Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №759/18403/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/18403/26

пр. № 2/759/12246/26

14 серпня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д., розглянувши позовну заяву в порядку спрощеного провадження (без повідомлення сторін) ОСОБА_1 до Науково-виробничого підприємства ТОВ "Данило", третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання трудових відносин припиненими, -

ВСТАНОВИВ:

24.06.2026 р. до суду надійшов вказаний позов. Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що з 01.12..2015 р. він перебував у трудових відносинах з НВП ТОВ "Данило". Як стверджував позивач фактичне виконання трудових обов`язків у відповідача було припинено у вересні 2023 р. 31.03.2024 р. був звільнений з основного місця роботи НВП ТОВ "Рем-Фарм". В зв`язку з припиненням роботи 21.08.2024 р. звернувся до Пенсійного фонду з заявою про перерахунок пенсії, однак йому було відмовлено, відмовою слугувала наявність в реєстрі застрахованих осіб інформація проте, що він продовжує працювати у відповідача з 2023 р. Як зазначив позивач він звертався до НВП ТОВ "Данило" з заявою про надання копії наказу про звільнення, однак прохання залишилось не виконаним. На підставі зазначеного просив суд визнати трудові відносинп прининеними з 30.09.2023 р. Зобов`язати відповідача видати наказ про звільнення та сформувати та подати до контролююючих оргінів відомості для відображення в реєстрі застрахованих осіб.

Ухвалою судді від 16.07.2026 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

Відповідачу та третій особі направлялись копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, а також матеріали позовної заяви та додатки до неї, однак від відповідача конверт повернувся не врученим, представнику третьої особи вручено 21.07.2026 .

Відповідач заяв із запереченням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.

Від третьої особи 12.08.2026 надійшли письмові пояснення до суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення у відповідності до вимог п. 5 ст. 279 ЦПК України та відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 01.12..2015 р. перебуває у трудових відносинах з НВП ТОВ "Данило", що відображено в реєстрі застрахованих осіб ДРЗДСС.

Як вбачається з вказано реєстру НВП ТОВ "Данило" виплачувало страхові внески за позивача з грудня 2015 р. по вересень 2023 р. (а.с.7-9).

Як вбачається з відомостей про трудову діяльність ОСОБА_1 з 01.12.2015 р. працював в НВП ТОВ "Данило", за сумісництвом (а.с.10-11)ю

Рішенням про відмову у перерахунку пенсії №263040009284 від 28.08.2024, ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії з посиланням на наявність в реєстрі застрахованих осіб інформації проте, що він продовжує працювати у відповідача з 2023 р. Документів (наказу) про звільнення не надано.

Заявник надав до суду копію адвокатського запиту про надання ОСОБА_1 ряду документів, в тому числі копії наказу про звільнення (а.с. 14-16).

Разом з тим як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення останнє адресовано НВП ТОВ "Данило", доказів проте, що товаристо отримало вказаний запит суду не надано.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За змістом ст. 22 КЗпП України, відповідно до Конституції України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Статтею 36 КЗпП України передбачені підстави припинення трудового договору.

Згідно зі ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікована Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Відповідно до матеріалів справи, будь-яких письмових заяв від відповідача про звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) або з інших підстав до кадрової служби позивача не надходило.

Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів (письмової заяви працівника з відміткою про вручення, належно зафіксованих електронних документів з накладеним кваліфікованим електронним підписом тощо), які б свідчили про волевиявлення працівника на розірвання трудового договору.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Частиною першою статті 48 КЗпП України та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами визначено, що обов`язок щодо оформлення звільнення працівника, внесення записів до трудової книжки (або подання відомостей про трудову діяльність до реєстру застрахованих осіб) та видачі наказу покладено на роботодавця, проте підставою для видачі такого наказу має бути волевиявлення працівника, виражене у письмовій формі (заява про звільнення), або настання об`єктивних юридичних фактів, передбачених законом (прогул без поважних причин, скорочення штату тощо).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших учасників справи виникає спір.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання трудових відносин припиненими, обґрунтовуючи свої вимоги відсутністю зв`язку з працівником та неможливістю внести запис про звільнення. Водночас чинне трудове законодавство України не передбачає такого способу захисту прав роботодавця, як судове визнання трудових відносин припиненими за відсутності волевиявлення працівника або без доведення фактів, що є законними підставами для звільнення з ініціативи роботодавця (наприклад, у зв`язку з прогулом за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що працівник ОСОБА_1 звертався до роботодавця із заявою про звільнення за власним бажанням чи за угодою сторін (або з інших підстав).

До суду з клопотанням про витребування таких доказів судом позивач не звертався.

Обраний позивачем спосіб захисту шляхом подання позову про «визнання трудових відносин припиненими» за відсутності належно оформленої заяви працівника не ґрунтується на положеннях КЗпП України.

Роботодавець у разі тривалої відсутності працівника на роботі та нез`ясування причин такої відсутності зобов`язаний діяти у межах процедур, визначених трудовим законодавством (фіксація відсутності актами, проведення службового розслідування, табелювання з урахуванням абсентеїзму тощо), а за наявності законних підстав - застосовувати процедуру звільнення за прогул, оформлюючи відповідні кадрові рішення самостійно, або звертатися з іншими передбаченими законом вимогами, а не перекладати обов`язок оформлення припинення трудових відносин на суди загальної юрисдикції за відсутності первинного документа - волевиявлення працівника (заяви).

Оскільки позивачем не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності заяви працівника про звільнення чи інших законних підстав для припинення трудових відносин у заявлений спосіб, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючисьст. 43 Конституції України, ст. 38 КЗпП України, ст.ст. 81-82, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Науково-виробничого підприємства ТОВ "Данило", третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання трудових відносин припиненими, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя: Бабич Н.Д.