Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №367/1766/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/2603/2026 Доповідач - Ратнікова В.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 367/1766/25

20 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисова О.В.

- Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ковальова Віктора Михайловича на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Білогруд О.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_2 було надано ОСОБА_1 поворотну фінансову допомогу (позику) в розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним документом від 06.05.2024 року; в розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним документом від 23.05.2024 року; в розмірі 25 000,00 грн. (двадцять п`ять тисяч гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним документом від 09.08.2024 року; в розмірі 7 000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним документом від 09.08.2024 року; в розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним документом від 12.08.2024 року; в розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним документом від 20.10.2024 року; в розмірі 7 000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним документом від 23.09.2024 року; в розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним документом від 26.09.2024 року; в розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним документом від 17.07.2024 року.

Всього було перераховано грошових коштів на загальну суму: 67 000,00 грн. (шістдесят сім тисяч гривень 00 копійок). У неї зберіглася окрема переписка між сторонами, що підтверджує звернення відповідача до неї з проханнями надати йому допомогу, підтверджує отримання відповідачем грошових коштів від позивачки. З вказаної переписки позивачки та відповідача вбачається розміщення (закріплення) відповідачем у листуванні з використанням мережі Інтернет картки, на яку відповідач просив надати йому позикові кошти.

Зазначає, що в усіх платіжних документах наявне призначення платежу, що свідчить про перерахування коштів саме на умовах поворотної фінансової допомоги.

Однак, договору про надання поворотної фінансової допомоги між сторонами так і не було підписано, хоч проекти такого договору підготовлені позивачкою.

Отриманих від позивачки грошових коштів в загальному розмірі: 67 000,00 грн. (шістдесят сім тисяч гривень 00 копійок) відповідач не повернув, уникає зустрічей з позивачкою та спілкування, що свідчить про наміри відповідача ухилитися від виконання зобов`язань по поверненню боргу.

Врегулювати спір позивачка намагалася у спосіб надсилання на адресу реєстрації відповідача досудової вимоги (копії опису, чеку відправлення за трекінгом 0203400055686 додається). Дана досудова вимога станом на день подання позову залишається без задоволення, не вручена отримувачу.

З урахуванням викладеного, позивач ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошові кошти в загальному розмірі: 67 000,00 грн. (шістдесят сім тисяч гривень 00 копійок).

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошові кошти у сумі 67 000 (шістдесят сім тисяч) гривень 00 копійок як безпідставно набуте майно.

Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати у виді судового збору, сплаченого нею при зверненні до суду у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ковальов Віктор Михайлович через підсистему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив суд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

Зазначає, що рішення суду прийняте без повного дослідження матеріалів справи, суд неправильно установив обставин, які мають значення для справи, а також прийняв рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, без врахування правових висновків Верховного Суду.

Звертає увагу на те, що позивачка обґрунтувала позовні вимоги наявністю договору фінансової допомоги (який навіть не підписано сторонами і строк повернення якої ще не настав) і просила стягнути з відповідача надану йому поворотну фінансову допомогу за цим договором від 08.08.2024 року. І лише «якщо суд допустить відсутність укладеного договору позики», то позивач починає обґрунтовувати свої вимоги щодо повернення коштів ст. 1212 ЦК України (безпідставно набуте майно).

Вважає, що для того, щоб стягнути з відповідача 67 000 грн позивачка не змогла визначитись з належним способом захисту свого права та просила щоб суд стягнув ці кошти за договором позики, або як безпідставно набуте майно. І це при тому, що за ці дві вимоги судовий збір сплачено лише як за одну вимогу. Ця позиція позивачки є взаємовиключною. Позивачка сама не змогла визначитись, чи стягувати кошти як поворотну позику за наявним договором, або як кошти, отримані без підписаного договору. Одна вимога виключає іншу. Якщо є договір, то це не безпідставно отримане майно. Якщо немає договору, тоді так. Але ж замість визначення своєї позиції, позивачка навела безліч мотивів і просила, щоб суд сам їх обрав.

Зазначає, що позивачка вказує, що здійснила декілька платежів на користь ОСОБА_1 в розмірі 67 000 грн як поворотна фінансова допомога, а відповідач начебто відмовляється її повертати. Вказує, що ці кошти перераховувались відповідачу в Норвегію, бо там високі ціни і йому, як біженцю, там тяжко забезпечувати себе і свою родину в іншій державі. Кошти перераховувались начебто на підставі чотирьох договорів про надання поворотної фінансової допомоги від 08.08.2025 року, від 15.04.2025 року. Однак, ці договори сторони не підписували. А якщо вірити позивачці і датам договорів 15.04.2025 року і 08.08.2025 року, то сама позивачка вказала місце реєстрації відповідача ( ОСОБА_1 ) - АДРЕСА_2 . Тобто, вона знала, що, починаючи з квітня 2025 року, він був у Норвегії і не міг підписати договір, перебуваючи в іншій державі з своєю родиною.

Всі докази свідчать про те, що ці проєкти договорів виникли лише перед подачею позову до суду як правова підстава для стягнення коштів. До цього часу жодних договорів не існувало. Додатково про це свідчить те, що позивач надає не один договір, а під кожну суму робить проект окремого договору.

На спростування платіжних документів з призначенням платежу- надання поворотної фінансової допомоги, відповідачем надано в суд банківську виписку по своєму картковому рахунку засвідчену банком. У виписці ці платежі за відповідні дати і на відповідні суми не містять жодного посилання на договори фінансової допомоги. Призначення там вказано - про зарахування коштів, поповнення рахунку. Жодного призначення платежу - про надання позики виписка не містить. Цю виписку надав і засвідчив АТ «ПриватБанк». Наприклад, платіж на 1000 грн 20.10.2024 року містить призначення - ОСОБА_2 Коментар : Для поповнення рахунку ОСОБА_1 .

До того ж, позивач навіть не надала суду досудову вимогу, на яку посилалась в позові.

Посилання позивача на те, що вона начебто направила договори в Норвегію на підпис позивачу (тобто, сама визнала, що спочатку неодноразово перераховувала кошти без договору, а лише потім виникла потреба підписати договір) не знайшло свого підтвердження в суді. Тоді вже її позиція змінилась - хоч відповідач і був у Норвегії, але ці договори вона направила в м.Ірпінь на його домашню адресу. Сторона відповідача вважає, що вчинялись навмисні дії, щоб відповідач нічого не отримував і не знав, що готуються матеріали для суду.

Звертає увагу на висновки постанови ВС від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22, де суд вказав, що добровільне поповнення карткового рахунку, це не обов`язок, а право особи. Отже ця особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Таким чином, сторона відповідача вважає, що якщо позивачка знала про відсутність укладеного між сторонами договору фінансової допомоги, але перераховувала кошти на картку відповідача - вона діяла суперечливо і не має права вимагати їх повернення.

На переконання сторони відповідача, сама позивачка ( ОСОБА_2 ) надала докази добровільного і неодноразового перерахування коштів за своєю внутрішньою волею без будь-якого примусу зі сторони відповідача з письмовою обіцянкою не вимагати їх повернення - а це виключає безпідставність отримання відповідачем грошових коштів.

Все вищенаведене свідчить, що позовні вимоги необґрунтовані, мотиви позову суперечать один одному, договірні відносини щодо фінансової допомоги між сторонами відсутні, позивачка не має правових підстав вимагати повернення коштів, докази позивача про підстави перерахування коштів спростовані банківською випискою, а відтак, на думку сторони відповідача, висновок суду першої інстанції про задоволення позову супереч норм матеріального права та правовій позиції Великої палати Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

05 грудня 2025 року до Київського апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_2 адвоката Кравинської Юлії Вікторівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона позивача зазначає, що будь-які посилання на недоплати судового збору позивачкою є безпідставними, адже позивачка пред`явила одну майнову вимогу - про стягнення грошових коштів на загальну суму: 67 000 грн та сплатила судовий збір 1211,20 грн (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу 1.1.2 ЗУ Про судовий збір).

Вказує на те, що наявна переписка між сторонами, з якої слідує, що відповідач звертався до позивачки про пересилання йому грошових коштів, надав номер його банківської картки. Усі персональні та банківські дані позивачці було надано самим же відповідачем, надано іншу особисту інформацію. Причини надання полягають в тому, що між позивачкою та відповідачем у 2024 році мали місце романтичні стосунки. На підтвердження чого та з попередньої згоди позивачки до матеріалів справи представником позивачки було додано окремі скріншоти переписки між позивачкою і відповідачем. Той факт, що відповідач, який отримав кошти, що надавались позивачкою на умовах їх поворотності (про що свідчать призначення платежів у платіжних документах), не підтвердив домовленості про позику, не створює для відповідача правових підстав продовжувати утримувати такі гроші, не повертати їх.

Зазначає, що оскільки відповідач (в особі представника) заперечує позикові взаємовідносини між сторонами, а позивачка вважала, що виконує домовленості по наданню коштів в позику при перерахуванні коштів, очевидно, не можна вважати укладеним договір позики і дана ситуація вірно кваліфікується судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення. Нечесна поведінка отримувача коштів у даному разі не повинна мати наслідком його збагачення за рахунок позивачки.

В апеляційні скарзівідповідач (в особі представника) стверджує, що відповідач нібито і не просив у позивачки кошти в борг, однак таке судження відповідача не лише не відповідає дійсності, а й критерію вірогідності. Адже важко собі уявити, що хтось би просто перераховував свої кошти іншій особі за власною ініціативою, при цьому невідомо як і звідки, дізнавшись таку індивідуальну банківську інформацію як номер карткового рахунку, та ще і вказуючи щоразу в призначенні платежу про надання «поворотної фінансової допомоги».

Не погоджується із посиланням відповідача на «добровільність» оплати позивачкою, як підставу не повертати позивачці кошти. Звісно, оскільки попередньо між сторонами було погоджено надання позики (поворотної фінансової допомоги), переказ здійснювався позивачкою добровільно, а не примусово. Позивач у її позові і не стверджує про жоден примус чи інше, вона здійснювала надання позики добровільно.

Звертає увагу, що відповідач не заперечує отримання жодного з платежів.

Зазначає, що оскільки фактичне отримання грошових коштів відповідачем не може, в розумінні ч.1 ст.641, ч.1 ст.642 ЦК України, вважатись безумовним акцептом з боку відповідача договору позики, отримання коштів не є повною згодою з "такими" зазначеними в оферті (платіжному документі) умовами, оскаржуваним рішенням вірно застосовано правові норми за даних обставин справи - грошові кошти стягуються з відповідача як безпідставно набуте ним майно.

Вказує на те, що навіть якщо припустити, що відповідач міг не бачити призначення платежів в ході отримання грошових коштів, то це б свідчило лише про непогодженість сторонами умов договору позики, що такий договір не було укладено і кошти підлягали б поверненню позивачці на підставах ст. 1212 ЦК України, про що також і вказано в позові.

Тобто, правова підстава повернення коштів - ст. 1212 ЦК України присутня як за умов, якби відповідач не бачив призначення отриманих ним коштів, так і за умов, що підтверджені в судовому засіданні - не визнання відповідачем взаємовідносин позики між сторонами. За будь-яких обставин відповідач не довів наявність у нього хоч якогось права залишення грошових коштів позивачки.

Щодо направлення досудової вимоги зазначає, що опис поштового відправлення, копія якого наявна в матеріалах справи, містить підпис, печатку відправника (адвоката Кравинської Ю.В.), містить підпис працівника відділення 02034 АТ Укрпошта, штамп з датою відправлення та номер за трекінгом 0203400055686 і визначає, що вмістом листа є саме: «Досудова вимога ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) «Про повернення грошових коштів» на загальну суму: 67 000,00 грн». Тобто поштові документи надсилання досудової вимоги містять усю детальну інформацію щодо того, який саме лист надсилався позивачкою (в особі представника) до відповідача. А будь-які посилання відповідача про не розуміння змісту досудової вимоги без отримання такої - є абсолютно безпідставними.

Зазначає, що будь-які заперечення з приводу змісту досудової вимоги, адреси надсилання тощо мали б значення якби відповідач доводив, наприклад, що саме неотримання ним вчасно досудової вимоги зумовило неповернення грошових коштів, про стягнення яких заявляється. Тобто, якби відповідач доводив, що сплатив би кошти раніше (на підставі досудової вимоги) і тому не має нести витрат, які на нього додатково покладаються у зв`язку зі зверненням позивачки до суду. Однак у даній справі відповідач заперечує проти позовних вимог та не бажає повертати позивачці її кошти, які позивачка перераховувала відповідачу саме розраховуючи на їх повернення відповідачем та цей факт доведено позивачкою. Отже не має жодного значення, що відповідач не отримав свого часу досудової вимоги.

Вважає, що посилання відповідача на отримання коштів на якихось інших умовах, в т.ч. в дар, тощо, суперечить письмовим матеріалам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача просила суд залишити без задоволення повністю апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22.07.2025 року по даній справі №367/1766/25, а зазначене рішення суду залишити без змін. Стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею 4100,00 грн (чотири тисячі сто гривень 00 копійок) витрат на правову (правничу) допомогу в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, то її розгляд здійснюється апеляційним судом без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як було встановлено судом, 06.05.2024 року здійснено перерахування коштів на суму 2 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги, згідно договору №15/04-2024 від 15.04.2024 року (а.с.21). 09.08.2024 здійснено перерахування коштів на суму 25 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 року (а.с.22). 09.08.2024 року здійснено перерахування коштів на суму 7 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги, згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 року (а.с.23). 12.08.2024 року здійснено перерахування коштів на суму 5 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 року (а.с.24). 20.10.2024 року здійснено перерахування коштів на суму 1 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 року (а.с.25). 23.05.2024 року здійснено перерахування коштів на суму 5 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно договору №15/04-2024 від 15.04.2024 року (а.с.26). 23.09.2024 року здійснено перерахування коштів на суму 7 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 (а.с.27). 26.09.2024 року здійснено перерахування коштів на суму 10 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 року (а.с.28). 17.07.2024 року здійснено перерахування коштів на суму 5 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно договору №15/04-2024 від 15.04.2024 року (а.с.29).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, суд першої інстанції посилався на те, що будь-яка правова підстава для набуття ОСОБА_1 майна ОСОБА_2 відсутня, тобто, майно отримано та збережено відповідачем без юридичного обов`язку та відповідної правової мети. З огляду на викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати правову кваліфікацію, передбачену главою 83 ЦК України, та визнати, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язанні з набуттям та збереженням ОСОБА_1 майна ОСОБА_2 без достатньої правової підстави.

На підставі викладеного, аналізуючи всі доводи зазначені сторонами, встановлені факти та відповідність установлених правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є доведеними, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21)).

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Предметом регулювання Глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18)).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) вказано, що відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Будь-яких договорів між сторонами не укладено, а також стороною позивача не доведено, що відповідач надавав згоду на отримання коштів саме на договірних відносинах.

Факт надіслання коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2 підтверджується матеріалами справи, а саме платіжними інструкціями АТ «ПриватБанк»:

-06.05.2024 здійснено перерахування коштів на суму 2 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги, згідно договору №15/04-2024 від 15.04.2024 (а.с.21).

-09.08.2024 здійснено перерахування коштів на суму 25 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги, згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 (а.с.22).

-09.08.2024 здійснено перерахування коштів на суму 7 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги, згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 (а.с.23).

-12.08.2024 здійснено перерахування коштів на суму 5 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги, згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 (а.с.24).

-20.10.2024 здійснено перерахування коштів на суму 1 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги, згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 (а.с.25).

-23.05.2024 здійснено перерахування коштів на суму 5 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги, згідно договору №15/04-2024 від 15.04.2024 (а.с.26).

-23.09.2024 здійснено перерахування коштів на суму 7 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги, згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 (а.с.27).

-26.09.2024 здійснено перерахування коштів на суму 10 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги, згідно договору №08/08-2024 від 08.08.2024 (а.с.28).

-17.07.2024 здійснено перерахування коштів на суму 5 000,00 грн платник - ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу - надання поворотної фінансової допомоги, згідно договору №15/04-2024 від 15.04.2024 (а.с.29).

Факт отримання вказаних коштів ОСОБА_1 не заперечується.

Намір щодо повернення вказаних коштів був вказаний ОСОБА_2 у призначенні кожного вищезазначеного платежу. Кошти у загальному розмірі 67 000 грн повернуті позивачу не були.

За загальним правилом, набуття права власності на отримане майно від іншої особи ґрунтується на відповідному волевиявленні відчужувача, воля якого сформована вільно. Таке волевиявлення має бути однозначним за своїм змістом та свідчити про бажання колишнього власника такого майна, спрямованого на передачу його саме у власність такого набувача.

Загальною засадою цивільного законодавства є добросовісність, розумність, справедливість. Цей принцип повною мірою підлягає як врахуванню учасниками цивільних відносин під час обрання варіанта належної поведінки з іншими учасниками, а так само має бути застосований під час оцінки судом поведінки усіх учасників цивільних відносин між собою.

Кожна особа, діючи правомірно, повинна усвідомлювати, чи існує будь-яка справедлива підстава отримання нею тих або інших грошових коштів (матеріальних благ), чи відповідає існуючий характер взаємних стосунків сторін природі та вартості певного роду отримання, чи не створює така передача блага обов`язок з повернення неналежно отриманого.

Підстава отримання будь-якого майна безвідплатно від іншої особи має бути недвозначною та явно вираженою з боку особи, яка здійснює таке передання. Отже, діючи розумно та добросовісно, кожен учасник цивільних відносин має оцінювати, чи не створює отримання якогось майна від іншої особи для самого отримувача певні цивільні зобов`язання, зокрема, й щодо повернення отриманого без справедливої підстави.

Цивільне право слугує меті забезпечення стабільності цивільного обороту, критерієм забезпечення чого є, за загальним правилом, отримання усіма учасниками цивільних відносин лише належного, тобто того, на отримання чого особа вправі справедливо та розумно розраховувати.

Отже, саме такої розумної та справедливої підстави набуття грошових коштів, що є предметом спору, у відповідача не існувало ані на час їх отримання, ані в подальшому такі підстави не виникли.

При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення процесуальних законів така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема, у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Указаний висновок міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

Суд першої інстанції, вірно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, дійшов до правильного висновку про те, що до спірних правовідносин слід застосувати правову кваліфікацію, передбачену главою 83 ЦК України, та визнати, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з набуттям та збереженням ОСОБА_1 майна ОСОБА_2 без достатньої правової підстави. Будь-яка правова підстава для набуття ОСОБА_1 майна ОСОБА_2 відсутня, тобто, майно отримано та збережено відповідачем без юридичного обов`язку та відповідної правової мети.

В оцінці доводів відповідача про те, що якби він бачив про призначення платежу, то ніколи б не отримував ці кошти від ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає, що з позовом до суду ОСОБА_2 звернулась 17.02.2025 року. Відзив на позовну заяву ОСОБА_2 на адресу суду першої інстанції від ОСОБА_1 надійшов 07.03.2025 року.

Тобто, з 07.03.2025 року ОСОБА_1 були відомі предмет та підстави позову зокрема і про призначення платежів в платіжним інстукціях на які посилалась позивач.

При цьому ОСОБА_1 так і не було повернуто кошти ОСОБА_2 , а тому такі доводи є безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що відсутність досудової вимоги за загальним правилом не є підставою для відмови у позові про стягнення безпідставно набутих коштів та не звільняє відповідача від повернення вказаних коштів. При цьому відповідач, обгрунтовуючи свою позицію у справі, не посилається на те, що неотримання ним вчасно досудової вимоги зумовило неповернення коштів про стягнення яких просить позивач.

Посилання відповідача на висновок постанови ВС від 17.04.2024 року у справі № 127/12240/22, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

У справі № 127/12240/22 Верховний Суд виснував, що позивач сплатив відповідачу кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). Позивач перераховував відповідачу кошти тривалий час, а саме півроку, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 37 платежів. У призначеннях платежу позивач зазначав, що призначенням платежу є поповнення карткового рахунку відповідача. Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Всі інші доводи апеляційної скарги відповідача правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав, апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ковальова Віктора Михайловича підлягає залишенню без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2025 року залишенню без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а судове рішення без змін, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В силу вимог положень ЦПК України, зокрема ч. 8 ст. 141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Кравинська Юлія Вікторівна у відзиві на апеляційну скаргу просила суд стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 100,00 грн.

На підтвердження понесених позивачкою витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції до відзиву на апеляційну скаргу надано додаткову угоду №1 до договору №20/01-2025 від 20.01.2025 року від 01 грудня 2025 року, ордер серії АІ № 1803372 від 26 січня 2025 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається із додаткової угоди №1 сторони адвокат Кравинська Юлія Вікторівна та ОСОБА_2 домовились про вартість наступної правової допомоги, яку клієнт доручає, а адвокат зобов'язується надати клієнту: усна консультація з питань апеляційного провадження у справі 367/1766/25 -400 грн. ( до 20 хв.); складання відзиву на апеляційну скаргу у справі №367/1766/25 -3700 грн.

Також в матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги №20/01-2025 від 20.01.2025 року.

На підтвердження оплати виконаних робіт позивачем надано платіжну інструкцію № 2PL782221 від 02.12.2025 року на суму 3 700 грн та платіжну інструкцію № 2PL786062 від 02.12.2025 року на суму 400 грн.

Вказані послуги адвокатом Кравинською Юлією Вікторівною фактично були надані, їх обсяг не є вочевидь необґрунтованим, надмірним та таким, що не відповідає критеріям необхідності та співмірності.

Крім того, колегія суддів ураховує, що відповідач ОСОБА_1 не подав до Київського апеляційного суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, хоча відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься вимога сторони позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та їх докази, надіслано до електронних кабінетів відповідача та його представника Ковальова Віктора Михайловича 05 грудня 2025 року, про що стороною позивача надані квитанції про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.

З урахуванням наведеного, висновків Київського апеляційного суду, зроблених за результатом розгляду апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ковальова Віктора Михайловича, та зазначених вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду, витрати на правничу допомогу, понесені позивачем ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції, підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 у загальному розмірі 4 100,00 грн.

Керуючись ст. ст. 133, 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ковальова Віктора Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 100,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: