Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №369/14764/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12416/2026

Справа № 369/14764/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 серпня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Козак І.А. у м. Київ 22 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» звернувся до суду з позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг у розмірі 3299,05 грн.

Позов мотивував тим, що ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» здійснює обслуговування та утримання будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 у вказаному будинку. Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань по оплаті спожитих житлово-комунальних послуг (послуг з управління, утримання багатоквартирним будинком та прибудинкової території) утворилася заборгованість у розмірі 3 299,05 грн.

02 червня 2025 року між ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» було укладено договір про надання послуг з факторингу № 02/06.25, відповідно до якого ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» зобов`язався за плату відступити позивачеві право грошової вимоги, що виникло на підставі ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а фактор стає виключним та єдиним кредитором за відповідним правом грошової вимоги, що виникло на підставі ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», та набув всіх прав за них.

Відповідно до реєстру боржників, права вимоги до яких відступаються, сума та підстава заборгованості, який є невід`ємним додатком № 1 до договору про надання послуг факторингу № 02/06.25 від 02 червня 2025 року, до позивача перейшло право вимоги за зобов`язаннями відповідача щодо оплати житлово-комунальних послуг у сумі 3 299,05 грн.

Таким чином, право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг по квартирі АДРЕСА_1 наразі належить позивачу. До того ж, згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно зі ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на правах спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири. Таким чином, враховуючи наведене, відповідач зобов`язаний приймати участь у витратах по управлінню багатоквартирним будинком. Тому, з врахуванням вищенаведеного, оскільки відповідачу надавались послуги з управління будинком, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» заборгованість по оплаті за послуги управління багатоквартирним будинком у розмірі 3 299,05 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2026 року в позові ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції дійшов висновку, що предметом позову є заборгованість виключно за період з січня по жовтень 2014 року, та застосував наслідки спливу позовної давності.

Разом із тим, суд першої інстанції не дослідив належним чином розрахунок заборгованості, не встановив механізм формування кінцевої суми боргу, не перевірив порядок зарахування здійснених відповідачем платежів та не визначив, чи є спірна сума виключно заборгованістю за 2014 рік чи складовою загального залишку взаєморозрахунків сторін.

Судом також не встановлено, чи здійснювались відповідачем платежі без визначення конкретного періоду, у якому порядку кредитором зараховувались такі платежі, чи були погашені частково або повністю попередні нарахування, чи сформована спірна сума шляхом перерахунку або накопичення залишку за різні періоди.

При цьому суд першої інстанції фактично зробив припущення щодо структури спірної заборгованості, не встановивши взаємозв`язок між здійсненими відповідачем оплатами, порядком їх зарахування та залишком заборгованості, який заявлено до стягнення.

Відповідно до положень ЦПК України судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, натомість висновок про належність всієї спірної суми до періоду 2014 року зроблено без належного дослідження руху коштів по особовому рахунку та формування кінцевого залишку заборгованості. Без встановлення зазначених обставин висновок про те, що вся заявлена до стягнення сума є вимогою саме за період 2014 року, є передчасним.

Вказував, що суд встановив факт набуття права власності відповідачем на квартиру у грудні 2014 року, однак не надав належної оцінки доводам позивача про фактичне володіння квартирою до державної реєстрації права власності та участь відповідача у ФФБ. Так, позивачем разом з відповіддю на відзив подано до суду докази, що 13 липня 2011 року між ТОВ «ФК «Толока» та ОСОБА_1 укладено договір про участь у ФФБ № 330-ВЗ та 13 липня 2011 року відповідачу було видано свідоцтво про участь у ФФБ виду А. Тобто, хоча право власності юридично не було оформлено, квартира АДРЕСА_1 фактично з липня 2011 року належить відповідачу.

Наводив зміст ст. 319, 322, 382 ЦК України, ст. 156, 162 ЖК України, ст. 7, 13, 19, 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», вказував, що ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» було вчинено дії на користь відповідача - надано послуги, тому договір про надання послуг, письмова форма якого законодавством не вимагається, вважається укладеним з моменту отримання відповідачем таких послуг.

До правовідносин сторін застосовуються положення про уніфікований публічний договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529. На підставі наведених положень у відповідача виник перед позивачем обов`язок по сплаті послуг з утримання будинку та прибудинкових територій.

Суд не спростував доводи позивача щодо отримання відповідачем послуг ще задовго до моменту реєстрації права власності на квартиру, відсутності належних претензій про ненадання послуг у відповідний період, натомість рішення суду містить лише загальний висновок про пропуск строку позовної давності.

Крім того, суд першої інстанції не навів мотивів відхилення доказів та доводів позивача щодо фактичного користування відповідачем об`єктом нерухомості, участі у ФФБ та виникнення обов`язку щодо оплати послуг незалежно від моменту державної реєстрації права власності.

Відсутність оцінки зазначених доказів фактично свідчить про невиконання судом обов`язку щодо всебічного та повного дослідження обставин справи, а також не дозволяє встановити, з яких саме причин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вказував, що суд першої інстанції дійшов висновку, що право вимоги, передане позивачу за договором факторингу, не відповідає критерію дійсності у розумінні ст. 1081 ЦК України та не може бути реалізоване в судовому порядку, однак зазначений висновок не підтверджується жодними належними та допустимими доказами і ґрунтується на неправильному тлумаченні правової природи позовної давності та відступлення прав вимоги.

Суд фактично прирівняв сплив строку позовної давності, недійсність права вимоги, відсутність у кредитора права на відступлення вимоги, неможливість подальшого примусового захисту такого права, водночас зазначені правові категорії є різними за своїм змістом та правовими наслідками.

Сплив строку позовної давності сам по собі не припиняє існування цивільного зобов`язання, не анулює права кредитора та не припиняє обов`язку боржника. Наслідком спливу позовної давності є лише можливість відмови у судовому захисті права у разі заявлення відповідного клопотання стороною спору. Тобто право вимоги продовжує існувати як майнове право, може бути предметом цивільного обороту, у тому числі предметом відступлення за договором факторингу.

Матеріали справи підтверджують існування правовідносин щодо надання житлово-комунальних послуг, здійснення відповідних нарахувань, наявність обліку заборгованості, подальше відступлення права вимоги новому кредитору. Таким чином, сам факт передачі права вимоги за договором факторингу свідчить про існування відповідного майнового права, а не про його недійсність.

Висновок суду про недійсність права вимоги є суперечливим, оскільки одночасно визнається існування заборгованості та застосовуються наслідки, які законом передбачені лише для недійсних чи не існуючих вимог.

Суд першої інстанції фактично застосував до спірних правовідносин наслідки, які законом не передбачені, а саме поставив існування права вимоги у залежність від можливості судового захисту, хоча навіть у випадку спливу позовної давності матеріальне право кредитора не припиняється.

Крім того, суд дійшов висновку про сплив позовної давності, зазначивши, що вимога за період з січня по жовтень 2014 року була предявлена з пропуском трирічного строку.

Разом з тим, судом не враховано положення ч. 1 ст. 264 ЦК України, відповідно до яких перебіг позовної давності переривається вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання боргу.

Наводив зміст ст. 257, 261, 266, 267 ЦК України, стверджував, що з розрахунку вбачається, що відповідачем здійснювались оплати боргу, зокрема і в листопаді 2023 року. Таким чином, строк позовної давності розпочався з грудня 2023 року, а тому позивач звернувся у межах строку позовної давності - в серпні 2025 року. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач здійснював оплату комунальних послуг, а позивач також посилався на ці обставини, що підтверджують визнання відповідачем заборгованості.

Суд першої інстанції не встановив, чи охоплювали здійснені відповідачем платежі спірну заборгованість, чи свідчили вони про часткове визнання боргу, з якого саме моменту мав обчислюватись строк позовної давності після такого визнання.

Застосовуючи наслідки спливу позовної давності, суд першої інстанції був зобов`язаний встановити момент початку її перебігу, наявність або відсутність підстав для її переривання, а також надати оцінку здійсненим відповідачем платежам як можливим діям, що свідчать про визнання боргу. Проте зазначені обставини залишились поза межами судового дослідження, внаслідок чого висновок про пропуск строку позовної давності зроблено без встановлення всіх юридично значимих фактів, необхідних для застосування ст. 264, 267 ЦК України.

Від відповідача ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що викладені в апеляційній скарзі обставини не лише не спростовують висновки суду першої інстанції, а і не узгоджуються з позовними вимогами позивача.

Зазначаючи, що судом невірно встановлено період, за який нібито виникла заборгованість відповідача за надані ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» послуги з утримання будинку та прибудинкової території, та в зв`язку з цим не застосовано наслідки пропуску строку позовної давності, апелянт не враховує, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази того, що ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» нарахував відповідачу заборгованість за період з січня по жовтень 2014 року. Позивач звернувся з позовом у 2025 році, тому суд вірно зробив висновок про застосування до спору позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, що повністю відповідає ст. 257, 267 ЦК України.

Твердження позивача, що квартира фактично належала відповідачу з липня 2011 року, повністю суперечить ст. 331 ЦК України. Належних та допустимих доказів того, що будівництво будинку АДРЕСА_1 було завершено у 2011 році. позивач не надав та і не міг надати, оскільки будівництво ще тривало. Більше того, предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за послуги з утримання багатоквартирного будинку, а не момент виникнення прав власності відповідача на квартиру, з огляду на що зазначені посилання апелянта не спростовують законність та обґрунтованість висновків суду, який всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини справи з урахуванням предмету спору та ухвалив у справі законне рішення.

Посилання позивача на те, що у відповідача виник перед позивачем обов`язок зі сплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території, не узгоджується з матеріалами справи та суперечить дійсним обставинам справи. Позивач не є надавачем послуг з утримання багатоквартирного будинку, відтак не надавав та не міг надавати відповідачу зазначені послуги. Відповідно до договору № 115/1 від 23 січня 2015 року про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, укладеного між ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» та відповідачем, надавачем послуг є саме ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс», яке передало позивачу право грошової вимоги за договором факторингу.

Вказував, що ним належними та допустимими доказами доведено, що рахунок за так звані надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території з січня по жовтень 2014 року виставлено ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» до сплати в січні 2019 року, тобто вже з пропуском встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності у розмірі ціни позову.

Претензією про скасування нарахованої вартості послуги з утримання будинку за період з січня по жовтень 2014 року від 21 березня 2019 року відповідач заперечив проти нарахування боргу в розмірі 3299,05 грн., зазначав про пропуск позовної давності при проведенні перерахунку, зазначив, що оплата вартості житлово-комунальних послуг за січень 2019 року не є визнанням боргу за період з січня по жовтень 2019 року. Розрахунку боргу за інший період позивачем не надано з огляду на те, що його не існує.

Відтак, посилання позивача на те, що перебіг строку позовної давності розпочався з листопада 2023 року, є безпідставними та не доведені жодними доказами. Перебіг позовної давності щодо вимоги за період з січня по жовтень 2014 року сплив у 2017 році та розпочався відносно платежів з лютого 2014 - листопада 2014 року відповідно, та закінчився щодо кожного із платежів у лютому - листопаді 2017 року відповідно.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 16 грудня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 437405856 від 30 липня 2025 року (а. с. 20).

23 січня 2015 року ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» та ОСОБА_1 уклали договір №115/1 про надання послуг з утримання будинку, прибудинкової території (а. с. 46 - 49).

Відповідно до п.2.1. Договору предметом цього Договору є, зокрема, надання Виконавцем послуг з утримання будинку та прибудинкової території у житловому будинку та на його прибудинковій території, а Споживачем своєчасної оплати цих послуг у строки та на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п.9.2. Договору цей Договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами.

Відповідно до п.5.1. Договору вартість послуг з утримання будинку та прибудинкової території визначається у додатку до Договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п.5.2. Договору оплата за надані послуги здійснюється на банківський рахунок Виконавця, вказаний у рахунку-фактурі.

ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» на ім`я ОСОБА_1 було сформовано рахунок за січень 2019 року за утримання будинку та прибудинкової території нараховано 3777,57 грн., загалом 5938,90 грн. У рахунку наявне застереження про виконання перерахунку з січня по жовтень 2014 року та про наявність переплати в розмірі 9,83 грн. станом на 01 лютого 2019 року (а. с. 50).

Відповідно до розрахунку до рахунку на сплату комунальних послуг за січень 2019 року позивачем нараховано за період з січня 2014 року по жовтень 2014 року до сплати 3 299, 05 грн. (а. с. 51).

Платіжним дорученням №235512 від 25 лютого 2019 року ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» 2630,02 грн., призначення платежу: оплата комунальних послуг, квартира АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , за січень 2019 року (а. с. 52).

22 березня 2019 року ОСОБА_1 подав ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» претензію про скасування нарахування вартості послуг з утримання будинку за період з січня 2014 року по жовтень 2014 року (а. с. 53 - 54).

26 березня 2019 року ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» надано відповідь на претензію (а. с. 55).

02 червня 2025 року ТОВ «Квартал-авіа сервіс» та ТОВ «Арагон» укладено договір про надання послуг з факторингу № 02/06.25, відповідно до умов п.1.1 якого ТОВ «Арагон» зобов`язується передати грошові кошти в сумі 703 985,69 грн. в розпорядження ТОВ «Квартал-авіа сервіс» за плату, а ТОВ «Квартал-авіа сервіс» зобов`язується відступити ТОВ «Арагон» своє право грошової вимоги до боржників, визначених в додатку № 1, що виникло на підставі ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (а. с. 12).

Відповідно до Реєстру боржників, права вимоги до яких відступаються, сума та підстава заборгованості, який є невід`ємним Додатком № 1 до Договору про надання послуг факторингу № 02/06.25 від 02 червня 2025 року, до позивача перейшло право вимоги за зобов`язаннями відповідача ОСОБА_1 , об`єкт АДРЕСА_1 ; сума заборгованості 3299,05 грн.; підстава виникнення заборгованості: ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (а. с. 15 зворот).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі за № 6-59цс13; висновки Верховного Суду/Касаційного цивільного суду у постанові від 10 грудня 2018 року у справі за № 638/11034/15).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 у грудні 2014 році, своєчасно та в повному обсязі сплачував вартість наданих житлово-комунальних послуг.

Крім того, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що заборгованість, яка є предметом відступлення, сформована за період з січня по жовтень 2014 року.

Наведені обставини підтверджуються отриманим відповідачем рахунком на сплату комунальних послуг ТОВ «Квартал-авіа сервіс» за січень 2019 року, в якому зазначено про наявність переплати станом на 01 лютого 2019 року в розмірі 9,83 грн., а також зроблено застереження, що сума до сплати 3777,57 грн. утворена в результаті здійсненого перерахунку з січня по жовтень 2014 року (а. с. 50).

Крім того, вказані обставини підтверджуються розрахунком до рахунку на сплату комунальних послуг за січень 2019 року, з якого вбачається, що сума 3299,05 грн. нарахована з січня по жовтень 2014 року, а також у січні 2019 року нараховано 478,52 грн., разом до сплати 3777,57 грн. (а. с. 51).

Суд першої інстанції правомірно врахував, що відповідач ще у 2019 році заперечував наявність заборгованості за вказаний період, що було відомо первісному кредитору, і наведені обставини підтверджуються претензією ОСОБА_1 до ТОВ «Квартал-авіа сервіс» про скасування нарахування вартості послуг за утримання будинку за період з січня по жовтень 2014 року (а. с. 53), з якою ТОВ «Квартал-авіа сервіс» не погодився, направивши відповідь від 26 березня 2019 року (а. с. 55).

Розмір відступлених вимог до ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Арагон» складає саме 3299,05 грн., що дорівнює саме розміру заборгованості, який виник в результаті здійснення ТОВ «Квартал-авіа сервіс» перерахунку з січня по жовтень 2014 року, що, виходячи з сукупності наданих сторонами доказів та засад розумності цивільного законодавства, не можна вважати результатом збігу певних обставин.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідач не погоджується з нарахуванням вказаної заборгованості і не сплачує її, така заборгованість в розмірі 3299,05 грн. продовжувала обліковуватися за ОСОБА_1 станом на час укладення договору факторингу 02 червня 2025 року між ТОВ «Квартал-авіа сервіс» та ТОВ «ФК «Арагон» і право вимоги за нею було відступлено на користь останнього.

Апеляційний суд також враховує, що за змістом договору факторингу та реєстру боржників до нього, період утворення заборгованості ОСОБА_1 , право вимоги за яким відступається на користь позивача ТОВ «ФК «Арагон», не зазначено взагалі і сам позивач не може повідомити, за який період ця заборгованість утворилась.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, які не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо періоду утворення заборгованості у розмірі 3299,05 грн., що суд першої інстанції не дослідив належним чином розрахунок заборгованості, не встановив механізм формування кінцевої суми боргу, не перевірив порядок зарахування здійснених відповідачем платежів та не визначив, чи є спірна сума виключно заборгованістю за 2014 рік чи складовою загального залишку взаєморозрахунків сторін та фактично зробив припущення щодо структури спірної заборгованості, не встановивши взаємозв`язок між здійсненими відповідачем оплатами, порядком їх зарахування та залишком заборгованості, який заявлено до стягнення.

Доводи апеляційної скарги, що судом не встановлено, чи здійснювались відповідачем платежі без визначення конкретного періоду, у якому порядку кредитором зараховувались такі платежі, чи були погашені частково або повністю попередні нарахування, чи сформована спірна сума шляхом перерахунку або накопичення залишку за різні періоди, - є нічим не підтвердженими припущеннями позивача та відхиляються апеляційним судом.

Аргументи відповідача, що суд встановив факт набуття права власності відповідачем у грудні 2014 року, однак не надав належної оцінки доводам позивача про фактичне володіння квартирою, оскільки 13 липня 2011 року між ТОВ «ФК «Толока» та ОСОБА_1 укладено договір про участь у ФФБ № 330-ВЗ та 13 липня 2011 року відповідачу було видано свідоцтво про участь у ФФБ виду А, тобто, хоча право власності юридично не було оформлено, квартира АДРЕСА_1 фактично з липня 2011 року належить відповідачу, відхиляються апеляційним судом як такі, що не ґрунтуються на положеннях ч. 2 ст. 311 ЦК України.

Так, ч. 2 ст. 311 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Крім того, згідно наявного в матеріалах справи свідоцтва про участь у ФФБ виду А № 115-В1, виданого на ім`я ОСОБА_1 13 липня 2011 року, управитель передає забудовнику майно та майнові права на нерухомість, яка є об`єктом будівництва, та замовляє завершення будівництва житлового комплексу по АДРЕСА_1 , а забудовник приймає майно та майнові права та зобов`язується своєчасно добудувати об`єкт будівництва відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, своєчасно ввести його в експлуатацію незалежно від обсягу його фінансування управителем та передати довірителям у власність об`єкти інвестування за ціною, в строки та на умовах, встановлених цим договором, правилами ФФБ та договорами про участь у ФФБ.

Отже, за змістом вказаного свідоцтва, будівництво будинку по АДРЕСА_1 станом на 13 липня 2011 року не було завершене, що спростовує твердження позивача про отримання послуг відповідачем задовго до моменту реєстрації права власності на квартиру.

Не підтверджені належними та допустимими доказами, є припущеннями та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» було вчинено дії на користь відповідача - надано послуги, тому договір про надання послуг, письмова форма якого законодавством не вимагається, вважається укладеним з моменту отримання відповідачем таких послуг.

Апеляційний суд звертає увагу, що у випадку дійсного надання ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» послуг позивачу з утримання будинку і прибудинкової території до укладення договору від 23 січня 2015 року, останні не були позбавлені можливості врегулювати в договорі питання компенсації ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» вартості фактично наданих ним послуг за попередні періоди, проте такі положення в договорі про надання послуг з утримання будинку, прибудинкової території відсутні.

Доводи апеляційної скарги, що у відповідача виник перед позивачем обов`язок по сплаті послуг з утримання будинку та прибудинкових територій, не узгоджуються з матеріалами справи та суперечать дійсним обставинам справи. Позивач є не надавачем послуг з утримання багатоквартирного будинку, а фінансовою компанією, відтак не надавав та не міг надавати відповідачу зазначені послуги. Відповідно до договору № 115/1 від 23 січня 2015 року про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, укладеного між ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс» та відповідачем, надавачем послуг є саме ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс», яке передало позивачу право грошової вимоги за договором факторингу.

Разом із тим, відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість, яка є предметом відступлення права вимоги, сформована за період з січня по жовтень 2014 року, тоді як із відповідною вимогою первісний кредитор звернувся лише у 2019 році, тобто з пропуском строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.

Так, приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що перевірка дотримання строку позовної давності застосовується лише щодо обґрунтованого позову, а сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 16 грудня 2014 року, тоді як спірна заборгованість, виставлена відповідачу до сплати у квитанції за січень 2019 року, нарахована ТОВ «Квартал-авіа сервіс» з січня по жовтень 2014 року, тобто за період, коли відповідач власником квартири за вказаною адресою ще не був.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 з 1996 року і по даний час зареєстрований за іншою адресою АДРЕСА_6 , що підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру на запит суду від 19 серпня 2025 року (а. с. 30), а договір з ТОВ «Квартал-авіа сервіс» про надання послуг з утримання будинку, прибудинкової території ним укладено лише 23 січня 2015 року, то у період з січня по жовтень 2014 року у нього взагалі не виникло обов`язку щодо сплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території: ані як у власника нерухомого майна, ані як у співвласника багатоквартирного будинку, ані як споживача, якому надаються житлово-комунальні послуги за вказаною адресою, ані як сторони за договором про надання послуг.

Відтак, у позові про стягнення заборгованості належало відмовити як у необґрунтованому.

Наведені обставини були залишені поза увагою суду першої інстанції, що призвело до передчасного та помилкового висновку щодо пропуску первісним кредитором строку позовної давності.

При цьому суд першої інстанції також не робив висновків щодо обґрунтованості позову, а отже не визначився із конкретною підставою відмови в позові.

Крім того, дійшовши висновку, що право вимоги, передане позивачу за договором факторингу, не відповідає критерію дійсності у розумінні ст. 1081 ЦК України, суд першої інстанції не врахував, що сплив строку позовної давності сам по собі не припиняє існування цивільного зобов`язання, не анулює права кредитора та не припиняє обов`язку боржника, і що наслідком спливу позовної давності є лише можливість відмови у судовому захисті права у разі заявлення відповідного клопотання стороною спору, тобто право вимоги продовжує існувати як майнове право, може бути предметом цивільного обороту, у тому числі предметом відступлення за договором факторингу.

Вдавшись до оцінки дійсності вимоги, відступленої на користь позивача, суд першої інстанції вийшов за межі предмету доказування і фактично встановив обставини, які стосуються умов договору, укладеного позивачем з ТОВ «Квартал-Авіа Сервіс», яке не є учасником даної справи, а тому рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки цієї особи.

Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про відмову в позові, однак не визначився належним чином із підставою відмови в позові, а встановлені судом обставини щодо недійсності відступленої на користь позивача вимоги до відповідача є недоведеними, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення у відповідній частині, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 7, 366, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.