Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 13 серпня 2026 р.
Справа: №300/2549/25
Суддя: Панікар І.В.
300/2549/25 ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" серпня 2026 р.������������������������������ справа № 300/2549/25 м. Івано-Франківськ Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Шимона Віктора Федоровича до військової частини А0281 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, ВСТАНОВИВ: Шимон Віктор Федорович (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А0281 (далі – відповідач), за змістом якого просить суд: - визнати протиправними дії відповідача які полягають в невиплаті всіх належних сум при звільненні та зобов’язати відповідача провести нарахування та виплатити всіх належних сум при звільненні, інформація про які вказана в наказі командира військової частини А0281 (по стройовій частині) від 21.01.2025 № 21 (грошове забезпечення за січень 2025 року, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток як учаснику бойових дій, одноразову допомогу в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби); - визнати протиправними дії відповідача, які полягають в невиплаті грошового забезпечення в повному обсязі та зобов’язати відповідача провести нарахування та виплатити грошове забезпечення за період з 01.01.2025 по 21.01.2025 в розмірі за останньою займаною посадою; - визнати протиправною бездіяльність (дії) відповідача щодо безпідставного не нарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік та зобов’язати нарахувати грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік; - визнати протиправними дії відповідача, які полягають в невиплаті індексації грошового забезпечення та зобов’язати відповідача провести нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 26.04.2024 по 21.01.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення – березень 2018 року та здійснити перерахунок суми грошового забезпечення в зазначений період, здійснити перерахунок всіх сум що належали при проходження служби та при звільненні (в тому числі компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпусток); - визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби за 9 календарних місяця служби та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату одноразову грошову допомогу в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби за 9 календарних місяця служби, передбачену Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 46; - визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати компенсації за 30 днів невикористаної щорічної основної відпустки та зобов’язати здійснити виплату компенсацію за 30 днів щорічної основної відпустки. Позовні вимоги мотивовані тим, що Шимон В.Ф. проходив службу у військовій частині А0281 з 26.04.2024 по 21.01.2025. Однак, при звільненні позивачу не виплачено всі кошти, передбачені наказом про звільнення, а саме: грошове забезпечення за січень 2025 року, компенсацію за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток як учаснику бойових дій, грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік, одноразову допомогу в розмірі 4%. Окрім того ,позивач вказує, що військова частина А0281 не нарахувала грошового забезпечення з 26.04.2024 по 21.01.2025 з урахуванням індексації - базовий місяць - березень 2018 року, що призвело до зменшення суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, а також при розрахунку всіх сум при звільненні. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, та такою, що порушує встановлене статтею 43 Конституції України право позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.21). Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 09.06.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Зокрема, вказав на те, що згідно наказу командира військової частини А0281 від 05.06.2024 № 163 позивач зарахований до списків особового складу військової частини А0281 05.06.2024. Звернуто увагу суду, що після перебування позивача у закладах охорони здоров’я та у відпустці для лікування у зв’язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення більше, ніж 4 місяці, враховуючи ненадання Позивачем довідки ВЛК про потребу у тривалому лікуванні, військова частина А0281 правомірно виплачувала позивачу грошове забезпечення в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Окрім того, повідомлено суд, що грошове забезпечення при звільненні, виплата якого підтверджується довідкою від 01.06.2025 № 813/23173 в розмірі 68536,89 грн. включає в себе: грошове забезпечення в розмірі окладу за військовим званням у сумі 359,03 грн., грошову компенсацію за 20 діб невикористаної основної відпустки за 2024 рік та за 30 діб невикористаної основної відпустки за 2025 рік у сумі 38914,30 грн., грошову компенсацію за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2024 рік та за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2025 рік у сумі 21792,01 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 8 повних календарний місяць служби у сумі 7471,55 грн. Згідно інформації, наявної у військової частини А0281, позивач у 2025 році у щорічну основну відпустку повної тривалості не вибував та рапортів щодо виплати грошової допомоги для оздоровлення протягом 2025 року не подавав, внаслідок чого, підстав для виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік немає. Зазначено, що звернення позивача, копії яких додані ним до позовної заяви, направлялись на некоректну адресу, тобто, надані звернення не отримувались військовою частиною А0281 та не реєструвались адміністративною групою частини (а.с.26-28). 16.06.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив (а.с.44-45). Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне. Відповідно до наказу командира військової частини А0281 (по стройовій частині) від 05.06.2024 за № 163 солдата призваного на військову службу під час мобілізації Шимона В.Ф. зараховано з 05.06.2024 до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с.37). Наказом командира військової частини А0281 (по стройовій частині) від 21.01.2025 за № 21 солдата Шимона В.Ф. звільнено у запас за пунктом «б» пункту другого частини четвертої (за станом здоров’я) статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини А0281 (а.с.16). Змістом спірних правовідносин сторона позивача вказує про невиплату всіх належних сум при звільненні, зокрема, грошове забезпечення за січень 2025 року, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток як учаснику бойових дій, одноразову допомогу в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби; невиплату грошового забезпечення в повному обсязі; невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік; невиплати індексації грошового забезпечення за період з 26.04.2024 по 21.01.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення – березень 2018 року; невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби за 9 календарних місяця служби; невиплати компенсації за 30 днів невикористаної щорічної основної відпустки, внаслідок чого, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ). Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною 3 статті 24 Закону № 2232-ХІІ визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Стаття 40 Закону № 2232-XII визначає, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII). Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Частина перша статті 9 Закону № 2011-XII передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Також приписами пункту 2 Розділу I. Загальні положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі – Порядок № 260), визначено, що грошове забезпечення включає: - щомісячні основні види грошового забезпечення; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення; - одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги. Згідно з пунктом 7 розділу I. Загальні положення Порядку № 260, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Відповідно до приписів пункту 8 Розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується у вигляді: 1) щомісячних основних та додаткових видів у поточному місяці за минулий; 2) одноразових додаткових видів у місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату. Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі – командир). Розміри складових грошового забезпечення визначаються згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. Щодо позовної вимоги в частині визнання протиправними дій та зобов’язання відповідача провести нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 26.04.2024 по 21.01.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення – березень 2018 року, суд вказує таке. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, визначені Законом України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі – Закон № 1282-ХІІ). Статтею 2 Закону № 1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Так, згідно частиною 1 статті 4 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина 3, 4 статті 4 Закону). Нормами статті 6 Закону № 1282 встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 9 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі – Порядок № 1078) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед яких, грошове забезпечення військовослужбовців. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (пункт 4 Порядку № 1078). За змістом пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв`язку з індексацією враховується рівень такого підвищення. Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом. Суд враховує, що з 01 грудня 2015 року змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Таким місяцем (місяць підвищення доходу) є той місяць, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці. На вказану обставину звернув увагу також Верховний Суд у постанові № 380/12370/21 від 06.04.2023, в якій також наголосив на тому, що місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 01 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» було затверджено, серед іншого, Схему посадових окладів осіб начальницького складу органів і підрозділів за основними типовими посадами. Вказана постанова набрала чинності з 01 січня 2008 року та діяла до 01 березня 2018 року. Наступна зміна розмірів посадових окладів осіб військовослужбовців на законодавчому рівні була встановлена Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою, серед іншого, затверджено Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу та Схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу органів і підрозділів. Зазначена постанова набула чинності з 01 березня 2018 року. Отже, з набранням чинності постановою № 704 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців. Окрім того, стаття 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX (далі – Закон № 3460) установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року. Статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується. Суд зазначає, що законодавець у 2024 та 2025 роках у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення. Окремими приписами цих законів встановлювалися лише особливості розрахунку індексації на відповідний календарний рік. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що в 2024 та 2025 роках показник (індекс) інфляції розраховується послідовно та накопичується від початку періоду, тобто з 01 січня 2024 року та з 01 січня 2025 року відповідно. Отже, правове регулювання спірних правовідносин було змінено на початку спірного періоду, а тому безпідставними є доводи позивача щодо застосування коефіцієнтів індексу споживчих цін слід обчислювати наростаючим підсумком, починаючи з березня 2018 року. Наразі індексація грошових доходів проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%. Згідно з офіційними даними, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в січні 2024 року становив 100,4%, в лютому 2024 року - 100,3%, в березні 2024 року - 100,5%, в квітні 2024 року - 100,2%, травні - 100,6%, червень - 102,2%. Тобто індексація перевищила 3% бар`єр в червні 2024 року. Вказані відсоткові показники індексу інфляції свідчать про те, що індексацію слід проводити з 01 серпня 2024, як першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Згідно з офіційними даними, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в лютому 2025 року становив 100,8%, в березні 2025 року - 101,5%, в квітні 2025 року - 100,7%, в травні - 101,3%. Тобто індексація перевищила 3% бар`єр в травні 2025 року. Вказані відсоткові показники індексу інфляції свідчать про те, що індексацію слід проводити з 01 липня 2025, як першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Таким чином, підстави для нарахування індексації за період з 26.04.2024 до 31.07.2024 відсутні, тоді як за період з 01.08.2024 до 31.12.2024 грошове забезпечення позивача підлягало індексації із застосуванням коефіцієнтів індексу споживчих цін, обчислених наростаючим підсумком починаючи з 01.01.2024. Відповідно до статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» обчислення індексу споживчих цін розпочато заново із січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків, а сума індексації, що склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується, внаслідок чого, підстави для нарахування індексації за період з 01.01.2025 до 21.01.2025 також відсутні. Так, ухвалою суду від 21.04.2025 витребувано у військової частини А0281 належним чином засвідчену копію довідки-розрахунку про розмір виплаченого Шимону Віктору Федоровичу грошового забезпечення в період з 26.04.2024 по 21.05.2025. З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до довідки військової частини А0281 про нарахований дохід за період з 05.06.2024 по 21.01.2025 (зворотна сторона а.с.36) позивачу нараховано: грошове забезпечення за червень 2024 року - 20 235,43 грн., за липень 2024 року - 23 348,58 грн., за серпень 2024 року - 23 478,78 грн., за вересень 2024 року - 19 675,69 грн., за жовтень 2024 року - 660,20 грн., за листопад 2024 року - 660,20 грн., за грудень 2024 року - 784,35 грн., а також грошове забезпечення при звільненні - 68 536,39 грн. Крім того, позивачу нараховано додаткову винагороду на період дії воєнного стану за червень 2024 року в сумі 40 000 грн, за липень, серпень та вересень 2024 року - 100 000 грн, за жовтень 2024 року - 64 516,13 грн, за листопад 2024 року - 20 000 грн, грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік - 23 348,58 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік - 23 348,58 грн. Суд вказує, що надана відповідачем довідка про нарахований дохід містить загальні суми грошового забезпечення позивача за відповідні місяці, проте не розкриває їх складових та не містить окремих відомостей щодо нарахування і виплати індексації грошового забезпечення. За змістом цієї довідки неможливо встановити, чи була індексація включена до зазначених у ній загальних сум грошового забезпечення, за які саме місяці її нараховано, який коефіцієнт індексації застосовано та в якому розмірі її фактично виплачено. Отже, сама по собі зазначена довідка не підтверджує ні факту невиплати індексації, ні належного виконання відповідачем обов’язку щодо її нарахування та виплати. Водночас, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача. Первинні документи щодо нарахування грошового забезпечення, особовий рахунок позивача, помісячні розрахунки індексації та платіжні відомості перебувають у володінні військової частини, однак, відповідач таких доказів суду не надав, обмежившись твердженням у відзиві про те, що індексація нараховувалася та виплачувалася відповідно до чинного законодавства. За таких обставин відповідач не довів факту нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період, у якому в нього виникло право на таку виплату. Таким чином, відповідач був зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2024 до 31.12.2024, з урахуванням сум, які були фактично нараховані та виплачені за цей період. Щодо позовної вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність (дії) відповідача щодо безпідставного не нарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік та зобов’язати нарахувати грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік, визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати компенсації за 30 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік та зобов’язання здійснити виплату компенсацію за 30 днів щорічної основної відпустки за 2025 рік, суд вказує на таке. Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Постанови № 704, керівники державних органів мають право щорічно, у межах відповідних бюджетних асигнувань, надавати військовослужбовцям грошову допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Аналогічне положення міститься в пункті 1 розділу XXIII Порядку № 260, затвердженого згідно із цією Постановою. У зазначених положеннях не встановлено вимог щодо мінімального строку проходження служби в календарному році або інших обмежень, які б унеможливлювали реалізацію права на отримання зазначеної грошової допомоги. При цьому, пунктом 2 розділу XXIII Порядку № 260 обумовлено, що грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату. Отже, положення пункту 2 розділу XXIII Порядку № 260 розмежовують загальний порядок реалізації права на грошову допомогу для оздоровлення під час проходження військової служби та порядок її виплати військовослужбовцю при звільненні. За загальним правилом виплата такої допомоги пов’язується з вибуттям військовослужбовця у відповідну щорічну основну відпустку або з поданням ним рапорту протягом поточного року без вибуття у відпустку. Натомість щодо військовослужбовця, який звільняється і мав право на таку допомогу, але не отримав її протягом відповідного року, Порядок № 260 прямо передбачає виплату допомоги на підставі наказу про виключення його зі списків особового складу. Таким чином, сама по собі відсутність рапорту військовослужбовця про виплату грошової допомоги для оздоровлення до дати його звільнення не є достатньою підставою для висновку про відсутність у нього права на отримання такої допомоги при звільненні. Визначальним у такому випадку є встановлення того, чи мав військовослужбовець право на відповідну виплату у році звільнення та чи була така допомога йому фактично виплачена. Вирішуючи зазначене питання щодо позивача, суд враховує також особливості його звільнення з військової служби та права на щорічну основну відпустку у році звільнення. Пунктом 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ умови/правила надання відпусток військовослужбовцям, які звільняються зі служби (крім військовослужбовців строкової служби) законодавець розрізнив за юридичними підставами звільнення. Відповідно до згаданої норми, звільнення з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів передбачає надання щорічної основної відпустки та додаткової відпустки в рік звільнення на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті (тобто сповна). За пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, тривалість щорічної основної відпустки військовослужбовців становить 30 календарних днів і збільшується щоп`ять років вислуги в календарному обчисленні на п`ять днів. Максимальна тривалість щорічної основної відпустки таким чином становить 45 календарних днів і на неї мають право військовослужбовці, чия вислуга - понад 20 років. У пункті 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ мовиться про щорічну додаткову відпустку. У разі звільнення військовослужбовців з інших підстав, крім тих чотирьох, які зазначено вище (за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів ), тривалість щорічної основної відпустки (яка за загальним правилом має надаватися протягом календарного року) - у році звільнення - залежить від кількості повних місяців служби у році звільнення і має надаватися з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до згаданого пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ. Грошове забезпечення за період наданої відпустки або грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної і додаткової відпусток - виплата яких тут пов`язується зі звільненням військовослужбовців з військової служби - залежить від підстав звільнення з військової служби, відповідно й від умов (правил) надання їм відпустки, які визначені Законом № 2011-ХІІ (абзаци перший, другий пункту 14 статті 10-1 цього Закону). Опосередковано до такого висновку наштовхують також положення абзацу четвертого пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, які передбачають відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця (за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів ). Отож, при звільненні з військової служби з таких підстав, як за віком, за станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів військовослужбовцю - у році звільнення - надається можливість піти у відпустку повної тривалості, на яку він має право відповідно до пункту 1, а також пункту 2 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, або отримати замість них грошову компенсацію, у тому числі за невикористані дні відпусток за минулі періоди. Інакша ситуація з тими військовослужбовцями, які звільняються з інших підстав, аніж згадані чотири. Їм - у році звільнення - дається можливість піти у щорічну основну відпустку, але тривалість цієї відпустки, по суті, буде пропорційна часу військової служби у році звільнення. Алгоритм визначення цієї пропорції написано вище (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ). Такі висновки відображено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 420/2803/21. Таким чином, у разі звільнення з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів військовослужбовцям у році звільнення надаються щорічні основні відпустки в обсязі, незалежно від кількості повних місяців служби у цьому році. Натомість, у разі звільнення з інших підстав, військовослужбовці мають право на щорічну основну відпустку в обсязі, пропорційному кількості повних місяців служби в році звільнення. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 22.05.2025 у справі № 240/4156/24. Окрім того, у постанові від 13.04.2023 у справі № 420/139/21 Верховний Суд зазначив, що військовослужбовці, які звільняються за станом здоров’я, не належать до категорії осіб, яким тривалість щорічної основної відпустки в році звільнення визначається пропорційно кількості повних місяців служби. Такі військовослужбовці мають право на щорічну основну відпустку повної тривалості або на грошову компенсацію за всі невикористані дні цієї відпустки. Судом встановлено, що наказом командира військової частини А0281 (по стройовій частині) від 21.01.2025 № 21 позивача звільнено з військової служби у запас саме за станом здоров’я та виключено зі списків особового складу військової частини. Так, за змістом наказу командира військової частини А0281 (по стройовій частині) від 21.01.2025 за № 21 (а.с.16) при звільненні позивачу визначено: виплатити щомісячну премію у розмірі 0 відсотків від посадового окладу відповідно до телеграми Міністра оборони України від 09.01.2025 № 156/уд, оклад за військовим званням, щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 0 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та інші види грошового забезпечення відповідно до глави VI Порядку № 260 за період з 01.01.2025 до 21.01.2025; виплатити грошову компенсацію за 20 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», за 2024 та 2025 роки, виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менше ніж 25 відсотків місячного грошового забезпечення, за період з 26.04.2024 до 21.01.2025. Цим же наказом зазначено, що щорічна основна відпустка за 2024 рік позивачу не надавалася; права на щорічну основну відпустку та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2025 рік не набув; права на грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік не набув; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не отримував; військові перевізні документи на проїзд військовослужбовця, членів його сім’ї та перевезення домашніх речей йому не видавалися; постійним або службовим житлом за рахунок Міністерства оборони України він не забезпечувався. Оскільки позивача звільнено з військової служби за станом здоров’я, він мав право на щорічну основну відпустку за 2025 рік повної тривалості незалежно від того, що до дня звільнення фактично прослужив у 2025 році лише частину січня, відтак, висновок, викладений у наказі від 21.01.2025 № 21, про ненабуття позивачем права на щорічну основну відпустку за 2025 рік та на грошову компенсацію за її невикористані дні є помилковим. З матеріалів справи також не встановлено, що протягом 2025 року до дня виключення зі списків особового складу позивачу виплачувалася грошова допомога для оздоровлення за цей календарний рік. Водночас, звернення позивача від 05.03.2025 та 08.04.2025, подані після його виключення зі списків особового складу, не є юридичними фактами, з якими пов’язується виникнення права на грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік, оскільки таке право існувало на день його звільнення. Отже, бездіяльність військової частини А0281 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік є протиправною, а порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити відповідну грошову допомогу у розмірі, визначеному відповідно до положень розділу XXIII Порядку № 260. Окрім того, як встановлено вище, з огляду на звільнення позивача за станом здоров’я він мав право на щорічну основну відпустку за 2025 рік повної тривалості, 30 календарних днів, а у разі її невикористання на грошову компенсацію за всі невикористані дні такої відпустки. При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву сам зазначив, що до складу нарахованої позивачу при звільненні суми включено грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік та 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік у загальній сумі 38 914,30 грн. Таким чином, наведені самим відповідачем відомості фактично спростовують зазначений у наказі від 21.01.2025 № 21 висновок про ненабуття позивачем права на компенсацію за щорічну основну відпустку за 2025 рік та підтверджують, що відповідач у подальшому визнав необхідність її нарахування, водночас, саме по собі нарахування відповідної грошової компенсації та включення її до загальної суми остаточного розрахунку не є тотожним фактичній виплаті цієї суми позивачу. Доказів фактичної виплати позивачу грошової компенсації за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік відповідач суду не надав, відтак, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини А0281 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік та зобов’язання відповідача здійснити таку виплату з урахуванням сум, які фактично були виплачені позивачу за відповідною виплатою, у разі їх наявності. Щодо позовної вимоги в частині визнання протиправними дії відповідача щодо не проведення виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби за 9 календарних місяця служби та зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату одноразову грошову допомогу в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби за 9 календарних місяця служби, передбачену Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, суд вказує на таке. Згідно з пунктами 1, 2 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 (далі – Порядок № 460), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей». З наявних у матеріалах справи наказів встановлено, що позивач з 26.04.2024 проходив військову службу у військовій частині А0281, та був звільнений з військової служби 21.01.2025 за станом здоров’я. Станом на 21.01.2025 вислуга років позивача становила: календарна – 00 років 08 місяців 25 днів, пільгова – відсутня. Повними календарними місяцями служби позивача в межах зазначеного періоду є травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад і грудень 2024 року, тобто вісім повних календарних місяців. Періоди з 26.04.2024 до 30.04.2024 та з 01.01.2025 до 21.01.2025 не становлять повних календарних місяців, оскільки положення Порядку № 460 не передбачають можливості додавання двох неповних календарних місяців або округлення тривалості військової служби до більшого числа повних календарних місяців. Отже, розмір належної позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні становив 32 відсотки місячного грошового забезпечення, а саме по 4 відсотки за кожний із восьми повних календарних місяців служби. Відповідно до наказу командира військової частини А0281 (по стройовій частині) від 21.01.2025 № 21 при звільненні позивачу визначено виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менше ніж 25 відсотків місячного грошового забезпечення, за період з 26.04.2024 до 21.01.2025 (а.с.16). Згідно з довідкою військової частини А0281 про нарахований дохід позивачу нараховано грошове забезпечення при звільненні у загальній сумі 68 536,89 грн. Окрім того, відповідач у відзиві роз’яснив, що до складу зазначеної суми включено одноразову грошову допомогу при звільненні, обчислену за вісім повних календарних місяців служби, у розмірі 7471,55 грн. Зазначена сума відповідає 32 відсоткам місячного грошового забезпечення позивача у розмірі 23 348,58 грн: 23 348,58 грн Ч 4% Ч 8 = 7 471,55 грн. Отже, матеріалами справи підтверджується нарахування та включення до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні за вісім повних календарних місяців служби. Доводи позивача щодо наявності дев’яти повних календарних місяців служби є необґрунтованими, оскільки ні квітень 2024 року, ні січень 2025 року не були повністю відслуженими календарними місяцями. Водночас, надані відповідачем докази підтверджують лише нарахування зазначеної допомоги та включення її до складу остаточного розрахунку при звільненні, однак, не підтверджують фактичного перерахування цієї суми позивачу. Доказів фактичної виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 7 471,55 грн. відповідач суду не надав. Окрім того, суд критично оцінює доводи відповідача про правомірність виплати позивачу за період з 01.01.2025 до 21.01.2025 лише окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у зв’язку з його перебуванням у розпорядженні понад два місяці. Відповідно до пункту 1 розділу XXVIII Порядку № 260 військовослужбовцям, зарахованим у розпорядження, протягом не більше ніж двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке вони отримували за останньою займаною посадою. При цьому, час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці виключається із загального періоду перебування у розпорядженні. Матеріалами справи підтверджено, що позивача зараховано у розпорядження командира військової частини з 10.07.2024 (зворотна сторона а.с.37), водночас, у період з 03.07.2024 до 25.12.2024 (зворотна сторона а.с.38, 39-42) позивач перебував у закладах охорони здоров’я та у відпустках для лікування. Отже, період з 10.07.2024 до 25.12.2024 не підлягав включенню до двомісячного строку перебування позивача у розпорядженні, після завершення лікування і до виключення зі списків особового складу позивач перебував у розпорядженні з 26.12.2024 до 21.01.2025, тобто менше двох місяців. Посилання відповідача на відсутність висновку ВЛК про потребу у продовженні тривалого лікування після чотирьох місяців не спростовує наведеного висновку. Зазначена обставина могла мати значення для визначення підстав виплати грошового забезпечення за час безпосереднього перебування позивача на лікуванні понад чотири місяці, однак, не є підставою для обмеження його грошового забезпечення після закінчення лікування, коли двомісячний строк перебування у розпорядженні ще не сплив. Відповідач не надав доказів того, що у період з 01.01.2025 до 21.01.2025 позивач продовжував перебувати на лікуванні, а також не навів інших передбачених законом підстав для виплати йому грошового забезпечення виключно в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. За таких обставин позивач у спірний період мав право на грошове забезпечення в розмірі, яке він отримував за останньою займаною посадою до зарахування у розпорядження, внаслідок чого, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2025 до 21.01.2025 у зменшеному розмірі є протиправними. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення). У пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II). Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Констатація порушення прав фізичної особи внаслідок дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень без зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, не призводить до захисту порушених прав, оскільки не передбачає способу чи механізму їх відновлення, що суперечить меті адміністративного судочинства, а саме ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як йшлося вище, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції можливий за наявності двох обов`язкових умов: забезпечення поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Відсутність бажаного результату виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки бажаний результат встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах. При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення. Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень. Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі № 818/985/18 та від 26.12.2019 у справі № 810/637/18. Таким чином, з метою належного та ефективного захисту порушених прав позивача суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправними дії військової частини А0281 щодо нарахування та виплати Шимону Віктору Федоровичу грошового забезпечення за період з 01.01.2025 до 21.01.2025 у зменшеному розмірі, без збереження розміру грошового забезпечення, яке він отримував за останньою займаною посадою; зобов’язання військову частину А0281 здійснити перерахунок та виплату Шимону Віктору Федоровичу грошового забезпечення за період з 01.01.2025 до 21.01.2025 у розмірі грошового забезпечення, яке він отримував за останньою займаною посадою до зарахування у розпорядження, відповідно до пункту 1 розділу XXVIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, з урахуванням фактично виплачених сум; визнання протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо не нарахування та невиплати Шимону Віктору Федоровичу індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2024 до 31.12.2024; зобов’язання військову частину А0281 нарахувати та виплатити Шимону Віктору Федоровичу (РНОКПП 3347219319, вул. Куровця, 2. м. Калуш, Івано-Франківська область, 73001) індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2024 до 31.12.2024, з урахуванням фактично виплачених сум індексації; визнання протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо не виплати Шимону Віктору Федоровичу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік у кількості 30 календарних днів та грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік; зобов`язання військову частину А0281 виплатити Шимону Віктору Федоровичу грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік у кількості 30 календарних днів та грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік; визнання протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо невиплати Шимону Віктору Федоровичу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний із восьми повних календарних місяців служби; зобов’язання військову частину А0281 виплатити Шимону Віктору Федоровичу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний із восьми повних календарних місяців служби, з урахуванням раніше виплачених сум за цією виплатою, у разі їх фактичної виплати. Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є частково обґрунтованими, внаслідок чого, адміністративний позов підлягає до часткового задоволення. Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір, а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов’язаних з розглядом справи суду не надано, відтак судові витрати розподілу не підлягають. На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ВИРІШИВ: Позов Шимона Віктора Федоровича – задовольнити частково. Визнати протиправними дії військової частини А0281 щодо нарахування та виплати Шимону Віктору Федоровичу грошового забезпечення за період з 01.01.2025 до 21.01.2025 у зменшеному розмірі, без збереження розміру грошового забезпечення, яке він отримував за останньою займаною посадою. Зобов’язати військову частину А0281 (код ЄДРПОУ 08104621, проспект Миру 39, м. Житомир, 10004) здійснити перерахунок та виплату Шимону Віктору Федоровичу (РНОКПП 3347219319, вул. Куровця, 2. м. Калуш, Івано-Франківська область, 73001) грошового забезпечення за період з 01.01.2025 до 21.01.2025 у розмірі грошового забезпечення, яке він отримував за останньою займаною посадою до зарахування у розпорядження, відповідно до пункту 1 розділу XXVIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, з урахуванням фактично виплачених сум. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо не нарахування та невиплати Шимону Віктору Федоровичу індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2024 до 31.12.2024. Зобов’язати військову частину А0281 (код ЄДРПОУ 08104621, проспект Миру 39, м. Житомир, 10004) нарахувати та виплатити Шимону Віктору Федоровичу (РНОКПП 3347219319, вул. Куровця, 2. м. Калуш, Івано-Франківська область, 73001) індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2024 до 31.12.2024, з урахуванням фактично виплачених сум індексації. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо не виплати Шимону Віктору Федоровичу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік у кількості 30 календарних днів та грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік. Зобов`язати військову частину А0281 (код ЄДРПОУ 08104621, проспект Миру 39, м. Житомир, 10004) виплатити Шимону Віктору Федоровичу (РНОКПП 3347219319, вул. Куровця, 2. м. Калуш, Івано-Франківська область, 73001) грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік у кількості 30 календарних днів та грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо невиплати Шимону Віктору Федоровичу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний із восьми повних календарних місяців служби. Зобов’язати військову частину А0281 (код ЄДРПОУ 08104621, проспект Миру 39, м. Житомир, 10004) виплатити Шимону Віктору Федоровичу (РНОКПП 3347219319, вул. Куровця, 2. м. Калуш, Івано-Франківська область, 73001) одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний із восьми повних календарних місяців служби, з урахуванням раніше виплачених сум за цією виплатою, у разі їх фактичної виплати. В решті позовних вимог – відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду. Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи: Позивач: Шимон Віктор Федорович (РНОКПП 3347219319, вул. Куровця, 2. м. Калуш, Івано-Франківська область, 73001). Відповідач: Військова частина А0281 (код ЄДРПОУ 08104621, проспект Миру 39, м. Житомир, 10004). Суддя������������������������������ ���������� /підпис/ ���������� Панікар І.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua