Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №201/4725/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5592/26 Справа № 201/4725/24 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №201/4725/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — ОСОБА_3 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Федоріщева С.С., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська (нині Соборний районний суд м.Дніпра) із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 22 серпня 2022 року він набув у власність квартиру на підставі договору купівлі-продажу.

Вказує, що станом на дату придбання позивачем квартири і по дату звернення з даним позовом у ній проживає відповідач разом зі своїм чоловіком, що підтверджується довідкою №50 від 25 березня 2024 року, виданою ОСББ «Добровольців 10» та Актом про фактичне проживання від 12 червня 2024 року, складеним комісією у складі мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Втім після придбання позивачем у серпні 2022 року зазначеної квартири, між ним і відповідачкою жодних правочинів щодо надання відповідачці права користування цією квартирою не укладалось, в родинних стосунках вони між собою не перебувають.

Вважає, що відповідач без належних правових підстав проживає у квартирі, яка належить позивачу на праві власності, та не сплачує позивачу ніяких грошових коштів за користування житловим приміщенням, в той час як позивач позбавлений права користування належним йому на праві власності об`єктом нерухомого майна. Тому позивач вважає, що має право на усунення порушень свого права власності, зокрема шляхом отримання від відповідачки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно збережених грошових коштів орендної плати за фактичне користування квартирою, яка належить позивачу на праві власності, та уникнення порушення власних прав в майбутньому шляхом зобов`язання відповідача укласти договір оренди квартири.

У зв`язку з чим, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 75 093,00 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування квартирою АДРЕСА_2 , за період з вересня 2022 року по квітень 2024 року, а також зобов`язати відповідача укласти шляхом підписання з позивачем договір оренди вказаної квартири на умовах, які викладені в проекті договору оренди та акту приймання-передачі приміщення, наданого позивачем.

07 лютого 2025 року позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог у справі, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача 117 273,00 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування вказаною квартирою за період з 01 вересня 2022 року по 31 січня 2025 року.

02 вересня 2025 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд вилучити первісну позовну вимогу немайнового характеру - про зобов`язання відповідача укласти, шляхом підписання з позивачем, договір оренди спірної квартири на умовах, які викладені в проекті договору оренди та акту приймання-передачі приміщення, наданого позивачем, остаточно залишивши вимогу про стягнення з відповідача коштів на підставі ст.1212 ЦК України в сумі 142 581 грн.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів – відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Смолов К.В. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, щосудом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а за результатами розгляду справи має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що є підставою для скасування рішення. Суд першої інстанції не врахував фактичних обставин цієї справи, не надав оцінки всім доводам та доказам, наданим позивачем на підтвердження заявлених вимог, внаслідок чого ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначає, що воскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що докази на підтвердження фактичного користування відповідачкою квартирою позивача у спірний період є менш вірогідними, ніж докази надані на спростування цього факту. Позивач вважає, що вони були зроблені судом внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та очевидно помилкового визнання судом встановленими обставин, які не були доведені доказами, що відповідають критеріям належності, допустимості та достовірності, а також достатності в своїй сукупності. Обставини з користування відповідачкою квартирою АДРЕСА_3 , яка належить позивачу на праві власності, сукупно підтверджуються доказами, які містяться в матеріалах справи.

Звертає увагу, що позивач у додаткових поясненнях, поданих до суду першої інстанції 25 листопада 2025 року, зазначав зміст наведених правових висновків Верховного Суду, проте суд першої інстанції не врахував їх під час ухвалення оскаржуваного рішення попри обов`язковість висновків Верховного Суду щодо застосування норм права для судів нижчих інстанцій.

Вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні відхилив докази, а саме Довідку ОСББ «Добровольців 10» №50 від 25 березня 2024 року та Акт про фактичне проживання від 12 червня 2024 року (складений комісією у складі мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_1 ), про проживання відповідачки та зберігання їх речей у квартирі позивача, обґрунтовуючи це тим, що особи, які їх підписали, не надали відповіді на адвокатський запит представника відповідача, а сторона позивача не викликала цих осіб як свідків.

Наголошує, що письмові докази та показання свідків є самостійними і рівнозначними засобами доказування. Чинне законодавство не встановлює пріоритету показань свідків над письмовими доказами, як і не містить вимоги щодо обов`язкового підтвердження змісту акта про фактичне проживання та довідки ОСББ шляхом допиту його підписантів.

Зазначає, що Акт про фактичне проживання від 12 червня 2024 року, складений комісією у складі мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є належним, допустимим та достовірним доказом проживання відповідачки в квартирі, належній позивачу, щонайменше з 2017 року. Натомість відсутність відповіді мешканців (підписантів) та (або) голови правління ОСББ «Добровольців 10» на адвокатський запит представника відповідача не нівелює дійсність самого Акту як письмового доказу та не спростовує зафіксовану в ньому інформацію.

Про непослідовність та суперечливість висновків суду першої інстанції також свідчить той факт, що представником відповідача теж було подано заяву про виклик та допит голови ОСББ, якою було підписано акт про фактичне проживання та видану довідку ОСББ, і мешканців будинку, які підписали акт. Проте суд першої інстанції проігнорував зазначену заяву відповідача, натомість в оскаржуваному рішенні відхилив докази позивача, саме з підстав нездійснення позивачем виклику до суду цих же осіб, як свідків, що є також порушенням принципу змагальності.

Вважає, що позивач не може зазнавати негативних наслідків через нездійснення допиту свідків, оскільки складається ситуація, за якої суд ставить в провину одній стороні невчинення процесуальної дії, одночасно блокуючи можливість здійснення цієї самої дії іншою стороною.

Таким чином, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.89 ЦПК України, не надав належної оцінки поданим позивачем доказам у їх сукупності, мотивуючи відхилення письмових доказів обставинами, які за законом не впливають на їх достовірність, та безпідставно відхилив письмові докази, що свідчить про порушення принципів рівності сторін та змагальності в цивільному процесі, неповноту дослідження обставин справи та необґрунтованість оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Зазначає, що повідомлення правоохоронним органам про порушення прав відповідача саме як фактичного мешканця (неможливість потрапити до приміщення через зміну замків та скарга на відключення електроенергії) є прямим підтвердженням реального володіння та користування квартирою. Оскільки ці звернення зафіксовані на початку та наприкінці спірного періоду фактичного проживання відповідача в квартирі позивача з 22 серпня 2022 року по 31 липня 2025 року, вони є належними, допустимими та достовірними доказами, які в сукупності з усіма поданими позивачем доказами підтверджують обставини з володіння і користування відповідачем квартирою позивача у вказаний період.

Звертає увагу, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні взагалі не надав оцінки листу ОСББ «Добровольців 10» №11/07-24 від 11 липня 2024 року та доданим до нього платіжним інструкціям як доказам, які підтверджують систематичну (щомісячну) оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_4 , саме відповідачем протягом майже двох років (з серпня 2022 року по червень 2024 року) і свідчать про сталий намір відповідача користуватись житлом та добровільне виконання нею обов`язків фактичного користувача майна.

Зауважує, що позивач наполягав на застосуванні наслідків порушення процесуальних строків і просив суд першої інстанції не приймати до розгляду та не враховувати при ухваленні рішення докази, долучені відповідачем, як такі, що подані з грубим порушенням ст.83 ЦПК України. Натомість судом першої інстанції було фактично проігноровано вимоги процесуального закону і покладено зазначені докази в обґрунтування оскаржуваного рішення.

Вказує, що факт надсилання посилки з міста Одеси жодним чином не підтверджує факт проживання там відповідачки, адресу, тривалість проживання тощо та не спростовує факт її постійного проживання за адресою квартири позивача. Короткострокові поїздки в інші міста (відпустка, лікування, гостювання) не припиняють факту користування житловим приміщенням. Всупереч цьому судом першої інстанції зазначений доказ було враховано і покладено в обґрунтування оскаржуваного рішення.

Зазначає, що воскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість застосування як доказу Довідки про рекомендовану вартість орендної плати об`єкта житлової нерухомості, оскільки довідка датована 2024 роком, не є належним доказом розміру орендної плати ані за 2022-2023 рік, ані за перші місяці 2025 року, та не дає підстав для порядку визначення розміру орендної плати за періоди, яких вона не стосується.

Вважає, що такі висновки суду першої інстанції також підтверджують порушення судом норм процесуального законодавства, а саме щодо доказування в цивільному процесі, оскільки процесуальний закон не містить вимоги, що розмір збитків або безпідставно збережених коштів (орендної плати) має підтверджуватися виключно висновком судової експертизи. Для розрахунку суми таких коштів позивач має право використовувати будь-які належні джерела інформації про ринкову вартість оренди, зокрема і довідки від сертифікованих фахівців, як письмові докази.

Зауважує, що висновки суду першої інстанції про недобросовісність позивача є необґрунтовані, оскільки 22 листопада 2024 року відповідач зверталась до Соборного районного суду м.Дніпра з позовом до позивача у справі №201/14713/24 про скасування державної реєстрації його права власності на квартиру АДРЕСА_3 , який обґрунтовувала порушенням її права на повагу до житла та права на користування спірним приміщенням. Надалі 10 лютого 2025 року представником ОСОБА_2 було подано заяву про зупинення провадження у справі №201/4725/24 на підставі п.6 ч.1 ст.251 ЦК України, яка була обґрунтована перебуванням у провадженні суду справи №201/14713/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 , від якої представник ОСОБА_2 відмовився в судовому засіданні від 18 березня 2025 року.

Вважає, що така поведінка відповідача ОСОБА_2 є класичним прикладом суперечливої поведінки, що в цивільному праві розцінюється як зловживання правом і є підставою для застосування судової доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що на сьогодні є усталеним у судовій практиці.

У зв`язку з чим просить рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року у справі №201/4725/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування належною позивачу квартирою.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Биструшкін О.С. скориставшись своїм правом подав відзив на апеляційну скаргу в якому заперечує і проти змісту, і проти вимог апеляційної скарги.

Зазначає, що перелічені позивачем докази не можуть достовірно підтверджувати фактичне проживання відповідача в квартирі (за адресою: АДРЕСА_4 ) у вказаний позивачем період (з 22 серпня 2022 року по 31 липня 2025 року включно).

Вказує, що особливості посади голови правління ОСББ не дозволяють їй бути обізнаною щодо факту проживання або не проживання всіх осіб в кожній із квартир в будь-який період часу. Також голова правління ОСББ «Добровольців 10» проігнорувала адвокатський запит, направлений їй з метою дізнатись джерела поінформованості, а також цілий ряд деталей нібито проживання відповідача в квартирі позивача.

Зауважує, що лист поліції №2 Дніпровського РУП №1 ГУ НП в Дніпропетровській області від 29 липня 2024 року підтверджує лише факт реєстрації відповідача за адресою: АДРЕСА_4 , а аж ніяк не факт проживання в цій квартирі. Тим більше, в грудні 2024 року, або в 2025 році. Аналогічно позбавлений доказової сили (в аспекті предмету доказування у даній справі) і лист поліції №2 Дніпровського РУП №1 ГУ НП в Дніпропетровській області від 31 жовтня 2025 року. Оскільки в ньому зазначені анкетні дані (місце прописки) відповідача, а не факт проживання нею в квартирі позивача з 2022 року.

Звертає увагу, що Договір оренди №1 від 01 серпня 2025 року є виключно підтвердженням знаходження з вказаного періоду квартири позивача у користуванні особи, яка не є учасником справи і у період, який не входить в той період, за який позивач просить стягнути грошові кошти. Факт сплати відповідачем грошових коштів позивачу також не є підтвердженням факту її проживання в квартирі позивача в спірний період.

Зауважує, що довідка містить інформацію не про ринкову, а про рекомендовану вартість. Тобто фактично представляє собою ні для кого не обов`язкову особисту думку однієї особи щодо розміру плати за оренду квартири іншої особи. І при цьому ця довідка використовується за період, якого вона не стосується і стосуватись не могла. Довідка, складена в квітні 2024 року, хоча і містить інформацію про розмір орендної плати за 2022 рік. При цьому Звіт не містить жодного доказу про розміри квартир, аналогічних квартирі, яка належить позивачу, ані за 2023 рік, ані за 2022 рік.

Вважає, що чоловік відповідача в обов`язковому порядку мав бути залучений до участі у даній справі в якості співвідповідача.

У справі, що розглядається, позивач як власник квартири, не пред`явив позовні вимоги до чоловіка відповідача. З огляду на те, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, у задоволені позовних вимог у даній справі №201/4725/24 має бути відмовлено незалежно від будь-яких інших обставин.

У зв`язку з чим, просив апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі адвоката Смолова К.В. залишити без задоволення, а рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 16 лютого 2026 року у справі №201/4725/24 – залишити без змін.

Представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Смолов К.В. в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Биструшкін О.С. в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що 22 серпня 2022 року позивач набув у власність квартиру АДРЕСА_3 (далі – спірну квартиру), на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровького міського нотаріального округу Галушкою О.В. за реєстровим №1836. В договорі зазначено, що квартира оглянута покупцем особисто до підписання цього договору, істотних недоліків, які перешкоджали б її використанню за призначенням, а також самовільних перепланувань на момент огляду квартири покупцем не виявлено; треті особи, в т.ч. малолітні та неповнолітні діти, не мають прав на відчужувану квартиру.

В 2024 році позивач отримав Довідку про рекомендовану вартість орендної плати об`єкта житлової нерухомості: квартира загальною площею 22,5 кв.м, яка розташована на ІІ поверсі IX-поверхового будинку літ.А-9 за адресою: АДРЕСА_4 , надану оцінювачем ТОВ «ЦЕНТР ОЦІНКИ МАЙНА» (код ЄДРПОУ 37452004) ОСОБА_5 на підставі якої позивач вирахував суму безпідставно збережених грошових коштів, які мали бути сплачені відповідачем позивачу за користування квартирою за період з вересня 2022 року по квітень 2024 року в розмірі 75 093,00 грн.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на той факт, що з моменту придбання ним у власність вказаної квартири, відповідач разом зі своїм чоловіком постійно користувались цією квартирою.

В якості доказів цього факту позивач надав договір купівлі-продажу від 22 серпня 2022 року, а також колективно складений Акт від 17 червня 2024 року про фактичне проживання і довідку за підписом голови правління ОСББ «Добровольців 10».

Позивач направив відповідачу претензію від 01 квітня 2024 року, в якій вимагав сплатити на його користь вказану грошову суму в якості безпідставно збережених грошових коштів, а також укласти шляхом підписання з ним договір оренди вказаної квартири на умовах, які викладені в проекті договору оренди та акту приймання-передачі приміщення, наданого позивачем.

Зазначена претензія залишилась без відповіді та без задоволення з боку відповідача, що і стало причиною спору у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з тог, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт користування відповідачем квартирою позивача у зазначений позивачем період.Жоден перелічений доказ не дозволяє достеменно встановити конкретні обставини користування відповідачем квартирою позивача, то відповідно ці докази не містять інформацію щодо предмету доказування у справі.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Водночас статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України, тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У частині першій статті 810 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними (частина перша та друга статті 827 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що користування чужою річчю є імперативно оплатним, крім випадків якщо сторони прямо домовилися про безоплатне користування річчю або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Особа, яка набула майно, або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18), вказано, що «кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

З огляду на викладене ОСОБА_2 , як фактичний користувач спірної квартири, що без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї квартири ОСОБА_1 , користувалась нею безоплатно, фактично не витратила (зберегла) у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, зобов`язана повернути ці кошти власнику квартири на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Тлумачення статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого майна набувача відноситься користування чужим майном (майном потерпілого).

Причому потерпілий, якому належить майно, яким користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі №759/9443/17 (провадження №61-11386св20).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається встановлено, що 22 серпня 2022 року позивач набув у власність квартиру АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Галушкою О.В. за реєстровим №1836.Даний договір не скасований та недійсним не визнався.

З моменту придбання у власність вказаної квартири позивачем, відповідач разом зі своїм чоловіком постійно користувались цією квартирою.

В 2024 році позивач отримав Довідку про рекомендовану вартість орендної плати об`єкта житлової нерухомості: квартира загальною площею 22,5 кв.м, яка розташована на ІІ поверсі IX-поверхового будинку літ.А-9 за адресою: АДРЕСА_4 , надану оцінювачем ТОВ «ЦЕНТР ОЦІНКИ МАЙНА» ОСОБА_5 , на підставі якої позивач вирахував суму безпідставно збережених грошових коштів, які мали бути сплачені відповідачем позивачу за користування квартирою за період з вересня 2022 року по квітень 2024 року в розмірі 75 093,00 грн.

Враховуючи те, що договір найму (оренди) житла між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не був укладеним у встановленому чинним законодавством України порядку, правові підстави для стягнення плати за користування житлом на підставі договірних правовідносин відсутні.

Разом із цим, у зв`язку з відмовою відповідача від укладання договору найму (оренди) житла, права позивача на отримання коштів за користування квартирою є порушеними і у нього, як у власника спірного нерухомого майна, виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом, зокрема статтею 162 ЖК України.

Крім того, на обов`язок особи, яка користується чужим майном, вносити плату за користування цим майном, вказують положення частини третьої статті 403 ЦПК України.

У такому разі суд, за доведеності певних обставин, має виходити з того, що відповідач, без достатньої правової підстави, за рахунок позивача зберегла у себе кошти, які мала заплатити як орендну плату за користування спірною квартирою.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

При таких обставинах, у зв`язку з тим, що відповідач не вносила позивачу орендну плату за користування спірною квартирою, в останнього виникає право вимагати стягнення таких коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Саме такий спосіб захисту, у цьому конкретному випадку буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права позивача (постанова Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі №501/2332/21).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження позовних вимог позивачем було надано, зокрема: довідку ОСББ «Добровольців 10» № 50 від 25 березня 2024 року, якою засвідчено, що відповідач проживає у квартирі АДРЕСА_3 , з моменту створення ОСББ «Добровольців 10» у грудні 2016 року і по теперішній час; акт про фактичне проживання від 12 червня 2024 року, складеного комісією у складі мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та засвідченого головою правління ОСББ «Добровольців 10», яким власники (мешканці) сусідніх квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 засвідчили, що в квартирі АДРЕСА_3 , з 2017 року з моменту створення ОСББ «Добровольців 10» фактично проживає відповідач; лист ОСББ «Добровольців 10» № 11/07-24 від 11 липня 2024 року, до якого долучені копії платіжних інструкцій про щомісячну оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_4 , відповідачкою за період з серпня 2022 року по червень 2024 року.

Крім того звернення відповідача до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири позивачем, також підтверджує те, що відповідач пов`язує себе з даним нерухомим майном, як з місцем свого мешкання.

Заперечення і докази подані на їх підтвердження стороною відповідача не спростовують наданих доказів на підтвердження своєї позиції стороною позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Враховуючи наведене та встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем докази більш відповідають стандарту переконливості, і підтверджують наведені позивачем обставини ніж докази подані відповідачем на їх заперечення.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач користувалась спірною квартирою у наведений позивачем період (до моменту укладення договору оренди з сином відовідача), орендну плату за користування квартирою не вносила, а отже у позивача виникає право вимагати стягнення таких коштів на підставі статті 1212 ЦК України. На спростування заявленої до стягнення позивачем суми коштів, яка обґрунтована наданим розрахунком, відповідач свого контр-розрахунку (з відповідним обґрунтуванням) суду не надав.

Суд першої інстанції на зазначене не звернув належної уваги, хоча правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, проте надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження і приймаються колегією суддів, тому рішення суду, на підставі ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення – про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про задоволення вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про задоволення апеляційної скарги, та відповідно до пропорційності розміру задоволених позовних вимог, слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 056 грн. за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 -задовольнити.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року -скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 142 581,00 грн. (cто сорок дві тисячі п`ятсот вісімдесят одну гривню) грн. 00 коп. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування квартирою АДРЕСА_2 , за період з 01 вересня 2022 року по 31 липня 2025 року.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у сумі 6 056 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 13.08.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв