Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №160/20379/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 13 серпня 2026 р.

Справа: №160/20379/26

Суддя: Горбалінський Володимир Володимирович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 рокуСправа №160/20379/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

14.07.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 19.03.1991 року по 31.12.1997 року в Міському житловому управлінні, з 01.01.2008 року по 01.02.2008 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бі-бі сервіс», з 01.07.2009 року по 31.07.2009 року, з 01.11.2009 року по 30.11.2009 року, з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Альтіс»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 з дати призначення пенсії з 03.03.2026 року періоди роботи з 19.03.1991 року по 31.12.1997 року в Міському житловому управлінні, з 01.01.2008 року по 01.02.2008 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бі-бі сервіс», з 01.07.2009 року по 31.07.2009 року, з 01.11.2009 року по 30.11.2009 року, з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Альтіс»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з дати призначення пенсії – з 03.03.2026, з урахуванням зарахованих періодів роботи цим судовим рішенням.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 з 03.03.2026 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проаналізувавши відомості форми РС-право у співставленні з наявним страховим стажем позивача, позивачем було встановлено, що відповідачем не було зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 з 19.03.1991 року по 31.12.1997 року в Міському житловому управлінні, з 01.01.2008 року по 01.02.2008 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бі-бі сервіс», з 01.07.2009 року по 31.07.2009 року, з 01.11.2009 року по 30.11.2009 року, з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Альтіс». Позивач не погоджується з бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування спірних періодів роботи, вважає бездіяльність відповідача щодо незарахування спірних періодів роботи такою, що порушує конституційне право особи на пенсійне забезпечення, визначене статтею 46 Конституції України, що зумовило звернення до суду з цим позовом.

15.07.2026 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримало копію ухвали про відкриття провадження у справі 16.07.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надав, як і заяви про визнання позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

03.03.2026 позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року.

За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 Лівобережним об`єднаним ПФУ в м. Дніпрі прийнято рішення №045750036523 від 16.03.2026 про призначення пенсії за віком, що підтверджується протоколом призначення пенсії від 10.03.2026.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 19.01.1988, виданої на ім`я ОСОБА_1 , позивач:

- з 01.09.1982 по 13.06.1987 навчалася в Дніпропетровському металургійному інституті (підстава диплом МВ №033779 від 13.06.1987), за даними форми РС-право позивачу зараховано період навчання з 01.09.1982 по 12.06.1987 (4 роки 9 місяців 12 днів);

- з 01.07.1987 по 09.07.1990 працювала в Металургійному комбінаті імені Ілліча нормувальником, інженером по організації та нормуванню праці (накази №81-к від 29.06.1987, №130 від 09.07.1990);

- з 06.08.1990 по 05.10.1990 працювала у Всесоюзному науково-дослідному і конструкторсько-технологічному інституті трубної промисловості інженером в лабораторії 357 (накази №332-к від 07.08.1990, №410-к від 03.10.1990);

- з 15.10.1990 по 13.12.1990 працювала у Всесоюзному науково-дослідному і конструкторсько-технологічному інституті трубної промисловості інженером в лабораторії 357 (накази №423-к від 12.10.1990, №504-к від 13.12.1990);

- з 02.01.1991 по 28.02.1991 працювала у Всесоюзному науково-дослідному і конструкторсько-технологічному інституті трубної промисловості інженером в лабораторії 357 (накази №1-к від 02.01.1991, №98-к від 27.02.1991);

- з 19.03.1991 по 31.01.2003 працювала в Міському житловому управлінні інженером планово-фінансового відділу, начальником відділу приватизації житлового фонду (накази №19к від 19.03.191, №6к від 28.01.2003):

1. прийняла присягу державного службовця 21.03.1994;

2. присвоєно 11 ранг державного службовця 29.04.1994 (наказ №51 від 29.04.1994);

3. присвоєно 11 ранг службовця органів місцевого самоврядування 13.07.2001 (наказ №59к від 13.07.2001);

4. прийняла присягу посадової особи органів місцевого самоврядування 16.07.2001;

5. присвоєно 10 ранг службовця органів місцевого самоврядування (наказ №119к від 11.12.2001);

- з 03.02.2003 по 31.10.2006 працювала в Міському комунальному підприємстві «Реформжитло» Дніпропетровської міської ради заступником начальника (накази №2-к від 31.01.2003, №34-к від 31.10.2006);

- з 01.11.2006 по 01.02.2008 працювала в ТОВ «Бі-бі сервіс» директором по економіці (накази №0111-5 від 01.11.2006, №0102-01к від 01.02.2008);

- з 11.02.2008 по 31.08.2012 працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Альтіс» заступником директора по економіці, директором (накази №11 від 11.02.2008, №28 від 20.08.2009, №11 від 31.08.2012);

- з 19.11.2012 по 04.08.2013 перебувала на обліку в Лівобережному районному центрі зайнятості м. Дніпропетровська (м. Дніпра) як отримувач допомоги по безробіттю (накази №НТ121119 від 12.11.2019, №НТ130816 від 16.08.2013).

З 05.08.2013 ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем за КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

З 06.08.2013 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Лівобережне управління, Амур-Нижньодніпровська ДПІ м. Дніпра.

За формою РС-право Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу зараховані наступні періоди навчання та роботи:

- з 01.09.1982 по 13.06.1987 – 4 роки 9 місяців 13 днів;

- з 01.07.1987 по 09.07.1990 – 3 роки 9 днів;

- з 06.08.1990 по 05.10.1990 – 2 місяці;

- з 15.10.1990 по 13.12.1990 – 1 місяць 29 днів;

- з 02.01.1991 по 28.02.1991 – 1 місяць 27 днів;

- з 01.01.1998 по 31.01.2003 – 5 років 1 місяць;

- з 03.02.2003 по 31.12.2003 – 10 місяців 29 днів;

- з 01.01.2004 по 31.10.2006 – 2 роки 10 місяців;

- з 01.11.2006 по 31.12.2007 – 1 рік 2 місяці;

- з 11.02.2008 по 30.06.2009 – 1 рік 4 місяці 21 день;

- з 01.08.2009 по 31.10.2009 – 1 місяць 4 дні;

- з 01.12.2009 по 31.03.2011 – 11 місяців 1 день;

- з 01.05.2011 по 30.06.2012 – 1 рік 2 місяці;

- з 01.08.2012 по 31.08.2012 – 28 днів;

- з 19.11.2012 по 04.08.2013 – 9 місяців 12 днів;

- з 05.08.2013 по 29.02.2020 – 6 років 7 місяців;

- з 01.03.2020 по 31.05.2020 – 3 місяці;

- з 01.06.2020 по 31.12.2021 – 1 рік 7 місяців;

- з 01.01.2023 по 30.11.2025 – 2 роки 11 місяців.

Всього за формою РС-право позивачу зараховано 33 роки 11 місяців 23 дні.

Проаналізувавши відомості форми РС-право у співставленні з наявним страховим стажем позивача, встановлено, що відповідачем не було зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди роботи:

- з 19.03.1991 по 31.12.1997 – період, коли позивач працювала в Міському житловому управлінні інженером планово-фінансового відділу, начальником відділу приватизації житлового фонду. Водночас період з 01.01.1998 по 31.01.2003 в цьому ж управлінні - Міському житловому управлінні інженером планово-фінансового відділу, начальником відділу приватизації житлового фонду зараховано до страхового стажу;

- з 01.01.2008 по 01.02.2008 – період, коли позивач працювала в ТОВ «Бі-бі сервіс» директором по економіці. Водночас період роботи з 01.11.2006 по 31.12.2007 в ТОВ «Бі-бі сервіс» зараховано до страхового стажу;

- з 01.07.2009 по 31.07.2009, з 01.11.2009 по 30.11.2009, з 01.04.2011 по 30.04.2011, з 01.07.2012 по 31.07.2012 – період, коли позивач працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Альтіс». Водночас інші періоди роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Альтіс» зараховано до страхового стажу.

З аналізу довідки про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5, сформовану 03.03.2026, судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України були не зараховані періоди роботи з 01.01.2008 по 01.02.2008, з 01.07.2009 по 31.07.2009, з 01.11.2009 по 30.11.2009, з 01.04.2011 по 30.04.2011, з 01.07.2012 по 31.07.2012, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків за наведені періоди.

Пояснень щодо незарахування періоду роботи позивача з 19.03.1991 по 31.12.1997 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не надано.

Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту Закон №1058-IV).

Статтею 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно ст. 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Аналізуючи наведені норми законодавства про пенсійне забезпечення встановлено, що умовами призначення пенсії є досягнення особою 60 років та наявність страхового стажу станом на день досягнення пенсійного віку.

Оскільки позивач досягла пенсійного віку у 2025 році, необхідним страховим стажем для призначення пенсії є 32 роки.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 станом на день призначення пенсії досягла пенсійного віку 60 років, визначеного ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV, що відповідачем не заперечується.

Спірним у цій справі є обрахунок відповідачем страхового стажу позивача у 33 роки 11 місяців 23 дні, оскільки відповідачем без жодних повідомлень та без витребування додаткових документів протиправно та вибірково виключено зі страхового стажу позивача періоди роботи: з 19.03.1991 по 31.12.1997, з 01.01.2008 по 01.02.2008, з 01.07.2009 по 31.07.2009, з 01.11.2009 по 30.11.2009, з 01.04.2011 по 30.04.2011, з 01.07.2012 по 31.07.2012.

Щодо незарахованих періодів роботи ОСОБА_1 з 01.01.2008 по 01.02.2008, з 01.07.2009 по 31.07.2009, з 01.11.2009 по 30.11.2009, з 01.04.2011 по 30.04.2011, з 01.07.2012 по 31.07.2012, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії від 03.03.2026, було подано трудову книжку серії НОМЕР_1 , дата заповнення 19.01.1988, відповідно до якої у спірні періоди позивач працювала:

Вказаний період роботи позивачу не зараховано частково з 01.01.2008 по 01.02.2008.

Вказаний період роботи позивачу не зараховано частково з 01.07.2009 по 31.07.2009, з 01.11.2009 по 30.11.2009, з 01.04.2011 по 30.04.2011, з 01.07.2012 по 31.07.2012.

Відповідно до ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Так, ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що невиконання роботавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позбавляє працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Так, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.2008 по 01.02.2008, з 01.07.2009 по 31.07.2009, з 01.11.2009 по 30.11.2009, з 01.04.2011 по 30.04.2011, з 01.07.2012 по 31.07.2012, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків.

Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , дата заповнення 19.01.1988, та з індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5, сформованими 03.03.2026 з веб-сайту Пенсійного фонду України, встановлено, що позивач у спірні періоди, не зараховані відповідачем, працювала в ТОВ «Бі-бі сервіс» та в ТОВ «Інжинірингова компанія «Альтіс».

Відсутність інформації про сплату страхових внесків не є підставою для відмови в зарахуванні вказаних періодів роботи.

Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії також не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду роботи при призначенні пенсії позивачу.

Зазначена позиція відповідає правовим висновкам Верховного суду у постановах Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, 11.10.2023 по справі № 340/1454/21.

Разом з тим, обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок згідно із частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI покладено на платника єдиного внеску.

Періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.

Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність.

Правові висновки з цього питання відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 у справі №235/7373/16, від 06.07.2020 у справі №242/2179/17, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 31.03.2021 у справі №242/5696/16-а, від 17.11.2021 у справі №242/5635/16-а, а також від 15.06.2022 у справі №383/102/14-а, від 02.08.2022 року у справі № 560/4616/20.

Верховний Суд, зокрема і в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №400/2492/24, наголосив, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Велика Палата Верховного Суду сформувала наступний правовий висновок у постанові від 10.02.2021 у справі №805/3362/17-а, відповідно до якого страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язкові сплаті, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює ця особа, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Як підсумок, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що фізичні особи (працівники підприємств, які тимчасово були звільнені від своєчасного виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску) не повинні відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Несплата підприємством страхових внесків підприємством-роботодавцем не може бути підставою для позбавлення особи права на отримання соціальних гарантій. Позивач не може бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій внаслідок того, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків своєчасно не вжив дієвих заходів.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, дані Реєстру застрахованих осіб та витяги форми ОК-5/ОК-7 мають інформаційний характер і не є виключним або безумовним доказом наявності чи відсутності страхового стажу.

Пенсійний орган зобов`язаний здійснювати всебічну та повну перевірку страхового стажу на підставі сукупності доказів, зокрема: даних Реєстру застрахованих осіб; трудової книжки; первинних документів роботодавця; архівних та довідкових матеріалів.

Неповне відображення даних у Реєстрі застрахованих осіб не може покладатися у негативні наслідки для застрахованої особи та не є достатньою підставою для незарахування періодів роботи до страхового стажу.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Таким чином, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, а також подання звітності до органів Пенсійного фонду України.

Позивач як найманий працівник не є суб`єктом, відповідальним за ведення персоніфікованого обліку, подання звітності чи перерахування страхових внесків, а тому неповнота або відсутність відомостей у Реєстрі застрахованих осіб не може покладатися йому у вину та бути підставою для незарахування спірних періодів роботи до страхового стажу.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення документації на підприємстві покладається на саме підприємство, відтак, неподання звітності або несплата страхових внесків підприємством-роботодавцем не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

З огляду на викладене, судом встановлено наявність протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 01.01.2008 по 01.02.2008, з 01.07.2009 по 31.07.2009, з 01.11.2009 по 30.11.2009, з 01.04.2011 по 30.04.2011, з 01.07.2012 по 31.07.2012, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків.

Відтак, спірні періоди роботи ОСОБА_1 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо незарахованих періодів роботи ОСОБА_1 з 19.03.1991 по 31.12.1997, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії від 03.03.2026, було подано трудову книжку серії НОМЕР_1 , дата заповнення 19.01.1988, відповідно до якої у спірний період позивач працювала з 19.03.1991 по 31.01.2003 в Міському житловому управлінні інженером планово-фінансового відділу, начальником відділу приватизації житлового фонду (накази №19к від 19.03.191, №6к від 28.01.2003):

1. прийняла присягу державного службовця 21.03.1994;

2. присвоєно 11 ранг державного службовця 29.04.1994 (наказ №51 від 29.04.1994);

3. присвоєно 11 ранг службовця органів місцевого самоврядування 13.07.2001 (наказ №59к від 13.07.2001);

4. прийняла присягу посадової особи органів місцевого самоврядування 16.07.2001;

5. присвоєно 10 ранг службовця органів місцевого самоврядування (наказ №119к від 11.12.2001).

Вказаний період роботи позивачу не зараховано частково з 19.03.1991 по 31.12.1997.

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців” та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців” встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови “Про трудові книжки робітників та службовців” при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

В подальшому, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

З аналізу трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , дата заповнення 19.01.1988, судом встановлено, що записи про період роботи з 19.03.1991 по 31.12.1997 виконано роботодавцем позивача акуратно, без виправлень.

Записи трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 19.01.1988, містять посилання на накази про призначення на роботу, про присвоєння рангів державного службовця, про прийняття присяги посадової особи органів місцевого самоврядування.

Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. На переконання суду, такий недолік оформлення трудової книжки, як відсутність відтиску печатки на титульній сторінці, не є таким, з якого неможливо встановити факт роботи позивача на відповідних посадах у спірні періоди.

Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1) орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

За приписами частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Таким чином, з наведених норм чинного законодавства встановлено наявність значного обсягу прав та обов`язків в органів Пенсійного фонду України при вирішенні питання про перерахунок пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. При цьому, відповідачами не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірних періодів.

Згідно із висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19, витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Разом з тим, позитивним обов`язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії. Незабезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.

У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто, у розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі №127/16245/17.

Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії визначені приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.

Проте, у даному конкретному випадку у межах спірних правовідносин саме такий стан виконання суб`єктом владних повноважень власних процесуальних обов`язків не має жодного юридичного значення, оскільки згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб`єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

З наведеного слідує, що законодавець одночасно, як наділив органи системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов`язком витребування недостатніх відомостей і документів.

Таке тлумачення змісту обов`язку суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17.

Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо повноти поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.

Доказів того, що відповідач таким правом скористався матеріали пенсійної справи не містять.

З огляду на викладене, суд визнає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 19.03.1991 по 31.12.1997.

Відтак спірний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .

З огляду на встановлені судом підстави для зарахування спірних періодів роботи ОСОБА_1 , суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з дати призначення пенсії – з 03.03.2026, з урахуванням зарахованих періодів роботи цим судовим рішенням.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням зазначеного, враховуючи той факт, що вимоги позивача задоволені, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 1064,96 грн, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 19.03.1991 року по 31.12.1997 року в Міському житловому управлінні, з 01.01.2008 року по 01.02.2008 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бі-бі сервіс», з 01.07.2009 року по 31.07.2009 року, з 01.11.2009 року по 30.11.2009 року, з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Альтіс».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 з дати призначення пенсії з 03.03.2026 року періоди роботи з 19.03.1991 року по 31.12.1997 року в Міському житловому управлінні, з 01.01.2008 року по 01.02.2008 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бі-бі сервіс», з 01.07.2009 року по 31.07.2009 року, з 01.11.2009 року по 30.11.2009 року, з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Альтіс».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з дати призначення пенсії – з 03.03.2026, з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів роботи цим судовим рішенням.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський

Оригінал: reyestr.court.gov.ua