Оскільки суд не з`ясував тієї обставини, що державним виконавцем підроблено офіційний документ – заяву про реалізацію арештованого майна від 03.02.2017, помилковими є висновки суду про відсутність причинного зв`язку між протиправним діями державного виконавця і заподіяною позивачу шкодою.

При цьому, суд не з`ясував і не вказав, який саме спосіб захисту прав позивача є належним та ефективним, якщо не той який обрано позивачем.

Помилковими є висновки місцевого суду те, що позивачем не доведено, що інформація, яка містилася у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про ОСОБА_8 як власника будинку – була недостовірною та неактуальною. Вважає, що позивачем надано до справи інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої слідує, що актуальним власником на час організації й проведення торгів (починаючи із 27.12.2014) була інша особа ОСОБА_6 , а не боржник.

Вважає, помилковими висновки суду про те, що правочин з реалізації (купівлі-продажу) майна з прилюдних торгів є наразі дійсним, оскільки позивачем не надано доказів звернення з позовом про визнання недійсними проведення електронних торгів та скасування акта державного виконавця про проведені електронні торги від 04.05.2017.

Оскільки правочин з продажу майна, котре не належало боржнику, порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційного права власності ОСОБА_6 , тому відповідно до положень ст. 228 ЦК України є нікчемним, відтак визнання його недійсним не вимагається.

Місцевий суд ухвалив рішення із порушенням норм 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1174, 1177 ЦК України, не надав належної правової оцінки доводам, що вказані у позовній заяві.

Межі розгляду апеляційним судом, явка учасників справи

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Позивач апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.91-94). Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів розглянула справу за їх відсутності.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали даної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема вказує, що позивачем не доведено незаконності дій державного виконавця у межах спірних правовідносин. Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин. Позивач не оспорював електронні торги, акти державного виконавця та відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва. Позивачем не надано доказів реального розміру збитків, не надано доказів неможливості повернення коштів у передбаченому законом порядку.

У відзиві на апеляційну скаргу Рахівський відділ ДВС у Рахівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 27.08.2015 старшим державним виконавцем Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (надалі перейменовано у Рахівський відділ Державної виконавчої служби у Рахівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) Гудем`юком Іваном Петровичем відкрито виконавче провадження № 48555936 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 305/1570/14-ц, виданого 10.11.2014 Рахівським районним судом Закарпатської області, про стягнення з боржника ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) на користь ОСОБА_5 заборгованості в сумі 162 803,44 грн та 50 000,00 грн моральної шкоди (а.с. 98 т. 1).

Під час проведення виконавчих дій, 10.09.2015 державним виконавцем накладено арешт на все майно боржника у межах суми стягнення.

03.06.2016 державним виконавцем Гудем`юком Іваном Петровичем складено акт опису й арешту майна боржника, а саме: житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,25 га з кадастровим номером: 2123687000:05:002:0011, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 184,2 кв.м., житловою площею 31,74 кв.м., допоміжною площею 152,46 кв.м.

10.04.2017 відбулися електронні торги, проведені ДП «Сетам», відповідно протоколу про проведені електронні торги від 10.04.2017 № 248993, переможцем яких став ОСОБА_1 , що придбав майно за ціною 235 167,80 грн, сплатив кошти у повному обсязі, у тому числі гарантійний внесок у розмірі 11758,39 грн та 223409,41 грн решти коштів за придбання лоту (а.с. 6-9).

04.05.2017 старшим державним виконавцем Гудем`юком Іваном Петровичем складено акт про проведені електронні торги (а.с. 11-12).

Однак позивач не зміг і не зможе зареєструвати за собою право власності на придбане майно, оскільки з`ясувалося, що власником майна був не боржник ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), а інша особа – ОСОБА_6 .

Встановлено, що згідно з інформаційною довідкою від 26.12.2017 № 108947400 власником такого майна (житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ) на момент проведення торгів (10.04.2017), починаючи із 27.12.2014 – є ОСОБА_6 , на підставі договору дарування від 27.12.2014 (а.с. 17-19 т. 1).

Судова колегія зауважує те, що з деталізованої інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, достеменно встановлено ту обставину, що право власності ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ), яке виникло на підставі свідоцтва про право власності від 30.08.2011 – було припинено, у зв`язку з укладенням договору дарування від 13.11.2014, на підставі якого власником майна став ОСОБА_9 , а надалі було укладено договір дарування від 27.12.2014, на підставі якого власником майна стала ОСОБА_6 – дійсний власник майна на момент проведення торгів (10.04.2017) ( а.с. 96-102 т. 2).

Тобто, як на момент відкриття виконавчого провадження № 48555936 (27.08.2015), так і на час проведення прилюдних торгів (10.04.2017) – боржник ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) не був власником житлового будинку по АДРЕСА_1 .

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд зауважує, що висновки суду першої інстанції про те, що спірний житловий будинок належав на праві приватної власності ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) на момент підготовки та проведення реалізації майна, та інформація про це містилася у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно – є помилковими та не відповідають дійсним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають виключенню з оскаржуваного рішення суду. Наявність відомостей про обтяження (арешту) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно певної особи не доводить, що ця особа є власником майна.

23.01.2018 приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Маріною А.С. встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_1 не належить боржнику, у зв`язку з чим нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії – у видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (а.с. 16 т. 1).

Посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на те, що ОСОБА_1 не надано доказів оскарження відмови приватного нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії – є безпідставними, зроблені без урахування фактичних обставин того, що актуальним власником майна на час проведення електронних торгів був не боржник ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), а інша особа – ОСОБА_6 , без надання оцінки доцільності такого оскарження, ефективності поновлення порушених прав позивача в результаті оскарження відмови приватного нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.

За таких обставин, договір купівлі-продажу майна за результатом електронних торгів, проведених 10.04.2017, порушує публічний порядок, як такий, що спрямований на порушення конституційного права власності ОСОБА_6 , та є нікчемним на підставі приписів частини першої, другої статті 228 ЦК України.

У зв`язку з цим, дії старшого державного виконавця Гудем`юка Івана Петровича з реалізації вказаного майна, яке не належало боржнику є неправомірними, суперечать Конституції України, ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження».

Внаслідок таких неправомірних дій державного виконавця позивачем було сплачено кошти за майно, яке він позбавлений можливості отримати у власність, котре не належало боржнику та не підлягало реалізації на торгах.

Наведені обставини достеменно підтверджують неправомірність дій старшого державного виконавця Гудем`юка Івана Петровича.

Крім наведеного, у кримінальному провадженні державний виконавець Гудем`юк І.П. обвинувачувався у тому, що він з метою надання видимості дотримання вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції № 606-ХІУ від 21 квітня 1999 року, якими передбачена обов`язкова присутність понятих під час вчинення виконавчих дій щодо арешту майна, вніс до офіційного документа Акту опису й арешту майна від 03.06.2016 завідомо неправдиві відомості про те, що такий опис проводився у присутності понятого ОСОБА_7 , хоча останній під час проведення його допиту в судовому засіданні у якості свідка категорично заперечив свою участь у проведенні такого огляду, зазначивши, що у той період, червень 2016 року, він проходив практику в Рахівському РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області та взагалі за межі м. Рахів із ОСОБА_2 не виїжджав та при проведенні опису й арешту майна був відсутній. Тобто, старший державний виконавець Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Гудем`юк Іван Петрович особисто склав завідомо неправдивий офіційний документ, а саме: акт опису й арешту майна від 03 червня 2016 року, оскільки всупереч вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції № 606-ХІУ від 21 квітня 1999 року, арешт майна та акт опису арештованого майна складений без участі понятого, та у самому акті містяться завідомо неправдиві відомості про складання акта і проведення опису і арешту майна у присутності понятого, який там фактично присутнім не був.

У подальшому, державний виконавець Гудем`юк І.П. 03 лютого 2017 року, перебуваючи у приміщенні адміністративної будівлі Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області по вулиці Шевченка, будинок № 43, місто Рахів, Закарпатської області, Україна, діючи умисно, вніс до складеного ним офіційного документа – заяви про реалізацію арештованого нерухомого майна предмета іпотеки, про проведені електронні торги, від 03 лютого 2017 року завідомо неправдиві відомості про майно, його склад, характеристику та опис, що стосуються будинку, який належить боржнику за виконавчим провадженням ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) та заходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, зазначивши неправдиві відомості про те, що «будівля одноповерхова з підвалом, стіни цегляні, непоштукатурені, вікна та двері відсутні, фундамент бутобетонний, підлога глинобетонна та бетонна, покрівля відсутня, наявні інженерні мережі: електроосвітлення - централізоване, газопостачання, каналізація, водопостачання, опалення відсутнє, загальна площа 184, 20 м. кв., житлова площа 31,74 м. кв.», хоча як встановлено і на досудовому розслідуванні та знайшло своє підтвердження наданими суду стороною обвинувачення письмовими доказами, насправді будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , фактично добудований та на будинку фактично встановлені дерев`яні вікна та двері, стіни є поштукатурені. Таким чином, складена старшим державним виконавцем Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Гудем`юком Іваном Петровичем заява про реалізацію арештованого нерухомого майна предмета іпотеки (про проведені електронні торги) від 03 лютого 2017 року є підробленим офіційним документом, оскільки у цій заяві він особисто вніс завідомо неправдиві відомості про майно, його склад, характеристику та опис житлового будинку, який належить боржнику за виконавчим провадженням ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) та заходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 1 ст. 366 КК України як службове підроблення, тобто складання службовою особою завідомо неправдивого офіційного документа та внесення службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 29.07.2024 у кримінальній справі № 305/958/19, яка набрала законної сили, обвинуваченого державного виконавця Гудем`юка Івана Петровича – клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України – задоволено. Обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 366 КК України закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до відповідачів Держави Україна в особі органу державної влади Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Державного казначейства України про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – залишено без розгляду (а.с. 20-24 т. 1).

Отже, ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 29.07.2024 у кримінальній справі № 305/958/19, яка набрала законної сили 05.08.2024 – підтверджено незаконність дій старшого державного виконавця Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Гудем`юка І.П., зокрема щодо:

складання завідомо неправдивого офіційного документу, а саме акту опису й арешту майна від 03 червня 2016 року, про те, що такий проводився у присутності понятого, який присутнім не був;

підроблення офіційного документу заяви про реалізацію арештованого нерухомого майна предмета іпотеки від 03 лютого 2017 року, до якої внесено завідомо неправдиві відомості про майно, його склад, характеристику та опис майна.

У постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №345/2618/16-к, зазначено, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою, а тому в разі її звільнення потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної внаслідок злочину в порядку цивільного судочинства.

Застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» порядок реалізації майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, крім цінних паперів, визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України. Порядок реалізації цінних паперів визначається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством юстиції України, а іншого майна - Міністерством юстиції України.

Такий порядок визначений Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок).

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів.

З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.

Водночас з аналізу статей 655, 658 ЦК України, пунктів 4, 5 розділу X Порядку вбачається, що набуття майна за результатами електронних торгів є договором купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є організатор електронних торгів, який укладає договір, та державна виконавча служба або приватний виконавець, які виконують договір у частині передання права власності на майно покупцю. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Організатор електронних торгів пропонує майно для продажу шляхом розміщення інформаційного повідомлення про електронні торги, в якому визначається це майно (пункти 5-10 розділу ІІІ Порядку). Тим самим організатор визначає одну з умов майбутнього договору купівлі-продажу - майно, яке продається організатором. Отже, до початку торгів як продавцю, так і потенційним покупцям (учасникам торгів) відомі всі умови майбутнього договору купівлі-продажу, окрім ціни та особи покупця.

Учасники електронних торгів висувають свої цінові пропозиції (оферти) щодо укладення договору купівлі-продажу за запропонованими ними цінами шляхом їх подання через вебсайт електронних торгів. Прийняття пропозиції (акцепт) учасника, який запропонував найвищу ціну, здійснюється автоматично засобами системи реалізації майна (пункт 2 розділу V, пункт 1 розділу VIII Порядку).

За наслідками торгів визначаються і покупна ціна (яка запропонована переможцем), і особа покупця (яким є переможець торгів). Отже, моментом укладення договору купівлі-продажу є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту його пропозиції (частина друга статті 638 ЦК України). Протокол електронних торгів підписується організатором (пункт 2 розділу VIII Порядку) і є доказом укладення договору купівлі-продажу продавцем та переможцем торгів за ціною, визначеною у протоколі. Подальше оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Порядком не передбачене.

Укладений на електронних торгах договір купівлі-продажу підлягає виконанню у порядку, визначеному розділом X Порядку. Покупець (переможець електронних торгів) протягом десяти банківських днів з дня визначення його переможцем здійснює розрахунки за придбане на електронних торгах майно відповідно до пункту 1 розділу X Порядку. Дата, до якої переможець електронних торгів повинен повністю сплатити ціну лота, зазначається також у протоколі (абзац дев`ятий пункту 1 розділу VIII Порядку). Правовою підставою сплати покупцем (переможцем торгів) коштів як покупної ціни за придбане майно є договір купівлі-продажу, укладений на торгах.

Після виконання покупцем (переможцем електронних торгів) свого обов`язку за договором купівлі-продажу, тобто після повного розрахунку за придбане майно, виконавець протягом п`яти робочих днів складає акт про проведені електронні торги. Державний виконавець додатково затверджує акт про проведені електронні торги у начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований; приватний виконавець самостійно затверджує акт про проведені електронні торги шляхом його підписання та скріплення печаткою приватного виконавця (пункт 4 розділу X Порядку). У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги (пункт 8 розділу X Порядку).

Такі висновки сформульовані у пунктах 42 - 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

Отже, процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця – акт про проведені прилюдні торги. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19).

Відповідно до частини другої статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. За змістом зазначених положень моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Порядок не передбачає.

Щодо нікчемності правочину на електронних торгах

У пунктах 61 - 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18) зазначено, що «набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Ухвалюючи судове рішення у справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, порушеної за позовом учасника електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину - державна виконавча служба, організатор електронних торгів і переможець таких торгів».

Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, необхідно виходити з умов договору, що укладається між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією, яка проводить прилюдні торги.

У разі якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору є представником відділу державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відповідно і продавцем, є державна виконавча служба. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відповідно і продавцем, є спеціалізована організація.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15 та у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 165/711/16 (провадження № 61-31591св18), від 21 червня 2023 року у справі № 464/6630/20 (провадження № 61-11651св22).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків

Нікчемний договір купівлі-продажу (в тому числі укладений за результатом прилюдних торгів) не породжує будь-який правовий результат.

Нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто ні для кого не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу за результатами електронних торгів, які відбулися 10.04.2017 – порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційного права власності ОСОБА_6 , як дійсного й актуального власника майна на момент проведення електронних торгів, тому відповідно до положень ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Висновки суду першої інстанції про те, що правочин щодо реалізації спірного нерухомого майна на даний час є дійсним, а позивачем не надано доказів звернення до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним – є помилковими, не відповідають обставинам справи, зроблені з порушенням норм матеріального права, підлягають виключенню з оскаржуваного рішення суду.

Звертаючись із позовом у іншій цивільній справі № 305/1641/17, в якій ухвалено рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 29.11.2023 (а.с. 25-32 т. 1), ОСОБА_1 (переможець електронних торгів) не мотивував свої позовні вимоги нікчемністю такого правочину, укладеного за результатом прилюдних торгів, не заявляв позовних вимог про стягнення коштів із відділу ДВС у Рахівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції.

Судова колегія зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звертатися із позовом з вимогами про застосування наслідків виконання нікчемного правочину (наприклад, з вимогою про повернення сплачених ним коштів на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину, оскільки власником відчужуваного майна був не боржник ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), а договір купівлі-продажу за результатами електронних торгів, які відбулися 10.04.2017 – порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційного права власності ОСОБА_6 , як актуального власника майна на момент проведення електронних торгів, та відповідно до положень ст. 228 ЦК України – є нікчемним.

Стосовно вимог про стягнення моральної шкоди

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від вимоги про відшкодування майнової шкоди. Однак із такими неогрунтованим висновками місцевого суду погодитися не можна, оскільки за обставинами даної справи позовна вимога про стягнення моральної шкоди не є похідною, а самостійною позовною вимогою, а також виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі N 487/9345/19 (провадження N 61-12611св22)).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення.

Відповідно до ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

У пред`явленому позові ОСОБА_1 посилався як на правові підстави одночасно і на:

а) відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями посадової особи органу державної влади (ст. 1174 ЦК України, ст. 56 Конституції України, 23 ЦК України);

б) відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом – моральною шкодою (див. постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі N 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі N 686/13784/21).

Тягар доведення наявності цих трьох умов покладається на позивача, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За умови доведеності факту заподіяння моральної шкоди сам розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Верховний Суд в своїй постанові від 24 березня 2020 року по справі № 818/607/17 зазначив, що: «у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, N 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, N 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого».

Аналогічні висновки зазначено у постанові Верховного Суду 27.11.2019 у справі № 750/6330/17.

У вищевказаній постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17, зазначено, що слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц).

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі N 752/17832/14-ц, провадження N 14-538цс19).

У справі, яка розглядається відповідач Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади, у даному випадку Рахівський відділ державної виконавчої служби у Рахівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що є органом державної влади та виступає представником держави під час виконання ним владних управлінських функцій. Відповідач та його посадові особи належать до суб`єктів, передбачених ст. 1173, 1174 ЦК України, та характер спірних правовідносин свідчить, що права позивача порушені протиправними незаконними діями посадової особи органу державної влади, як суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Як зазначалось вище, у кримінальному провадженні № 12017070140000975, відомості про яке 06 вересня 2017 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, дії старшого державного виконавця Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Гудем`юка Івана Петровича при проведенні виконавчих дій щодо реалізації будинку АДРЕСА_1 , кваліфіковано за ч. 1 ст. 366 КК України як службове підроблення, тобто складання службовою особою завідомо неправдивого офіційного документа та внесення службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 29.07.2024 у кримінальній справі № 305/958/19, яка набрала законної сили 05.08.2024, клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України – задоволено. Обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 366 КК України закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до відповідачів Держави Україна в особі органу державної влади Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Державного казначейства України про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – залишено без розгляду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120651162 ).

Отже, ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 29.07.2024 у кримінальній справі № 305/958/19, яка набрала законної сили 05.08.2024 – підтверджено незаконність дій старшого державного виконавця Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Гудем`юка І.П., зокрема: складання завідомо неправдивого офіційного документу, а саме акту опису й арешту майна від 03 червня 2016 року, про те, що такий проводився у присутності понятого, який присутнім не був; підроблення офіційного документу заяви про реалізацію арештованого нерухомого майна предмета іпотеки від 03 лютого 2017 року, до якої внесено завідомо неправдиві відомості про майно, його склад, характеристику та опис майна.

У постанові Верховного Суду у постанові від 19 листопада 2019 року у справі №345/2618/16-к, зазначено, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою, а тому в разі її звільнення потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної внаслідок злочину в порядку цивільного судочинства.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі N 753/11000/14-ц).

Таким чином, у даному випадку встановлено, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними діями посадової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникла за сукупності таких умов: наявність моральної шкоди у позивача; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом – моральною шкодою.

Колегією суддів встановлено, що внаслідок вчиненого державним виконавцем кримінального правопорушення (складання завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей відомості про майно, його склад, характеристику та опис майна), та водночас неправомірних дій цього державного виконавця щодо незаконної реалізації на торгах майна, котре не належало боржнику, це призвело до нікчемності договору купівлі-продажу за результатом електронних торгів, який порушує публічний порядок, у зв`язку з чим позивачу заподіяна моральна шкода, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що незаконні дії державного виконавця, як посадової особи державного органу, унеможливили набуття позивачем у власність майна, за яке позивачем сплачено кошти у повному розмірі, завдали йому моральної шкоди (яку позивачем оцінено в розмірі 100 000 грн), що полягає у порушенні життєвого устрою та моральних стражданнях і переживаннях, у зв`язку з протиправною поведінкою цієї посадової особи, призвели до негативних наслідків морального характеру. Неправомірні дії завдали позивачу психологічних страждань, образи, сорому, розчарувань та незручностей, зокрема, через порушення принципу належного врядування.

Судова колегія, враховуючи психологічне напруження, душевні страждання, розчарування та незручності, що виникли у позивача внаслідок порушення посадовою особою органу державної влади (старшим державним виконавцем Рахівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, надалі Рахівського відділу ДВС у Рахівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гудем`юком І.П.) прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди.

При цьому факт позбавлення можливості набуття права власності на майно, за яке позивач сплатив кошти на електронних торгах, внаслідок протиправних дій державного виконавця, які порушують публічний порядок, суперечать Конституції України, ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження – безумовно викликало у позивача душевні страждання.

Виходячи з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції, оцінюючи рівень та глибину страждань позивача, виходячи з обставин справи, які свідчать про незаконність дій посадової особи державного органу, беручи до уваги душевні переживання, судова колегія дійшла висновку, що такі протиправні діяння державного виконавця заподіяли моральну шкоду позивачу та перебувають у причинному зв`язку із такою шкодою.

Відтак судова колегія відхиляє посилання старшого державного виконавця Гудем`юка І.П. та органу ДВС про те, що у даній справі не підтверджено заподіяння позивачу моральної шкоди та не доведено наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправними діяннями посадової особи державного органу.

Безпідставними є висновки місцевого суду про те, що відсутній причинний зв`язок між протиправними діями державного виконавця та негативними наслідками, що полягають у відмові нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, оскільки наявність причинного зв`язку досліджується між моральною шкодою із протиправними діяннями посадової особи державного органу.

З урахуванням встановлених обставин справи, неправомірні дії державного виконавця безумовно, призвели до зміни звичного способу життя позивача, необхідності докладати додаткових зусиль для поновлення своїх прав, що викликало у позивача порушення життєвого устрою, незручності та розчарування, спричинило душевні переживання.

При визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, апеляційний суд враховує фактичні обставини даної справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення своїх прав. Оскільки позивачем за результатами прилюдних торгів було сплачено кошти в сумі 235 167,80 грн., проте, внаслідок протиправних дій старшого державного виконавця Гудем`юка І.П. зареєструвати своє право власності на майно він не має можливості, цивільний позов ОСОБА_1 у кримінальному провадженні було залишено без розгляду у зв`язку із закриттям кримінального провадження, внаслідок чого позивач був змушений звертатись до суду в порядку цивільного судочинства і з часу порушення його прав пройшло більше дев`яти років, колегія суддів вважає, що визначена позивачем сума у відшкодування заподіяної йому моральної шкоди в розмірі 100 000 грн відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності.

Щодо вимог про стягнення майнової шкоди

Разом із тим, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди з держави України через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 235 167,80 грн у відшкодування майнової шкоди – задоволенню не підлягають, оскільки сплачені ОСОБА_1 як переможцем торгів кошти – за своєю правовою природою не є шкодою, завданою позивачу незаконними діями посадової особи органу державної влади.

Наслідком нікчемності (недійсності у силу закону) договору купівлі-продажу за результатами торгів, є повернення сторін договору купівлі-продажу – продавця і покупця до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов`язальних відносин, а тому враховуючи, що саме Рахівський ДВС є продавцем за вказаним договором, то саме він має повертати покупцеві сплачені ним грошові кошти, незважаючи на який рахунок вони сплачені.

Такі висновки узгоджуються із висновками у постановах Верховного Суду від 14.02.2020 в справі № 185/4328/17, від 14.07.2021 у справі № 161/2823/19; від 03.11.2021 у справі № 334/4600/15; від 11.08.2023 в справі № 505/2614/17; від 14.02.2020 у справі № 185/4328/17; від 21.06.2023 в справі № 464/6630/20; від 15.11. 2023 у справі № 307/3192/19.

Судова колегія зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звертатися із позовними вимогами про застосування наслідків виконання нікчемного правочину (зокрема, з вимогою про повернення сплачених ним коштів у сумі 235 167,80 грн на виконання такого нікчемного правочину).

Оскільки висновки суду першої інстанції про те, що правочин щодо реалізації спірного нерухомого майна на даний час є дійсним, а позивачем не надано доказів звернення до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним – є помилковими, не відповідають обставинам справи, зроблені з порушенням норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення майнової шкоди слід змінити у редакції цієї постанови.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Таким чином, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до п. 3, 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України, є підставами для зміни рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про стягнення майнової шкоди з держави Україна - викладення його мотивувальну частину в редакції цієї постанови апеляційного суду, а також для скасування рішення в частині вирішення вимоги про стягнення моральної шкоди, з ухваленням нового рішення про стягнення на користь позивача з держави Україна 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 та постанові КЦС ВС від 01.09.2021 у справі №545/2344/20.

Отже, кошти на відшкодування моральної шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Разом із тим, вимоги про стягнення із держави Україна майнової шкоди задоволенню не підлягають, а ОСОБА_1 не позбавлений можливості звертатися із позовними вимогами до ДВС про застосування наслідків нікчемного правочину (зокрема, з вимогою про повернення сплачених ним коштів на виконання такого правочину).

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 08 квітня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови апеляційного суду.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 08 квітня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди – скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди – задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 серпня 2026 року.

Головуюча:

Судді: