Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №331/6139/25 — Запорізький апеляційний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №331/6139/25 Головуючий в 1 інст. Клименко Л.В.

Провадження №33/807/389/26 Доповідач в 2 інст. Дадашева С.В.

Категорія ч.1 ст.130 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року місто Запоріжжя

Суд апеляційної інстанції у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Дадашевої С.В., розглянув в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , за апеляційною скаргою останнього на постанову Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2025 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, іпн: НОМЕР_1 , який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік,

стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Згідно з постановою суду, 11 жовтня 2025 року о 00 годині 38 хвилин, водій ОСОБА_1 поблизу буд. 90 по пр. Соборному в м.Запоріжжі керував транспортним засобом Toyota Avensis, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку як на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу Alcotest Drager 6820, так і в закладі охорони здоров`я, відмовився на місці зупинки транспортного засобу, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом паркування без порушень ПДР, про повторність попереджений.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити постанову суду першої інстанції та виключити стягнення – позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що постанова є надмірно суворою та винесена без урахування його виключних обставин.

Вказує, що він визнав подію, яка трапилась 11 жовтня 2025 року, але обставини, які спровокували ці правопорушення, були виключними. Він змушений був сісти за кермо так як захворіла його мати та потребувала допомогу. Крім того, його робота потребує управління транспортним засобом.

Суд ці обставини не врахував та наклав стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

В судове засідання, призначене на 19 червня 2026 року, особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 не з`явився, про день та час судового засідання повідомлявся своєчасно та належним чином.

18 червня 2026 року на адресу Запорізького апеляційного суду ОСОБА_1 подав заяву про відкладення судового засідання у зв`язку з його хворобою, до зазначеної заяви додав направлення до сімейного лікаря.

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції враховує практику Великої Палати Верховного суду, викладеній у постанові від 23 серпня 2018 року у справі №11-237сап18 згідно з якою, право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч.1 ст.268 та ч.6 ст.294 КУпАП, не є абсолютним.

Верховним Судом в п.34 постанови від 12 березня 2019 року по справі №910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів для повідомлення ОСОБА_1 та забезпечення його права на особисту участь під час апеляційного розгляду справи.

Апеляційний розгляд вже відкладався за клопотанням ОСОБА_1 у зв`язку із залученням захисника, та необхідністю ознайомлення з матеріалами справи. Проте, а ні сам ОСОБА_1 , а ні його захисник для ознайомлення зі справою до суду не прибували.

До повторного клопотання про відкладення розгляду справи ОСОБА_1 додано направлення до сімейного лікаря, яке само по собі не свідчить про неможливість взяти участь у розгляді справи як самого ОСОБА_1 так і його захисника, у тому числі і у режимі відео конференції.

В свою чергу, подальше відкладення апеляційного розгляду через неявку ОСОБА_1 та його захисника може затягнути цей розгляд на невизначений час.

З урахуванням викладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу без участі ОСОБА_1 та його захисника, що узгоджується з положеннями ст.294 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд доходить таких висновків.

Згідно з вимогами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Цих вимог закону суд першої інстанції в цілому дотримався при розгляді справи.

Висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 судом виконані вимоги ст.ст.280, 283 КУпАП та повно, всебічно з`ясовані обставини справи, дотримані вимоги закону щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення.

З матеріалів справи убачається, що вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, в повному обсязі підтверджена відомостями: з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №479909 від 11 жовтня 2025 року; з акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; з направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 11 жовтня 2025 року; з рапорту заступника командира взводу 1 роти 2 батальйону 1 УПП в Запорізькій області ДПП старшого лейтенанта поліції Зубенка О.; з довідки про відсутність повторності за ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 та отримання останнім посвідчення водія серії НОМЕР_3 від 29 грудня 2007 року; відеозаписом події.

Зазначені докази у їх сукупності підтверджують те, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, при викладених в постанові суду обставинах.

Висновки суду першої інстанції, викладені у постанові, є обґрунтованими, належним чином вмотивованими та повністю відповідають фактичним обставинам справи.

Стороною захисту фактичні обставини справи не оспорюються.

Переглядаючи оскаржувану постанову суду в межах поданої апеляційної скарги, зокрема, відповідаючи на доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 змушений був сісти за кермо так як захворіла його мати та потребувала допомогу, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Відповідно до вимог ст.18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

В своїй постанові від 21 грудня 2018 року Верховний Суд зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності, така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Суд роз`яснив, що стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті "для усунення небезпеки, яка загрожує". Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім.

Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях.

Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.

Апеляційним судом з дослідженого відеозапису встановлено, що під час оформлення адміністративного матеріалу ОСОБА_1 повідомляв поліцейським про те, що в нього є перепустка, він може їздити під час комендантської години, зараз їздить, оскільки посварився з жінкою.

Тобто, обставин, передбачених ст..18 КУпАП, в цьому випадку не убачається.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі з`ясував обставини справи, дослідив всі докази, які наявні в матеріалах справи, надав цим доказам належну оцінку.

Неповноти та однобічності з`ясування обставин, що мають значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, а також упередженості з боку суду першої інстанції не убачається.

Відповідаючи на доводи ОСОБА_1 про безпідставність накладеного на нього стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до вимог ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ч.4 ст.30 КУпАП, позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Санкція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає накладення адміністративного стягнення у виді штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, у рішенні в справі О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Діяння, які кваліфікуються за ст.130 КУпАП, є найбільш суспільно шкідливими правопорушеннями у сфері безпеки дорожнього руху.

Законодавством України про адміністративні правопорушення не передбачено можливості накладення на особу, яка вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, іншого стягнення, ніж передбачене санкцією цієї статті, або ж звільнення від стягнення.

Оскаржувана постанова суду містить всі відомості, передбачені ст.283 КУпАП.

При накладені адміністративного стягнення суд дотримався вимог ст.33 КУпАП, і наклав стягнення у межах, встановлених цим Кодексом.

Порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду С.В. Дадашева

Дата документу Справа № 331/6139/25