Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №385/796/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 385/796/26

провадження № 22-ц/4809/1544/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

за участі секретаря – Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 червня 2026 року у складі судді Панасюка І. В. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви

В травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив:

- визнати, що ОСОБА_4 , 2011 року народження, перебуває на утриманні ОСОБА_1 ;

- визнати, що ОСОБА_1 фактично утримує трьох неповнолітніх дітей.

Позовна заява мотивована тим, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та проживає однією сім`єю з її сином ОСОБА_4 , 2011 року народження.

Дитина постійно проживає разом із позивачем, перебуває на його повному матеріальному забезпеченні, і останній забезпечує її харчуванням, одягом, навчанням, лікуванням та іншими необхідними витратами.

Біологічний батько дитини ОСОБА_2 участі у вихованні сина та матеріальному забезпеченні не бере, аліменти не сплачує, у зв`язку з чим фактично обов`язок з утримання дитини здійснює ОСОБА_1 .

Крім того, на утриманні позивача перебувають ще двоє неповнолітніх дітей.

ОСОБА_1 зазначав, що раніше звертався із заявою про встановлення факту перебування дітей на його утриманні в порядку окремого провадження, однак у відкритті провадження було відмовлено у зв`язку з наявністю спору про право, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 червня 2026 року визнано дії позивача ОСОБА_1 щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання фактичного перебування на утриманні дітей зловживанням процесуальними правами.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання фактичного перебування на утриманні дітей залишено без розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, щоподаний позивачем позов є завідомо безпідставним та має очевидно штучний характер, оскільки між сторонами відсутній спір про право щодо факту перебування дитини на утриманні позивача.

Суд першої інстанції виходив із того, що звернення до суду з таким позовом після відмови у відкритті провадження за аналогічною заявою в порядку окремого провадження свідчить про зловживання позивачем процесуальними правами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 червня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав звернення позивача з позовом зловживанням процесуальними правами, оскільки не встановив умисного характеру його дій, завчасного усвідомлення безпідставності позову чи недобросовісної поведінки.

Зокрема, позов ґрунтувався на конкретних фактичних обставинах та підтверджувався письмовими доказами, а тому суд першої інстанції фактично позбавив права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, не розглянувши справу по суті та не дослідивши подані докази.

Суд першої інстанції неправильно пов`язав звернення до суду з наміром отримати відстрочку від призову під час мобілізації, оскільки така мета спрямована на реалізацію права, прямо передбаченого законом, а не свідчить про недобросовісність позивача.

Попередньою ухвалою від 05 травня 2026 року суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження в порядку окремого провадження саме через наявність спору про право та фактично вказав на необхідність розгляду питання в позовному провадженні, а тому звернення з позовом відповідало як цій ухвалі, так і правовим висновкам Верховного Суду щодо розгляду аналогічних вимог.

Висновок суду першої інстанції про відсутність спору між сторонами ґрунтується на припущеннях, оскільки відповідач не з`явився до суду, не подав відзиву чи будь-яких пояснень, а тому суд не мав підстав вважати, що він погоджується з позовними вимогами.

Суд першої інстанції також вийшов за межі предмета спору, оцінюючи питання можливості отримання відстрочки та порядок її оскарження в адміністративному суді, хоча спору з ТЦК та СП у цій справі не існувало.

Відзиви на апеляційну скаргу

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції в частині, яка оскаржується.

Розгляд справи апеляційним судом

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронних документів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою ОСОБА_2 .

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без їх участі, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі – Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав

і охоронюваних законом інтересів особи. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист.

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, ЄСПЛ тлумачить статтю 6 Конвенції як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, – доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах: «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року; « Bellet v. France » від 04 грудня 1995 року).

«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Накладення обмеження дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року).

Держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, однак такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення ЄСПЛ у справі «Ashingdane v. The United Kingdom» від 28 травня 1985 року, рішення ЄСПЛ у справі «Krombach v. France» від 13 лютого 2001 року).

Відповідно до частини першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пунктами 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства.

Неприпустимість зловживання процесуальними правами передбачена в частині другій статті 44 ЦПК України, відповідно до якої учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частини третя-четверта статті 44 ЦПК України).

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 05 травня 2026 року у справі № 385/749/26 у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення фактів перебування на утриманні відмовлено (а. с. 12-13).

Ухвала суду мотивована тим, що у даній справі наявний спір про право, зокрема, спір щодо участі батька у матеріальному забезпеченні (утриманні) дітей та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

В травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання фактичного перебування дітей на утриманні та надав відповідні докази, які на його думку підтверджують обставини, викладені у позові (а. с. 1-14).

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 15 травня 2026 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом (а. с. 40-43).

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 червня 2026 року визнано дії позивача ОСОБА_1 щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання фактичного перебування на утриманні дітей зловживанням процесуальними правами та позов залишено без розгляду (а. с. 49-54).

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив із того, що звернення ОСОБА_1 з позовом про встановлення факту перебування дитини на його утриманні має ознаки зловживання процесуальними правами та є фактично спрямованим на отримання відстрочки від призову під час мобілізації.

Суд першої інстанції вважав, що позивач не має спору з відповідачем щодо утримання дитини, а тому обраний ним спосіб захисту є штучним.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна, з огляду на таке.

Зокрема, сам по собі факт звернення позивача з позовом після відмови у відкритті провадження в порядку окремого провадження не свідчить про зловживання процесуальними правами.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження в порядку окремого провадження, виходив із наявності спору про право, що й зумовило звернення ОСОБА_1 до суду саме в порядку позовного провадження.

При цьому ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги конкретними обставинами щодо фактичного утримання дитини та надав докази на їх підтвердження, а відсутність у відповідача заперечень проти позову або його неявка до суду самі по собі не свідчать про відсутність спору про право, оскільки така обставина має встановлюватися з урахуванням позиції сторін та інших матеріалів справи, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Саме по собі прагнення позивача використати встановлений судом факт для реалізації передбаченого законом права на відстрочку від призову не може свідчити про недобросовісність його процесуальної поведінки. Питання правомірності отримання такої відстрочки не є предметом розгляду у даній справі та не може бути підставою для позбавлення особи права на судовий захист.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України у разі визнання подання скарги, заяви чи клопотання зловживанням процесуальними правами суд може залишити без розгляду або повернути саме таку скаргу, заяву чи клопотання.

Натомість вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду визначений статтею 257 ЦПК України.

При цьому, суд першої інстанції, залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду з підстав, передбачених статтею 44 ЦПК України, фактично застосував до позову процесуальний наслідок, який цією нормою не передбачений, та не встановив жодної з обставин, передбачених статтею 257 ЦПК України.

За таких обставин, суд вважає, що висновок суду першої інстанції про зловживання позивачем процесуальними правами та наявність підстав для залишення позову без розгляду є передчасним та необгрунтованим.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України).

Оскільки, суд першої інстанції виніс ухвалу з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконної ухвали, суд приходить до висновку, що відповідно пункту четвертого частини першої статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, ухвала суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому розгляду справи, підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл суми судових витрат, понесених позивачем під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, підлягає здійсненню судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи по суті, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 червня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 14.08.2026.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник