Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №308/10929/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/10929/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2026 м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Наумова Н.В., розглянувши адміністративні матеріали Відділу поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області відносно громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , паспорт та РНОКПП суду не відомий, за ч. 3 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 27.07.2026 серії ВАД № 771186, 27 липня 2026 року о 16 год. 30 хв. за адресою АДРЕСА_1 громадянин ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_2 , а саме ображав нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою, чим завдав шкоди психологічному здоров`ю. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі не подав, у зв`язку з чим суддя розглянув справу у його відсутності.

При цьому суддя враховує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001, у яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За вказаних обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що гр. ОСОБА_1 не з`явився в судове засідання, тобто добросовісно не виконав процесуальні обов`язки, розгляд справи здійснено у його відсутність на підставі ч. 1 ст. 268 КУпАП.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини, оцінивши докази, що є у справі, суддя встановила наступне.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність настає у разі вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Частина 3 вказаної статті передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою або другою цієї статті, за яке особу було вже піддано адміністративному стягненню.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Так, статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи, а фізичне насильство форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, підтверджується зібраними та дослідженими в ході судового розгляду доказами у сукупності, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 771186 від 27.07.2026 року, письмовими поясненнями від 27.07.2026 року, копією термінового заборонного припису стосовно кривдника № 636461, формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, рапортом від 27.07.2026 року, постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Зарева Н.І від 25.02.2026 року, згідно якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 грн. (триста сорок грн 00 копійок).

При цьому, обставин, які б спростовували дані, що містяться в матеріалах адміністративної справи, з урахуванням наявних у справі належних доказів, судом не встановлено.

Зазначені вище докази сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені у визначеному процесуальним законом порядку.

Дії ОСОБА_1 , кваліфіковано за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП правильно, оскільки він, будучи особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за ч. 1 ст. 173- 2 КУпАП, повторно вчинив домашнє насильство.

За встановлених фактичних обставин справи, судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, оскільки вищезазначені факти його вини є переконливими, достатніми, в повному обсязі відповідають фактичним обставинам справи та знайшли своє підтвердження в доказах, які містяться в матеріалах справи, що були повно та всебічно досліджені під час розгляду адміністративних матеріалів.

Враховуючи характер та ступінь адміністративного правопорушення, особу правопорушника, обставини справи, вважаю, що гр. ОСОБА_1 слід призначити адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Керуючись ст. ст. 283, 284, ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

ПОСТАНОВИВ:

Громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , паспорт та РНОКПП суду не відомий, визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП України та призначити йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1120,00 (одну тисячу сто двадцять) гривень 00 коп.

Стягнути з громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , паспорт та РНОКПП суду не відомий, на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або внесення на неї подання прокурора не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або подання без задоволення (ч.1 ст.307 КУпАП).

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч.1 ст.307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:

подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;

витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України (ст.308 КУпАП).

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законом (ч.3 ст.307 КУпАП).

Строк звернення постанови для виконання три місяці з дня винесення постанови.

На постанову може бути подана апеляція на протязі десяти днів до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області Н.В. Наумова