Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №333/11200/25 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/11200/25

Провадження №2/333/5067/26

рішення

Іменем України

17 серпня 2026 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого – судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Богач А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу №333/11200/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

25 листопада 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення донькою повноліття, посилаючись на те, що з відповідачем вона перебуває у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилася дитина, добровільно надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, яка проживає разом з нею, відповідач відмовляється, тому вона вимушена звернутися до суду.

26 березня 2026 року Комунарським районним судом м.Запоріжжя ухвалено заочне рішення, відповідно до якого позов задоволено у повному обсязі.

08 травня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Віхляєв В.В. звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, оскільки розгляд справи було проведено без участі відповідача, що позбавило останнього права відстоювати свою правову позицію у даній справі.

17 травня 2026 року від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Хрипченко Ю.Ю. надійшов відзив на заяву про перегляд заочного рішення, в якому вона, зокрема, зазначила, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Враховуючи вище викладене, відповідачем по справі не надано жодного доказу, що його дитина від іншого шлюбу – ОСОБА_4 перебуває на його утриманні, не надано жодного доказу з якого можна було б встановити, що з моменту присудження відповідачу аліментів на утримання доньки, у нього значно погіршився матеріальний стан або погіршився стан здоров`я. Твердження відповідача про отримання позивачкою грошових коштів, які на його думку, є величезним доходом жодним належним і допустимим доказом врозумінні процесуального права не підтверджені.

19 травня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Віхляєва В.В. до суду надійшли додаткові пояснення, в яких він, зокрема, зазначив, що відповідач ще 01.04.2022 року на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» був призваний до Збройних Сил України, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 від 26.06.2022 року. Факт проходження відповідачем військової служби та його призову до Збройних Сил України під час загальної мобілізації підтверджується: довідкою (форма 12) № 5174141/510 Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України від 06.05.2026 року; військовим квитком серії НОМЕР_1 від 26.06.2022 року.

Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 18.06.2026 року заочне рішення від 26 березня 2026 року скасовано, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

30 червня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Віхляєва В.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд позов ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї шостої (1/6) частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 листопада 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. У разі відсутності відповідача та/або його представника в судовому засіданні розглянути справу за їхньої відсутності на підставі наявних у справі доказів. Представник відповідача у відзиві зазначив, зокрема, що відповідач має на утриманні ще одну неповнолітню дитину від іншого шлюбу – доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судовим наказом Пологівського районного суду Запорізької області від 10.05.2018 року у справі № 324/736/18 з відповідача на користь ОСОБА_5 вже стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно. За змістом ч. 3 та ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України, законодавець чітко визначає загальні межі стягнень: на одну дитину – 1/4, на двох дітей – 1/3 заробітку (що в пропорційному співвідношенні становить по 1/6 на кожну дитину). У разі задоволення вимог даного позову у розмірі 1/4, загальний розмір стягнень з відповідача на двох дітей становитиме 1/2 (половину) всього його заробітку, що грубо порушує баланс інтересів, принцип пропорційності, та призводить до дискримінації та порушення принципу рівності дітей у праві на належне матеріальне забезпечення. Вимоги позивачки про стягнення аліментів саме в розмірі 1/4, а не 1/6, є необґрунтованими та об`єктивно нічим не підтвердженими. Крім того, відповідно до п. 1 ч.1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд обов`язково враховує матеріальне становище дитини. Згідно з випискою з банківського рахунку позивачки в Ощадному банку Середньої Саксонії (Sparkasse Mittelsachsen), позивачка разом із дитиною ОСОБА_3 перебуває в Німеччині та отримує на дитину щомісячну державну соціальну допомогу в загальному розмірі 909,46 євро, що станом на день подання позову за курсом НБУ еквівалентно 46941,50 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено прожитковий мінімум на одну дитину віком від 6 до 18 років у розмірі 3512 гривень. Таким чином, обсяг щомісячного фінансового забезпечення дитини ОСОБА_7 лише за рахунок державних виплат Німеччини у 13 разів перевищує встановлений в Україні прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. Факт отримання позивачкою такої значної соціальної допомоги є істотною обставиною, що свідчить про високий рівень матеріального становища дитини.

02 липня 2026 року від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Хрипченко Ю.Ю. надійшли заперечення, в яких вона зазначила, що в своїх доводах, відповідач посилається на високий рівень матеріального забезпечення дитини за кордоном, приводячи чималі суми, які мати дитини нібито отримує/отримувала). Разом з тим роздруківка невідомо з якого джерела на мові, яка не є державною, як того вимагає українське судочинство, не є належним допустимим доказом. Крім того, не зрозуміло кому саме ці кошти виплачувались, оскільки на момент початку повномасштабного вторгнення сам відповідач також виїжджав до Німеччини з дружиною та дитиною та мав зареєстрований статус біженця і проживав в цій країні сім місяців. При цьому доступ до банківської таємниці може бути надано третій особі лише за певних обставин і через певну процедуру.

Позивачка і її представник у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені своєчасно і належним чином.

Відповідач і його представник, будучи повідомленими судом належним чином про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Представник відповідача у відзиві просив суд у разі відсутності відповідача та/або його представника в судовому засіданні розглянути справу за їхньої відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вивчивши матеріали справи і дослідивши письмові докази, дійшов таких висновків.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно зі свідоцтвом про шлюб, виданим 14.07.2018 року Комунарським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, 14 липня 2018 року сторони зареєстрували шлюб (а.с.7 зворотна сторона).

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 28.12.2018 року Шевченківським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, сторони є батьками неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

Відповідач не заперечував, що на даний час дитина проживає з матір`ю.

На підставі свідоцтва про народження, серії НОМЕР_3 , виданого 22.10.2013 року Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 995, встановлено, що ОСОБА_2 є батьком неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.79).

Згідно з судовим наказом Пологівського районного суду Запорізької області від 10.05.2018 року у справі № 324/736/18 з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 02.05.2018 року (а.с.78).

На підставі ч.2 ст.27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1997 року, батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом зазначених норм, будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. На даний час ніякої домовленості щодо виконання обов`язку утримувати дитину між сторонами не має, договір про сплату аліментів на дитину, в якому було б визначено розмір і строки виплати аліментів, між позивачем і відповідачем не укладався.

Як вбачається з положень Сімейного кодексу України, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно (Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2012 року по справі №6-35893св12).

Відповідно до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

На підставі ч.1 ст.182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Зміст вищевказаних норм дає підстави для висновку, що суди, визначаючи розмір аліментів, мають враховувати вищевказані обставини у їх сукупності, перелік яких, своєю чергою, не є вичерпним.

Заперечуючи проти стягнення з нього аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку, відповідач посилався на те, що він сплачує аліменти на утримання іншої дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів (заробітку) щомісячно, починаючи з 02.05.2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження свого майнового стану, який би обґрунтовував необхідність визначення аліментів на утримання молодшої доньки у меншому розмірі, ніж визначено судовим рішенням щодо утримання старшої доньки.

Додатково суд зауважує на необґрунтованість посилань представника відповідача на законодавче обмеження можливості стягнення з нього на двох дітей за різними виконавчими листами половини заробітку, оскільки зазначені обмеження застосовуються виключно у разі звернення до суду саме у порядку наказного провадження, а тому наявність іншого судового рішення про стягнення з відповідача 1/4 доходів на іншу дитину не зумовлювала обов`язку суду автоматично зменшити розмір аліментів, які підлягають до стягнення на іншу дитину.

Інше розуміння вищенаведеного призвело би до законодавчого обмеження максимального розміру стягуваних аліментів, зокрема, у позовному провадженні, однак чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення на двох дітей половини заробітку (доходу).

При цьому судом враховано, що згідно із частиною третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанов від 07 травня 2026 року у справі №404/969/24 (провадження № 61-3723св26), від 21 грудня 2021 року у справі №492/990/20 (провадження № 61-9338св21) та від 08 жовтня 2024 року у справі №642/6384/21 (провадження № 61-2369св24).

Також суд зазначає, що посилання відповідача на отримання матір`ю дитини державних соціальних виплат у Федеративній Республіці Німеччина саме по собі не свідчить про відсутність або зменшення обов`язку відповідача щодо утримання дитини. При цьому надані відповідачем документи, складені іноземною мовою, не можуть бути належним чином оцінені судом без їх перекладу українською мовою. У зв`язку з цим, такі документи не підтверджують належним чином ані факт отримання матір`ю дитини відповідних виплат, ані їх вид, правову природу і розмір.

Отже, у зв`язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, враховуючи обставини справи, а також те, що батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини, виходячи з принципу розумності і справедливості, а також урахувавши рівність дітей у праві на утримання з боку батька, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої доньки у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Позовні вимоги ґрунтуються на законі, підтверджуються зібраними у справі доказами і не порушують прав та інтересів третіх осіб, тому позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 191 Сімейного кодексу України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Так як задоволена основна вимога позивача, яка була звільнена від сплати судового збору при подачі заяви, з відповідача повинен бути стягнений в дохід держави судовий збір.

Керуючись ч.2 ст.27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1997 року, ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.180, 181, 182, 183, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст.10-13, 77-80, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів – задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті (1/4) заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 листопада 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір на користь держави в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 17 серпня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя С.С. Тучков