Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №522/1427/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/8728/26

Справа № 522/1427/26-Е

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання – Костинюк В.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 03.02.2026 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 45 500 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 1 949 597,65 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконано зобов`язання повернути позику в сумі 45 500 доларів США за договорами позики від 01.05.2021, 01.06.2021, 27.05.2024.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2026 справу передано судді Бондарю В.Я. 04.02.2026.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 09.02.2026 справу передано за підсудністю до Київського районного суду м.Одеси.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в результаті розгляду якої, постановою Одеського апеляційного суду від 20.05.2026 апеляційна скарга задоволена, ухвала Приморського районного суду м.Одеси від 09.02.2026 скасована, а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Справа 01.06.2026 надійшла до Приморського районного суду м.Одеси і на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.06.2026, передана судді Бондарю В.Я. 02.06.2026.

Справа 01.06.2026 надійшла до Приморського районного суду м.Одеси і на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.06.2026, передана судді Бондарю В.Я. 02.06.2026.

Ухвалою від 02.06.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 02.07.2026.

У підготовчому засіданні 02.07.2026 проведеному за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд задовольнив клопотання позивача про відкладення, наступне засідання призначено на 06.08.2026.

До суду 05.08.2026 надійшла заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди та мирова угода, згідно якої сторони домовилася, що мирова угода припиняє зобов`язання відповідача по поверненню боргу у загальному розмірі 45 500 доларів США та є підставою для виникнення права власності на нежитлове приміщення виставочного салону-офісу за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 06.08.2026 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили затвердити мирову угоду. Суд оголосив перерву до 14.08.2026 перейшов до стадії ухвалення рішення.

Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Частиною 1 ст.268 ЦПК України передбачено, що під час проголошення повного рішення суду суд може оголосити лише його вступну та резолютивну частини та негайно вручити копії такого рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні.

Ухвалою від 14.08.2026 відмовлено у задоволенні спільної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди.

Разом з тим, у мировій угоді зазначено, що ОСОБА_2 , підписуючи цю мирову угоду визнає позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Згідно ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частинами 1 та 4 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Тобто, у зв`язку з визнанням позову, суд вважає за необхідне ухвалити рішення у підготовчому провадженні.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно п.1 якого ОСОБА_1 передає у власність, а ОСОБА_2 приймає у власність грошову суму у розмірі 277 500 грн, що за офіційним курсом НБУ на день підписання договору становить 10 000 доларів США, строком повернення до 31 грудня 2023 року включно.

Договором про внесення змін до договору позики від 01.05.2021, який укладений між сторонами 29.12.2023, сторони домовилися про зміну строку повернення позики та встановивли строк повернення позики до 31 грудня 2025 року.

01 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно п.1 якого ОСОБА_1 передає у власність, а ОСОБА_2 приймає у власність грошову суму у розмірі 164 804 грн, що за офіційним курсом НБУ на день підписання договору становить 6 000 доларів США, строком повернення до 31 грудня 2023 року включно.

Договором про внесення змін до договору позики від 01.05.2021, який укладений між сторонами 29.12.2023, сторони домовилися про зміну строку повернення позики та встановивли строк повернення позики до 31 грудня 2025 року.

27 травня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно п.1 якого ОСОБА_1 передає у власність, а ОСОБА_2 приймає у власність грошову суму у розмірі 1 183 401,35 грн, що за офіційним курсом НБУ на день підписання договору становить 29 500 доларів США, строком повернення до 31 грудня 2025 року включно.

01.05.2021 ОСОБА_2 склав розписку, якою підтвердив факт отримання коштів від ОСОБА_1 у розмірі 9 500 доларів США та 500 євро.

01.06.2021 ОСОБА_2 склав розписку, якою підтвердив факт отримання коштів від ОСОБА_1 у розмірі 6 000 доларів США.

27.05.2024 ОСОБА_2 склав розписку, якою підтвердив факт отримання коштів від ОСОБА_1 у розмірі 1 183 401,35 грн, що за офіційним курсом НБУ становить 29 500 доларів США.

15 січня 2025 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 заяву про не виконання зобов`язання у розмірі 45 500 доларів США.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ч.ч.1, 2 ст. 1047 ЦК України зазначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У постанові КЦС ВС від 20.09.2023 у справі № 483/1220/21 вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 509, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язання вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Так, позивачем підтверджене передання грошових коштів розпискою ОСОБА_2 , який визнав позовні вимоги.

Тому, оскільки відповідач своєчасно, тобто до 29.12.2025 не повернув позикодавцю грошові кошти для погашення заборгованості за договором позики, то у порушення умов договору позики, а також статей 509, 526, 1046-1049 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 45 500 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 1 949 597,65 грн.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17), а підстав для відступу від нього відсутні.

У постанові ВП ВС від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16-ц зазначено, що частиною другої статті 533 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов`язання та обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження). Тому, формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Тому, грошовий еквівалент іноземної валюті підлягає визначенню за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

За таких обстави, враховуючи що відповідач своєчасно не повернув позикодавцю грошові кошти для погашення заборгованості за договорами позики, зважаючи на те, що відповідач визнав позовні вимоги, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом стягнення з відповідача заборгованості за договорами позики у розмірі 45 500 доларів США, грошовий еквівалент якої в національній валюті буде визначено за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка при зверненні до суду з цим позовом сплатила судовий збір у розмірі 16 640 грн, згідно квитанції від 30.01.2026.

Позовні вимоги задоволено, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) заборгованість за договорами позики від 01 травня 2021 року, 01 червня 2021 року та 27 травня 2024 року в розмірі 45 500 (сорок п`ять тисяч п`ятсот) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 16 640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Одеського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14 серпня 2026 року.

Суддя В.Я.Бондар