Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №761/3034/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Суд: Шевченківський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 05 липня 2026 р.

Справа: №761/3034/26

Суддя: Саадулаєв А. І.

Справа № 761/3034/26

Провадження № 2/761/8015/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Саадулаєва А.І.,

за участю секретаря - Сідого В.Ю.,

від позивача - ОСОБА_1 ,

від третьої особи 1 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Саадулаєва А.І.

Предметом позову є встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем, ОСОБА_1 , неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між 22 листопада 2003 року між позивачем, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. За період шлюбу у сторін народилося двоє синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року в справі № 761/45910/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , шлюб розірвано. Пізніше позивач одружився вдруге, уклавши шлюб із ОСОБА_6 . Влітку 2023 року його молодший син, ОСОБА_3 , почав проживати разом із ним. Відтоді, обов`язки з виховання й утримання сина ОСОБА_7 позивач виконує самостійно. Також, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року у справі №761/31536/24 встановлено місце проживання ОСОБА_3 із позивачем та припинено стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 . У січні 2025 року позивач закінчив облаштування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстровано місце проживання позивача та місце проживання його сина ОСОБА_7 . Як вказує позивач, ОСОБА_2 поводиться пасивно, вже кілька років (щонайменше з літа 2023 року) не цікавиться життям, здоров`ям і навчанням сина, тобто ОСОБА_2 свідомо обрала життєві умови, внаслідок яких самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, нехтує ними. Разом із тим позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 його призначено на посаду старшого стрільця-вогнеметника. У зв`язку з цим, його син ОСОБА_7 наразі проживає разом із ОСОБА_6 , яка за кошти позивача забезпечує його базові потреби. Позивач періодично прибуває до сина за місцем свого проживання в дозволений командуванням час. Позивач зауважує, що з 2023 року він є єдиним з батьків, хто фактично і системно здійснює виховання неповнолітнього сина. Втім, він не впевнений, що за обставин проходження служби й надалі зможе належним чином здійснювати батьківське піклування, а відтак позов на думку позивача підлягає задоволенню.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

06.05.2026 протоколом судового засідання було долучено до матеріалів справи висновок про доцільність встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини №136 від 30.04.2026.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.05.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Відповідачка правом на подання відзиву не скористалась.

Третя особа ОСОБА_3 надав суду письмові пояснення, в яких просив задовольнити позовні вимоги.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Зазимської сільської ради Броварського району Київської області пояснень суду не подали. Проте надали висновок про доцільність встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини №136 від 30.04.2026.

В судовому засіданні, яке відбулось 06.07.2026, позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

В судове засідання, яке відбулось 06.07.2026, відповідачка не з`явилася, хоча про дату і час розгляду справи була повідомлена належним чином, шляхом направлення поштових відправлень, які повернулись до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не подала, про що свідчать матеріали справи.

В судовому засіданні, яке відбулось 06.07.2026, представник третьої особи підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у висновку про доцільність встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини №136 від 30.04.2026.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 1, 3 ст. 211 ЦК України).

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, заслухавши учасників справи, врахувавши їх процесуальні заяви, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 22 листопада 2003 року між позивачем, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 Шахтарським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зареєстровано шлюб, актовий запис № 372.

За період шлюбу у сторін народилося двоє синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (копія свідоцтва про народження від 21 вересня 2011 року серії НОМЕР_1 ).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року в справі № 761/45910/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , шлюб розірвано.

З позивача до стягнення були присуджені аліменти на двох дітей у розмірі 1/3 частини усіх доходів щомісячно, починаючи з 23 грудня 2016 року і до 20 липня 2023 року, тобто до досягнення старшим сином повноліття.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначає позивач, пізніше він одружився вдруге, уклавши шлюб із ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 07 березня 2018 року.

Влітку 2023 року його молодший син, ОСОБА_3 , почав проживати разом із ним за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач влаштував сина ОСОБА_7 до Зазимського ліцею «Академія успіху» Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, де він навчається дотепер.

Відтоді обов`язки з виховання й утримання сина ОСОБА_7 позивач виконує самостійно, що також підтверджується копіями актів обстеження місця проживання дитини від 13 травня 2024 року та 25 липня 2024 року, складені депутатом Зазимської сільської ради Броварського району Київської області.

Також, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року у справі №761/31536/24 встановлено місце проживання ОСОБА_3 із позивачем та припинено стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 .

У січні 2025 року позивач закінчив облаштування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

За вказаною адресою зареєстровано місце проживання позивача та місце проживання його сина ОСОБА_7 .

Як вказує позивач, ОСОБА_2 поводиться пасивно, вже кілька років (щонайменше з літа 2023 року) не цікавиться життям, здоров`ям і навчанням сина, тобто ОСОБА_2 свідомо обрала життєві умови, внаслідок яких самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, нехтує ними. Вона не зустрічається з ОСОБА_7 , телефонує йому дуже рідко, не бере участі у його вихованні.

Згідно з характеристикою Зазимського ліцею «Академія успіху» Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 10 грудня 2025 року, підписаною директором ОСОБА_8 та класним керівником ОСОБА_9 , позивач систематично та постійно бере участь у шкільному житті ОСОБА_7 , зокрема регулярно присутній на батьківських зборах, підтримує зв`язок із педагогічним колективом та реагує на всі питання, пов`язані з навчанням і розвитком дитини.

Водночас мати дитини - ОСОБА_2 , за весь період навчання ОСОБА_3 (з 01 вересня 2023 року) жодного разу не відвідувала навчальний заклад, не була присутня на батьківських зборах та фактично не брала участі у шкільному житті дитини.

Факт самостійного виховання сина також підтверджується характеристикою, підписаною сусідами. Разом із тим біологічна мати дитини проживає окремо та участі у вихованні й матеріальному забезпеченні дитини не бере.

Разом із тим позивач зазначає, що 16 грудня 2025 року його призначено на посаду старшого стрільця-вогнеметника 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_4 , що підтверджується копією витягу з наказу.

У зв`язку з цим, його син ОСОБА_7 наразі проживає разом із ОСОБА_6 , яка за кошти позивача забезпечує його базові потреби. Позивач періодично прибуває до сина за місцем свого проживання в дозволений командуванням час.

Позивач зауважує, що з 2023 року він є єдиним з батьків, хто фактично і системно здійснює виховання неповнолітнього сина. Втім, він не впевнений, що за обставин проходження служби й надалі зможе належним чином здійснювати батьківське піклування.

Крім цього, до матеріалів справи долучено Органом опіки і піклування Зазимської сільської ради Броварського району висновок про доцільність встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини №136 від 30.04.2026, з якого вбачається, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Зазимської сільської ради Броварського району Київської області 27.04.2026 розглядалося питання надання висновку щодо доцільності/недоцільності встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , в результаті чого вирішено, що доцільно встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

В судовому засіданні були допитані свідки.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 повідомила, що між нею та ОСОБА_7 не сформувалися тісні емоційні та виховні стосунки, що зумовлено статтю, віком ОСОБА_7 та відносно нетривалим періодом їх знайомства.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_10 повідомила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_6 , та що ОСОБА_7 часто до них приїжджає у гості, оскільки дружить із її сином. Про обставини справи їй відомо, зазначає, що вихованням ОСОБА_7 займається тільки його батько, матір ОСОБА_7 жодного разу не бачила. При цьому, додала, що у ОСОБА_7 з мачухою напружені стосунки.

Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_11 повідомив, що йому також відомо про всі обставини справи, підтвердив, що вихованням дитини займається тільки батько, про матір йому нічого невідомо.

У судовому засіданні також з`ясована думки дитини ОСОБА_3 . Неповнолітній ОСОБА_7 пояснив, що із матір`ю не спілкується. Подарунки на день народження і свята не надсилає. При цьому, додав, що із мачухою також практично не спілкується, з домашніми завданнями не допомагала, тобто коли батька немає, то і з мачухою також не спілкується.

Згідно із частиною шостою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина 1 статті 3 Конвенції про права дитини).

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України окреме провадження - це провадження, яке розглядається судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В той же час, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11вересня 2024 року у справі №201/5972/22 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Так ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Вказана позиція викладена у постанові Чернігівського апеляційного суду від 03.12.2024 р. (справа №743/762/24).

Так, жодною зі сторін у справі не заперечується, що дитина тривалий час проживає з позивачем. Втім така обставина не може свідчити про відсутність визначеного законом обов`язку матері дитини щодо участі в її утриманні, а також щодо участі у її вихованні, що прямо випливає із положень ст. 157 СК України.

При цьому, позивач у судовому засіданні повідомив, що відповідачка проживає окремо від дитини, життям сина не цікавиться та взагалі не приймає участь ані у вихованні, ані в утриманні дитини. Крім цього, відповідачка не позбавлена батьківських прав, оскільки позивач вважає, що це буде крайньою мірою по відношенню до матері його дитини.

Попри те, що позивач, ймовірно (докази протилежного відсутні в матеріалах справи), несе більший тягар утримання сина, матеріалами справи не підтверджується, що з боку відповідачки наявні дії, що відповідають характеру "ухилення". При цьому, з пояснень позивача судом встановлено, що позивач не наполягає на більшій залученості з боку відповідачки щодо сплати будь-яких коштів на утримання сина, відтак суд констатує, що позивач та відповідачка не мають спору щодо утримання дитини.

А відтак, у суду відсутні підстави стверджувати, що відповідачка ухиляється від виховання та утримання сина.

За відсутності реального спору між сторонами щодо участі у вихованні та утриманні дитини, а також за відсутності встановленого судом факту ухилення матері від виконання батьківських обов`язків по відношенню до дитини, підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком не вбачається.

При цьому, норма, закріплена у пункті 4 частини 1 статті 23 Закону, встановлює винятки з обов`язку проходження військової служби під час мобілізації для осіб, які мають неповнолітніх дітей за умов, коли вони фактично є єдиними особами, що виконують батьківські функції.

Ця норма є гарантією для дитини бути опікуваним другим з батьків у випадку мобілізації першого.

Відтак для вирішення подібних спорів недостатньо встановити, що у певний період часу другий з батьків має меншу залученість до процесу виховання та утримання. Встановленню, передусім, підлягає обставина неготовності другого з батьків до активізації в цьому питанні у випадку проходження військової служби тим з батьків, що на час виникнення спору виконує домінуючу роль у вихованні та утриманні дитини.

Для цього важливу роль відіграє правова оцінка поведінки другого з батьків: чи наявне ухилення від виконання батьківських обов`язків, чи зафіксовано формальну або фактичну бездіяльність у сфері утримання або виховання.

Водночас, у тому випадку, коли ролі батьків в утриманні та вихованні дитини є узгодженими (за домовленостями чи мовчазною згодою) та не є такими, що створюють певний дисонанс у вихованні та розвитку дитини, відсутні підстави стверджувати ухилення від виконання таких обов`язків одним з них.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.05.2026 у справі № 743/1602/24 (провадження №61-3867св26).

Отже, враховуючи все вищевикладене, та те, що позивач не надав належних і допустимих доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, врахувавши, що проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Питання судових витрат вирішенню не підлягає.

Керуючись ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 16.07.2026.

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua