Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №380/14435/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 рокусправа № 380/14435/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) із такими вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням - 1762 гривні за період з 18 червня 2025 року по 14 квітня 2026 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення,) компенсаційних виплат при звільненні (вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період з 18 червня 2025 року по 14 квітня 2026 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01.01.2025, Законом України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” станом на 01.01.2026 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017, з врахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік, 2026 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, 2026 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01.01.2025, Законом України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” станом на 01.01.2026 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017, з врахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 29.05.2025 по 14.04.2026, під час служби брав безпосередню участь у бойових діях та отримав бойове поранення, у зв`язку з чим був звільнений із військової служби у відставку за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби. Позивач вважає, що з дати набрання законної сили рішенням у справі №320/29450/24 (тобто з 18.06.2025), яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а не фіксована величина 1762 грн. Оскільки надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія та інші складові грошового забезпечення обчислюються у відсотковому відношенні до посадового окладу та окладу за військовим званням, а розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги, компенсаційних та інших виплат є похідним від грошового забезпечення, позивач вважає, що всі ці виплати за спірний період підлягають перерахунку. Тому позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 14.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 14.08.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено в повному обсязі. Доводи відзиву зводяться до такого. Позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації у складі військової частини НОМЕР_1 з 29.05.2025 по 14.04.2026, під час звільнення з ним здійснено всі належні розрахунки. Нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалися відповідно до чинного законодавства, у межах встановленого фінансового ресурсу та із застосуванням розрахункових показників, прямо передбачених нормативно-правовими актами. Порядок застосування розрахункових величин не може розглядатися ізольовано від законів України про Державний бюджет на відповідні роки. З 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою пункт 4 постанови №704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн, що відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Відповідач наполягає, що постанова №481 діяла та підлягала застосуванню, а рішення суду про визнання нормативно-правового акта нечинним має пряму (перспективну) дію в часі та не покладає на військову частину обов`язку самостійно змінювати механізм нарахування чи здійснювати масовий перерахунок. Відповідач також зазначив, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, має тимчасовий (каузальний) характер, запроваджена на період дії воєнного стану та не є складовою грошового забезпечення, а тому не включається до розрахунку компенсацій за невикористані відпустки та інших виплат при звільненні. Крім того, відповідач послався на відсутність у нього як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня повноважень самостійно змінювати порядок обчислення грошового забезпечення, на принципи правової визначеності та належного урядування, а також на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, якою рішення першої та апеляційної інстанцій у цій справі скасовано, а в задоволенні позовних вимог про скасування пункту 2 постанови №481 відмовлено. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.05.2025 №154 солдата ОСОБА_1 з 29.05.2025 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 по мобілізації, призначено на посаду водія-електрика 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 4 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 , встановлено посадовий оклад у розмірі 2820 грн на місяць; визначено виплату щомісячної премії у розмірі 534% від посадового окладу та надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65%.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.04.2026 №109 молодшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини у відставку за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби; з 14.04.2026 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Під час служби позивач брав безпосередню участь у бойових діях, є учасником бойових дій та отримав бойове поранення.

Відповідно до інформаційної довідки про нараховане грошове забезпечення та інші одноразові виплати солдату ОСОБА_1 №1123/2293 від 19.06.2026, а також листа військової частини НОМЕР_1 №3-25/6/7849 від 22.05.2026, для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивача застосовувався показник 1762 грн; посадовий оклад позивача не змінювався у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 1 січня відповідного календарного року. Наведене відповідачем не заперечується.

06 травня 2026 року позивач звертався до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення, у задоволенні якої листом військової частини НОМЕР_1 №3-25/6/7849 від 22.05.2026 відмовлено з посиланням на застосування розрахункової величини 1762 грн згідно з пунктом 4 постанови №704 в редакції постанови №481.

Вважаючи дії відповідача щодо нарахування грошового забезпечення виходячи з розрахункової величини 1762 грн за період з 18.06.2025 по 14.04.2026 протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням та інші складові грошового забезпечення. Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови №704 (у первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 (пункт 6) внесено зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 викладено в редакції, за якою розрахунковою величиною визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, а отже, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачає застосування розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року».

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, що набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови №481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови №704. Зазначене судове рішення набрало законної сили 18.06.2025.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про таке.

Спірний період нарахування позивачу грошового забезпечення (з 18.06.2025 по 14.04.2026) повністю охоплюється часом, коли пункт 2 постанови №481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови №704 був визнаний протиправним та нечинним рішенням суду, що набрало законної сили 18.06.2025. Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт або його окрема частина втрачає чинність повністю або в окремій частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, якщо інше не встановлено самим рішенням суду, але не раніше дня його офіційного опублікування. Отже, з 18.06.2025 пункт 4 Постанови №704 у частині визначення розрахункової величини у фіксованому розмірі 1762 грн, унесеній постановою №481, застосуванню не підлягав.

Крім того, згідно із частиною третьою статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 10.01.2023 у справі №340/507/22).

Прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення (стаття 6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»), і щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів. Визначення пунктом 4 Постанови №704 у редакції постанови №481 розрахункової величини у фіксованому розмірі 1762 грн, що відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, яким прожитковий мінімум для працездатних осіб визначено у більшому розмірі. Тому до спірних правовідносин належить застосовувати пункт 4 Постанови №704 у частині, що не суперечить актам вищої юридичної сили, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Наведений підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, згідно з якою під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена постановою №481, якою визначено фіксовану розрахункову величину 1762 грн. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 10.01.2023 у справі №120/8682/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», становить 3028 грн, а станом на 01.01.2026, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», - 3328 грн, що перевищує застосований відповідачем показник 1762 грн.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з 18.06.2025 по 14.04.2026 розрахункову величину 1762 грн, діяв протиправно, а належне нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період не здійснив.

Оскільки надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія та інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення обчислюються у відсотковому відношенні до посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, а розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги (вихідної допомоги) при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, ці виплати є похідними від основної вимоги та також підлягають перерахунку із застосуванням правильної розрахункової величини, визначеної пунктом 4 Постанови №704 у первісній редакції.

Суд відхиляє доводи відповідача про правомірність застосування розрахункової величини 1762 грн з огляду на чинність постанови №481, оскільки у спірний період (з 18.06.2025 по 14.04.2026) пункт 2 постанови №481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови №704 був визнаний нечинним рішенням суду, що набрало законної сили, а тому застосуванню не підлягав. Незалежно від цього, застосований відповідачем показник не відповідав актам вищої юридичної сили, у зв`язку з чим в силу статті 7 КАС України підлягав застосуванню пункт 4 Постанови №704 у частині, що відповідає законам про Державний бюджет України на відповідні роки.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 суд відхиляє, оскільки предметом розгляду у зазначеній справі була вимога до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 постанови №481, тобто вимога щодо оскарження нормативно-правового акта. Натомість предметом розгляду у цій справі є правомірність дій військової частини щодо застосування конкретної розрахункової величини при нарахуванні грошового забезпечення позивачу за період, який припадає на час, коли відповідне положення постанови №481 було визнано нечинним. Відмова у задоволенні вимоги про скасування нормативного акта не позбавляє суд обов`язку в силу частини третьої статті 7 КАС України застосувати правовий акт вищої юридичної сили та не спростовує висновку про незастосовність нечинної у спірний період норми. За таких обставин наведена відповідачем постанова не є релевантною для обставин справи, що розглядається.

Доводи відповідача про відсутність у нього як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня повноважень самостійно змінювати порядок обчислення грошового забезпечення, а також посилання на принципи правової визначеності та належного урядування суд відхиляє. Обов`язок відповідача нараховувати та виплачувати військовослужбовцю грошове забезпечення у розмірах, визначених законодавством, не залежить від наявності чи відсутності у нього повноважень щодо нормотворення; застосування підзаконної норми у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили, не може вважатися належним виконанням цього обов`язку. Питання забезпечення фінансування є питанням організації виконання державою своїх зобов`язань, а не підставою для їх невиконання. Доводи відповідача про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують висновків суду.

Суд враховує, що позовна вимога зобов`язального характеру є похідною від вимоги про визнання дій відповідача протиправними. Водночас визначення точного розміру належних до виплати сум потребує проведення відповідних розрахунків з урахуванням усіх складових грошового забезпечення позивача та раніше виплачених сум, що належить до компетенції відповідача як суб`єкта владних повноважень, який володіє відповідними обліковими та кадровими документами. За таких обставин суд вважає, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення та похідних від нього виплат за спірний період із застосуванням правильної розрахункової величини, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що визначені частиною другою статті 2 КАС України критерії правомірності відповідачем не дотримано.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 14.04.2026, які полягали у застосуванні при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розрахункової величини у фіксованому розмірі 1762 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, нараховані та виплачені за час проходження ним військової служби) з 18 червня 2025 року по 14 квітня 2026 року включно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2025 та 01.01.2026 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.