Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №947/3861/26 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/3861/26

Провадження № 2/947/2104/26

РІШЕННЯ

Іменем України

14.08.2026 м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Цирфи К.А., за участі:

- секретаря судового засідання Кочіашвілі А.Д.,

- представника позивача – ОСОБА_1 ,

- представника відповідачки – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зменшення частки у спільному майні подружжя, визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного сумісного майна подружжя (будинку та земельної ділянки),

ВСТАНОВИВ:

Позиції позивача та відповідача, інших учасників справи

У січні 2026 року до Київського районного суду м. Одеси з позовом звернувся ОСОБА_3 (далі також – позивач) до ОСОБА_4 (далі також – відповідачка) про зменшення частки відповідачки в спільному майні подружжя, а саме: з 1/2 до 1/4 частки у дачних будівлях за адресою: АДРЕСА_1 , та з 1/2 до 1/4 частки у земельній ділянці, кадастровий № 5110136900:33:013:0074, яка розташована під будівлями; визнання недійсними свідоцтв про право власності відповідачки, виданих раніше на означені об`єкти нерухомого майна; скасування реєстрації її права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на означені об`єкти нерухомого майна; здійснити новий поділ спільного сумісного майна, під час якого зменшити частку відповідачки з 1/2 до 1/4 частки на означені об`єкти нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 1996 року перебував у шлюбі з відповідачкою. Під час шлюбу подружжя придбало земельну ділянку та дачні будівлі, які в 2022 році вирішили поділи порівну. Розподіл оформили нотаріально за спільною заявою та отримали свідоцтва про право власності кожен на свою частку. Свою частку позивач зразу відчужив. У 2024 році шлюб розірвано рішенням суду.

Наразі позивач уважає, що поділ між подружжям вчинено несправедливо, оскільки він в основному матеріально забезпечував сім`ю, отже потребує перегляду узгодженої частки між подружжям, скасування попередньої реєстрації права власності за відповідачкою та зменшення її частки у спільному майні. Означені обставини стали підставою для звернення з цим позовом до суду.

У відзиві на позов представник відповідачки зазначив, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі. Уважає, що презумпція сумісності майна, придбаного під час шлюбу, позивачем не спростована. Відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Заяви та клопотання учасників справи

Разом з позовом до суду подано клопотання про витребування інформації з Пенсійного фонду України про отримані доходи для нарахування пенсії ОСОБА_4 за формою ОК-5.

16.07.2026 під час судового засідання, у зв`язку із залученням вказаної інформації представником відповідачки, означене клопотання залишено судом без розгляду.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 12.02.2026 справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовчі судові засідання призначалися на 11.03.2026, 08.04.2026.

Ухвалою суду від 08.04.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 07.05.2026, 03.06.2026, 16.07.2026, 12.08.2026,

У судове засідання 12.08.2026 позивач та його представник, належним чином повідомлені не з`явилися, про причини неявки не повідомили. Представник відповідачки у задоволенні позову просив відмовити.

Фактичні обставини справи

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідачки, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з таких підстав.

Судом установлено, що відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 01.07.2024 у справі № 947/13128/24 шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований Київським відділом ДРАЦС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 01.06.1996, актовий запис № 353, розірвано.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03.07.2007, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.В. за реєстровим № 5722, ОСОБА_4 придбала земельну ділянку площею 0,0477 га в АДРЕСА_1 , за 1 356 896,56 грн.

Відповідно до спільної заяви подружжя приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А.М. видано свідоцтва про право власності:

- ОСОБА_3 на 1/2 частку дачних будівель за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво від 22.12.2022 за реєстровим № 1389), та на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим № 5110136900:33:013:0074 під будівлями (свідоцтво від 22.12.2022 за реєстровим № 1390);

- ОСОБА_4 на 1/2 частку дачних будівель за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво від 22.12.2022 за реєстровим № 1388), та на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим № 5110136900:33:013:0074 під будівлями (свідоцтво від 22.12.2022 за реєстровим № 1387).

23.12.2022 ОСОБА_3 відчужив свої частики у праві власності на означені будівлі та земельну ділянку ОСОБА_5 , що підтверджується договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А.М. за реєстровим № 8395.

Офіційні доходи ОСОБА_3 за період до придбання в 2007 році земельної ділянки подружжям становлять 243 531,95 грн (довідка форми ОК-5 за 1998-2007 роки).

Офіційні доходи ОСОБА_4 за період до придбання в 2007 році земельної ділянки подружжям становлять 24 746,24 грн (довідка форми ОК-5 за 1998-2007 роки).

Застосовані норми права

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 1, 2 ст. 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ч. 1, 2 ст. 68 СК УКраїни).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (ч. 1, 2 ст. 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України).

Також відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 369 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (ч. 1, 2 ст. 357 ЦК України).

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 1-4 ст. 372 ЦК України).

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у постанові № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (п. 22 постанови Пленуму).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо (п. 23 постанови Пленуму).

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні (п. 30 постанови Пленуму).

Мотиви прийнятого рішення

З кумулятивного аналізу приписів норм СК України та ЦК України логічно випливає, що під час вирішення питання про поділ спільного сумісного майна подружжя суд повинен виходити з обсягу всього наявного у сторін майна та його вартості. В іншому разі, суд розглядає вимоги, керуючись принципом диспозитивності.

Під час поділу майна суд виходить з рівності часток подружжя, за виключенням наявності на стороні одного з подружжя істотних обставин, які дають суду підстави для збільшення/зменшення частки іншого з подружжя у спільному майні.

У цій справі поділ спірних об`єктів нерухомого майна вчинений на підставі спільної заяви подружжя в 2022 році відповідно до приписів ст. 63 СК України. При цьому свою частку позивач наступного дня відчужив іншій особі. Позов у цій справі подано лише в 2026 році, тобто зі спливом значного періоду часу. При цьому будь-яких доказів того, що відповідачка не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилялася від участі в утриманні дитини (дітей), приховала, знищила чи пошкодила спільне майно, витрачала його на шкоду інтересам сім`ї тощо позивачем не надано.

Сам по собі факт отримання позивачем більшого розміру доходів у порівнянні з відповідачкою у період, що передував придбанню земельної ділянки подружжям, не є достатньою підставою для втручання суду у право власності на вже сформовані частки в оспорюваних об`єктах нерухомого майна, визначених за домовленістю сторін.

Отже презумпція рівності часток при поділі спільного сумісного майна подружжя позивачем не спростована.

Також до спірних правовідносин суд уважає за необхідне застосувати доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Головним завданням цієї доктрини є захист слабшої, але доброчесної сторони під час оскарження прийнятних раніше рішень. Обставини, які обумовлюють необхідність застосування цієї доктрини характеризується тим, що сторона радикально змінює свою правову позицію у справі в порівнянні зі своєю попередньою правовою позицію. Юридичним наслідком застосування цієї доктрини є втрата права, за захистом якого сторона звернулася до суду, в зв`язку з оцінкою судом фактичної поведінки сторони та її добросовісності.

Як зазначалося вище, позивач вже виявив свою фактичну волю у спільній заяві про поділ майна подружжя. Відтак, без доведення наявності дефекту спільної заяви та волі її підписантів, суд не вбачає підстав відходити від її змісту та зробленого сторонами волевиявлення.

Висновки суду

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню та зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 13, ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

Отже, проаналізувавши заяви по суті справи та надані сторонами докази на їх підтвердження, у поєднанні із застосованими нормами права, враховуючи мотиви, покладені в основу рішення, суд доходить висновку, що позивачем не доведено перед судом належними, допустимими та достатніми доказами наявність обставин на стороні відповідачки, що мають істотне значення та є підставою для зменшення її частки у спільному майні колишнього подружжя.

Іншого перед судом не доведено.

Щодо судових витрат

За приписами ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.

Судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позов не підлягає задоволенню, судові витрати позивача не компенсуються.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зауважує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 49, 81, 141, 255, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зменшення частки у спільному майні подружжя, визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного сумісного майна подружжя (будинку та земельної ділянки) – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К. А. Цирфа