Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №380/10136/24 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 рокусправа № 380/10136/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориславського міського суду Львівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бориславського міського суду Львівської області (далі - відповідач 1) та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (далі - відповідач 2, ТУ ДСА у Львівській області), у якому просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ Бориславського міського суду Львівської області від 12 лютого 2024 року №05/К “Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям” у частині встановлення з 01.02.2024 року надбавки за вислугу років на державній службі судовому розпоряднику Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 в розмірі 10 % посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівської області здійснити перерахунок та виплату судовому розпоряднику Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01 лютого 2024 року відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України “Про державну службу”, а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівської області в подальшому нараховувати та виплачувати надбавку за вислугу років відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України “Про державну службу”, а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Також просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати надбавки за вислугу років за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є працівником Бориславського міського суду Львівської області, а саме судовим розпорядником, та працює в цьому суді з 18.07.2018. Наказом Бориславського міського суду Львівської області від 18.07.2023 №29/К позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 15% посадового окладу відповідно до стажу державної служби, який станом на 20.07.2023 становив 05 років 00 місяців 00 днів. Наказом Бориславського міського суду Львівської області від 12.02.2024 №05/К «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» позивачу з 01.02.2024 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 10% посадового окладу відповідно до стажу державної служби, який становить 05 років 06 місяців 13 днів. При розрахунку надбавки відповідач застосував приписи абзацу другого п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», згідно з яким надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу. Позивач вважає, що застосуванню підлягала ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», якою передбачено встановлення такої надбавки на рівні 3% посадового окладу за кожний календарний рік стажу, але не більше 50% посадового окладу. На переконання позивача, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не може змінювати чи звужувати обсяг прав і гарантій державних службовців, визначених спеціальним Законом України «Про державну службу», а за наявності колізії двох нормативно-правових актів однакової юридичної сили пріоритет у застосуванні має спеціальний закон. Тому позивач вважає дії відповідачів такими, що порушують її право на належний рівень оплати праці, та звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 20.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачам встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 06.11.2025 зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 06.07.2026 поновлено продовження у справі.

Від відповідача 2 - ТУ ДСА у Львівській області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що згідно з ч.2 ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Абзацом другим п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу, а норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Наведені приписи є чинними, неконституційними не визнавалися та не скасовувалися, а тому підлягають виконанню. Відповідач 2 як розпорядник бюджетних коштів здійснює нарахування та виплату надбавки за вислугу років відповідно до наказу керівника апарату та голови відповідного суду й у межах бюджетних асигнувань. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримала позовні вимоги та зазначила, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а за умов конкуренції норм перевага надається спеціальному нормативно-правовому акту, яким у спірних правовідносинах є Закон України «Про державну службу». На підтвердження позиції позивач послалася на висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, висновок Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та висновок Комітету Верховної Ради України з питань правової політики щодо проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а також зазначила, що роз`яснення НАДС та інших органів мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм. Додатково зауважила, що відповідно до ч.5 ст.50 Закону України «Про державну службу» скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Інший відповідач - Бориславський міський суд Львівської області процесуальним правом на подання відзиву не скористався; про відкриття провадження повідомлений належним чином.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, та встановив таке.

Наказом Бориславського міського суду Львівської області від 18.07.2018 №66/К ОСОБА_1 з 20.07.2018 призначено на посаду судового розпорядника Бориславського міського суду Львівської області, стаж державної служби ухвалено рахувати з 20.07.2018.

Наказом Бориславського міського суду Львівської області від 18.07.2023 №29/К судовому розпоряднику Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 з 20.07.2023 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 15% посадового окладу відповідно до стажу державної служби, який станом на 20.07.2023 становив 05 років 00 місяців 00 днів.

01.01.2024 набрав чинності Закон України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон №3460-IX), абзацом другим п.12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу.

Наказом Бориславського міського суду Львівської області від 12.02.2024 №05/К «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям», прийнятим на підставі п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX, судовому розпоряднику Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 з 01.02.2024 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 10% посадового окладу відповідно до стажу державної служби, який становить 05 років 06 місяців 13 днів.

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо встановлення та виплати надбавки за вислугу років у зменшеному розмірі, позивач звернулася до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно з ч.1 ст.148 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Згідно з ч.1 ст.150 Закону №1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Правовий статус державного службовця та коло його основних прав, гарантій і обов`язків визначено Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).

Згідно з ч.2 ст.50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається, зокрема, з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця та премії (у разі встановлення). Надбавка за вислугу років є складовою обов`язкової частини заробітної плати державного службовця та згідно з ч.1 ст.46 Закону №889-VIII обумовлена досягненням особою певного стажу державної служби.

Розмір такої надбавки за приписами ч.1 ст.52 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначався на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу.

Водночас 01.01.2024 набрав чинності Закон №3460-IX, у п.10 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

Згідно з п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу. Норми Закону №889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд керується наступним.

Стрижневою правовою проблемою у цій справі є визначення того, які норми підлягають застосуванню під час визначення розміру надбавки за вислугу років на державній службі починаючи з 01.01.2024: норми законодавства про державну службу чи законодавства про державний бюджет.

Аналогічні за змістом спірні правовідносини були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 19.02.2026 у зразковій справі №240/7215/24 сформулювала висновки щодо застосування норм права, які регулюють порядок обчислення надбавки за вислугу років державним службовцям та її максимального розміру починаючи з 01.01.2024.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що набрання чинності Законом №3460-IX сприяло формуванню в позивача враження, що з 01.01.2024 питання про визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям по-різному врегульовано двома окремими законами, що нібито свідчить про наявність колізії в національному законодавстві. Таку «колізію» позивач пропонує вирішити за принципом lex specialis derogat generali, тобто на користь спеціальної норми, якою, на переконання позивача, є приписи Закону №889-VIII.

Велика Палата Верховного Суду з таким підходом не погодилася, зазначивши, що пізніше прийнятим Законом №3460-IX визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу, а норми раніше прийнятого Закону №889-VIII про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону. З наведеного випливає, що норми Закону №889-VIII щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, оскільки їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону №3460-IX.

Таке тлумачення дозволило Великій Палаті Верховного Суду зробити висновок, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону №3460-IX, яка зупинила дію норми Закону №889-VIII та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин. Частина перша ст.52 Закону №889-VIII з 01.01.2024 з огляду на пряму вказівку в п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX не застосовується на період чинності останнього; тобто дія однієї конкуруючої норми фактично зупинена, а інша норма, запроваджена новішим законом, діє та регулює спірні відносини. Отже, визначення механізму обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01.01.2024 врегульоване винятково Законом №3460-IX.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про неможливість застосування Закону №3460-IX у зв`язку зі звуженням гарантій оплати праці, встановлених Законом №889-VIII, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині за рішенням Конституційного Суду України. До моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання нормативно-правового акта чи його окремих приписів неконституційними такі приписи зберігають чинність і є обов`язковими для всіх суб`єктів правовідносин, зокрема й для органів державної влади та їх посадових осіб. Законодавець формує єдину систему законодавства у сфері публічних правовідносин, в якій презюмується конституційність кожного схваленого парламентом закону до моменту спростування цієї презумпції рішенням Конституційного Суду України.

Приписи абзацу другого п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX неконституційними не визнавалися; на вирішенні Конституційного Суду України питання їх конституційності не перебуває. Протягом усього 2024 року приписи наведеної норми права були чинними, у зв`язку з чим підлягали неухильному дотриманню як з боку працівників - державних службовців, так і з боку органів державної влади - розпорядників бюджетних коштів. Отже, як у ТУ ДСА у Львівській області, так і в Бориславського міського суду Львівської області не було підстав не застосовувати приписи п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX під час визначення позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі.

Суд відхиляє посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 27.11.2008 №26-рп/2008 та від 28.08.2020 №10-р/2020. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, ці висновки сформульовані в контексті недопустимості звуження чи обмеження обсягу прав громадян, наданих їм іншими законами, шляхом прийняття закону про державний бюджет, коли відповідні обмеження призводили до реального зменшення рівня соціальних гарантій, погіршення матеріального становища особи, фактичного зниження життєвого рівня громадян. Натомість саме лише зменшення граничного розміру надбавки за вислугу років на державній службі не обов`язково свідчить про звуження соціальних прав і гарантій працівника, зокрема його права на належний рівень оплати праці. Таку дію законодавця не можна розглядати відокремлено від інших дій, здійснених ним одночасно з метою змінити структуру оплати праці державних службовців, а саме підвищення посадових окладів, оскільки відповідна надбавка є лише окремою складовою грошового забезпечення, грошовий вираз якої безпосередньо залежить від розміру посадового окладу.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що введені Законом №3460-IX із січня 2024 року особливості обчислення надбавки за вислугу років є частиною реформи оплати праці державних службовців. Хронологію її запровадження становлять, зокрема, Стратегія реформування державного управління України, Концепція реформування системи оплати праці державних службовців, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 №622-р, постанова Кабінету Міністрів України від 23.10.2023 №1109 «Про підготовку до запровадження умов оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» та постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році», якою затверджено Схему посадових окладів на посадах державної служби. Реформа передбачає визначення посадового окладу як ключового елемента в структурі заробітної плати державного службовця за умови, що частка фіксованих виплат становить не менш як 70%, а інших (змінних) виплат - не більш як 30%, з одночасним зменшенням максимальної надбавки за вислугу років до 30% за умови підвищення посадових окладів. Ці зміни обумовлені реалізацією євроінтеграційних вимог, зокрема виконанням програми Європейського Союзу «Ukraine Facility Plan», та не пов`язані з потребою збалансування чи оптимізації видатків Державного бюджету України у зв`язку з уведенням воєнного стану.

Зміни, введені законодавцем щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі, не були довільними та свавільними, оскільки були елементами такого тривалого процесу, як реформа оплати праці державних службовців, яка заздалегідь оголошена державою та поступово нею впроваджена. Ці зміни мали системний характер, а зменшення розміру надбавки за вислугу років відбулося одночасно зі зростанням посадового окладу, тому мали зрозумілу легітимну мету - підвищення рівня незалежності та фінансової забезпеченості певної категорії державних службовців. Додатково суд враховує, що в межах реформи оплати праці ст.52 Закону №889-VIII було викладено в новій редакції, згідно з якою надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу, що є проявом послідовності дій законодавця у впровадженні цієї реформи.

Оскільки позивач не оспорювала застосування до неї інших складових реформи оплати праці працівників державної служби, зокрема в частині підвищення посадового окладу, посилаючись на єдиний економічно невигідний для неї аспект цієї реформи, немає підстав вважати, що зменшення розміру надбавки за вислугу років призвело до зменшення її заробітної плати загалом, тобто погіршило її становище чи звузило наявний у неї обсяг прав як державного службовця. Позивач фактично просить про вибіркове застосування законодавства, а саме в межах єдиної реформи оплати праці державних службовців погоджується зі збільшенням посадового окладу, втім заперечує проти зменшення розміру надбавки за вислугу років, хоча законодавець розглядає це як невід`ємну частину впроваджуваних ним змін.

Суд відхиляє посилання позивача на висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, висновок Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та висновок Комітету Верховної Ради України з питань правової політики щодо проекту Закону №3460-IX, оскільки такі висновки складено на стадії опрацювання законопроекту, вони мають рекомендаційний характер і не свідчать про неконституційність чинної норми права, яка неконституційною в установленому порядку не визнавалася. Так само посилання позивача на роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби не впливають на висновки суду, оскільки предметом спору є застосування норми закону, а не роз`яснення органу виконавчої влади.

Доводи позивача про зворотнє зводяться до незгоди з правовим регулюванням спірних правовідносин та не спростовують висновків суду про те, що приписи п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX є чинними та підлягали застосуванню відповідачами під час визначення розміру надбавки за вислугу років позивачу.

Відповідно до частини другої ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд приходить висновку, що дії відповідачів щодо встановлення та виплати позивачу надбавки за вислугу років на державній службі на рівні, визначеному абзацом другим п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX, ґрунтувалися на чинній нормі права, а тому не були свавільними чи протиправними та відповідають критеріям, визначеним частиною другою ст.2 КАС України. Заявлені позовні вимоги не можуть бути задоволені за браком відповідного нормативного регулювання, про застосування якого просить позивач.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу в оскаржуваній частині, то не підлягають задоволенню і похідні від неї позовні вимоги про зобов`язання ТУ ДСА у Львівській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на рівні, визначеному ч.1 ст.52 Закону №889-VIII, та про зобов`язання нараховувати і виплачувати таку надбавку в подальшому, а також вимога про допуск рішення суду до негайного виконання.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до частин першої, другої ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

У силу приписів ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.