Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №309/768/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 309/768/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 серпня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Шевчука В.В.

суддів Джуга С.Д., Кожух О.А.,

з участю секретаря Савинець В.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Таргоній В.М.,

представника відповідача Борисової Г.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 27 травня 2026 року (суддя Сідей Я.Я.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом,

в с т а н о в и в:

В березні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Таргоній В.М., звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я в розмірі 200 000, 00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 15.04.2025 р. о 17.00 в м. Хуст, вул. І. Франка ОСОБА_1 під час роботи складачем на АТ «Укрзалізниця» отримав тілесні ушкодження в результаті наїзду поїзда.

Згідно рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.08.2025 позивачу було встановлено другу групу інвалідності. Внаслідок тяжкого ушкодження здоров`я ОСОБА_1 було спричинено моральну шкоду, при визначенні розміру якої позивач виходить з наступного: внаслідок наїзду зазнав надзвичайного стресу та страху за свєї життя, а також сильного фізичного болю пов`язаного з ампутацією ноги; позивачу доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, сталий життєвий уклад порушений і він змушений пристосовуватись до нових реалій; згідно рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.08.2025 р. встановлено втрату працездатності – 50 %, причина – нещасний випадок на виробництві; на підставі рішення ЕКОПФО у позивача встановлено не лише виражений ступінь обмеження до трудової діяльності, а й виражений ступінь обмеження до пересування та помірний ступінь обмеження до самообслуговування; попередній стан не може бути відновлений; позивач переживає постійний дискомфорт, біль та втрату функціональності, що призводить до психологічного стресу; позивач присвятив роботі на залізниці 33 роки.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 27 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану каліцтвом у розмірі 200 000 гривень без врахування податків, зборів та інших платежів та 2 000 гривень судового збору.

Не погодившись з таким рішенням, його оскаржило АТ «Українська залізниця». В апеляційній скарзі просить скасувати рішення від 27 травня 2026 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом у винесеному рішенні не вказується розрахунок задоволеної суми, обґрунтування саме такого розміру відшкодування та якими доказами це підтверджується.

Також судом не враховано, що позивачем висновок психологічної експертизи у даній справі не наданий, клопотання про проведення такої експертизи не заявлялося.

Судом в порушення ч.4 ст.265 ЦПК України, не здійснено належної вмотивованої оцінки аргументам та доказам відповідача, відповідно до яких потерпілий, порушив п.1.15 розділу 1 Інструкції з охорони праці №289.

Суд першої інстанції не взяв до уваги: 1) роз`яснення пункту 4 та 7 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»; 2) абзац другий пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», які передбачають, що при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов`язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Стягнення судом моральної шкоди на користь позивача при недоведеності обставин протиправності діянь Укрзалізниці при заподіянні травмування джерелом підвищеної небезпеки ОСОБА_2 , а також при відсутності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням Укрзалізниці, та без оцінки всіх доказів в їх сукупності свідчить про ухвалення судом рішення з порушенням ч. 2 ст. 89 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Таргоній В.М., вказує, що судом було враховано, що позивач втратив ногу, втратив 50% працездатності. Це очевидно завдає моральної шкоди будь-якій людині. Важливим фактором є те, що нещасний випадок визнаний службовим розслідуванням таким, що пов`язаний з виробництвом.

Також зазначає, що оскаржуване рішення узгоджується з останньою практикою Верховного суду, відповідно до якої Верховний суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими було присуджено по 200 000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди (постанова від 06.07.2026 у справі №173/2934/25).

В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з підстав викладених у апеляційній скарзі. Вказала, що нещасний випадок стався у зв`язку із недотриманням позивачем інструкції із охорони праці, а не через протиправні дії відповідача, а тому підстав для задоволення позову немає. Крім того вважає, що розмір шкоди не доведений належними доказами.

Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з підстав викладених у відзиві. Зазначає, що нещасний випадок визнаний службовим розслідуванням таким, що пов`язаний з виробництвом. Оскільки умислу у діях позивача не встановлено, розмір моральної шкоди доведено, тому відсутні підстави для скасування спірного рішення.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 15.04.2025 о 14:10 год., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 під час роботи складачем на АТ «Укрзалізниця» отримав тілесні ушкодження в результаті наїзду поїздом.

Висновком Акту розслідування нещасного випадку, що стався 15 квітня 2025 р. о 14 год. 10 хв. на станції Хуст виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» Ужгородського регіону регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 14.05.2025 р., затвердженим виконавчим директором філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 15.05.2025 р. стверджується, що комісія прийняла рішення визнати нещасний випадок, що стався 15.04.2025 р. о 14 год. 10 хв. із складачем поїздів ОСОБА_1 , станції Королево Ужгородського регіону виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», таким, що пов`язаний з виробництвом на підставі підпунктів 1 і 2 п. 52 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого постановою КМУ від 17.04.2019 р. № 337.

З Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 82/25/1649/В від 12.08.2025 р. ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності. Основний діагноз: Т93.6 - наслідки роздавлювання та травматичної ампутації нижньої кінцівки; причина втрати професійної працездатності: нещасний випадок на виробництві 50%.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду із позовом про стягнення моральної шкоди.

Надаючи правову оцінку вказаним відносинам колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема шляхом відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі смертю члена сім`ї чи близького родича.

За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє таким джерелом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, звільняється від відповідальності лише у разі доведення того, що шкоду завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За змістом частин першої, другої статті 1193 ЦК України шкода, завдана внаслідок умислу потерпілого, не відшкодовується. Якщо ж виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність потерпілого, розмір відшкодування може бути зменшений залежно від ступеня його вини.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватися з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 (провадження № 61-69св21) Верховний Суд зазначив, що особливістю деліктної відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є покладення на його володільця обов`язку відшкодувати шкоду незалежно від наявності вини. Водночас така відповідальність не є безмежною, оскільки закон передбачає виключні підстави для звільнення від неї - непереборну силу або умисел потерпілого. При цьому обов`язок доведення наявності зазначених обставин покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки у відповідних правовідносинах діє презумпція відповідальності заподіювача шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 452/5127/23 (провадження № 61-7522св25), суд зазначив, що АТ «Укрзалізниця» не спростувало презумпцію відповідальності як володілець джерела підвищеної небезпеки та не довело наявності підстав для звільнення від відповідальності, передбачених частиною п`ятою статті 1187 ЦК України. Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлена судами груба необережність потерпілого не виключає відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, а може бути врахована лише при визначенні розміру відшкодування відповідно до статті 1193 ЦК України.

З акту розслідування нещасного випадку слідує, що порушення ОСОБА_1 п.1.15 розділу 1 Інструкції з охорони праці №289 стало причиною нещасного випадку згідно якого, працівник зобов`язаний виконувати роботи, пов`язані із маневровою та проїзною роботою, забезпечуючи безпечне застосування пристроїв і механізмів, особисту безпеку, збереження рухомого складу та вантажу. Крім того, актом встановлено, що причиною нещасного випадку стало те, що ОСОБА_1 послизнувся і впав, в результаті чого права нога попала під боковину візка.

Наведене вище свідчить про відсутність непереборної сили чи умислу потерпілого у розумінні ст. 1187 ЦК України та про відсутність грубої необережності у розумінні 1193 ЦК України, що судом першої інстанції при прийнятті рішення враховано.

За таких обставин твердження апелянта про те, що судом першої інстанції при вирішенні спору не враховано роз`яснення постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» та Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Установивши, що нещасний випадок із ОСОБА_1 настав внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки визнаний службовим розслідуванням таким, що пов`язаний з виробництвом, а матеріали справи не містять доказів існування непереборної сили або умислу потерпілого на заподіяння шкоди самому собі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на АТ «Укрзалізниця» обов`язку з відшкодування моральної шкоди позивачам та витрат на поховання.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судом враховано, що внаслідок нещасного випадку позивачу діагностовано: наслідки роздавлювання та травматичної ампутації нижньої кінцівки. Позивач перебував на стаціонарному лікуванні тривалий час, переніс операцію з ампутації нижньої кінцівки, зазнавши сильного фізичного болю, страху за подальше життя та результат лікування, змушений терпіти медичні втручання й перебувати у стані залежності від сторонньої допомоги. Крім того, ОСОБА_1 змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя; змінив сталий життєвий устрій та втратив можливість заробітку та повноцінної реалізації в житті, переживає постійний дискомфорт, біль та втрату функціональності, що призводить до психологічного стресу; позивач присвятив роботі на залізниці 33 роки. Враховуючи наведене, суд прийшов до обгрунтованого висновку, що моральну шкоду необхідно стягнути у розмірі 200 000 грн.

Верховного Суду у постановах від 15 червня 2022 року у справі № 748/702/21, від 05 жовтня 2022 року у справі № 357/2446/21, від 07 березня 2024 року у справі № 177/759/23 та від 17 квітня 2024 року у справі № 552/7011/22, неодноразово наголошував на необхідності врахування принципів розумності, справедливості та співмірності під час визначення розміру моральної шкоди. Саме такі критерії були враховані судом у справі, що переглядається. Визначений судами розмір компенсації відповідає характеру правопорушення, глибині моральних страждань позивача та встановленим обставинам справи, а тому підстав для його зміни суд не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків, викладених судом, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з їх оцінкою.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував закон, а тому оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст.374,375,382-384, 441 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 27 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.08.2026.

Головуючий

Судді