Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №760/33679/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м. Київ

Справа №760/33679/25

Апеляційне провадження №22-ц/824/9153/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Липченко О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва, постановлену під головуванням судді Коробенка С.В. 26 лютого 2026 року в м. Київ,та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва, постановлену під головуванням судді Коробенка С.В. 24 березня 2026 року в м. Київ,

у справі за скаргою боржника ОСОБА_2 на постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Ніни Іванівни про арешт коштів боржника, заінтересовані особи: стягувач ОСОБА_1 , Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся у суд із скаргою на дії державного виконавця, в якій просив:

- визнати неправомірною постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Н.І. про арешт коштів боржника від 21 листопада 2025 року;

- зобов`язати головного державного виконавця Другого ВДВС у м. Черкаси КМУ МЮ Павлик Н.І. або іншу уповноважену особу Другого ВДВС у м. Черкаси КМУ МЮ скасувати постанову про арешт коштів боржника від 21 листопада 2025 року;

- здійснити розподіл судових витрат, поклавши їх на Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України і стягнувши такі на користь ОСОБА_2 .

Скарга обґрунтована тим, що 30 жовтня 2025 року Солом`янським районним судом м. Києва у справі № 760/19161/25 прийнято ухвалу про забезпечення позову, якою визначено ОСОБА_1 час для спілкування із донькою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом телефонного та відеоконференцзв`язку кожного понеділка, середи та п`ятниці з 10.00 год до 11.00 год у присутності батька ОСОБА_2 . Ухвала про забезпечення позову допущена до негайного виконання.

21 листопада 2025 року головним державним виконавцем Другого ВДВС у м. Черкаси Павлик Н.І. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаної ухвали суду, а також того ж дня винесено постанови про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт коштів боржника. Постановою про арешт коштів боржника накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_2 у межах суми 16363,50 грн (виконавчий збір та витрати виконавчого провадження).

Скаржник вважає, що державний виконавець в межах примусового виконання ухвали суду від 30 жовтня 2025 року не мав права вживати такий захід примусового виконання як накладення арешту на грошові кошти боржника, оскільки йдеться про виконання рішення немайнового характеру. Посилається на те, що Розділ VIII Закону України «Про виконавче провадження», який визначає порядок виконання рішень немайнового характеру, не передбачає накладення арешту на кошти боржника. На обґрунтування своїх вимог посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 752/22214/16-ц. Також посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20 щодо повноважень суду скасовувати рішення органів державної виконавчої служби.

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Н.І. від 21 листопада 2025 року про арешт коштів боржника, винесену у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року у справі №760/19161/25.

Ухвала мотивована тим, що зобов`язання головного державного виконавця Павлик Н.І. або іншу уповноважену особу Другого ВДВС у м. Черкаси скасувати постанову про арешт коштів боржника від 21 листопада 2025 року не є ефективним способом захисту. З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення скарги, визнав протиправною та скасував постанову головного державного виконавця Павлик Н.І. про арешт коштів боржника від 21 листопад 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, замість задоволення вимоги про зобов`язання державного виконавця скасувати вказану постанову як неефективного способу захисту порушеного права.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат - задоволено частково.

Стягнуто з Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6512,50 грн.

Ухвала мотивована тим, що за результатами розгляду справи скаржник підтвердив обґрунтованість своєї правової позиції щодо протиправності постанови про арешт коштів, однак обрав неефективний спосіб захисту у частині другої вимоги. З огляду на часткове задоволення скарги, з урахуванням того, що задоволено одну з двох заявлених вимог, суд дійшов висновку про необхідність здійснити розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, а саме стягнути 50 відсотків від заявленого розміру витрат на правничу допомогу. При цьому суд вважав, що надані скаржником документи належним чином підтверджують факт надання адвокатом Якименком М.М. правничої допомоги у даній справі, обсяг наданих послуг та їх вартість. Договір про надання правничої допомоги, погодження гонорару, акт прийому надання правової допомоги та Додаток до нього із детальним описом робіт (наданих послуг) відповідають вимогам частини третьої статті 137 ЦПК України. З урахуванням викладеного, за результатами часткового задоволення скарги, стягненню з Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6512,50 грн (50% від 13 025 грн).

Короткий зміст вимог і доводів апеляційних скарг.

Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не погодився із ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року, представникомподана апеляційна скарга, в якій зазначено, що оскаржувана ухвала постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом.

Звертає увагу, що згідно ч. 2 ст. 48 Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Посилається на те, щооднією з підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини передбачені частиною четвертої статті 59 Закону є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

Вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зазначеним вище обставинам справи, з урахуванням того, що постанова про арешт коштів боржника від 21 листопада 2025 року була винесена в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 для забезпечення сплати боржником витрат виконавчого провадження. Після надходження коштів (сплата витрат виконавчого провадження) від боржника на депозитний рахунок відділу, 01 грудня 2025 року винесено постанову про зняття арешту з коштів.

Посилається на те, що державний виконавець виносить постанову про арешт коштів боржника переважно одночасно з відкриттям виконавчого провадження, або протягом наступного робочого дня після виявлення рахунків/майна.

