Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №420/8525/24 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8525/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати пункт 2 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 4987 від 23.12.2023 року щодо направлення повідомлення разом з копіями матеріалів службового розслідування щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 413 КК України навідником 1 десантно-штурмого відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати протиправним та скасувати пункт 3 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 4987 від 23.12.2023 року щодо накладення дисциплінарного стягнення на навідника 1 десантно-штурмого відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 у вигляді «СУВОРОЇ ДОГАНИ».

визнати протиправним та скасувати пункт 4 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 4987 від 23.12.2023 року щодо притягнути до підвищеної матеріальної відповідальності навідника 1 десантно-штурмого відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , у кратному розмірі заподіяної державі шкоди, що становить 1559671,80 грн.;

визнати протиправним та скасувати абзац 2 пункту 5 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 4987 від 23.12.2023 року щодо позбавлення премії та додаткової винагороди за жовтень 2023 року в повному обсязі навідника 1 десантно-штурмого відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ;

визнати протиправним та скасувати абзац 3 пункту 5 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 4987 від 23.12.2023 року щодо стягнення шкоди завданої втратою особистої зброї кулемета 7,62 мм MG-1 M № ХК621291 її вартості у десятикратному розмірі в сумі 1599571,80 грн. з навідника 1 десантно-штурмого відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, 27.10.2023 командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ (з адміністративно-господарської діяльності) № 2489 «Про призначення службового розслідування» (далі Наказ № 2489). Позивач вважає що спірний наказ прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, а висновки службового розслідування не відповідають фактичним обставинам справи. На думку позивача, службове розслідування проведено з порушенням установлених законом строків та процедури, без належного з`ясування всіх обставин події, встановлення наявності його вини, причинного зв`язку між його діями та заподіяною шкодою, а також без визначення конкретних службових обов`язків, які ним були порушені. Позивач вказує, що пояснення в межах службового розслідування у нього не відбиралися, а його доводи про втрату зброї внаслідок артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання відповідачем не перевірялися та не враховувалися. Крім того, позивач вважає, що відповідачем не доведено наявності передбачених законом підстав для притягнення його до дисциплінарної та підвищеної матеріальної відповідальності, а також безпідставно не враховано положення законодавства щодо бойового імунітету. У зв`язку з наведеним позивач просить визнати спірний наказ протиправним та скасувати його.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що оскаржуваний наказ прийнято в межах наданих законом повноважень, на підставі матеріалів службового розслідування та відповідно до вимог Конституції України, військових статутів, Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», постанови Кабінету Міністрів України № 604 та наказу Міністерства оборони України № 260. Відповідач вказує, що пункт 2 наказу має виключно організаційний характер та не встановлює вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення, а лише передбачає направлення матеріалів службового розслідування до компетентних органів. Крім того, відповідач зазначає, що службовим розслідуванням встановлено факт втрати позивачем закріпленої за ним зброї та невиконання ним обов`язків щодо забезпечення її збереження, що стало підставою для застосування дисциплінарного стягнення, притягнення до підвищеної матеріальної відповідальності, визначення розміру завданої державі шкоди, а також позбавлення премії та додаткової винагороди. На думку відповідача, сам факт перебування позивача у бойовій обстановці не виключає його дисциплінарної та матеріальної відповідальності, а позивачем не доведено наявності передбачених законом обставин, які б виключали таку відповідальність. У зв`язку з наведеним відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді навідника 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону, а за ним відповідно до відомості закріплення зброї був закріплений кулемет 7,62 мм MG-1 М №ХК621291.

Також судом встановлено, що 24.10.2023 відповідно до бойового розпорядження командира 3 десантно-штурмового батальйону №52 від 23.10.2023 позивач у складі групи військовослужбовців виконував бойове завдання в районі населеного пункту АДРЕСА_1 . Під час висування до визначених позицій група потрапила під артилерійський обстріл противника, після чого продовжила рух до району виконання бойового завдання.

З матеріалів службового розслідування вбачається, що під час виконання бойового завдання позивач відстав від основної групи військовослужбовців, а згодом був евакуйований військовослужбовцями НОМЕР_2 окремої десантно-штурмової бригади до м. Оріхів Запорізької області, куди прибув без закріпленого за ним кулемета 7,62 мм MG-1 М №ХК621291.

Судом встановлено, що за результатами службового розслідування комісія дійшла висновку про втрату позивачем закріпленої за ним зброї під час виконання бойового завдання, наявність у його діях ознак порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також про наявність підстав для притягнення його до підвищеної матеріальної відповідальності.

На підставі зазначеного акта службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 31.10.2023, яким, зокрема, на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, притягнуто його до підвищеної матеріальної відповідальності у десятикратному розмірі вартості втраченого кулемета та доручено здійснити стягнення з нього 1 599 571,80 грн.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Закон України від 24.03.1999 № 548-XIV, яким затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі по тексту - Статут внутрішньої служби).

Відповідно до статті 1 Статуту внутрішньої служби Збройні Сили України - військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

За правилами статей 5, 6 Статуту внутрішньої служби внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Відповідно до статті 9 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до положень статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; одержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно з статтею 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Положеннями статті 58 Статуту внутрішньої служби визначено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Згідно з статтею 59 Статуту внутрішньої служби командир (начальник) зобов`язаний, зокрема знати, дотримуватися особисто та вимагати від особового складу неухильного дотримання норм міжнародного гуманітарного права; завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; організовувати своєчасну видачу всіх видів забезпечення та перевіряти його повноту; організовувати та здійснювати заходи, спрямовані на захист особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки і майна від зброї масового ураження, звичайних засобів ураження; під час вирішення питань, пов`язаних з трудовою діяльністю працівників, суворо додержуватися законодавства про працю.

Порядок організації обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів до неї військовослужбовцям у структурних підрозділах Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (далі - структурні підрозділи), командуваннях видів Збройних Сил України, інших органах військового управління (далі - органи військового управління), військових частинах (на кораблях), військових навчальних закладах, установах та організаціях Міністерства оборони України, Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військові частини), а також національному персоналу з числа військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, який бере участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі - національний персонал) визначає Інструкція про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 29.06.2005 № 359 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.08.2005 за №933/11213 (далі за текстом Інструкція №359).

Відповідно до пункту 4 Інструкції №359 забезпечення обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів є обов`язком командирів (керівників, начальників) структурних підрозділів, органів військового управління, військових частин (далі - командир військової частини).

Командири військових частин завжди повинні мати точні дані про наявність і стан стрілецької зброї та боєприпасів. Вони зобов`язані забезпечити належний порядок їх охорони, обліку, зберігання, який унеможливлював би втрати та крадіжки.

Командири батальйонів, рот, взводів та прирівняні до них особи (далі - командири підрозділів) повинні особисто перевіряти наявність і комплектність всієї стрілецької зброї та боєприпасів особового складу.

Заступники командирів військових частин з озброєння, начальники служб ракетно-артилерійського озброєння (далі - РАО), начальники складів (сховищ) РАО (далі - відповідальні службові особи) повинні забезпечувати проведення в установленому порядку номерної перевірки стрілецької зброї, а також щорічної інвентаризації стрілецької зброї та боєприпасів.

Командири військових частин та відповідальні службові особи, які не вжили заходів щодо забезпечення зберігання стрілецької зброї та боєприпасів, а також особи, що здійснили крадіжки або допустили втрати стрілецької зброї та боєприпасів, відповідають згідно із законодавством України.

Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що на командирів, у тому числі і на командирів військових частин, покладено обов`язок забезпечення обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів військових частин, за невиконання якого настає відповідальність згідно із законодавством України.

Як передбачено статтях 26, 27 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Додатково правила збереження військового майна деталізовані у нормах Положення про військове (корабельне) господарство, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997 №300 (далі за текстом Положення №300), згідно з підпунктом 3.1.3 якого командир військової частини (з`єднання) несе особисту відповідальність, зокрема, за підтримання у справному стані та правильне використання озброєння, бойової та іншої техніки, боєприпасів, пального, спеціальних споруд та інших матеріальних засобів.

При виявленні втрат, нестач, навмисного пошкодження військового майна, його розкрадання, інших корисливих зловживань він має право вживати у встановленому законом порядку заходів щодо відшкодування завданих державі збитків, а у випадках скоєння злочинів - порушувати кримінальну справу та проводити дізнання.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Закон України від 24.03.1999 № 551-XIV, яким затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі по тексту Дисциплінарний статут).

Відповідно до положень статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Згідно із статтею 3 Дисциплінарного статуту військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов`язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з`єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.

При цьому, в розрізі положень статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Положеннями статті 48 Дисциплінарного статуту серед іншого визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, а саме: догана.

В силу вимог пунктів 83-86 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, чи одержано інформацію про вчинення такого правопорушення військовослужбовцем, командир військової частини зобов`язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та спеціально уповноваженому суб`єктові у сфері протидії корупції.

У разі якщо ознаки адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, встановлено під час проведення службового розслідування стосовно військовослужбовця Збройних Сил України чи одержано інформацію про вчинення ним такого правопорушення, командир військової частини зобов`язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та начальникові відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі по тексту - Порядок №608).

Згідно з пунктом 7 Порядку №608 службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі втрати або викрадення зброї чи боєприпасів.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Пунктом 3 розділу II Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Згідно з пунктом 1 розділу III Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.

Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку №608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Згідно з пунктами 1-6 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Відповідно до пунктів 1-2 розділу VI Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).

У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що передумовою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є, зокрема проведення службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Таке службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння). Результати службового розслідування фіксуються у акті службового розслідування, в якому і мають бути відображені усі зазначені вище складові, надана належна оцінка усім обставинам, встановленим під час проведення такого службового розслідування з урахуванням пояснень особи, відносно якої воно проведено, та, відповідно, має міститися висновок з урахуванням усіх обставин, встановлених під час проведення службового розслідування.

Розділом VIII Порядку №608 врегульовано особливості проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди.

Так, у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.

До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX (далі по тексту - Закон № 160-IX).

Згідно з підпунктами 3-5 частини першої статті 1 Закону № 160-ІХ командир (начальник) - командир (начальник, керівник) військової частини, установи, організації, закладу; матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність (ч. 1 ст. 3 Закону № 160-IX).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України (ч. 3 ст. 3 Закону № 160-IX).

Згідно з положеннями статті 8 Закону № 160-IX посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

Наказ доводиться до винної особи під підпис.

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 160-IX командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 160-IX завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок:

1) дії непереборної сили;

2) необхідної оборони;

3) крайньої необхідності;

4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження;

5) виправданого службового ризику;

6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус;

7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування (ч. 3 ст. 9 Закону № 160-IX).

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для таких висновків:

- по-перше, до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі встановлення в ході службового розслідування завдання ним прямої дійсної шкоди державі, внаслідок протиправної поведінки у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням ним обов`язків військової служби або службових обов`язків та встановленням причинного зв`язку між протиправною поведінкою такої особи і завданою шкодою із обов`язковим встановленням вини особи в завданні такої шкоди;

- по-друге, під час проведення службового розслідування комісією має бути перевірено та встановлено наявність/відсутність обставин, що виключають матеріальну відповідальність;

- по-третє, Закон № 160-IX розмежовує підстави для застосування до особи обмеженої матеріальної відповідальності та повної або підвищеної матеріальної відповідальності.

Разом з цим, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №333/7160/17.

За висновками Верховного Суду в частині щодо обставин встановлення та підтвердження вини військовослужбовця, завдання дійсної прямої шкоди державі у постановах від 19.12.2019 у справі №813/3018/16, від 25.03.2020 у справі №825/1000/18 та вирішуючи спір у подібних правовідносинах, суд надає правову оцінку доводам учасників справи на предмет наявності порушеного права чи інтересу, в залежності від обставин, установлених у кожному конкретному випадку.

Отже, резюмуючи викладене у своїй сукупності, суд відмічає, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовця є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 Закону № 160-IX, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Тобто, обсяг матеріальної відповідальності ставиться у залежність як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності.

За таких обставин, в межах даної адміністративної справи встановленню підлягає наявність/відсутність складу правопорушення, вчиненого позивачем та наявність взаємозв`язку між діями останнього та заподіяною шкодою державі.

Судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу стали висновки службового розслідування, відповідно до яких 24.10.2023 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області позивач, перебуваючи у складі групи військовослужбовців, повернувся до місця розташування підрозділу без закріпленого за ним кулемета 7,62 мм MG-1 М №ХК621291, вартість якого, згідно з довідкою про вартісну оцінку, становить 159 957,18 грн. На підставі цього службовим розслідуванням зроблено висновок про втрату позивачем ввіреної зброї, наявність у його діях прямого умислу, а також про наявність підстав для притягнення його до підвищеної матеріальної відповідальності у десятикратному розмірі відповідно до Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №604.

Разом із тим суд встановив, що зазначені висновки службового розслідування ґрунтуються переважно на рапорті командира підрозділу та письмових поясненнях військовослужбовців, які підтверджують лише факт виконання бойового завдання, перебування позивача у складі групи, його повернення до місця розташування без закріпленої за ним зброї та викладення власного сприйняття подій. Водночас наведені матеріали не містять належних та достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували умисне залишення позивачем зброї або свідоме заподіяння ним шкоди державному майну.

Суд звертає увагу, що подія відбулася під час виконання бойового завдання в районі ведення активних бойових дій, коли особовий склад перебував під артилерійським обстрілом противника та діяв в умовах реальної загрози життю і здоров`ю. Проте службовим розслідуванням належним чином не досліджено вплив зазначених обставин на можливість збереження позивачем ввіреної зброї, не встановлено конкретного механізму її втрати, не наведено відомостей щодо проведення пошукових заходів або обставин, які б виключали втрату зброї саме внаслідок бойової обстановки.

Крім того, суд зазначає, що посилання відповідача в акті службового розслідування на внесення 26.10.2023 відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та наявність у діях позивача ознак кримінального правопорушення не може свідчити про доведеність його вини. Сам факт внесення відомостей до ЄРДР є лише початком досудового розслідування та не підтверджує вчинення особою кримінального правопорушення. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Суд також враховує, що висновок службового розслідування про наявність у діях позивача прямого умислу має декларативний характер та не підтверджений належними доказами. У матеріалах службового розслідування відсутнє належне обґрунтування того, якими саме доказами встановлено, що позивач усвідомлював протиправний характер своїх дій, бажав настання негативних наслідків у вигляді втрати ввіреного військового майна чи свідомо допускав їх настання.

Водночас відповідно до положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», для покладення на військовослужбовця матеріальної відповідальності суб`єкт владних повноважень повинен довести наявність усіх необхідних елементів складу такого правопорушення, зокрема протиправної поведінки, вини, причинного зв`язку між діями особи та заподіяною шкодою, а також розміру такої шкоди. Натомість матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б у своїй сукупності підтверджували наявність усіх зазначених елементів саме для застосування до позивача підвищеної матеріальної відповідальності.

Суд виходить із того, що в умовах ведення бойових дій життя і здоров`я військовослужбовців є найвищими соціальними цінностями, гарантованими статтею 3 Конституції України, а тому оцінка дій військовослужбовця повинна здійснюватися з урахуванням конкретної бойової обстановки, рівня небезпеки та реальної можливості одночасно забезпечити як власне виживання, так і збереження ввіреного військового майна. За відсутності доказів того, що позивач мав об`єктивну можливість зберегти зброю без створення загрози власному життю чи життю інших військовослужбовців, покладення на нього підвищеної матеріальної відповідальності є передчасним та необґрунтованим.

Також суд встановив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №2489 від 27.10.2023 було призначено службове розслідування та визначено строк його проведення до 05.11.2023.

Водночас матеріали справи не містять жодних доказів продовження строку проведення службового розслідування у порядку, визначеному частиною третьою статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та частиною третьою статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

При цьому наказ про результати службового розслідування №4987 видано лише 23.12.2023, тобто після спливу встановленого строку проведення службового розслідування.

Крім того, суд звертає увагу, що акт службового розслідування не містить відомостей щодо дати його складення, початку та закінчення проведення службового розслідування, що унеможливлює перевірку дотримання відповідачем установленої законом процедури.

Додана до акта довідка про вартісну оцінку завданої шкоди не містить відомостей про дату її складання та не затверджена командиром військової частини, що також свідчить про недотримання вимог Закону №160.

Таким чином, суд доходить висновку, що службове розслідування проведено з порушенням строків та вимог процедури, визначених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України і Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Такі порушення не можуть вважатися формальними, оскільки вони безпосередньо вплинули на законність прийняття оскаржуваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної та підвищеної матеріальної відповідальності, що є самостійною підставою для висновку про його протиправність у відповідній частині.

Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності та надавши оцінку доводам сторін, суд дійшов висновку, що під час проведення службового розслідування відповідачем не було дотримано вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Службове розслідування проведено без всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин події, без належної оцінки пояснень позивача, умов виконання ним бойового завдання, причин втрати зброї, наявності причинного зв`язку між його діями та заподіяною державі шкодою, а також без встановлення всіх передбачених законом умов для притягнення його до дисциплінарної та підвищеної матеріальної відповідальності.

Крім того, відповідачем не дотримано визначеної законом процедури проведення службового розслідування та не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували правомірність застосування до позивача дисциплінарного стягнення, підвищеної матеріальної відповідальності, позбавлення премії та додаткової винагороди, а також стягнення вартості втраченого майна у десятикратному розмірі.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування пунктів 3, 4, абзаців другого та третього пункту 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №4987 від 23.12.2023, оскільки вони прийняті без належного правового та фактичного обґрунтування, з порушенням вимог чинного законодавства та порушують права позивача.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 2 зазначеного наказу. Вказаний пункт має організаційно-розпорядчий характер та передбачає направлення матеріалів службового розслідування до компетентних правоохоронних органів для надання правової оцінки встановленим під час службового розслідування обставинам.

Сам по собі він не встановлює вини позивача, не є рішенням про притягнення його до кримінальної відповідальності та не породжує самостійних правових наслідків для нього. При цьому питання наявності чи відсутності у діях особи складу кримінального правопорушення належить до виключної компетенції органів досудового розслідування та суду в порядку кримінального судочинства.

Крім того, як встановлено судом, відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань ще 26.10.2023, тобто до прийняття оскаржуваного наказу, що свідчить про відсутність безпосереднього впливу пункту 2 наказу на виникнення кримінального провадження.

За таких обставин підстав для його скасування суд не вбачає.

За приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення. Однак відповідач не надав суду достатніх доказів, які б підтверджували законність висновків службового розслідування та правомірність прийняття оскаржуваного наказу, а тому суд доходить висновку, що спірне рішення прийняте без належного з`ясування всіх обставин, які мають значення для його прийняття, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №4987 від 23.12.2023 року в частині накладення на навідника 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді «суворої догани».

Визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №4987 від 23.12.2023 року в частині притягнення навідника 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 до підвищеної матеріальної відповідальності у кратному розмірі заподіяної державі шкоди у сумі 1 599 571,80 грн.

Визнати протиправним та скасувати абзац другий пункту 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №4987 від 23.12.2023 року в частині позбавлення навідника 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 премії та додаткової винагороди за жовтень 2023 року в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати абзац третій пункту 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №4987 від 23.12.2023 року в частині стягнення з навідника 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 шкоди, завданої втратою особистої зброї – кулемета 7,62 мм MG-1 M №ХК621291, у десятикратному розмірі в сумі 1 599 571,80 грн.

В іншій частині позовних – відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, знаходження судді у відпустці, текст рішення складено та підписано суддею 14.08.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка