Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №212/4155/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5521/26 Справа № 212/4155/25 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М.Д. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №212/4155/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , треті особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Власенко М.Д., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року адвокат Щербачов А.П., що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до Покровського районного суду міста Кривого Рогу із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що з 2013 року по 2024 рік позивач проживала з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік і жінка за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом всього часу спільного проживання, подружжя вело спільне господарство, мало спільний бюджет, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, робили ремонт, разом відпочивали, піклувалися один про одного.

Зазначає, що ОСОБА_4 був призваний на військову службу за мобілізацією, а у лютому 2025 року позивач отримала сповіщення від 22 лютого 2025 року про факт зникнення безвісті ОСОБА_4 .

Зауважує, що позивач тривалий час ніде не працює, має захворювання на цукровий діабет, здійснює догляд за хворою матір`ю, у зв`язку із чим отримує соціальні виплати, пов`язані з доглядом.

Вказує, що з 2013 року по 2024 рік позивач перебувала на утриманні ОСОБА_4 , який працював, мав дохід, використовував кошти на сімейні потреби та матеріально забезпечував подружжя.

Зазначає, що встановлення факту проживання однією родиною без реєстрації шлюбу та перебуванні на утриманні необхідно для отримання соціальної допомоги, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Уточнивши позовні вимоги в редакції від 19 вересня 2025 року, просив суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 разом із зниклим безвісті військовослужбовцем ОСОБА_4 , у період з листопада 2013 року до дня його зникнення 20 лютого 2025 року та перебування позивача на його утриманні.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Щербачов А.П. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення в цій частині є необґрунтованим та незаконним, прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із неналежним суб`єктним складом сторін та встановлену судом необхідність обов`язкової процесуальної співучасті у справі в якості співвідповідачів Міністерства оборони України, а також матері та рідного сина зниклого безвісті військовослужбовця.

Вважає, що обґрунтовано визначено в якості співвідповідачів саме військову частину НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 та долучено в якості третьої особи Міністерство оборони України.

Однак, під час судового розгляду судом першої інстанції самостійно залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 та Міністерство оборони України.

Звертає увагу, що рідна мати зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Кропивницький.

Зауважує, що правове становище третіх осіб у процесі посідають особи, які мають юридичний інтерес до справи, але інтерес, який не є рівноцінним інтересам сторін (позивача чи відповідача). Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, зумовлений перш за все необхідністю забезпечити можливість здійснення відповідними суб`єктами права регресу. Якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а не суду.

Звертає увагу, що залучення учасника до участі в справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не можна ототожнювати із залученням зазначеної особи в належному процесуальному статусі відповідача, адже обсяг наданих законом прав відповідача є більшим за обсяг прав третьої особи.

Також зауважує, що у цій справі рішення суду першої інстанції стосувалося лише встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю двох фізичних осіб. Воно було спрямоване на виникнення юридичних наслідків саме для цих осіб — зокрема, могло стати підставою для отримання грошового забезпечення військовослужбовця у разі зникнення безвісті.

Вказує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був залучений до справи в якості третьої особи, та через представника надав свої пояснення з приводу позовних вимог.

Вважає доведеним факт, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з зниклим безвісті військовослужбовцем ОСОБА_4 , у період з листопада 2013 року до дня його зникнення - 20 лютого 2025 року та перебувала на його утриманні, а отже оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене без додержання норм процесуального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, мають підстави для скасування та задоволення апеляційної скарги.

У зв`язку з чим просив рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2026 року по справі №212/4155/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні – задовольнити в повному обсязі.

Інші учасники справи своїм правом на подачу відзиву не скористалася.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно зі сповіщення сім`ї №ГПП/1863 від 22 лютого 2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_6 сповіщено ОСОБА_1 про те, що її цивільний чоловік солдат ОСОБА_4 , 20 лютого 2025 року зник безвісті при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Зелене Поле Волноваського району Донецької області.

Відповідно до Витягу з ЄРДР за №12025041730000269 від 24 лютого 2025 року, внесено відомості про кримінальне правопорушення за фактом того, що 24 лютого 2025 року до ч/ч ВП № 3 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшла письмова заява ОСОБА_1 про те, що її чоловік, військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 , НОМЕР_2 штурмової бригади ОСОБА_4 , який був мобілізований у жовтні 2024 року, зник безвісті 20 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Зелене Поле Волноваського району Донецької області.

Згідно відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) №04/2452 від 10 березня 2025 року, адвокату Губар А.Л., що діяв в інтересах позивача, відмовлено у наданні інформації та копії документів, оскільки ним не надано будь-якого підтвердження, що ОСОБА_1 є родичем ОСОБА_4 .

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №109 від 17 березня 2025 року, вогнеметник 3 штурмового відділення 1 штурмового взводу 5 штурмової роти солдат ОСОБА_4 вважається бойовою тимчасовою людською втратою внаслідок бойових дій противника та таким, що з 20 лютого 2025 року зниклий безвісти під час захисту Вітчизни (безвісно відсутній).

Згідно відповіді командира військової частини НОМЕР_1 № 1975 від 27 березня 2025 року, у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 вважається зниклим безвісти з 20 лютого 2025 року поблизу села Зелене Поле Волноваського району Донецької області. Станом на 27 березня 2025 року у військовій частині НОМЕР_1 немає підтверджуючих документів від Міжнародного Комітету Червоного Хреста про те, що військовослужбовець ОСОБА_4 перебуває у полоні.

Згідно довідки командира військової частини НОМЕР_1 №04/3252 від 08 квітня 2025 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , колишній вогнеметник 3 штурмового відділення 1 штурмового взводу 5 штурмової роти, дійсно у період з 19 лютого 2025 року по 20 лютого 2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України, перебуваючи у населеному пункті Зелене Поле Волноваського району Донецької області.

З копії паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_4 вбачається, що останній був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно довідки №41 від 29 листопада 2013 року, складеної головою квартального комітету, ОСОБА_4 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_3 від 12 грудня 2006 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Криворізької міської ради (на підставі розпорядження органу приватизації УЖКГ №Ж2885 від 04 грудня 2006 року), квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_6 – 1/16, та членам її сім`ї: ОСОБА_1 - 1/16, ОСОБА_7 - 1/16 та ОСОБА_8 - 1/16. Вказані обставини також підтверджуються Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що видане Комунальним підприємством «Криворізьке бюро технічної інвентаризації».

Згідно довідки №1948 від 10 квітня 2025 року, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Покровської районної в місті ради, ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення виконкому Покровської районної в місті ради та їй відповідно до Постанови КМУ №859 від 23 вересня 2020 року з 01 березня 2022 року по 18 лютого 2026 року призначено компенсацію, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, станом на 08 квітня 2025 року, ОСОБА_1 отримувала соціальні виплати у період з січня 2023 року по лютий 2025 року.

Згідно відповіді Покровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Вих. №1933/31.10-40 від 30 липня 2025 року, відповідно до даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян маються наступні актові записи щодо ОСОБА_4 : актовий запис про народження №715 від 14 березня 1975 року, складений Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Кіровоградській області, батьком дитини вказаний ОСОБА_9 , матір`ю – ОСОБА_5 ; актовий запис про народження його сина №1124 від 15 липня 2002 року, складений Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також, відповідно до даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян мається актовий запис про шлюб №16 від 18 лютого 1994 року, складений Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області на ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Відомості про розірвання даного шлюбу актовий запис не містить, а також не встановлено таких відомостей й за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Позивач ОСОБА_11 18 лютого 1994 року уклала шлюб з ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу, про що зроблено відповідний актовий запис № 116 від 18 лютого 1994 року Жовтневим відділом ЗАГСу міста Кривий Ріг.

ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, про що зроблено відповідний актовий запис №1873 від 19 жовтня 2004 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області. Вказані обставини також підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників. Натомість у вказаній справі судом самостійно залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, син зниклого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та Міністерство оборони України, оскільки позивач та її представник заяв чи клопотань про залучення належних співвідповідачів не подавали, хоча таке право їм було роз`яснено судом у підготовчому судовому засіданні.

Незалучення до участі у справі особи, як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

За наявності спору про право суд у порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Факт реєстрації місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі №543/563/22).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Згідно з частинами першою–третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Предметом спору в цій справі є встановлення факту проживання однією родиною без реєстрації шлюбу та перебуванні на утриманні для отримання соціальної допомоги, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явила позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 , та військової частини НОМЕР_1 , які не є належними відповідачами у справі, оскільки не мають безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, не є особами, які порушили, не визнали або оспорили права, свободи чи інтереси позивача. Вказана категорія справ не стосується безпосередньо їх прав і інтересів.

Також, позивач звертаючись до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 та військової частини НОМЕР_1 вказала, що встановлення факту їй потрібне для оформлення та отримання виплат після зникнення ОСОБА_4 , а отже належними відповідачами у справі є саме члени сім`ї ОСОБА_4 .

Судом встановлено, що у зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_4 є повнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який має право на отримання виплат грошового забезпечення, у випадку оголошення судом померлим військовослужбовця ОСОБА_4 , які включаються до складу спадщини.

При цьому ОСОБА_2 , позивачем як відповідач - не залучений. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Отже, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову через його пред`явлення до неналежного відповідача, з чим і погоджується колегія суддів.

При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява №18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява №49684/99).

Доводи апеляційної скарги, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене без додержання норм процесуального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам, є необґрунтованими та спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваного рішення.

Колегія суддів критично ставиться до доводів апеляційної скарги, що у справі, яка переглядається, рішення суду першої інстанції стосувалося лише встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю двох фізичних осіб. Воно було спрямоване на виникнення юридичних наслідків саме для цих осіб - зокрема, могло стати підставою для отримання грошового забезпечення військовослужбовця у разі зникнення безвісті, а тому ОСОБА_2 був залучений до справи в якості третьої особи, оскільки визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а не суду.

Колегія наголошує, що встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, між тим пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2025 немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 13.08.2026 року.

Головуючий суддя О.В.Агєєв