Вирок від 13 серпня 2026 р. у справі №130/1409/20 — Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 130/1409/20

ВИРОК

Іменем України

14 серпня 2026 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2

та учасників судового провадження:

прокурорів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02.11.2018 за № 12018020130000597, по обвинуваченню

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Жмеринка, громадянина України, адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , одруженого, освіта середня спеціальна, раніше несудимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 КК України,

УСТАНОВИВ:

Влітку 2018 року ОСОБА_6 у вечірній час доби, більш точний час не встановлено, перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 та у нього виник умисел на вчинення розпусних дій сексуального характеру відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою ОСОБА_6 перебував у відносинах як вітчим та падчерка відповідно до положень п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Так, ОСОБА_6 , достовірно знаючи, що ОСОБА_5 є малолітньою особою, використовуючи її малолітній вік і той факт, що вона є членом його сім?ї, оскільки він приймає участь у її вихованні як вітчим, у зв?язку з чим має на неї вплив та вона не буде чинити супротив, розуміючи, що його дії здатні спричинити моральну та фізичну шкоду розвитку малолітньої та сформувати у неї аморальні погляди, діючи всупереч загально прийнятим моральним принципам, Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, ратифікованої 20.06.2012, та Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001, якими кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність, захист гідності та найкраще забезпечення її інтересів, з сексуальних мотивів, передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді впливу на нормальний фізичний, психічний та соціальний розвиток дитини, з метою задоволення статевої пристрасті, в одній із кімнат будинку, в якому вони проживали сім?єю, у присутності малолітньої ОСОБА_5 та її матері ОСОБА_8 , яка в той час перебувала у стані алкогольного сп?яніння, ОСОБА_6 увімкнув на комп?ютері відеофільм порнографічного характеру. У подальшому, усвідомлюючи, що малолітня ОСОБА_5 знаходиться у кімнаті, заборонивши при цьому їй залишати кімнату, будучи оголеним, використовуючи стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_8 , вчинив розпусні дії сексуального характеру, вступивши з нею у статеві зносини в присутності малолітньої ОСОБА_5 .

Крім того, ОСОБА_6 , маючи умисел на вчинення злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості стосовно своєї малолітньої падчерки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вирішив скористатися перебуванням в період часу з 08.10.2018 до 17.10.2018 своєї дружини ОСОБА_8 на стаціонарному лікуванні в КНП «Жмеринська центральна районна лікарня» та вчинити стосовно потерпілої ОСОБА_5 дії сексуального характеру за таких обставин. Так, ОСОБА_6 13.10.2018 у вечірній час доби, більш точний час не встановлено, перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 в одній кімнаті з малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка в той час спала на ліжку, з якою ОСОБА_6 перебував у відносинах як вітчим та падчерка відповідно до положень п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та у нього виник умисел на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним та анальним проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_5 . ОСОБА_6 , маючи умисел, направлений на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним та анальним проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_5 , підійшов до ліжка, де спала ОСОБА_5 , та приліг біля неї. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним та анальним проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_5 є малолітньою, тобто не досягла віку чотирнадцяти років, діючи умисно, нехтуючи нормами моралі, встановленими в суспільстві, використовуючи сприятливі умови, користуючись відсутністю дорослих членів сім`ї, ОСОБА_6 , з мотивів задоволення власної статевої пристрасті, розуміючи, що його дії здатні спричинити моральну та фізичну шкоду розвитку малолітньої та сформувати у неї аморальні погляди, діючи всупереч загально прийнятим моральним принципам, Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, ратифікованої 20.06.2012, та Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001, якими кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність, захист гідності та найкраще забезпечення її інтересів, з сексуальних мотивів, передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді впливу на нормальний моральний та фізичний розвиток дитини, а також формування у неї аморальних поглядів, користуючись своїми віковими та фізичними перевагами, всупереч її волі, зняв з неї піжамні штани, нижню білизну та вчинив стосовно ОСОБА_5 дії сексуального характеру, пов`язані із анальним та вагінальним проникненням в її тіло, з використанням геніталій, тобто зґвалтував малолітню. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 наступного дня 14.10.2018 у вечірній час доби, більш точний час не встановлено, перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 в одній кімнаті з малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка в той час сиділа за комп`ютером, маючи умисел, направлений на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із анальним проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_9 , підійшов до дитини та підняв її зі стільця. У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із анальним проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_5 є малолітньою, тобто не досягла віку чотирнадцяти років, діючи умисно, нехтуючи нормами моралі, встановленими в суспільстві, використовуючи сприятливі умови, користуючись відсутністю інших дорослих членів сім?ї, ОСОБА_6 з мотивів задоволення власної статевої пристрасті, розуміючи, що його дії здатні спричинити моральну та фізичну шкоду розвитку малолітньої та сформувати у неї аморальні погляди, діючи всупереч загально прийнятим моральним принципам, Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, ратифікованої 20.06.2012, та Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001, якими кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність, захист гідності та найкраще забезпечення її інтересів, з сексуальних мотивів, передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді впливу на нормальний моральний та фізичний розвиток дитини, а також формування у неї аморальних поглядів, користуючись своїми віковими та фізичними перевагами, всупереч її волі, сів на стілець, на якому сиділа дитина, приспустив свою білизну, зняв нижній одяг з ОСОБА_5 та, утримуючи її, вчинив стосовно ОСОБА_5 дії сексуального характеру, пов`язані з анальним проникненням в її тіло, з використанням геніталій, тобто зґвалтував малолітню.

Відповідно до висновку експерта №96 від 04.12.2018, у ОСОБА_5 порушена анатомічна цілісність дівочої пліви, про що свідчить виявлений зарубцьований розрив дівочої пліви на цифрі «9» умовного циферблату годинника і по давності заподіяння може відповідати терміну понад трьох тижнів до моменту обстеження.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156 та ч. 4 ст. 152 КК України, не визнав, суду надав показання, що в 2014 році він познайомився з ОСОБА_10 , в якої на той час було двоє дітей від попередніх шлюбів: ОСОБА_11 і ОСОБА_12 . Дітей він прийняв як своїх. У 2016 році вони з ОСОБА_10 офіційно одружилися, після цього у них народився спільний син ОСОБА_13 . Відколи вони почали проживати разом у його батьків, ОСОБА_10 батьки прийняли як свою дочку. Коли вони почали жити разом, ОСОБА_14 було 8 років. У його дружини завжди були проблеми з ОСОБА_15 (матір`ю її першого чоловіка), вона її недолюблювала. Між ними завжди виникали суперечки, вона вмішувалася в особисте життя ОСОБА_10 . У 2018 році ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів, через що ОСОБА_16 образилася на неї. У той час до них у м. Жмеринку приїхала його сестра ОСОБА_17 . Після появи ОСОБА_10 у їхній сім`ї відносини між ними погіршилися, у ОСОБА_10 з ОСОБА_17 був конфлікт. Після цього ОСОБА_10 поїхала в село, перевірила ОСОБА_14 у лікаря, який сказав, що у неї все нормально. Він поїхав у м. Вінниця по роботі і до нього зателефонували та повідомили, що ОСОБА_14 забрала поліція, її допитують. Це було для нього шоком, він не розумів, що відбувається. На наступний день він, ОСОБА_10 та ОСОБА_14 знову прийшли в поліцію, їх всіх допитали. Після цього всі написали заяви, що у них немає претензій. ОСОБА_14 тоді дуже хотіла до ОСОБА_16 , у неї був поганий телефон, вона хотіла новий. ОСОБА_16 завжди намагалася купувати їй щось дороговартісне, щоб щось довести ОСОБА_10 . Потім їх знову всіх викликали і сказали, що все поновлюють і будуть розглядати справу. Потім провели експертизу і сказали, що там нічого такого немає, нічого й не могло бути, бо він ніколи на ОСОБА_14 навіть руку не підіймав. Міг трохи посваритися на неї через навчання. Коли на ОСОБА_18 сварилася ОСОБА_10 , він міг захиститися за ОСОБА_14 . Коли відкрили справу баба ОСОБА_16 забрала ОСОБА_14 до себе. ОСОБА_10 її тоді дуже боялася. Після цього вони переїхали, у його сина почалася хвороба, він лежав у лікарні. Приблизно через рік він дізнався, що ця справа закрилася за відсутності складу злочину, але через місяць справу знову поновили, його знову допитували. ОСОБА_14 посварилася з бабою і вирішила повернутися до матері. Тому він повернувся жити до батьків, а ОСОБА_10 з дітьми орендувала квартиру, адреса якої йому була невідомою. У 2020 році у них народилася ще одна дитина, ОСОБА_10 завагітніла ще до повернення ОСОБА_14 від баби. Після цього ОСОБА_14 поїхала кудись навчатися і проживала в гуртожитку, а ОСОБА_10 повернулася до нього і вони згодом переїхали у м. Київ. ОСОБА_14 відносилася до нього як до батька, думає, що ОСОБА_14 довіряла йому. З мамою у ОСОБА_14 теж були нормальні стосунки. У ОСОБА_15 був вплив на Діану, бо баба могла її матеріально зацікавити. У ОСОБА_10 на той час не було можливостей так матеріально забезпечувати ОСОБА_14 . На дітей легко вплинути матеріально. Крім того, баба налаштовувала ОСОБА_14 проти матері, казала їй про неї погані речі. Оскільки у житті ОСОБА_14 рідного батька не було, тому, можливо, вона в ньому знайшла заміну батьку. ОСОБА_14 могла ображатися, коли на неї сварилися, страху у неї не було. Коли ОСОБА_14 почала проживати окремо, вони з ОСОБА_10 спілкувалися по телефону про побутові речі. Він ніколи не вступав у статеві зносини з ОСОБА_10 перед дітьми. Повідомлені ОСОБА_14 під час слідчого експерименту обставини є наслідком впливу баби. Він не дивився у присутності ОСОБА_14 порнофільми. Чому його матір під час слідчого експерименту розповідала слідчому про те, що ОСОБА_14 неодноразово скаржилася, що він у її присутності дивився порнофільми, йому невідомо, це ще був 2018 рік, можливо, так її налаштовувала баба. Він не вступав у статеві зносини з ОСОБА_19 . Вона не проявляла до нього увагу як до чоловіка. Відмовився від проходження поліграфу, бо у нього було погане здоров`я. Не звернувся з клопотанням, щоб пройти поліграф пізніше, бо це не безкоштовно, у нього на той час не було коштів. На той час у нього не було захисника, він не знав, що це безкоштовно. Йому невідомо, чим ОСОБА_14 пошкодила перетинку, ОСОБА_14 сама уже все сказала, вона краще знає, що вона робила. Йому невідомо, чи повідомляла його сестра чи ОСОБА_14 про щось ОСОБА_16 , у них з сестрою на той час була суперечка. Обставин, про які написано в обвинуваченні, не було, це підтвердила й сама потерпіла. Коли у нього з`явилася дружина і діти, ОСОБА_17 побачила конкуренцію, думала, що їхні батьки можуть залишити будинок йому. У неї з`явилися ревнощі, батьки до нього краще відносилися. Йому невідомо, чи був між ОСОБА_17 та ОСОБА_15 якийсь зв`язок. Йому не здається, що ОСОБА_14 його боїться, він не помічав, що вона хвилюється, дивлячись на нього. Він думає, що в ОСОБА_14 є відчуття провини за те, про що вона казала. Він не розмовляв з ОСОБА_14 про ті обставини, які вона повідомила в поліції, бо знав, що вона перебуває під впливом баби. Після повідомлення ОСОБА_14 про те, що це все наклеп, він також не спілкувався з ОСОБА_14 , щоб це не розцінювали як вплив на неї.

Потерпіла ОСОБА_5 у судовому засіданні надала показання, що ОСОБА_6 є її вітчимом. Восени 2018 року баба ОСОБА_20 примусила її говорити неправду про те, що ОСОБА_21 її ґвалтував і розбещував, але це все неправда. Вона сказала працівникам поліції, що це все неправда і пішла. Але потім показання надала тітка ОСОБА_22 і її знову повернули, щоб вона казала неправду. Баба ОСОБА_20 сказала, якщо вона буде казати таку неправду, вона їй купить телефон, солодощі, вона буде жити у неї і буде все добре. Вона була малою і не розуміла, що вона робить. Зараз вона усе зрозуміла і каже правду. Зазначене прокурором про те, що ОСОБА_23 їй щось показував і розбещував, є неправдою. Поясненням того, що зазначено в експертизі, є те, що вона «поцарапалася», коли йшла митися. Коли баба розмовляла з гінекологом після її огляду, вона бачила, що баба щось підсовує гінекологу в карман, гінеколог є сусідкою її баби, про це вона їй особисто розповідала. Відносини у неї з вітчимом були добрими, він відносився до неї як до дочки, ніколи її не ображав. Баба ОСОБА_20 не любила її маму, вона хотіла зіпсувати їй життя, тому таке придумала. З обвинуваченим із самого початку кримінального провадження вона не спілкувалася. Вона проживала у АДРЕСА_2 з мамою, вітчимом, бабою ОСОБА_24 (матір`ю вітчима), тіткою ОСОБА_25 (старша сестра вітчима), двома братами і сестрою. На той час їй було приблизно 12 років. Відносини в сім`ї у них були добрими. На той час вона навчалася в школі. В будинку був комп`ютер, але її не пускали за ним гратися, бо треба було вчити уроки. Комп`ютер належав вітчиму і матері, менші діти могли дивитися на ньому мультики. Будь-яких матеріалів порнографічного характеру вона не бачила. У 2018 році тітка ОСОБА_22 подзвонила бабі ОСОБА_26 (матері її рідного батька) і сказала, що усі сваряться, здійняла галас, що її ґвалтують, але вона одразу казала, що це неправда. Можливо тітка ОСОБА_22 таке казала, бо недолюблювала вітчима. Тітка ОСОБА_22 тоді посварилася з її матір`ю і хотіла їм таким чином нашкодити. Вона не пам`ятає, що саме тітка ОСОБА_22 сказала бабі ОСОБА_26 , бо це було давно. Вона не пам`ятає, що її примушували говорити, вона була малою. Пам`ятає, що її примушували говорити, що вітчим її ґвалтує. Після того тітка ОСОБА_22 почала кричати на вітчима, обзивати його «педофілом», тягати за волосся її маму. Після цього вітчим залишився у тому ж будинку, а вона втекла з мамою у с. Почапинці, але там вони були недовго, бо на наступний день їх забрала поліція. Спочатку тітка ОСОБА_22 та її мама були у нормальних відносинах, але в подальшому вони посварилися. Коли вони з матір`ю приїхали у с. Почапинці, її матір пояснила бабі ОСОБА_27 , що вони посварилися з сестрою вітчима. Вона не казала конкретну причину сварки. Після цього їх забрала поліція, почалися допити, там була баба ОСОБА_20 , вона примушувала казати неправду. Вона погодилася казати неправду, бо хотіла пожити в баби ОСОБА_26 . Вона не пам`ятає, що конкретно вона повідомляла слідчому. ОСОБА_28 після цього сварилася з її мамою, обзивала її, підіймала на неї руку. Потім баба ОСОБА_20 забрала її до себе і вона 2-3 роки жила у неї. Вона ніколи не залишалася в квартирі з вітчимом наодинці, завжди хтось іще був. На той період вона статевим життям не жила, про це навіть не думала. У 2018 році після того як все сталося вона перейшла в іншу школу. Про те, що баба ОСОБА_20 примушувала її говорити неправду, матері вона не розказувала через погрози баби ОСОБА_26 . Після всього, що сталося, мама переїхала від вітчима. Вітчим їй ніколи не показував фільми порнографічного характеру та при ній вітчим і матір не вступали у статеві зносини. Розрив дівочої пліви відбувся через те, що вона менше ніж за місяць до події «поцарапалася» під час миття, вона гралася олівцями, було трохи крові. З вітчимом у неї були нормальні відносини, він міг їй казати вчити уроки, прибратися, здебільшого говорив спокійно, міг підвищити голос, коли вона «робила збитки». Вона хоче, щоб ОСОБА_6 відпустили, бо за ним вдома плачуть діти.

Під час судового розгляду було допитано свідків.

Так, свідок ОСОБА_29 у судовому засіданні надав показання, що він працює завідувачем Жмеринського районного відділення судово-медичних експертиз. Він проводив експертизу №96 від 04.12.2018 за участі слідчого та гінеколога і дійсно було встановлено наявність у ОСОБА_5 зарубцьованого розриву дівочої пліви на цифрі «9» умовного циферблату годинника, який по давності заподіяння міг відповідати терміну понад трьох тижнів. Інших «свіжих» тілесних ушкоджень виявлено не було. Будь-яких змін в анальному отворі виявлено не було, однак це не виключає наявність одноразового проникнення. Розрив дівочої пліви не може відбутися від олівця, оскільки для розриву треба наявність двох складових: тиснення і розтягнення, для чого має бути відповідний об`єм. Олівці або інші схожі предмети можуть завдати зовсім інші ушкодження. Він проживає за адресою: АДРЕСА_3 дуже довгий час. Свою сусідку ОСОБА_15 він знає також достатньо давно. Вони проживають в одному під`їзді на різних поверхах. Коли зустрічаються, вітаються. З приводу ситуації, яка трапилася, він не спілкувався з ОСОБА_15 . Здивувався, коли побачив її у відділенні судово-медичних експертиз. На його думку, ОСОБА_15 навпаки намагалася його уникнути, коли побачила в експертній установі. До проведення експертизи він не спілкувався з ОСОБА_15 , розумів, що цього робити не можна, біля нього завжди була слідча. На його думку, ОСОБА_15 не знала до цього, що він працює у відділенні судово-медичних експертиз. ОСОБА_15 не пропонувала та не надавала йому будь-які кошти за складання ним висновку. Лікар-гінеколог був залучений до проведення експертизи за його ініціативи, оскільки він як експерт має право залучати вузьких спеціалістів, якщо у нього є певні сумніви. У таких випадках, особливо коли це стосується дітей, він завжди залучає лікаря-гінеколога для більш повного та об`єктивного огляду. Лікар висновок експерта не підписував. Перед проведенням експертизи складається короткий анамнез, потерпіла та її баба розповіли, що вітчим мав статеві стосунки із потерпілою. Станом на листопад 2018 року у Жмеринському бюро СМЕ працював експертом лише він. На його думку, самостійно ОСОБА_5 не могла спричинити собі розрив дівочої пліви, вона б одразу відчула біль. Вважає, що такі ушкодження можуть бути спричинені статевим членом. Потерпілу до проведення експертизи він не знав, бачив, що до ОСОБА_15 приїжджає якась дитина, однак ніколи не спілкувався з нею. Мати потерпілої також була присутня під час проведення експертизи.

Допитана ОСОБА_15 , яка зазначена в обвинувальному акті як законний представник потерпілої ОСОБА_5 , у судовому засіданні надала показання, що вона являється бабою потерпілої ОСОБА_5 (матір`ю біологічного батька потерпілої). Вона не бачила, як це сталося, бо не проживала з ними. В неділю приблизно о 21 год 30 хв до неї подзвонила її онука ОСОБА_11 і сказала: «Бабуся, там таке робиться, тітка Таня б`є маму, ми їдемо на Почапинці, Денис до мене ліз». Вранці вона подзвонила до ОСОБА_10 і запитала, що там відбувається, на що отримала відповідь, що вони уже в с. Почапинці і вона зараз буде везти Діану до гінеколога. Пізніше вона знову зателефонувала до ОСОБА_10 , яка їй повідомила, що гінеколог сказав, що все нормально, ніхто до дитини не ліз. Вона попросила ОСОБА_10 зустрітися у вівторок у Жмеринці, щоб подивитися ОСОБА_30 в очі і пересвідчитися, чи він дійсно цього не робив, але у вівторок ніхто не брав слухавку, вона не могла додзвонитися до самого вечора. В середу приблизно о 16 год 30 хв до неї подзвонила сестра ОСОБА_31 і сказала: «Чого ви сидите, він уже рік її ґвалтує, а ви мовчите». Після цього вона разом зі своїм чоловіком поїхали у м. Жмеринка. Вона спочатку прийшла в опікунську раду і все там розповіла, їй сказали йти в поліцію і писати заяву, що вона й зробила. Після отримання заяви працівники поліції подзвонили до ОСОБА_32 , яка підтвердила, що це дійсно все було і що вона таке казала. Потім працівники поліції поїхали у с. Почапинці і привезли ОСОБА_14 та її матір. ОСОБА_33 тоді вдома не було, він утік. Потім привезли ОСОБА_34 з чоловіком, вона давала показання. Потім вона зайшла з ОСОБА_14 до слідчого, їх опитали і відпустили, сказавши, що діти можуть все придумувати. Коли вони вийшли з відділу поліції, до неї зателефонували і сказали повертатися, бо у них є докази. Її син і ОСОБА_10 розлучилися, коли ОСОБА_14 було 2,5 роки. Які стосунки у ОСОБА_14 з чоловіками її матері, їй невідомо. У неї з ОСОБА_14 були нормальні стосунки, вона її забирала до себе. На даний час стосунки трохи погіршилися, бо матір її трохи налаштовує проти неї, з 16 років ОСОБА_14 до неї не приїжджає, вони лише трохи спілкуються по телефону. Після події ОСОБА_14 в неї жила майже два роки, а потім утекла. Між нею та матір`ю ОСОБА_14 була домовленість, що ОСОБА_14 буде жити у неї, бо після всього, що сталося, ОСОБА_14 не могла жити з ними. Вона була присутня під час проведення слідчого експерименту. Вона неодноразово запитувала у ОСОБА_14 , чи це все правда, на що ОСОБА_14 казала, що вона каже правду. ОСОБА_14 навіть зверталася до ОСОБА_33 , коли його побачила, та просила підтвердити, що все це правда, але ОСОБА_35 просто опустив очі та мовчав. ОСОБА_14 змінила свої показання, бо після всього, що сталося, проживала з ним і спілкувалася. Вона нікому не хоче зла, вона хоче, щоб суд у всьому розібрався, чи дійсно це все було.

Від допиту в судовому засіданні свідків ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_8 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 та ОСОБА_43 прокурор відмовився, тому за клопотанням захисника обвинуваченого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_44 , ОСОБА_39 , ОСОБА_8 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 та ОСОБА_43 було допитано як свідків захисту.

Свідок ОСОБА_45 у судовому засіданні надала показання, що вона являється матір`ю обвинуваченого ОСОБА_6 . Її син познайомився з ОСОБА_10 , він прийняв її з двома дітьми. Жили вони нормально. ОСОБА_46 жінка активна, тому завжди намагалася влізти в їхню сім`ю. Вона постійно дзвонила до ОСОБА_14 , усе намагалася розпитувати. ОСОБА_14 любила бабу, бо там їй було добре, вона робила, що хотіла, а у них в сім`ї вони привчали ОСОБА_14 до «строгості». Обставини у цій справі – повна брехня, від початку до кінця. Денис дуже добре відносився до ОСОБА_14 , ніколи її не ображав. Її дочка ОСОБА_47 станом на осінь 2018 року проживала разом із ними. Після появи ОСОБА_10 стосунки ОСОБА_33 і ОСОБА_17 погіршилися. У ОСОБА_17 з ОСОБА_14 були нормальні відносини, вона відносилася до неї як до дитини. Денис відносився до ОСОБА_14 як до рідної дитини, намагався їй щось підказати, чогось навчити. Він лише не дозволяв їй грати на комп`ютері, через що ОСОБА_14 ображалася. Кожну ніч вона ночувала в будинку, нікуди не виїжджала. У будинку чотири кімнати, стіни тонкі, тому було чути шум. Комп`ютер вони купили «з рук», на ньому уже були порнографічні фільми. Її покійний чоловік усе любив перевіряти, тому це він побачив, що такі фільми є на комп`ютері, але вони не могли їх видалити. Одного разу вона «застала» ОСОБА_14 на тому, що вона підглядала, що роблять ОСОБА_10 та ОСОБА_35 в кімнаті, думає, що про це її попросила ОСОБА_48 . ОСОБА_10 і ОСОБА_35 завжди зачинялися на замочок, тому двері не могли бути відкритими, вони не вчиняли дій сексуального характеру при дітях. Батько ОСОБА_14 аліменти не платив, лише баба ОСОБА_20 надсилала якісь мізерні суми. Після цих подій, які нібито відбулися, поведінка ОСОБА_14 зовсім не змінилася, вона не була засмучена чи сувора, залишилась адекватною, якою й була. Вона ОСОБА_14 лише казала завжди говорити правду. ОСОБА_35 казав, що все це брехня. Вона знає, що ОСОБА_35 на таке не здатний. Вона була шокована від того, що на слідчому експерименті розповідала ОСОБА_14 . Вона спілкувала з ОСОБА_14 , але ОСОБА_14 була «зазомбована», бо баба ОСОБА_20 пообіцяла їй телефон. Коли ОСОБА_14 втекла від баби ОСОБА_26 , ОСОБА_10 зняла квартиру у м. Жмеринка і вони проживали окремо від ОСОБА_33 . У 2024 році, коли ОСОБА_14 уже була повнолітня, ОСОБА_35 почав проживати з ОСОБА_10 у м. Київ. У ОСОБА_10 та ОСОБА_14 завжди були хороші відносини. На її думку, ОСОБА_10 непогана мама, краще про неї сказати не може, бо вона її свекруха. ОСОБА_14 ніколи не жалілася, що ОСОБА_35 у її присутності дивиться порнографічні фільми. Думає, що якби таке насправді трапилося, ОСОБА_14 мала б їй розповісти.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні надала показання, що вона являється дружиною обвинуваченого та матір`ю потерпілої. Її свекруха ОСОБА_15 після розлучення з її сином сказала, якщо вона не віддасть їй ОСОБА_14 , то в спокої вона її не залишить, поки не знищить. І після того багато років «тягає її по судах». Вона «підкуповувала» поліцейських і лікарів, на власні очі бачила, що вона запихала гроші лікарю в карман. Офіційно вона нікуди не зверталася зі скаргами, вона писала заяви, але їх у неї не приймали. Зазначене в обвинувальному акті не відповідає дійсності, усе це зі слів баби ОСОБА_26 . Вона постійно сварилася на ОСОБА_14 , бо остання робила «непристойності» зі своїми іграшками, навчилася цього біля свого рідного батька, він дивився порнографію, але бабі було всеодно. Денис відносився до ОСОБА_14 як до своєї дочки. Вона з ОСОБА_14 постійно сварилася, бо ОСОБА_14 не хотіла її слухати, так її налаштовувала бабуся. Діана до ОСОБА_33 вороже ставилися тоді, коли приїжджала від бабусі. ОСОБА_48 так себе поводила, бо вона не захотіла бути з її сином, це були ревнощі. Вони зверталися до гінеколога у селі, там їй сказали, що дівчинка здорова, розривів немає. Під час проведення огляду у м. Жмеринка лікар їй також особисто сказав, що у ОСОБА_14 будь-яких ушкоджень не виявлено. Після цього баба ОСОБА_16 давала гроші лікарю ОСОБА_49 . Експертизу проводив далекий родич ОСОБА_16 , який живе з нею поряд, він неодноразово до цього випадку надавав допомогу ОСОБА_14 , бо в неї був певний діагноз. Коли ОСОБА_14 було три роки, її колишній чоловік (батько ОСОБА_14 ) дивився при ній фільми порнографічного характеру. Комп`ютер належав чоловіку, він його купив «з рук». Денис не міг вмикати ОСОБА_14 порнографічні фільми, бо коли вона вмикала дітям мультики ті файли на комп`ютері були заблоковані. Вона дізналася про порнографічні фільми після повідомлення працівників поліції, до того вони не знали про це. ОСОБА_14 мала доступ до комп`ютера лише тоді, коли вони дозволяли, але вона дивилася мультики разом з меншими дітьми. ОСОБА_50 вчинив такі дії щодо ОСОБА_14 , вона б обов`язково розповіла їй про це. ОСОБА_14 пояснювала, що її бабуся попросила таке казати на ОСОБА_33 . Діана завжди робить те, що хоче, ніхто на неї не впливає. Вона вважає, що ОСОБА_14 могла сама себе «царапнути». Вона й сама не раз себе «царапала», коли милася. З початку розслідування кримінального провадження вона була ображена на ОСОБА_14 через те, що остання «продала свою рідну маму за телефон». У ОСОБА_14 був певний діагноз, тому вона постійно водила її по лікарях, вона приймала дуже важкі препарати, тому могла навіть нічого не розуміти. Вона постійно сварилася з ОСОБА_51 , бо остання їй казала, що вона неправильно виховує ОСОБА_14 , нічого їй не дає. Вона хотіла, щоб ОСОБА_14 спробувала пожити з бабою ОСОБА_52 , тому дозволила їй після подання заяви у поліцію переїхати до баби. У неї нормальні відносини з ОСОБА_14 , вони спілкуються по телефону.

Свідок ОСОБА_53 у судовому засіданні надала показання, що вона ОСОБА_54 знає дуже давно, знайомі з дитинства, вона за ним нічого такого не помічала, не вірить у те, що він таке міг зробити. Вона неодноразово була у них у будинку, бачила, як ОСОБА_35 відноситься до ОСОБА_14 . Її допитували під час досудового розслідування як свідка. З ОСОБА_55 вона знайома з тих пір, коли ОСОБА_23 почав із нею жити. У ОСОБА_10 є дві дитини від попередніх шлюбів та дві спільні з ОСОБА_56 дитини. На той період у м. Жмеринка проживали ОСОБА_10 з дітьми, ОСОБА_35 , його батьки, рідна сестра ОСОБА_17 приїхала погостювати. Щодо злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_35 , вона з останнім не спілкувалася. Коли вона приходила в гості до ОСОБА_33 , ОСОБА_17 та ОСОБА_10 були у нормальних відносинах, сварок вона не чула. Після початку досудового розслідування вказаного кримінального провадження вона бачилася з ОСОБА_56 , запитувала його, що це таке, він відповідав, що не знає. Конкретної розмови щодо цього не було. До ОСОБА_33 в гості вона заходила один-два рази на місяць. Коли вона приходила ОСОБА_14 себе поводила як звичайна дитина, гралася. Після її допиту як свідка на досудовому розслідуванні вона також приходила до них у гості, ОСОБА_14 не було, вона була в бабусі. Коли вона запитала у ОСОБА_10 , чому такі обвинувачення в ОСОБА_33 , вона не змогла нічого пояснити. Вона не бачила, щоб між ОСОБА_56 і ОСОБА_10 були скандали, нічого поганого про них сказати не може. ОСОБА_10 розповідала їй, що перший чоловік (батько ОСОБА_14 ) міг дозволяти собі при дитині дивитися різні відео порнографічного характеру, але вона не знає наскільки це правдива інформація. Не пам`ятає, чи про таке казала під час надання показань на досудовому розслідуванні. Діану востаннє бачила приблизно два роки тому у м. Жмеринка. З 2018 року до 2025 року вони з сім`єю ОСОБА_57 бачилися один-два рази на місяць, ОСОБА_14 у цей період вона фактично не бачила, їй казали, що ОСОБА_14 живе у бабусі.

Свідок ОСОБА_58 у судовому засіданні надала показання, що вона являється подругою сім`ї ОСОБА_57 , неодноразово була у них вдома і бачила, що там відбувається. Це прекрасна сім`я, між ОСОБА_56 і ОСОБА_14 гарні відносини. Знає, що проти ОСОБА_33 порушено справу у 2018 році. Вона давно знайома з батьками ОСОБА_33 . Довгий час вони не спілкувалися, але у 2016 році вона познайомилася у пологовому будинку з ОСОБА_10 , як потім з`ясувалося, дружиною ОСОБА_33 . До 2018 року у гостях у Лоінських була один раз. Після 2018 року вони стали кумами і вона почала частіше у них бувати. Вона не бачила ОСОБА_17 за місцем проживання ОСОБА_33 і ОСОБА_10 у м. Жмеринка, але знала, що вона там проживала. За відносини у сім`ї ОСОБА_57 до 2018 року вона нічого поганого сказати не може. Після 2018 року вона бувала у них в гостях 3-4 рази на рік. Після порушення справи вона бачила ОСОБА_14 у будинку у м. Жмеринка. Між ОСОБА_14 і ОСОБА_56 були гарні стосунки. Вона ні з ким не спілкувалася з приводу тих обставин, у яких обвинувачується ОСОБА_35 . Не знає, чи проживала ОСОБА_14 у бабусі після порушення даної справи. У 2020 році, коли вона приходила в гості до сім`ї ОСОБА_57 у м. Жмеринка, ОСОБА_14 розповідала їй, що її батько ОСОБА_59 дивився при ній порнографічні фільми, скільки було років ОСОБА_14 , коли це відбувалося, вона не уточнювала. У 2023 році ОСОБА_10 їй розповідала, що її перший чоловік примушував її займатися коханням при ОСОБА_14 .

Свідок ОСОБА_60 у судовому засіданні надав показання, що він є двоюрідним братом ОСОБА_54 . Бажає повідомити, що ОСОБА_35 не винний. Знає, що в суді перебуває справа про те, що ОСОБА_35 нібито розбещував ОСОБА_14 , але це не так. До 2018 року ОСОБА_35 проживав разом із ОСОБА_10 і дітьми у його батьків у м. Жмеринка. Пізніше до них приїхала проживати ОСОБА_17 – сестра ОСОБА_33 разом із чоловіком. Він бував у них в гостях на свята, приїжджав до тітки в гості. Він не бачив, щоб ОСОБА_14 хтось ображав. Спочатку відносини ОСОБА_33 і ОСОБА_17 були нормальними, пізніше вони зіпсувалися, з ОСОБА_17 усі сварилися. Він думає, що вони сварилася з ОСОБА_56 через те, що не могли поділити допомогу батьків. Бабу ОСОБА_16 він не знає, тому за відносини з нею не може нічого сказати. Одного разу возив ОСОБА_10 у ОСОБА_61 до бабусі ОСОБА_14 . Після порушення справи періодично заїжджав до батьків ОСОБА_33 , ОСОБА_14 там не було. Про якісь фізичні чи сексуальні дії ОСОБА_33 до ОСОБА_14 він нічого не чув і не бачив. ОСОБА_33 може охарактеризувати як вразливого, його треба підштовхувати, щоб він щось робив, він спокійний. З 2018 року він ОСОБА_14 за місцем проживання батьків ОСОБА_33 не бачив. На його думку, ОСОБА_10 разом із дітьми переїхали в інший будинок після приїзду від бабусі ОСОБА_14 для того, щоб ОСОБА_14 не перетиналася з ОСОБА_62 і ОСОБА_35 спілкувалися, але разом не проживали. У його будинку ОСОБА_10 проживала приблизно до одного року, після того вона з ОСОБА_56 та дітьми переїхала у м. Київ.

Свідок ОСОБА_63 у судовому засіданні надала показання, що вона є дружиною двоюрідного брата ОСОБА_6 – ОСОБА_41 , вона нічого не знає щодо обставин обвинувачення ОСОБА_54 . Їй відомо, що він обвинувачується у вчиненні розбещення малолітньої ОСОБА_64 . На той час ОСОБА_14 проживала з матір`ю ОСОБА_10 , ОСОБА_65 , його батьками та з його сестрою, її чоловіком та їхніми дітьми у м. Жмеринка. Після ситуації, яка сталася, ОСОБА_35 залишився проживати з батьками, ОСОБА_17 з чоловіком і дітьми переїхали на одну квартиру, а ОСОБА_10 і діти, в тому числі ОСОБА_14 , переїхали на іншу квартиру. Вона спілкувалася з ОСОБА_14 до порушення цієї справи, вона була відкритою дитиною, посміхалася. Вона бувала в гостях у батьків ОСОБА_33 два рази в рік, у ОСОБА_33 і ОСОБА_14 були нормальні відносини, як у батька з дитиною. Після порушення справи вона бачила ОСОБА_14 , бо вони жили з ОСОБА_10 біля її свекрухи. Вона не розмовляла з ОСОБА_14 про те, що сталося. З 2020 року орієнтовну вони переїхали в м. Київ. З того часу і до сьогоднішнього дня вона ОСОБА_14 та ОСОБА_10 не бачила. Вона не хоче бачити ОСОБА_10 , вона їй неприємна. Вона більше спілкувалась з ОСОБА_56 , з ОСОБА_10 не було про що розмовляти. ОСОБА_10 , на її думку, не дуже гарна матір, пише негарні пости у Фейсбуці, просить їсти для дітей, вона її «видалила з друзів», щоб цього не бачити. З 2020 року з ОСОБА_56 вона не спілкувалася, він проживав у Києві.

Свідок ОСОБА_66 у судовому засіданні надала показання, що вона є рідною тіткою ОСОБА_54 , якого вона знає з народження. Також вона знає сім`ю його дружини ОСОБА_10 . Вона впевнена, що він не міг такого зробити, вона неодноразово до них приходила, там не було можливості таке зробити. У 2014 році, коли ОСОБА_10 з ОСОБА_56 почали проживати разом у її сестри, ОСОБА_14 була маленькою, їй було приблизно 8 років. Одного разу ОСОБА_14 їй сказала, що її мама нехороша, бо у неї було багато чоловіків. На запитання звідки вона про це знає, ОСОБА_14 сказала, що їй про це розповіла баба ОСОБА_20 . ОСОБА_10 непогана мама, трохи бідова. ОСОБА_28 вчила ОСОБА_14 , що мама погана, купувала її подарунками. Після інциденту, який стався, ОСОБА_14 жила один рік у баби ОСОБА_26 , але потім влітку 2019 року ОСОБА_14 від неї втекла до них на квартиру, де жила ОСОБА_10 . Після цього приїхала поліція і ОСОБА_14 дуже хвилювалася, щоб її не віддали бабі ОСОБА_26 . Денис тоді жив біля батьків, а ОСОБА_10 з дітьми у них на квартирі. Одного разу ОСОБА_10 попросила її посидіти з дітьми, бо їй треба було побігти у лікарню. Вона залишилася наодинці з ОСОБА_14 і попросила розповісти, що там насправді сталося, що з нею робив ОСОБА_35 . Діана сказала: «Мені ніхто не вірить, а я всім кажу, що він мені нічого не робив, я на маму сказала погане слово, а він мені дав «пощочену» і я на нього обідилась». Вона не знає, чому не розповіла слідчому про це під час надання показань на досудовому розслідуванні. Діана спокійна дитини, навіть трохи «заторможена», не така шустра, як інші діти. Почалося все з того, що ОСОБА_14 пожалілася на те, що ОСОБА_35 її ображає. Не розуміє як ОСОБА_35 міг її розбещувати, якщо у тому будинку 4 кімнати, у яких жило три сім`ї. Денис до ОСОБА_14 дуже добре відносився. ОСОБА_14 розповідала, що баба ОСОБА_20 їй казала все слухати і підглядати, ОСОБА_10 за це на неї сварилася. У ОСОБА_33 і ОСОБА_17 були погані відносини, вона йому заздрила, вважала, що все майно має бути їй, а не ОСОБА_30 , чи комусь іншому. Приблизно за місяць до всіх подій ОСОБА_17 і ОСОБА_10 побилися, бо їхні діти щось не поділили. Чоловік ОСОБА_67 , казав, що ОСОБА_35 це робив. ОСОБА_17 таким чином хотіла «вижити» ОСОБА_33 з ОСОБА_10 з будинку батьків. Денис не приходив до ОСОБА_10 , коли вона жила з дітьми окремо. ОСОБА_10 брала молодших дітей і їхала до ОСОБА_33 , а за ОСОБА_14 дивилася вона. ОСОБА_14 жила у них на квартирі до 2020 року, потім вона вступила до навчального закладу. ОСОБА_14 розповідала, що її батько ОСОБА_59 дивився при ній порнографічні фільми.

Допитана за клопотанням сторони обвинувачення спеціаліст ОСОБА_68 , яка являється практичним психологом, у судовому засіданні надала показання, що вона була залучена як спеціаліст під час проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_5 . Пам`ятає, що учасниками слідчого експерименту були слідчі, поняті, ОСОБА_14 , мати та батько обвинуваченого, бабуся, у якої тоді перебувала ОСОБА_14 . Під час слідчого експерименту ОСОБА_14 розповідала, що зі сторони вітчима було посягання на її тіло. Під час слідчого експерименту ОСОБА_14 постійно знаходилася біля неї, впливу від будь-яких осіб на неї не було. Після розповіді ОСОБА_14 мати ОСОБА_6 хотіла зменшити важливість ситуації, зазначивши, що єдиною проблемою їх взаємовідносин було те, що ОСОБА_6 постійно переглядав порнографію і вона йому робила зауваження, але це не було великою проблемою. На її думку, надані ОСОБА_14 показання під час слідчого експерименту не могли бути навіяні дорослими, бо дитина поводила себе відповідно до віку, її знання про фізіологію та статеве життя також відповідало віку дитини. Не було жодних ознак того, що ОСОБА_14 хтось таке примусив говорити. Її показання не могли бути фантазією, оскільки дитина розповідала такі деталі, які в 11 років видумати не може. Було видно, що їй незручно і страшно про це говорити. У їхній присутності бабуся ОСОБА_48 постійно плакала і хвилювалася. 20 квітня 2026 року зі Жмеринської міської ради подзвонили та повідомили, що звернулася жінка, яка нібито постраждала від домашнього насильства. Вона та інший психолог прибули в міську раду, де застали ОСОБА_69 , яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння і говорила про те, що її побила свекруха – матір обвинуваченого. Вона почала розповідати, що весь цей час вона перебуває під тиском, що її змушували розбещувати спільно з ОСОБА_6 її дочку, ОСОБА_35 і його матір змушували її брехати весь цей час про те, що жодних статевих актів з дитиною не було. Розповідала про ситуацію, коли вони випили алкогольні напої, посадили ОСОБА_14 в крісло і намагалися її навчити, бо їй свого часу доведеться вийти заміж і взаємодіяти з чоловіком. Тоді ОСОБА_10 перебувала у домашньому взутті та без верхнього одягу, бо свекруха її побила і вигнала з будинку. Також вона повідомила, що не має змоги підтримувати ОСОБА_14 , бо всі кошти йдуть на передачі ОСОБА_30 в місця позбавлення волі, свекруха її змушує віддавати всі кошти. Свідомо вважає за необхідне таке повідомити суду.

Допитаний за клопотанням сторони обвинувачення експерт ОСОБА_70 у судовому засіданні надав показання, що він двічі 27.12.2018 та 04.03.2019 проводив експертне дослідження ОСОБА_5 . Те, що дитина повідомляла під час проведення експертиз, зафіксовано у висновках. Згідно з висновком експерта, під час експертизи ОСОБА_5 повідомила, що «матір та її чоловіки ставилися до неї жорстоко, знущалися над нею та били її, погрожували вигнати з дому, віддати в інтернат; завжди боялася як маму, так і її чоловіків, трусилася в їхній присутності, розгублювалася і часом нічого не розуміла; в теперішній час живе з бабусею спокійно, нічого не боїться; в співбесіді щодо застосування до неї протиправних дій її вітчимом ОСОБА_71 охоче та докладно розповіла про всі події, які відбувалися, підтвердила раніше дані в ході слідства показання; разом з тим фокусує свою увагу не на особистому значенні актів насилля для неї, а більше на їх зовнішньому, фактичному боці; більше обурюється поведінкою вітчима в частині його пристрасті до перегляду порнографічних відео та демонстрації в її присутності статевого акту з матір`ю, а не на конкретних, насильницьких діях щодо неї, коли він торкався її статевих органів, намагався ввести свій статевий прутень її в анальний отвір, пестив перед нею свій статевий орган, вважаючи це менш значущим і достойним уваги лише в контексті того, що після цих маніпуляцій їй було боляче». Під час стаціонарної комплексної експертизи інформацію було викладено більш повно. Відповідно до висновку експертів, « ОСОБА_5 у співбесіді на тему вчиненого проти неї правопорушення докладно повідомляє всі обставини та події, які відбувалися на той час; розповіла, що її мама та вітчим, коли були у нетверезому стані, вступали у її присутності в інтимні стосунки, а потім мама казала, що вона зрозуміє її, коли виросте; вітчим Денис часто дивився в її присутності порнофільми, вимагав, щоб і вона їх дивилася, а потім діставав свій статевий прутень та пестив його в її присутності; також повідомила, що у відсутності матері вночі відчула, як ОСОБА_35 засовував «щось велике» в її анальний отвір, при цьому він шумно дихав; почала прокидатись, але потім вирішила, що це сон, і продовжувала спати далі; також розповіла, що мати била її за найменшу провину; вітчими, з якими проживала мама, також ображали її, могли вдарити, а мама при цьому її не захищала; в співбесіді з експертною встановлено, що вона поверхово, лише з зовнішнього боку, обізнана з інтимними стосунками, які виникають між дорослими; глибокого розуміння їх суті через малолітній вік у неї немає, так як в цьому віці базові психологічні структури сексуальності недосформовані, психосексуальний розвиток вкрай недостатній». ОСОБА_5 сприймала зовнішній бік обставин, який має значення для даної справи. Вона не розуміла наслідків вчинених проти неї дій, але зовні могла описати це і її показання треба брати до уваги. Станів «патологічної брехні» експертами під час проведення експертизи не виявлено. Хоч встановлення правдивості показань виходить за межі судових експертів, однак не було жодних підстав вважати наявність психологічного чи психіатричного навіювання або фантазування. ОСОБА_5 протягом місяця перебувала під спостереженням. Експерти виходять з категоричності. Якби в експертів виникли будь-які підозри щодо фантазування, вони б про це зазначали у висновку і не змогли б чітко відповісти на поставлені питання. Якщо ними так все детально описано у висновку, значить на той час жодних сумнівів не було. На час експертного дослідження наявність у потерпілої діагнозу «епілепсія» не підтверджено. Епілепсія являється неврологічним захворюванням і сам по собі такий діагноз ніяким чином не впливає на психічний стан особи. Таке захворювання може супроводжуватися ускладненнями, але з клінічної практики убачається, що при наявності такого захворювання людина являється дієздатною.

Під час судового розгляду були досліджені письмові докази, надані прокурором, а саме:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12018020130000597 від 02.11.2018, згідно з яким «02.11.2018 до Жмеринського ВП ГУНП надійшла заява ОСОБА_15 про те, що 01.11.2018 їй стало відомо від її малолітньої онуки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вітчим останньої ОСОБА_6 в період часу з серпня по жовтень 2018 року, перебуваючи в будинку за місцем спільного проживання, вчиняв щодо неї розпусні дії» (т. 5 а.к.п. 27);

- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 02.11.2018, відповідно до якого ОСОБА_15 «просить прийняти міри до ОСОБА_72 , який на протязі 2018 року розбещував її малолітню онуку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » (т. 5 а.к.п. 28-29);

- письмову заяву ОСОБА_5 від 02.11.2018, написану у присутності ОСОБА_15 , у якій вона просить «прийняти міри до ОСОБА_6 , який засовував їй до попи невідомий предмет, тим самим спричинив їй біль під час того як вона спала» (т. 5 а.к.п. 32);

- письмову заяву ОСОБА_73 від 02.11.2018, якою він надає добровільну згоду працівникам поліції провести огляд належного йому будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (т. 5 а.к.п. 39);

- протокол огляду місця події від 02.11.2018, відповідно до якого старший слідчий СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області старший лейтенант поліції ОСОБА_74 у присутності понятих та за участі власника (користувача) приміщення ОСОБА_73 провів огляд місця події за адресою: АДРЕСА_2 ; в ході огляду місця події у кімнаті №4 було вилучено комп`ютерний системний блок (т. 5 а.к.п. 40-44);

- ухвалу слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06.11.2018, якою призначено у кримінальному провадженні №12018020130000597 від 02.11.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, судово-медичну експертизу; проведення експертизи доручено експерту Жмеринського міжрайонного відділення Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_29 (т. 5 а.к.п. 45);

- висновок експерта №96 від 04.12.2018 Жмеринського районного відділення Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи, згідно з яким «у ОСОБА_5 об`єктивних ознак ушкоджень на її тілі, в тому числі в ділянці анального отвору, окрім зовнішніх статевих органів, не виявлено; анатомічна цілісність дівочої пліви у ОСОБА_5 порушена, про що свідчить виявлений зарубцьований розрив дівочої пліви на цифрі «9» умовного циферблату годинника і по давності заподіяння може відповідати терміну понад трьох тижнів до моменту обстеження; оскільки ОСОБА_5 не досягла 14-річного віку, тому вважається, що вона статевої зрілості не досягла» (т. 5 а.к.п. 46);

- ухвалу слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06.11.2018, якою накладено арешт на комп`ютерний системний блок чорного кольору із сірими вставками, на якому відсутня ліва захисна кришка, що поміщений до полімерного мішка білого кольору, який належним чином запакований, опечатаний паперовою биркою та печаткою «Для пакетів» Жмеринського ВП ГУНП, завірений підписами понятих та вилучений до Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області за адресою: м. Жмеринка, вул. Соборна, 58а (т. 5 а.к.п. 47-48);

- ухвалу слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 14.11.2018, якою призначено у кримінальному провадженні №12018020130000597 від 02.11.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, комплексну комп`ютерно-технічну та мистецтвознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (т. 5 а.к.п. 49-50);

- висновок експерта №157/158 від 31.01.2019 та додаток 2 до висновку експерта №157/158 від 31.01.2019 (DVD+R диск), згідно з якими «1. На накопичувачі на жорстких магнітних дисках Seagate ST360021A (серійний номер – 3HROXVKF) системного блока персонального комп`ютера, вилученого в ході огляду будинку, що за адресою: Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Л. Ратушної, 13, серед видаленої інформації виявлено один відеофайл «f_000563», який відноситься до продукції порнографічного характеру. Відеофайл «f_000563», який відноситься до продукції порнографічного характеру, скопійований в каталог \HDD1 на диск для лазерних систем зчитування, що додається до висновку експерта як додаток 2. На накопичувачі на жорстких магнітних дисках Samsung SV0411N (серійний номер – S01RJ10X208800) системного блока персонального комп`ютера, вилученого в ході огляду будинку, що за адресою: Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Л. Ратушної, 13, серед видаленої інформації виявлено два відеофайли («X Working Girl.VS.Cras.mp4» та «Порно ОСОБА_75 »), які відносяться до продукції порнографічного характеру. Виявлені відеофайли, які відноситься до продукції порнографічного характеру, скопійовані в каталог \HDD2 на диск для лазерних систем зчитування, що додається до висновку експерта як додаток 2. 2. Властивості виявлених відеофайлів, які відносяться до продукції порнографічного характеру, представлені у таблицях 2, 4 дослідницької частини (стор. 9, 12). 3. На накопичувачі на жорстких магнітних дисках Seagate ST360021A (серійний номер – 3HROXVKF) системного блока персонального комп`ютера, вилученого в ході огляду будинку, що за адресою: АДРЕСА_2 , виявлено історію відвідування мережі Інтернет, яка представлена у файлі History1.xlsx, який скопійований на диск для лазерних систем зчитування, що додається до висновку експерта як додаток 2. На накопичувачі на жорстких магнітних дисках Samsung SV0411N (серійний номер – S01RJ10X208800) системного блока персонального комп`ютера, вилученого в ході огляду будинку, що за адресою: АДРЕСА_2 , виявлено історію відвідування мережі Інтернет, яка представлена у файлі History2.xlsx, який скопійований на диск для лазерних систем зчитування, що додається до висновку експерта як додаток 2. 4. На накопичувачі на жорстких магнітних дисках Seagate ST360021A (серійний номер – 3HROXVKF) системного блока персонального комп?ютера, вилученого в ході огляду будинку, що за адресою: АДРЕСА_2 , виявлено логіни та паролі до веб-сайтів, інформація про які представлена у файлі Password1.xlsx, який скопійований на диск для лазерних систем зчитування, що додається до висновку експерта як додаток 2. На накопичувачі на жорстких магнітних дисках Samsung SV041IN (серійний номер – SO1RJ10X208800) системного блока персонального комп`ютера, вилученого в ході огляду будинку, що за адресою: АДРЕСА_2 , логінів та паролів до веб-сайтів не виявлено. 5. На накопичувачах на жорстких магнітних дисках Seagate ST360021A (серійний номер – 3HROXVKF) та Samsung SV0411N (серійний номер – SO1RJ10X208800) системного блока персонального комп`ютера, вилученого в ході огляду будинку, що за адресою: Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Л. Ратушної, 13, виявлено три відеофайли («f_000563», («X Working Girl.VS.Cras.mp4 та «Порно фильм000.3gр»), які відносяться до порнографічних» (т. 5 а.к.п. 54-63);

- ухвалу слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 14.12.2018, якою призначено у кримінальному провадженні №12018020130000597 від 02.11.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, амбулаторну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницької обласної психоневрологічної лікарні імені Ющенка О.І. (т. 5 а.к.п. 66-67);

- висновок судово-психіатричного експерта №397 від 27.12.2018 Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка», згідно з яким « ОСОБА_5 повідомила, що матір та її чоловіки ставилися до неї жорстоко, знущалися над нею та били її, погрожували вигнати з дому, віддати в інтернат; завжди боялася як маму, так і її чоловіків, трусилася в їхній присутності, розгублювалася і часом нічого не розуміла; в теперішній час живе з бабусею спокійно, нічого не боїться; в співбесіді щодо застосування до неї протиправних дій її вітчимом ОСОБА_76 охоче та докладно розповіла про всі події, які відбувалися, підтвердила раніше дані в ході слідства показання; разом з тим фокусує свою увагу не на особистому значенні актів насилля для неї, а більше на їх зовнішньому, фактичному боці; більше обурюється поведінкою вітчима в частині його пристрасті до перегляду порнографічних відео та демонстрації в її присутності статевого акту з матір`ю, а не на конкретних, насильницьких діях щодо неї, коли він торкався її статевих органів, намагався ввести свій статевий прутень її в анальний отвір, пестив перед нею свій статевий орган, вважаючи це менш значущим і достойним уваги лише в контексті того, що після цих маніпуляцій їй було боляче; ОСОБА_5 , у зв?язку з даними анамнезу про її тривале проживання в хронічній стресовій сімейній ситуації (знущання, побої, сексуальне насильство), виникнення у неї в 2012 році станів з напруженням м?язів правої руки та обличчя, що слугувало причиною для її госпіталізації на обстеження в психоневрологічну лікарню, лікарями якої вищеописані стани були розцінені як епілептичний синдром, з простими парціальними нападами нез`ясованого генезу та призначено протисудомне лікування, а також виявленими при теперішньому психіатричному обстеженні лабільними, нестійкими емоціями, плаксивістю, її скаргами на поверховий сон, пригніченість настрою, малолітнім віком з незрілістю суджень, для об`єктивного визначення її психічного стану, індивідуально-психологічних особливостей, потребує тривалого обстеження та спостереження в умовах психіатричного стаціонару з наступним проведенням стаціонарної судово-психолого-психіатричної експертизи» (т. 5 а.к.п. 68-71);

- ухвалу слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29.01.2019, якою призначено у кримінальному провадженні №12018020130000597 від 02.11.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, судову психолого-психіатричну експертизу в психіатричному стаціонарі, виконання якої доручено експертам-психіатрам міжобласного центру судово-психіатричної експертизи Вінницької обласної психоневрологічної лікарні імені Ющенка О.І. (т. 5 а.к.п. 73-74);

- висновок судово-психіатричного експерта №27 від 04.03.2019 Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка», відповідно до якого « ОСОБА_5 у співбесіді на тему вчиненого проти неї правопорушення докладно повідомляє всі обставини та події, які відбувалися на той час; розповіла, що її мама та вітчим, коли були у нетверезому стані, вступали у її присутності в інтимні стосунки, а потім мама казала, що вона зрозуміє її, коли виросте; вітчим Денис часто дивився в її присутності порнофільми, вимагав, щоб і вона їх дивилася, а потім діставав свій статевий прутень та пестив його в її присутності; також повідомила, що у відсутності матері вночі відчула, як ОСОБА_35 засовував «щось велике» в її анальний отвір, при цьому він шумно дихав; почала прокидатись, але потім вирішила, що це сон, і продовжувала спати далі; також розповіла, що мати била її за найменшу провину; вітчими, з якими проживала мама, також ображали її, могли вдарити, а мама при цьому її не захищала; в співбесіді з експертною встановлено, що вона поверхово, лише з зовнішнього боку, обізнана з інтимними стосунками, які виникають між дорослими; глибокого розуміння їх суті через малолітній вік у неї немає, так як в цьому віці базові психологічні структури сексуальності недосформовані, психосексуальний розвиток вкрай недостатній; маячення, галюцинацій не виявлено; критичне ставлення до ситуації, що склалася, та свого становища у ній відсутнє; у відділенні адаптувалася одразу ж; настрій рівний; активна, рухлива, на огляд підходила самостійно, виконувала інструкції, розповідала про стосунки в її родині, охоче включалась в групові ігри та заняття, переглядала дитячі телепередачі, любить, коли їй приділяють увагу та бути в центрі уваги, подружилася з дітьми, режим відділення не порушувала, судомних нападів не виникало; ОСОБА_5 не страждала раніше та не страждає в теперішній час на психічний розлад, про це свідчать дані анамнезу про її своєчасний психічний та фізичний розвиток, достатню соціальну адаптованість протягом життя (здобуває середню освіту); вчинення протиправних дій проти ОСОБА_5 на момент обстеження не супроводжуються психічним розладом, про що свідчать виявлені при теперішньому психіатричному обстеженні збереженість і адекватність її емоцій, логічність і послідовність мислення, відсутність психотичної симптоматики, порушень пам`яті, інтелекту; як слідує із матеріалів кримінального провадження, в період часу, до якого відноситься вчинення проти ОСОБА_5 протиправних дій, вона перебула поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності; про це свідчать збереженість її орієнтації в місці, ситуації, виконування нею послідовних, цілеспрямованих дій, що не відображали ознак маячення, галюцинацій, порушення свідомості, її здатність викласти в показаннях факти щодо поведінки оточуючих, зокрема вітчима та матері, які цікавлять слідство і суд, в яких вона могла відобразити лише зовнішній, фактичний бік обставин і дій свого вітчима, не розуміючи характеру і значення вчинених проти неї протиправних дій; тому ОСОБА_5 внаслідок свого малолітнього віку, якому притаманні значний психосексуальний недорозвиток, недосформованість базових психологічних структур сексуальності, позбавлена можливості розуміти характер та значення вчинених проти неї протиправних дій і чинити опір в період здійснення проти неї протиправного діяння; в досліджуваний слідством період часу малолітня ОСОБА_5 на будь-яке психічне захворювання не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності; в теперішній час малолітня ОСОБА_5 на психічні розлади не страждає; за психічним станом ОСОБА_5 може правильно сприймати зовнішній бік обставин та подій, які відбувались в досліджуваний період, тому може брати участь і у слідчих діях» (т. 5 а.к.п. 75-80);

- ухвалу слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09.04.2019, якою надано дозвіл на проведення слідчого експерименту в житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_2 , який рахується за ОСОБА_77 і де проживала потерпіла ОСОБА_5 разом із матір`ю ОСОБА_8 , вітчимом ОСОБА_6 та двома молодшими братами (т. 5 а.к.п. 87-88);

- довідку про відмову особи від опитування з використанням поліграфа від 16.04.2019, згідно з якою у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження №№12018020130000597 від 02.11.2018 передбачалося здійснити перевірку ОСОБА_6 ; йому 16.04.2019 було запропоновано пройти опитування з використанням поліграфа; в ході бесіди до нього була доведена інформація щодо змісту та умов проведення опитування, однак пройти опитування з використанням поліграфа ОСОБА_6 відмовився у зв`язку із тим, що він «дуже нервується і у нього погіршився стан здоров`я» (т. 5 а.к.п. 89);

- протокол проведення слідчого експерименту від 17.04.2019 та диск із записом слідчого експерименту, проведений за участю потерпілої ОСОБА_5 , відповідно до яких слідчим СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_78 , розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120198020130000597 від 02 листопада 2018 року, у АДРЕСА_2 , за участі потерпілої ОСОБА_5 , законного представника ОСОБА_15 , ОСОБА_73 , у присутності понятих та психолога ОСОБА_79 , проведено слідчий експеримент; потерпілій ОСОБА_5 було запропоновано повідомити про події, які відбувалися в даному домоволодінні; остання пояснила, що в той день її мами дома не було, вона знаходилася в лікарні; ОСОБА_14 спала, а її вітчим увімкнув відео із порно фільмом, після чого підійшов до неї та почав її торкатися, потім вона відчула біль; ОСОБА_5 на запитання слідчого конкретизувала, що це відбувалося восени 2018 року у вихідні дні; після цього всі учасники слідчого експерименту увійшли до приміщення домоволодіння, де потерпіла вказала на одну з кімнат та у зв`язку з тим, що на той момент там проводилися ремонтні роботи і меблів не було, остання показала розташування меблів у даній кімнаті; знаходячись в кімнаті, потерпіла ОСОБА_5 повідомила, що влітку 2018 року у вечірній час додому повернулася мама ОСОБА_8 з вітчимом ОСОБА_6 , її брати в цей час уже спали; після цього ОСОБА_8 вимкнула світло, а ОСОБА_35 у свою чергу увімкнув на комп`ютері порно фільм та вони посадили неподалік дивану ОСОБА_14 , після чого вони почали роздягатися перед нею, а далі вступили в інтимні стосунки, повторюючи сцени фільму порнографічного характеру; на запитання слідчого, чому потерпіла не вийшла з кімнати в цей момент, остання повідомила, що хотіла, однак ОСОБА_35 та мама заборонили їй це зробити; далі ОСОБА_5 повідомила про ще один випадок восени 2018 року, зазначивши про те, що мама на той час знаходилася у лікарні; у вечірній час, коли молодший брат ОСОБА_80 та ОСОБА_14 вже спали, вона почула крізь сон, що до кімнати зайшов ОСОБА_35 та увімкнув комп`ютер, після чого він підійшов до неї, приспустив штани та нижню білизну і почав пальцями гладити її статеві органи, а також голову; після цього вона відчула щось більше, ніж палець, а потім відчула різку біль в анальному отворі, однак вона дуже хотіла спати і подумала, що це сон; коли вона прокинулась від болі, то побачила біля себе свого вітчима ОСОБА_54 , який гладив її по голові, у цей час вона також побачила, що на комп`ютері увімкнений порно фільм; на запитання до потерпілої, коли саме вона відчула біль, остання повідомила, що спочатку ОСОБА_35 торкався її пальцем, а потім чимось більшим, після чого вона відчула різку біль та додала, що боліло її скрізь; з її слів, на наступний день у вечірній час, коли вона сиділа за комп`ютером, до неї підійшов ОСОБА_23 , підняв її зі стільця, а сам сів на нього; далі він почав лізти до неї, зняв з неї штани, при цьому тримаючи її руками за боки, перед цим приспустив із себе свої штани, оголивши статеві органи, та намагався «засунути до заднього проходу», від чого вона відчула біль; також потерпіла зазначила, що нікому про це не розповідала, бо боялася вітчима, знала, що він міг її вдарити, бо бив раніше; про ці випадки мамі не розповідала, бо вона їй не довіряє, бачила, що мама і вітчим «таке» теж роблять; вона більше довіряє бабусі, бо та її завжди захищає; спочатку не хотіла нічого розповідати, бо думала, що їй ніхто не повірить; після відтворення обставин ОСОБА_14 подій матір ОСОБА_6 запитала у ОСОБА_14 , якщо таке було, тоді чому вона їй не повідомила, зазначила, що раніше ОСОБА_14 скаржилася на вітчима та говорила їй, що він в присутності ОСОБА_14 дивиться порновідео, зазначила, що вона сварилася з сином з цього приводу та робила йому зауваження (т. 5 а.к.п. 90-93);

- лист головного лікаря КНП «Жмеринська ЦРЛ» №1227/01-02 від 2504.2019, згідно з яким « ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканка АДРЕСА_2 , перебувала на стаціонарному лікуванні в педіатричному відділенні КНП «Жмеринська ЦРЛ» зі своїм малолітнім сином ОСОБА_81 з 08.10.2018 до 17.10.2018» (т. 5 а.к.п. 94);

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12019020130000375 від 10.07.2019, згідно з яким внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, оскільки «в ході досудового розслідування кримінального провадження №120198020130000597 від 02.11.2018, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, було встановлено, що 02.11.2018 до Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області звернулася ОСОБА_15 про те, що 01.11.2018 їй стало відомо від її малолітньої онуки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вітчим останньої ОСОБА_6 в період часу з серпня до жовтня 2018 року, перебуваючи в будинку за місцем спільного проживання, а саме: АДРЕСА_2 , вчиняв відносно неї розпусні дії; відповідно до висновку експерта №96 від 04.12.2018, у ОСОБА_5 анатомічна цілісність дівочої пліви порушена, про що свідчить виявлений зарубцьований розрив дівочої пліви на цифрі «9» умовного циферблату годинника і по давності заподіяння може відповідати терміну понад трьох тижнів» (т. 5 а.к.п. 95);

- постанову про об`єднання матеріалів досудових розслідувань від 02.08.2019, відповідно до якої матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018020130000597 від 02.11.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу України, та №12019020130000375 від 10.07.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 Кримінального кодексу України, об`єднано в одне провадження за №12018020130000597 (т. 5 а.к.п. 97-98);

- відповідь в.о. директора КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» №895/01-04 від 29.07.2026 на запит керівника Жмеринської окружної прокуратури, у якій зазначено, що дані про звернення ОСОБА_5 31.10.2018 за медичною допомогою до ФП с. Почапенці, Жмеринського району відсутні (т. 6 а.к.п. 229);

- копію постанови про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 06.11.2019, згідно з якою скасовано постанову старшої слідчої СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_82 від 30.09.2019 про закриття кримінального провадження в частині вчиненого кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, внесеного до ЄРДР за №12018020130000597, оскільки вивченням матеріалів провадження встановлено, що постанова про закриття є передчасною та винесена без повного встановлення та дослідження обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні; слідча мотивувала рішення про закриття кримінального провадження тим, що потерпіла та свідки не вказують про вчинення відносно малолітньої ОСОБА_5 протиправних дій, пов?язаних із зґвалтуванням, крім того, висновок судово-медичного експерта констатує відсутність у малолітньої ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, окрім анатомічної цілісності дівочої пліви у виді зарубцьованого розриву, який на думку слідчої міг виникнути не лише за обставин кримінального правопорушення, а й травм, отриманих в побуті з необережності, об?єктивних ознак ушкоджень на тілі потерпілої в ділянці анального отвору не виявлено; разом з цим, у ході досудового розслідування не проведено з використанням відеозапису додаткового допиту потерпілої ОСОБА_5 за участі експерта-психолога, не призначено та не проведено судово-психологічну експертизу показів потерпілої; не встановлено наявність чи відсутність аудіозапису розмови між малолітньою потерпілою та ОСОБА_83 , у разі відсутності цього запису, не з`ясовано, чи можливо цей аудіозапис відновити (т. 6 а.к.п. 230-231).

Потерпіла ОСОБА_5 під час судового розгляду надала суду ксерокопію аркуша з її амбулаторної картки, на якому міститься запис: «При огляді порушень дівочої пліви не виявлено» та під записом наявна дата «31.10.18» і підпис, без зазначення посади, прізвища, ім`я та по батькові (т. 6 а.к.п. 169).

Під час судового розгляду також було досліджено письмові докази, надані стороною захисту, а саме:

- ксерокопію постанови про закриття кримінального провадження в частині вчиненого кримінального правопорушення від 30.09.2019, у якій, крім іншого, зазначено, що «в діях ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, оскільки ані потерпіла, ані свідки не вказують про вчинення відносно малолітньої ОСОБА_5 протиправних дій, пов`язаних із зґвалтуванням; крім того, висновок судово-медичного експерта констатує відсутність у малолітньої ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, окрім анатомічої цілісності дівочої пліви у виді зарубцьованого розриву, який міг виникнути не лише за обставин кримінального правопорушення, а й травм, отриманих в побуті з необережності; кримінальне провадження в частині вчиненого кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018020130000597 від 02.11.2018, закрити у зв`язку із відсутністю вищевказаного кримінального правопорушення» (т. 6 а.к.п. 216-217);

- копію рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 14.05.2018 (справа № 130/2399/18), яким ухвалено: «первісний позов задоволити частково; зустрічний позов задоволити частково; змінити розмір аліментів, що стягуються за рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18.02.2009 з ОСОБА_84 на користь ОСОБА_8 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши їх в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати набрання цим рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття, тобто до 10.03.2024» (т. 6 а.к.п. 218-223).

Прокурор під час судових дебатів зазначив, що в ході судового розгляду досліджено докази, які підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, долучивши при цьому письмову промову в судових дебатах з детально викладеними обставини, що, на думку сторони обвинувачення, свідчать про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, та просив визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152 (в редакції Закону № 2227-VIII від 06.12.2017) та ч. 2 ст. 156 КК України і призначити йому покарання за ч. 4 ст. 152 (в редакції Закону № 2227-VIII від 06.12.2017) КК України у виді 15 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з роботою та організацією дозвілля з особами до 18 років, на строк три роки, за ч. 2 ст. 156 КК України у виді 8 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з роботою та організацією дозвілля з особами до 18 років, на строк три роки, відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України визначити остаточне покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 15 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з роботою та організацією дозвілля з особами до 18 років, на строк три роки; запобіжний захід до вступу вироку у законну силу залишити у виді тримання під вартою; на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, у строк відбування покарання ОСОБА_6 зарахувати строк його попереднього ув`язнення, з часу його затримання по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі; початок строку відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили; відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України включити інформацію про ОСОБА_6 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, після набрання вироком законної сили; скасувати арешт майна, а майно – комп`ютер повернути власнику, витрати на залучення експертів покласти на обвинуваченого.

Потерпіла ОСОБА_5 під час судових дебатів зазначила, що неодноразово зверталася до суду із заявами, в яких вказувала про те, що ОСОБА_6 невинуватий, просила закрити кримінальне провадження, але її ніхто не слухає. Також зазначила, що якщо «посадять» невинну людину Лоінського Дениса, вона не буде мовчати і просто так це не залишить, буде звертатися до Європейського Суду та до преси, «прославить» прокуратуру у всіх соцмережах, про це будуть знати усі, вона досягне того, щоб ОСОБА_54 «визволили».

Обвинувачений ОСОБА_6 під час судових дебатів суду зазначив, що дана справа є сфабрикованою стороною обвинувачення; свідки обвинувачення надавали показання з чужих слів, а свідки захисту підтвердили, що він люблячий батько, гарно відноситься до дітей; немає жодного доказу, який би вказував на його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень; ОСОБА_5 не вважає себе потерпілою, постійно просить закрити кримінальне провадження; прокурор під час виступу у дебатах перекручував показання свідків; стороною обвинувачення не доведено, що саме ним було пошкоджено дівочу пліву потерпілої, тим більше, потерпіла стверджує, що вона сама себе пошкодила; відкриття цієї справи, як і її розгляд, є для нього шоком. Просить закрити дану справу за відсутності складу злочину та визнати його невинуватим у вчиненні злочину, оскільки немає жодного безпосереднього доказу, який свідчить, що саме він міг вчинити такі дії.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_7 під час судових дебатів зазначив, що дані, зазначені у обвинувальному акті, суперечать висновку експерта №96. Відповідно до обвинувального акту, події, у яких обвинувачується ОСОБА_6 , відбулись 12-13 жовтня 2018 року, тобто щонайменше за 24 дні до початку обстеження ОСОБА_5 , та приймаючи до уваги показання ОСОБА_29 , існують неусунуті протиріччя у часі давності заподіяння ОСОБА_5 пошкодження дівочої перетинки; у медичній картці ОСОБА_5 наявний запис стосовно відсутності пошкоджень дівочої перетинки станом на 31.10.2018. Висновок судово-медичного експерта №96 є неналежним і недопустимим доказом, оскільки відповідно до його змісту під час проведення експертизи брав участь як фахівець лікар-гінеколог ОСОБА_85 , який не є судово-медичним експертом чи іншим фахівцем судово-медичної експертизи, без попереднього дозволу суду. Також не може слугувати належним і допустимим доказом протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 з долученим до нього відеозаписом, оскільки ОСОБА_5 лише розповідає про визначені нею обставини, при цьому не вчиняє жодних інших дій, які б мали відповідати назві процесуальної дії – відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань. Стосовно обвинувачень у вчиненні таких дій, то вони також не знайшли своїх підтверджень, адже жоден з осіб, які зазначені в обвинуваченні у розпусних діях, не повідомили про вчинення вказаних дій. Відповідно до висновку експерта №157/158 від 19.01.2019, на двох жорстких дисках виявлено три відеофайли, які відносяться до продукції порнографічного характеру, однак такі файли не мають ніякого відношення до подій, які зазначені в обвинувальному акті і стосуються серпня 2018 року, а також не доведено причетність ОСОБА_6 до отримання та зберігання цих файлів і їх перегляду. Під час судового розгляду не надано прямих та беззастережних доказів, що ОСОБА_6 вступав в статеві відносини з ОСОБА_8 в присутності ОСОБА_5 . Відповідно до обвинувального акту, під час вчинення статевих зносини були присутні дві особи: неповнолітня ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , однак всі ці особи заперечили факт вчинення таких дій і будь-яку їх участь в них. Змінене обвинувачення ОСОБА_6 є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам кримінального законодавства у зв`язку з тим, що ним ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 152 КК України у редакції Закону 2227-VIII від 06.12.2017, однак ці зміни набрали чинності 11.01.2019. Упродовж досудового розслідування і судового розгляду вже протягом більше 7 років ОСОБА_5 повідомляє і усно, і письмово про те, що ніяких дій сексуального, насильницького характеру чи дій, пов`язаних із розбещенням, ОСОБА_6 з нею не вчиняв. Тому просить закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

У статті 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру та спеціальної конфіскації.

У частині першій статті 94 КПК України визначено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що докази збираються під час досудового розслідування.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України, досудове розслідування – це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується направленням до суду обвинувального акта.

Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. За загальним правилом слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитися лише в розпочатому кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та не можуть проводитися до внесення відомостей до реєстру, після закінчення строків досудового розслідування. Будь-які слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази – недопустимими (статті 214, 223, 219 КПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Практика Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 08.02.2001 у справі «Берктай проти Туреччини», рішення від 07.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії», показує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумпцій.

Європейський суд з прав людини у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» вказував, що рівень певності, якого має досягати суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Лише таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006, «Шабельник проти України» від 19.02.2009, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла тощо.

Суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справі «Козинець проти України», заява № 75520/01, п. 54, від 06.12.2007; рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», заява № 42310/04, п. 150, від 21.04.2011; рішення у справі «Яременко проти України», заява № 32092/02, п. 57, від 12.06.2008).

На підтвердження обставин інкримінованих ОСОБА_6 злочинів стороною обвинувачення надано, крім іншого, довідку про відмову особи від опитування з використанням поліграфа від 16.04.2019, згідно з якою у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження №№12018020130000597 від 02.11.2018 передбачалося здійснити перевірку ОСОБА_6 ; йому 16.04.2019 було запропоновано пройти опитування з використанням поліграфа; в ході бесіди до нього була доведена інформація щодо змісту та умов проведення опитування, однак пройти опитування з використанням поліграфа ОСОБА_6 відмовився у зв`язку із тим, що він «дуже нервується і у нього погіршився стан здоров`я».

Сторона захисту під час судового розгляду просила такий доказ – довідку про відмову особи від опитування з використанням поліграфавизнати недопустимим.

За визначенням, поліграф (детектор брехні) є різновидом психофізіологічної апаратури і являє собою комплексну багатоканальну апаратну методику реєстрації змін психофізіологічних реакцій людини у відповідь на пред`явлення за спеціальною схемою певних психологічних стимулів. Аналіз інформації, отриманої від людини в процесі опитування за допомогою поліграфа, дає змогу одержувати необхідну орієнтувальну інформацію та виявляти ту, яку людина приховує.

Тобто фахівець-поліграфолог може лише констатувати, що людина дає певну фізіологічні реакцію на запитання. Натомість, поліграфолог не може бути безперечно впевненим, на що саме відбулася реакція у людини.

Водночас чинним кримінальний процесуальним законодавством не передбачено перевірки показань із застосуванням спеціального технічного засобу – поліграфа (детектора брехні) та використання отриманих даних як доказу.

Вказані висновки узгоджуються із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 09.11.2023 (справа № 344/17154/18).

Разом із тим у даному випадку ОСОБА_6 відмовився від надання під час досудового розслідування показань із застосуванням спеціального технічного засобу – поліграфа, тому у контексті цього кримінального провадження суд сприймає довідку про відмову особи від опитування з використанням поліграфа не як окремий доказ винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, а як обставину, яка характеризує поведінку особи під час проведення досудового розслідування.

Оцінюючи доводи сторони захисту з приводу недопустимості окремих письмових доказів, суд зазначає таке.

Так, сторона захисту вказує на те, що висновок судово-медичного експерта №96 є неналежним і недопустимим доказом, оскільки відповідно до його змісту під час проведення зазначеної експертизи брав участь як фахівець лікар-гінеколог ОСОБА_85 , який не є судово-медичним експертом чи іншим фахівцем судово-медичної експертизи та був залучений до проведення експертизи без попереднього погодження судом.

З висновку експерта №96 убачається, що судову експертизу було проведено судово-медичним експертом ОСОБА_29 , а при проведенні експертизи були присутні: лаб. ОСОБА_86 , лікар-гінеколог ОСОБА_85 та слідчий ОСОБА_87 .

Згідно з п. 2.13 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України №6 від 17.01.1995, при проведенні судово-медичної експертизи можуть бути присутні: слідчий (за винятком проведення експертизи особи іншої статі, коли це супроводжується її оголенням); обвинувачений та інша особа (тільки з дозволу слідчого); лікарі лікувально-профілактичних закладів з дозволу слідчого.

Відповідно до п. 2.10 вищезазначеної Інструкції, при виконанні експертиз, в яких виникла необхідність вирішення спеціальних питань, що не входять до компетенції судово-медичного експерта, і потрібна консультація фахівця у відповідній галузі медицини або в разі потреби у проведенні огляду особи, яка піддається судово-медичній експертизі у лікаря-фахівця, що працює в іншому закладі охорони здоров`я, судово-медичний експерт за погодженням з особою, яка призначила експертизу, має право залучати цього фахівця для проведення всіх необхідних досліджень, для вирішення питань, поставлених перед експертизою.

Тобто погодження із ініціатором експертизи вимагається у випадку, коли питання виходять за межі компетенції лікаря судово-медичного експерта, чи при проведенні безпосереднього огляду підекспертної особи лікарем-спеціалістом.

У даному випадку поставлені експерту питання входили до компетенції судово- медичного експерта.

Згідно з п. 1.5 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, без додаткового узгодження з особою, що призначила експертизу, до участі в проведенні судово-медичних експертиз як експерти можуть бути залучені професори та викладачі кафедр судової медицини, фахівці закладів охорони здоров`я та інших відомств.

Таким чином, у даному випадку залучення лікаря-гінеколога під час проведення судово-медичної експертизи не є підставою для визнання висновку експерта №96 неналежним і недопустимим доказом.

Також сторона захисту вказала на те, що не може слугувати належним і допустимим доказом протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 з долученим до нього відеозаписом, оскільки під час цієї процесуальної дії ОСОБА_5 лише розповідала про визначені нею обставини, при цьому не вчиняла жодних інших дій, які б мали відповідати назві процесуальної дії – відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань.

Однак такі аргументи не знайшли свого підтвердження за матеріалами даного кримінального провадження.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.

Належна правова процедура проведення слідчого експерименту містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта, за його волею та вільним волевиявленням. До системи таких гарантій належить також участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої дії як складові судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту тощо.

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності (стаття 23 КПК України), суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де протокол слідчого експерименту є предметом оцінки суду за правилами, визначеними статтею 94 КПК України. Отже, протокол слідчого експерименту після його оцінки судом із точки зору належності, допустимості й достовірності набуває значення судового доказу.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 17.04.2019, проведеного за участю ОСОБА_5 , убачається, що у ньому зазначено про початок проведення слідчої дії та її закінчення, період проведення слідчого експерименту, який зазначено у протоколі, у повній мірі відповідає долученому до нього відеозапису, який жодного разу не переривався.

Суд при оцінці відомостей, отриманих під час проведення слідчого експерименту враховує лише відомості, повідомлені потерпілим, свідком та обвинуваченим безпосередньо під час проведення відтворення з ними обставин та обстановки події.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 (справа № 135/1530/16-к) та в постанові від 05.03.2020 (справа № 666/5448/15-к).

У постанові від 14.09.2020 (справа № 740/3597/17), на яку посилався захисник обвинуваченого, вказуючи, що протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 з долученим до нього відеозаписом є недопустими доказами, Верховний Суд зауважив, що проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст частини четвертої статті 95 КПК України.

Водночас така позиція Верховного Суду викладена у справі, яка не є релевантною до даної справи, оскільки Верховний Суд оцінював як доказ на предмет його допустимості протокол слідчого експерименту за участю підозрюваного на стадії досудового розслідування.

У даному випадку слідчий експеримент проведено за участі потерпілої, яка під час проведення слідчого експерименту не лише розповідала про обставини вчинення злочинів, але і демонструвала розташування меблів на момент подій, зазначених в обвинувальному акті, показувала частини тіла, куди торкався ОСОБА_6 , та частини тіла, в області яких вона відчувала біль, на прохання слідчого відтворювала рухи ОСОБА_6 .

Тому суд вважає, що в цьому випадку мало місце проведення слідчого експерименту саме шляхом відтворення обставин, обстановки та способу вчинення злочину, саме тому суд вважає, що відсутні правові підстави для неврахування протоколу слідчого експерименту в якості доказу у кримінальному провадженні. Натомість цей протокол оцінюється судом у сукупності з іншими доказами, наданими суду, відповідно до приписів частини першої статті 94 КПК України.

За таких обставин суд відхиляє доводи сторони захисту щодо недопустимості долучених стороною обвинувачення доказів.

Формальні зауваження сторони захисту, які не впливають на зміст проведеної слідчої дії, не можуть нівелювати доказ у цілому.

Тому суд констатує, що аргументи сторони захисту щодо недопустимості окремих доказів не містять такої інформації, яка б вказувала на неможливість використання їх у даному кримінальному провадженні, чи необхідність визнання їх недопустимими доказами.

Отже, з огляду на викладене, суд доходить висновку, що у даному кримінальному провадженні при збиранні доказів не було допущено істотних порушень вимог процесуального закону, що вплинули на ті чи інші конвенційні або конституційні права сторони захисту, чи обмежили в можливостях їх ефективного використання, а тому такі докази можуть бути прийняті та покладені в обґрунтування наведених нижче висновків.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, а саме: вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, вчинені членом сім`ї, та у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, а саме: вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним, анальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, вчинені щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах та яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди (у редакції Закону №2227-VІІІ від 06.12.2017).

Положення статті 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь, кореспондують із положеннями статті 17 КПК України, яка містить вимогу про необхідність доведення винуватості особи поза розумним сумнівом. Отже, висновок суду про винуватість особи має ґрунтуватися на твердому переконанні, що надані сторонами докази в їх сукупності доводять винуватість особи «поза розумним сумнівом». І навпаки – висновок суду про винуватість особи не може ґрунтуватися лише на припущенні, що ця особа могла вчинити злочин, якщо з огляду на певні обставини чи докази існує «розумний» сумнів у цьому.

Таким чином, приписи статті 62 Конституції України формулюють відповідний стандарт доведення винуватості особи в суді на підставі оцінки всієї сукупності доказів, але вони не забороняють суду зазначати в судовому рішенні мотиви прийняття чи відхилення окремих доказів, врахування чи неврахування певних фактів чи обставин. Більше того, вимога належним чином мотивувати судові рішення є одним із елементів права на справедливий суд. Це вимагає від суду ретельно оцінювати докази та надавати відповідні пояснення стосовно того, чому він бере або не бере до уваги ті чи інші факти чи обставини. І лише оцінивши відповідним чином докази в їх сукупності, суд має зробити висновок щодо винуватості або невинуватості особи.

Зміст поняття доведеності винуватості особи у вчиненні злочину «поза розумним сумнівом» розкрито у пункті 54 рішення Європейського суду з прав людини від 04.09.2014 у справі «Рудяк проти України», згідно з яким Суд в черговий раз послався на свою практику, підтверджуючи, що критерієм, який застосовується при оцінюванні доказів, є доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення у справі «Авшар проти Туреччини», п. 282). Така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 (справа №688/788/15-к), стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключає можливу відсутність умислу або інший характер умислу. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, – є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно до диспозиції частини першої статті 152 КК України, під зґвалтуванням слід розуміти вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи.

З об`єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Згідно з приписами пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 30.05.2008 «Про судову практику в справах про злочини проти свободи та статевої недоторканості особистості», зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку статевих зносин, при цьому не має значення, чи закінчила винна особа статевий акт у фізіологічному розумінні.

Норми частини четвертої статті 152 та частини другої статті 156 КК України забороняють вчиняти будь-які дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло потерпілої особи, яка не досягла 14 років, з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, незалежно від її добровільної згоди.

Ці норми направлені на захист прав дитини як потерпілої особи, тому й запроваджується абсолютна заборона нашкодити її статевій свободі, навіть за її добровільної згоди. Законодавець, вводячи таке табу на посягання на статеву свободу дитини навіть з урахуванням її добровільної згоди, обґрунтовує своє рішення тим, що особа, яка не досягла чотирнадцяти років, через свій малий вік не може адекватно сприйняти події та усвідомлювати наслідки прийнятого рішення.

Суд враховує, що зґвалтування та вчинення дій сексуального характеру з особою, яка не досягла чотирнадцятирічного віку є одними із небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності, оскільки заподіюють шкоду здоров`ю малолітньої дитини, негативно впливають на її нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток.

Так, відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» №5 від 30.05.2008, малолітніми потерпілими від зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом є особи, яким на момент злочину не виповнилось 14 років. Кримінальна відповідальність за вчинення зґвалтування неповнолітньої чи малолітньої особи або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодо такої особи настає лише за умови, якщо винна особа усвідомлювала (достовірно знала чи припускала), що вчиняє такі дії щодо неповнолітньої або малолітньої особи, а так само, коли вона повинна була і могла це усвідомлювати.

ОСОБА_6 являвся вітчимом потерпілої ОСОБА_5 , вони проживали в одному будинку, тому обвинувачений достовірно знав про малолітній вік потерпілої.

Об`єктом злочину, передбаченого статтею 156 КК України, є статева недоторканість, яка забезпечує нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх. З об`єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх.

В усіх спорах, які стосуються захисту прав та інтересів дітей, суд та усі залучені державні органи, а також приватні особи, мають керуватися якнайкращими інтересами дитини.

У статті 52 Конституції України визначено, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом.

Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989, ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, встановлює що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Відповідно до статей 17, 19 зазначеної Конвенції, жодна дитина не може бути об`єктом незаконного посягання на її честь і гідність; держава вживає всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації.

У статті 34 цієї Конвенції встановлено, що держава зобов`язана захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень.

Конвенція про права дитини вважає завданням кожної держави надати дитині такий захист і піклування, які необхідні для її гаразду, захистити дитину від усіх форм дискримінації або покарання, фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, недбалого і брутального поводження та експлуатації, забезпечити їй здоровий розвиток тощо.

Законодавець забезпечує охорону та недоторканість статевої свободи особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її статі.

Національне законодавство відображає принцип пріоритетності прав та інтересів дитини. Зокрема, у статті 7 Сімейного кодексу України закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

При цьому Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Дана справа стосується сексуальних злочинів відносно малолітньої особи, що зумовлює особливий характер провадження та вимагає від суду детального аналізу та мотивування свого рішення.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав, ґрунтуючи свою лінію захисту на тому, що потерпіла ОСОБА_5 обмовила його, оскільки перебувала під впливом своєї баби, що станом на даний час підтверджує і сама потерпіла.

Однак, незважаючи на таку позицію потерпілої та обвинуваченого, винуватість останнього у вчиненні кримінальних правопорушень доводиться дослідженими в ході судового розгляду кримінального провадження доказами.

Так, згідно з висновком судово-психіатричного експерта №27 від 04.03.2019 Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка», « ОСОБА_5 у співбесіді на тему вчиненого проти неї правопорушення докладно повідомляє всі обставини та події, які відбувалися на той час; розповіла, що її мама та вітчим, коли були у нетверезому стані, вступали у її присутності в інтимні стосунки, а потім мама казала, що вона зрозуміє її, коли виросте; вітчим ОСОБА_35 часто дивився в її присутності порнофільми, вимагав, щоб і вона їх дивилася, а потім діставав свій статевий прутень та пестив його в її присутності; також повідомила, що у відсутності матері вночі відчула, як ОСОБА_35 засовував «щось велике» в її анальний отвір, при цьому він шумно дихав; почала прокидатись, але потім вирішила, що це сон, і продовжувала спати далі».

Про такі ж обставини потерпіла ОСОБА_5 повідомляла й під час проведення слідчого експерименту, вказуючи, що «влітку 2018 року у вечірній час додому повернулася мама ОСОБА_8 з вітчимом ОСОБА_6 , її брати в цей час уже спали, після цього ОСОБА_8 вимкнула світло, а ОСОБА_35 у свою чергу увімкнув на комп`ютері порно фільм та вони посадили її неподалік дивану, після чого почали роздягатися перед нею, а далі вступили в інтимні стосунки, повторюючи сцени фільму порнографічного характеру»; повідомила про ще один випадок восени 2018 року, зазначивши про те, що «мама на той час знаходилася у лікарні, у вечірній час, коли вона і молодший брат вже спали, вона почула крізь сон, що до кімнати зайшов ОСОБА_35 та увімкнув комп`ютер, після чого він підійшов до неї, приспустив штани та нижню білизну і почав пальцями гладити її статеві органи, а також голову, після цього вона відчула щось більше, ніж палець, а потім відчула різку біль в анальному отворі, однак вона дуже хотіла спати і подумала, що це сон, коли вона прокинулась від болі, то побачила біля себе свого вітчима ОСОБА_54 , який гладив її по голові, у цей час вона також побачила, що на комп`ютері увімкнений порно фільм; на наступний день у вечірній час, коли вона сиділа за комп`ютером, до неї підійшов ОСОБА_23 , підняв її зі стільця, а сам сів на нього, далі він почав лізти до неї, зняв з неї штани, при цьому тримаючи її руками за боки, перед цим приспустив із себе свої штани, оголивши статеві органи, та намагався «засунути до заднього проходу», від чого вона відчула біль».

Дослідивши відеозапис слідчого експерименту за участі малолітньої потерпілої ОСОБА_5 , ознак здійснення на неї психологічного впливу з боку осіб, які брали участь у проведенні вказаної слідчої дії, не виявлено. Її законний представник ОСОБА_15 , про вплив якої на дитину вказує сторона захисту, була відстороненою, нічого не підказувала ОСОБА_5 , зорового контакту між ними не було, ОСОБА_5 говорила вільно, не заплутувалася, чітко відповідала на задані запитання.

Психолог ОСОБА_79 , яка була залучена як спеціаліст під час проведення слідчого експерименту, у судовому засіданні пояснила, що на її думку, надані ОСОБА_14 показання під час слідчого експерименту не могли бути навіяні дорослими, бо дитина поводила себе відповідно до віку, її знання про фізіологію та статеве життя також відповідало віку дитини, не було жодних ознак того, що Діану хтось таке примусив говорити, її показання не могли бути фантазією, оскільки дитина розповідала такі деталі, які в 11 років видумати не може, було видно, що їй незручно і страшно про це говорити.

Крім того, ОСОБА_88 , який двічі проводив експертне дослідження ОСОБА_5 , будучи допитаним у судовому засіданні, пояснив, що станів «патологічної брехні» експертами під час проведення експертизи не виявлено, і хоч встановлення правдивості показань виходить за межі повноважень судових експертів, однак не було жодних підстав вважати наявність психологічного чи психіатричного навіювання або фантазування, якби в експертів виникли будь-які підозри щодо фантазування, вони б про це зазначали у висновку і не змогли б чітко відповісти на поставлені питання, а якщо ними так все детально описано у висновку, значить на той час жодних сумнівів не було.

Отже, всі ці докази узгоджуються між собою, є послідовними та логічно пов`язаними.

Обставин, які свідчать, що на потерпілу під час досудового розслідування чинився вплив з метою надання неправдивих показань, не встановлено. Відсутні будь-які переконливі докази, які вказують на цей факт.

Суд вважає, що твердження обвинуваченого про схиляння потерпілої до неправдивих свідчень є лише припущеннями, які підлягають критичній оцінці та які не підкріплені належними і допустимими доказами.

Суд розцінює такі доводи обвинуваченого способом захисту та такі доводи не спростовують сукупності доказів, що підтверджують вчинення обвинуваченим інкримінованих злочинів.

Відповідно до висновку експерта №96 від 04.12.2018 Жмеринського районного відділення Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи, «у ОСОБА_5 об`єктивних ознак ушкоджень на її тілі, в тому числі в ділянці анального отвору, окрім зовнішніх статевих органів, не виявлено; анатомічна цілісність дівочої пліви у ОСОБА_5 порушена, про що свідчить виявлений зарубцьований розрив дівочої пліви на цифрі «9» умовного циферблату годинника і по давності заподіяння може відповідати терміну понад трьох тижнів до моменту обстеження».

Потерпіла ОСОБА_5 , бажаючи спростувати факт її зґвалтування ОСОБА_6 , під час судового розгляду надала показання, згідно з якими розрив дівочої пліви відбувся через те, що вона менше ніж за місяць до події під час миття гралася олівцями та «поцарапалася».

Водночас експерт ОСОБА_29 , який проводив експертизу №96 від 04.12.2018, у судовому засіданні пояснив, що розрив дівочої пліви не може відбутися від олівця, оскільки для розриву треба наявність двох складових: тиснення і розтягнення, для чого має бути відповідний об`єм; олівці або інші схожі предмети можуть завдати зовсім інші ушкодження; самостійно ОСОБА_5 не могла спричинити собі розрив дівочої пліви, вона б одразу відчула біль.

Суд враховує, що на такій версії події потерпіла наполягала до моменту допиту експерта ОСОБА_29 , а після його доводів про те, що розрив дівочої пліви не може бути спричинений олівцем або іншим схожим предметом, надала суду ксерокопію аркуша з її амбулаторної картки, про наявність якого раніше жодного разу не повідомляла, де міститься запис: «При огляді порушень дівочої пліви не виявлено» та під записом наявна дата «31.10.18» і підпис без зазначення посади, прізвища ім`я та по батькові особи, яка зробила такий запис.

Потерпіла ОСОБА_5 стверджувала про те, що такий запис було здійснено після її огляду акушеркою на кріслі.

Згідно з п. 1.1 Методичний рекомендацій щодо організації надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України №417 від 15.07.2011 «Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні» (у редакції станом на 2018 рік), амбулаторна акушерсько-гінекологічна допомога здійснюється в амбулаторіях загальної практики/сімейної медицини, в жіночих консультаціях, гінекологічних кабінетах центральних районних лікарень, сільських лікарських амбулаторіях, фельдшерсько-акушерських пунктах (далі – ФАПах), центрах планування сім`ї, оглядових кабінетах поліклінік.

Відповідно до п. 4.4 вищезазначених Методичних рекомендацій, проведення профілактичних оглядів у дівчат з 18 років (за показаннями з 14 років оглядаються у присутності батьків гінекологом дитячого та підліткового віку) покладається на акушерку, лікаря загальної практики – сімейної медицини, лікаря-педіатра, лікаря-акушера-гінеколога, лікаря-гінеколога дитячого та підліткового віку (в умовах ЛПЗ). Профілактичні огляди спрямовані на збереження репродуктивного здоров`я, профілактику небажаної вагітності, запальних захворювань статевих шляхів та підліткової вагітності, інфікування вірусом папіломи людини, діагностику порушення фізичного та статевого розвитку (затримка або випередження), порушення становлення менструального циклу.

З наведеного убачається, що огляд ОСОБА_5 не міг бути здійснений акушеркою, такий огляд мав бути проведений у присутності батьків гінекологом дитячого та підліткового віку.

Крім того, з відповіді в.о. директора КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» №895/01-04 від 29.07.2026 на запит керівника Жмеринської окружної прокуратури убачається, що дані про звернення ОСОБА_5 31.10.2018 за медичною допомогою до ФП с. Почапенці, Жмеринського району взагалі відсутні.

На думку суду, надана потерпілою ксерокопія аркуша з медичної картки, на якому міститься запис: «При огляді порушень дівочої пліви не виявлено», без надання будь-яких інших документів, які б у сукупності свідчили, що 31.10.2018 дійсно проводився огляд ОСОБА_5 лікарем-гінекологом, не може спростовувати висновок експерта №96 від 04.12.2018.

Захисник обвинуваченого під час судових дебатів вказав, крім іншого, що, відсутність у експертизі №96 обстеження довжини пальців ОСОБА_5 , а також відсутність у справі матеріалів освідування ОСОБА_6 щодо розміру його статевого органу в стані спокою та в напруженому стані свідчить про те, що фактично не встановлений механізм пошкодження дівочої перетинки ОСОБА_5 та причетність до вчинення таких пошкоджень ОСОБА_6 .

Водночас у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, що сторона захисту на стадії досудового розслідування ініціювала питання про залучення експерта для встановлення довжини пальців ОСОБА_5 та розміру статевого органу ОСОБА_6 або що під час проведення експертиз сторона захисту заявляла такі питання, однак експерт не надав відповіді на них.

Крім того, суд позбавлений можливості установити, як, на думку захисника, відповіді на такі питання могли сприяти у встановленні механізму пошкодження дівочої перетинки ОСОБА_5 та причетність до вчинення таких пошкоджень ОСОБА_6

ОСОБА_6 під час судового розгляду заперечував факт перегляду фільмів порнографічного характеру у присутності потерпілої ОСОБА_5 , на що також вказували свідки, допитані у судовому засіданні за клопотанням сторони захисту.

При цьому захисник обвинуваченого вказував, що відповідно до висновку експерта №157/158 від 19.01.2019, на двох жорстких дисках виявлено три відеофайли, які відносяться до продукції порнографічного характеру, однак, відповідно до описової частини висновку експерта, файл №1 створений 27.10.2018 і його перегляд востаннє здійснений також цієї дати, файл №2 створений 30.04.2007 і його перегляд востаннє здійснений 19.01.2016, файл №3 створений 12.10.2010 і його перегляд востаннє здійснений 19.01.2016, тому ці файли не мають ніякого відношення до подій, які зазначені в обвинувальному акті і стосуються серпня 2018 року.

Водночас суд звертає увагу, що у висновку експерта №157/158 від 19.01.2019 конкретизовано, що дата і час створення (останньої зміни тощо) файлу встановлюється, виходячи з показників системного таймера комп`ютера на момент проведення операції створення (зміни тощо) файлу, і може відрізнятися від реальних дати та часу, а тому дата відображення останнього перегляду відеозаписів, наданих на дослідження експерту, не може підтверджувати факт відсутності їхнього перегляду влітку 2018 року.

Крім того, суд враховує, що під час проведення слідчого експерименту, матір обвинуваченого ОСОБА_6 – ОСОБА_89 повідомила про те, що раніше потерпіла скаржилася на вітчима та говорила їй, що він в її присутності дивиться відео порнографічного характеру, у зв`язку із чим вона ( ОСОБА_89 ) сварилася з сином та робила йому зауваження.

Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що потерпіла ОСОБА_5 протягом розгляду даного кримінального провадження неодноразово повідомляла під час судових засідань, а також подавала письмові заяви, зазначаючи про те, що ОСОБА_6 є невинуватим, що вона не вважає себе потерпілою та те, що надані нею на досудовому розслідуванні показання є неправдивими та спричинені впливом її баби ОСОБА_15 .

Такі твердження потерпілої суд розцінює критично з огляду на таке.

На момент вчинення кримінальних правопорушень потерпіла ОСОБА_5 була малолітньою особою, а її сприйняття обставин подій, в тому числі, досліджувались під час проведення судово-психіатричної експертизи, під час проведення якої, за твердженням експерта в судовому засіданні, не було жодних підстав вважати наявність психологічного чи психіатричного навіювання або фантазування, потерпіла у силу свого віку поверхово, лише з зовнішнього боку, обізнана з інтимними стосунками, які виникають між дорослими, глибокого розуміння їх суті через малолітній вік у неї не було, так як в цьому віці базові психологічні структури сексуальності недосформовані, психосексуальний розвиток вкрай недостатній.

При цьому, за твердженням психолога, дитина під час проведення слідчого експерименту розповідала такі деталі, які, будучи у тому віці, видумати не могла.

Натомість під час судового розгляду потерпіла ОСОБА_5 уже набула повноліття та, будучи дорослою, підтримуючи стосунки зі своєю матір`ю ОСОБА_8 , яка являється дружиною обвинуваченого, акцентує увагу на тому, що за ОСОБА_6 удома плачуть діти, тому його треба відпустити додому.

Суд враховує, що станом на даний час, згідно з наданими у судовому засіданні показаннями, потерпіла ОСОБА_5 проживає окремо від матері ОСОБА_8 та її дітей, а тому обізнаність ОСОБА_5 про те, що за ОСОБА_6 плачуть діти, в тій чи іншій мірі може свідчити про певну маніпуляцію з боку її матері за допомогою почуття провини.

Такі висновки сформовано судом, в тому числі, з огляду на характер показань свідка ОСОБА_8 , яка в судовому засіданні акцентувала, що з початку розслідування кримінального провадження вона була ображена на Діану через те, що остання «продала свою рідну маму за телефон».

Показання матері потерпілої, надані у судовому засіданні, мали у більшій мірі обвинувальний ухил проти потерпілої ОСОБА_5 , а тому така поведінка її найближчої людини протягом тривалого часу могла сформувати у потерпілої певну позицію, за якої у неї закарбувалося почуття провини перед матір`ю та її дітьми, що й могло стати підставою для зміни нею показань.

У цьому контексті суд бере до уваги і те, що після повідомлення про вчинення кримінальних правопорушень потерпіла ОСОБА_5 , незважаючи на наявність у неї матері, з якою, як було зазначено у судовому засіданні, у неї нормальні стосунки, вирішила переїхати до своєї баби, яка проживала у зовсім іншому населеному пункті, що додатково свідчить про відсутність з боку матері будь-якої підтримки малолітньої дитини, яка стала жертвою злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості, її повне відсторонення від підтримки та захисту дочки.

Попри те, що потерпіла ОСОБА_5 змінила свої показання та стверджувала, що обмовила обвинуваченого ОСОБА_6 під час досудового розслідування, її показання, надані в судовому засіданні, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень доведена іншими зібраними доказами, зокрема показаннями експерта, психолога та ОСОБА_15 , а також висновками експертів.

Суд враховує, що жоден досліджений під час судового розгляду доказ, в тому числі і показання свідків, не свідчать про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а навпаки підтверджують його вину.

Свідки ОСОБА_89 , ОСОБА_39 , ОСОБА_8 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 та ОСОБА_43 , перебуваючи у родинних / дружних відносинах з ОСОБА_6 , окрім як надання власної суб`єктивної характеристики обвинуваченого ОСОБА_6 як батька, так і сім`ї ОСОБА_57 в цілому, не повідомили суду обставин, які б підтверджували невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень.

Показання свідків захисту суд не може сприймати як однозначні та беззаперечні. Суд критично оцінює показання свідків з приводу того, що ОСОБА_6 не міг зробити те, в чому його обвинувачують, оскільки, як зазначалося вище, такі свідки є родичами, кумами, друзями обвинуваченого. Крім того, їхні показання суперечать одне одному, деякі не відповідають твердженням самого обвинуваченого.

Так, свідок ОСОБА_89 під час слідчого експерименту зазначала, що її син ОСОБА_6 дивився порнофільми і вона за це з ним сварилася, а під час допиту в судовому засіданні зазначила про те, що її син не дивився порнофільми. Також у судовому засіданні свідок ОСОБА_89 зазначила, що їй ОСОБА_14 ніколи не розказувала, що ОСОБА_35 в її присутності дивився порнографічні фільми, а під час слідчого експерименту вказувала на те, що їй ОСОБА_14 один раз про це розповіла.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила про те, що ОСОБА_14 робила «непристойності» зі своїми іграшками, навчилася цього від свого рідного батька, однак такі обставини свідок ОСОБА_8 , будучи матір`ю потерпілої, не повідомляла під час досудового розслідування, одразу після виявлення обставин, в яких обвинувачують її чоловіка ОСОБА_6 . Версія щодо перегляду порнографічних фільмів батьком потерпілої в присутності останньої та те, що батько ОСОБА_14 примушував її, ОСОБА_8 , займатися сексом у присутності дитини, на думку суду, з`явилася лише після 2023 року, оскільки свідок ОСОБА_43 у судовому засіданні під час допиту повідомила, що в 2023 році ОСОБА_10 їй розповідала, що перший чоловік примушував її займатися сексом при ОСОБА_14 .

Досить суперечливі показання було надано свідками щодо наявності на комп`ютері фільмів порнографічного характеру. Так, свідок ОСОБА_89 повідомила, що коли вони купили «з рук» коп`ютер, на ньому уже були порнографічні фільми, її покійний чоловік усе любив перевіряти, тому це він побачив, що такі фільми є на комп`ютері, але вони не могли їх видалити, а сідок ОСОБА_8 повідомила, що ОСОБА_35 не міг вмикати ОСОБА_14 порнографічні фільми, бо коли вона вмикала дітям мультики ті файли на комп`ютері були заблоковані. Пізніше ОСОБА_8 повідомила, що про наявність порнографічних фільмів на комп`ютері вони дізналися після повідомлення працівників поліції, до того вони не знали про це.

Крім того, й інші показання свідків різняться. Наприклад, обвинувачений зазначав, що ОСОБА_14 ніколи не бив, пальцем її не чіпав, про це також зазначала сама потерпіла і деякі свідки, однак допитана у судовому засіданні як свідок захисту ОСОБА_39 повідомила, що коли вона залишилася наодинці з ОСОБА_14 і попросила розповісти, що там насправді сталося, що з нею робив ОСОБА_35 , ОСОБА_14 розповіла, що сказала на маму погане слово, а ОСОБА_35 дав їй ляпаса і вона на нього образилась.

Також сторона захисту, заперечуючи вплив ОСОБА_6 на зміну показань потерпілої, наполягала на тому, що потерпіла ОСОБА_5 після повідомлення про вчинення кримінального правопорушення більше не проживала у будинку батьків ОСОБА_6 та не бачилася з останнім, у той же час свідок захисту ОСОБА_43 у судовому засіданні повідомила, що після порушення справи вона бачила ОСОБА_14 у будинку в м. Жмеринка.

При цьому, варто зауважити, що свідки сторони захисту, перебуваючи у родинних / дружніх відносинах з ОСОБА_6 , у судовому засіданні надавали певні показання, які нібито свідчать про невинуватість ОСОБА_6 , зокрема, що батько ОСОБА_14 дивився при дитині різні відео порнографічного характеру, що ОСОБА_14 нібито повідомляла, про те, що обмовила ОСОБА_6 через те, що він дав їй ляпаса, що ОСОБА_14 «поцарапала» себе олівцем під час миття, водночас будучи допитаними під час досудового розслідування, про такі обставини не повідомляли, а в судовому засіданні не змогли пояснити причину неповідомлення таких фактів слідчому.

Тобто суперечливі показання свідків захисту вказують на те, що вони намагаються виправдати обвинуваченого з метою його уникнення від кримінальної відповідальності за вчинені злочини.

Дослідивши усі вищезазначені докази в їх сукупності, з точки зору їх допустимості, достовірності та достатності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження у їх сукупності, суд доходить висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, пов`язаних з домашнім насильством, та вважає, що його дії треба кваліфікувати за ч. 4 ст. 152 КК України, тобто вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним, анальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, вчинені щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах та яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, та за ч. 2 ст. 156 КК України, тобто вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, вчинених членом сім`ї.

При цьому захисник обвинуваченого під час судових дебатів зазначив, що змінене обвинувачення ОСОБА_6 є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам кримінального законодавства у зв`язку з тим, що ним ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 152 КК України у редакції Закону 2227-VIII від 06.12.2017, однак відповідно до відкритих даних, які знаходяться на сайті Верховної Ради України, зміни до Кримінального кодексу України в редакції Закону №2227-VIII від 06.12.2017 набрали чинності 11.01.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження (частина третя статті 337 КПК України).

Відповідно до зміненого обвинувального акту, ОСОБА_6 обвинувачується, крім іншого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 (в редакції Закону №2227-VIII від 06.12.2017).

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У частинах другій та третій статті 4 КК України визначено, що злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.12.2020 (справа № 562/1629/17) зроблено висновок, що «зміна диспозицій ч. 4 ст. 152 і ч. 3 ст. 153 КК у зв`язку з набранням чинності Законом № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року не свідчить про декриміналізацію чи навпаки – криміналізацію окремих дій. Між попередньою та новою редакціями зазначених норм закону про кримінальну відповідальність має місце правова наступність. Санкція ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції Закону № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року) пом`якшує кримінальну відповідальність особи порівняно з санкціями ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції Закону № 2295-VI від 01 червня 2010 року), що передбачали кримінальну відповідальність за ці ж самі дії. Тому, в даному випадку, має місце застосування положень ч. 1 ст. 5 КК України щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі».

Установлено, що санкція частини четвертої статті 152 КК України в редакції Закону №2295-VI від 01.06.2010 передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років.

Водночас санкція частини четвертої статті 152 КК України в редакції Закону №2227-VIII від 06.12.2017 передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років.

Враховуючи, що санкція частини четвертої статті 152 КК України в редакції Закону №2227-VIII від 06.12.2017 пом`якшує кримінальну відповідальність особи порівняно з санкцією частини четвертої статті 152 КК України в редакції Закону №2295-VI від 01.06.2010, тому, в даному випадку, має місце застосування положень частини першої статті 5 КК України щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.

У частині другій статті 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

При визначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які, згідно зі ст. 12 КК України, відносяться до тяжкого та особливо тяжкого злочинів; особу обвинуваченого, який раніше несудимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, одружений, має малолітніх дітей.

Також суд враховує невизнання вини обвинуваченим, його намагання уникнути кримінальної відповідальності.

Будь-яких обставин, що пом`якшують та/або обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , судом не установлено.

Відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у статті 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість – одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

ЄСПЛ у рішенні від 17.09.2009 у справі «Скополла проти Італії» зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

При призначенні обвинуваченому покарання судом враховується і те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами.

Суд, враховуючи ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, конкретні обставини їхнього вчинення, дані про особу ОСОБА_6 , вважає, що призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення на певний строк з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з роботою та організацією дозвілля з особами до 18 років, на певний строк відповідатиме меті покарання та буде достатнім для його виправлення і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного, а також з особою винуватого, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Таке покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання, буде гарантувати безпеку для суспільства.

Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою в складі колегії суддів від 15.05.2025 застосував до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід – тримання під вартою, без визначення розміру застави, який в подальшому продовжувався ухвалами Вінницького районного суду Вінницької області.

У листі ВССУ «Про судову практику застосування судами першої інстанції та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» роз`яснено, що у п. 74 рішення ЄСПЛ (у справі «Харченко проти України») зазначено: «Суд вважає, що за відсутності чіткого положення, яке встановлювало б правило, коли і за яких умов взятий під вартою на стадії досудового розслідування має далі триматися під вартою на стадії судового розслідування, такий стан не відповідає критерію «передбачуваності закону» для цілей п. 1 ст. 5 Конвенції. Суд також повторює, що практика, яка склалася в умовах прогалин законодавства, коли особа може перебувати під вартою без визначення певного строку тримання, без конкретного правового положення або судового рішення, сама по собі суперечить принципу правової визначеності і захисту від свавілля, які є загальною ідеєю Конвенції принципу верховенства права (див. справу «Барановський проти Польщі» №28358/95, п.п. 55-56, ЄКЛП 2000-III, та справу «Кавка проти Польщі» №25874/94 п. 51, від 09.01.2001, справу «Фельдман проти України», № 76556/01 та №3877904, п. 73 від 08.04.2010)». У пункті 75 цього ж рішення вказано, що хоча національний суд прийняв рішення про попереднє ув`язнення заявника, він не визначив подальший строк тримання під вартою і жодним чином не обґрунтував своє рішення. Це призвело до стану невизначеності підстав перебування заявника під вартою після цієї дати. У зв`язку з цим Суд нагадує, що тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленого в п. 1 ст. 5 (див. справа «Соловей і Зозуля проти України», п. 76, від 27.11.2008).

Аналізуючи наведені правові позиції ЄСПЛ, можна дійти висновку про те, що зазначення у вироку строку шляхом настання певної події, а саме: набрання цим вироком законної сили, не суперечитиме п. 74 рішення у справі «Харченко проти України». Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 115 КПК України строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, днями і місяцями. Строки можуть визначатися вказівкою на подію.

Отже, з врахуванням вищезазначених роз`яснень, суд вважає, що обраний обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою треба залишити до набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі обвинуваченому ОСОБА_6 треба обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

Згідно з ч. 3 ст. 55 КК України, при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк – воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу – з моменту набрання законної сили вироком.

Тому початок строку відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з роботою та організацією дозвілля з особами до 18 років, обвинуваченому ОСОБА_6 треба обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КПК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Тому в строк відбування покарання ОСОБА_6 треба зарахувати строк перебування його під вартою як попереднє ув`язнення з 14.05.2025 (з моменту затримання відповідно до протоколу затримання особи, на виконання ухвали суду, від 14.05.2025) до дати набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначається, крім іншого, рішення про включення інформації про обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області ухвалою слідчого судді від 06.11.2018 накладав арешт на речові докази, який треба скасувати.

Питання щодо речових доказів треба вирішити на підставі статті 100 КПК України.

З обвинуваченого ОСОБА_6 , згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України, на користь держави треба стягнути витрати на залучення експертів у даному кримінальному провадженні (висновок експерта №157 від 31.01.2019 на суму 4 576,00 грн, висновок експерта №158 від 31.01.2019 на суму 3 289,00 грн) у загальній сумі 7 865 грн 00 коп.

Керуючись статтями 100, 124, 368, 370, 374 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152 (в редакції Закону №2227-VIII від 06.12.2017) КК України, ч. 2 ст. 156 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 4 ст. 152 КК України – у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років;

- за ч. 2 ст. 156 КК України – у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з роботою та організацією дозвілля з особами до 18 років, на строк 3 (три) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з роботою та організацією дозвілля з особами до 18 років, на строк 3 (три) роки.

Строк відбуття основаного покарання засудженому ОСОБА_6 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

Строк відбуття додаткового покарання засудженому ОСОБА_6 обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

До набрання вироком законної сили раніше обраний запобіжний захід відносно ОСОБА_6 у виді тримання під вартою – залишити без змін.

Зарахувати ОСОБА_6 в строк відбуття призначеного судом покарання строк попереднього ув`язнення з часу його затримання, а саме: з 14.05.2025, до дати набрання вироком законної сили, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Включити інформацію про ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, після набрання вироком законної сили.

Арешт, накладений Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області ухвалою слідчого судді від 06.11.2018 на майно, а саме: комп`ютерний системний блок чорного кольору із сірими вставками, на якому відсутня ліва захисна кришка, що поміщений до полімерного мішка білого кольору, який належним чином запакований, опечатаний паперовою биркою та печаткою «Для пакетів» Жмеринського ВП ГУНП, завірений підписами понятих та вилучений до Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області за адресою: м. Жмеринка, вул. Соборна, 58а, – скасувати.

Речовий доказ: комп`ютерний системний блок чорного кольору із сірими вставками, на якому відсутня ліва захисна кришка, що поміщений до полімерного мішка білого кольору, який належним чином запакований, опечатаний паперовою биркою та печаткою «Для пакетів» Жмеринського ВП ГУНП, завірений підписами понятих та вилучений до Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області за адресою: м. Жмеринка, вул. Соборна, 58а, – повернути власнику.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати на залучення експертів у даному кримінальному провадженні в загальній сумі 7 865 (сім тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн 00 коп.

Вирок суду може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а ОСОБА_6 – в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

СУДДЯ