Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №369/1118/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/1118/24

Провадження № 2/369/1090/26

РІШЕННЯ

Іменем України

14.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді – Пінкевич Н.С.

секретаря судового засідання – Худинець Д.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про переведення прав та обов`язків покупця

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом. Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 2004 року. Спільне життя не склалось, за рішенням суду шлюб розірвано в жовтні 2021 року. За час перебування у шлюбі придбаний автомобіль Ford Fusion Hybrid, 2016 року випуску. За придбання автомобіля нею сплачено 4000 дол.США, покупцем в документах вказана вона, оплата автомобіля здійснювалась з її рахунку. Після припинення спільного проживання, їй нічого не було відомо про автомобіль. Лише при розгляді справи про поділ майна подружжя, їй стало відомо, що право власності на автомобіль за зареєстрований на ОСОБА_4 – мати ОСОБА_5 , а 13 грудня 2022 року між ними укладений договір купівлі-продажу та автомобіль переоформлений на ОСОБА_5 .

Разом з тим, автомобіль ввезений та територію країни та розпочалось його митне оформлення 21 вересня 2021 року тобто на час зареєстрованого шлюбу. Оскільки оплата автомобіля здійснена з її рахунку у період шлюбу, тому фактично покупцем є вона. Реєстрація права власності за ОСОБА_4 відбулась неправомірно, без законної підстави.

На підставі ст.203, ст.234 ЦК України просила суд: перевести прав та обов`язку покупця при придбанні автомобіля Ford Fusion Hybrid, 2016 року випуску, з наданим державним номерним знаком НОМЕР_1 з ОСОБА_4 на ОСОБА_3 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 2024 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд проводити за правилами загального позовного провадження.

03 квітня 2024 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, відповідач ОСОБА_4 вказала, що для придбання автомобіля за кордоном нею знайдено посередника, оплачено його послуги. Автомобіль був придбаний та ввезений на територію країни, на неї оформлені всі документи, в тому числі митну декларацію. Для реєстрації права власності на майно нею подані всі документи. Натомість позивачка не подала жодного документи, що б підтверджували її намір придбати автомобіль за кордоном та повної оплати всіх послуг, в тому числі ремонт автомобіля, оскільки достатнього доходу для цього не мала.

Вказала, що дійсно сума в 4000 дол.США була переведена з рахунку позивачки, але ці кошти надані нею своєму сину ОСОБА_5 . Але це була лише часткова оплата транспортного засобу.

Вважає, що жодних прав позивачки нею не порушено. ОСОБА_3 обрала неефективний, неналежний спосіб захисту порушеного права. Просила відмовити у задоволенні позову.

03 квітня 2024 року до суду надійшли також пояснення третьої особи ОСОБА_5 на позов. Не погоджуючись з доводами позову вказав, що спірний автомобіль був придбаний лише за кошти ОСОБА_4 та на її прохання він контактував з посередниками і перерахував кошти в розмірі 4000 дол.США, які надав також відповідач, через рахунок позивачки. Але автомобіль коштував біля 15 000 дол. США, а позивачка таких коштів не мала. Вважає, що відповідач у встановленому законом порядку набула права власності на транспортний засіб, натомість позивачка не надала жодного доказу на підтвердження наявності грошових коштів, оформлених документів на її імя щодо спірного автомобіля. Просив відмовити у задоволенні позову.

31 травня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив. Додатково позивачка вказала, що відповідачка є пенсіонеркою, яка не має посвідчення водія, ніколи не керувала транспортним засобом, тому необхідності витрачати кошти не могла. Також відповідачка не мала відповідного доходу. Автомобіль був придбаний нею та ОСОБА_5 за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти подружжя, для спільного користування. Просила задоволити позов.

08 жовтня 2024 року до суду надійшла заява про зміну предмету позову, у прийнятті якої відмовлено ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2025 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи в судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 20 листопада 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2021 року шлюб між сторонами розірвано (справа 369/10604/21, рішення набрало законної сили 09 листопада 2021 року).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 червня 2022 року стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини доходу, починаючи з 14 лютого 2022 року (справа 369/2374/22, рішення набрало законної сили 04 липня 2022року).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2023 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ майна задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 вартість спільної сумісної власності, а саме суму у розмірі 40 000грн. (справа 369/15882/21, рішення набрало законної сили 21 серпня 2023 року).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 стверджувало, що спірний автомобіль придбаний за її кошти, але всупереч цьому право власності зареєстровано за відповідачем, тому належним способом захисту є переведення на неї прав та обов`язків покупця.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

З поданих суду доказів та пояснень сторін встановлено, що Покупцем спірного транспортного засобу Ford, модель Fusion Hybrid, VIN НОМЕР_2 , року випуску 2016 була саме відповідачка – ОСОБА_4 .

Вказаний транспортний засіб Ford, модель Fusion Hybrid, VIN НОМЕР_2 , року випуску 2016, придбавався ще під час зареєстрованого шлюбу.

З пояснень третьої особи та відповідача вбачається, що ОСОБА_5 на прохання та за кошти ОСОБА_4 здійснювала контактування з посередником, який займався не лише «доставкою автомобіля», а й супроводом придбання та перевезення автомобіля з США для Відповідача. Посередник діяв виключно в інтересах Відповідача.

Дані обставини не заперечувались і ОСОБА_3

3 матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_4 на підставі Митної декларації та Посвідчення про реєстрацію набула права власності на транспортний засіб Ford, модель Fusion Hybrid, VIN НОМЕР_2 , року випуску 2016.

Відповідно до частини першої статті 328, частини четвертої статті 334 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) Державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов?язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня року 13 (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин, далі порядок ) передбачено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим ввезення, митного оформлення (далі – правомірність вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух") (п. 8. Вказаного Порядку).

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: зокрема митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах МВС транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

П. 28 Порядку визначено, що ввезені в Україну транспортні засоби підлягають державній реєстрації на підставі заяв власників і митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронних митних декларацій або виданих митними органами посвідчень про їх реєстрацію в сервісних центрах МВС.

З митної декларації вбачається, що графа 44 Митної декларації Додаткова інформація/оформлені документи/ сертифікати та авторизації містить наступну інформацію:

« 038020210831-181013 15.06.21

0705211870364 28.07.21

0714211870364-2 28.07.21

07872762/2 02.09.21

2800V190603212B 03.06.21

300720210831-181013 15.06.21»

Див. доп.»

«Товар N? 1 до графи 44:

3015 008-20/09 20.09.21

d420701-09/21-ОД20.09.21 31.12.21

7017008-20/0920.09.21

8016HE 18473820.08.02

9000 Акт фіз. огляду б/н 20.09.21

9000 Довідка про відпов. еколог.но 20.09.21

рмам N?87394

9000 Заява на Посвідчення б/н 20.09.21

9000 Інвойс аукціону б/н 15.06.21

2000 Картка платника податків б/н 11.04.08

9000 Скрін б/н 15.06.21

9000Скрін з автосайту б/н15.06.21

9201625920.09.21».

Тобто документи на підставі, яких здійснювалося оформлення Митної декларації (зокрема але не виключно 0380 Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice), 3007 Документ, що підтверджує вартість перевезення товару, 2800 Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, документи, що підтверджують право володіння, користування та/або розпорядження товарами) датовані відповідно 03.06.2021, 15.06.2021 року, тобто до дати 18.06.2021 з якої Позивач вважає себе Покупцем.

Митна декларація відповідає вимогам чинного законодавства та оформлена у відповідності до вимог чинного законодавства. Докази протилежного матеріали справи не містять.

Суд критично оцінює доводи позивачки про те, що суд має застосувати положення абзацу п.8 Порядку, що документом, який підтверджує правомірність придбання транспортного засобу є копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин.

Так, право власності, у першу чергу набувається у встановленому законом порядку. У даному випадку - Митна декларація та Посвідчення про реєстрацію. Позивачем не надано жодного документу передбаченого п. 8 вказаного Порядку, який би підтверджував, що саме вона придбала транспортний засіб Ford, модель Fusion Hybrid, VINЗFАБРОLU9GR306182, року випуску 2016, та могла бути або була Покупцем.

Надані Позивачем скріни роздруківки з сайту https://ua.carplates.app не підтверджують її права покупця, учасника аукціону, а з них можливо встановити певну інформацію про певний транспортний засіб. Крім того, сайт BidFax.info надає безкоштовну інформацію про статистику цін на биті автомобілі зі США після страхових випадків.

Внесення ж часткової оплати в розмірі 4000 доларів підтверджує лише сам факт перерахування цих коштів, а не її права покупця. Крім того, відповідач та третя особа заперечували наявність у позивача її особистих коштів в такому розмірі. Позивачка, заявляючи вимоги про переведення прав покупця (тобто набуття нею одноособово прав покупця) не надала суду доказів того, що дані кошти є її особистими коштами (джерело походження).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Тлумачення статті 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Особа, яка не є стороною договору, має право на його оспорювання лише у разі, якщо такий договір стосується прав та/або інтересів цієї особи.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Виходячи з наведеного, право, що не порушено, не підлягає захистові.

У ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо.

Указані правові висновки відповідають висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2021 року у справі № 751/7374/17, від 09 червня 2021 року у справі № 607/13749/16-ц.

Суд також зазначає, що позов про переведення прав та обов`язків, що відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) або ж зміна господарських правовідносин (абзац одинадцятий частини другої статті 20 Господарського кодексу України), застосовується для захисту переважних прав третіх осіб щодо прав на майно, яким так чи інакше розпоряджається власник (частина четверта статті 362, абзац третій частини першої статті 822 Цивільного кодексу України, частина п`ята статті 7 Закону України «Про акціонерні товариства», частина п`ята статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» тощо). Такий позов найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також найпростішим шляхом забезпечує відновлення та реалізацію відповідного переважного права.

У цій справі позивачка не навела законних підстав та не надала суду доказів того, що в момент вчинення договору купівлі-продажу автомобіля, порушено їх права та/або інтереси як особи, яка не є стороною цього правочину.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись статтями 60, 61, 65, 70, 71 СК України суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про переведення прав та обов`язків покупця відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 14 серпня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