Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №754/1410/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/1673/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 754/1410/25

20 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скаргипредставника відповідача Головного управління Національної поліції України у м.Києві - Глущенко Оксани Миколаївни та керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва Чаплигіна Кирила Вікторовича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Панченко О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у м.Києві, Державної казначейської служби України, треті особи: Деснянське Управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, Деснянська окружна прокуратура міста Києва про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у м.Києві, Державної казначейської служби України, треті особи: Деснянське Управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, Деснянська окружна прокуратура міста Києва про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що в провадженні СВ Деснянського УП ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування за № 1201810030001011 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та призначено йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням, встановлено іспитовий строк у три роки (справа №753/19554/17).

Розглядаючи апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва, Київський апеляційний суд 23 січня 2019 року ухвалив новий вирок, яким вирок Дарницького районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року щодо ОСОБА_2 скасував у частині призначеного покарання. ОСОБА_2 за частиною 4 статті 190 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому майна. Строк відбування покарання ОСОБА_2 визначено обчислювати з часу його затримання в порядку виконання вироку. В іншій частині вирок районного суду відносно ОСОБА_2 залишено без зміни.

13 серпня 2019 року колегія Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду України своєю постановою залишила в силі вирок Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, яким гр. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України і призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років.

Позивач зазначав, що в рамках досудового розслідування № 12013110030009398 відносно ОСОБА_2 та судового розгляду в якості свідків було допитано цивільну дружину ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та рідного брата ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 безпосередньо перебували при вчиненні ОСОБА_2 шахрайських дій, а саме, при укладанні договорів позики від 30 травня та 20 жовтня 2008 року на підставі сфальшованої довіреності.

На переконання позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було достеменно відомо, що ОСОБА_2 гроші від ОСОБА_1 отримував, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили. Але, з метою забезпечити ОСОБА_2 уникнення кримінальної відповідальності, на допитах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 навмисно та свідомо надали неправдиві показання.

В матеріалах кримінального провадження № 1201311003009398 від 27 червня 2013 року знаходяться пояснення ОСОБА_4 , постанова про закриття кримінального провадження від 02 липня 2016 року та розписка ОСОБА_3 від вересня 2007 року.

Виходячи з вимог статті 26 КК України співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб`єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення, тому він звернувся із заявами до Деснянського УП ГУНП у м. Києві з проханням внести відомості до ЄРДР щодо вчинення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, правова кваліфікація - ч. 4 ст. 190 КК України, однак, посадовими особами Деснянського УП ГУНП у м. Києві вказані відомості до ЄРДР внесені не були, а тому таку бездіяльність позивач оскаржив в судовому порядку.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року (суддя Колегаєва С.В.) його скаргу було задоволено.

На виконання вказаної ухвали суду СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201810030001011 за ч. 1 ст. 190 КК України, однак з моменту винесення вищевказаної ухвали жодних процесуальних та слідчих дій в кримінальному провадженні №1201810030001011 за ч. 1 ст. 190 КК України здійснено не було та досі не виконано всі необхідні слідчі дії для всебічного, повного, неупередженого досудового розслідування кримінального провадження та якнайшвидшого прийняття законного та неупередженого процесуального рішення за результатами розслідування кримінального провадження.

В жовтні 2024 року він звернувся до ГУ НП України у м. Києві із заявою, в якій просив перевірити викладені ним факти, надати їм правову оцінку і вжити заходів реагування, про що повідомити його у встановлений законом строк.

ГУ НП України у м. Києві листом від 28 листопада 2024 року повідомило його про те, що за вказаними фактами у Слідчому управлінні проведено перевірку за результатами якої відомості, зазначені у його зверненнях, знайшли своє підтвердження та до винних осіб вжито заходів дисциплінарного реагування, передбачених статтею 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Захисту його прав, як заявника у кримінальному провадженні № 1201810030001011 не відбулося, адже орган досудового розслідування поза межами розумного строку, незважаючи на неодноразові вказівки слідчого судді до вчинення дій, жодних ефективних дій з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, органом досудового розслідування не вчинено.

Таким чином, є очевидним факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб Деснянського УП ГУНП у м. Києві щодо проведення досудового розслідування за його заявою про вчинення кримінального правопорушення та надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1201810030001011 за ч. 1 ст. 190 КК України, тому цими діями йому заподіяно моральну шкоду.

При оцінці розмір компенсації завданої йому, учаснику бойових дій, інваліду війни моральної шкоди, необхідно врахувати характер та тривалість завданої шкоди, глибину його душевних страждань та стан здоров?я, переживань у зв?язку з ушкодженням здоров?я, час, витрачений на захист своїх прав, а також вимоги розумності та справедливості, а тому, в якості компенсації за заподіяну моральну шкоду стягненню з відповідачів підлягає 50 000,00 (п?ятдесят тисяч) гривень.

З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача Головного управління Національної поліції у м. Києві на його користь грошові кошти у сумі 50 000,00 (п?ятдесят тисяч) гривень в якості компенсації за нанесену моральну шкоду солідарно шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунків вказаних органів поліції.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України, треті особи: Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Деснянська окружна прокуратура міста Києва про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100,00 грн (сто гривень 00 коп.) на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Головного управління Національної поліції України у м.Києві - Глущенко Оксана Миколаївна та керівник Деснянської окружної прокуратури міста Києва подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі представник відповідача Головного управління Національної поліції України у м.Києві - Глущенко Оксана Миколаївна просить рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним здійсненням уповноваженими особами органу досудового розслідування Деснянського УП ГУНП у м. Києві, в особі слідчого, своїх службових обов`язків, що полягає у прийнятті рішення про закриття кримінального провадження № 1201810030001011, яке було скасовано процесуальним керівником та визначена підслідність за підрозділом дізнання цього ж органу. Рішення процесуального керівника стали підставою для проведення службового розслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчого, що позивач вважає належним підтвердженням завдання йому моральної шкоди та незаконнoсті дій органу досудового розслідування. Таким чином, посилався на бездіяльність ГУНП у м. Києві, вважаючи, що шкода йому завдана внаслідок бездіяльності органу державної влади та підлягає відшкодуванню державою Україна.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Вважає, що саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій слідчого не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями слідчого та завданою позивачу шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Сам по собі факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності. Такі ж висновки застосовуються при реалізації учасником кримінального провадження свого права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності передбаченого пунктом 17 частини першої статті 7 КПК України до прокурора яким, в силу приписів частини другої статті 36 КПК України, забезпечується нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування у формі процесуального керівництва.

Отже, висновки суду щодо наявності належних доказів у цій справі для покладення цивільно-правової відповідальності на державу неправильними через те, що такі докази підтверджують дієвість встановленого державою правового механізму оскарження процесуальних дій слідчого, яким і скористався позивач, що становить справедливу сатисфакцію і не має наслідком застосування іншого механізму - відшкодування шкоди.

Зазначає, що згідно з вимогами КПК України слідчий має владні повноваження при здійсненні процесуальної діяльності у кримінальному провадженні, є самостійним, процесуально незалежним суб`єктом і несе самостійну відповідальність за прийняття обґрунтованих процесуальних рішень. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України.

Саме по собі скасування (в тому числі неодноразове) процесуальної постанови слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про безумовну неправомірність дій відповідача і завдання такими діями шкоди позивачу, оскільки таке повинно підтверджуватись обвинувальним вироком суду чи іншим рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних процесуальних дій. Задоволення процесуальних звернень спрямоване на забезпечення повноти та об`єктивності здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, тому сама по собі ухвала слідчого судді про задоволення скарги не є правовою підставою для відшкодування учасникам кримінального провадження моральної шкоди.

Використання потерпілим свого права на оскарження передбачено статтею 24 КПК України, тому вважає це невід`ємною частиною процесу досудового розслідування, що санкціоновано законодавцем та знаходить своє відображення в принципі змагальності. Визнання незаконними дій органів досудового розслідування при проведенні досудового розслідування у кримінальних провадженнях вирішується тільки за правилами КПК України.

На переконання сторони відповідача, суд першої інстанції при розгляді цієї справи не взяв до уваги висновки, які зроблені компетентним суб`єктом в межах наданих повноважень, що встановлені нормами КПК України та викладені в ухвалі слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 22.04.2025 у справі № 754/5183/25. Таке рішення не свідчить про об`єктивну позицію суду при вирішенні цієї справи. Суд ухвалює рішення на основі доказів, які були досліджені під час судового розгляду. Нові докази, отримані під час розгляду справи, також враховуються при винесенні рішення, якщо вони відповідають вимогам допустимості, належності та достатності.

Зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення рішення за участю неналежного відповідача у цій справі. Посилаючись на висновки, які зроблені Великою Палатою Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц щодо участі у цій категорії справ Державної казначейської служби України в оскаржуваному судовому рішенні констатував, що такий склад не впливає на правильність визначення належного відповідача у цій справі.

Вважає, що судом проігноровано норми частини першої, другої статті 28 КПК України, де законодавцем установлено, що проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд. Тобто, до відповідальності у справі про стягнення моральної шкоди за порушення розумних строків судом притягнуто орган, в особі держави, до компетенції якого не входить відповідний контроль та можливість представництва інтересів держави.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 352, 354, 374, 376 ЦПК України, просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12.06.2025 в частині задоволених позовних вимог, відмовивши у позові в повному обсязі.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції керівник Деснянської окружної прокуратури міста Києва Чаплигін Кирило Вікторович просить рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: ст. ст. 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, порушенням норм процесуального права, а саме: ст. ст. 76 - 81, 89, 95, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що відповідно до ст. ст. 374, 376 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність всіх складових елементів, які є підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди позивачу та часткового задоволення позовних вимог.

Зазначає, що вироком Дарницького районного суду м. Києва в справі № 753/19554/17 від 21.06.2018 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. З описової частини вироку встановлено, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення самостійно, без попередньої змови з іншими особами. Також, матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013110030009398 в окреме провадження відносно ОСОБА_4 або інших осіб не виділялись та вказаного факту щодо вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб не було встановлено ні органом досудового розслідування, ні судом при розгляді справи № 753/19554/17. Вказує на те, що ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження № 12013110030009398 від 27.06.2013 року був визнаний потерпілим, а відтак, відповідно до положень ст. 56 КПК України, наділений широким колом прав, у тому числі, щодо ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та подання скарг на рішення та дії прокурора та органу досудового розслідування. А відтак, ОСОБА_1 достеменно було відомо, що в рамках даного кримінального провадження ОСОБА_2 не інкримінувалось вчинення злочину в умовах співучасті.

Відповідно до протоколів допитів в якості потерпілого в рамках кримінального провадження № 12013110030009398 від 27.06.2013 року ОСОБА_1 не зазначалось щодо вчинення вказаного кримінального правопорушення в умовах співучасті. Крім того, ОСОБА_1 був учасником судового розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_2 в рамках якого надав суду покази, в яких не зазначив жодних відомостей щодо вчинення ОСОБА_2 злочину за попередньою змовою з іншими особами. Також, потерпілий з вироком суду погодився та у встановленому порядку з цих підстав його не оскаржував. Водночас, після скерування прокуратурою обвинувального акту до суду, зі сплином 10 років після фактичного вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 звернувся із заявами про вчинення кримінального правопорушення відносно осіб, які перебували в статусі свідків під час судового розгляду справи за обвинуваченням ОСОБА_2 а саме: відносно рідного брата обвинуваченого - ОСОБА_4 (кримінальне провадження № 12018100030001010 від 30.01.2018 року) та відносно цивільної дружини обвинуваченого - ОСОБА_3 (кримінальне провадження № 12018100030001011 від 30.01.2018 року). Зміст заяви про вчинення кримінального правопорушення фактично зводиться до незгоди позивача з показами вказаних свідків, наданих ними в ході досудового розслідування у кримінальному проваджені № 12013110030009398 від 27.06.2013 року відносно ОСОБА_2 .

Вважає, що суд, розглядаючи цивільну справу без дослідження матеріалів кримінального провадження, оцінює обставини які вже були предметом оцінки в межах кримінального провадження, чим фактично виходить за межі своєї компетенції, перебираючи на себе функції властиві кримінальному процесу та приходить до висновків які суперечать висновкам викладених слідчим суддею в ухвалі.

Крім того, зазначає, що судом не взято до уваги, що органом досудового розслідування реально вжито заходів спрямованих на виконання завдання кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 2 КПК України, та притягнуто до кримінальної відповідальності в рамках кримінального провадження № 12013110030009398 від 27.06.2013 особу, яка вчинила кримінальне правопорушення відносно ОСОБА_1 , а тому права потерпілого захищено та поновлено. Враховуючи зазначене, доводи ОСОБА_1 вказані у заяві про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 у співучасті є припущенням і зводяться до незгоди з показами наданими свідками в ході досудового розслідування кримінального провадження.

Зазначає, що частково задовольняючи позов, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про наявність складових елементів, які підлягають доказуванню при встановлені факту завдання моральної шкоди, при цьому протиправність поведінки органу досудового розслідування суд намагався обґрунтувати ухвалою слідчого судді від 13.10.2017 року у справі № 754/13230/17, якою зобов`язано орган досудового розслідування внести відомості до ЄРДР та відповідями прокуратури за результатом розгляду скарг позивача в порядку ст. 303 КПК України. Разом з тим, в оскаржуваному рішенні зазначено, що протиправна бездіяльність органу досудового розслідування встановлена ухвалами слідчих суддів, хоча фактично в своєму рішенні посилається лише на одну ухвалу від 13.10.2017 року про зобов`язання внести відомості до ЄРДР, в якій відсутні посилання на протиправні дії органу досудового розслідування.

Звертає увагу на те що, приймаючи рішення у даній цивільній справі, суд першої інстанції не дослідив матеріали справи всебічно та повно, не з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги та дійшов до помилкового висновку про встановлення факту завдання позивачу моральної шкоди відповідачем, при цьому, посилається виключно на зазначені рішення, прийняті за результатом розгляду скарг в порядку кримінального процесуального законодавства, оскільки інших доказів позивачем на підтвердження позовних вимог не надано.

Зазначає, що відповіді органів прокуратури, надані за результатами розгляду скарг у порядку ст. 303 КПК України, не є процесуальними рішеннями, що мають юридичну силу в частині встановлення протиправності дій чи бездіяльності органу досудового розслідування та не тягнуть за собою правових наслідків для визнання таких дій незаконними у судовому порядку. Листи прокуратури не встановлюють юридичних фактів та не підтверджують порушення прав особи в розумінні вимог цивільного законодавства. Вони не є актами індивідуальної дії, не містять висновків про вчинення шкоди, а також не мають ознак остаточного вирішення спору про право. Таким чином, їх не можна розглядати як докази незаконної поведінки, що зумовила заподіяння моральної шкоди.

В свою чергу, листи Деснянської окружної прокуратури м. Києва констатують факт виконання прокурором обов`язків, покладених вимогами КПК України. А задоволення скарги позивача не тягне за собою настання наслідку цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що такі дії/бездіяльність заподіяли позивачу моральної шкоди.

Зазначає, що ухвалення слідчим суддею рішення в межах досудового розслідування та листування з органами прокуратури, ще не свідчать про протиправність дій державних органів (органу досудового розслідування), а визначальними в таких випадках є конкретні обставини встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів, для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної та матеріальної шкоди, та відповідно, наявність причино-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 (провадження № 61- 8293св20).

Крім того, реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач.

Вважає, що позивач повинен довести, що дії чи бездіяльність відповідачів є причиною, а шкода, яка на думку позивача цією бездіяльністю завдана, - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Зазначає, що в ході судового розгляду справи судом не встановлено, у чому полягала завдана позивачу моральна шкода, а позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження такої шкоди. Так, в оскаржуваному рішенні моральні втрати позивача суд обґрунтовує загальними фразами, які зводяться до цитування судової практики, при цьому судом не зазначено, які конкретні душевні страждання чи обмеження в житті завдані позивачеві. Крім того зазначає, що у 2024 році позивачем подано до Деснянського районного суду м. Києва 8 позовних заяв про відшкодування моральної шкоди, завданої діями (бездіяльністю) правоохоронних органів з різних підстав. А відтак, судом не встановлено індивідуально визначені обставини, які б свідчили про особливий характер переживань чи негативних наслідків в рамках даної справи, що не дає підстав для висновку про наявність моральної шкоди в розумінні цивільного законодавства.

З урахуванням викладеного, просив скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 754/1410/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України, треті особи: Деснянське УП ГУНП у м. Києві, Деснянська окружна прокуратура м. Києва про стягнення з Держави Україна моральної шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування.

Відзив на апеляційній скарги до суду апеляційної інстанції не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відомості відносно ОСОБА_2 (наразі засудженого вироком суду у справі №753/19554/17), у скоєнні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України було внесено до ЄРДР 27 квітня 2013 року, кримінальне провадження № 12013110030009398.

ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12013110030009398.

В рамках досудового розслідування за № 12013110030009398 в якості свідків було допитано цивільну дружину ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та рідного брата ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

06 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського УПГУНП в м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення (вхідний номер 4728), в якій посилаючись на те, що ОСОБА_3 є співучасником ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України, оскільки вона безпосередньо перебувала при вчиненні ОСОБА_2 шахрайських дій, а саме при укладанні договорів позики від 30 травня та 20 жовтня 2008 року на підставі сфальшованої довіреності та їй було достеменно відомо, що ОСОБА_2 гроші від ОСОБА_1 отримував, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили, а також тим, що ОСОБА_2 та його захисник Мальований О.О. визнали обвинувальний акт, але з метою забезпечити ОСОБА_2 уникнення від кримінальної відповідальності, на допитах ОСОБА_3 навмисно надавала неправдиві показання, просив зареєструвати подану ним заяву про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та видати мені пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого; розпочати за цією заявою про кримінальне правопорушення досудове розслідування у формі досудового слідства за вчинення дій, які мають ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального Кодексу України (а.с. 77-78).

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року (справа №754/2440/17, провадження №-кс/754/2440/17) задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Деснянського УП ГУНП в м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення. Зобов?язано уповноважену особу Деснянського УП ГУНП в м.Києві внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення на підставі заяви ОСОБА_1 від 06.10.2017 року № 4728, у відповідності до ст. 214 КПК України (а.с. 16-17).

За результатами виконання ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва, постановленої в рамках справи № 1-кс/754/2440/17, 30 січня 2018 року слідчим відділом Деснянського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018101030001011 за ч. 1 ст.190 КК України (а.с. 40).

Листом Київської місцевої прокуратури № 3 міста Києва від 28.08.2020 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що 29.05.2020 року постановою слідчого ОСОБА_5 вказане кримінальне провадження було безпідставно закрито. Процесуальним керівником постанову слідчого скасовано та визначена підслідність за підрозділом дізнання Деснянського управління поліції ГУ НП у м.Києві для подальшого досудового розслідування. Також скеровано листа до Деснянського УП ГУ НП у м.Києві з вимогою провести перевірку порушень слідчим вимог кримінального процесуального законодавства України при здійсненні досудового розслідування у даному кримінальному провадження. Досудове розслідування у провадженні № 12018101030001011 триває. (а.с. 41)

Листом Київської місцевої прокуратури № 3 від 07.10.2020 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що по ініціативі місцевої прокуратури за неефективне досудове розслідування кримінального провадження відсторонено слідчого СВ Деснянського управління поліції ГУ НП у м.Києві ОСОБА_5 та призначена нова група слідчих. Досудове розслідування у провадженні № 12018101030001011 триває (а.с. 42)

Листом Деснянська окружна прокуратура м. Києва повідомила ОСОБА_1 про те, що 25.03.2021 року постановою керівника окружної прокуратури задоволено його скаргу на недотримання розумних строків та надано прокурору у кримінальному провадженні обов?язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. У свою чергу, прокурором у кримінальному провадженні, порядку статті 36 КПК України надано слідчому письмові вказівки про проведення конкретних слідчих дій та процесуальних дій із встановленням строків їх виконання. На даний час досудове розслідування у провадженні № 12018101030001011 триває (а.с. 43).

Листом Деснянської окружної прокуратури м.Києва від 23.10.2021 року повідомлено ОСОБА_1 , що Деснянською окружною прокуратурою м.Києва розглянуто його скаргу від 20.10.2021 року, яку зареєстровано за N?7606-21 від 20.10.2021 року, щодо недотримання слідчим розумних строків досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018100030001011 від 30.01.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Повідомлено, що першим заступником керівника окружної прокуратури його скаргу задоволено та в порядку ст. 308 КПК України надано прокурору обов?язкові для виконання вказівки щодо строків прийняття процесуальних рішень ( а.с. 44).

Листом від 28.11.2024 року ГУ НП у м. Києві повідомлено ОСОБА_1 , що за вказаними у його зверненні фактами у слідчому управлінні проведено перевірку, за результатами якої відомості, зазначені у зверненнях, знайшли своє підтвердження та до винних осіб вжито заходів дисциплінарного реагування, передбачених статтею 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (а.с. 46).

У матеріалах справи містяться копії матеріалів кримінального провадження № 1201810030001011 від 30.01.2018 року, надані на підставі дозволу про розголошення інформації у кримінальному прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва, а саме: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про внесення в ЄРДР 30.01.2018 року відомостей про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст. 190 КК України на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва (слідчий суддя Вінтоняк Р.Я.) за заявою ОСОБА_1 за № 4728; заява ОСОБА_1 № 4728 від 06.10.2017 року про кримінальне правопорушення; протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 16 грудня 2913 року; протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 20 грудня 2013 року; протокол одночасного допиту осіб від 28 серпня 2014 року - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; копія вироку Дарницького районного суду м.Києва від 21 червня 2018 року стосовно ОСОБА_2 ; копія постанови Верховного суду України від 13 серпня 2019 року стосовно ОСОБА_6 ; протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 02.12.2024 року; копія постанови слідчого слідчого відділу Деснянського УП ГУ НП у м. Стеценка І.В. про закриття кримінального провадження, відомості про яке внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100030001011 від 30.01.2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України (а.с. 75-112).

В ході проведення досудового розслідування за № 1201810030001011 в якості потерпілого допитано ОСОБА_1 , який в свої показах зазначив про те, що відомості відносно ОСОБА_2 (наразі засудженого) у скоєнні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України було внесено до ЄРДР 27 квітня 2013 року, кримінальне провадження № 12013110030009398. В рамках досудового розслідування в якості свідка було допитано рідного брата ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та цивільну дружину ОСОБА_3 . ОСОБА_4 та ОСОБА_3 безпосередньо перебували при вчиненні ОСОБА_2 шахрайських дій, а саме при укладанні договорів позики від 30 травня та 20 жовтня 2008 року на підставі сфальшованої довіреності. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було достеменно відомо, що ОСОБА_2 гроші від ОСОБА_1 отримував, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили, а також тим, до ОСОБА_2 та його захисник Мальований О.О. визнали обвинувальний акт. Але з метою забезпечити ОСОБА_2 уникнення від кримінальної відповідальності, на допитах ОСОБА_4 та ОСОБА_3 навмисно надавали неправдиві показання. Таким чином, потерпілий припускає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є співучасниками ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України.

Постановою слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві Стеценка І.В. від 06.12.2024 року кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018101030001011 від 30.01.2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, закрито з підстав не встановлення в діях ОСОБА_3 ознак вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України (а.с. 113-117).

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м.Києва від 22.04.2025 року у справі №754/5183/25 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м.Києві від 06.12.2024 року про закриття кримінального провадження №12018100030001011 від 30.01.2018 року за ч.2 ст. 190 КК України ( а.с. 182-184).

Вказана ухвала у справі №754/5183/25 оскаржується позивачем в апеляційному порядку.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у м. Києві, Державної казначейської служби України, треті особи: Деснянське Управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, Деснянська окружна прокуратура міста Києва про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що оскільки досудове розслідування, в якому позивач є потерпілим, становить сім років, що свідчить про надмірну його тривалість, враховуючи, що позивач неодноразово звертався як до органів прокуратури, так і до суду, тому є доведеним факт спричинення позивачу моральної шкоди та наявності причинного зв`язку між такою шкодою та бездіяльністю органу досудового розслідування.

При визначенні розміру компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності та уважав розумним стягнути на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 100,00 грн, яка підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Ухвалюючи вищевказане судове рішення, суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, а також прецедентну практику ЄСПЛ.

Позивач у справі ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржив, тобто фактично погодився з ним, у тому числі з визначеним судом першої інстанції розміром грошової компенсації моральної шкоди.

Із апеляційними скаргами звернулись відповідач у справі Головне управління Національної поліції України у м.Києві та третя особа у справі Деснянська окружна прокуратура міста Києва, які не погоджуються із оскарженим рішенням суду першої інстанції.

Перевіривши в межах доводів апеляційних скарг правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.

Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, швидкість розслідування, участь родичів загиблих та незалежність слідства.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Наведені правові норми передбачають, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що у зв`язку з надмірною тривалістю (понад сім років) та неефективністю досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивач має статус потерпілої особи, йому було завдано моральної шкоди, яка виразилась у моральних стражданнях внаслідок тривалої невизначеності щодо результатів розслідування, необхідності заявляти неодноразові вимоги до посадових осіб органів досудового розслідування, щоб вони виконували їх посадові обов`язки, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, перебування у напруженому психологічному стані та усвідомленні того, що винна особа уникає відповідальності, та з урахуванням положень статей 23, 1173, 1174 ЦК України, позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Колегія суддів спростовує доводи апеляційних скарг Головного управління Національної поліції України у м.Києві та Деснянської окружної прокуратури міста Києва про те, що позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між діями слідчих органів, прокуратури та завданою шкодою та вини відповідача.

Головним управлінням Національної поліції України у м.Києві та Деснянською окружною прокуратурою міста Києва не враховано, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування необхідно виходити із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти росії» (№ 2) (Burdov v. russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди». Аналогічна позиція викладена і у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі завдана позивачу моральна шкода полягає у спричиненні йому моральних страждань внаслідок тривалої невизначеності правовідносин, необхідності заявляти неодноразові вимоги до посадових осіб органів досудового розслідування, з метою виконання ними їх посадових обов`язків, неможливості здійснювати звичайну щоденну діяльність, перебування у напруженому психологічному стані та усвідомлення того, що винна особа уникає відповідальності.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини свідчать про те, що кримінальне провадження, у якому позивач визнаний потерпілим, тривало загалом більше семи років. Це є надмірна тривалість кримінального розслідування. Протягом всього часу позивач подавав до слідчих органів поліції та прокуратури численні звернення, клопотання, скарги щодо дотримання ними розумних строків розслідування кримінального провадження, які належним чином не були враховані.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження сама по собі здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність тощо.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16 (провадження № 61-5805св20), від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 308/14232/18 (провадження № 61-10961св20), від 23 лютого 2022 року у справі № 646/5368/19 (провадження № 61-15330св21).

Аналіз наявних у справі доказів свідчить про те, що тривалість кримінального провадження державними органами щодо позивача поза розумним сумнівом призвела до його моральних страждань, зумовлених невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність та є підставою для відшкодування йому моральної шкоди у порядку, встановленому статтями 23, 1173, 1174 ЦК України.

Крім того, складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв`язку між ними, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду цієї справи, що спростовує доводи апеляційних скарг заявників у цій частині.

Отже, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, правильно застосувавши норми матеріального права та врахувавши висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав позивача як потерпілого внаслідок надмірної тривалості та неефективності досудового розслідування кримінального провадження в цілому, яке підлягає відшкодуванню.

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість відшкодування компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) та інші).

У справі, яка переглядається, позивач вказував, що через тривалість кримінального провадження № 1201810030001011 та відсутність результатів досудового розслідування понад 7 років він зазнав моральної шкоди, яка полягала у пошуку захисту порушеного права та моральних стражданнях за весь цей час.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , навів мотиви визначення розміру шкоди у сумі 100,00 грн. Сума відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції аргументована з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновку суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Посилання заявника Деснянської окружної прокуратури міста Києва на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 (провадження № 61- 8293св20), є безпідставними, оскільки вони сформульовані за інших фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, на законність судового рішення не впливають, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг представника відповідача Головного управління Національної поліції України у м.Києві - Глущенко Оксани Миколаївни та керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва Чаплигіна Кирила Вікторовича.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційні скарги представника відповідача Головного управління Національної поліції України у м.Києві - Глущенко Оксани Миколаївни та керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва Чаплигіна Кирила Вікторовича залишено без задоволення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 263, 274, 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги представника відповідача Головного управління Національної поліції України у м.Києві - Глущенко Оксани Миколаївни та керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва Чаплигіна Кирила Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: