Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №752/1890/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року місто Київ.

Справа №752/1890/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12152/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року про закриття провадження (постановлену у складі судді Кокошка О.Б., дата виготовлення повного тексу ухвали - 26 березня 2026 року)

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трейтяк Ірина Валеріївна про визнання недійсними договорів дарування та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ

В провадженні суду перебуває справа №752/1890/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трейтяк Ірина Валеріївна про визнання недійсними договорів дарування та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Представник відповідача адвокат Кравець Р.Ю. за допомогою модуля Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надав до суду клопотання про закриття провадження.

В обґрунтування клопотання представник відповідача зазначив, що у провадженні суду перебуває справа №752/1890/25. На підставі ухвали суду від 24.01.2025 було відкрито провадження у вказаній справі. У лютому 2025 року представником відповідача було подане клопотання про закриття провадження у вказаній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Вказане клопотання представник відповідача обґрунтував тим, що судом був вирішений аналогічний спір між тими самими сторонами та з того самого предмету та з тих самих підстав у справі №752/14789/23, за результатами якої було ухвалене рішення від 03.04.2024, яке набрало законної сили після закриття апеляційного провадження ухвалою від 09.10.2024. Водночас у справі №752/14789/23 постановою Верховного Суду від 09.04.2025 була скасована ухвала апеляційного суду від 09.10.2024, у зв`язку з чим представник відповідача відкликав раніше заявлене клопотання про закриття провадження у справі №752/1890/25. В подальшому постановою Київського апеляційного суду від 08.10.2025 у справі №752/14789/23 було залишено без змін рішення суду від 03.04.2024. Предметом спору у справі №752/1890/25 є визнання недійсними договорів дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,0861 га з кадастровим номером 80000000000:79:149:0029. Підставами для визнання вказаних договорів позивач ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що в момент їх вчинення він ймовірно не усвідомлював значення своїх дії у зв`язку з наявністю у нього низки тяжких захворювань (цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, тощо), які спричинили деформацію у його розумінні щодо правової природи укладених вказаних договорів та правових наслідків їх вчинення. Водночас у тексті позовної заяви позивач зазначає про те, що укладаючи вказані правочини, він вважав, що укладає договір довічного утримання. Разом з тим, наразі є рішення суду від 03.04.2024 у справі №752/14789/23, яке набрало законної сили, за яким судом було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трейтяк І.В. про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,0861 га з кадастровим номером 80000000000:79:149:0029. Підставами позову у справі №752/14789/23 позивачем було зазначено про те, що маючи низку тяжких хвороб (цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, тощо), він не повністю усвідомлював значення своїх дій в момент укладення вказаних правочинів, а також при їх укладенні він мав на меті укладення договору довічного утримання. Отже, на думку представника відповідача, спір у справі №752/14789/23 та спір у справі №752/1890/25 є тотожними. Крім того, існує подібність у доказах, якими позивач підтверджує обґрунтованість своїх вимог до відповідача, у вказаних справах. Також єдиною різницею між спорами у вказаних справах є обрання позивачем різних правових підстав для визнання вказаних договорів недійсними, зокрема у справі №752/14789/23 - ст. 229 ЦК України, а у справі №752/1890/25 - ст. 225 ЦК України. Проте, на думку представника відповідача, під підставами позову прийнято розуміти саме обставини, якими позивач підтверджує заявлені ним позовні вимоги, а не правові підстави, за наявності яких останній просить суд визнати недійсними вказані договори дарування. Водночас слід врахувати, що позивачем у позовних заявах у вказаних справах були зазначені обґрунтування необхідності визнання недійсними вказаних договорів одними і тими ж підставами. Отже, на думку представника відповідача, у справі №752/1890/25 та у справі №752/14789/23 наявний спір між тими самими сторонами, де матеріально-правові вимоги у вказаних позовах є тотожними, підстави та предмет позову є ідентичними, пов`язані з доведенням наявності підстав для укладання позивачем та відповідачем договору дарування житлового будинку та земельної ділянки. Таким чином, провадження у справі №752/1890/25 підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі - задоволено. Закрито провадження у справі за позовною заявою.

Не погоджуючись з такою ухвалою, позивач ОСОБА_1 через своїх представників - адвоката Личика М.М. та адвоката Кормушиної О.І., подав 13 травня 2026 року до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам закону.

Вказує, що усправі № 752/14789/23 - правова підстава обгрунтування позову ґрунтується на положеннях ст. 229 ЦК України - правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, тобто, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Зазначене також вбачається з рішення суду першої інстанції.

Між тим юридичною підставою позову по справі № 752/1890/25 є ст. 225 ЦК України, тобто, застосування правових наслідків вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Звертає увагу, що вирішення спору з підстав ст. 225 ЦК України, ставить перед судом необхідність проведення імперативних процесуальних дій, зокрема, обов`язкове призначення експертизи судом для встановлення психічного стану особи - ст. ст. 103, 105 ЦПК України. До даної справи додано відповідь на адвокатський запит з «Інституту судової психіатрії МОЗ України» від 11.12.2025 року, де зазначено про те, що згідно переліку захворювань, які є у позивача, та вплив їх на його здатність розуміти значення своїх дій має бути призначена судова психіатрична експертиза.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

25 липня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника відповідача за зустрічним позовом на апеляційну скаргу, яким просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу - без змін.

Вказує, що спір у справі № 752/14789/24 та у даній справі є тотожним, сторонами у справах є одні й ті ж особи, спір стосуються одного й того самого предмету, а підставами , якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги є наявність тяжких хвороб, внаслідок яких останній не повною мірою усвідомлював значення своїх дій та те, що позивач при укладенні спірних договорів дарування мав на меті укладення договору довічного утримання.

Звертає увагу, що між даними справами вбачається і подібність у доказах, якими Позивач підтверджує обґрунтованість своїх вимог до Відповідача. Приміром, як під час розгляду справи № 752/14789/23 Позивачем було долучено копію консультативного висновку № 83119906 від 16.06.2023 року, яка за логікою речей повинна підтвердити здатність Позивача усвідомлювати значення та наслідки в момент вчинення ним спірних договорів дарування.

Зазначає, що єдиною різницею між спором у справі № 752/14789/23 та спором у даній справі є обрання Позивачем різних правових підстав для визнання спірних договорів дарування недійсними: у справі № 752/14789/23 - ст. 229 ЦК України, а у даній справі - 225 ЦК України. Разом з тим, саме на суд покладається обов`язок надати правильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам та застосувати до них належні норми матеріального права незалежно від того, на які положення законодавства посилаються сторони. Тому саме по собі посилання Позивача у новому позові на статтю 225 ЦК України замість статті 229 ЦК України не створює нового предмета чи нових підстав позову, а відображає лише іншу правову аргументацію тих самих вимог, які вже були предметом розгляду суду та щодо яких ухвалено рішення, що набрало законної сили.

В судовому засіданні представники позивача Личик М.М. та Кормушина О.І. підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Кравець Р.Ю. заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За положеннями статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

Частинами 1 та 2 статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19).

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 146/318/20 (провадження № 61-11374св20)).

Відповідно до зазначеного необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена процесуальна норма права направлена на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Підстава позову - це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача та з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2023 року у справі № 522/13894/22 (провадження № 61-5564св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) вказано, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема залишати позов без розгляду.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).

Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Із матеріалів справи вбачається, що у провадженні суду першої інстанції перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трейтяк Ірина Валеріївна про визнання недійсними договорів дарування та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебувала справа №752/14789/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трейтяк І.В. про визнання недійсними договорів дарування. У справі №752/14789/23 ухвалене рішення суду від 03.04.2024, яким позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вказане рішення суду набрало законної сили на підставі постанови Київського апеляційного суду від 08.10.2025, якою вказане рішення суду залишено без змін.

Разом із тим, постановляючи ухвалу про закриття провадження в справі, суд першої інстанції не пересвідчився у тотожності позовів (підстав позову) у вищенаведених справах.

Так, згідно позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 752/14789/23, останній просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку, який зареєстрований в реєстрі за №1330 та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трейтяк І.В., від 29.12.2021, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, який зареєстрвоано в реєстрі за №1329 та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трейтяк І.В., від 29.12.2021, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову ОСОБА_1 фактично стверджував, що укладаючи спірні договори позивач помилився щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки між позивачем та відповідачем фактично існувала домовленість, що ОСОБА_1 передає у власність житловий будинок, а відповідач у свою чергу буде доглядати за ним до його смерті.

Підставою позову у справі №752/14789/23 є не усвідомлювання ОСОБА_1 значення своїх дії у зв`язку з наявністю у нього низки тяжких захворювань, через які фактично страждав на психічне захворювання, яке не дозволяло йому усвідомлювати значення свої дій, не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Варто зазначити, що у позові у справі № 752/14789/23 стан здоров`я ОСОБА_1 як та обставина, що могла вплинути на його сприйняття, згадується в одному реченні: «не повністю усвідомлював свої дії через стан здоров`я та прийом ліків». В подальшому зі змісту позову вбачається, що опис стану здоров`я націлений на мотивування ОСОБА_1 , вчинення ним помилки у зв`язку з таким станом здоров`я, та необхідність у догляді.

Апеляційний суд також звертає увагу, що спір у справі № 752/14789/23 судами першої та апеляційної інстанції був розглянутий саме через призму ст. 229 ЦК України. Так, у постанові Київського апеляційного суду від 08.10.2025 року, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що на момент укладення оспорюваного договору дарування він помилявся стосовно правової природи укладеного ним правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, оскільки, укладаючий цей договір, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки його укладення.

Отже, справи № 752/14789/23 та № 752/1890/25 відрізнялися за підставами позову, однак зазначені обставини було залишено поза увагою суду першої інстанції.

За даних обставин є передчасними та помилковими висновки суду першої інстанції, що набрало законної сили рішення суду в справі між тими сторонами. Про той же предмет та з тих само підстав.

З огляду на викладене, та керуючись вимогами ст. 379 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала, як така що перешкоджає подальшому провадженню підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті спору, підстав для розподілу судових витрат апеляційним судом немає.

Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 14 серпня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова