Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №532/2852/25 — Кобеляцький районний суд Полтавської області

532/2852/25

2/532/225/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:

судді - Назарьової Л. В.,

з участю секретаря судового засідання - Маляренко І. М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача – ОСОБА_2 ,

відповідач – ОСОБА_3 ,

представники відповідача – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кобеляки, в порядку загального позовного провадження, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя

В С Т А Н О В И В:

24 листопада 2025 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

У позовній заяві позивачем зазначено, що вона починаючи із квітня 2021 року проживала із відповідачем ОСОБА_3 разом однією сім`єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу в належному позивачу будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 16 травня 2021 року сторони заручились та за час проживання разом із відповідачем у сторін народилася спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого відповідно до свідоцтва про народження являється відповідач.

У період з вересня по грудень 2021 року сторони проживали у Чехії, куди разом поїхали працювати та в подальшому, після повернення в Україну, продовжували проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу в належному позивачу будинку за вищевказаною адресою. За період спільного проживання сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за спільні кошти вирішили придбати автомобіль Renault Megane Scenic, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , та 08 квітня 2022 року уклали договір купівлі-продажу №2159. Вищезазначений автомобіль 22 липня 2022 року було оформлено та зареєстровано на ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .

23 липня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, про що 23 липня 2022 року складено відповідний актовий запис № 86. На цей час фактично шлюбні відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 припинені. Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 04 листопада 2025 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Позивач зазначає, що намагалась у позасудовому порядку здійснити поділ спірного транспортного засобу, однак звертаючись до відповідача їй було відмовлено, оскільки відповідач подарував вказаний транспортний засіб своїй матері, ОСОБА_6 , без її згоди, однак грошової компенсації за частку ОСОБА_1 їй не надав. Вказаний транспортний засіб 11.09.2025 року був зареєстрований за матір`ю відповідача ОСОБА_6 на підставі договору дарування.

Вважає, що такими діями відповідач намагається уникнути поділу спільного автомобіля, оскільки його мати знала, що транспортний засіб належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що ОСОБА_3 не отримував згоди на його дарування від позивача, а тому є недобросовісним набувачем. Разом з тим, вказує, що наразі не претендує на те, щоб автомобіль залишити собі, а навпаки не заперечує щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості її частини у праві спільної сумісної власності на спірний автомобіль. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 прохає стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в розмірі 1/2 частки ринкової вартості автомобіля, що становить 129270 грн (половина ринкової вартості автомобіля 258 540 грн). Також прохає стягнути з відповідача судові витрати.

05 січня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача, ОСОБА_3 – адвокат Борсук В. В. зазначив, що відповідач категорично не погоджується з доводами позивача, викладеними у позовній заяві та розцінює факт подачі позовної заяви, як маніпуляцію, спрямовану не для захисту порушеного права, а для отримання необґрунтованої майнової вигоди, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості. У свою чергу позивач намагається штучно створити режим спільної сумісної власності щодо майна, яке було набуте до шлюбу та не за спільні кошти. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, між ними існував спільний бюджет та, що спірне майно було набуто саме за спільні кошти. Позивач не надала доказів систематичної участі відповідача в утриманні житла, спільної оплати комунальних послуг, придбання майна для спільного користування, наявності єдиного сімейного бюджету. Вважає, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці.

Вказує, що спірний автомобіль Renault Megane Scenic був придбаний відповідачем приблизно за 6000,00 доларів США до шлюбу за кошти матері відповідача ОСОБА_6 та переданий у фактичне користування відповідача саме як його особиста власність, до того ж був придбаний до реєстрації шлюбу. У свою чергу позивач жодним чином не мала ніякого відношення до придбання автомобіля. В серпні 2025 року сторони прийняли рішення щодо продажу автомобіля з метою закриття значних кредитних та боргових зобов`язань сім`ї, а тому належний відповідачу автомобіль фактично був проданий за 6000 доларів США матері відповідача. Вважає, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем, оскільки правочин мав компенсаційний характер, здійснювався за домовленістю сторін та не порушував прав позивача, а тому вона не може вважатися недобросовісним набувачем, так як саме її кошти були використані для первинного придбання автомобіля, при цьому позивач була обізнана з продажем автомобіля, не заперечувала та фактично скористалася даними коштами, оскільки всі кошти були використані в інтересах сім`ї для погашення спільних боргових зобов`язань, в тому числі банківських кредитів позивача, спільних сімейних витрат, що повністю виключає твердження про зловживання правом відповідачем. Таким чином, твердження позивача про використання автомобіля або коштів від його відчуження не в інтересах сім`ї є завідомо неправдивими, оскільки всі кошти були витрачені в інтересах сім`ї. Враховуючи викладене, відповідач прохає суд відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з безпідставністю, а судові витрати покласти на позивача.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 25 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 16 лютого 2026 року зобов`язано відповідача, ОСОБА_3 надати Кобеляцькому районному суду Полтавської області відповідь у формі заяви свідка відповідно до вимог ст. 93 ЦПК України на запитання, поставлені у позовній заяві ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 10 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач, ОСОБА_1 та її представник, адвокат Беркута В. Л. у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та прохали їх задовольнити в повному обсязі. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначила, що проживала разом із відповідачем як подружжя до 20 серпня 2025 року, при цьому не знала, що у вересні 2025 року її чоловік вирішив відчужити спірний автомобіль. Також заперечує щодо того, що після відчуження автомобіля були погашені її кредитні зобов`язання. Категорично заперечує факт отримання будь-яких коштів після продажу автомобіля від відповідача, натомість останній їх залишив собі. Також зазначила, що мати відповідача жодних коштів їй не надавала, лише допомагала продуктами. У свою чергу мати позивача допомагала частково. Крім цього, до реєстрації шлюбу вони разом із відповідачем їздили на заробітки в Чехію, де проживали разом в сімейному готелі (хостелі) як пара. Також вони разом вирішили відкрити ФОП, який оформили та зареєстрували на неї, який існував до осені 2023 року, після цього офіційно працевлаштована не була, офіційних доходів не отримувала, оскільки перебувала у декретній відпустці. Вказує, що ФОП відкрила на себе, а автомобіль, котрий разом обирали, оформили на відповідача, а не на них двох. Зазначає, що спірний автомобіль був придбаний ними разом за спільні кошти.

Відповідач, ОСОБА_3 і його представники, адвокат Борсук В. В., ОСОБА_7 у судовому засіданні прохали відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що автомобіль відчужив з метою погашення їхніх з позивачем боргових (кредитних) зобов`язань.

Суд, заслухавши учасників справи, показання свідків, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, дійшов до таких висновків.

Судом установлено, що 23 липня 2022 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 укладено шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 86 (т. 1 а.с. 25, 56).

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 04 листопада 2025 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (т. 1 а.с. 58-59).

Відповідно до медичної документації та копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 26.10.2022 року, у позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 18-24, 26-52, 57).

Також судом установлено, що в квітні 2022 року було придбано легковий автомобіль Renault Megane Scenic, номер кузова НОМЕР_1 , 2010 року випуску, на підставі договору купівлі-продажу № 2159 від 08 квітня 2022 року, укладеного між ТОВ «СВІТВЕСТ» та ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 53).

22.07.2022 року транспортний засіб було оформлено на зареєстровано на відповідача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 54).

Таким чином, транспортний засіб було придбано до моменту реєстрації шлюбу між позивачем та відповідачем.

Згідно відомостей з РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях, станом на 23.09.2025 року, автомобіль Renault Megane Scenic, номер кузова НОМЕР_1 , 2010 року випуску, 11.09.2025 року був перереєстро- ваний на ОСОБА_6 на підставі договору дарування, укладеного в ТСЦ 5346.

Станом на 26.09.2025 року інформація про зареєстровані транспортні засоби за ОСОБА_3 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відсутня (т. 1 а.с. 55).

Згідно наданих позивачем відомостей із веб сайту «Auto Ria», середня ринкова вартість аналогічного автомобіля марки Renault Megane scenic, рік випуску - 2010, ручна коробка передач, бензин 1,4 л, станом на момент звернення до суду, становить 258 540 грн (233 520 грн - 283 560 грн) (т.1 а.с. 60).

Також судом установлено, що у період з вересня по грудень 2021 року сторони перебували у Чехії, що підтверджується відомостями Державної прикордонної служби про перетин державного кордону України ОСОБА_9 (виїзд 10.09.2021, в`їзд 01.12.2021) та відмітками закордонного паспорта ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 14, 179).

В лютому 2022 року ОСОБА_1 зареєструвалась як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 16). На цей час її діяльність як ФОП припинена.

Згідно довідки про склад сім`ї, виданої виконавчим комітетом Решетилівської міської ради, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та має такий склад сім`ї: син ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1 а.с. 76).

На цей час позивач ОСОБА_1 зареєстрована проживаючою за вказаною адресою (т. 1 а.с. 79).

Згідно паспорта громадянина України, відповідач ОСОБА_3 має зареєстроване проживання за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 80-81).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показав суду, що є фізичною особою-підприємцем та, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 приходили до нього в магазин обирати автомобіль, при цьому кошти знаходилися в ОСОБА_14 , котра передала їх ОСОБА_15 , а останній уже безпосередньо надав їх для придбання автомобіля. Зазначив, що вони удвох вибирали у нього в магазині автомобіль Renault scenic, інших осіб не було. Перевіривши машину (за кермом був ОСОБА_15 ) та визначившись з вибором, було передано їм документи на автомобіль, потім вони поїхали в Мрео для оформлення (стати на облік), оскільки автомобіль був привезений із-за кордону вперше.

Свідок ОСОБА_12 показала суду, що є матір`ю ОСОБА_1 . З квітня 2021 року вони з ОСОБА_15 переїхали жити до неї додому в с. Шамраївка, де вони всі жили разом, в тому числі із онуком ОСОБА_16 . ОСОБА_17 вони поїхали у Чехію на заробітки та повернулися назад у грудні 2021 року. В січні 2022 року ОСОБА_14 відкрила на себе ФОП, і в подальшому вона завагітніла. Відомо, що у 2022 році вони придбали автомобіль Рено за їхні кошти. Також свідок зазначила, що у 2014 році подарувала доньці на день народження її перший автомобіль FAW, який остання потім продала. Про кредитні зобов`язання доньки вона взагалі не знала. Також вона неодноразово допомагала доньці, добровільно давала кошти, однак на автомобіль Рено кошти не давала, оскільки вони придбали за особисті спільні кошти.

Свідок ОСОБА_18 показала суду, що особисто знайома зі ОСОБА_19 , яку знає вже близько 15 років. Відомо, що ОСОБА_14 відкрила ФОП, який зареєструвала на себе, а також те, що вона з відповідачем їздила за кордон на роботу та в подальшому, переїхали до м. Решетилівка, де проживали разом. Також свідок декілька разів була у них вдома, при цьому особисто познайомилася із відповідачем вже після офіційної реєстрації їхнього шлюбу, до цього особисто знайомі не були. Також відомо, що у їхніх спільній власності був легковий автомобіль Рено, який, зі слів позивача, вони купили разом.

Свідок ОСОБА_20 повідомив суду, що дуже мало знає сім`ю ОСОБА_14 , оскільки познайомився із сторонами лише у 2024 році коли почав проживати у с. Шамраївка. Про їхні відносини з ОСОБА_15 він не цікавився. Також вважав спірний автомобіль їхнім сімейним, оскільки вони приїздили на ньому разом. Зі слів його дружини, до цього часу вони разом проживали у неї (матері позивача) в с. Шам- раївка.

Свідок ОСОБА_21 показав суду, що проживає в м. Решетилівка та є сусідом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . При цьому із відповідачем познайомився лише у 2022 році, разом їздили на рибалку. Останній особисто повідомляв йому, що раніше проживав у тещі разом із ОСОБА_14 , потім, чув, що проживав у ОСОБА_22 . Також відповідач розповідав йому про те, що придбали автомобіль. Також свідку не відомо, чи на момент їхнього знайомства позивач і відповідач перебували у шлюбі. При цьому свідок не зазначив, у якому саме місяці та з якої дати сторони почали проживати спільно та вести спільне господарство.

Свідок ОСОБА_23 повідомила суду, що ОСОБА_24 є її сестрою, при цьому із ОСОБА_15 свідок познайомилася у 2020 році. Відомо, що у власності ОСОБА_14 був автомобіль, який вона придбала ще до знайомства із ОСОБА_15 , який вона продала. В подальшому, ОСОБА_14 і ОСОБА_15 придбали автомобіль до реєстрації шлюбу та народження дитини. Також свідок зазначила, що у 2020 році він зробив пропозицію сестрі, а влітку 2022 року вони одружилися, перед народженням ОСОБА_25 . Про кредитні зобов`язання своєї сестри не знала. Також підозрювала, що у сестри були арештовані рахунки, оскільки остання не могла перераховувати кошти. При цьому свідок неодноразово позичала їм ( ОСОБА_14 і ОСОБА_15 ) кошти в різних розмірах на різні потреби. Також зі слів матері, їй відомо, що на покупку автомобіля грошові кошти їм (позивачу та відповідачу) давала її мати, ОСОБА_12 . Особисто вона (свідок) грошові кошти на покупку автомобіля не давала. При цьому їй не відомо, в якому розмірі її сестра внесла кошти для придбання спірного автомобіля. Також не відомо, хто займався оформленням автомобіля та на кого він був зареєстрований.

Свідок ОСОБА_26 показала суду, що є невісткою ОСОБА_14 , остання є сестрою її чоловіка. Зазначила, що ОСОБА_15 та ОСОБА_14 їздили із нею разом на заробітки до Чехії у 2020 році. Останні проживали в хостелах сімейного типу, що надавалися від роботи, про що їй було відомо під час відеозв`язку із ОСОБА_14 . Зазначила, що автомобіль вони придбали після того, як приїхали із Чехії, до того, як одружилися, однак їй не відомо, хто саме купив автомобіль, і коли саме це було, вона не знає. Також свідку не відомо, чи був у сторін спільний бюджет, коли вони проживали у Чехії, так само, як і те, як саме розподіляли позивач і відповідач зароблені кошти та чи мали окремі фінанси.

Свідок ОСОБА_27 показала суду, що є вчителькою початкових класів та колегою матері відповідача, ОСОБА_6 . Відомо, що у ОСОБА_15 є автомобіль, для придбання якого його мати позичила у неї кошти рік назад, у 2025 року в сумі 80000 грн, а потім ще раз у серпні в розмірі 2000 доларів США. Вказані грошові кошти вона віддала особисто їй. При цьому перший раз вона позичала їй кошти для ОСОБА_15 з метою погашення боргу (кредиту) ОСОБА_14 , а вже другий раз для придбання автомобіля, які в подальшому були повернуті у вересні в зв`язку з продажем автомобіля (зі слів матері відповідача). Більш детальної інформації свідок повідомити суду не змогла. Про відносини ОСОБА_28 та ОСОБА_15 їй нічого не відомо, лише зі слів матері відповідача.

Свідок ОСОБА_29 повідомила суду, що є колегою матері відповідача, яка попросила у неї позичити кошти, зі слів, на купівлю автомобіля у розмірі 2000 доларів США в серпні місяці минулого року, які на цей час ще не повернула. Вказані грошові кошти вона віддавала особисто ОСОБА_30 , без розписки. Відомо, що автомобіль був виставлений на продаж, а мати відповідача вирішила його придбати.

Свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що ОСОБА_15 є її сином. Спірний автомобіль був придбаний у період, коли її син ще не був одружений, до моменту реєстрації шлюбу, за 6000 доларів США, які вона дала сину на машину. В подальшому, під час їхнього спільного проживання з ОСОБА_14 у них з`явилися борги (кредити), через що ОСОБА_15 був змушений виставити машину на продаж. При цьому вона (свідок) вирішила її придбати, позичивши частину коштів у своїх колег, ОСОБА_27 у розмірі 2000 доларів США та ОСОБА_29 в розмірі 2000 доларів США, до того ж мала власні заощадження. Автомобіль, який був пригнаний із-за кордону та був на той час на «червоних» номерах, оформили у липні 2022 року на її сина ОСОБА_15 . Зазначила, що грошові кошти на нього передавала ОСОБА_15 в присутності іншого сина ОСОБА_31 , натомість ОСОБА_14 грошових коштів на автомобіль не надавала взагалі та не була присутньої під час передачі коштів. В подальшому, в зв`язку з фінансовими складнощами сторін, вирішила оформити автомобіль на себе. Рішення про продаж автомобіля прийняв ОСОБА_15 , при цьому ОСОБА_14 знала про таке рішення, оскільки була обізнана та не заперечували проти продажу такого автомобіля. Кошти від продажу автомобіля були використані з метою погашення їхніх боргових зобов`язань та кредитів ОСОБА_14 . Відомо, що залишок коштів від продажу автомобіля вони ( ОСОБА_15 і ОСОБА_14 ) між собою поділили. Крім цього свідок зазначила, що до одруження її син жив у м. Кобеляки, де працював трактористом, коли будувалась дорога. Потім жив вдома у с. Марківка, а також періодично їздив в Решетилівський район в гості до ОСОБА_14 , при цьому переїхав до ОСОБА_14 лише тоді, як вони одружилися. При цьому особисті речі ОСОБА_15 до реєстрації шлюбу перебували у нього вдома.

Свідок ОСОБА_32 повідомив суду, що є рідним братом відповідача. Відомо, що автомобіль купувала його мати, а саме давала кошти для його придбання у розмірі 6000 доларів США, оскільки тоді був присутнім при передачі коштів братові, вдома в с. Марківка. Все це відбувалося до моменту їхнього одруження, при цьому автомобіль було оформлено на ОСОБА_15 . Також повідомив, що не пам`ятає скільки років вони з ОСОБА_14 були разом. На період шлюбу не знав про їхнє фінансове становище до моменту їхнього розлучення та продажу автомобіля. В подальшому, йому повідомила мати, що позичила кошти та бажає придбати спірний автомобіль, який продавався через наявність боргів у ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , однак за яку суму не повідомляла. Також відомо, що наразі автомобіль знаходиться у матері з вересня минулого року.

Крім цього, в порядку ст. 93 ЦПК України, відповідачем ОСОБА_3 були надані відповіді на запитання позивача, поставлені у позовній заяві, будучи попередженим про кримінальну відповідальність та завідомо неправдиві показання та відмову від надання показань, зокрема, щодо проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_33 до реєстрації (т. 2 а.с. 58-59).

Положеннями ч. 2 ст. 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

В порядку визначеному ч.ч.1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17.

В силу ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших достатніх доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

При цьому, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно як установити обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18) сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 спільна присутність на святах та пересилання коштів не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц сам собою факт періодичного спільного відпочинку не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц зазначено, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

З наведених обставин справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом позивач вказувала на те, що починаючи з квітня 2021 року проживали з відповідачем однією сім`єю, як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу та в подальшому, до реєстрації шлюбу, ними було придбано автомобіль Renault Megane Scenic, номер кузова НОМЕР_1 , 2010 року випуску, який був зареєстрований на відповідача ОСОБА_3 .

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається наявність належних та допустимих доказів на підтвердження факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю між вказаними особами в період з квітня 2021 року по 20 серпня 2025 року (фактичне проживання сторін як подружжя зі слів позивача).

Позивач не надала доказів систематичної участі відповідача в утриманні житла, спільної оплати комунальних послуг, придбання майна для спільного користування; наявності єдиного сімейного бюджету тощо.

Медичні карточки про вагітність позивача та народження дитини, фото заручин та просто спільні фото з відповідачем, надані вибірково, не доводять факту придбання майна під час заручин та не підтверджують набуття сторонами майна в період шлюбу, враховуючи, що автомобіль придбаний до моменту реєстрації шлюбу.

Показання свідків, спільні фотографії та дані про проведення двох спільних відпочинків не є достатньою підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

До того ж показання свідків містять розбіжності, зокрема у датах перебування сторін у відносинах, їхнього спільного проживання, отримання коштів на придбання спірного автомобіля, надання чи ненадання допомоги у вигляді грошових коштів, що в своїй сукупності не підтверджують дійсні обставини справи та не доводять факту створення між сторонами сім`ї на момент придбання автомобіля і придбання транспортного засобу за спільні кошти, тому не можуть бути належними та достовірними доказами у справі.

Також скріншоти з соціальних мереж, листування, спільні поїздки за кордон та участь у святкуваннях днів народження друзів не є достатніми доказами.

Сам факт близьких стосунків, спільного дозвілля або тимчасового проживання (перебування за однією адресою) не свідчить про існування сім`ї у розумінні статей 3 та 74 СК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №554/8023/15-ll наголосила, що вирішальним є встановлення саме спільного побуту, спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, а не окремих фактів романтичних стосунків.

Надані позивачем документи не є достатнім доказом на підтвердження факту набуття спірного майна в період шлюбу, як їхньої спільної сумісної власності.

Також матеріали справи не містять даних, що вказаний були придбані із залученням коштів позивача, так як матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження цих обставин.

Автомобіль Renault Megane Scenic, номер кузова НОМЕР_1 , 2010 року випуску, був придбаний 08.04.2022 року на підставі договору купівлі-продажу та 22.07.2022 року транспортний засіб зареєстрований на ОСОБА_3 , проте даних про фінансову участь позивача у придбанні цього майна матеріали справи не містять.

В подальшому, 11.09.2025 року автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_6 на підставі договору дарування.

Суд також зазначає, що чинність шлюбу на момент набуття майна єдина вимога для виникнення спільної сумісної власності. Будь-які твердження про «короткий шлюб», «особисті гроші» або «оформлено на одного» не мають правового значення, якщо не доведено протилежне належними доказами. Такий підхід є усталеним та підтвердженим численною судовою практикою Верховного Суду.

Крім цього, судовою практикою визначено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, зокрема яке знаходиться в третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19, від 06 листопада 2024 року в справі № 405/1459/20).

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Разом з тим, із наданих суду письмових доказів не можна беззаперечно встановити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю в зазначений позивачем період, оскільки суду не надано документальних підтверджень придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, доказів реєстрації місця проживання за однією адресою, доказів участі в утриманні майна один одного тощо.

Суд зазначає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були певні відносини, про що свідчить народження у них спільного сина – ОСОБА_3 , проте вказане також не впливає на недоведеність існування у позивача та відповідача спільного бюджету та спільних грошових вкладів на придбання спірного майна – автомобіля Renault Megane Scenic.

Таким чином,за відсутності факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені ст. 74 СК України вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

У відповідності до статей, 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 13 ЦПК Країни, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Із урахуванням викладеного, враховуючи, що спірний автомобіль не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки був придбаний до моменту укладення шлюбу між сторонами, тобто не був набутий сторонами в період шлюбу, а тому поділу не підлягає. За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 по поділ майна подружжя задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

За таких обставин, судові витрати необхідно залишити за позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання до Полтавського апеляційного суду.

Сторони:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя