Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №332/3817/23 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 13.08.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 332/3817/23 Головуючий у 1 інстанції Ретинська Ю. І.

Провадження № 22-ц/807/1903/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г. ,

членів колегії:суддів: Бредуна Д.С., Кочеткової І.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 10 червня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

06 липня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Заводського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів, в якому просила зобов`язати відповідача відновити залишок коштів по її картковому рахунку № НОМЕР_1 , до того стану, в якому цей рахунок був на початок операційного дня 28 квітня 2023 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка ОСОБА_2 зазначала, що вона є клієнтом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в якому Позивачу було відкрито дебетовий картковий рахунок № НОМЕР_1 , видано платіжну картку № НОМЕР_2 , на якому станом на 01 квітня 2023 року перебувало 84131,76 грн. особистих коштів Позивача.

28 квітня 2023 року об 11-53 год. вона виявила несанкціоноване списання грошових коштів з карткового рахунку. Одразу після виявлення незаконного списання грошових коштів ОСОБА_2 звернулась за телефоном гарячої лінії AT «Державний ощадний банк України» 0800210800 для заблокування банківської картки.

Після отримання виписки від 08 травня 2023 року по картці/рахунку № НОМЕР_2 (№ НОМЕР_1 ) 28.04.2023 р. було виявлено неналежні перекази грошових коштів разом з комісією за її картковим рахунком 28 квітня 2023 року в період часу з 11:49 по 11:50 на загальну суму 64655,00 грн.

28 квітня 2023 року в період часу з 11-49 год. по 11-50 год. не вчиняла розрядження щодо списання/перерахунку коштів, та будь-які інші дії, що могли б призвести до списання грошових коштів з її рахунків (на картковий рахунок № НОМЕР_3 , емітовану банком «Укргазбанк» у м. Київ).

Вона не повідомляла будь-яку інформацію щодо власної дебетової картки, в тому числі її номеру, терміну дії та CCV-код тощо.

Також 29 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення відносно неї.

29 квітня 2023 року ВП №5 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області за її заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено інформацію про вчинення кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 190 КК України.

15 травня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Філії-Запорізького обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» із заявою про повернення грошових коштів, які були списані з її рахунків в результаті здійснення неналежних переказів з її банківської картки, до якої додала копію витягу з ЄРДР від 29 квітня 2023 року № 12023082070000505.

У задоволенні вимог їй було відмолено, в зв`язку з чим вона змушена звертатися з позовом до суду для захисту своїх прав.

Під час судового провадження в першій інстанції, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Ухвалою суду першої інстанції від 05 вересня 2025 року до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Рішенням суду першої інстанції від 10 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 13 липня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, допущено припущення при оцінці фактів та доказів, що стало причиною ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права.

Доводи суду першої інстанції відносно того, що ОСОБА_2 надала свій мобільний телефон із фінансовим номером синові ОСОБА_3 , якому також повідомила пін-код онлайн-банкінгу та інші необхідні дані, що дозволило вчинити спірні операції - носять характер припущень.

ОСОБА_2 була позбавлена можливості надати пояснення з приводу вищезазначеного, а саме: підтвердити або спростувати записи аудіорозмов з контакт-центром АТ «Ощадбанк», оскільки через похилий вік, проблеми зі здоров`ям, пов`язаними з пересуванням, нестійкий психоемоційний стан (враховуючи географічні дані міста Запоріжжя) не мала змоги прибути до зали судового засідання Заводського районного суду м. Запоріжжя із Хортицького району міста Запоріжжя, в якому проживала.

За картковим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим в АТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_2 станом на 28 квітня 2023 року обліковувалися грошові кошти у розмірі 84131,76 грн, які є спільною власністю ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 , оскільки гроші збиралися ними за рахунок соціальних виплат від держави для відновлення пошкодженого будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_2 є особою похилого віку, вона користувалася мобільним додатком «Ощад24/7» за допомогою свого сина ОСОБА_3 - тобто в її присутності і з її згоди здійснювалися фінансові операції з картковим рахунком.

28 квітня 2023 року ОСОБА_2 в мобільному додатку «Ощад24/7» онлайн, декілька разів намагалася здійснити перекази грошових коштів по 4000,00 грн, 3000,00 грн та 2000,00 грн. Про встановлення ліміту по банківській карті Банком ОСОБА_2 належним чином не була повідомлена.

Майже відразу після декількох невдалих спроб, 28 квітня 2023 року на фінансовий номер ОСОБА_2 0506615298 зателефонували шахраї з номеру НОМЕР_4 , представилися співробітниками Банку, підтвердили її невдалі спроби в мобільному додатку «Ощад 24/7» з переказу грошових коштів та шляхом обману та зловживання запропонували назвати СМС-пароль, який надійшов на її фінансовий номер.

Зі змісту наданих відповідачем аудіозаписів не вбачається, що ОСОБА_2 повідомляла відповідача, що своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Судом першої інстанції не доведений факт розголошення ОСОБА_2 даних по банківській карті сину ОСОБА_3 ( як і передача телефону до або під час здійснення шахрайських дій), які призвели до списання грошових коштів з банківської карти позивача. Здійснення телефонних дзвінків до контакт-центру АТ «Ощадбанк» - це лише невдалі спроби позивача та її сина зберегти залишок та відновити втрачені спільні грошові кошти по даній банківській картці.

Звертає увагу апеляційного суду на той факт, що на всіх аудіозаписах, здійснених протягом доби, 28 квітня 2023 року жодного разу, ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_3 не називали номер карти, терміну її дії та ОСОБА_4 -код банківської карти, тощо. Блокування банківської карти та перевірка інформації по ній відбувалася по номеру телефону та ПІБ клієнта ОСОБА_2 .

В силу певних життєвих обставин, вікових змін, стану здоров`я, рівня освіти, як ОСОБА_2 , так і її син ОСОБА_3 , на запитання оператора не дають повних, зрозумілих та чітких відповідей, не знають правильні назви програмних продуктів, паролів, та інших даних для ідентифікації в мобільному застосунку «Ощад 24/7».

Також, 29 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення відносно неї.

Звертає увагу апеляційного суду, що саме банк має довести, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 посилалася на те, що вищевказані спірні транзакції 28 квітня 2023 року вона не здійснювала, електронні платіжні засоби нікому не передавала, інформацію за ними (ПІН-код, CVV, особисті дані) не розголошувала; мобільний телефон, до якого прив`язаний фінансовий номер, та платіжні картки знаходились у неї.

Суд встановив факт звернення позивача та її сина ОСОБА_3 до банку одразу після виявлення несанкціонованого списання грошових коштів, а також його звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно нього шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивача була відсутня воля на вчинення такого перерахування.

На підставі викладеного, апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, суд апеляційної інстанції має ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 13 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії суддів: Кочеткова І.В., Онищенко Е.А.

Ухвалою від 13 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., справу витребувано у суду першої інстанції.

16 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою від 20 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., апеляційну скаргу залишено без руху.

23 липня 2026 року ОСОБА_1 усунула недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 27 липня 2026 року строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поновлений, відкрито провадження по справі, при відкритті апеляційного провадження учасникам справи наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду від 27 липня 2026 року справа призначена до розгляду у судовому засіданні.

Ухвали суду апеляційної інстанції від 27 липня 2026 року та судова повістка доставлені через підсистему «Електронний суд» до електронного кабінету АТ «Державний ощадний банк України» 28 липня 2026 року.

12 серпня 2026 року від АТ «Державний ощадний банк України» надійшов відзив, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим та ухваленим з дотриманням процесуальних норм.

В обґрунтування своїх доводів зазначив, що судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 у порушення умов Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб надала свій мобільний телефон із фінансовим номером синові ОСОБА_3 , якому також повідомила пін-код онлайн -банкінгу та інші необхідні дані, що дозволило ОСОБА_3 вчинити спірні операції, тому АТ «Державний ощадний банк України» не повинно нести відповідальність за дані операції. Зазначені вище обставини підтверджуються матеріалами справи, а саме: звукозаписами телефонних звернень ОСОБА_3 , в тому числі із особистою участю ОСОБА_2 до контакт-центру АТ «Ощадбанк», стосовно здійснених операцій; Копією Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань від 29 квітня 2023 року, де ОСОБА_2 , зазначила, що невідома особа, 28 квітня 2023 року о 11-45 год. зателефонувала з номеру телефону НОМЕР_4 , представилась співробітником банку, заволоділа даними банківської картки потерпілої, що призвело до списання грошових коштів в розмірі 58000,00 грн.(дві транзакції по 29 000 грн.), чим було спричинено збитку на вказану суму.

Відповідно до повторного Протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 12 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії судді: Кочеткова І.В., Бредун Д.С.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

У судовому засіданні апелянт та її представник наполягали на задоволенні своєї апеляційної скарги.

Представник АТ «Державний ощадний банк України» просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників провадження, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, матеріали справи в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 у порушення умов Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб надала свій мобільний телефон із фінансовим номером синові ОСОБА_3 , якому також повідомила пін-код онлайн банкінгу та інші необхідні дані, що дозволило ОСОБА_3 вчинити спірні операції, тому Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» не повинно нести відповідальність за дані операції. При цьому, суду не було надано належних та допустимих доказів, що ОСОБА_3 діяв у рамках довіреності, виданої від імені ОСОБА_2 , на вчинення дій по її картковому рахунку.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15 березня 2019 року між ОСОБА_2 та АТ «Ощадбанк», шляхом підписання заяви про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування за № 26674809/150319 з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки), на підставі якого було відкрито поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_5 в гривні України на умовах тарифного пакету «МІЙ РАХУНОК», до рахунку випущена банківська платіжна картка типу MasterCard Debit Standard № НОМЕР_6 .

28 квітня 2023 року о 11-49 год. та о 11-50 год. відбулися дві операції щодо списання коштів в розмірі по 29000,00 грн, кожна, з карткового рахунку НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_5 . Сума комісії у кожному випадку склала 295,00 грн.

Також об 11-50 год. відбулась операція щодо списання коштів з цього ж карткового рахунку на суму 6000,00 грн., сума комісії склала 65,00 грн.

28 квітня 2023 року о 11-59 год. син позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , а потім і сама ОСОБА_2 (о 13-06 год) повідомили про вказані транзакції оператору АТ «Державний ощадний банк України» за телефоном гарячої лінії, внаслідок чого о 12-19 год. було заблоковано вищевказаний картковий рахунок.

29 квітня 2023 року після здійснення дзвінків до АТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2 звернулась до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення відносно неї.

29 квітня 2023 року ВП № 5 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області за її заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено інформацію про вчинення кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч. 3 ст. 190 КК України як шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, що підтверджується витягом з ЄРДР від 29 квітня 2023 року № 12023082070000505, в якому ОСОБА_2 вказана як потерпіла.

15 травня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Філії-Запорізького обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» із заявою про повернення грошових коштів, які були списані з її рахунків в результаті здійснення неналежних переказів з її банківської картки.

Листом № 107.29-33/1595/2023/с від 22 травня 2023 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні вимог.

З відповіді т.в.о. начальника слідчого відділення СВ ВП № 5 ЗРУП ГУНП в Запорізькі області №2794/47/2024 від 08 лютого 2024 року рішення по кримінальному провадженню № 12023082070000505 від 29 квітня 2023 року на час надання відповіді не прийнято.

Спір про захист прав споживачів був порушений за життя ОСОБА_2 , наразі існує спір між АТ «Державний ощадний банк України та правонаступником ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Спірні правовідносини мають наступне правове регулювання.

Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу .

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, шляхом зобов`язання вчинити певні дії (п. 5 ч. 2 ст.16 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно із ч.1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом ч.1 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу.

Відповідно до ст.526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 11 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду: від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22.

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Відповідно до умов Договору комплексного банківського обслуговування, затвердженого постановою правління АТ «Ощадбанк» від 5 серпня 2015 року № 694, в редакції, що діяла з 4 квітня 2023 року банк не несе відповідальність за неможливість завершення ініційованого клієнтом переказу, окрім як з вини банку, внаслідок неправильного зазначення клієнтом реквізитів отримувача, застосування до країни місця проживання отримувача міжнародних санкцій, що унеможливлюють або ускладнюють переказ, порушення банком отримувача строків зарахування переказу на рахунок отримувача тощо (п. 9.13).

За змістом п. 9.15 Договору комплексного банківського обслуговування клієнт зобов`язаний забезпечити гарантувати неможливість отримання третіми особами інформації про логін, пароль. картковий пароль, а також ПІН, СVV2/CVC2, строк дії, номер картки, тощо. Ризик і відповідальність за несанкціоноване використання логіна, пароля, карткового пароля несе виключно клієнт.

Клієнт несе ризик та негативні наслідки передачі ним третій особі мобільного телефону (відповідної SIM-карти), номер якого визначений в заяві про приєднання до Договору комплексного обслуговування фізичних осіб або повідомлений банку в іншому встановленому Договором порядку як номер мобільного телефону клієнта, їх втрати, незаконного заволодіння ними, а також ризик технічного перехоплення інформації, направленої на номер мобільного телефону клієнта. ( п.9.16 Договору)

Клієнт усвідомлює та приймає на себе усі ризики щодо можливості авторизації сторонньою особою у мобільних додатках Google Pay або в інших подібних додатках за допомогою технології біометрії, в тому числі якщо у мобільному пристрої збережені відбитки пальця(ів) сторонньої особи. Будь-яку особу, що використала біометрію як засіб ідентифікації клієнта для доступу до системи ДБО (у тому числі технології Touch ID, Face ID), банк безумовно вважає клієнтом і не несе відповідальності за дії такої особи, навіть якщо такі дії будуть оскаржуватися (п.9.17-9.18 Договору).

Банк не несе відповідальність за платіжні операції, здійснені клієнтом за допомогою платіжного застосунку, який не пропонується банком.

Крім того, за змістом п.17.1.5 Договору сторони домовились, що послідовне введення одноразового цифрового паролю, отриманого на номер мобільного телефону, повідомлений клієнтом банку в порядку та спосіб, визначений Договором або ідентифікація клієнта шляхом біометрії, є аналогом власноручного підпису клієнта. Всі документи, операції клієнта, що ініціюються в електронному вигляді і підписані (підтверджені) за допомогою електронного підпису вважаються такими, що підписані власноручним підписом клієнта та юридично прирівнюються до документів, отриманих від клієнта на паперовому носії, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства України.

За змістом п.17.1.6 Договору всі операції, ні документи, що здійсненні (створені, ініційовані) в електронному вигляді, є електронними документами і вважаються такими, що укладені з додержанням письмової форми відповідно до норм ст. 207 Цивільного кодексу України, і не можуть бути оскаржені через їх електронну форму. Сторони домовились використовувати СМС-код при обслуговуванні клієнта, передбаченому Договором.

Згідно з п.17.2.3 Договору клієнт зобов`язаний забезпечити умови надійного зберігання логіну, паролю та отриманих від банку електронних підписів клієнта, що виключають доступ сторонніх осіб до рахунків та можливість розпорядження рахунками сторонніми особами за допомогою системи ДБО. Клієнт зобов`язаний не допускати тиражування логіну, паролю та/або їх передачу третім особам.

Пункт 17.2.6. Договору передбачає, що для початку роботи клієнта з системою ДБО клієнт повинен обов`язково виконати процедуру реєстрації у системі ДБО згідно з Договором та документацією до системи ДБО (в частині правил користування системою ДБО).

Будь-яка інформація, надана клієнтом до банку після проходження клієнтом процедури реєстрації вважається такою, що надана особисто клієнтом та підлягає застосуванню Банком в порядку, передбаченому Договором (п. 17.2.7 Договору).

Згідно з п. 17.4 Договору клієнт зобов`язаний:забезпечити належний рівень захисту свого облікового запису в системі ДБО, а саме: нікому не передавати управління своїм обліковим записом в системі ДБО; нікому не передавати в будь-якій формі свої логін та пароль облікового запису в системі ДБО; забезпечити захист свого мобільного телефону та SIM-карти, на номер якої в системі ДБО надсилає коди підтвердження операцій; забезпечити антивірусну безпеку своїх інформаційних систем (безперервне використання та своєчасне оновлення антивірусних програм на персональних комп`ютерах, смартфонах, планшетах і т.п.( за допомогою яких він виконує доступ до системи ДБО); негайно змінити пароль в системі ДБО у випадку, якщо пароль або його частина стала відома іншій особі.

Клієнт погоджується з тим, що розуміє всі ризики, пов`язані з розголошенням логіну клієнта, паролю для входу в систему ДБО, номеру мобільного телефону клієнта та/або одноразових цифрових паролів, а також будь-якої інформації про свої рахунки, що є банківською таємницею, при здійсненні доступу до системи ДБО не з власного комп`ютера або мобільного телефону, та несе всю відповідальність за такі випадки (п.17.4.3 Договору).

Клієнт персонально відповідає за зберігання і нерозголошення третім особам авторизованих та ідентифікаційних даних при роботі ДБО, компрометацію ідентифікаційних/авторизаційних даних за допомогою вірусів і програм-шпигунів на персональному програмному забезпеченні клієнта. Банк не несе відповідальності за операції з картковим рахунком клієнта при розголошенні третім особам авторизаційних та ідентифікаційних даних, відсутності сертифікованого антивірусного забезпечення (п.17.4.4 Договору).

Згідно із ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.1-3 ст. 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №357/16765/14-ц вказано, що оцінка підстав, предмету та доказів позову має здійснюватися судом у кожній окремій справі, незалежно від правової оцінки в інших справах. Звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які були встановлені в іншому судовому рішенні, враховуючи різні предмет і підстави позовів. Тому суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, правовідносини, що випливають з них, та правові норми, що підлягають до застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо розподілу тягарю доведення на сторони:обов`язку позивача (користувача, клієнта) довести своєчасне повідомлення банку про несанкціоновані списанні, у той час як на банк покладено обов`язок довести що саме користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка не є виключною та дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У той же час позивач не позбавлений можливості надавати свої докази на спростування зазначеної інформації.

У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини банку у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

За життя ОСОБА_2 - 16 листопада 2023 року відповідачем було надано 6 аудіофайлів, що містять звукозапис розмови самої ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 із операторами контакт-центру від 28 квітня 2023 року (о 11-59 год., 12-15 год., 13 - 06 год., 13-29 год.?. 15-00 год., 20-18 год.), зміст яких було покладено судом першої інстанції в обґрунтування своїх висновків. Представником позивачки адвокатом Швайковським А.А. подавалися клопотання про відкладення судових засідань з метою ознайомлення з матеріалами справи (в яких були наявні зазначені докази), а в подальшому і заперечення проти визнання явки позивача ОСОБА_2 в судове засідання для надання особистих пояснень обов`язковою.

Отже, за життя ОСОБА_2 , вона та її та її представник мали об`єктивну можливість спростувати зміст зазначених доказів, у тому числі і шляхом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку ОСОБА_2 та її допиту під присягою за правилами допиту свідка відповідно до ст. 69, 234 ЦПК України, однак цього не зробили, розпорядившись своїми правами на власний розсуд. Тому доводи апелянта щодо незабезпечення судом першої інстанції права ОСОБА_2 спростувати у судовому засіданні зміст зазначених аудіофайлів не є слушними.

Зазначені аудіофайли є належними та допустимими доказами, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування та подані представником відповідача у процесуальний спосіб. Підстави для їх відхилення у суду апеляційної інстанції відсутні.

Надаючи оцінку цим доказам суд першої інстанції правильно виходив з їх змісту, якими спростовуються доводи позивача, викладені у позові а саме те, що вона не повідомляла третім особам ( до кола яких відноситься і її син) будь-яку інформацію щодо власної дебетової картки, в тому числі її номеру, терміну дії та CCV-код тощо.

Суд першої інстанції правильно встановив, що перше звернення від імені ОСОБА_2 до АТ «Ощадбанк» було здійснено 28 квітня 2023 року о 11-59 год. сином позивачки ОСОБА_3 , який повідомив працівника контакт-центру про шахрайські операції з банківською карткою ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_3 відмовився від прийняття пропозиції щодо блокування платіжної картки його матері, посилаючись на те, що втратить доступ до мобільного додатку, внаслідок чого не вдалось запобігти несанкціонованому списанню грошових коштів у сумі 6000,00 грн.

Зі змісту аудіозапису (380506615298(1)) вбачається, що при зверненні о 12-15 год. на неодноразові питання оператора ОСОБА_3 відповів, що він розголосив дані (інформацію) по банківській платіжній картці ОСОБА_2 , оскільки думав, що це співробітники банку. На прохання оператора про передачу слухавки власнику карти, ОСОБА_3 повідомив, що зараз не має такої можливості, бо він вийшов у під`їзд, а мати залишилася в квартирі. Також ОСОБА_3 повідомив оператору, що в онлайн-банкінгу він хотів переказати кошти, але це не вдалося, шахраї це побачили та зателефонували, потім списали кошти. Також на питання оператора ОСОБА_3 представився, назвав свій номер телефону НОМЕР_7 , на поставлені питання назвати номер картки клієнта чи номер картки, назвав фінансовий номер мобільного телефону матері НОМЕР_8 для ідентифікації, ПІБ клієнта, зазначив, що на картку вона отримує субсидії.

Також оператором було запропоновано клієнту особисто телефонувати до банку та повідомити необхідну інформацію.

28 квітня 2023 року о 13-06 год. ОСОБА_2 особисто телефонує оператору, при цьому ставить уточнюючи питання до сина, який надає їй допомогу у відповідях. У спілкуванні з оператором ОСОБА_2 зазначає, що списали кошти з картки, карту вони вже заблокували, вона хоче дізнатися інформацію по рахунку НОМЕР_9 , повний номер картки вони зазначити не можуть, посилаючись на те, що вона вже заблокована. На поставленні оператором питання відповідає, що це соціальна картка. Також на поставлене питання щодо передання даних по карті третім особам у стверджувальній формі однозначно зазначила: «Так». На уточнюючі питання ОСОБА_2 повідомила, що фінансовий номер не втрачений, проблем з телефоном та сім-картою не виникало, остання операція, яку вона вчинила особисто - є зняття 5000,00 грн двадцять хвилин потому, що вони намагалися зняти 20000,00грн. Крім того, на поставлені оператором питання щодо операцій в мобільному додатку «Ощад 24/7», у тому числі і необхідності його відновлення та введення неправильного ПІН-коду - ОСОБА_2 відповіді взагалі не надала, лише зазначила, що перекази на суми по 24000,00 грн та 6000,00 грн робили шахраї, а спроби зробити перекази по 2000,00 грн, 3000,00 грн та 4000,00 грн - робили вони. На запитання оператора: «Яку інформацію було повідомлено шахраям?» - ОСОБА_3 , перебуваючи поряд з позивачем, зазначив:«Номер пін-коду онлайн банкінгу». Цю відповідь інформацію продублювала ОСОБА_2 , потім на уточнюючі питання зазначили, що повідомили номер телефону та пароль (запис № 380506615298 (2)) особам, що дзвонили їм від імені Банку.

У розмові 28 квітня 2023 року о 13-29 год. син позивачки ОСОБА_3 повідомляє оператору номер мобільного телефону, з якого дзвонили шахраї - НОМЕР_10 .

Зазначена інформація цілком узгоджується з інформацією ПрАТ «ВФ Україна» про телекомунікаційні послуги по абонентському номеру НОМЕР_11 ( фінансовий номер ОСОБА_2 ) у період часу з 00-00 год. по 23-59 год.28 квітня 2023року, з якої вбачається, що з номеру НОМЕР_12 ОСОБА_2 телефонували 28 квітня 2023 року о 09-56 год.(тривалість 0), о 10-46 год.(тривалість 0), о 10-46 год.(тривалість 82с), о 10-53 год.(тривалість 26с), о 10-54 год.( тривалість 57 с), о 10-56 год. (тривалість 287с), о 11-05 год.(тривалість 136с), 11-10 год.( тривалість 19с), о 11-36 год. (тривалість 150с), о 11-46 год.(тривалість 309с), а також намагалися додзвонитися о 11-50 год.(тривалість 0с). СМС від АТ «Ощадбанк» мали місце 28 квітня 2023 року о 11-53 год.

Інтенсивність такого спілкування виходить за межі звичайного, характерного для операторів банку та мало б бути для позивачки підозрілим. Натомість ОСОБА_2 , не проявивши обачності, повідомила третім особам - абоненту 380445858650 - той обсяг необхідної інформації, якого було достатньо для списання грошей з її карткового рахунку. При цьому не має жодного значення чи ця інформація була повідомлена нею особисто, чи її фінансовий номер був переданий синові ОСОБА_3 , оскільки ключовим є саме витік інформації від клієнта, забороненої відповідно до умов укладеного договору приєднання банком клієнтові третім особам, до яких відносяться і члени сім`ї та близькі родичі.

Доводи апелянта щодо спільної сумісної власності перерахованих грошових коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є голослівними та жодним доказом не підтверджені та не носять характер тих, що могли б стати належним аргументом для спростування висновків суду першої інстанції.

На підтвердження доводів апелянта щодо професійної недбалості працівників Банку, що полягала у витоку банківської таємниці, пов`язаної зі зберіганням даних клієнтів банку, не надано жодних доказів, ці доводи є голослівними, тому не беруться апеляційним судом до уваги.

Як вбачається з Витягу ЄРДР за №12023082070000505 відомості до Реєстру внесені 29 квітня 2023 року за заявою ОСОБА_2 , в якій повідомлено, що квітня 2023 року о 11-45год. їй зателефонувала з номеру мобільного телефону НОМЕР_4 особа, яка представилася співробітником Банку, заволоділа даними банківської картки потерпілої, що призвело до списання грошових коштів. Тобто кримінальне правопорушення було розпочато не за фактом службової недбалості працівників Банку, а у зв`язку з тим, що саме сторонні особи ввели в оману ОСОБА_2 і саме їм вона (а не працівники банку) повідомила інформацію щодо даних своєї банківської картки, що привело до незаконного заволодіння її грошовими коштами.

Неповідомлення при спілкуванні з оператором банку ОСОБА_2 та її сином даних про банківську картку: її номеру, терміну дії,ССV- коду не спростовує факту передання третім особам інформації, достатньої для проведення операції з перерахування грошей позивачки третім особам.

Отже, оцінуючи сукупність зазначених доказів, наявних в матеріалах справи, наданих учасниками справи суду першої інстанції , виходячи із принципу змагальності, застосувавши стандарт достатності доказів, виходячи з принципи переваги більш вагомих доказів та балансу вірогідностей, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем доведений факт порушення клієнтом ОСОБА_2 умов укладеного договору в частині незабезпечення можливості отримання третіми особами (як шахраями, так і її сином) інформації у вигляді номеру пін-коду онлайн-банкінгу, отже ризик та відповідальність за несанкціоноване використання переданої інформації повинна нести ОСОБА_2 .

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 у порушення умов Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб надала свій мобільний телефон із фінансовим номером синові ОСОБА_3 , якому також стало відомо пін-код онлайн-банкінгу та інші необхідні дані, що призвело до передання зазначеної інформації стороннім особам та дозволило вчинити спірні операції, тому Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» не повинно нести відповідальність за дані операції, оскільки відповідно до умов Договору приєднання саме за встановлених судом обставин передбачена виключно відповідальність клієнта.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, на глибоке переконання апеляційного суду доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, що обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.

Аналізуючи питання обсягу аналізу доводів апелянта та їхнє відображення в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли при в регулюванні спірних відносин, як у матеріально-правовій, так і у процесуальній площах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, є ідентичними висловленим в процесуальних документах та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Також, в силу вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України у разі відмови апелянтові у задоволенні його апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок іншої сторони будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 10 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складений 14 серпня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: Д.С. Бредун