Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №289/860/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/860/25 Головуючий у 1-й інст. Кириленко О. О.

Категорія 41 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Галацевич О.М.

суддів: Григорусь Н.Й.,

Панкеєвої В.А.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу №289/860/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС»

на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Кириленка О.О., у місті Радомишль,

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», Товариство) звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №3989466 від 02.06.2021 у розмірі 23 420 грн та понесених судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02.06.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №3989466. Договір укладений в електронній формі та підписаний згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг». Відповідачці було перераховано кошти в сумі 8 000 грн. Однак ОСОБА_1 умови договору не виконані, сума кредиту не повернута. Позивач наразі є новим кредитором відповідачки згідно з умовами договору відступлення права вимоги №07Т від 13.09.2021. Станом на 18.05.2025 заборгованість за кредитним договором становить 23 420 грн, з яких: 8 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14 620 грн - заборгованість за відсотками, 800 грн - заборгованість за комісійними винагородами.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність належних та допустимих доказів укладення кредитного договору з відповідачкою. Вказує, що 02.06.2021 за власним волевиявленням, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, відповідачкою в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» подано заявку на отримання кредиту №3989466. Заявка на отримання кредиту знаходилась у власному кабінеті відповідачки на вказаному веб-сайті Товариства. Таким чином, ОСОБА_1 було направлено електронним повідомленням (SMS) на номер телефону НОМЕР_1 , який особисто вказаний відповідачкою у договорі про споживчий кредит, повідомлення, яке містило одноразовий ідентифікатор F27543, при введенні якого відповідачка підтвердила прийняття умов договору.

Звертає увагу суду на те, що PDF-файл договору міститься у матеріалах справи у додатках до позову. Завантаживши та відкривши його через програмне забезпечення, призначене для читання PDF-файлів, суд має змогу переконатись у наявності підпису та побачити одноразовий ідентифікатор. Таким чином, на думку апелянта, договір є укладеним, що підтверджується сталою судовою практикою Верховного Суду.

Також вважає, що наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення №47771295 від 02.06.2021 є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачці на умовах, визначених договором про споживчий кредит №3989466 від 02.06.2021. Крім того, у платіжному дорученні №47771295 від 02.06.2021, яким первісним кредитором було перераховано кредитні кошти у розмірі 8 000 грн, також вказано ідентифікаційний код останньої. Доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідачки у зазначених анкеті та договорі матеріали справи не містять.

Крім того, у апеляційній скарзі ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заявило клопотання про витребування в АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» інформації щодо власника карткового рахунку № НОМЕР_2 та виписки про рух коштів за період з 02.06.2021 по 06.06.2021 з відображенням часу зарахування коштів, оскільки така інформація становить банківську таємницю і не може бути самостійно отримана позивачем.

У задоволенні клопотання про витребування доказів колегія суддів відмовляє, оскільки заявником не доведено неможливості подання відповідного клопотання та доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках за умови доведення учасником справи неможливості їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, будучи належним чином обізнаним про характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляв клопотання про витребування відповідних доказів та не навів об`єктивних причин неможливості вчинення таких процесуальних дій, а також не навів жодних обставин, які б перешкоджали реалізації такого процесуального права.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Подання відповідного клопотання лише на стадії апеляційного перегляду фактично спрямоване на усунення недоліків доказової бази сторони після ухвалення рішення судом першої інстанції, що суперечить положенням частини третьої статті 367 ЦПК України та принципу процесуальної економії.

За таких обставин підстави для витребування доказів судом апеляційної інстанції відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення кредитного договору з відповідачкою, фактичного надання кредитних коштів на картковий рахунок, користування вказаними грошовими коштами, руху коштів по рахунку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та наявним у справі доказам.

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявний кредитний договір №3989466 від 02.06.2021, в якому зазначено, що він укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

У пункті 1.2 договору зазначено, що сума кредиту становить 8 000 грн.

