Рішення від 23 квітня 2025 р. у справі №755/9328/24 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/9328/24

Провадження №: 2/755/5905/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2025 р. місто Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді - САВЛУК Т.В.,

секретарі - Лазоренко Н.В.,

учасники цивільного процесу:

позивач - не з`явилася

представник позивача - адвокат Проценко О.В.,

відповідач - не з`явилася,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , - не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 з вимогою: «визнати за ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків (ІПН) НОМЕР_1 ) право власності за набувальною давністю на 1/9 частку домоволодіння АДРЕСА_1 , яка є частиною спадщини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

30 липня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач не скористалася своїм процесуальним правом та не направила до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.

06 листопада 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника позивача - адвоката Проценко О.В. про витребування доказів.

Зобов`язано Десяту Київську державну нотаріальну контору направити на адресу суду належним чином завірену копію матеріали спадкової справи № 110/2011 (номер у спадковому реєстрі 50668540) щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 .

06 листопада 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення заяви поставника позивача - адвоката Проценко О.В. про виклик в судове засідання у якості свідків - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Вищенаведеною ухвалою суду від 06 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу для розгляду по суті.

07 квітня 2025 року (вх. 19581) на запит суду від державного нотаріуса Київського державного нотаріального архіву Гуль Л.О. надійшла спадкова справа № 110/2011 щодо майна померлого ОСОБА_5 .

Представник позивача - адвокат Проценко О.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та на підставі наявних у справі доказів, додатково пояснив, що позивачка ОСОБА_3 з 1972 року проживає у будинку АДРЕСА_1 та фактично володіє і користується його 2/3 частками, до складу якої входить 1/9 частка будинку, що належала ОСОБА_5 , який ще у 1957 році вибув із будинку та надалі - до моменту смерті - у його утриманні й користуванні участі не брав. Після смерті ОСОБА_5 у 2006 році право на належну йому 1/9 частка будинку його спадкоємцем оформлено не було. Про те, що зазначена частка продовжує значитися за ОСОБА_5 , позивач дізналася лише у 2017 році під час оформлення договору дарування іншої частини будинку. До цього часу вона та її мати вважали, що спірна частка увійшла до складу спадщини після смерті бабусі позивачки та перейшла у власність її матері. У свою чергу, ОСОБА_3 протягом тривалого часу добросовісно, відкрито та безперервно володіла, користувалася й утримувала спірну 1/9 частку будинку, несла витрати на його реконструкцію, відновлення після пожежі та утримання. При цьому мати позивача також володіла та користувалася цією частиною з 1989 року до своєї смерті у 2017 році. У зв`язку з цим, на думку представника позивача, ОСОБА_3 набула право власності на спірну 1/9 частку будинку за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, оскільки строк та інші передбачені законом умови набувальної давності дотримані. Крім того, неврегульованість питання щодо права власності на спірну частину будинку перешкоджає позивачу оформити право на земельну ділянку, на якій розташований будинок, а також вільно розпоряджатися належною їй частиною нерухомого майна. З огляду на наведене представник позивача просив визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/9 частку будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, правом подання відзиву на позов та доказів на спростування заявлених вимог не скористалися.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, подала до суду письмові пояснення, в яких позовні вимоги ОСОБА_3 підтримала, проти їх задоволення не заперечувала та просила розглянути справу за її відсутності. У письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що з 1986 року постійно проживає із сім`єю у належній їй частині будинку АДРЕСА_1 , сусідами якої протягом усього цього часу була сім`я ОСОБА_9 , зокрема ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та члени їхніх сімей. Водночас відповідача ОСОБА_4 , її батька чи інших членів їхньої сім`ї у будинку вона не бачила та не чула про їхню участь в утриманні, ремонті чи відбудові будинку після пожежі. Також вказала, що утриманням та ремонтом частини будинку, у якій проживала сім`я ОСОБА_9 , завжди займалися саме вони, а про належність відповідачці частини будинку, якою фактично користувалися ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , їй стало відомо лише у зв`язку з розглядом цієї справи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явилася, подала до суду письмові пояснення, в яких позовні вимоги підтримала, зазначивши, що є рідною сестрою позивачки та була безпосереднім свідком обставин, викладених у позовній заяві, проти задоволення позову не заперечувала, просила розглянути справу за її відсутності.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить наступного.

Судом встановлено, що згідно з договором на право побудови та безстрокового користування земельною ділянкою від 10 жовтня 1952 року, укладеним між Управлінням виконкому Дарницької районної Ради депутатів трудящих та ОСОБА_11 , останньому було відведено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Цим договором також зазначено, що домоволодіння АДРЕСА_3 зареєстровано на праві власності за ОСОБА_11 на підставі договору на право забудови будинку, посвідченого Першою нотаріальною конторою 10 жовтня 1952 року та записаного до реєстрової книги за № 13601.

Відповідно до акта прийняття в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 11 березня 1957 року, складеного районною приймальною комісією Дарницького району міста Києва, домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , прийнято в експлуатацію. В акті зазначено, що будівництво домоволодіння розпочато у жовтні 1952 року та закінчено у листопаді 1956 року, а також наведено технічні характеристики житлового будинку та відомості про його відповідність установленим вимогам. Комісією встановлено, що будівельні роботи виконано відповідно до проєктної документації, а домоволодіння визнано придатним для експлуатації.

Згідно з архівною довідкою від 03 грудня 2003 року № К-387, виданої Державним архівом міста Києва Київської міської державної адміністрації, у 1959 році АДРЕСА_4 (рішення № 1710 від 13 жовтня 1959 року Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих).

Відповідно до реєстраційних посвідчень Київського міського бюро технічної інвентаризації, домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано на праві особистої власності за відповідними особами на підставі свідоцтв про право на спадщину, про що внесено записи до реєстрової книги № 13601. У посвідченнях також зазначено, що домоволодіння складається з одного житлового будинку.

Відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації від 06 серпня 1986 року № 13601 домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано на праві особистої власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_10 на підставі свідоцтв про право на спадщину, виданого 06 серпня 1986 року Першою Київською державною нотаріальною конторою.

Згідно зі свідоцтвом про народження від 27 жовтня 1972 року, актовий запис № 3142, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Києві; батьком зазначено ОСОБА_12 , матір`ю - ОСОБА_10 .

Відповідно до договору дарування 5/9 часток житлового будинку від 05 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_10 передала у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 5/9 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , а обдаровувані прийняли зазначене майно у власність. При цьому ОСОБА_3 передано 4/9 частки, а ОСОБА_2 - 1/9 частку житлового будинку.

Зазначеним договором також визначено характеристики об`єкта нерухомого майна, зокрема загальну площу житлового будинку 218,4 кв.м, житлову площу 117,5 кв.м, а також його складові частини та господарські будівлі. Сторони оцінили 5/9 часток житлового будинку у 99 510,00 грн.

Згідно зі свідоцтвом про народження від 15 травня 1969 року, актовий запис № 1893, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в місті Києві; батьком зазначено ОСОБА_5 , матір`ю - ОСОБА_13 .

З свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації смерті у м. Києві ІНФОРМАЦІЯ_6 , вбачається, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру від 03 квітня 2024 року № 76466784, у Спадковому реєстрі містяться відомості про спадкову справу № 50668540, заведену 01 лютого 2011 року Десятою київською державною нотаріальною конторою у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З матеріалів спадкової справи № 110/2011 вбачається, що 19 березня 2011 року ОСОБА_4 подала про прийняття спадщини після смерті її батька - ОСОБА_5 , 1939 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . У заяві зазначено, що спадщина складається з 1/4 частки квартири АДРЕСА_5 , яку заявниця прийняла та просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом.

Також у матеріалах спадкової справи міститься свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 березня 2011 року, відповідно до якого ОСОБА_4 є спадкоємцем майна ОСОБА_5 . Свідоцтво видано на 1/4 частку квартири АДРЕСА_5 . У документі зазначено, що квартира складається з трьох житлових кімнат, її загальна площа становить 61,50 кв.м, житлова - 44,90 кв.м.

У свідоцтві зазначено, що належність 1/4 частки квартири спадкодавцю підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим відповідно до розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 08 жовтня 2004 року та зареєстрованим у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 16 листопада 2004 року за № 1595.

Крім того, у матеріалах спадкової справи містяться відомості про реєстрацію ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_6 , а також зазначено, що факт прийняття спадщини підтверджується її постійним проживанням разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, таких як: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для правомірного володіння майном.

Отже, йдеться про добросовісне, безтитульне заволодіння майном особою, яка у подальшому може претендувати на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може набути право власності на нього, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Відтак, при цьому добросовісність заволодіння майном має місце тоді, коли особа на момент заволодіння майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї правових підстав для набуття права власності на нього. Володілець повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, а отримання майна відбулося за обставин, достатніх для правомірного володіння ним.

За набувальною давністю право власності може виникнути у особи, яка добросовісно, безтитульно заволоділа чужим майном, а не у особи, яка користується майном на підставі сімейних, спадкових чи інших правовідносин із його власником.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що спірна частина будинку АДРЕСА_1 не була безхазяйним майном та мала визначеного власника. При цьому після смерті ОСОБА_5 його майнові права входили до складу спадщини, а відповідачка ОСОБА_4 як його дочка заявила про прийняття спадщини.

Саме по собі тривале фактичне користування позивачкою спірною частиною будинку, здійснення нею ремонту, утримання будинку та проживання в ньому не є достатнім для набуття права власності за набувальною давністю, оскільки такі обставини мають оцінюватися у сукупності з характером виникнення та здійснення такого володіння.

При цьому показання допитаних судом свідків не підтверджують добросовісного безтитульного заволодіння позивачкою спірним майном. Так, свідок ОСОБА_6 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_3 з 1986 року та протягом тривалого часу бачила, що відповідною частиною будинку користувалися позивач та ОСОБА_2 . Водночас ОСОБА_4 вона не знала та не бачила, а про її існування, за її словами, дізналася лише після пожежі під час проведення ремонтних робіт. Також підтвердила, що частина будинку, якою користувалася сім`я ОСОБА_9 була фактично відокремлена від частини, якою користувалася її сім`я, а ОСОБА_3 постійно займалася утриманням та ремонтом відповідної частини будинку.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є її племінницями, а ОСОБА_5 після смерті батька прийняв спадщину разом із ОСОБА_10 та частина будинку була поділена між ними. Свідок ОСОБА_7 також підтвердила тривале проживання ОСОБА_3 у відповідній частині будинку, здійснення нею ремонту та його утримання, водночас зазначила, що ОСОБА_4 приїжджала до будинку, хоча надалі фактично там не проживала.

З урахуванням наведеного, показання свідків підтверджують переважно факт тривалого користування позивачкою ОСОБА_3 та членами її сім`ї відповідною частиною будинку, однак не підтверджують обставин її добросовісного заволодіння саме як чужим майном.

У свою чергу, з установлених судом обставин убачається, що позивач користувалася спірною частиною будинку в межах фактичного користування сім`єю ОСОБА_9 будинком, співвласницею якого була її мати ОСОБА_10 . Тобто характер володіння позивача не був самостійним безтитульним заволодінням чужим майном.

При цьому суд звертає увагу, що сам факт невикористання власником майна протягом тривалого часу, відсутність його постійного проживання у будинку, а також несення іншою особою витрат на утримання та ремонт майна не припиняють права власності та не перетворюють володіння таким майном на добросовісне володіння у розумінні статті 344 ЦК України.

Так само тривалість фактичного користування спірною частиною будинку не може сама по собі бути підставою для набуття права власності за набувальною давністю, оскільки передбачений статтею 344 ЦК України строк має юридичне значення лише за умови наявності інших необхідних ознак давнісного володіння, зокрема його добросовісності.

Суд також бере до уваги, що позивач ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_10 , яка була співвласницею домоволодіння, а отже, її користування будинком виникло та здійснювалося у зв`язку із сімейними відносинами та фактичним користуванням майном матір`ю, а не внаслідок самостійного заволодіння невідомим їй чужим майном.

За таких обставин саме по собі проживання позивача у будинку, користування його частиною, здійснення ремонту та витрат на утримання майна не свідчать про наявність у неї необхідної для набувальної давності добросовісності заволодіння чужим майном.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про залишення без задоволення позову.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 15, 16, 328, 344 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

С у д д я