Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №369/396/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11047/2026

Справа № 369/396/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 серпня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Журибеди О.М.. у м. Київ 16 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Житлобуд-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У січні 2025 року позивач ТОВ «Явір-Житлобуд-2» звернувся до суду з позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Явір-Житлобуд-2» заборгованість за надані послуги з утримання будинків і споруди та прибудинкових територій за період з 01 червня 2021 року по 31 січня 2024 року у розмірі 18056,96 грн., 3 % річних за період з 01 червня 2021 року по 23 лютого 2022 року - 105,52 грн., інфляційне збільшення боргу за період з 01 червня 2021 року по 23 лютого 2022 року - 51,25 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Заявлені вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру нерухомого майна та договором купівлі-продажу від 30 грудня 2016 року. Експлуатацію та обслуговування вищезазначеного багатоквартирного будинку боржника здійснює ТОВ «Явір-Житлобуд-2».

07 грудня 2018 року між відповідачем та ТОВ «Явір-Житлобуд-2» було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 1305 (офіс). Послуги надавалися позивачем згідно із п. 3.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року. Позивач надає послуги за тарифом, встановленим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 1207 від 05 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надають виконавці цих послуг, по окремому будинку окремо для здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останнім не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим».

Згідно договору відповідач зобов`язується оплачувати послуги в строк не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Відповідно до розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги, основна заборгованість відповідача за період 01 червня 2021 року по 31 січня 2024 року у розмірі 18056,96 грн. Також, у відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник має сплатити позивачу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 105,52 грн. та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 51,25 грн.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Явір-Житлобуд-2» заборгованість за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01 червня 2021 року по 31 січня 2024 року у розмірі 18056,96 грн., 3 % річних за період з 01 червня 2021 року по 23 лютого 2022 року - 105,52 грн., інфляційне збільшення боргу за період з 01 червня 2021 року по 23 лютого 2022 року - 51,25 грн., всього 18213,73 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 березня 2026 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, порушення позивачем строків звернення до суду, просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводила зміст п. 5 ч. 3 ст. 20, п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», вказувала, що згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними.

Наводила правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, згідно якої споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному обсязі.

Наводила зміст ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» щодо обов`язку споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Зауважувала, що оплаті підлягають саме отримані (спожиті) послуги, у даному випадку ОСОБА_1 їх не споживала, оскільки приміщення знаходиться в стані після забудовника і наразі є непридатним до використання.

Звертаючись до суду, позивач надав лише розрахунок заборгованості, який є лише односторонніми арифметичними розрахунками, які неможливо перевірити та встановити компетенцію осіб, які його виготовляли, наводила зміст ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» щодо первинних документів.

Вказувала, що якщо послуги були тимчасово відсутні, то плата за них не повинна нараховуватися або з має бути пропорційно зменшена, і вказане передбачене Законом України «Про житлово-комунальні послуги». До заяви про перегляд заочного рішення надавалися докази неможливості користування приміщенням та його стан, однак судом першої інстанції до уваги не були прийняті.

Вказувала, що необхідність перегляду оскаржуваного рішення пов`язана саме з тим, що відповідач не споживала послуги, про які заявлено в позові і у випадку, якщо рішення змінене не буде, вона буде боржником за послуги, які не споживала.

Звертала увагу, що до звернення до суду ні представник позивача, ні представник обслуговуючої компанії не склали акт про обстеження з фіксацією контролю показників, перевіркою наявності лічильників та їх опломбування, встановлення факту використання вказаного приміщення.

Від позивача ТОВ «Явір-Житлобуд-2» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначав, що твердження позивача, що нею не було підписано договору від 07 грудня 2018 року № 1305 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, не підтверджується жодними доказами. Більш того, такі доводи відповідач зазначила лише у апеляційній скарзі, а в заяві про перегляд заочного рішення жодної згадки про ці обставини немає.

Щодо доводів апеляційної скарги, що позивач не користувалась приміщенням, тобто фактично не користувалась послугами, які надавав позивач, посилався на розпорядження Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 вересня 2014 року № 583, яким позивача було визначено балансоутримувачем будинків, в тому числі № 14-з по б-ру Кольцова (Миколи Руденка) у м. Києві. Позивач надавав послуги за тарифом, встановленим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 1207 від 05 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надають виконавці цих послуг, по окремому будинку окремо для здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останнім не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим». Однак відповідач не виконувала свої зобов`язання з оплати послуг позивача, що призвело до звернення його з даним позовом.

Звертав увагу, що відповідач посилається на п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо права споживача на неоплату вартості комунальних послуг у разі їх невикористання за період тимчасової відсутності, разом з тим, зазначене посилання не стосується послуг, які надає позивач в силу ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки його послуги відносять до житлових послуг, а не до комунальних.

Наводив зміст ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», зазначав, що невикористання відповідачем свого приміщення не є підставою для ухилення від сплати послуг, які надавалися позивачем.

Щодо строків звернення до суду з даним позовом, наводив зміст п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо зупинення перебігу позовної давності у період дії воєнного стану, стверджував, що з огляду на приписи ст. 256, 267 ЦК України, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України перебіг позовної давності був зупинений в період часу з 24 лютого 2022 року по 04 вересня 2025 року, а отже трирічний строк позовної давності щодо вимог за період з 01 червня 2021 року станом на дату подання позову не сплив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.

Задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Явір-Житлобуд-2» заборгованість за надані послуги з утримання будинків і споруди та прибудинкових територій за період з 01 червня 2021 року по 31 січня 2024 року у розмірі 18056,96 грн., 3 % річних за період з 01 червня 2021 року по 23 лютого 2022 року - 105,52 грн., інфляційне збільшення боргу за період з 01 червня 2021 року по 23 лютого 2022 року - 51,25 грн., всього 18213,73 грн., суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 як власник нерухомого майна та сторона договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зобов`язана утримувати своє майно та вносити плату за отримання житлово-комунальних послуг, які надаються позивачем, і оскільки відповідач має заборгованість за несплату послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в загальному розмірі 18056,96 грн., зазначена заборгованість підлягає стягненню з неї на користь позивача.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 з 31 грудня 2016 року є власником нежитлового приміщення № 305 пл. 200,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 19).

Згідно розпорядження Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 вересня 2014 року № 538 ТОВ «Явір-Житлобуд-2» було визначено балансоутримувачем житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 21).

07 грудня 2018 року ТОВ «Явір-Житлобуд-2» та ОСОБА_1 укладено договір № 1305 (офіс) про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, виконання інших додаткових робіт, згідно п. 1.1 якого ТОВ «Явір-Житлобуд-2» здійснює управління/утримання будинку і прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством та даним договором, а ОСОБА_1 компенсує ТОВ «Явір-Житлобуд-2» понесені ним витрати, в тому числі на управління/утримання будинку і прибудинкової території, пропорційно до загальної площі приміщення у розмірі та у строки, встановлені договором, а також витрати на електропостачання, з урахуванням показань засобів обліку у розмірі згідно із тарифами, встановленими відповідно до законодавства у галузі житлово-комунального господарства. у строки та на умовах, що передбачені договором.

Згідно п. 1.2 договору ОСОБА_1 , з метою забезпечення обслуговування та зберігання цілісності будинку, об`єктів благоустрою, а також прибудинкової території, визначає ТОВ «Явір-Житлобуд-2» особою, яка забезпечує управління/утримання будинку.

Згідно п. 1.3 договору ТОВ «Явір-Житлобуд-2» надає послуги відповідно до погодженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) тарифу (розпорядження № 1207 від 05 жовтня 2017 року), його структури, періодичності та строків надання послуг, копія якого додається до цього договору.

Згідно п. 2.1.3 договору ОСОБА_1 має право на зменшення розміру компенсації у разі невиконання або виконання не в повному обсязі, згідно з Порядком проведення перерахунку розміру плати за послуги з управління/утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2013 року № 970.

Згідно п. 2.3.4 договору ТОВ «Явір-Житлобуд-2» має право вимагати від ОСОБА_1 своєчасної та повної компенсації витрат відповідно до вимог договору.

Згідно п. 3.1, 3.2, 3.5 договору компенсація витрат на управління/утримання будинку і прибудинкової території визначається з розрахунку за 1 кв.м. загальної площі приміщення та складається з витрат на управління/утримання будинку і прибудинкової території згідно з додатком № 1. Розмір компенсації, передбаченої п. 3.1 договору, складає 1146,57 грн. ОСОБА_1 оплачує рахунок до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (а. с. 9 - 13).

Додатком № 1 до договору є складові тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, розрахованих відповідно до Порядку формування тарифів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 з урахуванням змін (а. с. 14).

До позову надано копію розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 05 жовтня 2017 року № 1207 «Про внесення змін до Тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надають виконавці цих послуг, по окремому будинку окремо для здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останнім не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим», яким встановлено розмір тарифу, в тому числі за адресою м. Київ бульвар Кольцова 14-з, у розмірі 6,63 грн. за 1 кв.м. (а. с. 26).

Відповідно до розрахунку заборгованості за адресою: м. Київ бульвар Кольцова 14-з оф. 305, заборгованість відповідача за період з 01 червня 2021 року по 31 січня 2024 року становить 18056, 96 грн., а також нараховано за період з червня 2021 року по січень 2022 року включно 3 % річних у розмірі 51,25 грн. та інфляційні втрати в розмірі 105,52 грн. (а. с. 8).

Відповідачем до заяви про перегляд заочного рішення долучено роздруковані фотографії приміщення, без визначення дати здійснення фотографій і місця зйомки (а. с. 86).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.

У відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Водночас такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже, згідно з наведеними законодавчими нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг саме по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постанові від 09 серпня 2019 року № 459/3958/15-ц).

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Згідно ст. 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.

За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Згідно п. 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів - за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Згідно ст. 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, судом першої інстанції встановлено, що встановлено, що ОСОБА_1 дійсно є власником нежитлового приміщення № 305 пл. 200,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та 07 грудня 2018 року уклала з ТОВ «Явір-Житлобуд-2» договір № 1305 (офіс) про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, виконання інших додаткових робіт.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 не підписувала зазначений договір від 07 грудня 2018 року № 1305, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки відповідачем не спростовано належності її підпису на договорі будь-якими доказами, а доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до нічим не підтверджених заперечень і презумпції правомірності правочину не спростовують.

Відтак, ОСОБА_1 як власник нежитлового приміщення № 305 пл. 200,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та споживач житлових послуг з утримання будинку і прибудинкової території, які надаються позивачем ТОВ «Явір-Житлобуд-2», зобов`язана сплачувати позивачу компенсацію витрат на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі щомісячної оплати, виходячи з установленого позивачем тарифу та площі нежитлового приміщення.

Враховуючи, що позивачем надаються лише житлові послуги з управління/утримання будинку і прибудинкової території, а не комунальні послуги, зокрема постачання теплової енергії, апеляційний суд відхиляє безпідставні посилання відповідача в апеляційній скарзі на зміст ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» щодо обов`язку споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

З урахуванням площі 200,1 кв.м. належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення і тарифів, встановлених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 05 жовтня 2017 року № 1207, розмір компенсації витрат на утримання будинку та прибудинкової території ТОВ «Явір-Житлобуд-2» становить для ОСОБА_1 564,28 грн. за один місяць, що підтверджується розрахунком заборгованості, складеним позивачем (а. с. 8).

Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконує, внаслідок чого у неї виникла заборгованість 18056,96 грн. за період з червня 2021 року по січень 2024 року включно, яка складається із щомісячних розмірів компенсації 564,28 грн. за вказаний період, що підтверджується розрахунками позивача і відповідачем не спростовано, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості у зазначеному розмірі, а також, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з червня 2021 року по січень 2022 року інфляційні втрати в розмірі 105,52 грн. та 3 % річних в розмірі 51,25 грн. за прострочення грошового зобов`язання.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є арифметично правильним і сумніву у апеляційного суду не викликає. Відповідач не заперечувала наявності у неї заборгованості зі сплати позивачу компенсації витрат на утримання будинку та прибудинкової території і доказів її погашення не надала.

Оскільки контррозрахунку заборгованості відповідачем суду також не надано, апеляційний суд відхиляє, як необґрунтовані заперечення, доводи апеляційної скарги, що позивач подав розрахунок заборгованості, який є лише односторонніми арифметичними розрахунками, які неможливо перевірити та встановити компетенцію осіб, які його виготовляли.

Доводи відповідача, що оплаті підлягають саме отримані (спожиті) послуги, однак у даному випадку ОСОБА_1 їх не споживала, оскільки приміщення знаходиться в стані після забудовника і наразі є непридатним до використання, не підтверджуються належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом, оскільки такими доказами не можуть вважатись долучені до заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення фотознімки приміщення, без зазначення дати та місця зйомки (а. с. 86).

Апеляційний суд враховує, що пунктом 2.1.3 договору № 1305 (офіс) про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, виконання інших додаткових робіт, укладеного між сторонами, передбачено право ОСОБА_1 на зменшення розміру компенсації у разі невиконання або виконання не в повному обсязі, згідно з Порядком проведення перерахунку розміру плати за послуги з управління/утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2013 року № 970.

Пунктом 11 Порядку № 970 передбачено, що перерахунок проводиться виконавцем у разі надходження актів-претензій від споживачів за формою згідно з додатком 1 та прийняття виконавцем рішення про їх задоволення.

Оскільки відповідач не надала суду першої інстанції актів-претензій, належним чином оформлених у відповідності з вимогами Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2013 року № 970, у спірний період з червня 2021 року по січень 2024 року, посилання відповідача на неналежне надання або відсутність житлово-комунальних послуг з управління багатоквартирним будинком є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності, апеляційний суд враховує таке.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і був відновлений з 04 вересня 2025 року.

Підсумовуючи, Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 зазначав, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

У справі, що переглядається, позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості, що виникла з січня 2021 року, тобто в межах позовної давності, з урахуванням продовженого і зупиненого строку позовної давності, а отже доводи відповідача у цій частині апеляційної скарги є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції при розгляді справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін помилково ухвалене оскаржуване рішення як заочне, а в подальшому розглянуто заяву про перегляд заочного рішення.

Разом із тим відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки допустивши вищезазначені порушення норм процесуального права, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про задоволення позову, зазначені порушення норм процесуального права не тягнуть за собою скасування судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.