Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №260/749/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

260/749/26 ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2026 року м. Львів Справа № 260/749/26 пров. № А/857/24886/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді:                               Гуляка В.В. суддів:                                                    Ільчишин Н.В., Кушнір В.О. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Мацоли Богдана Юрійовича, на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року (суддя – Плеханова З.Б., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення – не зазначено), в адміністративній справі №260/749/26 за позовом Мацоли Богдана Юрійовича до  Тячівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити дії,                                                           встановив: У лютому 2026 року позивач Мацола Б.Ю. звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Тячівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог від 18.02.2026, просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів “Оберіг” відомостей про набуття позивачем статусу “військовослужбовець”; 2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду заяв позивача про надання відстрочки від призову на підставі абзацу 14 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”; 3) зобов’язати відповідача вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів “Оберіг” відомості про перебування позивача на військовій службі та відновити статус “військовозобов’язаний”; 4) зобов’язати відповідача розглянути заяви позивача про надання відстрочки та прийняти рішення по суті відповідно до вимог статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Відповідач позовних вимог не визнав, ввааючи такі безпідставними, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 у задоволенні адміністративного позову - відмовлено. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції ухвалено рішення підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивача щодо недопустимості доказів, наданих відповідачем. Суд фактично не надав оцінки доказу про відсутність підпису позивача у графі про надання інформації щодо стану здоров'я та ознайомлення з рішенням ВЛК. Суд першої інстанції залишив поза увагою та не надав жодної оцінки аргументу позивача щодо абсолютної фізичної неможливості виконання процедури призову у вказаний відповідачем проміжок часу. Суд першої інстанції не застосував критерій "поза розумним сумнівом", прийнявши логістично неможливі дані як факт. Суд першої інстанції проявив вибірковий підхід до оцінки доказів, відмовивши у визнанні факту подання заяв про відстрочку через нібито нечіткість поштових описів. Суд не врахував, що сам наказ № 596 у витязі який надав відповідач, ґрунтується на дефектній Картці ВЛК (без підпису), що робить його нікчемним у розумінні адміністративного права. Збереження статусу «військовослужбовець» за людиною, яка фактично здійснює щоденний догляд за особою з інвалідністю та не перебуває на службі, є прямою загрозою її свободі та безпеці, що вимагає повного задоволення позову незалежно від формальних зауважень суду щодо переліку оскаржуваних актів. Апелянт наголошує, що позивач не лише оспорював дефектний наказ №596 від 15.08.2025, а й прямо вимагав його скасування, оскільки 10.04.2026 року було подано до суду клопотання про невідкладення розгляду справи та долучення доказів, де прохальна частина вказаного документа містила вимогу щодо скасування наказу про призов. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач Мацола Богдан Юрійович відповідно до паспорта громадянина України зареєстрований та проживає за адресою: вул. Центральна, 45, с. Тарасівка, Тячівський район, Закарпатська область (а.с. 9-12). Згідно довідки Тячівського РТЦК та СП №12971 від 15.08.2025 позивач Мацола Б.Ю. перебував на обліку в цьому РТЦК (а.с. 83). Відповідно до Довідки військово-лікарської комісії №2025-0815-1407-2571-0 від 15.08.2025 солдату (запасу) Мацолі Богдану Юрійовичу було проведено медичний огляд Позаштатною постійною діючою ВЛК при Тячівському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки 15.08.2025, відповідно до якого, на підставі статті графи ІІ розкладу хвороб, він був визнаний придатним до військової служби (а.с.71). Копії Направлення №4615626 від 15.08.2025 до ВЛК на медичний огляд позивача та Картки обстеження та медичого огляду позивача від 15.08.2025 містяться в матеріалах справи (а.с. 83-зв., 72). Наказом начальника Тячівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №596 від 15.08.2025 “Про призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період” солдата Мацолу Богдана Юрійовича, рік народження 1999, військово облікова спеціальність та код згідно з обліком 600543, РНОКПП 3639105013, відповідно до поіменного списку №12961 було призвано на віськову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини А2615 (а.с.67, 68). В матеріалах справи також наявні заяви Мацоли Б.Ю. від 14.10.2024 року та від 01.08.2025 року, які адресовані Тячівському РТЦК та СП, у яких позивач просив надати йому відстрочку від призову на військову службу відповідно до Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” (а.с.43, 50). Згідно скріншоту військово-облікового документу “Резерв+” Мацола Б.Ю. знятий з обліку Тячівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Підстава зняття з обліку: військовослужбовець. Звання: солдат електронних обчислювальних машин, Оператор; ВОС: 600543; Постанова ВЛК: придатний; дата ВЛК: 15.08.2025 (а.с. 34). Позивач вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся до суду із цим адміністративним позовом. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до ч.1, 2 ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу. За приписами ст.1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Колегія суддів також враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб. На момент розгляду даної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено: - мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; - особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій. Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно абз.3 п.3 Положення №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Згідно п.9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). Відповідно до п.12 Положення №154, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, серед іншого, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження. Наведені правові положення дають підстави вважати, що на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки покладено завдання із забезпечення виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України відповідно до ч.5 ст.22 Закону №3543-XII постановою від 16 травня 2024 року №560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі Порядок №560). За приписами пункту 1 Порядку №560 цей Порядок визначає: механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.5 ст.33 Закону №2232-ХІІ). Пунктом 79 Порядку рганізації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30 грудня 2022 року №1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: - організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; - здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; - проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; - виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони (п.11 Положення №154). Судом першої інстанції також вірно враховано, що статтею 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів» №1951-VIII від 16.03.2017 визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України (ч.8 ст.5 Закону №1951-VIII). Отже, територіальний центри комплектування та соціальної підтримки є уповноваженим суб`єктом на ведення військового обліку військовозобов`язаних та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та актуалізацію його бази даних. Як визначено пунктом 2 частини першої статті 14 Закону №1951-VIII, ведення Реєстру включає внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що Наказом начальника Тячівського РТЦК та СП №596 від 15.08.2025 позивач призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлений до військової частини А2615. У зв’язку із виконанням цього Наказу позивач набув статусу військовослужбовця і перебуває на військовій службі. Колегія суддів зазначає, що вищевказаний Наказ є чинниим на час спірних правовідносин і по даний час, а питання щодо правомірності цього Наказу не є предметом спору в цій адміністратинвій справі. Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 73 – 76 КАС України). Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів “Оберіг” відомості про набуття Мацолою Б.Ю. статусу “військовослужбовець”, а отже підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача у цій частині відсутні. З урахуванням висновку суду про правомірність внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів “Оберіг” відомостей інформацію про набуття Мацолою Б.Ю. статусу “військовослужбовець”, відсутні і підстави для задоволення позовної вимоги в частині зобов’язання відповідача вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів “Оберіг” відомості про перебування Мацоли Б.Ю. на військовій службі та відновити статус “військовозобов’язаний”. Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що в апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що він не погоджується із вищевказаним Наказом Тячівського РТЦК та СП №596 від 15.08.2025 про призов позивача на військову службу, і позивач оскаржує такий наказ. Однак, колегією суддів не приймаються такі доводи апелянта, з врахуванням наступного. Матеріалами справи підтверджується, що адміністративний позов Мацоли Б.Ю. (із врахуванням уточнених позовних вимог від 18.02.2026) не містив вимоги щодо оскарження Наказу Тячівського РТЦК та СП №596 від 15.08.2025 про призов позивача на військову службу. В матеріалах справи міститься письмова заява позивача від 10.04.2026 (а.с.94) адресована суду першої інстанції про прискорення розгляду справи. У пункті 4 резолютивної частини цієї заяви містить вимога із таким формулюванням «…скасувати наказ про призов…». Апеляційний суд враховує, що вимога «…скасувати наказ про призов…» не була заявлена шляхом подання заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог відповідно до процесуальних норм КАС України, ця вимога не була прийнята до розгляду судом першої інстанції (не було відкрито провадження) і не була предметом судового розгляду. Тому, у відповідній частині доводи апеляційної скарги позивача являються безпідставними. При цьому, слід зазначити, що відповідно до приписів ч.5 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Вирішуючи позовну вимогу про визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо нерозгляду заяв позивача про надання відстрочки від призову на підставі абзацу 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», колегія суддів враховує таке. Відповідно до п.6 Порядку №560, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил. Статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, члени сім’ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім’ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім’ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). У разі відсутності членів сім’ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім’ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи. Згідно із пунктом 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Відповідно до пункту 57 Порядку №560, для розгляду питань надання військовозобов’язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров’я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації). Для розгляду питань надання військовозобов’язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов’язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку. Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються. Відповідно до п.58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації. Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну. Згідно з п.60 Порядку №560, Комісія вивчає отримані заяву та підтверджуючі документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Наведені правові положення дають підстави вважати, що прийняттю рішення комісією про надання або відмову у наданні відстрочки передує звернення військовозобов`язаного на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу із заявою за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5 Порядку №560. Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі Порядок № 1487). Відповідно до пункту 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Згідно з підпунктом 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку № 1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з наданих позивачем до матеріалів справи конвертів та описів вкладення АТ "Укрпошта" неможливо встановити, які саме документи направлялися до Тячівського РТЦК та СП та якою датою, що позбавляє суд можливості перевірити факт надання позивачем документів, необхідних для вирішення питання про надання відстрочки від призову та обставини щодо отримання відповідачем заяви позивача. Матеріали справи не містять доказів того, що в розпорядженні відповідача Тячівського РТЦК та СП є наявними нерозглянуті заяви позивача щодо надання відстрочки від призову на військову службу. Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що згідно із ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар.45 рішення в справі “Бочаров проти України”, пар.53 рішення в справі “Федорченко та Лозенко проти України”, пар.43 рішення в справі “Кобець проти України”, при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення “поза розумним сумнівом”. Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву. Колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б у своїй сукупності давали змогу дійти висновку про наявність обставин дійсного звернення позивача до відповідача із заявами про надання відстрочки від призову під час мобілізації та доказів отримання відповідачем таких заяв. З урахуванням невстановлення судом протиправної бездіяності відповідача з розгляду заяв позивача про надання відстрочки від призову, відсутні і правові підстави для задоволення позовної вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду таких заяв позивача, та похідної від неї вимоги про зобов’язання відповідача розглянути заяви позивача про надання відстрочки та прийняти рішення по суті відповідно до вимог статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої при вирішенні спірних правовідносин щодо відмови у задоволенні позовних вимог, які не спростовані доводами апеляційної скарги позивача. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи, які не стосуються суті спірних правовідносин, не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, апеляційний суд дав відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд                                                               постановив: Апеляційну скаргу Мацоли Богдана Юрійовича – залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року в адміністративній справі №260/749/26 за позовом Мацоли Богдана Юрійовича до Тячівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити дії – залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин В. О. Кушнір