Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №420/17259/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17259/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому позивач просить суд: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , з військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , з військового обліку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач виключений з військового обліку 08.09.2008 року у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, однак після перевірки відомостей у мобільному застосунку «Резерв+» встановив, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутня інформація про його виключення з військового обліку та він продовжує обліковуватися як військовозобов`язаний. Позивач вважає протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відповідних відомостей до Реєстру «Оберіг», у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву та/або заяву про продовження процесуальних строків не подав.

У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 11.05.2026 року в якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення з військового обліку.

На звернення позивача, відповідач листом від 14.05.2026 року за №5/11/1185 повідомив, що за даними єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів AITC «ОБЕРІГ», громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Для вирішення питання необхідно особисто з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_6 , попередньо записавшись в електронну чергу.

Вважаючи протиправними дії відповідача які полягають у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення з військового обліку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби унормовані, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ(далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок - це захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Приписами частин 2-3 статті 1 Закону №2232-XII визначено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону № 2232-XII).

Відповідно до частини 9 статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Згідно з пунктом 1 частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Статтею 2 Закону №2232-XII, зокрема передбачено, що виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону №2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Частиною 2 статті 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 18.07.2010 року) було встановлено, що військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд:

рядовий склад - до 40 років;

сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

При цьому ч. 4 ст. 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 18.07.2010р.) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Водночас за приписами п.4 ч.6 ст.37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 18.07.2010 р.) виключенню з військового обліку у районних (міських військових комісаріатах підлягають громадяни України, зокрема, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Положення Закону №2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, в подальшому зазнавало змін.

Так, Законами України №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до ст.28 Закону №2232-XII було внесено зміни, згідно з якими з 27.03.2014р. граничний вік військовозобов`язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014р. і станом на теперішній час з 50 років до 60 років.

Суд зазначає, що стаття 58 Конституції України чітко встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Якщо громадянина було законно виключено з військового обліку у 2008 році на підставі норм, що діяли на той момент, він повністю втратив статус військовозобов`язаного.

Набрання чинності Законами України №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якими було внесено зміни до ст.28 Закону №2232-XII, регулюють виключно ті правовідносини, що виникли після моменту їх ухвалення. Нові норми не можуть автоматично анулювати юридичні факти, які належним чином відбулися у минулому.

Чинне законодавство України містить чіткий та вичерпний перелік підстав для взяття громадян на військовий облік (ч. 2, 3, 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Процедура «поновлення» чи «відновлення» особи на обліку, яку раніше було саме виключено (а не знято), чинним законодавством не передбачена.

Виключення особи з військового обліку є юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення її статусу військовозобов`язаного та відповідних військово-облікових обов`язків. Водночас зміна такого статусу можлива лише на підставах і в порядку, визначених законом, а не шляхом довільного внесення змін до Реєстру без належного правового обґрунтування та дотримання встановленої процедури.

Згідно з Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», органи ТЦК та СП є верифікаторами та розпорядниками інформації реєстру. Вони зобов`язані вносити актуальні та правдиві відомості про правовий статус громадянина на основі наявних паперових документів.

Оскільки у військовому квитку позивача є чинний запис про виключення, ТЦК та СП не має права ігнорувати цей документ або самовільно змінювати статус особи в електронній базі даних.

Державні органи не можуть посилатися на зміну законодавства для того, щоб позбавити особу раніше визнаного та офіційно оформленого правового статусу.

Заочне (без відома особи та проведення передбачених процедур) відновлення на обліку є протиправним.

Суд зазначає, що особи, які зняті з обліку (наприклад, у зв`язку зі зміною місця проживання), підлягають повторному взяттю на облік.

Особи, які виключені з обліку, перестають бути військовозобов`язаними. Стаття 37 чинного Закону містить вичерпний перелік підстав для взяття на облік. Жоден пункт цієї статті не передбачає можливості повторного взяття на облік особи, яку раніше виключено за рішенням самого ТЦК.

Крім того, відповідно до практики ЄСПЛ, яка є джерелом права в Україні (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»), принцип правової визначеності передбачає, що особа може покладатися на остаточність рішень державних органів.

Раптове, одностороннє та заочне скасування державним органом статусу «виключений з обліку» через зміну політики держави чи редакції закону є прямим порушенням права особи на мирне володіння своїм майном та особисту безпеку (в контексті стабільності її правового статусу).

Разом з тим, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо внесення відповідних змін у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, в тому числі відомостей, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку, після отримання заяви представника позивача від 11.05.2026 року, за наслідком розгляду такої заяви повинен був прийняти рішення про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або ж надати мотивовану відмову про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

При цьому, що приписами п.4 Порядку №559 не передбачена обов`язкова особиста явка військовозобов`язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для вирішення питання щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, в тому числі у разі визнання його непридатним до військової служби.

Водночас відповідачем до суду не надано доказів розгляду по суті заяви позивача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення позивача з військового обліку.

Як встановлено судом, у відповідь на звернення позивача відповідач листом від 14.05.2026 року № 5/11/1185 повідомив, що за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів АІТС «ОБЕРІГ» ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 , та запропонував позивачу особисто з`явитися до відповідача, попередньо записавшись в електронну чергу.

Разом з тим, зазначений лист не містить результатів розгляду порушеного позивачем питання по суті та не містить мотивованого рішення щодо відмови у внесенні до Реєстру інформації про виключення позивача з військового обліку.

Фактично відповідачем, повідомлено позивачу лише про наявні в Реєстрі відомості щодо перебування на військовому обліку, тобто про обставину, яка і стала підставою для звернення позивача, однак питання щодо відповідності таких відомостей фактичним даним та відомостям військово-облікового документа позивача відповідачем по суті не вирішено.

При цьому, суд звертає увагу, що предметом звернення позивача було не отримання інформації про стан його військового обліку, а внесення до Реєстру відповідних відомостей про його виключення з військового обліку у зв`язку з наявністю такого запису у військово-обліковому документі.

Таким чином, надання відповіді про перебування позивача на військовому обліку без вирішення питання щодо внесення відповідних змін до Реєстру або надання мотивованої відмови у їх внесенні не може вважатися належним розглядом звернення позивача.

Посилання відповідача на необхідність особистої явки позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, також не свідчить про вирішення порушеного у заяві питання по суті, оскільки не зазначено правових підстав, з яких подане позивачем звернення та надані ним документи не можуть бути розглянуті без його особистої явки.

Відтак, суд доходить висновку, що відповідачем не виконано обов`язку щодо належного, повного та об`єктивного розгляду заяви позивача, у зв`язку з чим має місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у нерозгляді по суті заяви ОСОБА_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про його виключення з військового обліку.

Разом з тим, з огляду на характер спірних правовідносин та межі судового розгляду, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача безпосередньо внести до Реєстру відповідні відомості, оскільки питання щодо внесення таких відомостей належить до компетенції відповідача, який має здійснити належну перевірку поданих позивачем документів та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду його заяви.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про його виключення з військового обліку, з урахуванням правової оцінки та висновків суду, викладених у цьому рішенні, та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення.

При цьому під час повторного розгляду заяви відповідач повинен надати оцінку наявному у військово-обліковому документі позивача запису про його виключення з військового обліку 08.09.2008 року, встановити правові підстави для відображення у Реєстрі відомостей про перебування позивача на військовому обліку, та за відсутності законних підстав для такого обліку, вирішити питання щодо внесення до Реєстру достовірних відомостей про статус позивача.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача повторно розглянути зазначену заяву з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, суд приймає до уваги що відповідач не подав відзив без поважних причини, що у відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд робить висновок, що позовні вимоги позивача належать до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 11.05.2026 року про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про його виключення з військового обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_8 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.05.2026 року про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про його виключення з військового обліку, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К.Василяка