Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №564/457/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 564/457/26

Провадження № 22-ц/4815/1562/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача – Шимківа С.С.,

суддів: – Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Дудкою Ігорем Олександровичем на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 18 травня 2026 року (ухвалене у складі судді Цвіркуна О.С., повний текст рішення суду складено 21 травня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, –

в с т а н о в и в :

03 лютого 2026 року ОСОБА_1 , через представника – адвоката Дудку І.О., звернулася до Костопільського районного суду Рівненської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати.

Позов обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 з 2023 року працювала у відповідача на посаді продавця-консультанта і у 2024 році була звільнена.

Зазначала, що за період роботи заробітна плата нараховувалася, однак не виплачувалася, при звільнені розрахунок проведений не був, наказу про звільнення не отримувала.

Просила суд стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати в сумі 76387,58 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 40000 грн.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 18 травня 2026 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітньої плати – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 11000 (одинадцять тисяч) грн у відшкодування витрат на правову допомогу.

Рішення суду мотивовано недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Дудку І.О., оскаржила його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що саме ОСОБА_2 повинен надати суду письмові докази – відомості на виплату готівки з особистим підписом ОСОБА_1 або платіжні доручення про перерахування на банківський рахунок.

У матеріалах справи відсутній жодний документ з підписом ОСОБА_1 , який підтверджує фактичне отримання нею коштів на руки, що свідчить про повне невиконання ОСОБА_2 своїх обов`язків. Попри це, суд припустився грубої помилки та переклав тягар доказування факту виплати заробітної плати на працівника.

Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

18 травня 2026 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на його законність та обґрунтованість.

Вказує, що у вересні 2023 року ОСОБА_1 уклала трудовий договір із ФОП ОСОБА_2 , який розірвала в травні 2024 року.

03 червня 2024 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_3 . 8 вересня 2025 року ОСОБА_1 написала заяву на звільнення.

З метою оформлення акту прийняття-передачі товарів, ФОП ОСОБА_3 ініціював проведення ревізії під час якої було виявлено недостачу на суму орієнтовно 900 000 гривень.

30 вересня 2025 року трудовий договір з ОСОБА_1 розірвано.

16 жовтня 2025 року ОСОБА_3 подав заяву про вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України (крадіжка).

Цього ж дня відомості про вчинення злочину внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025181010002088.

Вказує, що копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір. Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

Просить про залишення рішення без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах з вересня 2023 року по вересень 2025 року, що підтверджується їх поясненнями та довідкою щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу УПФУ, форма ОК-7, яка наявна у матеріалах справи (а.с. 30).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 покликалася на невиплату їй роботодавцем заробітної плати за весь період роботи та не проведення з нею розрахунку при звільненні.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта, сьома статті 43 Основного Закону України). Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КзпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати (ч.1 ст.116 КзпП України).

Згідно ч.1 ст.117 КзпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як роз`яснено Верховним Судом у постанові від 16.08.2018, у справі №242/5780/16-ц для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка складається із посадового окладу та доплат, які нараховуються медичним працівникам (вислуга років, за шкідливі умови праці та інш.)

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21) зазначено, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник конфлікт за фактом виявлення роботодавцем, в процесі проведення інвентаризації у магазині "Плацдарм", нестачі грошових коштів та товару в загальній сумі 997 000,96 грн.

У провадженні слідчого відділу Рівненського РУП ГУНП перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР № 12025181010002088 від 16.10.2025 року за фактом вчинення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України (а.с. 69-71).

Відповідно до ст.23 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов`язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється. Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. Колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 30 відсотків нарахованої за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.5 ст.24 Закону України "Про оплату праці", за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через банки/небанківських надавачів платіжних послуг, які отримали право на відкриття і ведення обслуговування рахунків відповідно до Закону України "Про платіжні послуги", поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Отже, заробітна плата може виплачувати готівкою, через банківські рахунки або у натуральній формі.

У судовому засіданні суду першої інстанції було встановлено, що позивачка від відповідача отримувала заробітну плату готівкою.

Також, згідно пояснень ОСОБА_4 , які містяться в протоколі допиту свідка, складеного слідчим відділу Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області від 19.11.2025 року, ОСОБА_4 повідомила, що працювала разом з ОСОБА_5 в одній зміні в магазині "Плацдарм", заробітна плата у них становила 17 000 грн, з відсотками за продаж товару та видавалася готівкою наручно (а.с. 78).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України).

Як правильно встановлено місцевим судом, на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів, стороною позивача не доведено факту наявності у роботодавця заборгованості з виплати ОСОБА_1 заробітної плати за виконану нею роботу продавця-консультанта та періоду виникнення такої заборгованості.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи та застосовано правові норми, які підлягали до застосування, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Дудкою Ігорем Олександровичем залишити без задоволення, а рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 18 травня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Гордійчук С.О.

Ковальчук Н.М.