Кредит надається строком на 15 днів з 02.06.2021 (п. 1.3 договору).

Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 17.06.2021 (п. 1.4 договору).

Проценти за користування кредитом 1 500 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Тип процентної ставки за цим договором фіксована (п. 1.7 договору).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2., 2.3. (п. 1.7 договору).

Згідно з пунктом 6.1 кредитного договору визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, та доступний, зокрема, через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток.

Розміщений в особистому кабінеті Позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (смс) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього Кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) (п. 6.2 договору).

Водночас із пункту 10 кредитного договору вбачається відсутність електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором (а.с. 17-20).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України позивач має довести наявність у нього права вимоги.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що обставина не може вважатися доведеною лише тому, що інша сторона її не спростувала (концепція негативного доказу).

Так, у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною лише тому, що інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2024 року у справі №686/28882/23 та від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18.

Доводи апеляційної скарги про підписання відповідачкою кредитного договору одноразовим ідентифікатором матеріалами справи не підтверджуються.

Так, з кредитного договору, який міститься в матеріалах справи в електронній формі та був безпосередньо відкритий апеляційним судом за допомогою програмного забезпечення, призначеного для читання PDF-файлів, вбачається, що він не містить електронного підпису відповідачки одноразовим ідентифікатором. У лівому верхньому куті першої сторінки договору, на який посилається апелянт, відповідний підпис відсутній.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення ОСОБА_1 кредитного договору №3989466 від 02.06.2021 у спосіб, на який він посилається.

Крім того, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем не доведено фактичного надання відповідачці кредитних коштів.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року у справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №654/4006/14-ц (провадження №61-2247св18), від 30 червня 2020 року у справі №554/12083/15 (провадження №61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції виснував про те, що виписки з банківських рахунків також можуть бути належними та допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У цій справі відповідно до пункту 2.1 кредитного договору кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок, а тому позивач мав довести належними та допустимими доказами фактичне надання відповідачці кредитних коштів у передбачений договором спосіб.

Отже, навіть встановлення факту укладення кредитного договору не звільняє позивача від обов`язку довести фактичне надання відповідачці кредитних коштів.

На підтвердження заборгованості та її розміру позивач подав до суду першої інстанції анкету-заяву №3989466 від 02.06.2021, договір про споживчий кредит №3989466 від 02.06.2021, платіжне доручення №47771295 від 02.06.2021 про переказ коштів на картковий рахунок, договір про відступлення права вимоги №07Т від 13.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

Із платіжного доручення №47771295 від 02.06.2021 вбачається, що ТОВ «Мілоан» на виконання умов договору №3989466 перерахувало кошти у розмірі 8 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 , отримувачем яких зазначено ОСОБА_1 .

Водночас ні кредитний договір, ні Графік розрахунків як додаток до нього не містять реквізитів банківського рахунку, на який ТОВ «Мілоан» мало перерахувати кредитні кошти відповідачці, а матеріали справи не містять доказів того, що зазначений у платіжному дорученні картковий рахунок № НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , а також доказів зарахування кредитних коштів саме на її рахунок.

Таким чином, додане до позовної заяви платіжне доручення №47771295 від 02.06.2021, засвідчене підписом уповноваженої особи та печаткою ТОВ «Мілоан», із зазначенням неповного номера карткового рахунку, належність якого ОСОБА_1 не встановлена, не є достатнім доказом фактичного надання відповідачці кредитних коштів на виконання умов кредитного договору №3989466 від 02.06.2021.

З урахуванням того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення ОСОБА_1 кредитного договору №3989466 від 02.06.2021 у спосіб, на який посилається позивач, а також доказів фактичного отримання нею кредитних коштів у розмірі 8 000 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводами апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовано.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Згідно з частиною п`ятою статті 268, статтею 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Крім того, справа відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, у зв`язку з чим згідно з частиною третьою статті 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» залишити без задоволення, а рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 березня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: