Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №338/1342/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 338/1342/25

Провадження № 22-ц/4808/1141/26

Головуючий у 1 інстанції Куценко О. О.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

з участю секретаря Кузнєцова В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Говзан Микола Миколайович, на заочне рішення Богородчанського районного суду від 16 квітня 2026 року, у складі судді Куценка О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Говзан М. М., звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позову вказувала, що позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 23.01.1997, а рішенням Богородчанського районного суду від 16.04.2024 шлюб між сторонами розірвано.

Позивачка вказувала, що за час шлюбу сторонами було набуте спільне майно подружжя, а саме трикімнатну квартиру з кладовою загальною площею 73,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем, а також житловий будинок та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_2 . Позивачка посилалася на те, що в період шлюбу сторони провели реконструкцію житлового будинку, внаслідок чого його площа збільшилась, а технічний стан покращився. У зв`язку з відсутністю між сторонами домовленості щодо добровільного поділу майна позивачка просить провести поділ спільного майна подружжя.

Просила суд визнати за нею право власності на частку квартири, трикімнатної з кладовою, загальною площею 73,3 кв. м, житловою площею 44,32 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на частку житлового будинку та господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Богородчанського районного суду від 16 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 .

В задоволені решти позову – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Говзан М. М подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Вказує, що відповідно до Будівельного паспорта на забудову земельної ділянки (реконструкція індивідуального житлової будинку по АДРЕСА_2 ) від 2018 року було здійснено реконструкцію індивідуального житлового будинку. Внаслідок реконструкції збільшилась площа будинку та покращився його технічний стан, що підтверджується будівельним паспортом від 27.08.2018. Ці обставини свідчать про істотне збільшення вартості майна.

Судом не враховано положення ст. 62 СК України, згідно якої якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно може бути визнане об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також вважає, що суд не врахував, що об`єкт нерухомості змінив свої характеристики, були вкладення у даний об`єкт нерухомості у період шлюбу і ці вкладення мають істотний характер.

Зазначає, що сам факт набуття майна у спадщину не виключає можливості визнання його спільною сумісною власністю, якщо доведено істотне збільшення його вартості.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Вказане судом враховано не було.

Просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання за позивачкою права на житлового будинку та господарських споруд за адресою АДРЕСА_2 та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу.

Зазначає, що житловий будинок та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_2 , належать йому на праві особистої приватної власності, оскільки набуті ним у порядку спадкування за заповітом після смерті бабусі, що виключає можливість визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя. Також земельна ділянка під цим домоволодінням набута ним у порядку безоплатної приватизації, а відтак також є його особистою приватною власністю.

Позивачка не надала суду жодних доказів, що житловий будинок за час шлюбу істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Говзан М. М. підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів, а також просив призначити у справі оціночно-будівельну експертизу.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що за позивачкою слід визнати право власності на частку квартири з кладовою загальною площею 73,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , як на об`єкт спільної сумісної власності подружжя, право власності на яку набуто сторонами у шлюбі. Разом з тим, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про поділ житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 , оскільки право власності на вказаний будинок набуто відповідачем в порядку спадкування за заповітом, а доказів того, що вартість будинку істотно збільшилося в результаті його реконструкції, за рахунок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя позивачкою не надано.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 23 січня 1997 року, який рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2024 року розірвано.

Між сторонами існує спір щодо поділу майна придбаного під час шлюбу.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.12.2015 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на квартиру загальною площею 73,3 кв. м, житловою площею 44,32 кв. м, з кладовою № VIII площею 2,64 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності від 30.12.2015 року.

Крім того, рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2018 року у справі № 338/1332/17 за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок загальною площею 69 кв. м та господарські споруди шопу, літню кухню, два сараї, вбиральню, колодязь, хвіртку, ворота та огорожу, що розташовані по АДРЕСА_2 .

Право власності на вищезазначене домоволодіння за відповідачем визнано в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на підставі заповіту.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.02.2018 на підставі рішення Богородчанського районного суду від 17.01.2018 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою по АДРЕСА_2 , а також згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.08.2018 за ним зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1337 га, кадастровий номер 2620486401:01:004:0240, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підтвердження заявлених позовних вимог стороною позивача долучено копію будівельного паспорта на реконструкцію індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 , який видано 27.08.2018 на ім`я забудовника ОСОБА_2 повідомлення про початок виконання будівельних робіт, технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_2 , виготовлений станом на 23.08.2017; технічну документацію із землеустрою, детальний план території – земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 за 2018 рік.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно зі статтею 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 Сімейного кодексу України, далі - СК України).

Відповідно до пунктів 2, 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею або ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про поділ житлового будинку за адресою по АДРЕСА_2 , суд першої інстанції правильно виходив із того, що за відповідачем ОСОБА_2 рішенням Богородчанського районного суду від 17.01.2018 визнано право власності на житловий будинок загальною площею 69 кв. м та господарські споруди по АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , а земельна ділянка під цим домоволодінням зареєстрована за відповідачем на підставі рішення органу місцевого самоврядування. А отже вищезазначене нерухоме майно є особистою приватною власністю відповідача.

Позивачка, пред`являючи позов у якому в порядку поділу майна подружжя просила визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, посилалася на те, що під час шлюбу сторонами проведено реконструкцію даного житлового будинку, внаслідок якої площа будинку збільшилась та покращився його стан, що підтверджується будівельним паспортом від 27.08.2018.

Суд першої інстанції даючи оцінку поданим позивачкою доказам обґрунтовано зазначив про те, що подані до матеріалів справи будівельний паспорт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт, технічний паспорт, технічна документація із землеустрою та інші документи підтверджують факт оформлення документації щодо реконструкції житлового будинку, однак жодним чином не підтверджують істотного збільшення вартості спірного будинковолодіння за рахунок спільних коштів чи спільної праці подружжя, при цьому доказів проведення оцінки майна до і після реконструкції будинку позивачкою не подано.

Представник позивачки підтримуючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував того, що об`єкт нерухомості змінив свої характеристики, були вкладення у даний об`єкт нерухомості у період шлюбу які мають істотний характер, з метою повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи просив апеляційний суд призначити у даній справі оціночно-будівельну експертизу.

На вирішення експертизи просив поставити питання чи здійснено в період з 17.01.2018 по 07.10.2025 покращення будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 та яка ринкова вартість домоволодіння станом на 17.01.2018 (до покращення) та станом на 07.10.2025 ( після покращення).

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Положеннями статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Учасник справи, згідно ст. 106 ЦПК України має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Як убачається з матеріалів справи сторона позивача не скористалася правом подати до суду висновок експерта, складений на її замовлення, а також зважаючи на заперечення відповідача щодо заявлених позовних вимог не заявляла клопотання про призначення такої експертизи у суді першої інстанції.

Колегія суддів зауважує також, що позивачкою у позовній заяві не зазначено які саме роботи по реконструкції будинку були проведені, не зазначено в чому саме полягає покращення стану спірного будинку, не надано доказів щодо проведення будь-яких робіт з реконструкції будинку, збільшення його площі та вартості.

Відтак за наведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про призначення оціночно-будівельної експертизи.

З урахуванням вказаного, встановивши, що спірний житловий будинок належить на праві особистої приватної власності відповідачу, що позивачкою не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вартість будинку істотно збільшилося внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та його поділу.

Таким чином, судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Говзан Микола Миколайович, залишити без задоволення, а заочне рішення Богородчанського районного суду від 16 квітня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 серпня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин