Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №320/3310/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 року № 320/3310/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

встановив:

ОСОБА_1 (далі по тексту також – позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської обласної прокуратури (далі по тексту також – відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним, незаконним та скасувати наказ керівника Київської обласної прокуратури від 28.07.2023 № 304к про звільнення з посади прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді управління підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (п.п. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури);

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді управління підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Київської обласної прокуратури або на іншій рівнозначній посаді;

- стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2023, виходячи із суми середньої заробітної плати, зазначеної у позовній заяві;

- допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 , на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді управління підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Київської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що наказ керівника Київської обласної прокуратури від 28.07.2023 №304к про її звільнення є протиправним, оскільки виданий із застосуванням підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX у редакції, яка не діяла на момент подання нею заяви про переведення та проходження атестації. Позивач вказувала, що на час надання згоди на атестацію чинна редакція Закону №113-IX передбачала звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», тоді як самостійна підстава для звільнення у вигляді рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації була запроваджена лише Законом №1554-IX від 15.06.2021. На її думку, застосування цієї нової редакції до правовідносин, що виникли у 2019– 2020 роках, порушує принцип незворотності дії закону в часі та звужує обсяг її прав.

Позивач також стверджувала, що після прийняття рішення кадрової комісії від 09.04.2020 №206 її вже було звільнено наказом від 17.04.2020 №156к, однак згодом наказ скасовано, запис у трудовій книжці визнано недійсним, а її поновлено на посаді та допущено до роботи. Упродовж майже трьох років вона продовжувала виконувати повноваження прокурора та отримувати заробітну плату, у зв`язку з чим вважала, що мала обґрунтовані легітимні очікування щодо подальшого перебування на посаді. Повторне звільнення у 2023 році за тим самим фактом неуспішного проходження атестації, на її переконання, суперечить принципам юридичної визначеності, передбачуваності та належного урядування.

Крім того, позивач посилалася на рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023, яким пункт 6 розділу II Закону №113-IX визнано неконституційним, та стверджувала, що положення цього Закону щодо можливого майбутнього звільнення прокурорів не відповідали вимогам чіткості й передбачуваності. Вона вважала, що оскаржуваний наказ порушив її право на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, тому просила скасувати його, поновити її на посаді або на рівнозначній посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №320/3310/24. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

До Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив Київської обласної прокуратури, зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позову. Відповідач зазначив, що наказ керівника Київської обласної прокуратури від 28.07.2023 №304к прийнято у спосіб та в межах повноважень, визначених законом. Підставою для звільнення позивачки стало рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 №206 про неуспішне проходження нею атестації, прийняте у зв`язку з набранням позивачкою 51 бала за результатами першого етапу атестації, що є меншим за встановлений прохідний бал. Законність зазначеного рішення підтверджено судовими рішеннями у справі №640/31041/20, які набрали законної сили, зокрема постановою Верховного Суду від 06.10.2022.

Відповідач указав, що підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX містить імперативну норму щодо звільнення прокурора у разі неуспішного проходження атестації, а рішення кадрової комісії є остаточною та безумовною підставою для видання відповідного наказу. На його думку, Закон №113-IX є спеціальним нормативно-правовим актом у спірних правовідносинах та підлягає застосуванню переважно перед загальними положеннями Закону України «Про прокуратуру» і трудового законодавства. При цьому юридичним фактом, який зумовив звільнення позивачки, є чинне рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

На підтвердження своєї позиції відповідач посилався на правові висновки Верховного Суду щодо того, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є безумовною підставою для звільнення прокурора, викладені, зокрема, у постановах від 27.07.2023 у справі №420/968/21, від 18.07.2023 у справі №540/1720/20, від 10.01.2023 у справі №160/1177/21, від 11.04.2023 у справі №440/821/21 та від 02.06.2022 у справі №640/11697/20. Крім того, відповідач зазначив, що з правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.10.2023 у справі №360/7719/21 та від 27.02.2024 у справі №480/12353/21, убачається, що пункт 19 розділу II Закону №113-IX, у тому числі після внесення змін Законом №1554-IX, залишається належною правовою підставою для звільнення прокурора в разі неуспішного проходження атестації.

Відповідач також вважав безпідставними посилання позивачки на рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023, оскільки цим рішенням визнано неконституційним лише пункт 6 розділу II Закону №113-IX, тоді як інші положення цього Закону, зокрема норма, що передбачає звільнення прокурора в разі неуспішного проходження атестації, залишаються чинними. Відповідач наголошував, що позивачка добровільно подала заяву про переведення та намір пройти атестацію, а отже, усвідомлювала порядок її проходження та можливі наслідки.

З огляду на правомірність звільнення, на думку відповідача, підстави для поновлення позивачки на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

До Київського окружного адміністративного суду надійшла відповідь позивача на відзив Київської обласної прокуратури, відповідно до якої позивач не погодилася із запереченнями відповідача та наполягала на протиправності наказу від 28.07.2023 №304к. Позивач зазначила, що наведена відповідачем практика Верховного Суду не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки у відповідних справах звільнення прокурорів здійснювалося на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 19 розділу II Закону №113-IX у редакції, чинній до внесення змін Законом №1554-IX. Натомість її було звільнено із застосуванням підпункту 2 пункту 19 розділу II Закону №113-IX у новій редакції, яка, на її думку, суттєво відрізняється від попередньої та звужує обсяг належних їй прав.

Позивач повторно наголосила, що на момент подання заяви про переведення та надання згоди на проходження атестації самостійної підстави для звільнення у вигляді рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації не існувало. За її твердженням, після першого звільнення на підставі наказу від 17.04.2020 №156к відповідний запис у трудовій книжці було визнано недійсним, її допущено до роботи, а наказом від 28.09.2020 №679к визначено робоче місце у новоствореній Київській обласній прокуратурі. Відтак, на думку позивачки, її подальше звільнення з посади на підставі рішення кадрової комісії від 09.04.2020 №206 є протиправним, оскільки відбулося із застосуванням правової норми, яка не діяла на момент виникнення відповідних правовідносин, та порушує принцип юридичної визначеності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Зобов`язано Київську обласну прокуратуру надати суду: належним чином засвідчену копію наказу про звільнення позивача з органів прокуратури від 17.04.2020 № 156; письмові пояснення: у зв`язку з чим було здійснено запис № 14 у трудовій книжці позивача від 22.04.2020.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 повторно витребувано у Київської обласної прокуратури належним чином засвідчену копію наказу від 17.04.2020 № 156.

На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 Київська обласна прокуратура повідомила суд, що під час здійснення запису у трудову книжку ОСОБА_1 №13 від 22.04.2020 про звільнення із займаної посади та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» та підставу його внесення – наказ від 17.04.2020 №156к допущено технічну помилку. У подальшому з метою виправлення вказаної помилки у трудову книжку ОСОБА_1 внесено відповідний запис від 22.04.2020 №14 про те, що запис №13 слід вважати недійсним.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 повторно витребувано у Київської обласної прокуратури належним чином засвідчену копію наказу від 17.04.2020 № 156.

На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 Київська обласна прокуратура повідомила суд, що запис у трудову книжку ОСОБА_1 №13 від 22.04.2020 про звільнення із займаної посади та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» та підставу його внесення – наказ від 17.04.2020 №156к здійснено помилково. У подальшому з метою виправлення вказаної помилки у трудову книжку ОСОБА_1 внесено відповідний запис від 22.04.2020 №14 про те, що запис №13 слід вважати недійсним. Київська обласна прокуратура також повідомила суд, що наказ від 17.04.2020 №156к у відповідача відсутній, тому надати його до суду не є можливим.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 витребувано у Київської обласної прокуратури належним чином засвідчену копію книги обліку наказів з кадрових питань за період з 01.04.2020 по 30.04.2020, а у разі неможливості її надання - документи, що підтверджують відповідні обставини.

На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 Київською обласною прокуратурою надано до суду належним чином засвідчену копію книги обліку наказів прокурора Київської області з кадрових питань за період з 01.04.2020 до 30.04.2020.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач із серпня 2005 року проходила службу в органах прокуратури. 30.08.2019 позивача безстроково призначено на посаду прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді управління підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах прокуратури Київської області.

У зв`язку з набранням чинності Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» позивач подала Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. У поданій заяві позивач підтвердила згоду на проходження атестації, а також на застосування процедур та умов її проведення, визначених Законом №113-IX і Порядком проходження прокурорами атестації.

У межах процедури атестації позивачку було допущено до першого етапу - складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та вмінь у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора.

За результатами складення 05.03.2020 зазначеного іспиту позивач набрала 51 бал із необхідних 70, тобто менше встановленого прохідного бала.

У зв`язку з цим Друга кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийняла рішення від 09.04.2020 №206 про неуспішне проходження позивачем атестації. У рішенні кадрової комісії зазначено, що позивач не була допущена до наступного етапу атестації у зв`язку з набранням кількості балів, меншої за прохідний бал.

Не погоджуючись із результатами атестації, у грудні 2020 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому, зокрема, просила визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 №206, визнати протиправною бездіяльність щодо непризначення її на рівнозначну посаду прокурора в обласній прокуратурі та зобов`язати призначити її на відповідну посаду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 та постановою Верховного Суду від 06.10.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Отже, рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 №206 про неуспішне проходження позивачем атестації не було скасовано та залишилося чинним.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що після прийняття кадровою комісією рішення від 09.04.2020 №206 позивач продовжувала перебувати у службових правовідносинах з органами прокуратури та виконувати посадові обов`язки.

З копії трудової книжки позивача встановлено, що 22.04.2020 до неї внесено запис №13 про звільнення позивача з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Підставою для внесення цього запису зазначено наказ прокурора Київської області від 17.04.2020 №156к.

Разом із тим того ж дня, 22.04.2020, до трудової книжки позивача внесено наступний запис №14, відповідно до якого запис №13 визнано недійсним.

Наказом Київської обласної прокуратури від 28.09.2020 №679к позивачу визначено робоче місце у Київській обласній прокуратурі. Після цього вона продовжувала виконувати посадові обов`язки та отримувати заробітну плату.

Наказом керівника Київської обласної прокуратури від 28.07.2023 №304к позивача звільнено з посади та органів прокуратури з 31.07.2023 у зв`язку з неуспішним проходженням атестації на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

Підставою для прийняття зазначеного наказу стало рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 №206 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Не погоджуючись із наказом від 28.07.2023 №304к, позивач звернулася до суду з цим позовом, у якому просить визнати його протиправним та скасувати, поновити її на посаді прокурора або на рівнозначній посаді у Київській обласній прокуратурі, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою його надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до статті 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Однією з гарантій незалежності прокурора, передбачених статтею 16 Закону №1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади та притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно із частиною третьою статті 16 Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, а його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі — Закон №113-IX, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII внесено відповідні зміни.

Зокрема, у тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Законом №113-IX установлено спеціальну процедуру переведення прокурорів до новоутворених органів прокуратури та визначено, що обов`язковою умовою такого переведення є успішне проходження атестації.

Відповідно до пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах і військових прокуратурах, могли бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах лише за умови успішного проходження ними атестації.

Згідно з пунктом 9 розділу II Закону №113-IX атестація здійснюється відповідно до Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Пунктом 10 розділу II Закону №113-IX установлено, що прокурори мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній або окружній прокуратурі. У заяві також має бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.

Відповідно до пункту 11 розділу II Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора та кадровими комісіями обласних прокуратур.

Згідно з пунктом 12 розділу II Закону №113-IX предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора.

Пунктом 13 розділу II Закону №113-IX передбачено, що атестація прокурорів включає, зокрема, складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та вмінь у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Відповідно до пункту 16 розділу II Закону №113-IX, якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, установлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до наступного етапу та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ним атестації.

Згідно з пунктом 17 розділу II Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне з таких рішень: про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

На виконання вимог Закону №113-IX наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).

Відповідно до пункту 1 розділу I Порядку №221 (тут і далі – у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) атестація прокурорів є встановленою розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX та цим Порядком процедурою надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів.

Установленою Порядком №221 формою заяви передбачено підтвердження прокурором того, що він ознайомлений та погоджується з умовами і процедурами проведення атестації, а також усвідомлює, що в разі неуспішного проходження будь-якого з її етапів та настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II Закону №113-IX, його буде звільнено з посади прокурора.

Пунктом 4 розділу II Порядку №221 визначено, що прохідний бал для успішного складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки становить 70 балів.

Відповідно до пункту 5 розділу II Порядку №221 прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до наступного етапу, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження ним атестації.

Згідно з пунктом 6 розділу I Порядку №221 атестація включає такі етапи:

- складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та вмінь у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора;

- складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

- проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Згідно з пунктом 9 розділу I Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній чи окружній прокуратурі, у якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов її проведення.

Отже, запроваджена Законом №113-IX атестація є спеціальною процедурою кадрового реформування органів прокуратури, успішне проходження якої було обов`язковою умовою переведення прокурора до Офісу Генерального прокурора, обласної або окружної прокуратури.

Такий підхід узгоджується із правовими висновками Верховного Суду щодо застосування Закону №113-IX, Порядку №221 та Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233, викладеними, зокрема, у постановах від 06.10.2021 у справі №520/5064/2020, від 22.12.2021 у справі №440/2693/20, від 29.09.2022 у справі №120/2209/20-а, від 24.09.2021 у справі №280/4314/20, від 21.09.2021 у справі №200/5038/20-а, від 20.10.2021 у справах №380/5462/20 і №640/25298/19 та від 21.03.2024 у справі №460/3960/20.

У зазначених постановах Верховний Суд, крім іншого, наголосив, що після внесення Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII змін до Конституції України прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно включено до системи правосуддя.

Конституція України визначила нове місце прокуратури у системі державної влади, змінила характер її діяльності та закріпила засади оцінювання прокурорів, подібні до засад професійного оцінювання суддів.

Відповідно до частини другої статті 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Таким спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон №113-IX у взаємозв`язку із Законом №1697-VII.

Прийняття Закону №113-IX стало черговим етапом реформування органів прокуратури, спрямованим не лише на зміну їх структури, а й на оновлення кадрового складу.

Передбачена Законом №113-IX атестація прокурорів має одноразовий, спеціальний та винятковий характер. Її запроваджено як складову кадрового перезавантаження органів прокуратури та механізм перевірки відповідності чинних прокурорів установленим вимогам професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.

Метою такого реформування є створення передумов для функціонування системи прокуратури на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

Отже, проведення атестації є обов`язковою складовою запровадженого Законом №113-IX процесу реформування органів прокуратури та спеціальною процедурою підтвердження здатності прокурора виконувати свої повноваження на належному професійному рівні.

Зазначена процедура поширювалася на всіх прокурорів, які виявили бажання продовжувати службу в реформованих органах прокуратури.

Верховний Суд також зауважив, що Закон №113-IX і прийняті на його виконання нормативно-правові акти встановлюють чіткі умови та процедуру проходження атестації, а також переведення і звільнення прокурорів, які реалізуються на підставі відповідних рішень кадрових комісій.

Атестація прокурорів проводиться відповідними кадровими комісіями та включає послідовні етапи, першим із яких є складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та вмінь у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Верховний Суд також зазначив, що атестація прокурорів є обов`язковою складовою кадрового перезавантаження органів прокуратури. Вона спрямована на підтвердження здатності прокурора виконувати свої повноваження на належному рівні за критеріями професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Судом установлено, що позивач подала Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, чим погодилася на застосування процедур і умов її проведення, визначених Законом №113-IX та Порядком №221.

05.03.2020 позивач пройшла перший етап атестації - іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та вмінь у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора.

За результатами цього іспиту позивач набрала 51 бал із необхідних 70 балів.

Відповідно до встановленого Законом №113-IX та Порядком №221 правового регулювання результат першого етапу атестації залежить від кількості набраних прокурором балів. Прокурор, який набрав менше встановленого прохідного бала, не допускається до наступного етапу атестації, припиняє участь у ній, а кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження ним атестації.

У зв`язку з набранням позивачем кількості балів, меншої за прохідний бал, Друга кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийняла рішення від 09.04.2020 №206 про неуспішне проходження нею атестації.

Законність рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 №206 була предметом судового розгляду в адміністративній справі №640/31041/20. У межах зазначеної справи позивач просила, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 №206, визнати протиправною бездіяльність щодо непризначення її на рівнозначну посаду прокурора в обласній прокуратурі та зобов`язати призначити її на відповідну посаду. Судовими рішеннями у справі №640/31041/20, залишеними без змін постановою Верховного Суду від 06.10.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Відтак, правомірність рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 №206 перевірена судами в межах іншої адміністративної справи. Зазначене рішення не було скасовано та залишилося чинним.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, установлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас преюдиційне значення мають установлені судовим рішенням обставини, а не правові висновки суду як такі.

У межах цієї справи суд не здійснює повторної перевірки результатів складення позивачем іспиту, правильності визначення кількості набраних балів або правомірності рішення кадрової комісії від 09.04.2020 №206, оскільки ці питання вже були предметом судового контролю у справі №640/31041/20.

Предметом розгляду цієї справи є правомірність наказу керівника Київської обласної прокуратури від 28.07.2023 №304к, виданого на підставі чинного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що прийняття Закону №113-IX стало черговим етапом реформування прокуратури, спрямованим насамперед на кадрове перезавантаження органів прокуратури шляхом проведення атестації чинних прокурорів.

Запроваджена Законом №113-IX атестація не має систематичного характеру, проводиться одноразово відповідно до спеціального закону та має винятковий характер. Її метою є перевірка професійної компетентності, професійної етики і доброчесності прокурорів, які виявили намір продовжувати службу в реформованих органах прокуратури.

Отже, успішне проходження атестації було обов`язковою умовою переведення та продовження служби прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній або окружній прокуратурі.

Верховний Суд у постановах від 21.09.2021 у справах №160/6204/20 та №200/5038/20-а, від 24.09.2021 у справі №160/6596/20, від 23.03.2023 у справі №640/25351/19 досліджував питання правильного розуміння нормативного регулювання підстав звільнення прокурорів, установленого пунктом 19 розділу II Закону №113-IX.

У зазначених постановах Верховний Суд виходив із того, що Закон №113-IX є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає особливі умови проходження атестації, переведення та звільнення прокурорів у процесі реформування органів прокуратури.

Системний аналіз пункту 19 розділу II Закону №113-IX дає підстави для висновку, що фактичною підставою для звільнення прокурора є настання однієї з обставин, передбачених підпунктами 1– 4 цього пункту, зокрема прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації.

При цьому Закон №113-IX не вимагає існування додаткової підстави для звільнення, зокрема фактичної ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів.

Отже, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є самостійним юридичним фактом, із настанням якого спеціальний Закон №113-IX пов`язує припинення служби прокурора.

Позивач посилається на те, що після прийняття рішення кадрової комісії її вже було звільнено на підставі наказу прокурора Київської області від 17.04.2020 №156к, а надалі відповідний запис у трудовій книжці визнано недійсним та її допущено до роботи.

Суд оцінює такі доводи з урахуванням досліджених у справі доказів.

Із трудової книжки позивача вбачається, що 22.04.2020 до неї внесено запис №13 про звільнення з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII із посиланням на наказ прокурора Київської області від 17.04.2020 №156к.

Водночас того самого дня до трудової книжки внесено запис №14, яким запис №13 визнано недійсним.

Під час судового розгляду відповідач надав до суду пояснення, що запис №13 про звільнення позивача та посилання в ньому на наказ прокурора Київської області від 17.04.2020 №156к були внесені до трудової книжки помилково, у зв`язку з чим зазначений запис було визнано недійсним шляхом внесення запису №14.

З метою перевірки обставин щодо видання наказу від 17.04.2020 №156к суд неодноразово витребовував у Київської обласної прокуратури його належним чином засвідчену копію. Зокрема, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 у відповідача витребувано належним чином засвідчену копію наказу від 17.04.2020 №156к, а також письмові пояснення щодо підстав внесення до трудової книжки позивача запису №14 про визнання недійсним попереднього запису про звільнення. На виконання вимог суду Київська обласна прокуратура повідомила, що запис №13 було внесено до трудової книжки внаслідок технічної помилки, а записом №14 зазначену помилку виправлено. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 відповідача повторно зобов`язано подати належним чином засвідчену копію цього наказу.

У подальшому ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 суд повторно витребував у Київської обласної прокуратури копію наказу від 17.04.2020 №156к та попередив відповідача про можливість застосування заходів процесуального примусу в разі невиконання вимог суду. У відповідь Київська обласна прокуратура повідомила, що наказ від 17.04.2020 №156к у прокуратурі відсутній, у зв`язку з чим надати його копію неможливо.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 витребувано у Київської обласної прокуратури належним чином засвідчену копію книги обліку наказів з кадрових питань за період з 01.04.2020 до 30.04.2020, а в разі неможливості її надання - документи, що підтверджують відповідні обставини. На виконання цієї ухвали відповідач надав суду книгу обліку наказів прокурора Київської області з кадрових питань за квітень 2020 року. За результатами дослідження наданої книги обліку наказів судом не встановлено відомостей про реєстрацію та видання наказу прокурора Київської області від 17.04.2020 №156к щодо звільнення позивачки. Матеріали справи також не містять копії такого наказу, відомостей про його реєстрацію, скасування чи визнання незаконним, а також окремого наказу про поновлення позивача на посаді після звільнення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що сам по собі запис №13 у трудовій книжці, який того самого дня було визнано недійсним, не є достатнім доказом фактичного видання уповноваженою особою індивідуального акта про звільнення позивача.

Водночас визначення позивачу наказом від 28.09.2020 №679к робочого місця у Київській обласній прокуратурі не свідчить про її поновлення після звільнення, оскільки матеріалами справи не підтверджено самого факту попереднього припинення службових правовідносин.

З урахуванням наведеного, досліджені судом докази не підтверджують факту видання наказу прокурора Київської області від 17.04.2020 №156к та припинення на його підставі службових правовідносин між позивачем і органами прокуратури.

Відтак, подальше виконання позивачем посадових обов`язків було продовженням існуючих службових правовідносин, а не наслідком її поновлення на посаді. Отже, наказ від 28.07.2023 №304к є розпорядчим актом, на підставі якого службові правовідносини з позивачем фактично припинено у зв`язку з неуспішним проходженням атестації.

Позивач обґрунтовує протиправність оскаржуваного наказу тим, що на момент подання заяви про переведення та проходження атестації пункт 19 розділу II Закону №113-IX діяв в іншій редакції, а самостійна підстава для звільнення у вигляді рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, на її думку, була запроваджена лише Законом України від 15.06.2021 №1554-IX.

Оцінюючи вказані доводи, суд виходить із такого.

У редакції, чинній на час проходження позивачем атестації та прийняття рішення кадрової комісії від 09.04.2020 №206, пунктом 19 розділу II Закону №113-IX передбачалося, що прокурори звільняються з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII за умови настання однієї з визначених цим пунктом обставин.

Однією з таких обставин, відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II Закону №113-IX, було рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.

Законом України від 15.06.2021 №1554-IX пункт 19 розділу II Закону №113-IX викладено в іншій редакції, відповідно до якої прокурори звільняються Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури з посади за умови настання однієї з визначених підстав, серед яких підпунктом 2 також передбачено рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Порівняльний аналіз наведених редакцій свідчить, що Законом №1554-IX змінено нормативну конструкцію пункту 19 розділу II Закону №113-IX: із його тексту виключено посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII як на нормативну підставу звільнення. Водночас рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації було визначене юридично значущою обставиною, що зумовлювала звільнення прокурора, як до, так і після внесення зазначених змін.

Позаяк як до, так і після внесення змін юридичним фактом, із яким закон пов`язував звільнення прокурора, залишалося рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Саме таке розуміння попередньої редакції пункту 19 розділу II Закону №113-IX відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21.09.2021 у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20, від 24.09.2021 у справі №160/6596/20, від 23.03.2023 у справі №640/25351/19. Верховний Суд зазначив, що посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII визначало нормативну підставу звільнення, тоді як фактичною підставою було настання однієї з обставин, передбачених підпунктами 1– 4 пункту 19 розділу II спеціального Закону №113-IX, зокрема прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Таким чином, Законом №1554-IX не запроваджено нового несприятливого правового наслідку, якого не існувало на час проходження позивачем атестації.

Неуспішне проходження атестації як у 2020 році, так і у 2023 році було передбачено законом як обставину, що зумовлює звільнення прокурора.

Зміна законодавчої конструкції відповідної норми не змінила змісту юридичного факту, який спричиняє припинення служби прокурора, та не погіршила становища позивача порівняно з правовим регулюванням, чинним на час проходження атестації.

Оскаржуваний наказ є індивідуальним актом, виданим 28.07.2023, тому його правомірність оцінюється з урахуванням законодавства, чинного на день його прийняття.

Станом на 28.07.2023 підпункт 2 пункту 19 розділу II Закону №113-IX прямо передбачав звільнення прокурора в разі наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації.

При цьому наказом від 28.07.2023 №304к припинено службові правовідносини позивача з 31.07.2023.

Отже, застосування відповідачем редакції Закону №113-IX, чинної на день видання оскаржуваного наказу, не свідчить про надання цьому Закону зворотної дії в часі. Правові наслідки неуспішного проходження атестації були передбачені законом і на час прийняття рішення кадрової комісії, і на час видання оскаржуваного наказу.

За таких обставин доводи позивача про порушення статті 58 Конституції України та принципу незворотності дії закону в часі не знайшли свого підтвердження.

Позивач також посилається на те, що після прийняття рішення кадрової комісії від 09.04.2020 №206 вона протягом майже трьох років продовжувала виконувати посадові обов`язки, отримувала заробітну плату та у зв`язку із цим мала обґрунтовані очікування щодо подальшого перебування на посаді.

Суд зазначає, що саме по собі продовження позивачем виконання посадових обов`язків після прийняття рішення кадрової комісії не змінює результатів атестації та не свідчить про її успішне проходження.

Закон №113-IX та Порядок №221 не містять положень, відповідно до яких рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації втрачає чинність у зв`язку зі спливом певного строку або продовженням прокурором виконання посадових обов`язків.

Законодавством також не передбачено, що невидання наказу про звільнення безпосередньо після прийняття рішення кадрової комісії припиняє його дію, анулює результати атестації або створює для прокурора право вважатися таким, що успішно пройшов атестацію.

Рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 №206 не було скасовано ані кадровою комісією, ані судом, а його законність підтверджено постановою Верховного Суду від 06.10.2022.

Суд також ураховує, що у грудні 2020 року позивач оскаржила рішення кадрової комісії в судовому порядку, а остаточну оцінку його законності надано Верховним Судом 06.10.2022.

Отже, упродовж значної частини періоду між прийняттям рішення кадрової комісії та виданням наказу про звільнення тривало судове оскарження саме того рішення, яке стало фактичною підставою для припинення служби позивача.

Водночас незалежно від причин, з яких наказ про звільнення не було видано безпосередньо після прийняття рішення кадрової комісії, сам сплив часу не є передбаченою законом підставою для припинення дії такого рішення. Висновок про автоматичну втрату рішенням кадрової комісії чинності у зв`язку зі спливом часу фактично означав би встановлення судом строку його реалізації, якого законодавець не передбачив.

Суд не наділений повноваженнями доповнювати закон новими положеннями про припинення дії рішення кадрової комісії або про втрату ним юридичного значення через несвоєчасне видання наказу про звільнення.

За таких обставин тривале продовження позивачем служби після прийняття рішення кадрової комісії не припинило дії цього рішення та не усунуло передбачених законом наслідків неуспішного проходження атестації.

Щодо посилання позивача на легітимні очікування суд зазначає, що такі очікування повинні мати достатню правову основу та не можуть ґрунтуватися виключно на факті продовження виконання посадових обов`язків усупереч чинному рішенню кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Позивач, подаючи заяву про переведення та намір пройти атестацію, усвідомлювала, що можливість продовження служби в реформованих органах прокуратури залежить від успішного проходження атестації.

Після прийняття рішення кадрової комісії від 09.04.2020 №206 у позивача не було чинного рішення про успішне проходження атестації, яке могло б бути правовою підставою для її переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі.

Отже, продовження позивачем фактичного виконання посадових обов`язків не могло сформувати обґрунтованого очікування на безстрокове збереження посади незалежно від результатів атестації.

Водночас позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України, пункт 6 розділу II Закону №113-IX.

Зазначеним пунктом було передбачено, що з дня набрання чинності Законом №113-IX усі прокурори вважаються такими, що персонально попереджені в належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Водночас правовою підставою оскаржуваного наказу від 28.07.2023 №304к є не пункт 6 розділу II Закону №113-IX, а підпункт 2 пункту 19 цього розділу та рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023 підпункт 2 пункту 19 розділу II Закону №113-IX неконституційним не визнавався.

Визнання неконституційним положення про персональне попередження прокурорів щодо можливого майбутнього звільнення не скасовує результатів атестації позивача, не припиняє дії рішення кадрової комісії та не усуває наслідку неуспішного проходження атестації, передбаченого підпунктом 2 пункту 19 розділу II Закону №113-IX.

Крім того, позивач особисто подала заяву про переведення та намір пройти атестацію, у якій погодилася із процедурами та умовами її проведення й підтвердила усвідомлення можливих наслідків неуспішного проходження атестації.

Пунктом 6 розділу V Порядку №221 передбачено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури про звільнення відповідного прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону.

У цій справі встановлено наявність рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 №206 про неуспішне проходження позивачем атестації. Законність цього рішення підтверджена судовими рішеннями у справі №640/31041/20, які набрали законної сили.

Крім того, матеріалами цієї справи не підтверджено фактичного видання у 2020 році наказу від 17.04.2020 №156к про звільнення позивача, а тому службові правовідносини позивача з органами прокуратури до видання наказу від 28.07.2023 №304к не припинялися.

Станом на 28.07.2023 підпункт 2 пункту 19 розділу II Закону №113-IX прямо передбачав звільнення прокурора в разі наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Таким чином, керівник Київської обласної прокуратури мав установлені законом повноваження видати наказ про звільнення позивача.

Ураховуючи наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що наказ керівника Київської обласної прокуратури від 28.07.2023 №304к про звільнення позивача з посади та органів прокуратури з 31.07.2023 видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Відповідачем доведено наявність фактичної підстави для звільнення - чинного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, а також дотримання законодавчо встановленої процедури прийняття відповідного наказу.

Доводи позивача про повторне звільнення, застосування закону зі зворотною дією в часі, втрату рішенням кадрової комісії чинності внаслідок спливу часу та виникнення легітимних очікувань щодо безстрокового продовження служби не знайшли підтвердження під час розгляду справи.

За таких обставин позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу від 28.07.2023 №304к задоволенню не підлягає.

Позовні вимоги про поновлення позивача на посаді або на рівнозначній посаді у Київській обласній прокуратурі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення.

Оскільки суд не встановив протиправності наказу від 28.07.2023 №304к, правові підстави для поновлення позивача на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд установив, що відповідач виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваного наказу.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Діска А.Б.