Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №205/12287/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5153/26 Справа № 205/12287/25 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д.В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Халаджи О.В.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на дитину,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на дитину.

Позов мотивовано тим, що позивач із відповідачем проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 05 грудня 2006 року. Від спільного проживання вони мають неповнолітню дитину, сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є відповідач ОСОБА_3 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2020 року вирішено стягувати з ОСОБА_3 на користь матері ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини, сина – ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) батька, щомісячно, але не менш 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття, починаючи з 30 січня 2020 року.

Позивач вказує, що дитина має встановлений діагноз — міопія слабкого ступеня обох очей. У зв`язку з цим 16 січня 2022 року між нею, ОСОБА_1 , та ТОВ «ОЦ Новий Зір» було укладено договір № 53738/20. Загальна сума витрат на лікування дитини у ТОВ «ОЦ Новий Зір» становила 12 030,00 грн, яку позивач повністю сплатила самостійно власними коштами. Окрім цього, 05 березня 2022 року позивач разом із сином була вимушена виїхати за кордон — до Федеративної Республіки Німеччини — через військову агресію РФ проти України. Через це лікування дитини довелося продовжити за кордоном, де 27 грудня 2022 року позивач уклала угоду з Інститутом константних лінз HAUSSER EK. Загальна сума витрат на лікування дитини на підставі цієї угоди становила 3 516,80 євро. Лікування знову було оплачено матір`ю дитини одноосібно, відповідач не брав участі у його фінансуванні.

Позивач зазначає, що відповідач має змогу нести додаткові витрати на сина, а тому вона змушена звернутися з цим позовом та просить стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на лікування неповнолітнього сина у сумі 90 903,51 грн.

Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27 січня 2026 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на лікування з 26 квітня 2022 року по 14 травня 2024 року дитини, неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 43 813,52 грн. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1 300,00 євро за послуги іноземного медичного закладу, 255,00 євро — витрат, пов`язаних із замовленням окулярів, та 1 050,00 євро — витрат, пов`язаних із послугами налаштування, видачі контактних лінз у комерційному медичному закладі, відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено наявність додаткових витрат на придбання лікарських засобів для лікування дитини, викликаних особливими обставинами (наявністю хронічного захворювання зору) та підтверджених медичними рекомендаціями, висновками, рецептами й фіскальними чеками. Такі витрати не можуть вважатися звичайними витратами на утримання дитини, участь батька в яких, відповідно до ст. 181 СК України, вже забезпечено шляхом стягнення аліментів. Оскільки вказані препарати вочевидь потребують коштів на їх придбання, і така обставина безпосередньо пов`язана з наявністю хронічного захворювання, суд відносить ці платежі до додаткових витрат на дитину, у зв`язку з чим вбачає правові підстави для їх стягнення з відповідача — батька дитини. Водночас суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача 1 300,00 євро - за послуги іноземного медичного закладу, 255,00 євро — витрат, пов`язаних із замовленням окулярів, та 1 050,00 євро - витрат, пов`язаних із послугами налаштування, видачі контактних лінз у комерційному медичному закладі. Суд першої інстанції посилається на те, що отримання позивачем платних консультацій та інших платних медичних послуг у приватних клініках Німеччини не належить до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на дитину. Позивачем не доведено, що здійснені нею витрати в цій частині є крайньою необхідністю чи обумовлені особливими обставинами в розумінні положень статті 185 СК України. При цьому суд не заперечує наявності у дитини та її законного представника права на обрання лікаря й медичного закладу, проте цьому праву водночас кореспондує обов`язок пацієнта нести фінансовий тягар за прийняття відповідного рішення щодо отримання платних послуг на свій розсуд.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, представник позивача Біжко Ю.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частини додаткових витрат на дитину, а саме: забезпечення контактними лінзами/ортокератологічними лінзами в сумі 1 300,00 євро; 1 050,00 євро — витрат, пов`язаних з оплатою контактних лінз; 53,00 євро — витрат, пов`язаних з оплатою послуг у «Контактлінзен інститут хаусер»; 255,00 євро — витрат, пов`язаних із замовленням окулярів; 12 030,00 грн — витрат на лікування у ТОВ «ОЦ «Новий Зір» у січні 2022 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. В апеляційній скарзі представник апелянта посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо недоведеності неможливості позивача скористатися такими послугами за безоплатними програмами медичної допомоги в Німеччині або в Україні, а також на безпідставність тверджень суду про отримання послуг у «доволі коштовному медичному закладі». Представник скаржника зазначає, що вказані висновки суду не підтверджуються жодними доказами та є лише припущеннями, на яких не може ґрунтуватися законне рішення. Представник апелянта звертає увагу на суперечливість позиції суду першої інстанції, який визнав правомірними додаткові витрати на придбання лікарських засобів у Німеччині, проте безпідставно визнав недоведеними витрати на купівлю лінз, окулярів та їх налаштування в Німеччині — за місцем вимушеного тимчасового проживання матері та дитини через триваючу війну в Україні. На переконання апелянта, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розміру додаткових витрат на дитину не врахував належним чином індивідуальні особливі обставини справи, передбачені статтями 182, 185 СК України, зокрема стан здоров`я дитини, характер її хронічного захворювання та реальну потребу у відповідному лікуванні. Окремо в апеляційній скарзі наголошується на тому, що суд першої інстанції взагалі не надав оцінки понесеним позивачкою витратам на лікування дитини у січні 2022 року на загальну суму 12 030,00 грн.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення 1/2 частини додаткових витрат на дитину, а саме: 1 300,00 євро — забезпечення контактними лінзами/ортокератологічними лінзами; 1 050,00 євро — витрат, пов`язаних з оплатою контактних лінз; 53,00 євро — витрат, пов`язаних з оплатою послуг у «Контактлінзен інститут хаусер»; 255,00 євро — витрат, пов`язаних із замовленням окулярів; 12 030,00 грн — витрат на лікування у ТОВ «ОЦ «Новий Зір» у січні 2022 року, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача — Усенко А.О. зазначає, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а подану представником позивача апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27 січня 2026 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільну неповнолітню дитину – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 1090.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2020 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 30 січня 2020 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2022 року у справі № 205/8578/21, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину — сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 11 225,55 грн.

Під час розгляду вказаної цивільної справи судом уже встановлювалася обставина того, що у неповнолітнього ОСОБА_4 діагностовано міопію слабкого ступеня обох очей та рекомендовано постійне використання окулярів/МКЛ, підбір ЖКЛ, курс апаратного лікування (10 сеансів) і повторне обстеження.

16 січня 2022 року між медичним центром ТОВ «ОЦ «Новий Зір» (код ЄДРПОУ 34060882) та ОСОБА_1 було укладено договір № 53738/20. За умовами цього договору медичний центр зобов`язався надати платну медичну послугу — процедуру підбору жорстких газопроникних контактних ортокератологічних лінз нічного використання «Sky-Optix MoonLens», вартість якої становить 1 500,00 грн. Договором також передбачено надання послуг з огляду та консультації офтальмолога щодо ортокератологічних лінз (протягом одного року з моменту підбору) вартістю 1 500,00 грн. Крім того, у межах зазначеної процедури застосовано жорсткі газопроникні контактні ортокератологічні лінзи нічного використання «Sky-Optix MoonLens» та комплект витратних матеріалів, загальна вартість яких склала 9 030,00 грн. Таким чином, у січні 2022 року загальна сума витрат на лікування дитини сторін у ТОВ «ОЦ «Новий Зір» становила 12 030,00 грн.

27 грудня 2022 року між позивачем, яка діяла в інтересах дитини — ОСОБА_4 , та «Контактлінзен інститут хаусер е.К.» було укладено угоду про надання послуг із забезпечення контактними/ортокератологічними лінзами. За умовами цієї угоди витрати за надані послуги розраховуються таким чином: авансовий платіж становить 250,00 євро та стягується одноразово під час передачі перших контактних лінз; щомісячна плата за обслуговування становить 87,50 євро та сплачується першого числа кожного місяця шляхом безакцептного списання з банківського рахунку, вказаного клієнтом. Термін дії угоди починається 01 січня 2023 року та становить не менше 12 місяців. Загальна сума витрат на підставі цієї угоди становить 1 300,00 євро, яку позивач сплатила 13 березня 2024 року. Крім того, за замовленням № 2862168 від 13 вересня 2022 року для ОСОБА_4 було виготовлено окуляри на загальну суму 255,00 євро. Також на підставі зазначеної угоди від 27 грудня 2022 року для дитини придбано контактні лінзи на суму 1 050,00 євро, що підтверджується розрахунковим документом від 13 березня 2024 року. Згідно з чеком від 26 квітня 2022 року позивачем сплачено 53,00 євро за послуги у «Контактлінзен інститут хаусер».

Загальна сума додаткових витрат, понесених позивачем за кордоном, включаючи придбання у період з 26 квітня 2022 року по 14 травня 2024 року лікарських засобів на суму 858,00 євро, підтверджених відповідними фіскальними чеками, становить 3 516,80 євро.

Копії документів, складених іноземною мовою, якими підтверджуються витрати на лікування дитини — сина ОСОБА_5 , засвідчені позивачкою належним чином. До матеріалів справи додано їхній переклад українською мовою, правильність якого засвідчено перекладачем Бюро перекладів «Літера» (м. Дніпро, Україна).

Задовольняючи позов частково та відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення додаткових витрат на дитину за період із 26 квітня 2022 року по 14 травня 2024 року (пов`язаних з оплатою послуг із забезпечення контактними чи ортокератологічними лінзами, витрат на самі лінзи, послуг у «Контактлінзен інститут хаусер» та замовлення окулярів), а також витрат на лікування у ТОВ «ОЦ «Новий Зір» у січні 2022 року, суд першої інстанції посилався на те, що отримання позивачем платних консультацій та інших медичних послуг у приватних закладах Німеччини не належить до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Суд зазначив, що позивач не довела, що здійснені нею у цій частині витрати є крайньою необхідністю або обумовлені особливими обставинами в розумінні положень статті 185 СК України.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття; сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

За змістом ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов`язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі; участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах; обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу.

У відповідності до вимог ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суд повинен враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення.

У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично понесені або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. При цьому розмір коштів, що стягуються на додаткові витрати, не може бути більше самих додаткових витрат.

Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).

Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. Причому, якщо причина, що зумовила додаткові витрати, є триваючою (тяжка хвороба або каліцтво) додаткові витрати можуть фінансуватися наперед із вказівкою або без вказівки кінцевого терміну їх виплати.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.

Вищезазначені висновки узгоджуються й з положеннями п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

У пункті 18 вищезазначеної постанови зазначено, що передбачені ст. 185 СК України додаткові витрати на утримання дитини, викликані особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом, тощо) можуть стягуватись лише з батьків і у разі фактичних витрат, їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Чинним законодавством України не передбачений вичерпний перелік таких додаткових витрат на утримання дитини. Підставою призначення додаткових витрат є особливі обставини, які можуть бути зумовлені, як негативними і так і позитивними фактами.

Посилаючись на те, що отримання позивачем платних консультацій та інших платних медичних послуг у приватних закладах Німеччини не належить до особливих обставин, які передбачають можливість стягнення з батьків додаткових витрат на утримання дитини в розумінні положень статті 185 СК України, суд першої інстанції зазначив, що позивач могла скористатися безоплатною медичною допомогою, гарантованою державою в державних або комунальних закладах охорони здоров`я, у тому числі в Німеччині. Зокрема, всі біженці з України мають право на медичне обслуговування після прибуття до Німеччини. Підставою для цього є Закон про допомогу особам, які шукають притулку (Asylbewerberleistungsgesetz). Також позивач мала скористатися таким правом і на території України. Однак позивачем не доведено неможливість скористатися відповідними програмами допомоги. Вона на свій розсуд обрала надання дитині саме платних медичних послуг у Німеччині в доволі коштовному медичному закладі.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, а посилання суду першої інстанції на Закон Німеччини про допомогу особам, які шукають притулку (Asylbewerberleistungsgesetz), як на підставу для відмови в частині задоволення позовних вимог, безпідставними, які свідчать про неповне з`ясування обставин справи.

Вказаний іноземний закон регулює надання базової допомоги і покриває виключно невідкладні медичні стани та лікування гострого болю. Вищезазначені специфічні офтальмологічні послуги, пов`язані з лікуванням хронічного захворювання дитини (міопії слабкого ступеня обох очей), зокрема індивідуальний підбір та налаштування лікувальних лінз, не належать до невідкладної медичної допомоги і не є безкоштовними за законодавством Німеччини.

Крім того, якщо відповідач стверджував про протилежне, а саме про наявність реальної та доступної можливості безоплатного отримання саме цих специфічних офтальмологічних послуг (забезпечення контактними лінзами/ортокератологічними лінзами, налаштування лінз, забезпечення окулярами) у Німеччині чи Україні — саме на відповідача покладався обов`язок надати суду докази існування таких безкоштовних програм.

Проте всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач мала реальну можливість отримати саме ці медичні послуги та засоби корекції зору для дитини повністю безоплатно.

Натомість позивач надала суду належні та допустимі докази — договори з медичними закладами та фіскальні чеки, які підтверджують факт понесення нею цих витрат.

Колегія суддів зазначає, що виїзд позивача з дитиною до Німеччини у березні 2022 року був вимушеним кроком, зумовленим військовою агресією РФ проти України. Опинившись в іншій країні, вона діяла виключно в найвищих інтересах дитини (ст. 3 Конвенції ООН про права дитини) з метою безперервності лікування зору, розпочатого ще в Україні.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів враховує те, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2022 року у справі № 205/8578/21, яке набрало законної сили, вже стягувалися додаткові витрати на лікування дитини. Під час розгляду вказаної справи судом встановлено такі обставини: наявність у дитини захворювання (міопія слабкого ступеня), офіційну медичну рекомендацію лікарів щодо постійного використання окулярів або м`яких контактних лінз (МКЛ), підбору та використання жорстких контактних лінз (ЖКЛ), а також курсів апаратного лікування.

Так, у ОСОБА_4 діагностовано міопію слабкого ступеня, складний міопічний астигматизм та рекомендовано продовжити використання ортокератологічних лінз. У зв`язку з цим суд врахував, що терапія специфічного захворювання дитини здійснювалася за призначенням лікаря-офтальмолога, включаючи придбання медичних препаратів для очей. Відтак за наявності у дитини хвороби витрати на її лікування, понесені ОСОБА_1 , суд визнав обґрунтованими.

Таким чином, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2022 року підтверджує, що лікування лінзами та окулярами було призначено дитині в Україні лікарями ТОВ «ОЦ «Новий Зір». Враховуючи наведене, призначення медичних спеціалістів у Німеччині є послідовним, невід`ємним та обов`язковим продовженням раніше визначеного курсу лікування, правомірність якого підтверджено судовим рішенням від 13 червня 2022 року.

Крім того, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані заперечення представника відповідача щодо повторності стягнення витрат на оплату послуг ТОВ «ОЦ «Новий Зір» у сумі 12 030,00 грн із посиланням на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2022 року у справі № 205/8578/21.

При цьому колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції взагалі не надав правової оцінки вимозі про стягнення зазначених 12 030,00 грн та не вирішив питання щодо наявності чи відсутності підстав для її задоволення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаним рішенням суду від 13 червня 2022 року було визначено загальну суму додаткових витрат на дитину в розмірі 22 451,10 грн та стягнуто з відповідача на користь позивача його частку в сумі 11 225,55 грн. Предмет доказування у тій справі охоплював виключно витрати, понесені позивачем протягом 2020–2021 років на придбання ортокератологічних лінз, окулярів, засобів догляду за ними, а також на оплату послуг із діагностики та підбору лінз.

Натомість заявлена у цій справі вимога про стягнення 12 030,00 грн є самостійною, оскільки підтверджується новими фіскальними документами за січень 2022 року, які стосуються придбання окремого лікувального пакета послуг у ТОВ «ОЦ «Новий Зір». Ці докази раніше судом не досліджувалися, предметом розгляду у справі № 205/8578/21 не були, а відповідні витрати з відповідача не стягувалися.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

23 жовтня 2019 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки доказам у їх сукупності та, залишивши поза увагою підтверджені витрати в розумінні статті 185 СК України, не повною мірою дослідив матеріали справи, внаслідок чого дійшов помилкового та передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частини додаткових витрат на дитину, загальний розмір яких становить 1 300,00 євро за послуги іноземного медичного закладу (забезпечення лінзами), 1 050,00 євро витрат на налаштування та видачу контактних лінз, 53,00 євро за послуги у «Контактлінзен інститут хаусер», 255,00 євро витрат на замовлення окулярів та 12 030,00 грн за лікування у ТОВ «ОЦ «Новий Зір» у січні 2022 року, а саме в сумі 1 329,00 євро, яка є еквівалентом 68610,02 грн. та 6 015,00 грн відповідно, а всього 74625,02 грн.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є прямою підставою для його скасування.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, зважаючи, що позивач звільнена від сплати судового збору згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» колегія суддів доходить висновку про стягнення з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн за подання позовної заяви та 1816,80 грн за подання апеляційної скарги, а всього 3 028,00 грн.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27 січня 2026 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 74625,02 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 3 028,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 13 серпня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

О.В. Халаджи