Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №333/672/26 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Єдиний унікальний номер справи № 333/672/26

Номер провадження №2/333/2121/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Піха Ю.Р., за участю секретаря судового засідання Пузанової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна про визнання недійсним договору дарування квартири,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна про визнання недійсним договору дарування квартири.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, 06 липня 2012 року він купив квартиру у АДРЕСА_1 , що посвідчується договором купівлі-продажу квартири серії ВРТ №612103 від 06 липня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Пянтьковською О.Г. та зареєстровано в реєстрі № 4520.

21 грудня 2012 року він вирішив забезпечити свою та дружини старість та домовився з відповідачкою про те, що укладе з нею у нотаріуса договір, за яким передасть відповідачці квартиру, а дочка забезпечить їм довічне утримання, догляд, забезпечить житлом до кінця їхніх днів, а після їхньої смерті відповідачка зможе розпорядитись квартирою.

Як з`ясувалось він подарував квартиру АДРЕСА_2 своїй єдиній доньці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про наслідки договору, який уклав він не розумів, не хотів безоплатно передавати у власність відповідачки вказану квартиру. Після підписання договору дарування право власності перейшло до обдаровуваної, і квартира вже не належить йому як дарувальнику.

Під час здійснення правочину він як дарувальник підписав договір під впливом помилки, він не розумів правових наслідків, а саме донька ввела їх в оману, зазначивши про те, що він, його дружина (мати відповідачки), їхні онуки, які є неповнолітніми (діти позивачки) будуть мати право проживати в квартирі, що вона буде утримувати майно, сплачувати комунальні послуги, допомогати їм як батькам тощо.

На час вчинення правочину, вони не знали, що донька ОСОБА_2 почала вживати наркотичні засоби, перебуває на наркотичному та психіатричному обліку.

Після того, як відповідачка отримала від нього бажане, вона почала знущатися над ними, відповідачка систематично вживає наркотичні засоби, вдома не мешкає, а якщо приходить то лише з метою вимагання коштів на наркотичні засоби для особистого вживання, за комунальні послуги жодного разу не сплачувала, вихованням дітей не займається, у разі відмови надавати їй кошти на наркотичні засоби відповідачка вчиняє сварки, погрожує виселити їх з онуками з квартири, яка є єдиним місцем їхнього проживання. Тобто при укладенні вищезазначеного договору його внутрішня воля була спрямована на те, щоб передати усі свої права на квартиру дочці лише після їх смерті та отримувати від неї до смерті матеріальну допомогу, натомість такої волі договір оспорюваний договір не відображає. Таким чином він при укладенні договору помилявся щодо обставин, які мають істотне значення.

У 2025 році в наслідок злісного невиконання відповідачкою батьківських обов`язків, його дружина звернулась до Комунарського районного суду м.Запоріжжя з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав по відношенню до їхніх неповнолітніх онуків, та встановлення над ними опіки.

Саме у 2025 році вони дізналися (зрозуміли), що саме позивач уклав на користь відповідачки договір дарування квартири в якій вони мешкають з онуками. Він змушений звернутись до суду з даним позовом, а саме визнати договір дарування квартири АДРЕСА_2 доньці недійсним, та поновити право власності на цю квартиру.

Ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2026 року провадження по справі відкрите, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та витребувано у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Нарохи О.В. матеріали нотаріальної справи про укладення договору дарування 21.12.2012 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

25.02.2026 від приватного нотаріуса ЗМНО Нарохи О.В. до суду надійшли копії документів, на підставі яких відбулося посвідчення договору дарування квартири.

В судове засідання позивач та її представник, адвокат Мельнікова А.А., не з`явилися, надали суду заяву, у якій просили справу розглядати без їх участі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечували.

Відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлялася про час та місце слухання справи, до судового засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позов не надала, в зв`язку з чим на підставі ч.3 ст. 223, ч.1 ст. 280 ЦПК України справу розглянуто у відсутність відповідача на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

В судове засідання третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О.В. не з`явилася, надала до суду заяву, у якій просила справу розглядати без її участі. Просила рішення ухвалити на розсуд суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням викладеного вище, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив.

21 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В., реєстраційний № 4633.

Згідно витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 18534 від 11.01.2013, 05.01.2013 ОСОБА_2 зареєструвала право власності на вказану квартиру.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 18.02.1997 року народження відділом реєстрації актів громадянського стану Комунарського району м. Запоріжжя, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_2 , батьками якої вказані позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

За інформацією наданою відділом поліції №4 Запорізького РУМ ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 станом на 10.06.2025 неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за ч.1, ч.2 ст. 184, ч.1 ст. 127, ст. 173, ч.1, 2 ст. 173-2, ч.2 ст. 173-8 КУпАП. 04.06.2025 їй було винесено терміновий заборонний припис серії АА № 410484 на заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою з 04.06.2025 по 07.06.2025.

Згідно постанови Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі № 333/5295/25 від 28.08.2025, 03.06.2025 року о 22 годині 30 хвилин, ОСОБА_2 , перебуваючи за місцем свого мешкання, а саме, за адресою: АДРЕСА_1 , в присутності малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно батька ОСОБА_1 , а саме: ображала його та кричала на нього, чим завдала шкоди моральному здоров`ю ОСОБА_1 та малолітнім дітям: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , чим вчинила адміністративні правопорушення, передбачені ч.1, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Також 04.06.2025 р. о 16-00 год. ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , порушила вимоги діючого термінового заборонного припису серії АА №410484 від 04.06.2025 р., а саме, попри заборону цього припису: перебувала за місцем проживання потерпілого ОСОБА_1 та контактувала з ним, влаштувавши сварку з ним, чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-8 КУпАП. За вказаною постановою ОСОБА_2 визнано винною та призначено штраф в дохід держави 510 грн.

Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.05.2025 у справі № 333/3155/25 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 184 КУпАП за те, що вона має на вихованні малолітніх дітей – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і в період часу з 19-00 години 20 березня 2025 року по 10-00 годину 25 березня 2025 року не знаходилася за своїм місцем мешкання, тим самим ухилилася від покладених на неї обов`язків щодо забезпечення необхідних умов щодо виховання, навчання, здоров`я своїх малолітніх дітей та порушила вимоги ч.ч.1, 2 ст.150 Сімейного кодексу України.

Судом встановлено, що позивач разом зі своєю дружиною та онуками постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , договори на користування електричною енергією та інших комунальних послуг укладені з позивачем, він несе витрати на утримання квартири та оплату всіх комунальних послуг, на підтвердження надав квитанції та платіжні доручення за 2024-2026 роки.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, згідно ст. 627 ЦК України.

Відповідно до ст.15 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5, 6, статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України, встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень частини 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 77 ЦПК України, передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Згідно з ч.ч.3,5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Суд погоджується з доводами позивача щодо того, що при укладенні договору від 21 грудня 2012 року його внутрішня воля була спрямована на те, щоб передати усі свої права на квартиру дочці лише після його смерті та отримувати від нею до смерті позивача та його дружини матеріальну допомогу, натомість такої волі договір від 21.12.2012 року не відображає. Таким чином позивач при укладенні договору помилявся щодо обставин, які мають істотне значення.

Згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначається що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме в момент вчинення правочину.

Крім того, згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 ст.267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до правової позиції ВСУ у справі № 6-7цс14 від 21.05.2014 року за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Суд погоджується з доводами позивача, щодо того, що саме у 2025 році права позивача, його дружини та неповнолітніх дітей відповідачки щодо проживання в спірній квартирі стали порушуватись з боку відповідачки ОСОБА_2 . Вона почала систематично вживати наркотичні засоби, за комунальні послуги жодного разу не сплачувала, вихованням дітей не займається, погрожує їх виселити. Внаслідок злісного невиконання відповідачкою батьківських обов`язків, дружина позивача вимушена була звернутися до суду із позовом до відповідачки про позбавлення її батьківських прав та встановлення опіки над ними, тому він звернувся до суду в межах передбаченого законом трирічного строку давності.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, повністю підтверджені матеріалами справи, суд враховує, що при укладенні договору від 21 грудня 2012 року внутрішня воля позивача була спрямована на те, щоб передати усі свої права на квартиру відповідачу - дочці лише після його смерті та отримувати від неї до смерті позивачки допомогу, натомість такої волі договір від 21.12.2012 року не відображає. Також встановлено, що після укладення договору дарування ОСОБА_1 разом із дружиною ОСОБА_3 залишилась проживати у подарованій квартирі, зберігали реєстрацію у ній, про що свідчать дані паспорту, постійно оплачували комунальні послуги, про що свідчать квитанції виписані на ім`я позивача.

З метою повного, вичерпного та ефективного захисту порушених прав позивач, який є особою пенсійного віку, продовжує постійно проживати у квартирі та не мав реального наміру позбавлятися свого єдиного житла, а також задля уникнення неоднозначного тлумачення судового рішення органами державної реєстрації під час його виконання, суд вважає за необхідне задовольнити похідну вимогу про поновлення права власності позивача на вказане нерухоме майно. Задоволення цієї вимоги є логічним наслідком визнання правочину недійсним та забезпечує остаточне вирішення спору між сторонами.

Суд вважає, що вказані вище обставини свідчать, що позов обґрунтований, повністю підтверджений належними доказами та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України, та вважає стягнути з відповідачки на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 4811 грн. 20 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.41 Конституції України, ст.ст. 6, 15, 203, 215, 229, 236, 257, 261, 378, 626, 628, 638, 717 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 158, 260, 263, 265, 280-283, 288, 289 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна про визнання недійсним договору дарування квартири - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування, посвідчений 12 грудня 2012 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В., реєстраційний № 4633, за яким ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .

Поновити право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 судовий збір в сумі 4811 гривень 20 копійок (чотири тисячі вісімсот одинадцять гривень двадцять копійок).

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ю.Р. Піх