Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №607/23483/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.08.2026 Справа №607/23483/25 Провадження №2/607/1449/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Бойко О.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Баюк І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воля-20» про стягнення заборгованості по заробітній платі, а також компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 , Позивач) звернувся в суд із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воля-20» (надалі - ОСББ «Воля-20», Відповідач), у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 642,86 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсацію за невикористані дві відпустки в розмірі 4 746,04 грн, а також 25 314,41 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач вказує на те, що він перебував на посаді голови ОСББ «Воля-20» на умовах сумісництва з оплатою праці в розмірі 2 700,00 грн. щомісячно. До його посадових обов`язків входило управління багатоквартирним будинком. Зазначив, що трудові відносини між сторонами підтверджуються рішенням установчих зборів та відповідним записом у Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Зазначив, що загальними зборами співвласників ОСББ «Воля-20» прийнято рішення про припинення повноважень позивача, як голови правління та його увільнення від указаних обов`язків, з 05 липня 2022 року. У день звільнення позивач передав відповідачу всю необхідну документацію та майно згідно з вимогами статуту і закону. Проте, у день увільнення позивача від виконання обов`язків голови ОСББ «Воля-20», Відповідач не провів із ним повного розрахунку за виконану роботу. Так, станом на 05 липня 2022 року відповідач заборгував позивачу заробітну плату за 5 робочих днів у розмірі 642,86 грн. та грошову компенсацію за 52 дні невикористаної щорічної відпустки у розмірі 4746,04 грн. за період з квітня 2020 по червень 2022 року. Письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільнені суми надано йому не було. ОСОБА_2 неодноразово звертався до голови правління ОСББ «Воля-20» та головного бухгалтера з вимогою провести із ним остаточний розрахунок і виплатити усі належні суми при звільненні, однак відповідач належним чином не відреагував та кошти не виплатив. Позивач вказує, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку, яка підлягає виплаті розрахована за 52 календарні дні невикористаної щорічної відпустки. За період з 01 липня 2022 року по 05 липня 2022 року нарахування заробітної плати позивачу відповідачем не здійснювалось, хоча позивач фактично продовжував виконувати свої обов`язки голови ОСББ. Також, просить врахувати, що він уже звертався із аналогічним позовом 04.08.2025 у порядку господарського судочинства, який ухвалою від 11.08.2025 відмовив ОСОБА_2 у відкритті провадження у справі, мотивуючи свою відмову тим, що даний спір не підпадає під критерії господарського спору, що охоплюється ст.20 ГПК України, яку залишено без змін постановою Західного апеляційного Господарського суду від 09.10.2025 року, а тому просить вирішити даний спір у порядку цивільного судочинства..

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень відповіді на відзив.

25 лютого 2026 року представником відповідача через систему «Електронний суд» подано суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами позивача в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Вказує, що із ОСОБА_2 не було заключено трудового договору, не видавалось наказу (розпорядження) про його працевлаштування та не внесено відповідний запис про працевлаштування у трудову книжку, не повідомлено Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу на посаду голови ОСББ. Зазначає, що докази існування трудових правовідносин позивача із ОСББ «Воля-20» відсутні. Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_2 є співвласником багатоквартирного будинку, його обрання головою правління ОСББ мало корпоративний (організаційний), а не трудовий характер. Вказує, що ОСББ «Воля-20» зареєстровано як юридичну особу 17 лютого 2020 року. Просить врахувати, що протокол №1 засідання правління ОСББ «Воля-20» від 31 січня 2020 року, а також протокол зборів співвласників від тієї ж дати прийняті до моменту державної реєстрації юридичної особи. Відтак, представник позивача вважає, що протокол №1 засідання правління ОСББ «Воля-20» від 31 січня 2020 року, протокол зборів співвласників від 31 січня 2020 року та розрахунок витрат по обслуговуванню будинку та прибудинкової території на 2021 рік ОСББ «Воля-20» не мають юридичної сили. Також вважає, що доданий список осіб, які приймали у голосуванні до протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку ОСББ «Воля-20» є нікчемний та недійсний. Розрахунок витрат по обслуговуванню будинку та прибудинкової території на 2021 рік ОСББ «Воля-20» не затверджений протоколом зборів ОСББ, не містить реєстраційну дату його підписання. При цьому, статутом ОСББ «Воля-20» передбачено, що кошторис об`єднання складається до 25 грудня поточного року з подальшим затвердженням на чергових загальних зборах співвласників. Також, звертає увагу суду на те, що на момент припинення повноважень ОСОБА_2 діяла редакція ст.117 КЗпП України, яка передбачала виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Позивачем відповіді на відзив не подавалось.

Окрім цього, представником позивача 03.08.2026 та 10.08.2026 подано письмові пояснення відповідно до яких остання звертає увагу суду на те, що покликання ОСОБА_2 у позові на КЗпП України не створює трудових прав за відсутності юридичних фактів виникнення трудових відносин із створеною юридичною особою. Вважає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази укладення із позивачем ОСОБА_2 трудового договору чи контракту на виконання функцій голови правління ОСББ «Воля-20» після реєстрації юридичної особи. Діяльність ОСОБА_2 з управлінням будинку у період до та після реєстрації ОСББ фактично є формою участі співвласника в управлінні спільним майном. Безпідставне самостійне нарахування собі коштів особою, яка є співвласником та забудовником будинку, за відсутності рішення загальних зборів та трудового договору не породжує у об`єднання обов`язку виплачувати такі кошти чи компенсації при припиненні його повноважень.

3.Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2025 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Собчук В.К. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила та просила відмовити в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позов та письмових поясненнях від 03.08.20206 та 10.08.2026 року.

ІІ. Мотивувальна частина

1.Фактичні обставини, встановлені судом

Щодо розгляду даної справи у порядку цивільного судочинства.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 04.08.2025 звернувся до Господарського суду Тернопільської області із аналогічним позовом із тими ж вимогами до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воля-20» про стягнення 642,86 грн. заборгованості із заробітної плати, 4746,04 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, 25314,41 грн. компенсації відповідно до ст.117 КЗпП України за затримку остаточного розрахунку при звільненні із посади. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що працюючи головою ОСББ «Воля-20» на умовах сумісництва з оплатою праці 2700 грн. на місяць позивач був звільнений із посади 05.07.2022 року за рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку. У день звільнення він виконав свої обов`язки, передавши документацію та майно, проте відповідач не здійснив із ним остаточного розрахунку, не виплатив заробітну плату за фактично відпрацьований період (з 01 липня по 05 липня 2022 року) та грошову компенсацію за 52 дні невикористаної відпустки, а також не надав письмового повідомлення про нараховані суми при звільненні, чим порушив вимоги статтей 115,116,117 та 83 КЗпП України. Позивач вважав, що затримка остаточного розрахунку зумовлена бездіяльністю відповідача та просив стягнути: 642,86 грн. заборгованості із заробітної плати; 4746,04 грн. компенсації за невикористану відпустку; 25314,41 грн. компенсацію середнього заробітку.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 11 серпня 2025 року позивачу відмовлено у відкритті провадження у справі із підстав, що даний спір не підпадає під критерії господарського спору, що охоплюється статтею 20 ГПК України.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2025 року ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 11 серпня 2025 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Із тексту вказаної постанови апеляційного господарського суду вбачається, що «…Судова колегія зазначає, що у цій справі ОСОБА_2 не оскаржуються факт звільнення його з посади голови правління ОСББ «Воля-20» та рішення загальних зборів ОСББ «Воля-20», яким припинено повноваження позивача; вимог про визнання недійсним рішення та скасування наказу про звільнення з посади позивачем не заявлено, натомість заявлено вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки, компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні з посади, однак такі правовідносини не є корпоративними, а трудовими. Враховуючи наведене, Господарський суд Тернопільської області дійшов обґрунтованого висновку, який не спростовано скаржником в апеляційній скарзі про те, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства...»

Європейський суд з прав людини вказує, що закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «право на суд» включає і право на доступ до суду, тобто право звертатися до суду з цивільними скаргами. Такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (наприклад рішення від 17 січня 2013 року в справі «Мосендз проти України», заява № 52013/08, в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» заява №55339/07, в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції).

Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20.

Також, суд при вирішенні даного спору ураховує висновки викладені в постанові ВС від 14.06.2023 року у справі №569/26484/21, згідно із якими у аналогічній справі розглядуваній справі, ВС виснував наступне: «…звертаючись до суду із позовом, просила стягнути з ОСББ «Затишний двір» компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що в день звільнення з посади голови правління ОСББ з нею не було проведено повний розрахунок, зокрема, не виплачено компенсацію за невикористанні дні відпустки. Суди попередніх інстанцій, закриваючи провадження у цивільній справі, не звернули уваги, що Особа 1 не оскаржує своє звільнення з посади голови правління ОСББ, а заявлені нею вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не свідчать про те, що спір виник із корпоративних правовідносин. За таких обставин, суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження у цивільній справі, оскільки за суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту та характером спірних правовідносин, спір за вирішенням якого Особа 1 звернулась до суду є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року в справі № 336/8047/20 за позовом колишнього голови правління ОСББ про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Посилання судів попередніх інстанцій на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 січня 2021 року в справі № 569/4731/19, є нерелевантним, оскільки у справі № 569/4731/19, на відміну від розглядуваної справи, крім вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, були заявлені вимоги про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі на посаді голови правління ОСББ, що вказує на корпоративний характер спору. Верховний Суд також звертає увагу на те, що після закриття судом першої інстанції провадження у цивільній справі, Особа 1 у серпні 2022 року звернулась до господарського суду з вимогами до ОСББ «Затишний двір» про стягнення заборгованості по заробітній платі (справа № 918/564/22). Однак провадження у господарській справі було закрито ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07 вересня 2022 року, яка залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 грудня 2022 року, з тих підстав, що заявлений спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Ситуація, коли у справах за позовами Особа 1 до ОСББ про стягнення заборгованості по заробітній платі провадження було закрито як господарським судом, так і судом загальної юрисдикції, призводить до юрисдикційного конфлікту та може мати своїм наслідком позбавлення позивача права на доступ до суду...».

Відтак, суд відкидає твердження представника відповідача із цього приводу про розгляд даного спору у порядку господарського судочинства.

Щодо обставин даної справи.

Як слідує з посвідчених нотаріально протоколу №1 установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 від 31 січня 2020 року, із порядку денним: 1.Обрання голови правління та секретаря; 2.Про створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 ; 3.Затвердження статуту об`єднання; 4.Вибори членів правління та ревізора об`єднання; 5.Надання повноважень голові правління ОСББ для реєстрації об`єднання, вирішено: створити об`єднання співаників багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 ; за пропозицію по другому та третьому питанні порядку денного проголовували 36 співвласників; по четвертому питанню порядку денного про вибори членів правління і ревізора об`єднання, вирішили: обрати членами правління: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ревізором об`єднання Сівчук Т.В. За пропозицію по четвертому питанню проголосувало 36 співвласників ОСББ «Воля-20».По п`ятому питанню вирішили надати повноваження голові зборів ОСОБА_2 провести реєстрацію Статуту ОСББ «Воля 20» у державного реєстратора. За пропозицію по п1ятому питанню порядку денного проголосували 36 співвласників ОСББ «Воля 20». По всіх питаннях денного установчих зборів проголосували «за» більшість власників квартир, згідно списку, що є невід`ємною частиною протоколу установчих зборів,

Додатком до вказаного протоколу складено список співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , які взяли участь у голосуванні на установчих зборах з усіх питань, з якого вбачаються підписи осіб, які приймали участь у голосуваннях.

Відповідно до копії протоколу №1 засідання правління ОСББ «Воля-20» від 31.01.2020, члени правління у складі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вирішили обрати головою правління ОСББ «Воля-20» Стефанчука В.С., про що поставили свої підписи в протоколі.

Крім цього, як вбачається із протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку ОСББ «Воля-20» від 31 січня 2020 року на них розглядались питання: 1.Про затвердження структури витрат на утримання будинку та прибудинкової території; 2. Затвердження витрат на утримання апарату управління та обслуговуючого персоналу, затвердження змісту договору відносин управління та обслуговуючого персоналу. 3.Затвердження змісту договору відносин управителя та власника квартири.

Як вбачається із розрахунку витрат по обслуговуванню будинку та прибудинкової території на 2021 року ОСББ «Воля-20», складених за підписом Голови ОСББ «Воля-20», заробітна плата голови правління встановлена на рівні 2 700,00 грн. щомісячно.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадський формувань, ОСББ «Воля-20» зареєстровано як юридичну особа 17 лютого 2020, код ЄДРПОУ 43514320.

Згідно інформації, викладеній у листі Головного управління ДПС у Тернопільській області від 02.06.2025 №12169/6/19-00-24-01-07, відповідно до інформаційних баз Головного управління ДПС у Тернопільській області, ОСОБА_2 перебував на посаді голови правління ОСББ «Воля-20» з 13 березня 2020 року.

Окрім того Головне управління ДПС у Тернопільській області надало завірені копії звітів щодо нарахування та сплати єдиного внеску за період з 01 березня 2020 року по 31 липня 2022 року по підприємству ОСББ «Воля-20» у яких зазначено суму нарахованого щомісячного доходу ОСОБА_2 у ОСББ «Воля 20» у вигляді заробітної плати за вказаний період.

Відповідно до витягу з Протоколу №1 загальних зборів ОСББ «Воля-20», загальні збори ОСББ з другого питання порядку денного (звільнення голови ОСББ «Воля-20» ОСОБА_2 та виключення зі складу правління) вирішили звільнити голову ОСББ «Воля-20» ОСОБА_2 . Останнім робочим днем вважати 05 липня 2022 року.

Із копії заяви позивача, адресованого Голові ОСББ «Воля-20» Лановій Л. від 20.02.2023 вбачається, що ОСОБА_2 звертався до голови правління ОСББ «Воля-20» із відповідними заявами про проведення із ним повного розрахунку при звільненні.

Як убачається з виписки за картковим рахунком ОСОБА_2 , відкритого в АТ КБ «Приватбанк» за період з 08.03.2020 по 07.06.2022, останній отримував щомісячні доходи від ОСББ «Воля-20» із призначенням платежу «заробітна плата».

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 , ОСОБА_5 суду пояснили, що на зборах, які відбувались 31.01.2020 року вони не обирали головою правління Стефанчука В.С., оскільки за нього не голосували та на них не розглядалось питання про встановлювали йому розміру щомісячної заробітної плати, як голові правління.

2. Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Частиною другою статті 4 цього Закону встановлено, що об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Основна діяльність ОСББ полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання

Отже, зазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

За ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ від 01.07.2022, яка набрала чинності з 19.07.2022, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Стаття 117 КЗпП України покликана забезпечити реальне виконання зазначених гарантій та спрямована не лише на компенсацію негативних майнових наслідків, яких зазнає працівник у зв`язку із несвоєчасним отриманням належних йому коштів, а й на стимулювання роботодавця до сумлінного та своєчасного виконання покладеного на нього законом обов`язку щодо проведення остаточного розрахунку при звільненні.

Такий підхід узгоджується із положеннями статей 3, 8 та частини сьомої статті 43 Конституції України, якими гарантовано право кожного на своєчасне одержання винагороди за працю, закріплено принцип верховенства права та визначено, що права і свободи людини є найвищою соціальною цінністю. Одним із елементів принципу верховенства права є правова визначеність, яка передбачає, що особа має законні очікування на своєчасне отримання належних їй виплат, а держава забезпечує ефективний судовий захист цього права.

Суд дослідивши та оцінивши наведені докази вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами існування трудових відносин між ним та Відповідачем. При цьому, суд звертає увагу, що ОСОБА_2 перебував на посаді голови правління ОСББ «Воля-20», що підтверджено копією протоколу №1 засідання правління ОСББ «Воля-20» від 31.01.2020, згідно якого у складі членів правління ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вирішили обрати головою правління ОСББ «Воля-20» Стефанчука В.С., про що розписались в протоколі. При цьому, зазначене рішення правління Відповідачем не оспорювалось та доказів про те, що його визнано незаконним суду не надано. Крім цього, суд також вважає, що факт перебування позивача у трудових відносинах із Відповідачем підтверджено й іншими доказами, а саме інформацією, викладеній у листі Головного управління ДПС у Тернопільській області від 02.06.2025, згідно якої відповідно до інформаційних баз Головного управління ДПС у Тернопільській області, ОСОБА_2 перебував на посаді голови правління ОСББ «Воля-20» з 13 березня 2020 року та йому нараховувалась заробітна плата, а також копією звітів щодо нарахування та сплати єдиного внеску ОСББ «Воля-20» за період з 01 березня 2020 року по 31 липня 2022 року у яких зазначено суму нарахованого щомісячного доходу ОСОБА_2 у ОСББ «Воля 20» у вигляді заробітної плати за вказаний період як голові правління. Також, таким доказом є протокол № 1 загальних зборів ОСББ «Воля-20» на яких було прийнято рішення про звільнення голови ОСББ «Воля-20» ОСОБА_2 та визначено, що останнім його робочим днем є 05 липня 2022 року. При цьому, суд звертає увагу, що у вказаному протоколі зазначено посаду ОСОБА_2 із якої проведено його звільнення, а також те, що 05.07.2022 є останній його робочим днем.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Визначаючи розмір заборгованості по заробітній платі Позивача, суд виходить із місячного окладу ОСОБА_2 , який зазначено у розрахунку витрат по обслуговуванню будинку та прибудинкової території на 2021 рік, а також звітів наданих податковим органом про її нарахування.

Відтак, вважає, що середньоденна заробітна плата позивача буде складати 128,57 грн. із розрахунку: 5400/42, де 42 – кількість робочих днів за два місяці, що передували дню звільнення, 5400 грн. середня заробітна плата за останніх два місяці, що передували дню звільнення.

Відтак, суму не виплаченої ОСОБА_2 . Відповідачем заробітної плати за період з 01.07.2022 по 05.07.2022 слід визначити у розмірі 642,86 грн. (128,57х5).

Крім цього, суд доходить до переконання, що із Відповідача у користь позивача слід стягнути компенсацію за невикористану відпустку при звільненні у розмірі 4746,04 грн. за 52 дні невикористані відпустки, виходячи із такого.

Згідно із ч.1 ст.75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до ч.1, 4 ст.83 КЗпП України, у редакції на момент звільнення позивача передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

З урахуванням періодів роботи ОСОБА_2 , йому належить з квітня 2020 по квітень 2021 року -24 календарних днів щорічної відпустки; з квітня 2021 по квітень 2022 року – 24 календарних днів щорічної відпустки, з квітня 2022 по червень 2022 року 4 календарних днів. Загальна кількість днів невикористаної відпустки ОСОБА_2 буде складати 52 календарних дні. Розрахунковий період: липень 2021 – червень 2022, заробітна плата 2700 грн., Середньоденний розмір заробітної плати Позивача за вказаний період буде складати 91,27 грн. (32400/355=91,27, де 32400 грн. заробітна плата за 12 місяців, 355 розрахункові дні). Таким чином, сума компенсації за невикористану щорічну відпустку за 52 календарних днів ОСОБА_2 буде складати 4746,04 грн. (91,27х52)

Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що позов ОСОБА_2 у частині його вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та заборгованості за невикористані дні щорічної відпустки слід задовольнити, стягнувши із Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воля-20» на користь ОСОБА_2 не виплачену заробітну плату у розмірі 642 грн. 86 коп. за період з 01.07.2022 по 05.07.2022 року, а також 4746 грн.. 04 коп. компенсацію за 52 невикористані дні щорічної відпустки, з відрахуванням податків та інших встановлених законодавством обов`язкових платежів.

Щодо вимоги Позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 25314,41 грн. суд зазначає наступне.

Позивач у своїх вимогах просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 06 липня 2022 року по 18 січня 2023 року в сумі 25 314,41 грн.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Крім того, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки потрібно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою ВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців (Постанова ВП ВС від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23).

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (постанова ВС у справі № 191/2910/21 від 18 лютого 2025 року).

У постанові від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗПП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16).

У пункті 91 постанови від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових витрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.

Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати та дії позивача щодо отримання суми.

Враховуючи те, що розмір заборгованості по заробітній платі станом на день звільнення Позивача 05.07.2022 року становив 642,86 грн., компенсація за 52 дні невикористаної відпустки склала 4746,04 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні згідно з поданим позивачем розрахунком становить 25314,41 грн. за період з 06.07.2022 по 18.01.2023 року, із яким суд погоджується, тому враховуючи не істотність цієї суми відносно розміру розрахункових належних ОСОБА_2 при звільненні, а також того, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП перевищує реальну суму заборгованості, суд вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та користується своїм правом щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що полягає стягненню на користь позивача до 5 388,90 грн., що складає усю невиплачену йому суму Відповідачем.

Правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податку (обов`язкового платежу) із належної працівникові відповідно до умов трудового договору (закону) винагороди (заробітної плати) знаходяться у площині податкових, а не трудових відносин, а тому суд при вирішенні спору про стягнення винагороди (заробітної плати) не вирішує питання про належні до сплати податки (обов`язкові платежі).

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

Суд оцінивши та дослідивши докази, а також у їх сукупності, вважає, що позов ОСОБА_2 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воля-20» про стягнення заборгованості по заробітній платі, а також компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід задовольнити частково, стягнувши із відповідача у користь позивача не виплачену заробітну плату у розмірі 642,86 грн., 4 746,04 грн. компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, з відрахуванням податків та інших встановлених законодавством обов`язкових платежів, а також 5 388,90 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У решті вимог, слід відмовити із наведених вище підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також те, що Позивач звільнений від слати судового збору, як особа з інвалідністю 1 групи, тому з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 2 422,40 грн..

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 141, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воля-20» про стягнення заборгованості по заробітній платі, а також компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути із Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воля-20» на користь ОСОБА_2 не виплачену заробітну плату у розмірі 642 (шістсот сорок дві) грн. 86 коп., 4746 (чотири тисячі сімсот сорок шість) грн.. 04 коп. компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, з відрахуванням податків та інших встановлених законодавством обов`язкових платежів, а також 5388 (п`ять тисяч триста вісімдесят вісім) грн.. 90 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У решті вимог, відмовити.

Стягнути із Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воля-20» на користь держави судовий збір у сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний зміст судового рішення складено 14.08.2026.

Дані про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воля-20», місцезнаходження: селище Велика Березовиця, вул. Зелена, 48, кв.37, ЄДРПОУ 43514320.

Головуючий суддя В. В. Ромазан