На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києвавід 26 лютого 2026 року.

Стягувач ОСОБА_1 не погодилася із ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року, її представником - адвокатом Чучковською А.В. подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що оскаржувана ухвала є протиправною та безпідставною.

Посилається на те, що заяву ОСОБА_2 суд першої інстанції зобов`язаний був залишити без розгляду, оскільки у даній справі сторона подала докази понесених витрат на шостий день після ухвалення рішення, тобто після спливу граничного п`ятиденного строку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Звертає увагу, що п`ятиденний строк на подання відповідних доказів почав відраховуватись з наступного для після проголошення ухвали та отримання її представником боржника, тобто 27 лютого 2026 року. А день закінчення строку припав на 03 березня 2026 року, а не 04 березня 2026 року як зазначено в заяві.

Вважає, що суд зробив помилковий висновок про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 , оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення розгляду справи.

Окрім цього, заявлений боржником розмір судових витрат є необґрунтованим, неспівмірним ні з обставинами справи, ні з часом обсягом наданих адвокатом послуг.

На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким залишити без розгляду заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи.

Адвокат Чучковська А.В. в інтересах стягувача ОСОБА_1 подала відзив наапеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить задовольнити апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року.

Боржник ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Українипросить відмовити у задоволенні даної апеляційної скарги, а ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року - залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу стягувача ОСОБА_1 боржник ОСОБА_2 просить закрити апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Вказуючи на відсутність порушеного права особи, яка подала апеляційну скаргу.

В судовому засіданні, представник Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції УкраїниПавлик Н.І., яка приймала участь в режимі відеоконференції, просила подану нею апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року - скасувати. Також підтримала апеляційну скаргу подану стягувачем ОСОБА_1 .

Представник ОСОБА_1 - Чучковська А.В. просила ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року скасувати, а скаргу боржнику повернути без розгляду, ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року - скасувати, а заяву про стягнення судових витрат залишити без розгляду.

Боржник ОСОБА_2 , який приймав участь в режимі відеоконференції, та його представник Яковенко М.М. просили апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року - залишити без змін. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року - закрити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість ухвал суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.

Фактичні обставини справи.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року у справі №760/19161/25 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей та визначення способу участі батька у спілкуванні з дітьми, задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом визначення ОСОБА_1 часу для спілкування із донькою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом телефонного та відеоконференцзв`язку кожного понеділка, середи та п`ятниці з 10.00 год. до 11.00 год. у присутності батька ОСОБА_2 . В іншій частині поданої заяви - відмовлено. (т.1 а.с. 4-13, 39-41)

Постановою головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Н.І. від 21 листопада 2025 було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання зазначеної ухвали суду. (т.1 а.с. 16, 42)

Цього ж дня державним виконавцем Павлик Н.І. винесено постанови: про стягнення виконавчого збору у розмірі 16000 грн; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 363,50 грн; та про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_2 у межах суми 16363,50 грн (виконавчий збір та мінімальні витрати виконавчого провадження). (т.1 а.с. 14, 15, 103,104)

01 грудня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника у зв`язку з надходженням коштів на депозитний рахунок Відділу.

09 грудня 2025 року, в.о. начальника Відділу за результатами перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1 в порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 21 листопада 2025 року. (т.1 а.с. 102)

24 лютого 2026 року в.о. начальника Відділу на заяву ОСОБА_1 було надано лист до якого долучено копії виписок Відділу про надходження коштів від боржника ОСОБА_2 (т.1 а.с. 76-87)

Надлишково сплачені кошти у сумі 12 600 грн повернуто боржнику ОСОБА_2 на реквізити, вказані ним у заяві від 09 грудня 2025 року. (т.1 а.с. 90)

Застосовані норми права.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з пунктами 6 та 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що стягнення на майно боржника у вигляді накладення арешту на грошові кошти здійснюється у розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом з метою забезпечення реального виконання рішення суду.

Згідно зі статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

Аналіз положень статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» вказує на те, що рішення суду про стягнення коштів та рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною є різними за своєю правовою природою, тому для цих рішень встановлено різний порядок їх виконання.

Тобто положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено можливості накладення арешту на майно та грошові кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, за змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Намагання державного виконавця забезпечити виконання судового рішення немайнового характеру за допомогою заходів, які прямо не передбачені законом, є втручанням у право боржника на мирне володіння майном, тобто порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №752/22214/16-ц та від 13 вересня 2023 року у справі №761/17501/21.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №759/2328/16-ц викладено висновок, що на відміну від Розділу VІІ «Порядок звернення стягнення на майно боржника» (статті 48-62) Закону України «Про виконавче провадження», Розділ VІІІ «Виконання рішень немайнового характеру» (статті 63-67) цього Закону не надає виконавцю повноважень накладати арешт на майно та грошові кошти боржника.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд при перегляді ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року

З наведених обставин справи вбачається, що виконавче провадження № НОМЕР_1 було відкрите 21 листопада 2025 року головним державним виконавцем Павлик Н.І. з примусового виконання ухвали суду про забезпечення позову від 30 жовтня 2025 року, якою визначено час для спілкування батька з дитиною. Цього ж дня державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника у межах сум, визначених за виконавчий збір/основна сума винагороди та витрат виконавчого провадження.

Колегія суддів зауважує, що аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить, що порядок виконання рішень немайнового характеру чітко врегульований нормами Розділу VIII Закону (статті 63-67). На відміну від розділів, що регламентують звернення стягнення на майно боржника (майнового характеру), спеціальні норми Розділу VIII не надають виконавцю повноважень накладати арешт на майно або грошові кошти боржника з метою забезпечення виконання таких рішень.

Застосування державним виконавцем арешту коштів при примусовому виконанні рішення немайнового характеру є виходом за межі наданих законом повноважень. Для випадків невиконання рішень немайнового характеру законодавством передбачено інші спеціальні процесуальні механізми реагування (зокрема, складення актів та винесення постанов про накладення штрафів у порядку статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Також положення Закону не передбачають повноважень державного виконавця при вирішенні питання про визначення розміру витрат виконавчого провадження одночасно вирішувати питання про накладення арешту на грошові кошти боржника. Отже такі дії державного виконавця не можна визнати законним і обґрунтованими, вони є передчасними, оскільки боржнику не була представлена можливість добровільного виконання такого зобов`язання, а одночасно із визначеним обов`язком застосовані заходи обмежувального характеру.

Доводи апеляційної скарги про те, що арешт було знято після надходження коштів на депозитний рахунок відділу, не спростовують факту протиправного винесення самої постанови про арешт коштів у момент відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом немайнового характеру.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання такої постанови протиправною та її скасування, а також обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання державного виконавця самостійно скасувати документ як неефективного способу захисту права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а ухвала суду від 26 лютого 2026 року є законною і обґрунтованою, підстави для її скасування за доводами апеляційної скарги відсутні.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд при перегляді ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України, розподіл судових витрат здійснюється між сторонами шляхом їх стягнення безпосередньо з однієї сторони на користь іншої.

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно із ч. 3 ст. 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Вказаним судовим рішенням було вирішено питання про стягнення з відділу виконавчої служби понесених боржником витрат при зверненні зі скаргою на дії державного виконавця.

З апеляцію скаргою на вказане судове рішення звернулась стягувач ОСОБА_1 .

Сторона боржника наголошує на наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки оскаржуваною ухвалою права ОСОБА_1 не порушуються.

Разом з тим аналіз положень ч. 1 ст. 352 та п.1 ч.3 ст. 362 ЦПК України, вказують на те, що останні застосовуються коли з апеляційною скаргою звертається особа, яка не брала участі у справі, і якій процесуальний закон надає право на оскарження лише у випадку якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

ОСОБА_1 є стягувачем у виконавчому провадженні і учасником справи щодо розгляду скарги на дії державного виконавця, вона має право на оскарження судового рішення як учасник справи, а тому відсутні правові підстави для закриття апеляційного провадження.

Разом з тим, процесуальний закон визначає право особи на звернення до суду, за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тобто загальне правило визначає, що наявність порушених прав особи є основною умовою для здійснення судового захисту її порушених прав та/або законних інтересів, а за відсутності таких судовий захист не здійснюється. Вказане правило поширюється, в тому числі і на звернення з апеляційною скаргою.

В доводах апеляційної скарги вказує виключно на порушення боржником строку на звернення з відповідною заявою, проте не вказує в чому має місце порушення її прав чи законних інтересів. В судовому засіданні апеляційного суду представник стягувавча вказувала на наявності чисельних скарг боржника, що затягує виконання судового рішення, що перебуває на примусовому виконанні. Проте вказане не можу бути прийнято до уваги суду, оскільки предметом апеляційного перегляду є виключно судове рішення щодо судових витрат, а всі інші спори між сторонами не входять до предмету апеляційного розгляду у межах даної справи.

Як убачається з матеріалів справи та оскаржуваної ухвали від 24 березня 2026 року, судом першої інстанції вирішено питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу на користь боржника ОСОБА_2 з Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси, однак останній не оскаржує вказану ухвалу суду і в доводах апеляційної скарги на ухвалу суду по суті скарги відсутні доводи щодо вирішення питання судових витрат

Оскаржуваною ухвалою не вирішувалось питання щодо стягнення з ОСОБА_1 судових витрат, будь-які матеріальні чи процесуальні обов`язки на неї судом не покладалися. Отже оскаржуване судове рішення не зачіпає майнових чи процесуальних прав, свобод або інтересів ОСОБА_1 та не створює для неї жодних негативних правових наслідків. А отже її права цим судовим рішенням не вирішувались і не порушені, що є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги, яка подана учасником справи.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги стягувача ОСОБА_1 і, відповідно, для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми процесуального права, а ухвали суду від 26 лютого 2026 року та від 24 березня 2026 року є законними і обґрунтованими, підстави для їх скасування за доводами апеляційних скарг відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: О.В. Желепа

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 13 серпня 2026 року.